MODERN APPROACHES TO THE€¦ · МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ...

1

MODERN APPROACHES TO THE

INTRODUCTION OF SCIENCE INTO

PRACTICE

Abstracts of X International Scientific and Practical Conference

San Francisco, USA

30-31 March 2020 -

MODERN APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE

2

Library of Congress Cataloging-in-Publication Data

UDC 01.1

The X th International scientific and practical conference « MODERN

APPROACHES TO THE INTRODUCTION OF SCIENCE INTO PRACTICE »

(March 30-31, 2020). San Francisco, USA 2020. 535 p.

ISBN 978-1-64871-895-3

Published by bookwire.com

Text Copyright © 2020 by the Іnternational Science Group(isg-konf.com).

Illustrations © 2020 by the Іnternational Science Group.

Cover design: Іnternational Science Group(isg-konf.com). ©

Cover art: Іnternational Science Group(isg-konf.com). ©

All rights reserved. Printed in the United States of America. No part of this

publication may be reproduced, distributed, or transmitted, in any form or by any

means, or stored in a data base or retrieval system, without the prior written

permission of the publisher.

The content and reliability of the articles are the responsibility of the authors.

When using and borrowing materials reference to the publication is required.

Collection of scientific articles published is the scientific and practical

publication, which contains scientific articles of students, graduate students,

Candidates and Doctors of Sciences, research workers and practitioners from Europe,

Ukraine, Russia and from neighbouring coutries and beyond. The articles contain the

study, reflecting the processes and changes in the structure of modern science. The

collection of scientific articles is for students, postgraduate students, doctoral

candidates, teachers, researchers, practitioners and people interested in the trends of

modern science development.

The recommended citation for this publication is:

Barantsova I., Kotlyarova V., Tkach M., The intercultural dialogue as the basis of

personality development // Modern approaches to the introduction of science into

practice. Abstracts of X International Scientific and Practical Conference. San

Francisco, USA 2020. Pp.43-46.

URL: http://isg-konf.com .

https://primediaelaunch.com/http://isg-konf.com/


3

TABLE OF CONTENTS

PEDAGOGICAL SCIENCES

1. Казачінер О. С. ПРОБЛЕМИ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З

ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

15

2. Задорожна О. Р. ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТАКТИКИ У СПОРТІ

18

3. Гелеш А. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ЕКСПЕРТІВ З

АКРЕДИТАЦІЇ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ В УКРАЇНІ

22

4. Логвіна-Бик Т. А., Бик Н. В. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ НАУКИ В

ПРАКТИКУ

26

5. Гродзь Н. М., Криштанович М. Ф. СУЧАСНІ ІКТ ЯК ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ТЕХНІЧНИХ ЗВО

ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН

31

6. Лавриненко Н. Ю., Лисенко С. А. ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

СФЕРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ДО НАУКОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

33

7. Форкуца О. А. ІНСТИТУЦІЙНИЙ АУДИТ ТА НОВІ ВИКЛИКИ ЩОДО

ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТЯНСЬКИХ ПРОЦЕСІВ У ШКОЛАХ

36

8. Варчук Л. В. ОБРАЗ ОПОВІДАЧА СУЧАСНОГО АМЕРІНДІАНСЬКОГО

ЕТНОНАРАТИВУ У ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ

ВИСВІТЛЕННІ

40

9. Barantsova I., Kotlyarova V., Tkach M. THE INTERCULTURAL DIALOGUE AS THE BASIS OF

PERSONALITY DEVELOPMENT

43

10. Вишневська О. М. ІНКЛЮЗИВНИЙ ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТРЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ

ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙТА ЖИТТЄВИХ

КОМПЕТЕНТНОСТЕЙДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ

ПОТРЕБАМИ

47

11. Шевчук В. М., Блінніков Г. П., Дем’янюк К. Д. ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ БІОІНДИКАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ

ПРОЦЕСІ КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ

51

12. Ніколаєва С. Ю., Черниш В. В. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ

«ВИКЛАДАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ НА ОСНОВІ

КОМБІНОВАНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (АНГЛІЙСЬКА МОВА І

ДРУГА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА МОВА)

55


4

13. Монке О. С. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ У

СКЛАДІ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ

ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО

МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

61

14. Ayziatulova E., Shelestova L., Ayziatulova D. THE EFFECT OF LARGE DOSES OF EXOGENOUS

GONADOTROPIC HORMONES ON THE MORPHOLOGY OF

THE MICE INTERNAL ORGANS IN MODELING OVARIAN

HYPERSTIMULATION SYNDROME

64

15. Lemberskyi O. “NEW APPROACHES OF EDUCATIONAL MANAGEMENT”

68

16. Руденко Л. А., Литвин А. В. САМОСТІЙНЕ НАВЧАННЯ ТА САМОРОЗВИТОК

МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ

ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

72

17. Буданова В. Є., Буданова Л. Г., Галушко К. М. АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

76

18. Останіна Н.С. ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК НАПРЯМОК

ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ

78

19. Семилєткова Н. С. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТИ СТАЛОГО

РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ІРПІНСЬКОГО

РЕГІОНУ

81

20. Kyrychenko A. FOREIGN LANGUAGE TEACHING WITH DIGITAL TOOLS:

HOW TO MOTIVATE STUDENTS

85

21. Хлєбік С. Р. МОЛОДІЖНИЙ ТЕАТР ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ

СОЦІАЛЬНО-ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

88

22. Мідак Л. Я., Берладинюк Х. В., Кравець І. В. ВИВЧЕННЯ АСТРОНОМІЧНИХ ПОНЯТЬ У ПОЧАТКОВІЙ

ШКОЛІ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ ДОПОВНЕНОЇ

РЕАЛЬНОСТІ

93

23. Жоболда Л. А. ЧИМ Я МОЖУ ЗДИВУВАТИ СВОЇХ УЧНІВ

96

24. Soter M. USING ZOOM IN UKRAINIAN TECHNICAL HIGHER

EDUCATION INSTITUTIONS

100

25. Донець В. Г. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛІВ В УМОВАХ

ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

102


5

26. Сулаєва Н. В., Вовченко С. В., Ремезова Н. М. ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО

МИСТЕЦТВА ДО ЗВУКОРЕЖИСУРИ МУЗИЧНИХ

ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ

105

ECONOMIC SCIENCES

27. Vakulich M., Fisunenko N. DEVELOPING THE METHODOLOGY OF ASSESSING THE

POTENTIAL OF COUNTRIES FOR INVESTMENT CLIMATE

ASSESSMENT: CASE OF UKRAINIAN ECONOMY

108

28. Свічко С. О. ВИКОРИСТАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ В

РЕФОРМУВАННІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОСТОРОВОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

111

29. Колодійчук І. А., Колодійчук В. А. ЕКОЛОГООРІЄТОВАНА ЕКОНОМІКА В УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

115

30. Рикун С.С., Нєізвєстна О.В. РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, ЯК ЗАПОРУКА

СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

118

31. Яценко І. В. ІНВЕСТИЦІЙНІ ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ ТА ЇХ ІНДУСТРІЯ

120

32. Метіль Т. К., Щербина В. О. ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ПІДХОДІВ ТА МЕТОДІВ

ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ НА СУЧАСНОМУ

ПІДПРИЄМСТВІ

122

33. Шпарик Я. Я. РИНОК ЗЕМЛІ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ІПОТЕЧНОГО

КРЕДИТУВАННЯ

127

34. Антоненко В. М. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ: СИСТЕМНІ ОЗНАКИ ТА

ФАКТОРНІ ПІДХОДИ

129

35. Акімова Л. М., Лисачок А. В. ОСНОВНІ ЗАГРОЗИ ІНВЕСТИЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

134

36. Коваленко Ю. М. ЩІЛЬНІСТЬ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

139

37. Ревуцька А. О. ВПЛИВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РИНОК

ПРАЦІ

142

38. Полуяктова О.В., Матюк Т.В. РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА СУЧАСНОМУ

ЕТАПІ РОЗВИТКУ

146


6

39. Гузар Б.С. ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНИ

149

40. Kravchuk R., Yakimiv I. SOCIAL INNOVATION FROM THE STANDPOINT OF

SUSTAINABLE DEVELOPMENT

154

41. Бруханський Р. Ф. ЯПОНСЬКИЙ АКЦЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ

157

42. Обелець Т. В., Кардаш Є. В. РИНОК ПРАЦІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

160

43. Обелець Т. В., Дужак В. В. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВИНОРОБСТВА В УКРАЇНІ

163

44. Обелець Т. В., Білій В. А. АКТИВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ

РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

166

45. Струк Н. П. ЩОДО ОЦІНКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

170

46. Дубницький В. І., Науменко Н. Ю., Писарькова В. Р. МЕТОДИКА ЗАХИСТУ ВІД ТАРГЕТОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

172

47. Калайтан Т. В., Амірова Р. І. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ АВС-АНАЛІЗУ

ПРОДАЖІВ В СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ ПІДПРИЄМСТВ

РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

176

48. Воронецька І. С., Кравчук О. О., Петриченко І. І. КОРМОВИРОБНИЦТВО – ОСНОВА РОЗВИТКУ РИНКУ

КОРМІВ

180

49. Dergaliuk B. STRUCTURAL MODERNIZATION OF MULTILEVEL

SYSTEMS AS A WORLDWIDE DEVELOPMENT PROBLEM

184

50. Старушенко Г. А., Базилевський С. В. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МАТЕМАТИЧНОГО

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ

РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІЙ

186

51. Cопко В.В., Ромашко О.М. РОЛЬ ЕТИКИ У ПРОФЕСІЇ БУХГАЛЕРА

191

52. Коркуна О. І., Цільник О. Я., Бордун О. В. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ТУРИСТИЧНІЙ СФЕРІ ЯК

ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО

БІЗНЕСУ

193

53. Когут М. В. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ЧИННИКИ ЇЇ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ

МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ

196


7

54. Tkachenko K. COMPLEX EVALUATION OF ENTERPRISE INVESTMENT

ATTRACTION

198

55. Світлична В. Ю., Тимошенко К. О. МОДЕРНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ

АСПЕКТИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

202

56. Світлична В. Ю. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ

ПРОЦЕСІВ УСТАНОВАМИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

206

57. Андрійчук Ю. А., Рісна Л. А. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА

ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

210

58. Khanin S. THE FACTORS TO CONTRIBUTE THE ASYMMETRIC

DEVELOPMENT OF THE REGIONS OF UKRAINE

212

59. Пугач В. М. ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МЕНЕДЖЕРІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

214

60. Horemykina Y. INVOLVEMENT OF USERS IN THE EVALUATION OF

SOCIAL SERVICES IN UKRAINE

217

61. Кириченко О. С., Жигалкевич Ж. М., Кириченко С. О. FACTORS OF CRISIS IN THE ENTERPRISES

220

ENGINEERING SCIENCES

62. Корчак М. М. ОБҐРУНТУВАННЯ ДИНАМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

РОБОЧОГО ОРГАНУ ДЛЯ СПРЯМУВАННЯ РОСЛИННИХ

ЗАЛИШКІВ НА СМУГИ ОБРОБІТКУ

222

63. Dmytriieva O. PECULIARITIES OF ASSESSING PERFORMANCE OF

TRANSPORT INFRASTRUCTURE ENTERPRISE

229

64. Lapta S., Lapta S., Solovyova O. CALCULATION OF INSULIN THERAPY REGIMES BASED

ON MATHEMATICAL COMPUTER MODELING

232

65. Герасимов С. В., Куценко В. В., Борисенко М. В. СИНТЕЗ ВИМІРЮВАЛЬНОГО СИГНАЛУ ДЛЯ ОЦІНКИ

ТЕХНІЧНОГО СТАНУ РАДІОТЕХНІЧНИХ СИСТЕМ

237

66. Шапенко Є. М. АНАЛІЗ НАПРУЖЕНОСТІ РОБОТИ ВОДІЇВ АВТОБУСІВ В

МІСТАХ

242


8

67. Kyrychenko S., Tsviakh P. MANAGEMENT OF THE PROCESS OF FORMATION OF

COMMUNICATIONS ON ORGANIZATION WITH THE

PURPOSE OF IMPROVING COMPETITIVENESS

247

68. Салавеліс А. Д., Павловський С. М. РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ХАРЧОВИХ

СУМІШЕЙ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ ШЛУНУОВО-

КИШЕЧНОГО ТРАКТУ

249

69. Polishchuk V., Polishchuk A., Burmyk I. TECHNOLOGY OF MENTOR SELECTION FOR A BEGINNING

SPECIALIST

253

70. Nosova Y., Avrunin O., Khudaieva S. FEATURES OF CREATION TECHNOLOGIES FOR

EDUCATIONAL PANORAMIC VIDEO CONTENT

256

71. Колесникова Т. Н., Сакно О. П., Лиходей А. С. ПРИМЕНЕНИЕ ГИБРИДНЫХ СИЛОВЫХ УСТАНОВОК НА

АВТОМОБИЛЯХ КАК КАРДИНАЛЬНОЕ РЕШЕНИЕ

ЭКОНОМИЧЕСКИХ И ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ

ТРАНСПОРТА

260

72. Шутюк В. В., Бессараб О. С., Бендерська О. В. ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ СОРТОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙІ

ТЕХНОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ БУРЯКА СТОЛОВОГОНА

ЯКІСТЬ КУПАЖОВАНИХ НАПОЇВ

264

73. Ruban O., Fedorova H. INFORMATION TECHNOLOGY FOR FEATURE SELECTION

USING SPECTRAL CHARACTERISTICS OF NONLINEAR

DYNAMIC OBJECTS

267

74. Андронович Г. М., Бондаренко Ю. В., Білик О. А. НАСІННЯ ЛЬОНУ ЗОЛОТОГО – ПЕРСПЕКТИВНА

СИРОВИНА ДЛЯ СТВОРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ

ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ

271

LAW

75. Бортняк В. А., Бортняк К. В. ВИЗНАЧЕННЯ ТА АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНИХ

ПОВНОВАЖЕНЬ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ ЩОДО

АУДИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ

274

76. Бєдункова О. О., Клименко В. О., Мороз О. Т. ПРАВОВЕ УРЕГУЛЮВАНЯ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ

ПОРУШЕНИХ НЕЗАКОННИМ ВИДОБУВАННЯМ

БУРШТИНУ

277

77. Петрів І. М. ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ЯК НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

281


9

78. Бачук В. Б. ОСОБЛИВОСТІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРИ

ЗАСТОСУВАННІ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ В

КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

284

79. Захарова О. В., Кунтій А. І. ЗЕЛЕНА КІМНАТА, АНАТОМІЧНІ ЛЯЛЬКИ : ЕФЕКТИВНА

МЕТОДИКА ДОПИТУ ДІТЕЙ

288

80. Корольов В. О. ЩОДО ЗАХИСТУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

291

81. Єрьоменко В. О. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ НЕЗАКОННОГО ПЕРЕПРАВЛЕННЯ

ОСІБ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

294

82. Андрусів У. Б. ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ

ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

297

83. Cидляревич І. В. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

В УКРАЇНІ ТА КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

301

84. Савчук О. О., Любчич А. М., Панфілова Д. А. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОЄКТУ ЗАКОНУ «ПРО

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ»: ЗАКОНОДАВЧІ

ІНІЦІАТИВИ

304

85. Shevchenko A., Kydin S., Kapichon O. THE MAIN POINTS OF TEACHING THE DISCIPLINE

"COMPARATIVE HISTORY OF LAW"

309

86. Стецюк С.П. МІСЦЕ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ У СИСТЕМІ

ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

311

87. Ткачук Т. Ю., Чистоклетов Л. Г., Хитра О. Л. ТЕХНОЛОГІЇ МАНІПУЛЯЦІЇ СВІДОМІСТЮ ТА

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ: ПИТАННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ

ЛЮДИНИ

314

88. Дарчин В. Б. ВИКОРИСТАННЯ ПОДАТКОВИХ РЕЖИМІВ ДЛЯ

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

318

MEDICINE

89. Кушнірук Н. А., Демочко Г. Л. ГОМЕОПАТІЯ: ЗА ЧИ ПРОТИ? ЛЖЕНАУКА ЧИ НОВИЙ

СПОСІБ ЛІКУВАННЯ

321

90. Щербак В. О., Присяжний Д. Є., Демочко Г. Л. ДО 210-Ї РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ

ПИРОГОВА

324


10

91. Riasna A., Sokolenko V., Sokolenko S. BORRELIA INFECTION OF IXODID TICKS IN THE

TERRITORY OF PARK ZONES OF CHERKASSY

327

92. Май ДоанХоай Линь ХИМИЯ В ПАРФЮМЕРИИ

329

93. Лисаченко О.Д., Шепітько В.І., Борута Н.В. ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ

УМОВАХ, ЯК АНАЛОГ ТРАДИЦІЙНОЇ ФОРМИ ВИВЧЕННЯ

ГІСТОЛОГІЇ, ЦИТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ

332

94. Valivodz I., Golovenko N., Larionov V. ADME PROPERTIES AND TENTATIVE IDENTIFICATION OF

METABOLITES OF PROPOXAZEPAM IN MICE BY

RADIOACTIVE CARBON AND UPLC-MS/MS METHODS

335

95. Isaieva O., Avrunin O. POSSIBILITIES OF APPLICATION OF 3D-SCANNING IN

DETERMINING OF DAMAGED AREAS OF SKIN

339

96. Kovalova A., Avrunin O. DEVELOPMENT OF THE SYSTEM OF NON-INVASIVE

EXPRESS DIAGNOSTICS OF MICROCIRCULATION

343

97. Гребенюк Л. В., Боярська Л. М., Іванова К. О. ВПЛИВ ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ Д НА МІКРОБНУ

КОЛОНІЗАЦІЮ НОСОГЛОТКИ У ДІТЕЙ З

НАЗОФАРИНГЕАЛЬНИМИ ПРОЯВАМИ

ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ

347

98. Гребенюк Л. В., Боярська Л. М., Іванова К. О. ОБГРУНТУВАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ВІТАМІНУ D В

КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ НАЗОФАРИНГЕАЛЬНИХ

ПРОЯВІВ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ

ХВОРОБИ

350

99. Литвинец Л. Я., Литвинец-Голутяк У. Е., Литвинец В. Е. ВЛИЯНИЕ ПОЛИМОРФИЗМА ГЕНОВ ГЛУТАТИОН-S-

ТРАНСФЕРАЗ НА ФЕНОТИП БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЫ У

ДЕТЕЙ

353

100. Kolokot N., Siusiuka V., Serhieieva L. OXIDATIVE STRESS MARKERS IN PREGNANT WOMEN

WITH FETUS GROWTH INHIBITION

356

101. Наумова О. МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ СКЛІФОСОВСЬКИЙ:

ЗНГАДУЮЧИ ВЕЛИКОГО ВЧЕНОГО

359

102. Хілкова А.Д. КЛІНІЧНА МЕДИЦИНА СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ

361

ARCHITECTURE


11

103. Smirnova O. THE INTERACTIVE ARCHITECTURAL OBJECTS AS MEANS

OF INNOVATIVE METHODS IN THE HUMAN URBAN

ENVIRONMENT

363

104. Гаврищук В. В. НЕДОЛІКИ ГІДРАВЛІЧНИХ РОЗРАХУНКІВ.

РОЗРАХУНКОВИЙ ПОХИЛ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ

367

105. Лук’янченко О. О., Костіна О. В. МОДЕЛЮВАННЯ СЕЙСМІЧНОЇ РЕАКЦІЇ КАРКАСНИХ

БУДІВЕЛЬ

372

106. Chubarova D. FORMATION OF ZERO ENERGY PARKINGS

374

107. Бубела А. В. ДОСЛІДЖЕННЯ РОБОТИ ПІЩАНИХ ДРЕНАЖНИХ ШАРІВ

В ДОРОЖНІХ КОНСТРУКЦІЯХ

376

PHILOLOGICAL SCIENCES

108. Kushmar L., Kolot L., Dubinina O. EMOTIONAL & SOCIAL INTELLIGENCE AMONG ENGLISH

LANGUAGE TEACHERS

378

109. Slyva V. SEMANTIC PECULIARITIES OF ENGLISH SURMAMES

383

110. Рубцова К. В. ЕТНОМОВНА АСИМЕТРІЯ В ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ:

ПРОБЛЕМА ЛАКУНАРНОСТІ

387

111. Плотнікова Н. В. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ

ПЕРЕКЛАДІ ВУЗЬКОГАЛУЗЕВОЇ ЛЕКСИКИ

392

112. Каданер О. В. БЕЛЛЕТРИСТ - «РЕАКЦИОНЕР» Б.М. МАРКЕВИЧ В

КРИТИЧЕСКИХ ОЦЕНКАХ СОВРЕМЕННИКОВ

397

113. Токарєва Д. Г. ЗМІСТОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЛАСНИХ НАЗВ У

РЕКЛАМНОМУ ТЕКСТІ

401

114. Davydenko N. THE DIFFERENCE BETWEEN HISTORICAL AND LEGAL

TERMS MAGDEBURG AND GERMAN LAW

405

115. Бачинська Г. В., Вербовецька О. С. МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ СЕРГІЯ ОСОКИ:

ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

409

MARKETING

116. Дубневич Ю., Дубневич Н. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙУКРАЇНИ В УМОВАХ

РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

413


12

117. Коляда С. П. ЗАВДАННЯ ВІЗІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ

416

118. Крюкова І. О., Шушулков С. Д. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ЯК ІНСТРУМЕНТ

СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВАРТІСТЮ БІЗНЕСУ

420

119. Ізюмцева Н. В., Іванова Є. С. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ У СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ

ОРГАНІЗАЦІЇ

424

120. Сазонова Т. О. САМОМОТИВАЦІЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЛАСНОЇ

ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

427

121. Буркало Т. М., Кириченко С. О. ОСОБЛИВОСТІ МАРКЕТИНГУ АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ

В УКРАЇНІ

431

122. Дерев’янко М. П., Ізюмцева Н. В. АДАПТИВНИЙ СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ЗМІН

434

123. Ізюмцева Н. В., Василенко А. В. РОЛЬ ЛІДЕРІВ КОРПОРАТИВНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

436

124. Ізюмцева Н. В., Чуйков А. В. КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНІЗАЦІЇ

439

125. Voronina V., Ishcheikin T. CONTROL OF INVENTORIES IN GENERAL SYSTEM OF

STRATEGIC MANAGEMENT ENTERPRISE

442

PHILOSOPHY

126. Зацепіна Н. О. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОГО ТУРИЗМУ

446

127. Samborsky S. HUMAN AWARENESS OF OBJECTIVE REALITY

450

128. Дудченко В. С., Вольська А. О., Дужева О. Г. ГЛОБАЛЬНА КРИЗА І ДУХОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ

ЛЮДСТВА

454

BIOLOGICAL SCIENCES

129. Шкуропат А. В., Ванцовська М. РЕАКЦІЯ АКТИВАЦІЇ: ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯТИ

ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ В ОНТОГЕНЕЗІ

457

130. Osipov M., Maslovata S., Palyvoda N. HARMFUL CONSEQUENCES OF TOPPING FOR GREEN

PLANTINGS

460

131. Розборська Л. В. ФОТОСИНТЕТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ НА

ТЛІ ЗАСТОСУВАННЯ ГЕPБІЦИДУ І PЕГУЛЯТОPА PОСТУ

РОСЛИН

463


13

132. Швець В. А. ІНТЕНСИВНІСТЬ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ

ПРИ АДАПТАЦІЇ ДО ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ В

УМОВАХ ВПЛИВУ ІНТЕРЛЕЙКІНУ-2

467

HISTORY

133. Томак Н.В., Томак В.О. ЛЮБОВ ДО ПРАЦІ – ПОТРЕБА, ВИМОГА ЧИ ВИКЛИК

ЧАСУ

470

134. Казьмирчук Г. Д., Казьмирчук М. Г. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИСТОРИЧЕСКОЙ

КОНЦЕПЦИИ ДЕКАБРИСТОВ

474

135. Царук В. Ю. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС ОБЛІКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

477

136. Каминская Е. А., Федорченко О. В. «АНТИДЗВОНОВА» КАМПАНІЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У

ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1920-Х – 1930-І РР. (НА ПРИКЛАДІ

ХЕРСОНСЬКИХ ЦЕРКОВ)

480

137. Бердар Я. П. ЧЕХОСЛОВАЦЬКО-УГОРСЬКА ВІЙНА 1919 РОКУ

484

POLITICAL SCIENCES

138. Андрієнко М. В., Жукова І. В., Каршиєва А. І. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ МЕДІАЦІЇ ЯК ОДНІЄЇ ІЗ ФОРМ

ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

487

139. Панасенко О. І. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ НАУКИ ПІАРУ У ПОЛІТИЧНИХ

ЦІЛЯХ

491

TECHHOLOGY

140. Ковтун Д. В. УДОСКОНАЛЕННЯ МОДЕЛІ МОНІТОРИНГУ ПРОЦЕСУ

ВИРОБНИЦТВА ОКАТИШІВ ЗАЛІЗНОЇ РУДИ

494

141. Федотова М. О., Трушаков Д. В., Прокопенко Т. О. ПРО ОДИН ІЗ СПОСОБІВ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВИСОТИ

КИПЛЯЧОГО В ЗЕРНОСУШАРЦІ КАСКАДНОГО ТИПУ

498

142. V. Grechko, I. Strashynskyi, Pasichnyi V. THE RESEARCH OF THE EMULGATING ABILITY OF THE

CHIA SEEDS MEAL PELLETS AND PSYLLIUM CELLULAR

TISSUE AND THE ENDURANCE OF THE EMULSIONS

BASED ON THEM

503

143. Чабанова О. Б., Ткаченко Н. А., Білобров С. В. РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ ПЕКТИНОВМІСНОГО СУХОГО

ПРОДУКТУ З КОРИ ДЕРЕВ ХВОЙНИХ ПОРІД

506


14

144. Пасічний В. М., Чебаненко Х. В. ПОРІВНЯННЯ ВПЛИВУ β-ЦИКЛОДЕКСТРИНУ З ЙОДОМ

НА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ

ХАРАКТЕРИСТИКИ ФАРШЕВИХ СИСТЕМ ТЕФТЕЛЕЙ ТА

ФРИКАДЕЛЬОК

508

145. Fursik O., Strashynskyi I. ALTERNATIVE SOURCES OF PROTEIN IN THE FOOD

INDUSTRY

512

AGRICULTURAL SCIENCE

146. Бутенко А. О., Ільченко В. О., Давиденко Г. А. ПЕРЕВАГИ ВИРОЩУВАННЯ СУМІШОК ОДНОРІЧНИХ

КОРМОВИХ КУЛЬТУР

515

147. Заболотний О.р І., Заболотна А. В. ПРОДУКТИВНІСТЬ КУКУРУДЗИ НА ЗЕРНО ЗА ДІЇ

ГЕРБІЦИДУ ЕЛЮМІС® 105 OD, М.Д. ТА

МІКРОБІОЛОГІЧНОГО ПРЕПАРАТУ БІОКОМПЛЕКС АТ

519

148. Леонтюк І. Б., Ковтунюк З. І. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ

НА КАПУСТІ ЦВІТНІЙ

522

СHEMISTRY

149. Poltavets V., Vargalyuk V., Shevchenko L.

APPLICATION OF MnOX – BASED ELECTRODES INTO THE

INDUSTRIEL PRODUCTION OF ELECTRIC BOILERS

525

ART HISTORY

150. Шафарчук Т. Г., Десятникова Н. Л. ДО ПИТАННЯ АУТЕНТИЧНОГО ВИКОНАННЯ

СТУДЕНТАМИ-ВОКАЛІСТАМИ ТВОРІВ СТАРОВИННИХ

МАЙСТРІВ

528

TOURISM

151. Джинджоян В.В. ПОЄДНАННЯ СОЦІАЛЬНИХ І КОМУНІКАТИВНИХ

ФУНКЦІЙ В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ ОСВІТНЬОГО

ТУРИЗМУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ КОНКУРЕНТНИХ

ПЕРЕВАГ

531

INFORMATION, ITS IMPACT ON SOCIAL AND TECHNICAL PROCESSES

15

PEDAGOGICAL SCIENCES

ПРОБЛЕМИ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З

ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Казачінер Олена Семенівна д.пед.н., доцент

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди

В сучасному світі захист дітей, сім’ї, забезпечення рівних можливостей та

реалізації прав для всіх, особливо найвразливіших, груп населення набуває

пріорітетності. В світлі цього підходу, актуального і для нашої країни,

допомога сім’ям, що виховують дітей з обмеженими можливостями, є особливо

важливою.Збільшення кількості дітей з особливими потребами є великою

проблемою для України. Воно зумовлене цілим рядом різноманітних

екологічних, соціальних, економічних та інших чинників, що негативно

впливають на загальне здоров’я населення [1].

