Лекція № 13

«Протигрибкові засоби.

Протигельмінтні засоби. Противірусні засоби».

План

1. Протигрибкові засоби

Препарати (ністатин, амфотерицин В, амфоглюкамін, мікогептин,

гризеофульвін, клотримазол, кетоконазол, міконазол, флуконазол,

біфоназол, ітраконазол, тербінафін, нітрофунгін, ундецин та інші).

Фармакодинаміка, застосування, побічні дії.

2. Протигельмінтні засоби

Препарати (піперазину адипінат, левамізол, мебендазол, альбендазол,

пірантел, екстракт чоловічої папороті густий, кора гранатника, насіння

гарбуза, ніклозамід, дитразину цитрат, хлоксил, празиквантель).

Фармакодинаміка, застосування, побічні дії.

3. Противірусні засоби

Препарати (інтерферони, арбідол, ремантадин, оксолін, ацикловір,

озельтамівір). Фармакодинаміка, застосування, побічні дії.

Протигрибкові засоби

Грибкові захворювання (мікози) можна розділити на дві групи:

поверхневі дерматомікози та глибокі (системні) мікози. При поверхневих

дерматомікозах можуть уражатися гладка шкіра, волосся, нігті, слизова

оболонка рота, травного тракту та статевих органів жінки.

Виділяють поверхневі дерматомікози з ураженням волосся, без ураження

волосся та поверхневі кандидамікози (ураження організму

дріжджеподібними грибками роду Candida, зокрема грибком Candida

albicans). При глибоких мікозах в процес утягуються розташовані нижче

тканини (сухожилля, м’язи, кості) або розвиваються метастатичні ураження

внутрішніх органів.

Для лікування мікозів застосовують протигрибкові (протимікозні)

засоби, тобто засоби, що мають фунгіцидну або фунгістатичну дію.

Класифікація протигрибкових засобів

I. Антибіотики:

— ністатин;

— леворин;

— амфотерицин В;

— амфоглюкамін;

— мікогептин;

— гризеофульвін.

II. Синтетичні препарати:

1. похідні імідазолу:

2

— клотримазол;

— кетоконазол;

— міконазол;

2. похідні тріазолу:

— флуконазол;

3. похідні нітрофенолу:

— нітрофунгін (хлорнітрофенол);

4. засоби різних хімічних груп:

— мазь « Цинкундан»;

— мазь «Ундецин».

Порівняльна характеристика протигрибкових засобів

Ністатин (мікостатин) — антибіотик. Проявляє фунгістатичну дію на

патогенні грибки, особливо на дріжджоподібні грибки роду Candida.

Застосовується всередину, ректально, вагінально і зовнішньо для

профілактики і лікування кандидамікозів при локалізації процесу на

слизових оболонках ШКТ, жіночих статевих органів. Із профілактичною

метою застосовують при тривалому застосуванні антибіотиків, особливо

широкого спектра дії.

Леворин — антибіотик. За своїми властивостями і застосуванням

відповідає ністатину. При застосуванні ністатину і леворину можливі такі

побічні дії, як алергічні реакції, нудота, блювота, діарея.

Амфотерицин В (фунгізон) належить до полієнових антибіотиків, має

широкий спектр протимікозної дії. Препарат діє на грибки роду Candida

(активніше порівняно з ністатином), плісняві грибки та збудників глибоких

мікозів, а також на деяких найпростіших (наприклад, лейшманій).

Протигрибкову дію проявляє гіри застосуванні в вену, інгаляційно і місцево.

Характерною особливістю цього протимікозного засобу є його висока

ефективність при глибоких мікозах та при вісцеральних формах

кандидамікозу. Побічні дії при лікуванні амфотерицином В виникають

відносно часто, особливо при внутрішньовенному введенні. З’являються

нудота, блювота, пронос, лихоманка, головний біль. Можливі ураження

нирок, анемія.

Амфоглюкамін. За спектром протигрибкової дії препарат відповідає

амфотерицину В, але менш токсичний. Ефективний при застосуванні

всередину, хворими переноситься добре.

Мікогептин — полієновий антибіотик, який за хімічною структурою

близький до амфотерицину В. Ефективний по відношенню до збудників

глибоких системних мікозів та дріжджоподібних грибків. Призначається

всередину для лікування вісцеральних мікозів. У вигляді мазі застосовується

для лікування зовнішніх проявів мікозів.

Гризеофульвін — це антибіотик, що продукується пліснявим грибком.

Пригнічує процес поділу грибків (фунгістатична дія). Ефективний щодо

дерматофітів. На дріжджеподібні грибки роду Candida не впливає.

3

Гризеофульвін вибірково накопичується в поверхневих зроговілих шарах

шкіри, прикорінній зоні, матриці нігтів. Новостворені шари епідермісу,

частини волосини та нігтя бувають вільними від гризеофульвіну, старі ж

частини поволі відділяються. У зв’язку з цим лікування гризеофульвіном

проводиться відносно тривалий час. Цей засіб є одним із основних засобів

для лікування хворих на дерматомікози як з ураженням волосся, так і без

ураження волосся. При пероральному застосуванні може викликати

головний біль, запаморочення, нудоту, алергічні дерматити.

Клотримазол (канестен) — синтетичний протигрибковий засіб для

місцевого застосування. Засіб має широкий спектр протимікозної дії.

Ефективний при дерматомікозах, а також при урогенітальному

кандидамікозі. Препарат у малих дозах має фунгістатичну, а у великих —

фунгіцидну активність. Діє також на коки, трихомонади, лейшманії та на

деяких інших найпростіших. Протипоказаний при вагітності.

Кетоконазол (нізорал) — фунгіцидний препарат широкого спектра дії. Діє

на дріжджеподібні та плісняві грибки, більшість збудників дерматомікозів та

інші види грибків, а також деякі грампозитивні бактерії. Призначається при

кандидамікозах, системних глибоких мікозах тощо.

Міконазол (дактирин) діє на дерматоміцети, дріжджі та інші патогенні

грибки, має також бактерицидну дію на деякі грампозитивні бактерії.

Призначають зовнішньо, всередину, для лікування кандидамікозів та

дерматомікозів. Внутрішньовенно вводиться при системних глибоких

мікозах.

Флуконазол (дифлюкан) — один з найефективніших протимікозних

засобів, що призначають при різних мікозах. Вводиться всередину і

внутрішньовенно.

Нітрофунгін (хлорнітрофенол) — це рідина лимонно-жовтого кольору,

забарвлює шкіру в слабо-жовтий колір. Засіб використовується для

лікування дерматомікозів шляхом змазування пошкоджених ділянок 2-3 рази

на день щоденно до зникнення клінічних проявів хвороби. Для профілактики

рецидивів такі процедури продовжуються 1-2 рази на тиждень протягом 4-6

тижнів.

Мазь «Цинкундан» — складна мазь, яка містить 10 % ундецилової

кислоти. Призначається для лікування грибкових захворювань шкіри. Мазь

втирають в уражені ділянки шкіри вранці та ввечері. Курс лікування 15-20

днів.

Мазь «Ундецин» — мазь зеленувато-блакитного кольору з характерним

запахом. Містить 5 % ундецилової кислоти. Застосовується для лікування

дерматомікозів. Мазь втирають в уражені ділянки шкіри 2 рази на день

(вранці і ввечері). Курс лікування продовжується, як правило, 15-20 днів або

довше в залежності від ефективності.

Протигельмінтні засоби

4

Гельмінтози — це паразитарні хвороби, які виникають у зв’язку з

поселенням в організмі людей і тварин глистів (гельмінтів) та їх личинок. За

основною локалізацією гельмінтів у організмі людини розрізняють кишкові

та позакишкові гельмінтози, збудниками яких можуть бути круглі черви

(нематоди), стьожкові черви (цестоди) та сисуни (трематоди).

Відповідно серед гельмінтозів розрізняють нематодози, цестодози і

трематодози.

Гельмінтози — це дуже поширені захворювання. Майже 2/3 населення

Земної кулі є носіями гельмінтів, які у відповідних умовах можуть викликати

той чи інший гельмінтоз. Найрозповсюдженішими збудниками гельмінтозів

людини є такі види гельмінтів:

а) з класу круглих червів або нематод: гострик, аскарида, волосоголовець,

кишкова вугриця, анкілостоміди та ін.;

б) з класу цестод: лептець широкий, ціп’яки бичачий, свинячий та

карликовий, ехінокок та інші;

в) з класу трематод: опісторхоз, шистосоми та ін.

Збудники гельмінтозів завдають людям великої шкоди: порушують

діяльність травного тракту, печінки, нервової системи, органів

кровотворення тощо.

В останні роки у багатьох країнах зацікавлення дослідників викликають

гельмінтози — аскаридоз та ентеробіоз.

Аскаридоз (захворювання викликане аскаридами) частіше трапляється у

зонах помірного та теплого клімату.

Ентеробіоз (захворювання викликане гостриками) реєструється

повсюдно, особливо у районах з низьким санітарно-гігієнічним рівнем

життя.

Протигельмінтні засоби — це засоби, які застосовуються для лікування

кишкових і позакишкових гельмінтозів.

Класифікація протигельмінтних засобів

1. Лікарські засоби, що застосовуються при кишкових нематодозах:

— піперазину адипінат;

— нафтамон (бефініт гідроксинафтаат);

— левамізол;

— мебендазол;

— пірантел.

2. Лікарські засоби, що застосовуються при кишкових цестодозах:

— екстракт чоловічої папороті густий;

— фенасал (ніклозамід);

— насіння гарбуза;

— кора гранатника.

3. Лікарські засоби, що застосовуються при позакишкових гельмінтозах:

— хлоксил;

— антимоніл-натрію тартрат;

— празиквантель;

5

— дитразину цитрат.

До протигельмінтних засобів ставляться відповідні вимоги.

По-перше, вони повинні мати високу активність; по-друге, діяти тільки

на гельмінтів, не пошкоджуючи органи і тканини людей; по-третє, швидко

виділятися із організму; по-четверте, бути придатними для застосування в

амбулаторних умовах.

Лікарські засоби для лікування кишкових нематодозів

Піперазину адипінат — білий кристалічний порошок без запаху.

Справляє на нематоди паралізуючий вплив. Цим блокується можливість

переміщення нематод кишечником та проникнення до жовчних шляхів;

разом з тим створюються сприятливі умови для видалення живих гельмінтів

з кишечнику.

Піперазину адипінат ефективно діє як на статеводозрілі особини, так і

на ті, що не досягли статевої зрілості обох статей.

Особливо ефективно діє засіб на аскарид і гостриків.

Спеціальної підготовки, зокрема дієти і призначення проносних засобів,

перед застосуванням піперазину адипінату не вимагається. При лікуванні

засіб призначають дорослим усередину по 1,5-2 г на прийом двічі на день за

годину до їди або ж через 30-60 хв після їди. Курс лікування при аскаридозі

— 2 дні, при ентеробіозі — 5 днів. Дегельмінтизація настає в 90-95 %, а при

повторних курсах — в 100 % випадків. Засіб добре переноситься хворими. У

терапевтичних дозах побічних проявів не викликає, може застосовуватись в

амбулаторних умовах. Зрідка спостерігаються незначна нудота, біль у

шлунку, швидкоминаючий головний біль. При передозуванні можливі

м’язова слабкість, тремор. Протипоказано призначати засіб при тяжких

захворюваннях нервової системи.

Нафтамон (бефініт гідроксинафтаат) — світлий зелелувато-жовтий

кристалічний порошок без запаху, гіркуватий на смак. Викликає судомні

скорочення м’язів паразитів, що сприяє їх видаленню з кишечнику.

Ефективний при гельмінтозах, викликаних аскаридами, гостриками,

анкілостомами, волосоголовцем. Попередньої підготовки перед лікуванням,

зокрема дотримування дієти, не потрібно, хоча бажано обмежити гострі,

солоні і жирні страви, молоко. Засіб має легкий послаблюючий ефект.

Приймати нафтамон слід натще за 2-3 години до сніданку або перед сном

через 2-3 години після вечері в дозі 5 г (для дорослих і дітей після 10 років)

протягом 3-5 днів. Лікування проводиться в умовах стаціонару. Нафтамон

хворі переносять добре. Можлива поява диспептичних розладів.

Протипоказаний при захворюваннях печінки.

Левамізол (декарис) — протиглистний та імуностимулюючий засіб.