Дослідники звертають увагу на виключну роль сім’ї, як середовища для

життя, розвитку і виховання дитини, особливо для дітей з функціональними

порушеннями, адже для них родина є ще й першим і основним реабілітаційним

середовищем.

У психолого-педагогічній науковій літературі розглядаються питання

соціальної адаптації та соціалізації дітей із особливими потребами як важливої

складової загального процесу допомоги родині (М.Николаєв, Л.Яскал);

досліджуються різні типи сімей, особливості їх функціонування (Є.Артамонова,

О.Кононко); технологічний аспект соціально-педагогічної роботи з сім’ями

(А.Капська, Н.Заверико); висвітлюються особливості роботи з родинами, які

виховують дитину з інвалідністю (Н.Грабовенко, І. Іванова); правовий аспект

соціального захисту даної категорії (Л.Дроздова та ін.); психологічна допомога

родині дитини з особливими потребами (Є.Волкова, С.Шаховська); питання

інклюзивної освіти (А.Колупаєва) [3, c. 419]. Втім, на нашу думку, питання

проблем сімей, які виховують дитину з особливими освітніми потребами, у

науковій літературі висвітлено недостатньо.

Для дитини зі стійкими порушеннями розвитку значення родини значно

зростає. З народженням дитини сім’я переживає сильний психологічний стрес,

що веде до змін структури, функціонування та взаємин у родині. Народження

дитини з аномаліями розвитку часто сприймається як катастрофа, руйнування

всіх життєвих планів. Наслідком цього стають сімейні конфлікти, розлучення,

відмова від дитини тощо. Збереження сім’ї, налагодження нормальних

взаємовідносин стає актуальною проблемою для дорослих її членів [3, с. 419].

Вивченню процесу адаптації до стресу сімей, які мають дітей з

порушеннями у розвитку, учені надають особливого значення. Детальну


16

періодизацію кризових станів емоційної сфери батьків запропонував

Е.Шухардт [4]:

1. Невизначеність (стан панічного жаху перед невідомим, шок, відчуття

краху «нормального» життя).

2. Визначеність (суперечність між розумінням проблеми на раціональному

рівні та заперечення її існування на емоційному).

3. Агресія (поява негативних почуттів, емоційних спалахів, гніву).

4. Активна, безрезультативна, хаотична діяльність (нераціональні спроби

опанувати безвихідь ситуації, пошук чудодійного зцілення).

5. Депресія (відчуття апатії, втоми, безвихідності, спустошеності, відчаю).

6. Прийняття проблеми (віднаходження нового сенсу життя).

7. Активізація (прийняття проблеми, розкриття внутрішнього потенціалу,

активна побудова та реалізація життєвих планів).

8. Солідарність (створення об’єднань з іншими батьками, які мають

аналогічні проблеми).

У сім’ях із неприйняттям дитини з особливими потребами ставлення батьків

характеризується її емоційним відторгненням, невмінням створювати ситуацію

спільної діяльності, неадекватним стилем виховання, недостатньою потребою

спілкування з дитиною, відсутністю взаємодопомоги, наявністю деструктивних

настанов. Найпоширенішими помилковими настановами батьків є: неприйняття

ситуації («За що мені таке?!»); перенесення провини на дитину («Безпорадна

істота! Стільки сил, грошей — усе безрезультатно!»); пошук винних («Це все

твоя «гнила» кров!»); фальшивий сором («Мені неприємно та соромно, що в

мене «ненормальна» дитина); синдром жертви («У мене немає життя!»);

комплекс провини («Це мене Бог покарав! Мій борг — спокутувати провину»);

самоприниження («Я завжди була нещаслива. Тільки зі мною може таке

трапитися!»); манія «особливості» («Наша родина особлива, не така, як усі»);

споживацькі потреби («Нам повинні усі йти назустріч – у нас таке горе!»);

«убивча» жалість («Ця дитина така безпорадна! Вона нікому не потрібна такою.

Без мене вона загине!»)

Наявність таких настанов призводить до погіршення родинного клімату,

зациклювання на власних проблемах, до почуття безвиході, створює напружену

емоційну атмосферу, підштовхує до непродуманих вчинків, порушує взаємини

між членами сім’ї, ускладнює ситуацію соціалізації дитини, виключає

співпрацю та підтримку, демонструє небажання батьків допомогти дитині.

Ставлення батьків до дітей з особливими потребами в цілому має такі

загальні риси: жалість, опіка, контроль, надмірна батьківська турбота,

надзвичайна відданість або ж має суперечливий характер і супроводжуватися

емоційним відторгненням хворої дитини, що може виявляється навіть у

жорстокому поводженні з нею.

Психологічні особливості прийняття батьками дітей із особливими

потребами можна поділити на адекватні та неадекватні. Під адекватним

прийняттям розуміють прийняття батьками особистості дитини з особливими

потребами такою, якою вона є, зі всіма її позитивними та негативними


17

індивідуально-психологічними рисами. Під неадекватним прийняттям мають на

увазі неприйняття батьками особистості такої дитини, її психологічне

відторгнення. Останнє проявляється у негативному ставленні до її потреб,

інтересів, до її розвитку, постійна тривога за неї, яку вони у будь-якому віці

сприймають як маленьку та беззахисну тощо) [2, с. 109].

Таким чином, наприкінці тез ми можемо дійти висновку про те, що

Проблеми дисгармонійності родинної атмосфери, неконструктивність моделей

дитячо-батьківських взаємин, неадекватність стилів виховання дітей з

відхиленнями у розвитку обумовлюються характером і ступенем вираженості

порушень у дитини, їх незворотністю, тривалістю; особистісними якостями

батьків, їхніми психологічними особливостями; родинними ціннісними

орієнтаціями; ступенем освіченості батьків; соціальним середовищем та

умовами, які перешкоджають реалізації батьками своїх виховних завдань тощо.

Успішність соціальної адаптації дитини з особливими потребами залежатиме

від оптимального виконання сім’єю низки специфічних функцій: емоційного

прийняття, реабілітаційної, корекційно-освітньої, адаптативної, функції

соціалізації, професійно-трудової, особистісно-орієнтованої, рекреаційної.