Механізм протигельмінтної дії левамізолу ґрунтується на пригніченні ним

активності ферменту сукцинатдегідрогенази, що негативно проявляється на

обміні речовин і біоенергетичних процесах гельмінтів. Ефективний при

аскаридозі та інших нематодозах. Як протиглистний засіб призначають

усередину одноразово перед сном дорослим у дозі 0,15 г. Додержання дієти

6

не потрібне. Може застосовуватись амбулаторно. При одноразовому

застосуванні левамізолу негативні реакції, як правило, не виникають, при

повторному застосуванні можливі головний біль, безсоння, підвищення

температури тіла, диспептичні розлади, нюхові галюцінації, алергічні шкірні

реакції. Протипоказаний при вагітності.

Мебендазол (вермокс). Механізм протигельмінтної дії полягає у

пригніченні засвоєння гельмінтом глюкози та гальмуванні утворення у його

організмі АТФ. Особливо ефективний при ентеробіозі, а також аскаридозі,

анкілостомідозі тощо. При ентеробіозі дорослим і підліткам призначають

одноразово одну таблетку 0,1 г, а при інших гельмінтозах — по 1 таблетці 2

рази на день протягом 3-х днів. У випадку повторної інвазії повторюють

лікування через 2 та 4 тижні при такому ж дозуванні. Попередньої

підготовки хворим не проводять. Застосовується амбулаторно. При

застосуванні мебендазолу можуть спостерігатися такі побічні дії, як

запаморочення, блювота, пронос, алергічні реакції. Протипоказаний при

вагітності.

Пірантел — діє на нематод. Спричиняє нервово-м’язову блокаду, що

викликає параліч м’язів гельмінта. Ефективний при ентеробіозі, аскаридозі

та інших нематодозах. Пірантел при ентеробіозі та аскаридозі застосовують

одноразово після сніданку (через 2 год) у вигляді таблеток чи суспензії по 10

мг/кг від одного до трьох днів підряд. Таблетки слід розтерти, щоб

покращити їх розчинення. У разі необхідності та у випадку повторного

виділення гостриків лікування повторюють через 2-3 тижні. У зв’язку з

високою ефективністю і низькою токсичністю його часто застосовують при

ентеробіозі у дітей. Попередньої підготовки перед лікуванням не потрібно.

Застосовується амбулаторно. Хворі переносять засіб добре. В окремих

випадках можливі нудота, блювота, пронос, головний біль, запаморочення.

Протипоказаний при вагітності.

Лікарські засоби для лікування кишкових цестодозів

Серед засобів, які застосовують при кишкових цестодозах, головне місце

посідає екстракт чоловічої папороті густий.

Механізм протиглистної дії засобу полягає у паралізуючій дії на

стьожкові гельмінти, внаслідок чого послаблюються присоски на головці

глиста, і він відпадає від стінки кишечнику. Але потрібно пам’ятати, що це

послаблення тимчасове, отже доки воно не минуло, слід шляхом вживання

проносного засобу видалити глиста з кишечнику. Лікування проводиться в

стаціонарі. При призначенні цього засобу необхідна спеціальна підготовка.

Кишечник максимально звільняють від калових мас. За 2-3 дні до лікування

рекомендують легкозасвоювану, знежирену їжу (овочеві супи, каші, киселі,

відварну рибу, молокопродукти). Увечері напередодні дається сольове

проносне. В день лікування вранці роблять клізму, після чого протягом 30 хв

дають капсули (по одній кожні 3 хв) з екстрактом папороті (запивати

водою). Щоб запобігти всмоктуванню активних речовин екстракту та

попередити негативний вплив засобу на організм, через 30-60 хв після

7

прийому останньої порції екстракту хворий знов приймає сольове проносне,

а через 1,5-2 год — легкий сніданок. Якщо протягом 3 год після вживання

проносного випорожнення не відбудеться, то ставлять теплу клізму. У

випадку виходу гельмінта без головки клізму повторюють 1-3 рази.

Курси лікування цестодозів різні. У випадку глистної інвазії, що

збереглась, повторні курси проводять не раніше, ніж через 2-3 місяці.

При прийманні екстракту папороті можуть виникати тяжкі ускладнення:

запаморочення, головний біль, корчі, блювання, пронос, порушення функцій

серцево-судинної діяльності, падіння артеріального тиску, порушення

функцій дихання, атрофія зорового нерва, зміни у печінці.

Засіб протипоказаний при захворюваннях печінки, нирок, виразковій

хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, туберкульозі, вагітності,

ендокринних захворюваннях, дітям до 2 років.

Фенасал — синтетичний засіб. Діє на усі 4 види стьожкових глистів.

Призначається всередину одноразово зранку або ввечері через 3 години після

легкої вечері. Протягом дня хворий перебуває на легкій дієті. Доза для

дорослих — 8-12 таблеток. З метою прискорення переходу фенасалу з

шлунка в кишечник перед його прийомом вживають 2 г натрію

гідрогенкарбонату. Перед прийомом таблетки старанно розжовують. Засіб

добре переноситься. У деяких хворих можлива поява нудоти, алергічних

реакцій, загострення дерматиту.

Насіння гарбуза — протиглистний засіб, який призначається в основному

при непереносимості інших засобів. За активністю поступається

синтетичним засобам. Використовують насіння гарбуза при всіх формах

цестодозів.

Перед прийомом насіння гарбуза протягом двох днів хворому щоденно

призначають клізму (зранку), а напередодні ввечері — проносний засіб. У

день лікування натще ставлять знову клізму. Потім 300 г сирого чи

висушеного на повітрі насіння очищають від твердої оболонки, розтирають

невеликими порціями в ступці і приймають усередину з 50-100 г меду чи

варення. Через 3 години після прийому дають проносний засіб і ставлять

клізму. Можливе використання насіння гарбуза у вигляді емульсії або

відвару. Побічні ефекти не встановлені.

Кора гранатника. Використовують відвар з висушеної кори стовбура і

гілок цієї рослини (25-40 г на 200-300 мл води). Призначають випити його

протягом 1 год. Побічні ефекти: нерідко — загальна слабкість,

запаморочення, порушення зору, можливі судоми. Допомога: промити

шлунок, дати активоване вугілля, сольовий проносний засіб.

Засоби для лікування хворих з позакишковими гельмінтозами

Дитразину цитрат (лоскуран) — пригнічує розмноження збудників

філяріатозів (особливо мікрофілярій), слабше діє на дорослих паразитів;

ефективний при аскаридозі. Побічні ефекти: нудота, блювання, головний

біль, біль у суглобах.

8

Хлоксил — виявляє протиглисну дію. Призначають при трематозах

печінки. За 1-2 доби до лікування та в період застосування (упродовж 2 діб)

слід обмежити споживання жирів та виключити алкоголь. Призначають

препарат всередину через 1 год після легкого сніданку в три прийоми з

інтервалом 20-30 хв, потім, через 2-3 год, хворий має поснідати і ще через 2-3

год прийняти жовчогінні і спазмолітичні засоби (алохол). Через 2 доби

хворий повинен прийняти 10-20 г хлоксилу. Побічні ефекти: біль у ділянці

печінки та серця, алергійні реакції.

Празиквантел (білтрицид) підвищує проникність клітинних мембран

паразитів для йонів кальцію, зумовлює спазм м’язів у глистів. При прийомі

всередину добре всмоктується, виводиться нирками. Препарат має широкий

спектр пригельмінтної дії. Високоефективний при кишкових цестодозах, а

також позакишкових трематодозах.

Противірусні засоби

Противірусна терапія на сьогодні лишається не досить успішною. В

першу чергу, це пов’язано з тим, що симптоми захворювань проявляються

після того, коли закінчилась фаза максимального розмноження вірусів. Тому

у перспективі боротьба з вірусними інфекціями буде полягати в їх

профілактиці або в лікуванні контактних осіб в інкубаційному періоді

захворювання.

Створення противірусних засобів зумовлено певними труднощами.

Основним є те, що репродукція вірусів тісно пов’язана з процесами синтезу

в клітинах, а також те, що реплікація окремих груп вірусів має свої

особливості.

Вивчення біології вірусів дало змогу з’ясувати етапи їх розвитку, на які

можуть діяти противірусні засоби:

1. адсорбція вірусів на клітинах;

2. проникнення вірусів або їхніх нуклеопротеїдів у клітину;

3. вивільнення вірусного генома (депротеїнізація);

4. синтез «ранніх» вірусних білків;

5. синтез вірусних ферментів, нуклеїнових кислот і структурних білків;

6. складання і дозрівання віріону.

За механізмом дії противірусні засоби класифікуються на такі групи:

1. препарати широкого спектра дії:

— інтерферон лейкоцитарний людський сухий:

— реаферон (інтерферон-2(3);

— лаферон (інтерферон-ос-2(ї);

— бонафтон;

2. засоби, які пригнічують вивільнення вірусного генома:

— ремантадин;

3. засоби, які пригнічують синтез нуклеїнових кислот:

— оксолін;

— флореналь;

9

— ацикловір;

— зидовудин;

4. інші групи противірусних засобів.

У 1957 році було встановлено, що клітини людей, інфікованих грипом,

продукують і виділяють особливий білок, здатний гальмувати розмноження

вірусів. Цей білок був названий інтерфероном. Він є ендогенним фактором

захисту людей від вірусної інфекції. Зараз відомо декілька видів

інтерферону, зокрема альфа-, бета- і гама-інтерферони. Всі вони — білки з

молекулярною масою від 15 000 до 25 000.

Саме продукція інтерферону є найбільш ранньою відповіддю на

зараження вірусом. Інтерферон, що утворюється в заражених клітинах,

захищає інші клітини, запобігаючи подальшому розмноженню вірусів або

обмежуючи його.

Крім противірусної дії інтерферон пригнічує розвиток злоякісних клітин,

розмноження невірусних мікроорганізмів, регулює імунні реакції, має

антитоксичну і радіопротекторну дію. Відомі різні типи препаратів

інтерферону.

Природний (лейкоцитарний людський) інтерферон найширше

застосовується для профілактики і лікування грипу та інших вірусних

інфекцій.

Інтерферон лейкоцитарний людський сухий — поліпептид, що

утворюється в організмі людини та тварин при зараженні різними вірусами.

Отримують із лейкоцитів людини. Вплив його зумовлений

імуномодулюючим ефектом. Він попереджує виникнення ускладнень,

прискорює регенерацію тканин у місцях їх ураження патологічним

процесом. Випускається у вигляді порошку в ампулах. Використовується в

розчинах для профілактики і лікування грипу, при вірусних захворюваннях

очей, при оперізувальному лишаю та інших вірусних інфекціях. Не

всмоктується з поверхні слизових оболонок та швидко інактивується їх

ферментами. Тому ефект виникає на місці нанесення та розповсюдження по

оболонці.

Для профілактики грипу і гострих вірусних захворювань розчин

інтерферону закапують у носові ходи по 5 крапель 2 рази на добу з

інтервалом не менше 6 годин до тих пір, доки не зникне загроза

захворювання (вміст ампули розчиняють у 2 мл кип’яченої води).

З лікувальною метою грипу інтерферон використовують при перших

проявах хвороби, доцільніше інгаляційним способом. Для цього вміст 3-х

ампул інтерферону розчиняють у 10 мл води. Інгаляцію проводять двічі на

день, попередньо підігрівши розчин до 37 °С. Його можна вводити і в носові

ходи по 5 крапель через кожні 1-2 години (не менше 5 разів на добу)

протягом 2-3 днів. При вірусних захворюваннях очей розчин інтерферону

вводять у кон'юнктивну щілину. Засіб можна вводити парентерально.

У зв’язку з високою вартістю препаратів лейкоцитарного інтерферону

розробляють спосіб виробництва інтерферонів за допомогою методів генної

10

інженерії. Зокрема розроблено такі препарати — реаферон, лаферон та інші.

Істотної різниці між ними і лейкоцитарним інтерфероном немає.

До індукторів інтерферону слід віднести такі засоби, як ібупрофен,

левамізол, дибазол та інші.

При введенні в організм дані засоби стимулюють виділення ендогенного

інтерферону, який є ефективнішим порівняно з екзогенним. Недоліком

індукторів інтерферону є те, що вони можуть викликати стан

гіпореактивності (зменшення синтезу інтерферону у відповідь на повторне

введення індуктора). Для подолання цього недоліку рекомендується

комбіноване застосування індукторів інтерферону різної природи.