Список літератури

1. Майструк Н.О., Лучаківська А.Р. Проблеми сімей, що виховують дітей з

обмеженими фізичними можливостями в сучасній україні в контексті

соціальної роботи. – Режим доступу:

https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-

%2013.pdf

2. Макаренко О.М., Голубєва М.О., Джугля І.О. Психологічні особливості

батьківського ставлення до дітей із особливими потребами // Міжнародний

психіатричний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. – 2017. –

№1, 2(35-36). – С. 107-110.

3. Соловйова Т. Соціально-педагогічна робота з сім’ями, які виховують

дитину з інвалідністю, в закладах дошкільної освіти // Педагогічні науки:

теорія, історія, інноваційні технології. – 2018. – № 5 (79). – С. 418-429.

4. Ткачева В.В. О некоторых проблемах семей, воспитывающих детей с

отклонениями в развитии // Дефектология. – 2010. – № 4. – С. 3-9.

https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-%2013.pdfhttps://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5445/1/10%20-%203%287%29%20-%2013.pdf


18

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТАКТИКИ У СПОРТІ

Задорожна Ольга Романівна кандидат наук з фізичного виховання та спорту

доцент кафедри теорії спорту та фізичної культури

Львівський державний університет фізичної культури

імені Івана Боберського

Тактика є одним з базових термінів, покладених в основу управління

змагальною діяльністю у різних видах спорту. Теоретичні основи тактики як

мистецтва вмілого використання власних технічних, фізичних та вольових

можливостей, з урахуванням особливостей підготовленості суперника та

конкретної ситуації, що склалася в сутичці та під час змагань, а також побудови

планів поєдинку були закладені у 60-70-х рр. минулого століття у працях зі

спортивної боротьби [3], фехтування та боксу [2]. У той час тактику розглядали

виключно через призму теорії і практики військової справи, проводячи

відповідні паралелі та аналогії. Головними термінами, якими послуговувалися

науковці, були «стратегія» і «тактика». Перша уособлювала найвищий вищий

рівень знань і практичної діяльності, що забезпечує досягнення заданих цілей

на основі реалізації найважливіших закономірностей, що діють в конкретній

області, постановки відповідних завдань, вибору форм, засобів, шляхів і

методів їх вирішення [5]. Друга завжди була підпорядкована першій та

означала теорію і практику організації та проведення спеціалізованої

діяльності для досягнень цілей в конкретних конфліктних ситуаціях на підставі

принципів, схем і норм поведінки, сформульованих виходячи з певних правил

[5]. Л. Г. Рижкова [6] зазначає, що більшість досліджень того часу мали

практично єдині теоретичні основи в розумінні тактики як мистецтва створення

і використання сприятливих ситуацій, а також ефективного застосування

прийомів нападу і оборони або побудови планів поєдинку. Натомість якісні

зміни в уявленнях про тактику відбулися під впливом ідей та розробок щодо

рефлексивного аналізу конфлікту, учасники якого відображають в своєму

мисленні міркування один одного. Найбільш значущими з цієї точки зору були

дослідження В. С. Келлера у фехтуванні [2] та А. Н. Ленца у спортивній

боротьбі [3].

Розвиток спортивної науки загалом та розширення кола емпіричних знань

що управління поведінкою суперника у конфліктній взаємодії призвели до

появи великої кількості робіт, у яких розгляд тактики не обмежувався

виключно теорією війни. Призмами, крізь які автори інтерпретували тактику,

були різні теорії: предметно-перетворювальна, або теорія індивідуальної

діяльності, прийняття рішень, інформації [1, 2, 3, 6]. При цьому розуміння

тактики крізь призму теорії війни, запропоноване В. С. Келлером [2] до

сьогодні залишається фундаментальним.

Нагромадження великого масиву емпіричних та теоретичних знань

призвело до появи великої кількості визначень терміну «тактика». Аналіз


19

досліджень упродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років свідчить про те, що

все рідше автори послуговуються тлумаченням тактики як теорії та практики

організації та проведення спеціалізованої діяльності [5]. Значно частіше

науковці застосовують вужчі дефініції, такі як «тактика змагальної діяльності»,

«тактика поєдинку», «тактика прийому».

На думку В. В. Гожина [1], різноманіття визначень понять тактики у спорті

пов’язано із суб’єктивним сприйняттям авторів її визначальної ланки. У

більшості робіт сприйняття тактики як теорії і практики організації та

проведення спеціалізованої діяльності звужується до цілеспрямованих способів

використання технічних прийомів в тактичних діях для вирішення змагальних

завдань з урахуванням правил змагань, позитивних і негативних характеристик

підготовленості (своєї, партнерів і противника), а також умов середовища [6].

Це визначення використовується як базове для розуміння терміну «тактика

змагальної діяльності». Певною мірою його можна вважати універсальним для

спорту загалом. Проте інші дефініції, притаманні для різних видів спорту, у

тому числі спортивних єдиноборств, все частіше суперечать одна одній. Якщо у

70-х рр. «стратегія» позиціонувалася виключно як директива, «тактика» як

спосіб її виконання [7], то сьогодні однозначної відповіді на запитання, що є

стратегією, а що тактикою, немає.

У різні роки авторами були здійснені спроби узагальнення та класифікації

обидвох термінів, проте уніфікований підхід знайдено не було. Більше того, у

значній кількості науково-методичних джерел поняття тактики часто

ототожнюється з тактичною підготовкою, тактичною підготовленістю та

індивідуальним стилем змагальної діяльності. Аналіз науково-методичної

літератури з питань тактичної підготовки та тактичної підготовленості вказує

на наявність двох визначень тактики. У більш широкому розумінні тактика

представляє собою теорію і практику підготовки, організації та проведення

спеціалізованої діяльності для досягнення цілей в конкретних конфліктних

ситуаціях на підставі принципів, схем і норм поведінки, сформульованих

виходячи з певних правил [2]. З цієї точки зору тактику частково можна

розглядати як окремий розділ конфліктної діяльності. Однак у соціальній

психології конфлікт розглядається дещо ширше та відображає 1) зіткнення

різноспрямованих сил, інтересів, цінностей, поглядів, позицій, думок, суб’єктів

взаємодії; 2) суперечність, яка виникає між людьми у зв’язку з вирішенням тих

або інших питань соціального й особистого життя; 3) прагнення однієї сторони

утвердити свою позицію, в той чай як інша сторона протестує проти

неправильної оцінки її діяльності; 4) суперечність, яка важко вирішується і

пов’язана з гострими емоційними переживаннями. Водночас В. С. Келлер

наголошує, що такі варіанти трактування поняття конфлікту недоцільно

екстраполювати на спортивну діяльність загалом та спортивні єдиноборства

зокрема. Враховуючи наявність конфліктної взаємодії між спортсменами у

процесі окремого поєдинку або змагань загалом, він пропонує визначати

тактику як цілеспрямовані способи використання технічних прийомів в

тактичних діях для вирішення змагальних завдань з урахуванням правил

змагань, позитивних і негативних характеристик підготовленості (своєї,


20

партнерів та суперника), а також умов середовища [2]. За таких умов тактика

трансформує індивідуальну діяльність у конфліктну.

Використання різних дефініцій, підміна понять, необґрунтоване

виокремлення одних та абстрагування від інших, на нашу думку, створюють

серйозні перешкоди для формування та розвитку тактичної майстерності

спортсменів. Ефективне удосконалення останньої можливе лише у випадку

розгляду тактики як цілісної системи. Найбільш вдалою з цієї точки зору, на

нашу думку, була спроба Г. С. Туманяна [7] уніфікувати співвідношення

термінів «стратегія» і «тактика». Першим висновком автора був такий:

стратегія і тактика завжди існують разом на чотирьох рівнях – на рівні

виконання конкретних технічних прийомів, на рівні поєдинку, на рівні турніру,

на рівні системи змагань. Другий висновок стосувався сфери прояву стратегії і

тактики – автор переконаний, що обидві є видами діяльності спортсмена.

Незважаючи на те, що ці висновки були зроблені на підставі аналізу

особливостей змагальної діяльності у спортивній боротьбі, вважаємо

можливою їх екстраполяцію на інші види спортивних єдиноборств. Схожої

думки дотримуються М. М. Ковилін та А. А. Передельський [4], інтерпретуючи

тактику як специфічну діяльність, що є продуктом тактичного мислення.

Водночас автори акцентують увагу на тому, шо існування тактики не може

обмежуватися виключно сферою специфічної діяльності. Вона відображається

у тактичному мисленні, тактичній діяльності, тактичному плануванні.

Виходячи з вище наведеного, можна зробити висновок, що тактика є не

лише багаторівневим, а й багатовимірним явищем. Сьогодні найбільш

дослідженими є рівні: тактичної взаємодії з суперником (використання

технічного прийому у конкретний момент поєдинку), поєдинку (вибір

індивідуального стилю змагальної діяльності) та, частково, рівень змагань. При

цьому тактика на рівні системи змагань залишається поза увагою науковців.

Водночас не вирішеною залишається проблема розгляду тактики як цілісної

системи, для якої характерна наявність структурних елементів,

закономірностей та взаємозв’язків між ними, площин існування та рівнів

реалізації. Більше того, інтерпретація тактики як базового терміну управління

змагальною діяльністю спортсменів потребує переосмислення з урахуванням

багатьох чинників: комерціалізації спорту, зростання соціальної значущості

перемог на змаганнях різного рівня, не обмежуючись Іграми Олімпіад,

підвищення конкуренції на світовій арені, особливостей комплектування складу

учасників Ігор Олімпіад, розширення календаря змагань тощо.

Список літератури

1. Гожин В. В. Основные тенденции технико-тактической направленности тренировочного процесса в спортивной борьбе // Теория и практика физической

культуры. – 2009.

2. Келлер В. С. Исследование деятельности спортсменов в вариативных конфликтных ситуациях [Текст] : Автореферат дис. на соискание ученой

степени доктора педагогических наук. (13.00.04) // Гос. центр. ин-т физ.

культуры. – Москва : [б. и.], 1975. – 32 с.


21

3. Ленц А. Н. Тактика в спортивной борьбе // М. : Физкультура и спорт, 1967. – 214 с.

4. Передельский А. А., Ковылин М. М. Поединок – основной метод педагогики единоборств // Теория и практика физ. культуры. – 2014. – № 11. –

0,17 п.л.

5. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения : учеб-ник [для тренеров] : в 2 кн.

Киев. Олимп. лит., – 2015. – Т 1. – 680 с.

6. Рыжкова Л. Г. Тактическая информация о построении схваток, ситуационных компонентах подготовки и применения действий в поединке

фехтовальщиков // Теория и практика физ. культуры. – 2009. – № 11. – С. 79–80.

7. Туманян, Г. С. Стратегия подготовки чемпионов : настольная книга тренера // Москва : Советский спорт, 2006. – 496 с.


22

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ЕКСПЕРТІВ З

АКРЕДИТАЦІЇ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ В УКРАЇНІ

Анна Гелеш кандидат історичних наук

заступник начальника навчально-методичного відділу

Національного університету «Львівська політехніка»

У сфері вищої освіти України, що сформувалася за останні роки, кожен

заклад вищої освіти (ЗВО) для того, щоб забезпечити отримання студентом

дипломів державного зразка повинен проходити процедуру акредитації, що є

одним із основних інструментів зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

Зовнішнє забезпечення якості вищої освіти є вимогою сучасності, ключовим

принципом Болонської декларації та незаперечним пріоритетом для

академічної спільноти і державної освітньої політики країн Європи та інших

розвинених країн світу.

Закон України «Про вищу освіту» [1] визначає акредитацію як процедуру

оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності ЗВО за цією

програмою на предмет відповідності стандарту вищої освіти, спроможності

виконати вимоги стандарту та досягти заявлених у програмі результатів

навчання відповідно до критеріїв оцінювання якості освітньої програми з

урахуванням стандартів і рекомендацій із забезпечення якості в Європейському

просторі вищої освіти [2, 3]. До недавнього часу в Україні не існувало системи

зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, а акредитацію освітніх програм

здійснювало Міністерство освіти і науки України. На сьогодні ключовим

органом цієї процедури є Національне агентство із забезпечення якості вищої

освіти (Національне агентство), створення якого передбачено Законом України

«Про вищу освіту» [1].

Відповідно до положення «Про акредитацію освітніх програм, за якими

здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти», розробленого Національним

агентством акредитаційна експертиза складається з декількох етапів, одним з

яких є формування незалежної експертної групи. Експертна група формується у

складі трьох осіб із рівноправно залучених представників освіти, студентства та

бізнесу. Основними завданнями, що поставлені перед експертною групою є:

вивчення відомостей про самооцінювання, доданих до них матеріалів та інших

матеріалів, що стосується освітньої програми та діяльності ЗВО за цією

програмою; виїзд до ЗВО з метою уточнення фактів, вказаних у відомостях про

самооцінювання, опитування представників заінтересованих сторін про освітню

програму та діяльність ЗВО за цією програмою; формування рекомендацій

щодо вдосконалення якості освітньої діяльності за цією програмою, а також

складання звіту про результати акредитаційної експертизи.

З огляду на це, перед Національним агентством постала проблема добору

експертів з акредитації освітніх програм з усіх спеціальностей, які володіють

потрібними знаннями, уміннями та навичками, що дають їм змогу ефективно


23

здійснювати оцінювання якості освітніх програм та освітньої діяльності ЗВО за

цими програмами, а також розробляти рекомендації щодо покращення якості

вищої освіти.

На сьогодні в Україні вже існує окремий досвід підготовки експертів з

акредитації освітніх програм, яка здійснюється Національним агентством. З

2019 року Національним агентством розроблено програму навчання та

тестування експертів на предмет наявних в них знань і вмінь, потрібних для

проведення акредитаційної експертизи. Програма складається із двох частин:

лекційний курс на платформі Prometheus «Експерт з акредитації освітніх

програм: онлайн тренінг» та очний тренінг з тестом опісля для кандидатів, які

були допущені до навчання та успішно пройшли тест на платформі Prometheus.

Лекційний курс на платформі Prometheus представлений у вигляді

презентацій складається з трьох модулів, які охоплюють такі основні теми:

Європейські стандарти і практики, нормативний контекст, права та обов’язки

експертів, акредитаційна експертиза та критерії оцінювання якості освітньої

програми (критерій 1-10). Завершальним етапом лекційного курсу є онлайн

тест, який складається із 50 питань та оцінюється за 100 бальною шкалою

(мінімальний прохідний бал становить не менше 80 балів) та сертифікація.