Бонафтон має противірусну активність по відношенню до віруса

простого герпесу та деяких аденовірусів. Застосовується всередину й

місцево при герпетичних захворюваннях шкіри слизових оболонок і рогівки.

Крім противірусної дії бонафтон збільшує синтез інтерферону і має

імуностимулюючу дію. При місцевому застосуванні може викликати

подразнення, а при прийомі всередину — пронос, головний біль.

Ремантадин має виражену противірусну активність по відношенню до

вірусів грипу А, а також справляє антитоксичну дію у випадку захворювання

грипом В. Блокує місця зв'язування віруса з поверхнею клітинної мембрани.

Застосовується для лікування та профілактики грипу у період епідемій,

особливо грипу А, та кліщового енцефаліту. Призначають усередину після

їди для профілактики грипу по 1 таблетці щоденно протягом 10-15 днів, а

для лікування за схемою: в перший день — по 2 таблетки 3 рази на день, на

2-3-й дні — по 1 таблетки 2 рази і 4-й день — 2 таблетки. Ремантадин добре

переноситься. Зрідка можливий біль у епігастрії (при тривалому застосуванні

у великих дозах).

Оксолін має віруцидну активність, ефективний при вірусних

захворюваннях очей, шкіри, при вірусних ринітах, справляє профілактичну

дію при грипі. Застосовується зовнішньо, у вигляді 0,1-0,2% розчину

(крапель для очей) по 3-6 разів на день або до кожної ніздрі; 0,25,0,5% мазі

— закладати за віко 3 рази на день або змазувати слизову носа 2-3 рази на

день протягом 3-4 днів і 1-2-3% мазі наносити на уражену шкіру. При

застосуванні розчинів та мазі оксоліну може з’являтися швидкоминаюча

печія та болючість у місці застосування.

Флореналь — противірусний засіб, який у вигляді 0,5% мазі

призначається для лікування вірусних захворювань очей — аденовірусного

кон’юнктивіту, кератокон’юктивіту і кератиту, які викликані вірусом

простого герпесу та Herpes zoster. Може викликати печію на місці нанесення.

Ацикловір (віролекс, зовіракс) — противірусний засіб з групи нуклеозидів.

Найбільш ефективний проти вірусів простого герпесу. Проявляє

імуностимулюючу дію. Ацикловір при герпесі попереджує утворення

елементів висипу, прискорює утворення кірок, зменшує біль у гострій фазі

оперізувальиого герпесу. Застосовують ацикловір усередину,

внутрішньовенно та місцево. Тривалість лікування при простому герпесі 5

11

днів, при оперізувальному лишаї — ще 3 дні після зникнення симптомів

захворювання. Крем використовують при інфекціях шкіри і слизових, в тому

числі при герпесі губ, статевих органів. Наносять на уражену поверхню 5

разів на день протягом 5-10 днів. Внутрішньовенне введення засобу

проводять при тяжкому перебігу вірусних інфекцій, у хворих з порушенням

імунної системи.

Зидовудин (нардін, ретровір) — перший противірусний засіб з групи

нуклеозидів, який знайшов застосування в лікуванні системних вірусних

інфекцій (1960-ті роки). В 1985 році засіб був вперше використаний для

лікування СНІДу. Зидовудин полегшує течію захворювання СНІДом, але

краще його призначати з іншими противірусними засобами (наприклад, з

інгібіторами протеаз). Призначається всередину, як правило, по 0,1-0,25 г 5-6

разів на день. При застосуванні засобу можуть розвиватися лейкопенія та

анемія.

Озельтамівір (таміфлю, тамівір)- інгібітор нейрамінідази, призначається

для профілактики та лікування грипу А та В. Препарат застосовують

внутрішньо дорослим та дітям віком від 13 років. Переносимість препарату

краща, якщо його приймають під час вживання їжі. Лікування: прийом

препарату необхідно почати не пізніше 2 діб від моменту появи симптомів

грипу в дозі 75 мг 2 рази на добу протягом 5 днів. Профілактика: 75 мг 1 раз

на добу протягом 10 днів відразу після контакту з хворим на грип. З метою

профілактики (під час епідемії грипу) препарат можна застосовувати у

зазначеній дозі до 6 тижнів. Найчастіше повідомлялося про такі побічні

реакції, як нудота і блювання. Ці побічні реакції швидкоминучі і звичайно

бувають на початку прийому препарату.

Арбідол (уміфеновір) - противірусний засіб з імуномодулюючою дією, що

специфічно пригнічує віруси грипу А та В, тяжкого гострого респіраторного

синдрому (ТГРС). Призначають для профілактики та лікування у дорослих і

дітей: грипу А і В, ГРВІ, тяжкого гострого респіраторного синдрому (ТГРС)

(у тому числі ускладнених бронхітом, пневмонією); вторинні імунодефіцитні

стани; комплексна терапія хронічного бронхіту, пневмонії і рецидивуючої

герпетичної інфекції. Профілактика післяопераційних інфекційних

ускладнень та нормалізація імунного статусу. Комплексна терапія гострих

кишкових інфекцій ротавірусної етіології у дітей віком від 6 років.

Протипоказання: підвищена чутливість до препарату, дитячий вік до 6 років.

Застосовують дітям віком від 6 років і дорослим. Приймають внутрішньо за

30 хвилин до прийому їжі. Разова доза становить: діти віком від 6 до 12 років

– 100 мг, діти віком від 12 років і дорослі – 200 мг (2 капсули по 100 мг).

Побічні ефекти рідко - алергічні реакції.

Фармацевтична опіка:

Особливості роботи з протигрибковими препаратами:

клотримазол необхідно призначати тільки для зовнішнього

застосування;

12

ністатин несумісний з глюкозою;

флуконазол, ітраконазол, кетоназол слід обережно застосовувати у

хворих з порушенням функції печінки;

амфоглюкамін доцільно призначати після їди, а гризеофульвін —

під час їди;

клотримазол, кетоконазол (нізорал), міконазол, флуконазол

протипоказані жінкам у період вагітності.

О

собливості роботи з протигельмінтними засобами:

мебендазол не можна поєднувати з левамізолом;

пірантел не можна вживати разом з піперазином;

до їди приймають піперазин, нафтамон, фенасал, насіння гарбуза;

після їди приймають пірантел, хлоксил.

Особливості роботи з противірусними засобами:

ремантадин необхідно призначати з метою профілактики та в перші

дні захворювання на грип під час епідемії;

в офтальмології слід застосовувати тільки 0,25 %; 0,5 % оксолінову

мазь;

інтерферони не можна застосовувати при порушенні функції нирок;

інтерферон 2β (реаферон) не слід призначати пацієнтам з

психічними порушеннями в анамнезі.

13

Тема 18

Лекція № 14

«Протипухлинні лікарські засоби.

Діагностичні лікарські засоби.

Радіопротектори та засоби, що сприяють виведенню радіонуклідів»

План

1. Протипухлинні лікарські засоби

a. Основні відомості про пухлини. Загальна характеристика

протипухлинних засобів. Принципи лікування. Токсичність.

b. Класифікація, номенклатура:

алкілуючі сполуки (циклофосфан, тіофосфамід);

антиметаболіти (меркаптопурин, метотрексат, фторурацил);

алкалоїди (колхамін, вінбластин, вінкристин, доцетаксел);

антибіотики (брунеоміцин, доксорубіцин);

гормональні та антигормональні препарати (фосфестрол, флутамід);

ферментні препарати (L-аспарагіназа).

Фармакодинаміка. Показання до застосування.

2. Діагностичні засоби: барію сульфат для рентгеноскопії, індігокармін,

білігност, магневіст та інші. Мета призначення даних засобів.

3. Препарати різних фармакологічних груп:

цукри (глюкоза);

антидоти (унітіол, натрію тіосульфат);

радіопротектори та засоби, що сприяють виведенню радіонуклідів

(цистаміну дигідрохлорид, мексамін, батилол).

Фармакодинаміка та застосування препаратів.

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ

ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Проблема профілактики і лікування онкологічних захворювань на

сьогоднішній день одна з найважливіших у медицині. Це зумовлено

зростанням захворюваності та смертності від пухлин в усіх країнах світу.

Поряд з хірургічним втручанням, променевою терапією хіміотерапія займає

провідне місце в лікуванні онкологічних захворювань, особливо у тих

випадках, коли операція і променева терапія неможливі через поширення

патологічного процесу.

Пухлина (новотвір) - це надмірне розростання тканин, що складаються з

клітин організму, які трансформувались і втратили свою звичайну форму,

будову і функції. Особливістю пухлини при раку є те, що вони продовжують

розмножуватися і після припинення дії факторів, які їх спричинили. При

перенесенні ракових клітин током крові й лімфи в лімфатичні вузли і

віддалені органи і тканини вони розмножуються там і дають нові

14

розростання пухлини, звані метастазами. Не варто плутати істинні пухлини з

набряканням тканини (припухлостями), викликані різними запальними

процесами (абсцес, флегмона, фурункули). Розрізняють пухлини доброякісні

(фіброми, міоми, ангіоми, поліпи та ін) і злоякісні (рак, саркома та ін).

Сумарні відмінності між злоякісними і доброякісними пухлинами

Злоякісні пухлини

Швидкий ріст

Інфільтративний ріст

Метастазують

Клітини мало- чи недиференційовані

Поліморфізм клітинний та їх ядер

Рецидиви

Кахексія

Імунодепресія

Доброякісні пухлини

Помірний ріст

Експансивний ріст (за винятком гемангіом)

Не метастазують

Клітини добре диференційовані

Відсутність поліморфізму клітинного та їх ядер

Рецидиви відсутні

Кахексія не розвивається

Імунодепресія відсутня чи виражена незначно

Доброякісні пухлини ростуть зазвичай повільно, не проростають в

навколишні органи і тканини, а лише розсовують і зміщують їх. Ці пухлини

оточені капсулою, майже завжди легко доступні для хірургічного втручання і

не дають метастазів і рецидивів. Однак часто спостерігається їх злоякісне

переродження при тривалому перебігу і відсутності лікування. Фіброми

найчастіше вражають шкіру, сухожилля, м'язи, окістя, матку, слизові

оболонки. Різновидом фибром є поліпи. Поліпи розвиваються на слизовій

порожнистих органів - носа, матки, шлунка і кишечника. Міоми вражають

переважно м'язові тканини. Ангіоми є пухлини, які утворюються з

кровоносних і лімфатичних судин. До ангіом відносяться судинні родинні

плями і м'які бородавки.

Злоякісні пухлини ростуть досить швидко, але в початкових стадіях

розвитку ніяк не проявляються. Не турбують хворих. І люди довгий час не

підозрюють, що хворі. У розвитку і перебігу раку величезне значення має

нервове перенапруження, стрес, зниження захисних сил організму. При

зростанні злоякісних пухлин вони проростають в сусідні органи і тканини,

руйнуючи їх. Можна видалити ці пухлини шляхом операції, однак, тільки в

початкових стадіях, поки пухлина не пошкодила весь орган. Часто після

видалення злоякісні пухлини проростають знову. Ракові пухлини в більшості

15

випадків поодинокі. Розвитку раку зазвичай передує яке-небудь хронічне

захворювання, на грунті якого він і виникає (виразки, поліпи, доброякісні

пухлини та ін.) Також істотну роль у розвитку онкологічного захворювання

відіграє спадкова схильність. Однак не завжди пухлина розвивається «у

спадок». Розвиток пухлини настає при зниженні імунітету, при наявності

факторів ризику, серед яких перше місце займають шкідливі звички.

Під хіміотерапією пухлин розуміють застосування протипухлинних

(антибластомних) специфічних речовин синтетичного і природного

походження, дія яких була б спрямована вибірково на пухлинний процес і не

викликала б ушкодження нормальних тканин організму.

Протибластомні засоби - це такі лікарські препарати, які затримують

розвиток атипових клітин злоякісних пухлин.

У більшості випадків хіміотерапія забезпечує паліативне, а не радикальне

лікування. Воно проявляється тимчасовим зникненням проявів раку,

продовженням повноцінного життя. Велику роль у лікуванні

гормоночутливих пухлин відіграють деякі гормональні препарати – агоністи

й антагоністи гормонів.

Зараз використовують різні групи засобів, які проявляють протипухлинну

активність.

Принципи хіміотерапії пухлин

препарати необхідно застосовувати строго за призначенням, в залежності

від виду пухлини, наявності метастаз, стану хворого;

термінове лікування проводять при прогресуючих захворюваннях:

гострий лейкоз, саркома, меланома;

хіміотерапію застосовують як доповнення до загального хірургічного

методу і променевої терапії;

після настання ремісії продовжити лікування, можливо з використанням

іншого препарату;

проводити курсове лікування:

а) багато місяців малими дозами до виникнення ремісії;

б) коротки курси і однократне ведення великих доз.

Класифікація протипухлинних засобів

1. Алкілуючі сполуки:

— хлорамбуцил;

— циклофосфан (циклофосфамід);

— тіофосфамід;

— мієлосан (бусульфан);

— нітрозометилсечовина;

— ломустин.

2. Антиметаболіти:

— метотрексат;

— меркаптопурин;

— фторурацил;

16

— цитарабін.

3. Протипухлинні антибіотики:

— дактиноміцин;

— блеоміцин;

— доксорубіцину гідрохлорид;

— карміноміцин;

— брунеоміцин;

— рубоміцину гідрохлорид.

4. Ферменти:

— L-аспарагіназа.

5. Різні синтетичні препарати:

— цисплатин.

6. Алкалоїди та інші речовини рослинного походження:

— вінбластин;

— вінкристин;

— колхамін;

— колхицин;

— подофілін;

— етопозид.

7. Гормони та інгібітори гормонів:

— фосфестрол;

— хлортрианізен;

— флутамід.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування онкологічних

захворювань, пригнічують процеси проліферації клітин, затримують поділ і

розвиток клітин різних тканин організму, в тому числі і клітин злоякісно

перероджених. Тобто більшість протипухлинних засобів чинять

цитостатичну дію. Дані засоби проявляють також цитотоксичну дію не

тільки на клітини пухлин, але й на нормальні клітини організму (особливо

клітини кісткового мозку, епітелію шлунково-кишкового тракту і волосяних

фолікулів). Цитотоксична дія характеризується тим, що порушуються ядра

клітин, припиняється мітоз, починається фрагментація ядер і десквамація

епітелію, порушуються волосяні фолікули. Вибірковість цитостатичної і

цитотоксичної дії протипухлинних засобів по відношенню до злоякісних

пухлин пов’язана з тим, що кількість клітин, які активно діляться в тканинах

пухлин, значно вища, ніж у здорових тканинах організму. Характерною для

багатьох протипухлинних засобів є імунодепресивна дія, тобто здатність

пригнічувати продукцію антитіл, а значить, пригнічувати імунну відповідь.

Застосування протипухлинних засобів супроводжується появою

неприємних і навіть небезпечних для життя побічних ефектів. До загальних

побічних ефектів багатьох протипухлинних засобів належать: нудота,

блювота, виразки слизових оболонок ротової порожнини та шлунково-

кишкового тракту, діарея, алопеція (випадіння волосся), пригнічення

17

кровотворення (зменшення утворення еритроцитів, лейкоцитів,

тромбоцитів). Зменшення утворення еритроцитів призводить до розвитку

анемії, лейкопенія збільшує ризик приєднання інфекційних ускладнень,

тромбоцитопенія сприяє появі кровотеч.

Профілактика негативної дії антибластомних засобів на організм хворих

людей ґрунтується на раціональному режимі і методиці введення їх в

організм. Необхідно також визначити чітко тривалість курсу лікування,

доцільність повторних курсів, можливість і необхідність поєднання

хіміотерапії з іншими методами лікування.

Порівняльна характеристика протипухлинних засобів

Хлорамбуцин (хлорбутин, лейкеран) більш вибірково впливає на

лімфоїдну тканину. Призначається всередину при хронічному лімфолейкозі,

лімфогрануломатозі, раці яєчників.

Циклофосфан (циклофосфамід). Препарат застосовується в основному

при гемобластозах (гострий лейкоз, хронічний лімфолейкоз,

лімфогранулематоз, еритремія та ін.). Особливістю циклофосфану є те, що

він м’яко діє на кровотворення, не викликає різких лейкопеній, не пригнічує

тромбоцитопоез. Призначається парентерально та ентерально.

Тіофосфамід застосовується головним чином для лікування раку

яєчників, молочної залози, сечового міхура і деяких інших пухлин.

Вводиться парентерально.

Мієлосан — високоефективний антилейкемічний препарат. Найкращий

терапевтичний ефект одержано при лейкемічній формі хронічного

мієлолейкозу та еритремії. Застосовується перорально.

Нітрозометилсечовина — засіб, ефективний при дрібноклітинному раці

легенів та при лімфогранулематозі. До цієї групи належить і такий засіб, як

ломустин. Він ефективний при пухлинах мозку, пухлинах товстого

кишечнику та прямої кишки.

Метотрексат — антиметаболіт, який є структурним аналогом і

антагоністом фолієвої кислоти. Застосовується засіб при гемобластозах, а

також для проведення комбінованої терапії хворим на рак молочної залози,

легенів, яєчників. Вводиться засіб парентерально і перорально

Меркаптопурин — один з найбільш активних антагоністів пуринового

обміну. Засіб мало токсичний, добре переноситься хворими. Помітно

уповільнює розвиток лейкемічного процесу. Застосовується всередину для

лікування гострих і хронічних лейкозів.

Фторурацил належить до групи антиметаболітів і є аналогом піримідину.

Засіб застосовується для лікування раку шлунка, кишечнику, раку молочної

залози, яєчників та підшлункової залози. Вводиться парентерально.

Фторурацил належить до препаратів з досить високою токсичністю.

Цитарабін (цитозар) — антиметаболіт, який призначається при гострих

формах лейкемій (мієлоїдній та лімфоїдній).

До протипухлинних засобів належать деякі антибіотики, які поряд з

антимікробною активністю мають виражені цитотоксичні властивості,

18

обумовлені пригніченням синтезу та функції нуклеїнових кислот. До них

належить дактиноміцин, який продукується деякими видами Streptomyces.

Засіб застосовується при хоріонепітеліомі матки, лімфогранулематозі.

Вводиться внутрішньовенно, а також в порожнини тіла.

Активний по відношенню до ряду пухлин антибіотик блеоміцин, який

продукується Streptomyces verticillus. ЙОГО призначають при раці слизової

оболонки ротової порожнини, мигдаликів, гортані, при лімфогранулематозі.

Застосування блеоміцину обмежене його токсичною дією на легені, шкіру,

шлунково-кишковий тракт.

Антибіотики групи антрациклінів — доксорубіцину гідрохлорид і

карміноміцин, ефективні при саркомах мезенхімального походження. До

антибіотиків з протипухлинною активністю належать брунеоміцин та

рубоміцину гідрохлорид.

α-Аспарагіназа — фермент, який продукується різними штамами

кишкової палички. Застосовується засіб як самостійно, так і в комбінації з

іншими засобами дня лікування, в основному, гострого лейкозу. Вводиться

препарат парентерально.

Цисплатин є комплексною сполукою двохосновної платини, яка має

протипухлинну активність. Застосовується при злоякісних пухлинах яєчка і

яєчників, при раку шийки матки, сечового міхура та інших пухлинах.

Протипухлинна дія проявляється тільки після введення у вену.

Вінбластин, вінкристин являють собою алкалоїди, виділені із рослини

барвінку рожевого. Вінбластин використовується як синхронізатор у складі

різних схем поліхіміотерапії. Препарат рекомендується для лікування

лімфогранулематозу із вираженими проявами інтоксикації. Вводиться засіб

у вену. Вінкристин застосовується для лікування лімфогранулематозу, раку

молочної залози та інших пухлин. Вводиться також у вену. Виражена висока

нейротоксичність засобу.

Колхамін, колхіцин — алкалоїди пізньоцвіту чудового. Засоби мають

протипухлинну активність. Колхамін використовується переважно для

зовнішнього застосування при злоякісних захворюваннях шкіри. Колхіцин

застосовується всередину для лікування подагри.

Подофілін — препарат рослинного походження — суміш речовин із

кореня подофілу щитоподібного — Podophyllum peltatum L. Є одним із

засобів, які призначаються місцево при папіломатозі гортані та сечового

міхура. У теперішній час використовують напівсинтетичні похідні

подофіліну. До них належить етопозид.

Гормони та інгібітори гормонів. Серед протипухлинних засобів особливе

місце займають гормональні препарати — андрогени, естрогени,

глюкокортикостероїди, деякі їх антагоністи. Вони ефективні в основному

лише при так званих гормонально-залежних пухлинах, тобто таких, які

виникають у зв’язку з порушенням балансу гормонів в організмі. Естрогени

призначають, коли потрібно зменшити дію андрогенів в організмі або

підсилити активність естрогенів (при раку передміхурової залози).

19

Андрогени застосовують, коли потрібно підсилити активність андрогенів або

зменшити активність естрогенів (при раці молочної залози та ін.).

Глюкокортикостероїди в зв’язку з їх лімфолітичною дією застосовують

переважно при гострих лейкозах (головним чином у дітей) і злоякісних

лімфомах. За механізмом дії гормональні препарати відрізняються від

цитотоксичних протипухлинних засобів. Основна їх роль — це відновлення

порушеної гуморальної регуляції функції клітин. Разом з тим, гормональні

препарати затримують розмноження злоякісних клітин і сприяють

дозріванню (диференціюванню) нормальних клітин.

Фосфестрол (хонван) за хімічною структурою є фосфорним ефіром

діетилстильбестролу — естрогенного засобу. Один з ефективних препаратів

при раці передміхурової залози.

Хлортрианізен — синтетичний засіб, який має естрогенну активність і

застосовується всередину для лікування хворих на рак передміхурової

залози.

Флутамід — антиандрогенний засіб. Затримує ріст передміхурової

залози. Має високу ефективність при раці передміхурової залози.

Призначається всередину, переноситься добре.

Лікування злоякісних пухлин протипухлинними засобами — нелегка і

дуже відповідальна справа. Як правило, при злоякісних новоутвореннях

використовують різні комбінації протипухлинних засобів. Раціональними є

комбінування препаратів з різними побічними діями і неоднаковим

механізмом дії, що дає можливість збільшити протипухлинну активність без

підвищення токсичності. Лікування проводиться лише в стаціонарах

лікарями-онкологами.

Як протипухлинні засоби використовують також деякі радіонукліди, зокрема

радіоактивний йод (131

І) — при лікуванні раку щитовидної залози,

радіоактивний фосфор (32

Р) — при лікуванні поліцитемії, радіоактивне

золото (І98

Аu) — при раці легенів, яєчників. Накопичуючись у ділянці

пухлин чи в самих пухлинах, вони своїм випромінюванням пригнічують їх

ріст і розмноження, руйнують клітини.

В окремих випадках при злоякісних пухлинах використовують

імунодепресанти (азатіоприн та ін.).

Глибоке вивчення схем і методів оптимального застосування

протипухлинних засобів дозволяє у багатьох випадках суттєво збільшити

показники успішного лікування хворих із злоякісними пухлинами,

домогтися об’єктивного покращання і навіть видужання в ситуаціях, які

раніше вважалися безнадійними.

ДІАГНОСТИЧНІ ЗАСОБИ Це засоби, що застосовуються з метою діагностики різних

захворювань. Вони поділяються на групи: радіофармацевтичні препарати,

рентгеноконтрастні засоби, барвники, спеціальні контрастні засоби для

20

магнітно-резонансної томографії та для ультразвукових обстежень.

Радіофармацевтичні препарати — це речовини, які помічені

радіоактивними ізотопами (міченими атомами). Застосовують ізотопи

натрію, фосфору, заліза, йоду з невеликим періодом напіврозпаду. Про

розподіл радіоактивного ізотопу в органах судять по інтенсивності γ-

випромінювання, яке визначається за допомогою радіометрів (спеціальних

лічильників). Радіоактивний йод (131

І) застосовують при вивченні стану

щитовидної залози. Радіоактивне залізо використовують для визначення

його всмоктування в шлунково-кишковому тракті, що має велике значення

для встановлення механізму розвитку анемій. Швидкість кровотоку

встановлюють за допомогою радіоактивного ізотопа натрію (24

Nа).

Рентгеноконтрастні засоби здатні затримувати рентгенівські

промені, тому при проходженні через орган рентгенівських променів на

фоточутливому екрані або на фоточутливій плівці з’являється нерівномірне

чорно-біле зображення в тих ділянках, де накопичується засіб. За допомогою

рентгеноконтрастних засобів встановлюють стан шлунково-кишкового

тракту. В даному випадку вводять через рот або пряму кишку нерозчинний

барію сульфат у вигляді суспензії, а потім проводять рентгеноскопію або

рентгенографію.

Для обстеження судин, серця, жовчного і сечового міхура та інших

органів застосовують рентгеноконтрастні засоби, які вводяться

парентерально. Такі засоби є нетоксичними органічними сполуками, що

містять один або декілька атомів йоду. Йод краще інших елементів затримує

проходження рентгенівських променів. У теперішній час існує велика

кількість йодовмісних рентгеноконтрастних засобів: білігност, кислота

йопаноєва, етіотраст, пропілйодон та інші.

З йодовмісними препаратами потрібно працювати обережно. У всіх

випадках застосування даних засобів проводять випробування на чутливість

хворого до них.

Введення даних препаратів протипоказано при тяжких захворюваннях

печінки, нирок, гіпертиреозі, при підвищеному згортанні крові, а також дуже

знесиленим хворим.

Білігност вводиться в вену. Застосовується для обстеження жовчного

міхура та жовчних шляхів.

Кислота йопаноєва (холевід) призначається всередину. Застосовується

для обстеження жовчного міхура та жовчних шляхів.

Етіотраст (міодил). Засіб вводять в спинномозковий канал для

діагностики змін спинного мозку, його оболонок та зв’язок.

Пропілйодон застосовують для обстеження бронхів та матки.

Вводиться у відповідні органи.

Барвники застосовуються для визначення об’єму циркулюючої

плазми, для вивчення видільної функції нирок, проникності капілярів.

Можна використовувати ті барвники, які швидко виділяються із організму і

не порушують функцію органів, що обстежуються, та загальний стан

21

організму. Для вивчення видільної функції нирок застосовують

внутрішньовенне введення індігокарміна.

Останнім часом стали використовуватись препарати, які підвищують

контрастність при магнітно-резонансній томографії та ультразвукових

обстеженнях.

Такими засобами є іони парамагнітних металів. Особливо придатним

для таких обстежень є гадоліній, па основі якого створений препарат

магневіст та його аналоги.

Магневіст вводиться внутрішньовенно. Використовується для

проведення магнітно-резонансної томографії деяких тканин, органів та

патологічних осередків.

Левовіст, еховіст застосовуються для підсилення контрастності при

ультразвукових обстеженнях.

ПРЕПАРАТИ РІЗНИХ ФАРМАКОЛОГІЧНИХ ГРУП

Цукри

Глюкоза. В медицині застосовуються ізотонічні (4,5-5%) і гіпертонічні

(10-40%) розчини. Ізотонічний розчин глюкози має такий самий осмотичний

тиск, як і осмотичний тиск крові й інших рідин організму. Його можна

вводити будь-якими шляхами: підшкірно, у вену, в пряму кишку.

Ізотонічний розчин глюкози застосовують для поповнення організму

рідиною, а також для парентерального харчування. При згоранні глюкози в

тканинах виділяється значна кількість енергії, яка потрібна для організму.

Гіпертонічні розчини глюкози мають значно більший осмотичний тиск,

ніж осмотичний тиск крові й тканин організму, тому вводити їх підшкірно чи

внутрішпьом’язово не можна (в місці ін'єкції може виникнути запалення,

навіть некроз). Дані розчини вводяться у вену. При цьому в результаті

засвоєння глюкози тканинами активуються процеси обміну речовин,

покращується антитоксична функція печінки, скоротлива діяльність серця,

розширяються судини, зростає діурез. Гіпертонічні розчини глюкози

призначають при шокових станах, колапсі, масивних кровотечах тощо.

Розчини глюкози широко застосовуються для усунення гіпоглікемії,

зокрема при передозуванні інсуліну, при інфекційних захворюваннях,

хворобах печінки, серця, наявності набряку легень, інтоксикаціях різними

отрутами. В комбінації з метиленовим синім гіпертонічні розчини глюкози

використовуються при отруєнні синильною кислотою і її солями

(ціанідами).

Ізотонічні розчини глюкози є постійними компонентами кровозамінних і

протишокових рідин. Використовуються також для розбавлення інших

лікарських засобів. Розчини глюкози протипоказані при цукровому діабеті

та різних станах, які супроводжуються гіперглікемією.

22

Антидоти

Принципи застосування антидотів засновані на утворенні в організмі

міцних хімічних сполук з отрутою та наступним виділенням їх із організму.

В теперішній час є достатньо ефективні антидоти, які застосовуються при

гострих та хронічних отруєннях сполуками металів. У даних випадках

антидотну роль виконують сполуки, що містять SН-групи. Такі сполуки

вступають в міцний зв’язок з іонами металів і переводять їх із тканин у кров.

Сполуки антидотів з металами розчинні у воді і тому виводяться із крові

звичайними шляхами: через нирки, потові залози, кишечник.

Першим ефективним антидотом проти миш’яку у 40-х роках минулого

століття був рекомендований димеркапрол (БАЛ, британський антилюїзит).

Пізніше в СРСР був випущений унітіол. За будовою і фармакологічними

властивостями унітіол близький до БАЛ.

Унітіол та БАЛ застосовуються при отруєнні миш’яком, сурмою,

вісмутом, хромом, нікелем, золотом, ртуттю, тобто металами, що належать

до тіолових отрут — речовин, які здатні вступати у взаємодію з

сульфгідрильними (тіоловими) групами ферментів білків та інактивувати їх.

Унітіол також застосовують при отруєнні серцевими глікозидами, а також в

комплексній терапії при хронічному алкоголізмі. Унітіол призначається

підшкірно та внутрішньом’язово. Тривалість лікування залежить від

швидкості виведення токсичних сполук із організму. Лікування проводиться

до зникнення симптомів інтоксикації. Препарат, як правило, добре

переноситься. В окремих випадках може виникнути нудота, тахікардія,

запаморочення.

До антидотів належить і натрію тіосульфат. Засіб чинить антитоксичну,

протизапальну та десенсибілізуючу дії. Як антитоксичний препарат

застосовується при отруєнні сполуками миш’яку, ртуті, свинцю, синільною

кислотою та її солями, солями йоду і брому. При даних отруєннях натрію

тіосульфат вводиться внутрішньовенно, а також усередину. Засіб

призначається при алергічних захворюваннях, артритах, невралгіях.

Місцево натрію тіосульфат призначається для лікування за методом

Дем’яновича хворих коростою.

Радіопротектори та засоби, що сприяють виведенню радіонуклідів

Проблема захисту організму від впливу іонізуючої радіації зумовлена,

перш за все, широким використанням променевої терапії для лікування

злоякісних захворювань. Вона набула ще більшої актуальності після ядерних

бомбардувань японських міст Хіросіми і Нагасакі, трагічної події на

Чорнобильській АЕС. Провідними є лікарські засоби, які мають радіозахисні

властивості. Така дія може проявлятися у вигляді безпосереднього

зв’язування, інактивації чи виведення радіонуклідів, екскреції вільних

радикалів та інших агресивних агентів, які з’являються при дії іонізуючого

опромінення на організм. До радіопротекторів належать також засоби, які

здатні стимулювати біологічні механізми стійкості організму до дії радіації.

23

Розрізняють радіопротектори короткочасної дії (декількох хвилин-годин) і

тривалої дії.

Радіопротектори — це лікарські засоби, які застосовують у випадках

загрози променевого ураження, під час променевої терапії онкологічних

хворих, а також роботи з радіонуклідами, завдяки їх здатності запобігати

деструктивній дії іонізуючого випромінювання або зменшувати її.

До радіопротекторів належать препарати, які мають різну хімічну будову:

мексамін, цистаміну дигідрохлорид, батилол та ін.

Мексамін за хімічною структурою і фармакологічними властивостями

близький до серотоніну. Належить до радіопротекторів гіпоксичної дії.

Установлено, що гіпоксія різного походження зменшує негативний вплив

іонізуючого випромінювання на організм. Саме з цим — звуженням

кровоносних судин, зниженням напруження кисню в крові, розвитком

гіпоксії і зменшенням пероксидного окислення, а також гальмуванням

реплікації ДНК — пов’язаний механізм дії мексаміну (біологічно активного

аміну).

Мексамін при введенні всередину викликає скорочення гладких м’язів,

звуження кровоносних судин. Має також седативний вплив, потенціює дію

снодійних і анальгетичних засобів. Застосовується за 30-40 хвилин перед

сеансом променевої терапії. Засіб переноситься добре. Може викликати

нудоту, запаморочення, біль у надчеревній ділянці. Протипоказаний при

вагітності, вираженому атеросклерозі, бронхіальній астмі, захворюваннях

нирок з порушенням екскреторної функції.

Цистаміну дигідрохлорид — радіопротектор негіпоксичної дії. Належить

до групи амінотіолів (сірковмісних сполук). Протипроменева активність

пов’язана з конкуренцією за вільні радикали і пригніченням перехресного

окиснення, утворенням дисульфідів, що захищають радіочутливі клітини,

утворенням зв’язків з важкими металами, зменшенням синергентної дії з

іонізуючим випромінюванням, пригніченням обміну ДНК.

Засіб призначається всередину за 10-30 хвилин до опромінювання.

Захисна дія після одноразового введення триває близько 5 год. Цистамін

застосовують для профілактики і зменшення проявів променевої хвороби,

які виникають при застосуванні іонізуючого випромінювання у великих

дозах під час проведення радіо- і рентгенотерапії. Одночасно хворим

потрібно проводити загальнозміцнювальне лікування. Засіб може викликати

такі побічні дії: нудоту, блювоту, біль у надчеревній ділянці, значно

знижувати артеріальний тиск.

Батилол — батиловий спирт. Стимулює еритро- і лейкопоез, гальмує

розвиток лейкопенії та зниження рівня гемоглобіну в крові і сприяє їх

швидкому відновленню. Призначається всередину для запобігання і

лікування у разі променевої хвороби при рентгено- і радіотерапії протягом 4-

6 тижнів. Під час лікування періодично досліджують стан системи крові.

До засобів, що сприяють виведенню радіонуклідів з організму, належать

сорбенти (вугілля активоване та ІН.), пектини, клітковина рослин,

24

карбоксиметилцелюлоза, що сприяють, зокрема, виведенню цезію, стронцію,

полонію.

Фармацевтична опiка

гіпертонічні розчини (10-40%) глюкози необхідно вводити

парентерально тільки внутрішньовенно, при випадковому

потраплянні розчинів у тканини вони зумовлюють некроз;

глюкоза несумісна з левоміцетином і стрептоміцином.

Лекція № 15

«Ускладнення при лікуванні лікарськими засобами.

Перша допомога при гострих отруєннях лікарськими засобами»

План

1. Причини ускладнень лікування лікарськими засобами.

2. Профілактика ускладнень.

3. Перша допомога при гострих отруєннях лікарськими засобами.

4. Антидотна терапія.

СИМПТОМИ, НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА І ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ

ОТРУЄНЬ, ВИКЛИКАНИХ ОКРЕМИМИ ЛІКАРСЬКИМИ

ЗАСОБАМИ

Загальні принципи невідкладної терапії при гострих отруєннях

Незважаючи па велику кількість отруйних речовин та різноманітну

клінічну картину отруєнь, можна намітити загальні принципи невідкладної

терапії при гострих отруєннях.

Відповідно до цих принципів, що включають етіологічну, патогенетичну

та симптоматичну терапію, при лікуванні отруєнь переслідується мета:

— припинення впливу та виведення із організму отрути, як всмоктаної, так

і невсмоктаної;

— знешкодження отрути в організмі за допомогою спеціальних лікарських

засобів (антидотна терапія);

— усунення окремих патологічних явищ, викликаних дією отрути

(підтримуюча, симптоматична терапія):

а) відновлення та підтримка життєво важливих функцій організму

(серцево-судинної та дихальної системи);

25

б) відновлення та підтримка постійності внутрішнього середовища

організму (відновлення водно-сольового, кислотно-лужного, вітамінного,

гормонального балансу);

в) усунення окремих синдромів, викликаних отрутою (судоми, біль та

ін.);

— профілактика та лікування ускладнень.

Значення загальних принципів лікування при отруєннях неоднакове. В

одних випадках головним та визначаючим фактором внаслідок інтоксикації

є видалення отрути із організму, в інших — його нейтралізація.

Безсумнівно, що найкращий лікувальний ефект буде спостерігатися при

застосуванні усього комплексу перерахованих заходів.

Загальні заходи при пероральних отруєннях

У комплексному лікуванні пероральних отруєнь головне значення має

своєчасне видалення отрути із шлунково-кишкового тракту (промивання

шлунка, виклик блювоти, призначення проносних, очисних та сифонних

клізм, застосування адсорбентів, в’яжучих та обволікаючих засобів) та крові

(методи форсованого діурезу, гемосорбція, гемодіаліз, перитонеальний

діаліз, операція по заміщенню крові).

Видалення токсичних речовин із шлунково-кишкового тракту

Видалення отрути із шлунка виконується за допомогою його

промивання

(зондовим та беззондовим способом) та виклику у хворого блювоти.

Результат отруєння часто залежить не стільки від токсичності та кількості

прийнятої отрути, скільки від того, як своєчасно та якісно було зроблене

промивання шлунка.

Для промивання шлунка звичайним методом потрібно 8-10 літрів води.

Процедура закінчується після появи чистих промивних вод та зникнення в

них запаху отрути. Крім води для промивання шлунка рекомендуються

різноманітні розчини (калію перманганат, натрію гідрогенкарбонат та ін.).

Недоцільно промивати шлунок зависсю активованого вугілля, тому що це

збільшує час проведення процедури. Якщо показано таку завись, слід ЇЇ

вводити одразу після промивання шлунка.

Беззондовий спосіб промивання шлунка менш ефективний. Його можна

застосовувати у порядку надання самодопомоги, першої медичної допомоги.

Видалення отрути з кишечнику досягається введенням сольових

проносних — солей натрію та магнію (25-30 г у 400-800 мл води),

вазелінового масла, а також призначенням очисних сифонних клізм.

Адсорбція та нейтралізація отрути. Найкращим адсорбуючим засобом

є активоване вугілля. Воно добре адсорбує алкалоїди, глікозиди, токсини та

інші речовини. Адсорбент застосовують у вигляді зависі у воді (по 2-4

столових ложки на 200-400 мл води) одразу після промивання шлунка. Для

26

видалення з кишечнику адсорбованої отрути разом з адсорбентом або після

його прийому призначають сольові проносні.

Обволікаючі речовини затримують всмоктування та захищають слизову

оболонку шлунка від отрути припікаючої та подразнювальної дії. Із

обволікаючих речовин застосовують яєчний білок, білкову воду (1 -3 яєчних

білки на 0,5-1 л води), рослинні олії та ін.

Загальні заходи при інгаляційних отруєннях

Дані отруєння можуть виникати при вдиханні отруйної пари, газу, пилу,

туману.

Незалежно від вдихувальної отрути необхідно:

— винести постраждалого з отруєної зони;

— вивільнити від одягу (пам’ятати про адсорбцію отрути одягом);

— при можливому потраплянні отрути на шкіру виконати часткову, а потім

і повну санітарну обробку;

— при подразненні слизової оболонки очей промити очі 2% розчином

натрію гідрогенкарбонату, ізотонічним розчином натрію хлориду або водою;

при болях ввести в кон’юнктивальний мішок 1-2% розчин дикаїну або

новокаїну;

— при подразненні слизових оболонок дихальних шляхів прополоскати

носоглотку 1-2% розчином натрію гідрогенкарбонату або водою;

— при бронхоспазмі до розчинів, які застосовуються для аерозольної

терапії, додати речовини спазмолітичної дії (еуфілін, ізадрин та ін.);

— при різкому больовому синдромі ввести наркотики (промедол);

— при зупинці або різкому ослабленні дихання виконати штучну

вентиляцію легень;

— при виникненні гіпоксії показана оксигенотерапія.

Загальні заходи при введенні отруйних речовин під шкіру, в м’язи,

укусах отруйних змій і комах

На місці ураження необхідно створити умови, при яких зменшувалось би

всмоктування отрути. Для цього місцево прикладають міхур з льодом (до 4-8

год), проводиться обколювання 0,5% розчином новокаїну з адреналіном

(0,1% розчин 0,3 мл).

Іноді можлива нейтралізація речовини на місці ін’єкції. Так, при

попаданні 10% розчину кальцію хлориду під шкіру місцево вводиться 10%

розчин магнію сульфату. Утворюється сірчанокисла сіль кальцію, яка не

спричиняє утворення некрозу тканин.

Якщо отрута потрапила на шкіру, вона видаляється струменем води або

обмивається водою (краще з милом).

Видалення токсичних речовин із крові

27

Форсований діурез застосовується практично при усіх отруєннях, при

яких отруйні речовини видаляються переважно нирками. Даний метод

передбачає поєднане застосування:

1) водного навантаження (у вену вводяться ізотонічні розчини натрію

хлориду та глюкози (1,5-2 л), в результаті чого зменшується зневоднення

й покращується гемодинаміка);

2) швидкодіючих діуретиків (сечовина, маніт, фуросемід);

3) підтримування електролітного балансу (10% розчин кальцію хлориду

вводиться у вену).

Гемодіаліз здійснюється за допомогою різноманітних моделей апаратів

«штучна нирка». Операція, що проводиться у ранні строки після отруєння

(так званий гемодіаліз), є найбільш ефективним методом видалення

токсичних речовин із крові.

Перитинеальний діаліз — один з найбільш розповсюджених способів по

видаленню токсичних речовин з крові. Його лікувальний ефект при

отруєннях заснований на переході токсичної речовини з крові в

перитонеальну рідину, яка знаходиться у системі перитонеального діалізу.

Антидотна терапія

У лікуванні деяких отруєнь істотне значення має антидотна терапія.

Механізм дезінтоксикаційної дії лікарських речовин різний. В одних

випадках дезінтоксикація настає внаслідок фізико-хімічних реакцій між

отрутою і лікарською речовиною, у других — внаслідок хімічних, в третіх —

у результаті конкуруючої дії отрути в біохімічних системах організму.

В залежності від цього розрізняють антидоти фізико-хімічної, хімічної

та специфічної дії. Крім того, позитивна терапевтична дія деяких лікарських

речовин може бути заснована на їх функціональному антагонізмі по

відношенню до отрути (антидоти фізіологічної дії).

Прикладом фізико-хімічних реакцій може бути адсорбція отрути

активованим вугіллям та ІН. При антидотах хімічної дії дезінтоксикація

наступає в результаті реакції нейтралізації, осаду, окиснення, відновлення

або зв’язування отрути (наприклад, нейтралізація отрути застосуванням

слабких лугів при отруєнні кислотами і слабких кислот при отруєнні

лугами). При реакціях осаду розчинні отруйні речовини переходять в

малотоксичні нерозчинні сполуки, наприклад, осадження срібла нітрату 2-

5% розчином натрію хлориду.

Принцип зв’язування отрути використовується при застосуванні

комплексоутворюючих речовин (унітіол) при отруєнні важкими металами та

їх солями.

В терапії отруєнь найбільше значення мають антидоти специфічної дії

(наприклад, при отруєнні фосфорорганічними сполуками — відновлення

холінестерази застосуванням реактиваторів).

28

На принципі функціонального антагонізму лікувальних речовин

базується застосування аналептиків при отруєннях речовинами наркотичної

дії, а при отрутах, викликаючих збудження, — наркотиків.

Симптоми, невідкладна допомога і лікування гострих отруєнь, що

викликані окремими лікарськими засобами

Отруєння М-холіноміметичними речовинами

До даних речовин належать пілокарпіну гідрохлорид, ацеклідин, а також

алкалоїд мускарин, що знаходиться у грибах мухоморах

Симптомами гострого отруєння мускарином, пілокарпіном є рясне

слиновиділення, профузний піт, почервоніння обличчя, нудота, блювота,

біль у животі, пронос.

Зіниці звужені, зір неясний із-за спазму акомодації. При прогресуванні

отруєння може спостерігатися розлад ритму серця, значне зниження

артеріального тиску (навіть може бути колапс). Внаслідок спазму бронхів і

посиленої секреції бронхіальних залоз, дихання важке, поверхневе,

спостерігається ціаноз, судоми. Смерть настає внаслідок асфіксії.

Невідкладна допомога і лікування. Засобом антидотної терапії при

отруєнні М-холіноміметиками є атропіну сульфат, який вводять під шкіру по

1 мл 0,1% розчину повторно (з інтервалами 10 хв), до 3 разів (при наявності

показань). У тяжких випадках препарат може бути введений

внутрішньовенно, повільно.

Якщо отрута потрапила всередину, промивають шлунок зависсю

активованого вугілля, 0,1% розчином калію перманганату з наступним

введенням зависі активованого вугілля, сольового проносного. Призначають

високу клізму. При асфіксії показана штучна вентиляція легень,

реанімаційні заходи. У випадку розладу кровообігу під шкіру вводять

камфору, кордіамін, кофеїн-бензоат натрію.

Отруєння фосфорорганічними сполуками (ФОС)

ФОС застосовують у промисловості, медицині, особливо у сільському

господарстві. Багато які з них належать до високотоксичних сполук і при

певних умовах викликають отруєння.

Отруєння ФОС можуть бути як професійними, так і побутовими. Серед

побутових отруєнь найчастіше зустрічається інтоксикація хлорофосом,

карбофосом та ін. Проникаючи в організм, ФОС діють як антихолінестеразні

засоби, що призводить до надмірного накопичення ацетилхоліну у синапсах

нервової системи, викликає ефект надмірного збудження, а потім — параліч

центральних і периферичних холінергічних систем.

Симптоми отруєння ФОС залежать від ступеня тяжкості інтоксикації,

характеру отрути, шляхів її подання в організм і часу, що пройшов від

моменту інтоксикації до надання медичної допомоги. Розрізняють отруєння

легкого, середнього, важкого і вкрай важкого ступеня.

При отруєнні легкого ступеня пред'являються скарги на переймистий біль

у череві, нудоту, блювоту, пронос, запаморочення, головний біль, загальну

29

слабкість. Об’єктивно відзначаються загальна тривога та збудження, міоз,

слинотеча та надмірне потіння, невелика тахікардія та помірне підвищення

артеріального тиску. Живіт м’який, при пальпації — розлитий біль по

всьому животу.

При отруєнні середнього ступеня тяжкості вказані симптоми бувають

більш виразними: свідомість не рідко сплутана, може бути короткочасна її

втрата. Виражений міоз, слинотеча та надмірне потіння, міофібриляція,

скорочення окремих м’язових груп. У легенях прослуховуються вологі

хрипи, при наявності бронхоспазму — сухі свистячі. Задишка. Невгамовна

блювота, пронос. Пульс подекуди прискорений, але може бути й рідким.

Артеріальний тиск помірно збільшений або нормальний. При пальпації

живота - розлитий біль.

При тяжкій інтоксикації усі перелічені симптоми досягають максимальної

виразності (міоз, гіпергідроз та ін.). Зіниці стають менші, ніж головка

шпильки, їх реакція на світло відсутня. Свідомість з часом втрачається.

Відмічається мимовільне виділення сечі та калу. В першу добу

спостерігається міофібриляція, скорочення окремих м’язових груп, іноді

тоніко-клонічні судоми. Дихання шумне, з клекотінням. У легенях

вислуховуються незвучні хрипи. Пульс прискорений, але може бути й

рідким. Артеріальний тиск збільшений, нормальний чи низький.

До отруєнь крайньої тяжкості належать отруєння, при яких рятування

життя потерпілого можливе лише при проведенні реанімації. До них

належать отруєння з паралічем дихання і серцевої діяльності, важкий шок.

Для отруєнь ФОС характерне хвильоподібне протікання інтоксикації:

періоди покращання змінюються періодами погіршення.

Невідкладна допомога і лікування. Усунення подальшого надходження

отрути в організм, проведення специфічної (антидотної) терапії і

реанімаційних заходів, спрямованих на усунення порушень дихання,

кровообігу, а також у видаленні отрути, що всмокталася.

Для усунення надходження отрути в організм у ранні строки інтоксикації

проводяться повторні промивання шлунка з подальшим введенням через

зонд активованого вугілля і 30 г магнію сульфату. Забруднену шкіру

обробляють 10-15% розчином амоніаку або 5% розчином натрію

гідрогенкарбонату, обмивають теплою водою з милом. Одночасно

проводиться симптоматична терапія.

Антидотна терапія включає застосування М-холінолітиків та

реактиваторів холінестерази. 0,1% розчин атропіну до 6 мл вводиться у м’яз,

у вену до з’явлення симптомів переатропінізації (сухість шкіри, слизових

оболонок, рожевість обличчя, розширення зіниць).

Реактиватори холінестерази вводяться у вену або в м'яз по 2- 3 мл 4 рази

на день. Цедипіроксим 15% розчин, ізонітрозин 40% розчин, алоксим із

розрахунку 0,075 г на 60-70 кг ваги тіла хворого. Для прискорення видалення

отрути із крові застосовується форсований діурез та ін.

30

При тяжких інтоксикаціях ФОС, крім введення антидотів, проводиться

загальна дезінтоксикаційна і реанімаційна терапія.

У випадку значного послаблення дихання або його паралічу єдиним

заходом є штучна вентиляція легень.

Великий вплив на результат інтоксикації чинить туалет бронхіального

дерева (аспірація слизу), введення антибіотиків. Суттєве значення має також

підтримання серцево-судинної діяльності (введення кордіаміну та ін.).

Отруєння атропіном

Атропін — алкалоїд, який міститься в рослинах родини пасльонових

(беладоні, блекоті, дурмані, вовчій ягоді, сонній одурі).

Отруєння частіше зустрічаються у дітей, які можуть з’їсти плоди

беладони або дурману (достатньо від 5 до 20 зерен).

У медичній практиці атропін застосовується у вигляді атропіну сульфату,

який у великих (токсичних) дозах також викликає отруєння.

Симптоми отруєння. Перші прояви виникають через 1-2 години після

надходження отрути в організм; при застосуванні значної кількості

препарату або натщесерце — через декілька хвилин.

При отруєнні атропіну сульфатом та іншими М-холінолітиками, а також

рослинами, що містять атропін, з’являється сухість та печіння у роті, в носі,

глотці, спрага, розлад ковтання та мови (охриплість і беззвучність голосу).

Виникає нудота, блювота, пронос. Характерне різке розширення зіниць, що

не реагують на світло, порушення близького бачення, двоїння в очах, боязнь

світла. Відмічається почервоніння обличчя, шкіра тулуба суха, червона,

гаряча. Пульс частий, аритмічний, спостерігається задуха, збільшення

температури тіла. Виникає мовне і рухове збудження, атаксія, головний біль,

запаморочення, в більш важких випадках — марення, неадекватний сміх,

плач. При прогресуванні отруєння відмічаються різкі психічні порушення аж

до буйного стану, повне запаморочення, гіпертермія. У коматозному етапі

задуха періодично змінюється патологічним порушенням дихання,

спостерігається ціаноз слизових оболонок. Пульс частий, слабкого

наповнення, аритмічний, артеріальний тиск знижений. Смерть настає від

паралічу дихального центру.

Невідкладна допомога і лікування. Рясне промивання шлунка через зонд

теплою водою, що містить вугілля активоване у вигляді зависі, або розчином

калію перманганату (1:1000) з подальшим введенням через зонд сольового

проносного з зависсю вугілля активованого. Можна промивати шлунок 0,5-

1% розчином таніну. Для усунення явища холінергічної блокади вводять

повторно прозерин (1 мл 0,05% розчину під шкіру або внутрішньовенно

крапельно в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Для купіювання психічного збудження застосовують нейролептики (1 -2

мл 2,5% розчину аміназину у 0,5% розчині новокаїну внутрішньом’язово).

При судомах використовують барбітурати короткої дії (3-4 мл 2,5%

розчину тіопентал-натрію або гексеналу внутрішньовенно з інтервалом 30

секунд до 10-15 мл).

31

У випадку різкої гіпертермії внутрішньом’язово вводять анальгін (1-2 мл

50% розчину); застосовують міхур з льодом на голову та пахвинну область,

обгортання вологим простирадлом і обдування вентилятором.

При важких отруєннях проводять форсований діурез з визолюванням

крові, детоксикаційну гемосорбцію. Якщо спостерігається явище

пригнічення дихання і судинної недостатності, потрібно вводити кофеїн-

бензоат натрію, кордіамін, ефедрину гідрохлорид, проводять інгаляції

киснем; при асфіксії — інтубацію трахеї або трахеотомію, тривалу штучну

вентиляцію легень.

Отруєння етиловим спиртом

Етиловий спирт (С2Н5ОН) — етанол. Тяжкість інтоксикації залежить від

кількості випитого спирту та індивідуальної реакції організму на нього.

Симптоми отруєння. При важкому отруєнні розвивається кома. В

залежності від її глибини розрізняють кому І, II і III ступеня. Кома І ступеня

поверхнева, спостерігається гіпертонус м’язів кінцівок і жувальних м’язів;

при комі II ступеня тонус м’язів знижений. В обох ступенях зберігається

реакція на больовий подразник та на вдихання нашатирного спирту.

Сухожильні рефлекси при комі І ступеня збережені, при комі II — знижені.

Кома III ступеня характеризується арефлексією і порушенням життєво

важливих функцій організму. На фоні дихальної недостатності розвивається

серцево-судинна недостатність.

Вид отруєного при важкому ступені інтоксикації характерний: обличчя

одутлувате, багряно-червоне з ціанотичним відтінком; з погіршенням стану

— сірувато-попільного відтінку. Шкіра тіла холодна, волога, липка. Нерідко

гіпотермія. У видихувальному повітрі визначається запах алкоголю.

Мимовільна дефекація і виділення сечі. Характерна швидка зміна

неврологічної симптоматики. Вузькі зіниці при розвитку гіпоксії

розширюються. Пульс спочатку прискорений і напружений, при погіршенні

стану — стає повільнішим, поганого наповнення.

Артеріальний тиск спочатку збільшується, потім падає. Раніше всього

порушується дихання. Але по мірі розвитку обтураційно-аспіраційних

ускладнень воно стає патологічним (глибоке, шумне або поверхневе,

послаблене).

Невідкладна допомога і лікування. Головну увагу потрібно направити на

припинення всмоктування етанолу із шлунка і посилення його елімінації.

Перше досягається зондовим промиванням шлунка, друге — введенням

рідин. Частіше всього для цього внутрішньовенно вводять глюкозу (500 мл

20% розчину і 20 ОД інсуліну) та натрію гідрогенкарбонат (500-1000 мл 3-

5% розчину).

Якщо немає серцевої недостатності, проводиться форсований діурез.

Доцільне призначення вітамінів В1, В6, С.

При наявності гіпотермії — загальне зігрівання теплим повітрям. При

цьому попередньо доцільно ввести гепарин (10 000 ОД).

32

При розвитку гострої серцевої недостатності проводиться увесь комплекс

заходів при даному стані. Для профілактики аспіраційної пневмонії

призначають антибіотики.

Отруєння барбітуратами

За рахунок високої розчинності в ліпідах барбітурати швидко

проникають в нейтральну нервову систему. В терапевтичних дозах їх дія

обмежується корою головного мозку і ретикулярною формацією, у

токсичній дозі — сфера впливу розповсюджується і на довгастий мозок.

Через це при важких отруєннях дуже швидко спостерігаються розлади

центральної регуляції дихання і кровообігу. Орієнтовано вважають 10-

разову терапевтичну дозу барбітуратів токсичною, 15-20-разову —

смертельною. Слід мати на увазі різноманітну індивідуальну чутливість до

снодійних.

Симптоми отруєння. Гостре отруєння характеризується розвитком коми;

глибина її визначається тяжкістю і ступенем інтоксикації. Невдовзі після

застосування барбітуратів настає стадія засинати вона змінюється стадією

коми — спочатку поверхневої, потім глибокої. При сприятливому наслідку

інтоксикації закінчується стадієї пробудження. У клінічній картині отруєнь

барбітуратами головним синдромом є кома. При поверхневій комі

відмічається збереження рефлексів на больові подразнення, підвищення або

пониження сухожильних рефлексів, збереження реакції зіниць на світло.

При глибокій комі спостерігається арефлексія, зниження тонусу м’язів, міоз,

реакція зіниць на світло відсутня, часто спостерігається розлад дихання і

кровообігу (ціаноз, зниження артеріального тиску).

Невідкладна допомога і лікування. Враховуючи, що при отруєннях

барбітуратами спостерігаються розлади дихання, головну увагу приділяють

проведенню штучної вентиляції легень. Одночасно призначають лікарські

засоби, що збільшують тонус судин і покращують серцеву діяльність.

У відносно легких випадках для прискорення пробудження хворого може

бути застосований метод стимулюючої терапії з використанням аналептиків

у звичайних терапевтичних дозах. Найважливішим заходом є видалення

отрути із організму. Промивання шлунку краще проводити невеликими

порціями води із застосуванням апаратних способів (вакуум-насос,

поршневий насос). При важких інтоксикаціях слід попередньо провести

інтубацію трахеї.

У більш пізні строки після отруєння застосовують метод форсованого

діурезу з одночасним введенням 3-8% розчину натрію гідрогенкарбонату.

При гострій серцево-судинній недостатності і набряку мозку

застосовують глюкокортикоїди. З першої доби лікування хворих повинні

проводитись заходи, спрямовані на профілактику пневмоній і трофічних

порушень (антибіотики, масаж грудної клітки та ін.).

Отруєння морфіном

Морфін — алкалоїд, що міститься в опії — засохлому МОЛОЧНОМУ соці,

який одержують із маківки опійного маку.

33

Морфін швидко всмоктується і проявляє свою дію через 10-15 хвилин

після підшкірного введення і через 20-30 хвилин після застосування

всередину.

Симптоми отруєння. В патогенезі отруєння морфіном та іншими

препаратами даного ряду основне місце належить гострій недостатності

дихання за рахунок пригнічувального впливу наркотичних анальгетиків на

дихальний центр.

При гострому отруєнні морфіном має значення стимуляція центрів

окорухового нерву, що призводить до різкого міозу. На початковій стадії

відмічається також стимуляція блювотного центру.

Стимулююча дія морфіну на спинний мозок і вторинна гіпоксія нервової

тканини може обумовити виникнення клоніко-тонічних судом. Розвивається

порушення функцій серцево-судинної системи. Спазм гладких м’язів

сфінктерів обумовлює затримку сечовиділення.

Клініка гострого отруєння морфіном характеризується симптомами

порушення функцій центральної нервової системи. Спостерігається

збудження, що змінюється прогресуючою сонливістю, сопорозний стан,

гіпертонус м'язів, шум у вухах, запаморочення, сухість у роті, нудота, іноді

блювота. Відмічається значне звуження зіниць з ослабленням їх реакції на

світло, уповільнений пульс, рідке поверхневе дихання, гіперемія або блідість

шкіри обличчя і тулуба, іноді одутлуватість обличчя, свербіння шкіри та

висипання на ній.

Температура тіла знижується, шкіра на дотик волога і холодна,

спостерігається охолодження кінцівок. У важких випадках розвивається

асфіксія, що супроводжується розширенням зіниць, ціанозом слизових

оболонок, арефлексією, іноді (частіше у дітей) клоніко-тонічними судомами.

У коматозному стані нерідко буває затримка дефекації і сечовиділення,

набряк легень. Смерть настає від паралічу дихального центру.

Невідкладна допомога і лікування. Для попередження подальшого

всмоктування морфіну і швидкого виведення його із організму

застосовуються повторні промивання шлунка незалежно від часу, що

пройшов з моменту прийому отрути, навіть при парентеральному введенні

морфіну.

Промивати можна водною зависсю активованого вугілля (20-30 г на 1 л

води), розчином калію перманганату (1:1000), таніну (5:1000). Всередину

дають розчин калію перманганату (1:1000) чайними ложками через кожні 10

хвилин впродовж години. Після промивання призначають сольові проносні

(20-30 г натрію сульфату) з зависсю активованого вугілля всередину.

Блювотні засоби протипоказані. Для попередження всмоктування морфіну,

введеного підшкірно, накладають джгут на кінцівку вище місця ін’єкції.

Антидотна терапія полягає в призначенні налорфіну гідрохлориду по 3-5

мл 0,5% розчину внутрішньовенно (повільно, в 20 мл ізотонічного розчину

натрію хлориду), внутрішньом’язово або підшкірно. При пригніченні

дихання проводять штучну вентиляцію легень, призначають тривале

34

вдихання кисню, призначають повторне введення аналептиків (коразолу,

кордіаміну та ін.). З метою зняття ефектів збудження блукаючого нерва

вводять атропіну сульфат (1 мл 0,1% розчину під шкіру). З метою швидшого

виведення отрути використовують форсований діурез. Для усунення

гіпотермії необхідне зігрівання тіла. При відсутності сечовиділення слід

проводити катетеризацію сечового міхура, при відсутності дефекації — теплі

клізми з розчином оцту (1:3). У відновний період показані антибіотики і

вітаміни.

Отруєння серцевими глікозидами

Найбільшу токсикологічну цікавість представляють кумулюючі в

організмі серцеві глікозиди — це препарати із різноманітних видів

наперстянки (дигітоксин, дигоксин, целанід та ін.).

Отруєння наперстянкою та її препаратами може виникнути або внаслідок

передозування, або при тривалому застосуванні із-за здатності даної групи

серцевих глікозидів кумулювати в організмі, а також внаслідок підвищеної

до них чутливості.

Симптоми отруєння. У патогенезі отруєння серцевими глікозидами групи

наперстянки має значення погіршення роботи серця при прямій дії на нього

токсичних доз даних препаратів, а також безпосередній вплив на центральну

нервову систему, зокрема, стимулююча дія на центри блукаючого нерва. В

результаті різкого погіршення передсердно-шлуночкової провідності та

збільшення збудливості може виникнути значне порушення серцевого

ритму: екстрасистолія та ін. Дія на центральну нервову систему викликає

анорексію, нудоту, блювоту. Рідше виникають такі симптоми, як рухове

збудження, марення, судоми, втрата свідомості. Відмічається в період

отруєння гальмування діурезу що пов’язане з центральним порушенням

функції блукаючого нерва і зі спазмом ниркових судин.

Симптоми гострого отруєння: анорексія, нудота, стійка блювота,

гикавка, колькоподібний біль в надчеревній області та череві, пронос із

затримкою діурезу. Пульс різко сповільнений, неправильний. Може

порушитися зір (двоїння в очах та ін.). Зіниці розширені (рідше звужені),

спостерігається екзофтальм. Відзначається головний біль, слабкість,

сонливість, при важких отруєннях — марення, задишка, ціаноз, коматозний

стан, судоми, зниження артеріального тиску, зупинка серцевої діяльності.

Невідкладна допомога і лікування. Промивання шлунка через зонд

зависсю активованого вугілля (20-30 г в 1 л води) або 0,2-0,5% розчином

таніну з наступним введенням сольового проносного і призначенням очисної

клізми.

Токсичний вплив серцевих глікозидів на міокард купіюється хлоридом

калію. При нормальній функції нирок останній призначають (при

відсутності блювоти) через рот по 0,5 г кожні 15 хвилин або у вигляді 0,3%

розчину калію хлориду (у 5% розчині глюкози) повільно внутрішньовенно

— до тих пір, поки на ЕКГ не буде помітно покращання.

35

Для зменшення токсичного ефекту серцевих глікозидів використовують

також унітіол (внутрішньом’язово по 5 мл 5% розчину 4 рази на добу).

Застосовують антиаритмічні засоби (анаприлін, новокаїнамід та ін.).

Для боротьби із зневодненням організму радять парентеральне введення

рідини (ізотонічного розчину натрію хлориду; 5% розчину глюкози).

Для усунення гіпоксії використовують вдихання кисню. Явище

збудження купіюють барбітуратами.

У випадку кардіогенного шоку призначають судинозвужувальні засоби

(адреналіну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат).

При лікуванні гострого отруєння серцевими глікозидами необхідний

суворий постільний режим.

Отруєння ртуттю

Ртуть та її сполуки широко застосовуються у різноманітних галузях

народного господарства, а також у медичній практиці.

Ртуть та її сполуки надходять через органи дихання, травний тракт, шкіру

й слизові оболонки. Гострі отруєння можуть виникнути внаслідок вдихання

пари металевої ртуті або пилу отрутохімікатів, що містять ртуть. Ковтання

металевої ртуті зазвичай не призводить до інтоксикації. Солі ртуті, перш за

все сублімат, можуть викликати гостре отруєння також при всмоктуванні з

непошкоджених слизових оболонок і шкірного покриву.

В організмі ртуть та її сполуки надто токсичні. Органічні сполуки

токсичніші неорганічних. Токсичність останніх залежить від ступеня їх

розчинності у воді.

Симптоми отруєння. Неорганічні та органічні сполуки ртуті належать до

тіолових отрут. Принцип токсичної дії полягає в їх здатності вступати в

реакцію з сульфгідрильними групами ферментних систем клітини. Блокада

цих груп призводить до інтоксикації ряду найважливіших ферментних

систем.

У клінічній картині інтоксикації органічними і неорганічними сполуками

ртуті є певні різновиди. Якщо отруєння викликане неорганічними

сполуками, зокрема субліматом, переважають симптоми ураження травного

апарату та видільних органів.

При інтоксикації ртуттю органічного походження на перший план

виступають симптоми ураження центральної нервової системи, а також

порушення гемодинаміки.

Найбільш раннім і суттєвим в патогенезі гострого отруєння субліматом

(при застосуванні всередину) є утворення розсипчастого альбумінату при

взаємодії його з білками, що визначає глибоку проникність у підлеглі

тканини і припікаючу дію препарату на слизові оболонки травного апарату.

В результаті цього виникає опік слизових оболонок, диспептичні явища,

можливий розвиток шокового стану.

Резорбтивна дія препаратів ртуті призводить до ураження центральної

нервової системи, кровообігу, а пізніше (з 2-3-го дня) нирок внаслідок

масивного некрозу ниркових канальців.

36

Причиною смерті при отруєнні субліматом та іншими солями ртуті

можуть бути шок, параліч життєво важливих центрів, гостра серцево-

судинна недостатність або важка уремія («субліматова» нирка), вторинні

септичні ускладнення.

Дія ртуті на шляхах її виведення із організму пояснюється також

виразковим стоматитом і геморагічним колітом, які виникають через

декілька діб після отруєння.

Симптоми інтоксикації з’являються через декілька годин після прийому

сублімату або іншого препарату ртуті, прийнятого всередину.

Хворі скаржаться на печію і біль у роті, пекучий біль за грудиною (по

ходу стравоходу) і в надчеревній області (у шлунку), металевий смак у роті,

задишку, серцебиття. Відзначається збільшення слиновиділення, огидне

забарвлення слизової оболонки рота і глотки, кровоточивість і набухання

ясен, набухання губ, язика, лімфатичних залоз, нудота, часта стійка блювота,

нерідко з домішками крові, і через декілька годин — пронос з тенезмами,

слизом, кров’ю. Спостерігається загальна слабкість, стійкий головний біль,

нежить, кашель, охриплість голосу, біль при ковтанні, судоми в литкових

м’язах, затьмарення свідомості. В цьому періоді може виникнути шоковий

стан.

В подальшому (з 2-3-ї доби) при послабленні диспептичних проявів

наростають симптоми ураження нирок. Різко знижується кількість сечі,

змінюється її склад.

На другий день інтоксикації можуть бути також виразковий стоматит та

гінгівіт. Вони характеризуються наявністю темної облямівки сірчаної ртуті

на губах та яснах, набряком і хворобливістю підчелюсних лімфатичних

залоз, неприємним запахом з рота. Розвивається виразковий коліт, який

характеризується тенезмами, болем у череві, проносом з кров’ю.

При вдиханні ртуті відзначаються загальна недуга, головний біль,

слинотеча, металевий смак у роті, почервоніння й набряк ясен із з’явленням

на них темної облямівки (ртутний стоматит). Починається озноб і процес

протікає по типу «металевої лихоманки». Можливий токсичний набряк

легень. Поряд з вказаними вище ознаками рано з’являються симптоми

ураження нервової системи — головний біль, запаморочення, безрухомість

(адинамія), тремтіння кінцівок, хитлива хода, запаморочення свідомості,

порушення рефлекторної діяльності, судоми литкових м’язів. Одночасно

спостерігається різке наростання слабкості та непритомність, епілептичні

припадки і галюцінації. Потім підвищується температура тіла, розвиваються

клонічні і тонічні судоми, парези, параліч, а також спостерігається втрата

зору.

Невідкладна допомога і лікування. При будь-яких шляхах надходження

отрути в організм необхідно як можна раніше застосувати унітіол.

Якщо препарат потрапив усередину, необхідно промити шлунок з

наступним введенням зависі активованого вугілля (1-2 столові ложки) або

унітіолу (100-150 мл 5% розчину). Повторно промивати шлунок через 10-15

37

хвилин. Можна промивати шлунок також молоком, зависсю магнію окису.

При отруєнні препаратами ртуті протипоказане введення всередину натрію

хлориду, кислот. Одночасно з призначенням антидотів і промиванням

ставлять високі сифонні клізми з теплою водою і додаванням 50 г

активованого вугілля.

При вдиханні пари ртуті необхідно видалити потерпілого із забрудненої

зони і створити умови спокою. Провести інгаляцію аерозолем (5 мл 5%

розчину унітіолу 2 рази на день по 20 хвилин впродовж 4-5 днів).

Можна використовувати також внутрішньовенне крапельне введення

кальцію тетацину. З метою детоксикації вводять також внутрішньовенно

крапельно 30% розчин натрію тіосульфату до 800 мл.

Для зняття болю і попередження шокового стану вводять під шкіру

морфіну гідрохлорид, промедол. З метою профілактики і боротьби з гострою

нирковою недостатністю застосовують глюкокортикостероїди, проводиться

двостороння паранефральна блокада. Здійснюється обмінне переливання

крові.

Парентерально вводять в перший день ізотонічний розчин натрію

хлориду, 5% розчин глюкози з метою регулювання водно-сольового балансу.

При явищах колапсу внутрішньовенно вливають плазму, поліглюкін,

вводять судинозвужувальні засоби, аналептики.

При проявах геморагічного коліту застосовують рутин, кальцію хлорид.

Призначають вітаміни (В1, В6, В12), антибіотики.

При стоматиті зрошують слизову оболонку порожнини рота 0,2%

розчином калію перманганату. Необхідний суворий постільний режим.

В таблиці надається інформація щодо найбільш ефективних антидотів

при отруєнні деякими лікарськими засобами і токсичними речовинами.

Таблиця Антидоти, що застосовують у випадках інтоксикації

токсичними речовинами і лікарськими засобами Речовина, що викликає

отруєння Антидот

Амітриптилін Фізостигміну саліцилат Анальгетики наркотичні Налорфіну гідрохлорид, налоксон

Антидеполяризуючі міорелаксанти

Прозерин

Антикоагулянти прямі непрямі

Протамін сульфат Вікасол

Атропіну сульфат Прозерин

Барій, кальцій та їх солі Магнію сульфат Деполяризуючі міорелаксанти Кров свіжоцитратна

Дихлоретан та інші аліфатичні галоїдовуглеводні

Ацетилцистеїн

Кислота саліцилова Натрію гідрогенкарбонат

38

Метали важкі та їх солі гостре отруєння

хронічне отруєння

Унітіол Комплексони (тетацин-кальцій, пентацин, пеніциламін) Пахікарпіну гідройодид Прозерин

Пілокарпін Атропіну сульфат

Резерпін Інгібітори МАО (ніаламід) Спирт метиловий Спирт етиловий Серцеві глікозиди Унітіол, ацетилцистеїн

Срібла нітрат Натрію хлорид Солі брому Натрію хлорид Солі літію Натрію гідрогенкарбонат Фтивазид Піридоксин ФОС Реактиватори холінестерази

(дипіроксим, діетиксим, алоксим, ізонітрозин) у комбінації з М-холіноблокаторами (атропіну сульфат)

Циклодол Прозерин

Фармацевтична опіка

якщо невідомо, яка отруйна речовина потрапила в організм, шлунок

слід промити 0,01-0,1% розчином калію перманганату, 0,5-2%

розчином таніну чи перевареною водою; використовують сольові

проносні;

не можна використовувати сольові проносні при отруєннях

кислотами або основами!