Для проведення очних тренінгів Національним агентством було

підготовлено кваліфікованих тренерів, які проводять навчання. Впродовж двох

днів очного тренінгу кандидатів в експерти навчають:

аналізувати відомості про самооцінювання, які подають ЗВО;

планувати акредитаційний візит на основі аналізу відомостей про самооцінювання, складати програму візиту;

ідентифікувати проблемні моменти (конфліктні ситуації), які можуть виникати під час проведення виїзної акредитаційної експертизи у ЗВО;

підсумовувати судження про освітню програму у звіті з акредитаційної експертизи і надавати оцінку відповідно до критеріїв;

надавати консультації представниками ЗВО щодо покращення якості їх освітньої програми та діяльності ЗВО за цією програмою;

правил етичної поведінки експерта під час виїзної акредитаційної експертизи, зокрема щодо спілкування, зовнішнього вигляду тощо.

Зазначимо, що під час тренінгу тренери використовують різноманітні

форми та методи навчання, зокрема кейси, групова робота із ідентифікації

поставлених завдань, симуляції тощо.

В результаті, претендентів, які успішно пройшли всі етапи навчання та

зарекомендували себе як потенційно професійні експерти з акредитації освітніх

програм, Національним агентством проводиться засідання, на якому

приймається рішення про включення їх у додаток до реєстру експертів з

акредитації освітніх програм.

Зважаючи на те, що упродовж вересня-грудня 2019 року вже відбулися

перші акредитаційні експертизи освітніх програм ЗВО України за новою

системою, більшість експертів мали можливість застосувати отримані знання

на практиці під час роботи в експертних групах. З метою визначення


24

ефективності навчання експертів, організації нового акредитаційного процесу,

підтримки Національного агентства, а також виявлення найважливіших

проблемних питань та шляхів вдосконалення підбору і роботи експертних груп,

спільно з членами Національного агентства, автором проведено опитування

серед експертів. У дослідженні взяло участь 256 експертів з різних областей

України із числа здобувачів та представників освіти, які були включені до

складу експертних груп та проводили акредитаційні експертизи освітніх

програм.

Одним із суттєвих завдань анкетування було визначення рівня корисності

проведеного навчання для експертів. Відповідно до отриманих даних

визначено, що в цілому навчання для експертів було корисним (Рис. 1.).

Рис. 1. Оцінка рівня корисності навчання експертів з акредитації освітніх

програм

Так, 51,2% респондентів визначають проведене навчання Національним

агентством дуже корисним, 25,4 % та 16,4% - трошки нижчий рівень

корисності. Як позитивний факт можна відмітите те, що ніхто з респондентів не

вважає, що навчання для експертів це марно витрачений час.

Таким чином, автором доведено, що навчання експертів з акредитації

освітніх програм є корисним та необхідним, а дана тематика є актуальною і

потребуючою у проведенні подальших досліджень. В подальшому планується

опублікувати результати дослідження в повному обсязі, на основі яких

узагальнити пропозиції і коментарі респондентів та розробити рекомендації

щодо вдосконалення системи підготовки експертів з акредитації освітніх

програм.

Список літератури:

1. Закон України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 р. № 1556-VII [Електронний документ] // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 37-

38. – С. 2716. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-

18/ed20150529.

2. Положення «Про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 11.07.2019 р. № 977, зареєстроване в

Міністерстві юстиції України 08.08.2019 р. за № 880/33851.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/ed20150529https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/ed20150529


25

3. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти [ESG], ухвалено на Міністерській конференції у Єревані

14-15 травня 2015 р.


26

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ НАУКИ В

ПРАКТИКУ

Логвіна-Бик Тетяна Анатоліївна к.пед.н., доцент

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Бик Наталя Володимирівна магістр практичної психології

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

В даний час в сучасній науковій картині світу відбуваються кардинальні

зміни, які вимагають переглянути існуючий світогляд та її соціально-

гуманітарну складову. Розвиток цивілізації сприяє виникненню спочатку

інтегрованих міжгалузевих технологій, а в даний час – надгалузевих

технологій, прикладами яких є інформаційні технології та нанотехнології.

Інтеграція та інтернаціоналізація освітніх систем сприяє взаємопроникненню

культур, обміну інформацією та досвідом, науковою та академічною

мобільністю, що веде до можливості використання і оволодіння різноманітними

педагогічними концепціями та методиками, взаємне визнання дипломів. З

іншого боку, глобалізації властива така універсалізація, що часто веде до

дестабілізації національно-державних освітніх систем.

Як зазначає Mezirow J., що зміни перетворення – це найбільш ефективний

процес навчання, який включає в себе усвідомлення шляхів, в яких

невисловлені припущення обмежують і спотворюють способи, за допомогою

яких ми здобуваємо сенс з оточуючого нас світу [4]. Ці невисловлені

припущення мають два виміри: 1. Звички, очікування, які служать фільтрами

для формування обмеження або зміни значення сприйняття індивідом. 2. Точки

зору, переконання, судження, відносини. У зв'язку зі стрімким розвитком науки

і техніки, зростанням знань в розвинених країнах, затребуваністю у

висококваліфікованих кадрах, їх мобільністю, виникає явище «економіки

знань». Освіта стає підлеглою логіці маркетизації, і Burge Roberts вважає, що

соціальні можливості впливають на мотивацію навчання.

Burge Roberts виділив п'ять характеристик учнів, які існують у всіх типах

навчального середовища: 1. Мотиваційні спонукання до дії. 2. Стадія розвитку.

3. Гендерні відмінності. 4. Відмінності в культурі. 5. Стилі навчання [3].

Освітня політика в системі освіти повинна бути спрямована на високу якість

освітніх послуг на базі інтеграції наукового і освітнього процесів, використання

різних методів навчання сучасної вищої освіти, розвиток дистанційного і

мережевого навчання; якісне навчально-методичне забезпечення і сучасна

матеріально-технічна база; чітка професійна орієнтація, яка забезпечує високий

попит на випускників; високий рівень самостійності в навчанні та активна


27

участь студентів у науково-дослідній роботі; можливість різнобічного розвитку

студентів та викладачів; вдосконалення механізмів та інфраструктури

підвищення кваліфікації та перепідготовки викладацьких кадрів. Що стосується

освіти, то існує поняття «освітнього ландшафту», тобто освітнього простору,

заснованого на різнорідних компонентах, які не прив'язані до території, які не

знають державних кордонів, не пов'язані історичними рамками минулого,

теперішнього або майбутнього. Це структура, яка постійно рухається і

неоднорідна за своїм складом. Найближче поняття до розуміння освітнього

ландшафту – це дистанційні та мережеві структури навчання, альтернативні

форми навчання, неформальна освіта [1].

Освіта в значній мірі стандартизується, набуваючи транскордонні та

транскультурні хар�

MODERN APPROACHES TO THE€¦ · МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ...

Documents

Transcript of MODERN APPROACHES TO THE€¦ · МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ...