Public Disclosure Authorized...Щоб отримати усі обов’язкові...

Технічне регулювання в Україні:як забезпечити розвиток економіки

і захист прав споживачів

2008 рік

43921P

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

edP

ublic

Dis

clos

ure

Aut

horiz

ed

Технічне регулювання в Україні:як забезпечити розвиток

економіки і захист прав споживачів

2008 рік

© Міжнародна фінансова корпорація, 2008

Усі права захищені.

Відтворення, копіювання і розповсюдження звіту «Технічне регулювання в Україні: як забезпечити розвиток економіки і захист прав споживачів» та/або його частини у будь-якій формі дозволяються з обов’язковим посиланням на нього.

Думки, викладені у цьому звіті, не обов’язково відображають думки Міжнародної фінансової корпорації (IFC), Канадського агентства з міжнародного розвитку (CIDA), Агентства міжнародного розвитку та співробітництва Королівства Нідерландів (EVD), Шведського агентства з міжнародного розвитку (SIDA) і/або Групи Світового банку (WBG).

Інформація, що міститься у звіті, призначена для загального користування, і жодна відповідальність не може бути покладена на Міжнародну фінансову корпорацію, Канадське агентство з міжнародного розвитку (CIDA), Агентство з міжнародного розвитку та співробітництва Королівства Нідерландів (EVD), Шведське агентство з міжнародного розвитку (SIDA) і/або Групу Світового банку за будь-які збитки, витрати, шкоду та/або інші можливі наслідки, які виникають через оприлюднення і/або використання інформації, яка міститься у цьому звіті.

Уся інформація та матеріали, використані для підготовки цього звіту, є власністю й архівом IFC.

Звіт підготовлено проектом IFC “Ділове середовище та розвиток підприємництва в Україні” за фінансової підтримки Уряду Канади наданої через Канадське агентство міжнародного розвитку (CIDA), Агентства міжнародного розвитку та співробітництва Королівства Нідерландів (EVD) Шведського агентства з міжнародного розвитку (SIDA)

Зміст

Основні висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

I. Основні проблеми системи технічного регулювання в Україні . . . . . . . . . . 61. Поточна ситуація в Україні: загальний діагноз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82. Обґрунтування: чому система технічного регулювання в Україні потребує реформування? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

II. Основні інституційні проблеми, що потребують вирішення . . . . . . . . . . . 161. Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

2. Чинна система технічного регулювання є застарілою і неефективною . 213. Законодавча база є надто складною і містить розбіжності . . . . . . . . . . . 264. Існуюча система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтеграції України у міжнародну торгівлю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

III. Висновок: реформа є нагальною і має принципове значення . . . . . . . . . 30

Додатки

Додаток 1. Глосарій. Визначення термінів відповідно до українського законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Додаток 2. Глосарій. Визначення термінів технічного регулювання ЄС . . . . . 37Додаток 3. Пострадянська спадщина: незрозумілі функції та правила

перешкоджають перетворенню України на державу з сучасною економікою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

Додаток 4. Перелік відповідних законів та нормативних актів. . . . . . . . . . . . . . 39Додаток 5. Методика і процес проведення дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . 40Додаток 6. «Мапа» технічного регулювання в Європейському Союзі . . . . . . . 45Додаток 7. Різні підходи до формулювання стандартів —

стандарти ГОСТ/ДСТУ порівняно з EN/ISO . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63Додаток 8. Обов’язкова стандартизація та сертифікація

послуг в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73Додаток 9. Порівняння структури зовнішньої торгівлі в Україні

та Польщі (засоби виробництва) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75Додаток 10. Базові принципи нової системи регулювання

в хiмiчній промисловості — REACH . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76Додаток 11. Прямі витрати, пов’язані з технічним

регулюванням в Україні в 2006 р., у секторі послуг . . . . . . . . . . . 77Додаток 12. Прямі витрати, пов’язані з технічним

регулюванням в Україні в 2006 р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78Додаток 13. Статистичні дані опитування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

4

Основні висновки

Стандартизація та підтвердження відповідності є актуальними питаннями для кожної економіки. Ці інструменти, життєво важливі для забезпечення і конкурентоспроможності підприємств, і інтеграції у міжнародну торгівлю, і захисту прав споживачів. Проте суворим випробуванням для кожної системи MSTQ (метрологія стандарти випробування якість) стає регуляторна база, яка визначає обов’язки держави та виробників та яка встановлює обов’язкові вимоги з безпеки та інформування щодо присутньої на ринку продукції. Відповідно, будь-які вдосконалення інфраструктури MSTQ будуть ефективними лише якщо регуляторна база країни є ґрунтовною, дійовою та відповідає кращому міжнародному досвіду.

Вступ України до СОТ та її наміри щодо тіснішої інтеграції з Європейським Союзом, зобов’язують країну адаптувати свою систему технічного регулювання, яка включає стандартизацію та сертифіка-цію*, до міжнародних та європейських підходів. Ця реформа дозволить перейти від старої системи обтяжливого, ex ante контролю та широко розповсюджених обов’язкових стандартів до сучасніших та сприятливіших до бізнесу підходів державного управління, які надають підприємствам можливості запроваджувати інновації, залучати сучасні технології, розробляти нові товари. А завдяки ефективно-му ринковому нагляду це могло б також посилити безпеку для споживачів. Така система поліпшила б конкурентоспроможність України, посилила конкуренцію і у такий спосіб забезпечила б кращі асортимент та ціни для споживачів. Водночас, вона могла б забезпечити ефективний контроль безпечності продукції, заснований на відповідальності виробників та був би орієнтований на ризики більше ніж на паперову роботу.

Це дослідження підготовлене на основі опитування українських підприємств, проведеного у 2007 році, а також на ретельному аналізі законодавства і практичного досвіду України та інших країн, зокрема Європейського Союзу.

Дослідженням визначено такі ключові проблеми системи технічного регулювання України:

• Обов’язкова відповідність державним стандартам фактично застосовується до всіх товарів та більшості послуг. Це означає, що для кожної інновації має бути зареєстрований новий стандарт або “технічна умова”. Проте, варто було б зробити обов’язковими лише вимоги щодо безпеч-ності продукції та інформування (маркування), а вибір технічних рішень залишити виробникам.

• Надмірне використання обов’язкової сертифікації: понад 400 видів продукції та послуг, неза-лежно від їхнього ступеня ризику для суспільства та незважаючи на інші види регулювання, що вже залучено (приклад – харчова продукція, яка вже регулюється Санітарно-епідеміологічною та Ветеринарною службами)

* Домінуюча методика оцінки відповідності у країні сьогодні.

5

• Надмірне охоплення підприємств інспекціями, зокрема на етапі виробництва, замість фокусу на цільових перевірок товарів на рикну, щоб переконатися у їхній безпечності та у дотриманні основ-них вимог.

• Застосовувані стандарти – ще й досі здебільшого ті, які було розроблено ще за Радянського Союзу. Вони не тільки не відповідають міжнародним стандартам, але й, зазвичай, мають характер приписів та обмежень, та стримують впровадження нових підходів та технологій. А перехід до між-народних стандартів є занадто повільним.

• Усі функції ще й досі зав’язані на одному органі, що створює конфлікт інтересів і не дозволяє спеціалістам сконцентруватися на їхніх завданнях, оскільки вони змушені одночасно працювати з кількома абсолютно різними напрямками.

• Недостатньою є участь приватного сектору у процесі стандартизації, який на міжнародному рівні переважно очолюється представниками галузей.

Попри ці недосконалості, Україна може пишатися великою кількістю висококваліфікованих спе-ціалістів, що працюють в органах у MSTQ. Українська технічна інфраструктура краща ніж у деяких сусідніх країнах, проте брак раціоналізації (забагато лабораторій у великої кількості дублюючих органів) означає, що цю інфраструктуру практично неможливо обновити на цьому етапі. Інтеграція до СОТ та майбутні переговори з Угоди про Вільну Торгівлю з Європейським Союзом (так само як все більше розуміння цих питань всередині України) пропонують Україні винятково позитивні перспективи, які можуть бути досягнуті шляхом реформ. Першочерговими завданнями цих реформ мають бути:

• Встановлення добровільності стандартів та впровадження обов’язкових вимог щодо безпеки та інформування

• Скорочення обсягів обов’язкової сертифікації

• Перехід до системи контролю, що базується на ринкових перевірках та відповідальності виробника

• Швидке впровадження міжнародних стандартів шляхом поєднання перекладу найважливіших з них, а для решти - та пряме впровадження мовою оригіналу.

На наступному етапі, Україна має переглянути та пересортувати різні функції до нової інституційної структури, яка б забезпечила повноцінний розвиток ринку MSTQ в Україні, та створити нові перспективи для розвитку бізнесу, державних установ та технічних спеціалістів.

Розділ I

Основні проблеми системи технічного регулювання в Україні

Поточна ситуація в Україні: загальний діагноз

Обґрунтування: чому система технічного регулювання в Україні потребує реформування?

1

2

Система технічного регулювання України побудована на попе-редній радянській системі, і відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, таких, як країни — члени ОЕСР.

Відповідність стандартам є обов’язковою вимогою практично для всіх видів товарів та багатьох послуг, проте у світовій практиці стандарти використовуються здебільшого добровільно. Понад 60% підприємств, повинні були дотримуватися обов’язкових стандартів та/або технічних умов у 2006 році. А в галузях виробництва і будів-ництва цей показник становив 81%.

Обов’язковій сертифікації підлягають понад 400 видів товарів та послуг. Процедура розповсюджуються на істотну частку бізнесу України, включаючи підприємства та види діяльності, що становлять низький ризик, а також ті, що уже регулюються державою у інший спосіб.

Щоб отримати усі обов’язкові сертифікати, необхідні для ведення бізнесу, підприємство у середньому витрачало – $2000 (у секторі громадського харчування – $3000, а у виробництві – $7800) та два місяці (а кожне третє підприємство чекало на сертифікат до пів-року і навіть більше).

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики одночасно відповідає за розробку та погод-ження стандартів, видачу сертифікатів, проведення перевірок виробників, забезпечення ринкового нагляду та за захист прав спо-живачів – комбінація обов’язків та повноважень, що може привести до серйозного конфлікту інтересів.

•

•

•

•

•

I

8


Система технічного регулювання України, так само, як і системи інших країн СНД, побудована на попередній радянській системі, і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розви-неною економікою, таких, як країни — члени ОЕСР2. Українській системі технічного регулювання бракує ризик-орієнтованого підходу. Вона створює для бізнесу тягар, непорівнянний із його можливими вигодами для суспільства. Головним недоліком існуючої системи стандартизації та сертифікації3 є те, що їй властиві

риси пострадянської спадщини4, притаманні, окрім України, і декільком іншим країнам регіону.

1) Стандартизація в Україні не є добровільною процедурою, за допомогою якої виробники можуть за-безпечити конкретні властивості процесу або продукції. Вона також не є системою, що базується переважно на потребах та ініціативах виробників і споживачів. На відміну від загальноприйнятої міжнародної практики, в Україні стандартизація є регуляторною процедурою і частиною системи державного регулювання продукції.

Міжнародна фінансова корпорація (IFC) вже понад 10 років надає підтримку Україні у покра-щанні інвестиційного клімату та бізнес-середовища. Дослідження стану бізнес-середовища, що неодноразово проводилися IFC, достеменно свідчать про те, що обов’язкова сертифікація є однією з головних перешкод для розвитку приватного сектора в Україні.

У 2006 році Міністерство економіки України звернулося до Проекту IFC «Ділове середовище і розвиток підприємництва в Україні» з проханням розширити масштаби діяльності і дослідити систему технічного регулювання1 (зокрема стандартизацію, сертифікацію і пов’язані з ними перевірки суб’єктів господарювання). Міністерство економіки цілком правомірно визначило це питання як надзвичайно важливе для економічного розвитку України, покращання інвестиційного клімату та інтеграції України у світову економіку. Згідно з домовленістю, Проект допоможе створити аналітичну базу для подальшого реформування режиму технічного регулювання, а також працюватиме в напрямку забезпечення консенсусу навколо цієї реформи. У 2007 р. це питання було узгоджене Урядом України і Світовим банком як один із контрольних показників Позики на політику розвитку-III, яка має бути надана Україні Світовим банком. Це створило засади для цього звіту.

Проблеми системи технічного регулювання зачіпають інтереси не лише більшості українських підприємців, але і споживачів. Щоб вивчити ситуацію, що склалася в Україні у сертифікації та стандартизації, а також щоб дослідити функціонування системи технічного регулювання, у червні-липні 2007 р. IFC провела спеціальне дослідження. Рекомендації щодо реформу-вання системи технічного регулювання в Україні, наведені у цьому звіті, розроблені на основі результатів опитування репрезентативної групи 2100 підприємців з усієї України, аналізу чин-ного законодавства та практики його реалізації, а також з урахуванням кращого світового досвіду у сфері технічного регулювання.

1 У цьому звіті під «технічним регулюванням» мається на увазі система правового регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та ви-конання обов’язкових вимог до продукції або пов’язаних із цим процесів, систем і послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності та/або ринкового нагляду.2 ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку (OECD).3 Роз’яснення: у цьому звіті головну увагу зосереджено саме на технічному регулюванні, яке регламентує, що можна виробляти і продавати, а НЕ на аспектах маркування та інших вимогах щодо інформування споживачів. Хоча останні згадані питання також є дуже важливими, наразі вони викли-кають значно менше занепокоєння у підприємців і спричиняють менше проблем щодо гармонізації з міжнародно визнаними підходами. Жоден із висновків цього звіту не повинен розумітися як такий, що стосується вимог до маркування, або як такий, що применшує важливість інформування споживачів. Ці питання заслуговують на окремий аналіз, що наразі не входить до складу та обсягу робіт IFC.4 Більш детальну інформацію про риси пострадянського регулювання, що й досі властиві українській системі, можна знайти у Додатку 3 «Пострадянська спадщина: незрозумілі функції та правила перешкоджають перетворенню України на державу з сучасною економікою».

1. Поточна ситуація в Україні: загальний діагноз

I

9


• Відповідність стандартам є обов’язковою ви могою практично для всіх видів товарів5, але у світовій прак-

тиці стандарти використовуються в основному добровільно6.

5 Детальне роз’яснення наведене в частині 3 розділу II цієї брошури і в Додатку 8 «Обов’язкова стандартизація та сертифікація послуг в Україні». 6 Наприклад, в ЄС обов’язкове регулювання передбачено, головним чином, для потенційно небезпечної продукції на підставі директив Нового підхо-ду, що мають статус законодавства Євросоюзу. Директивами передбачено добровільність застосування гармонізованих стандартів виробниками і встановлено, що у разі використання цих стандартів виробник повинен зазначити, що продукція відповідає необхідним вимогам безпеки. Однак, виробники завжди мають право дотримуватись інших методів виробництва і підтвердження відповідності. У будь-якому разі, суттєві вимоги стосовно безпеки існують лише для деяких видів товарів з високим ступенем ризику.7 Оскільки економіка СРСР функціонувала за принципом однієї великої корпорації, державні стандарти виконували роль внутрішньовиробничих норм, яким мав неухильно відповідати кожен вид продукції, та яких мали дотримуватись виробники. Вочевидь, що така схема є нежиттєздатною за умов ринкової економіки, оскільки вона практично унеможливлює інновації.8 Варто зазначити, що в Україні також існує добровільна сертифікація, метою якої є підтвердження відповідності, здебільшого, міжнародним стандар-там. Проте в цьому плані існують конкретні аспекти, з огляду на які поточна система добровільної сертифікації не повністю відповідає міжнародній практиці. Отже, головна увага акцентувалась на режимі обов’язкової сертифікації, який є найбільш проблематичним.9 Наприклад, обов’язковий контроль безпеки з боку третіх сторін існує в країнах ЄС для ліфтів, але не для сотень компонентів з низьким ступенем ризику, як в Україні (шампуні, мило, дитяче взуття). Масштаби обов’язкової сертифікації в Україні значно ширші, ніж, навіть, обсяг усіх видів технічного регулювання в ЄС (які, здебільшого, не вимагають сертифікації) (див. Додаток 6 «“Мапа” технічного регулювання в Європейському Союзі»). Крім того, оцінка відповідності з боку третьої сторони здійснюється не державою, і не органами, відповідальними за регуляторний нагляд, як це відбувається в Україні (де один і той самий орган видає сертифікати і згодом перевіряє підприємство, відтак поєднуючи комерційну та регуляторну функції).

За даними опитування IFC, понад 60% підприємств України вважають, що повинні дотримуватися обов’язкових стан-

дартів та/або технічних умов. А в галузях виробництва і будівництва цей показник становить 81%. Навіть у сфері послуг,

для більшості підсекторів якої у міжнародній практиці зазвичай відсутні обов’язкові вимоги, 46% підприємств зазначи-

ли, що вони повинні дотримуватися обов’язкових технічних вимог.

– IFC, Дослідження системи технічного регулювання

Українські стандарти — це дуже детально сформу-льовані технічні вимоги, яким в усіх відношеннях має відповідати продукція. Вони не спрямовані на остаточ-ний результат (гарантування безпечності продукції за конкретних умов її використання). Натомість, стандарти вимагають використання конкретних матеріалів, конк-ретного дозування тощо і мають на меті забезпечення одноманітності (очевидна ознака спадщини радянсь-кої системи7).

• Стандарти затверджуються централізованим дер-жавним органом — Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі Держспоживстандарт, або ДССУ). Останніми роками приватному сектору була дозволена певна участь у розробці й перегляді стандартів, проте вона не дала істотних результатів, на відміну від інших країн, де представники приватного сектора відіграють провідну роль у створенні і вдосконален-ні стандартів. Як наслідок, один і той самий орган

відповідає за встановлення стандартів і перевірку до-тримання стандартів (оскільки фактично стандарти є обов’язковими) та видачу сертифікатів на основі цих стандартів (див. нижче). На відміну від світової прак-тики, в Україні розробка стандартів є прерогативою не індустрії, задля підвищення її конкурентоспромож-ності, а держави — для цілей контролю.

2) Сертифікація (оцінка відповідності третьою сто-роною), так само як і стандартизація, в Україні не є добровільною процедурою, завдяки якій виробники де-монструють споживачам безпечність, якість і надійність своєї продукції, послуг, процесів.

• В Україні, навпаки, сертифікація є обов’язковою вимогою для дуже широкого спектра товарів8. Це суперечить загальноприйнятій практиці в країнах ЄС і країнах — членах ОЕСР, де обов’язкова сертифі-кація застосовується лише до об’єктів з найвищим ступенем ризику9.

I

10


Процедури обов’язкової сертифікації поширюються на значну частку підприємств України, включаючи підпри-ємства з низьким ступенем ризику10 та сектори, які вже врегульовані іншими механізмами. Так, у сфері харчування (кафе, заклади громадського харчування) кожне четверте підприємство проходило процедури обов’язкової сертифікації. У 2006 р. загальні витрати українських підприємств на отримання необхідних

сертифікатів (включаючи лабораторну експертизу та інші офіційні документи) сягнули близько $7800 на підприємство, тобто майже в чотири рази більше, ніж у середньому (графік 1). У ЄС цей сектор практично не підлягає обов’язковій стандартизації та сертифікації, проте, так само як і в Україні, підприємства громад-ського харчування зобов’язані дотримуватися вимог гігієни, санітарії тощо.

Четверта частина підприємств України проходять процедури обов’язкової сертифікації

У 2006 р. 23% підприємств України змушені були пройти процедуру обов’язкової сертифікації своїх товарів та пос-

луг. Ця процедура мала зовсім не другорядне значення, оскільки вона поширювалась у середньому на 84% товарообігу

підприємств. Середній час на підготовку всіх документів та на очікування видачі всіх необхідних сертифікатів одним

підприємством становив близько 30 днів.

Процес може тривати протягом року

Однак, для 10% підприємств, що отримували обов’язкові сертифікати у 2006 р., процедура тривала від трьох місяців

до року.


У 2006 р. кожен четвертий заклад громадського харчування та кожне третє виробниче підприємство України проходили процедуру обов’язкової сертифікації, яка коштувала їм відповідно 3 та 8 тисяч доларів США

Джерело: IFC, Дослідження системи технічного регулювання

31%

24%

23%

Частка підприємств, чиї товари або послуги підпадали під обов'язкову сертифікацію у 2006 р.

Середні витрати одного підприємства на отримання обов’язкових сертифікатів у 2006 р., долари США (включають вартість праці, лабораторні аналізи, а також офіційні та неофіційні платежі)

$7800

$3000

$2000

В середньому,всі сектори

Сектор громадського харчування

Виробничий сектор

В середньому, всі сектори


Сектор громадського харчування

10 Під «низьким ступенем ризику» маються на увазі товари, що становлять порівняно невисокий ризик для здоров’я і безпеки громадськості та спо-живачів, тобто товари, для яких детальне та обов’язкове технічне регулювання є недоцільним, оскільки додаткові витрати на дотримання вимог, передбачених таким регулюванням, не будуть компенсовані співставними вигодами для суспільства. Сектори, що вже регулюються іншим чином, включають, зокрема, сектори, пов’язані з продуктами харчування (харчова промисловість, харчові послуги тощо). Відповідно до міжнародної прак-тики, для цих секторів обов’язкові технічні стандарти (як ті, що превалюють в Україні) не є необхідними або доцільними, тоді як вимоги щодо гігієни та безпеки виробничих процесів дійсно існують. В Україні ці сектори одночасно підпадають під регулювання як органів санітарної та ветеринарної безпеки, які контролюють дотримання правил гігієни та безпеки виробничих процесів, так і органу стандартизації. Відтак, цей сектор потерпає від подвійного регулювання. При цьому очевидних вигод для суспільства не спостерігається, тоді як значні витрати для підприємств є цілком очевидними.

I

11


Підприємства повинні продемонструвати державним органам з сертифікації11, що їхня продукція відповідає обов’язковим національним стандартам, які, у свою чергу, можуть відповідати чи не відповідати загально-прийнятим міжнародним стандартам або сучасним технічним регламентам. Та фактично переважна більшість українських стандартів не відповідає між-народним стандартам (ISO) або стандартам ЄС (EN/CENELEC).

• В Україні сертифікація поширюється на кілька со-тень видів продукції, включаючи товари з дуже низьким рівнем ризику для споживача і послуги, які не підляга-ють обов’язковій сертифікації у країнах із розвинутою

економікою. Обов’язкова сертифікація в Україні та-кож поширюється на продукти харчування, для яких міжнародна практика передбачає абсолютно інший регуляторний підхід (насправді обов’язкова сертифі-кація «намертво» зафіксовує рецепт певного продукту харчування, але практично ніяк не забезпечує реальної безпеки споживачів, оскільки не передбачає діє-вої, постійно діючої системи моніторингу загроз або механізму їх відстеження). Таким чином, система сер-тифікації створює значні бар’єри для ведення бізнесу в тих сферах, які несуть дуже низький ризик для суспільс-тва або вже підпадають під інші механізми регулювання. Водночас ця система не адаптована для ефективного регулювання значно небезпечнішої діяльності.

У 2006 р. отримання необхідних сертифікатів (включаючи лабораторну експертизу, інші офіційні документи, а також

усі офіційні та неофіційні витрати) коштувало підприємству у середньому $2000, а для 10% підприємств ця сума сягала

$9000.

Зокрема, дорогою була обов’язкова сертифікація у секторі громадського харчування, де середня вартість усіх необхід-

них сертифікатів становила близько 8000 доларів США.


11 Перелік товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації, складається з 34 груп, які включають понад 400 видів товарів (і послуг).

Директива щодо шоколадної продукції

В Україні склад харчових продуктів або рецепти регулюються у спосіб, який точно визначає складові продукту. Проте

у країнах ЄС склад продуктів харчування також може регулюватися, та лише з точки зору використання певних найме-

нувань або маркування/нанесення етикеток. Мета такого регулювання — забезпечити вільний рух товарів, уникнувши

недобросовісної конкуренції та введення в оману споживачів, — тобто спростити ведення бізнесу, забезпечивши при

цьому поінформований вибір споживачів.

Наприклад, «Шоколадна директива» визначає, які саме продукти виробники можуть називати шоколадом або молоч-

ним шоколадом. Лише продукти, які відповідають вимогам Директиви, можуть носити цю назву. Інші продукти, склад

яких відрізняється, залишаються легітимними і повинні мати іншу назву.

Насправді, остання Директива трохи пом’якшила умови використання назви «шоколад». Раніше так могли називатися

лише продукти, що містять масло какао як джерело жиру (і молоко для молочного шоколаду). Наразі дозволяється ви-

користання інших рослинних жирів, і Директива передбачає прості правила щодо належного маркування продукції:

«Шоколадна продукція, яка містить рослинні жири, інші, ніж масло какао, може реалізуватися в усіх країнах-членах, за

умови, що маркування доповнюється помітним і розбірливим повідомленням: «містить рослинні жири на додаток до

масла какао». Це повідомлення має розміщуватися у тому самому полі зору, що й перелік інгредієнтів (але бути чітко

відмежованим від цього переліку), поруч із назвою торгової марки, виділене жирним шрифтом і розміром літер не

менше розміру літер назви торгової марки. Незважаючи на цю вимогу, назва торгової марки може також розміщувати-

ся в будь-якому іншому місці».

Звичайно, конче важливо інформувати споживачів і надавати їм можливість робити поінформований вибір.

Обмеження вибору споживачів, якщо воно не базується на засадах безпеки, має негативні наслідки для всіх.

Джерело: Ст. 2.2 Директиви 2000/36/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 червня 2000 р.

стосовно какао та шоколадної продукції, призначеної для споживання людьми

I

12


• Сертифікація в Україні, у більшості випадків, однаково обов’язкова для вітчизняних виробників та імпортерів, здебільшого без урахування одержаних ними раніше іноземних сертифікатів відповідності12.

• В Україні сертифікація застосовується переважно до кін-цевого продукту, а не до процесу виробництва. Це змушує виробників щоразу знову проходити сертифікацію (навіть на виробництві, сертифікованому за ISO-9001), або під-тверджувати відповідність кожної партії того самого товару.

12 Існує багато специфічних інструментів регулювання імпортних товарів. Задля деяких із них Україна приєдналася до міжнародних угод, спростив-ши у такий спосіб процедури сертифікації. Тобто, у певних випадках, система технічного регулювання імпортованої продукції є простішою за ту, що застосовується до вітчизняних виробників. Проте цей факт не змінює загальної картини, коли система технічного регулювання є тягарем як для імпортерів, так і для вітчизняних виробників. У межах цього дослідження неможливо розкрити деталі обігу імпортної продукції в Україні, які стануть предметом окремої публікації IFC13 REACH (Registration, Evaluation and Authorization of Chemicals) — cистема реєстрації, оцінки та дозволу для хімікатів.

Чи означає прийняття REACH13, що ЄС наближує свою систему до української?

Деякі люди вважають, що прийняття нової директиви під назвою REACH означає, що ЄС впроваджує жорсткішу систе-

му, щось на зразок української, а отже треба «терміново не реформувати» українську систему. Насправді, таке уявлення

є хибним. Усі нові вимоги, розроблені Європейською Комісією, вказують на інтенсифікацію та поширення «нового

підходу» до технічного регулювання.

Що ж таке REACH, і як вона працює?

REACH — нова директива, що стосується виробництва, торгівлі та використання хімікатів, яка націлена на захист

здоров’я людей та навколишнього середовища від «хімічних» ризиків, і не зашкоджує конкурентоспроможності хіміч-

ної промисловості ЄС.

Головні складові системи REACH

- Впровадження ризик-орієнтованого підходу до регулювання хімічних речовин (чим більші потенційні ризики і не-

безпека, тим жорсткіші вимоги щодо безпеки).

- Дозвіл (дозвільна документація) не є необхідним для більшості речовин — виробник, або імпортер чи реалізатор, по-

винен просто зареєструвати технічне досьє та звіт про хімічну безпеку в регулюючому органі (Європейська хімічна

агенція — ECHA).

- Реєстрація відбувається за декларативним принципом: факт заповнення досьє вважається достатнім для того, щоб

розпочати бізнес-операції. Реєстрація досьє має свідчити про те, що речовина є безпечною, а ризики, які вона може

містити, належно контролюються.

- Реєстрація є предметом перевірки відповідності ex post: ЕСНА може перевіряти досьє на відповідність реєстрацій-

ним вимогам, передбаченим у директиві REACH. Перевірці підлягають, принаймні, 5% досьє, для яких, за потребою,

REACH може вирішити здійснити інспекції на підприємстві, але вони покриватимуть дуже незначний відсоток ви-

робників, імпортерів чи продавців (частка від цих 5%).

У країнах ЄС REACH спрощує систему регулювання, замінивши собою 40 різних нормативно-правових актів і ство-

ривши єдину систему для всіх хімікатів. Завдяки новій системі в індустрії створюється стимул для використання

безпечніших речовин та їхніх нових розробок, що заохочуватиме інновації. Щоб надати бізнес-спільноті час для адап-

тації, система набиратиме чинності з 2007 по 2022 рр.

В цілому, REACH базується на ідеї, що індустрія сама створює найкращі умови, аби гарантувати, що хімікати, які вона

виробляє і постачає на ринок, не зашкоджують здоров’ю людей та безпеці довкілля. Система орієнтована на отримання

усієї наявної інформації від виробника, на самосертифікацію (декларування), а також на систему контролю, сфокусо-

вану на ризиках. REACH не намагається встановити всебічний, детальний та обов’язковий контроль з боку державних

органів, як це відбувається у системі обов’язкової сертифікації в Україні.

Більш детальну інформацію про REACH наведено у Додатку 10 «Базові принципи нової системи регулювання в хімічній

промисловості — REACH».

Джерело: Стисло про REACH. Генеральна дирекція з питань охорони довкілля, Європейська комісія,

жовтень 2007 р.

I

13


3) Всупереч поширеній у всьому світі практиці, ук-раїнські виробники товарів низького і середнього ступеня ризику все ще не мають можливості на базі самооцінки розміщувати на своїх товарах національ-ний знак відповідності (подібний до знака СЄ, що використовується в ЄС), оскільки відповідне законо-давство, хоча й було прийняте, не виконується14. Товари лише можуть отримати замінний знак відповідності (так званий трилисник, схожий за формою з національним знаком відповідності), який надається не за результата-

ми самооцінки та/або самосертифікації (декларації), а лише після проходження процедури офіційної сер-тифікації у державній системі УкрСЕПРО15.

4) Державний комітет України з питань технічного ре-гулювання та споживчої політики одночасно відповідає за розробку і за затвердження стандартів, за видачу сертифікатів, за проведення перевірок виробників, а також за контроль ринку і захист прав споживачів16.

14 Дизайн національного знака відповідності і правила його використання були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. № 1599 (як передбачено Законом України «Про оцінку відповідності»). Формально ця постанова набрала чинності, але не виконується, ос-кільки використання цього знака суворо обмежено. Він може використовуватися лише для тих товарів, для яких впроваджено технічні регламенти, які, у свою чергу, так і не були впроваджені. Відтак, цей механізм підтвердження відповідності (що включає і самосертифікацію) фактично не працює в Україні.15 УкрСЕПРО — створена Держспоживстандартом України державна система сертифікації продукції, яка фактично є монополістом у проведенні обов`язкової сертифікації продукції (робіт, послуг). Вона також має певну кількість приватних сертифікаційних центрів, уповноважених на здійснення сертифікаційної діяльності Держспоживстандартом.16 Відповідно до Статуту Держспоживстандарту, затвердженого наказом Президента України від 18 березня 2003 р. № 225/2003, а також низки за-конів — для більш детальної інформації див. Додаток 3 «Пострадянська спадщина: незрозумілі функції та правила перешкоджають перетворенню України на державу з сучасною економікою».17 Оскільки ДССУ також сам надає послуги з сертифікації, це є прямим конфліктом інтересів. Хоча наявність дворівневої системи є досить пошире-ною практикою, де перший рівень — це акредитація, а другий рівень — оцінка відповідності товарів, що підпадають під обов’язкові технічні нормативи. Проте адміністрування другого рівня (у ЄС — повідомлення), як правило, ніколи не здійснюється установами, безпосередньо задіяними у наданні комерційних послуг із сертифікації.

У 2006 р. на 40% підприємств проводилися перевірки різними службами Держспоживстандарту на предмет відповід-

ності стандартам, нормам і технічним умовам.

- IFC, Дослідження системи технічного регулювання

Як приклад подібної плутанини функцій і конф-лікту інтересів, можна навести такий факт: лише органам сертифікації, що функціонують у межах системи УкрСЕПРО, дозволяється здійснювати оцін-ку відповідності (тобто сертифікацію) товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації. Відтак, увесь процес (створення переліку товарів, розробка обов’язкових правил їх сертифікації, а також уповно-важення — або не уповноваження — конкурентів до виходу на ринок сертифікації) повністю контролюється Держспоживстандартом.

Щоб здійснювати сертифікацію товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації, орган з оцінки відповідності має бути акредитований Національним акредитаційним агентством України (НААУ при Міністерстві економі-ки) і включений Держспоживстандартом у систему УкрСЕПРО17. Не дивно, що переважна більшість сер-тифікатів у системі УкрСЕПРО видається власними

сертифікаційними центрами Держспоживстандарту (створеними на базі його регіональних представництв), а частка приватних центрів сертифікації є дуже незначною.

Така плутанина функцій, включаючи поєднання Держспоживстандартом функцій комерційного характеру (сертифікація) з функціями державного контролю (тобто факт, що та сама організація і надає сертифікаційні послуги, і призначає інші органи сер-тифікації), є джерелом конфлікту інтересів і надмірних повноважень, що не залежать від обставин та дають змогу діяти на власний розсуд. Більше того, багато з цих функцій щодо певних видів продукції дублюються інши-ми державними органами (СЕС, Державний комітет ветеринарної медицини та ін.). Це знижує ефективність нагляду шляхом створення незрозумілих та супереч-ливих вимог, є неефективним з точки зору розміщення обмежених державних ресурсів і створює додатковий тягар для підприємців.

I

14


Однак ці структурні проблеми не повинні викривляти факту, що Держспоживстандарт має добре розвинену мережу установ по всій Україні, які досить добре об-ладнані порівняно з багатьма іншими країнами регіону, і часто мають кваліфікований персонал. Наявність великої кількості висококваліфікованих фахівців у Держспоживстандарті є надзвичайно важливим активом для України і ключовим аргументом, що реформи є ціл-ком здійсненними і можуть бути успішно впроваджені. Однак наразі цей актив не використовується в ефек-тивний спосіб, щоб підтримати економічний розвиток

країни, а існуюча структура повинна бути трансфор-мована таким чином, щоб забезпечити Україні розвиток сучасної системи оцінки відповідності і управління якістю.

У реформованій системі, яка б відповідала між-народній практиці, мають бути усунені перешкоди для інновацій та конкуренції, а попит на високоякісні послуги з сертифікації та на консалтинг з питань якості фактично би збільшився. Українські кваліфіковані фа-хівці були б затребувані, як ніколи. Отже проблема тут не в людях, а у відомствах.

2. Обґрунтування: чому система технічного регулювання в Україні потребує реформування?

1. Існуючий режим завдає шкоди економічному потен-ціалу країни Україна посідає 78-ме місце у глобальному рейтингу конкурентоспроможності і 139-те — у рейтингу умов ведення бізнесу («Doing Business», 2008). Такі низькі рей-тинги, не в останню чергу, спричинені високою вартістю і складністю вимог системи технічного регулювання, які стримують розвиток бізнесу та економіки в цілому. Надмірне регулювання підриває потенційні конкурентні переваги України, пов’язані з вигідним географічним розташуванням, людськими і природними ресурсами, промисловою інфраструктурою тощо.

2. Перешкоди на шляху впровадження інноваційНові технології залишаються незаконними доти, доки не затверджені державними регуляторними органа-ми. Нове обладнання не можна імпортувати, нову продукцію не можна виводити на ринок, якщо вони не відповідають існуючим стандартам, або якщо технічні умови на них не зареєстровані в органах Держспоживстандарту, що потребує багато часу і коштів. Як наслідок, модернізація українських підпри-ємств гальмується, нові технології не впроваджуються, нові споживчі товари з’являються повільно, а замість

виробництва інноваційної продукції Україна й досі залишається постачальником сировини і виробником традиційних напівфабрикатів.

3. Система технічного регулювання в Україні занадто жорстка і складна Необхідного і достатнього рівня безпеки продукції можна досягти без застосування всіх тих обмежень та адміністративних процедур, якими держава на-разі регулює виробничу сферу, та з більшим рівнем гнучкості. Більше того, занадто директивні, обов’язкові технічні стандарти насправді завдають шкоди безпеці, стаючи на заваді впровадженню нових і більш безпеч-них товарів і технологій18. Існуюча система сертифікації акцентує увагу на санкціонуванні конкретних зразків продукції, замість того, щоб зосереджувати головну увагу, власне, на виробничому процесі. Як наслідок, гарантія постійної безпеки товарів є дуже слабкою. Гарантується, радше, відповідність конкретного зраз-ка продукції. Крім того, оскільки занадто директивні й застарілі вимоги часто призводять до несумісності з сучасними технологічними процесами, багато підприємств (якщо вони хочуть залишатися конку-рентоспроможними і пропонувати продукцію, яка

18 Крім того, вимоги Держспоживстандарту відкрито націлені на гарантування «якості». Насправді, за умов ринкової економіки якість, передусім, забезпечується завдяки належній конкуренції та інформуванню споживачів, а не через централізовано нав’язані «рецепти», які обмежують інновації і саму конкуренцію, що могла б надати споживачам можливість отримати реальний вибір.

IОбґрунтування: чому система технічного регулювання в Україні потребує реформування?

15

користується попитом у споживачів) не мають іншого шляху, як вдаватися до «неофіційних засобів», оскільки вони не можуть дотримуватися українських стандартів.

4. Чинна система державного контролю неефективна і не гарантує якості продукціїПереважна частина порушень, виявлених органами Держспоживстандарту, стосується формальних вимог до документації, а не насправді важливих проблем — адже регуляторні норми надмірно сконцентровані на дотриманні формальної та процедурної складової.

5. Невідповідність вітчизняних норм технічного регу-лювання міжнародним правилам і принципам (у тому числі прийнятим в ЄС і СОТ) Після приєднання до СОТ українські виробники не тільки не зможуть повністю використовувати переваги міжна-родної економічної інтеграції, але й наражатимуться на ризик, оскільки деякі положення системи технічно-го регулювання суперечать зобов’язанням, взятим на себе Україною. Успішного завершення і впровадження

Угоди стосовно вільної торгівлі (УВТ) з ЄС також немож-ливо буде досягти без реформи системи технічного регулювання в Україні.

6. Неузгодженість законодавчої базиНизка законів, прийнятих у період з 2001 по 2005 рр., якими встановлюється добровільність застосування стандартів, суперечить деяким законам та нор-мам, наприклад декрету Кабінету Міністрів України від 1993 р. «Про стандартизацію та сертифікацію» та Закону України «Про захист прав споживачів», які фактично декларують обов’язковість відповідності на-ціональним стандартам будь-якого товару.

7. Чинна база стандартів в Україні неефективна і застарілаНаділивши стандарти де-факто статусом обов’язкового документа, держава примушує вироб-ників застосовувати багато застарілих норм: у країні діють 16 765 міждержавних стандартів (ГОСТів), розроб-лених до 1992 р., 46% з яких були прийняті ще до 1980 р.

Розділ II

Основні інституційні проблеми, що потребують вирішення

Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника

Чинна система технічного регулювання є застарілою і неефективною

Законодавча база є надто складною і містить розбіжності

Існуюча система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтеграції України у міжнародну торгівлю

1

2

3

4

Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можли-вості вітчизняних товаровиробників. Загальна вартість проходження обов’язкових процедур технічного регулювання (стандартизацію, сер-тифікацію та відповідні перевірки) підприємствами України у 2006 році оцінюється у понад 127 мільйонів доларів США.

Чинна система технічного регулювання є застарілою і неефектив-ною. Україна використовує величезну кількість стандартів та вимагає обов’язкову сертифікацію навіть для багатьох товарів низького ризику.

Держспоживстандарт перевіряє істотну частку підприємств, масово дублюючи перевірки з іншими контролюючими органами. У 2006 році дві третини всіх підприємств громадського харчування України було проінспектовано установами Держспоживстандарту. Водночас, Санітарно-епідеміологічна служба перевірила кожне друге підпри-ємство цього сектору.

Через надзвичайно складну та неоднозначну юридичну базу, стан-дартизація та обов’язкова сертифікація фактично залишаються загальноприйнятими. Держспоживстанадрт продовжує керува-тися Декретом «Про стандартизацію та сертифікацію» від 1993 р. та Законом України «Про захист прав споживачів», який супере-чить нормам профільного законодавства з питань сертифікації та стандартизації.

Система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтегра-ції України у міжнародну торгівлю, оскільки сьогоднішня структура цієї системи суперечить політиці та правилам ЄС і СОТ, а також зобов’язанням України перед цими організаціями.

•

•

•

•

•

II

18


Існуюча система передбачає, що розміщення товарів на ринку без певної основи у вигляді «нормативних документів» є, по суті, незаконним, і може призвести до негайної заборони виробництва і продажу таких товарів (відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»)19.

Практично це означає, що якщо підприємець планує виробити і вивести на ринок новий продукт, для якого ще не існує державних стандартів, він має розроби-

ти і зареєструвати або новий стандарт, або так звані технічні умови. Оскільки реєстрація нового стандарту потребує значно більше часу і коштів, а також зва-жаючи на те, що новий стандарт згодом може бути використаний конкурентами, більшість нових продуктів в Україні впроваджуються на основі технічних умов. Хоча з правової точки зору ці умови є приватною влас-ністю підприємця, вони повинні бути зареєстровані у Держспоживстандарті.

1. Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника

Антикварна система, народжена у перші роки перехідного періоду

Технічні умови (ТУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником або виробником і кінцевим

користувачем (споживачем) товарів. Держспоживстандарт встановлює розмір збору, що стягується за державну реєст-

рацію технічних умов і змін до них.

Джерело: Ст. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 46–93

У ринковій економіці технічні умови для товарів не потребують державної реєстрації — виробники вільні їх змінюва-

ти, адаптуючи до ринкових умов...

19 Детальніше див. у цьому розділі частину 3 «Законодавча база є надто складною і містить розбіжності».

Ця процедура є однією з особливостей пострадянсь-кої системи і не зустрічається в інших країнах світу. Її застосування було зумовлено попитом на виробниц-тво нових видів товарів, щоб задовольнити потреби ринку без глибинного реформування старої систе-ми. Технічні умови можна розглядати як «індивідуальні стандарти», що встановлюють точні характеристики продукту. Відтак, будь-які зміни в продукті (рецепті, ма-

теріалах, складі, кольорі тощо) вимагають реєстрації нових технічних умов.

Вимога, за якою усі нові продукти повинні базуватися на нових стандартах або (за їх відсутності) на нових технічних умовах, не є реальною гарантією безпечності продукції. Натомість, це накладає значний тягар на підприємства, що хотіли б впроваджувати інновації (графік 2).

Діяльність 62% підприємств України регулювалась обов’язковими стандартами або технічними умовами у 2006 р.



В середньому

Секторгромадського

харчування67%

62%

81%

% підприємств, діяльність яких регулювалась стандартами або технічними умовами у 2006 р.

II

19

Існуюча система технічного регулювання значно обмежує можливості вітчизняного товаровиробника

Технічні умови є чималим тягарем для підприємств

У 2006 р. загальна вартість процесу реєстрації технічних умов, включаючи лабораторну експертизу, а також інші

офіційні та неофіційні витрати, становила $2000 на підприємство.

Підготовка усіх документів, необхідних для реєстрації або зміни технічних умов в органах Держспоживстандарту, на

одному підприємстві тривала в середньому місяць.

Потім ще один місяць, в середньому, підприємець був змушений чекати (відкладаючи впровадження нового продукту)

на отримання технічних умов. Таким чином, підприємству потрібно, в середньому, два місяці, щоб підготу-

вати та отримати необхідні технічні умови (Додаток 13).

Відтак не дивно, що 57% підприємств20 скаржилися на складність та нечіткість вимог державних стан-дартів та інших технічних норм. Процедури технічного регулювання — серед найскладніших регуляторних процедур у країні (графік 3). Щоб просто здійснити всі процедури, необхідні для отримання сертифікатів

або реєстрації технічних умов, у 2006 р. малі і середні підприємства України сумарно витратили понад 100 млн дол. США (графік 4). До цього також варто до-дати значні часові витрати на проходження перевірок Держспоживстандарту.

У середньому українські підприємства витрачають місяць на реєстрацію технічних умов, проте процедура може тривати і півроку, і навіть рік

Середня вартість реєстрації технічних умов — $2000, проте процедура може коштувати підприємству понад $11000


Для 10% найгірших випадків серед усіх опитаних підприємств: (a) загальна тривалість реєстрації технічних умов (включаючи підготовку документів та час на очікування) становила півроку і більше, (б) загальна вартість перевищувала $11000.

10% підприємств




Півроку і більше

Час, необхідний одному підприємству, щоб зареєструвати усі технічні умови

До 3 тижнів

Від 3 тижнів до 3 місяців

Від 2 місяців до майже півроку





$11000–$15000

Вартість реєстрації усіх технічних умов на одному підприємстві, долари США

$60–$400

$401–$1600

$2000–$9000

Чотири процедури, які є найбільшими регуляторними перешкодами розвитку підприємництва в Україні

Джерело: IFC, опитування підприємців, 2003–2007 рр.

Оподаткування

Дозволи

Перевірки

Сертифікація та стандартизація

65%

63%

67%

70%

% підприємств, які вважають, що дані процедури є складними та перешкоджають розвитку бізнесу в Україні


20 IFC, Дослідження системи технічного регулювання.

II

20


З огляду на складність виконання регуляторних процедур та надмірні повноваження, надані посадовцям через плутанину щодо функцій ДССУ, багато підприємців обрали корупцію як найпростіший спосіб вирішення проблем. Це означає, що чесні підприємці, які провадять

свою діяльність за принципами прозорості, наражають-ся на штрафи, що їх накладає на них існуюча система. Загалом, 72% респондентів визнали, що так чи інакше застосовували певні неофіційні методи вирішення пи-тань, пов’язаних із технічним регулюванням.



* Додаток 12

Сума, витрачена на отримання обов’язкових сертифікатів у 2006 р.

Сума, витрачена на реєстрацію або зміну технічних умов у 2006 р.

Трудозатрати за час, витрачений на інспекції ДССУ у 2006 р.

Загалом сума коштів, витрачених всіма підприємствами України

у 2006 р. при проходженні обов’язкових процедур технічного

регулювання

$21 млн

$127 млн

$59 млн

$47 млн

Вартість проходження всіх обов'язкових процедур технічного регулювання для малих та середніх підприємств України, у доларах США

Чинна система створює величезний тягар для підприємництва*

Свідчать підприємці

• У вітчизняній ювелірній промисловості ціна сертифікації будь-якого сплаву становить $40 000. Фірми-постачаль-

ники лігатури (зазвичай зі США) постійно ці сплави вдосконалюють, отже, їх весь час потрібно сертифікувати,

а бажаніше було б перевіряти лише на наявність шкідливих елементів, таких як кадмій.

• Щорічно перед 1 вересня в магазинах виникає дефіцит якісної та зручної шкільної форми. В першу чергу це сто-

сується нестандартних розмірів. Справа в тому, що кількість повних, занадто високих для свого віку дітей постійно

зростає. А швейники, як і раніше, орієнтуються на ГОСТи, розроблені у 80-х рр. минулого сторіччя — як наслідок,

одяг, пошитий відповідно до ГОСТів, залишається нерозпроданим, адже він не може задовольнити ринковий попит.

На сьогодні система технічного регулювання в Україні залишається одним з основних бар’єрів і на шляху інноваційного розвитку, оскільки робить процедуру розробки і виведення на ринок нового продукту або впровадження нової технології надто складною і доро-гою (як із боку фінансових витрат, так і витрат часу).

Саме це перешкоджає впровадженню новітніх техно-логій, використанню сучасних матеріалів та методів і виробництву інноваційних товарів, що обмежує асорти-мент продукції для споживачів. Так, починаючи з 2000 р., частка підприємств, що розробляють або впроваджують інновації в Україні, неухильно зменшується (графік 5).


Джерело: Держкомстат України21

2000 р.

2006 р.10%

11%

18%

15%

% підприємств

Питома вага інноваційних підприємств в Україні поступово зменшується

Впроваджували інновації

Розробляли інновації

Впроваджували інновації

Розробляли інновації

21 За визначенням Держкомстату України, інноваційна діяльність — це комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових та маркетинго-вих заходів, які спрямовані на розробку та впровадження інновацiй (проведення наукових досліджень і придбання їх результатів та нових технологій, виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових методів їх виробництва, придбання машин, обладнання, устаткування, інших основних засобів та капітальні витрати, пов’язані з запровадженням інновацій, маркетингом, рекламою тощо). За методикою, що застосовується Державним комітетом статистики, кожне підприємство (тобто понад 360 000 великих, середніх і малих під-приємств, зареєстрованих в Україні) повинне один раз на рiк подати спеціальну форму № 1-інновація, куди включаються відомості про інноваційну діяльність підприємств. Зі статистичними звітами можна ознайомитися за адресою http://www.ukrstat.gov.ua.

II

21


Економіка держави в цілому і кожен мешканець країни, як споживач, програють від використання застарілих технічних вимог, які ускладнюють появу на ринку сучасних товарів і технологій (більш безпеч-

них, ефективних тощо). Оскільки ці вимоги не тільки застарілі, а й обов’язкові, то можливості для розвитку у всіх сферах економіки різко знижуються.


• Стандарт саджанців троянд (прийнятий 1988 р.) регламентує їх фізичні розміри, наприклад, напівштамбові тро-

янди 2-го сорту повинні бути завдовжки 40–80 см з корінням 30 см. Такі саджанці попитом не користуються. Тож і

доводиться постійно порушувати чинні норми.

• Для виготовлення сидінь для унітазів може використовуватися тільки пластмаса, що відповідає стандартам 1977,

1979, 1986 рр., або березова фанера, а конфігурація виробу визначається ГОСТом 1985 р. А нині 2007-й, не кажучи

вже про те, що у тій самій Європі виробництво аналогічної продукції держава взагалі не регулює.

2. Чинна система технічного регулювання є застарілою і неефективною

Переконливі цифри

• Станом на 01.03.06 р. в Україні діяло 16765 міждержавних стандартів (ГОСТів), розроблених до 1992 р.; 46% з них

було прийнято ще до 1980 р. Цілком очевидно, що відповідність товару чи послуги стандарту, який було складено

ще понад 30 років тому, наразі не може вважатися гарантією якості і безпеки.

Джерело: Держcпоживстандарт України

Головною причиною цього є організація системи технічного регулювання, в якій основна увага приді-ляється контролю за додержанням формальних вимог: перевіряється не стільки безпека продукції, скільки її технічні характеристики. Замість того, щоб перевіряти безпеку продукції в певних обставинах, а також те, чи гарантує виробничий процес повну відповідність цієї продукції вимогам безпеки, контролюючі органи більш цікавляться перевіркою дотримання точних технічних характеристик та забезпеченням відповідності надзви-

чайно директивним нормам, що приписують, яку саме технологію слід використовувати. При цьому виробляти і реалізовувати товари, що не відповідають держстан-дартам, заборонено.

Занадто детальне регулювання (зосереджене на вузьких технічних характеристиках, а не на кінцевих ре-зультатах), що iснує в Українi, є навіть більш суворим та обмежуючим, ніж так званий «старий підхід», від якого ЄС почала відмовлятися ще у 1985 році.

Таблиця 1.

“Старий підхід” та “Новий підхід” в ЄС

Документи Старий підхід Новий підхідСтандарти Для кожного товару Для видів продукції

Технічні норми/директиви Детальні технічні вимоги до процесу виробництва

Основні вимоги до характеристик кінцевої продукції (здоров’я і безпека)


II

22


Технічне регулювання в Україні — проблема не обмежується Держспоживстандартом

Хоча цей звіт акцентує увагу на питаннях технічного регулювання, що здійснюється Держспоживстандартом, в Україні

існує багато технічних нормативів, які також є надмірно жорсткими, змушують підприємства використовувати за-

старілі технології тощо.

Наступне порівняння наочно ілюструє різницю між європейським та українським підходами до технічних нормативів

у галузі безпеки продуктів харчування (дотримання українських нормативів, наведених у цьому прикладі, забезпечуєть-

ся Санітарною та епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров’я). Законодавство ЄС містить конкретні

деталі і вимоги до компонентів, необхідних для забезпечення безпеки продуктів харчування, як-от температура води,

але є досить гнучким щодо виконання таких вимог, дозволяючи використання систем, «що мають еквівалентний

ефект». Цей підхід повністю відсутній у практиці України.

Нормативні положення ЄС22 Україна23 Коментар 1. (a) Бійні повинні мати належні та гігієнічні загони для худоби або, якщо це дозволяють кліматичні умови, заго-ни для утримання худоби, які можна легко почистити та продезінфікувати. Ці загони повинні мати обладнання для напування і, за необхідності, го-дування худоби. Система дренажу стічних вод не повинна ставити під за-грозу безпеку харчової продукції.

1. Територія бійні повинна бути оточена щільним пар-каном висотою 2 метри і зеленими насадженнями.

5. Підлога, стіни, ясла повинні бути виготовлені з матеріалу, який легко продезінфікувати (не з де-рева).

Зверніть увагу на положення в українсь-кому документі щодо висоти паркану і вимогу стосовно зелених насаджень, які не мають жодного впливу на кінцевий продукт. Щодо необхідних елементів, як-от матеріали, які можуть вплинути на якість або безпеку, вимоги відсутні. В ана-логічному документі ЄС головна увага приділяється гігієні, чистоті, дезінфекції та безпеці харчової продукції.

22 Нормативне положення ЄС № 853/2004. Додаток 3, Розділ II «Вимоги до боєнь».23 Санітарні правила для підприємств м’ясопереробної промисловості, затверджені 27 березня 1985 р.

Основні положення Нового підходу*

Новий підхід зосереджує головну увагу на формулюванні гармонізованих вимог для забезпечення вільного руху

товарів через встановлення ключових норм щодо охорони здоров’я і безпеки для товарів, які вважаються досить

небезпечними і вимагають відповідного контролю з боку держави. Для таких товарів (з метою уникнення ризику вста-

новлення несумісних вимог урядами окремих країн) прийнято «гармонізовані норми», які є чинними в усіх країнах

ЄС. Директиви ЄС установлюють суттєві технічні вимоги (норми) і процедури оцінки відповідності для кожної кате-

горії продукції. Відповідність цим директивам слугує гарантією, що продукція/послуги відповідають вимогам охорони

здоров’я і безпеки. Гармонізовані стандарти (ISO, IEC та інші), на які є посилання у директивах, — лише можливий

спосіб забезпечення відповідності продукції, виробники НЕ зобов’язані їх використовувати, хоча більшість із них оби-

рає цей шлях. Продукція, вироблена на базі цих стандартів, має презумпцію відповідності — але при цьому виробники

завжди мають можливість скористатись іншим підходом для доведення відповідності.

В ЄС процеси стандартизації служать як державним, так і приватним інтересам. Виробники, які дотримуються доб-

ровільних стандартів ЄС або ISO, вважаються такими, що дотримуються основоположних вимог директив Нового

підходу. Сертифікація, що базується на цих стандартах, також допомагає виробникам провадити експортну діяльність,

а прийняття стандартів сприяє поширенню практики ефективного виробництва і нових технологій.

Таким чином, Новий підхід до технічного регулювання — це метод, за яким на законодавчому рівні визначаються

обов’язкові основні вимоги до продукції для забезпечення високого рівня захисту населення, тоді як технічне вирішен-

ня цих завдань — це безпосередня відповідальність виробника. Стандарти, що здебільшого розробляються учасниками

приватного сектора, пропонуються як спосіб допомогти виробникам дотримати цих вимог – при цьому виробники не

зобов’язані їх використовувати. Крім того, для більшості товарів, за винятком тих, яким властивий найбільший ризик,

відповідність вимогам перевіряється самим виробником, і застосовується самосертифікація.

Переваги такого підходу полягають в його гнучкості, сприянні інноваціям і, тим самим, підвищенні кон-

курентоспроможності економіки.

* За матеріалами Керівництва з впровадження директив Нового і Глобального підходів (ЄС, 2000)

II

23


В Україні добре функціонує система органів стандар-тизації та сертифікації, яка має розгалужену мережу сертифікаційних центрів в областях, причому більшість із них оснащені сучасними лабораторіями та залу-чають компетентний персонал. При новій системі, заснованій на моделі ЄС, всі ці активи можна було би і надалі застосовувати у набагато більш ефективний спосіб для підтримки економічного зростання та для вигоди споживачів. Наприклад, дедалі більшого зна-

чення набуватимуть послуги прийняття міжнародних стандартів, оскільки це є ключовим інструментом для досягнення конкурентоспроможності на міжнарод-ній арені. Спосіб використання цих ресурсів, однак, повинен бути іншим — це більше не буде єдина всеохоплююча регуляторна установа, замість неї існу-ватиме багато самостійних обслуговуючих структур, а у держави лишиться загальна, більш легка координа-ційна і контролююча функція.

Поки що існують суттєві відмінності між світовою і вітчизняною практикою стандартизації і сертифікації

Як наслідок, хоча чинна система державного контро-лю занадто жорстка і складна, вона не забезпечує високого рівня якості продукції. Крім того, українські регуляторні органи забагато на себе беруть, намага-

ючись забезпечити виконання норм у кожній дрібній деталі — через це маємо високий рівень невідповід-ності, але ця невідповідність не обов’язково є значущою.

Функції державних органів у сфері технічного регулювання не розподілені належним чином, і часто

дублюються

У міжнародній та європейській практиці стандартизації функції управління системою технічного регулювання роз-

поділяються між регуляторним органом, який є державною установою, до компетенції якої належить розробка або

прийняття вимог, норм та правил, і виконавчим регуляторним органом, який є державною установою, що відповідає за

належне дотримання цих норм. В Україні центральні органи виконавчої влади, які, відповідно до зазначених законів,

виконують державне регулювання у сферах, визначених цими законами, є одночасно і регуляторними органами, які

займаються наглядом щодо виконання державних вимог.

Таблиця 2.

Порівняння світової та української практик технічного регулювання

Процедури ЄС/Світова практика Українська практика

Станд

артизація

• Дві категорії технічних вимог, що застосовуються до видів продукції, а не окремих товарів, — обов’язкові і добровільні.

• 90% стандартів ЄС є суто добровільними — інші 10% є ре-комендованими до використання як такі, що підтверджують відповідність директивам.

• Обов’язкові вимоги стосуються лише здоров’я і безпеки спо-живачів (включаючи інформування споживачів), добровільні стандарти — таких параметрів продукції/послуг, як якість, надійність, міцність тощо.

• Обов’язкова стандартизація практично всієї продукції, яка не забезпечує якості (через застарілість нормативів), і не стільки гарантує безпеку, скільки є бар’єром для впро-вадження інновацій через над-мірно детальні вимоги, що є обов’язковими до виконання.

Оцінка

відпо

відн

ості

/Сер

тифікац

ія

• Обов’язкова сертифікація відсутня. Замість неї впровадже-но оцінювання відповідності з використанням модульного підходу, що для багатьох товарів включає «самосертифіка-цію».

• Зазначена система базується на оцінці ризику, тобто рівня безпеки кожного виду продукції/послуг.

• Для продукції, поєднаної з можливою небезпекою, існує більш жорстка процедура оцінки відповідності, до якої залу-чаються зовнішні незалежні органи (здебільшого приватні), що мають повноваження на виконання робіт згідно з дирек-тивами.

• Стандарти обов’язкові — ви-робники можуть виготовляти і реалізовувати тільки ту продук-цію, яка відповідає встановле-ним державою нормам.

• Процедура сертифікації впро-ваджена і контролюється суто Держспоживстандартом.

II

24


Перевірки з боку Держспоживстандарту, зокрема, негативно впливають на ті сектори, що:• мають найбільший потенціал створення нових

робочих місць — громадське харчування (66% підприємств перевірялись принаймні один раз про-тягом 2006 р.) та роздрібна торгівля (41%),

• є наріжним каменем економічного розвитку в цілому — у виробництві перевіркам підлягали 50% підприємств (графік 6).

Кінець кінцем, це спричиняє істотний негативний вплив на економіку малих та середніх підприємств, оскіль-ки вартість роботи їх працівників під час перевірок

Держспоживстандарту у 2006 р. складала 21 млн дол. для всіх підприємств загалом (графік 4). Цей тягар був особливо важким для сектора громадського харчуван-ня, що і без того найбільше потерпає від перевірок із боку інших регуляторних органів (зокрема СЕС — графік 6).

Розвиток сектора громадського харчування має вели-чезне значення з точки зору створення робочих місць та підготовки країни до масштабного притоку відвідувачів у контексті Чемпіонату світу з футболу Євро-2012. Отже, прикро спостерігати, як надмірно важке регулювання гальмує розвиток цього сектора.

Знов-таки, це свідчить про те, що ризик не є головним чинником. У системі, що, як належить, ґрунтується на ризику, обов’язкові вимоги повинні були б застосовува-тись лише до виробництва товарів, що представляють

високий ризик для споживачів та/або навколишнього середовища. У сучасних системах ринкового нагляду перевірки проводяться лише на невеликій кількості під-приємств, залежно від відповідної оцінки ризику.



Держспоживстандарт

СЕС

40%

51%

41%

50%

66%

% підприємств, які було перевірено Держспоживстандартом принаймні один раз у 2006 р., порівняно з перевірками з боку органів Державної санітарно-епідеміологічної служби

Держспоживстандарт перевіряє більшість підприємств України, дублюючи функції інших регуляторів

Середнє

Торгівля

Виробництво

Громадське харчування


Перевірки Держспоживстандарту створюють значні витрати для українських підприємств

У 2006 р. 40% усіх українських підприємств були перевірені Держспоживстандартом принаймні один раз. Середня

тривалість перевірки становила два дні. У 10% випадків перевірки тривали дев’ять і більше днів, а у п’яти відсотків най-

складніших випадків вони тривали понад місяць.


Більше того, аналіз законодавства свідчить, що відбувається дублювання контрольних функцій у державних органів,

особливо щодо продуктів харчування, закладів торгівлі і громадського харчування, а також санітарних та ветери-

нарних служб, та функцій регулювання стосовно безпечних рівнів хімічних та біологічно активних елементів у воді,

повітрі, ґрунтах тощо.

Джерело: Звіт «Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими стандартами»,

European Profiles S.A., грудень 2007 р.

II

25


Як показує цей приклад, неможливо виконати всі обмежуючі нормативи, що мають на меті встановити обов’язковий рецепт кожного харчового продукту. Вони лише спонукають до застосування підприєм-цями «неофіційних способів вирішення питань» і гальмують інновації та вихід на ринок нових учасни-ків, при цьому споживачі жодних зисків від цього не отримують.

У країнах ЄС відсутня обов’язкова сертифікація про-дуктів харчування, але це не означає, що понад 450 млн мешканців єдиної Європи вживають неякісні або небезпечні продукти. Навпаки, застосовувані вимо-ги одночасно дозволяють забезпечувати належний

контроль за додержанням виробником і продавцем вимог щодо безпеки продукції на всіх етапах ланцюга і переконуватись, що продукція відповідає вимогам відстежуваності. Проте при цьому залишаються мож-ливості для впровадження інновацій, які допомагають поліпшувати якість споживчих товарів.

Головне, що система спирається, передусім, на забезпечення механізмів внутрішнього моніторингу та контролю у підприємств, та на належне їх вико-ристання. Проте це не означає, наприклад, що хліб має випікатися лише за рецептом, офіційно затверд-женим державою24.


• За даними перевірок підприємств, проведених органами Держспоживстандарту у першому півріччі 2007 р., від 44%

до 72% товарів не відповідали тим чи іншим вимогам. При цьому лише від 4% до 14% порушень, виявлених під час

перевірок промислових товарів, пов’язані з недодержанням стандартів. Перевірка харчових продуктів (зокрема

олійно-жирових) взагалі не виявила порушень стандартів.

Левова частка всіх зафіксованих недоліків припала на відсутність документації (29–62%) і/або доступної інформації

про товар (20–62%).

Джерело: Прес-релізи Держспоживстандарту від 13.03.07 р., 01.06.07 р., 04.05.07 р.


• Наш технолог розробив унікальний рецепт сухариків, який прийшовся до смаку споживачам. Потрібно було отрима-

ти технічні умови на продукцію, оскільки цього вимагали магазини. Проте, звернувшись до органів стандартизації,

ми зрозуміли: це надзвичайно складно, до того ж процедура однакова, скажімо, і для сухариків, де використовуються

чотири компоненти, і для «Київського торту» з надзвичайно складною рецептурою. Отже, довелося обирати прості-

ший шлях: ми купили на державному підприємстві технічні умови, які передбачали схожі інгредієнти і рецептуру.

Натомість ми не змогли їх дотримуватись, оскільки досить часто змінювали постачальників сировини (смакових

добавок, олії тощо). І щоразу при зміні постачальника ми мали вносити і реєструвати «доповнення». На великих кон-

дитерських фабриках цим займається спеціальна служба, якої на нашому малому підприємстві немає. Дотримання

таких складних формальних процедур забирає багато ресурсів, що підвищує ціну нашого товару і робить його

неконкурентоспроможним.

24 Звичайно, в ЄС і країнах – членах ЄС існують нормативи стосовно гігієни і вимоги щодо безпеки продуктів харчування. В країнах ЄС також існують суворі правила щодо інформування споживачів, які змушують виробників і продавців розкривати усі відповідні деталі щодо продукту і запобігають недобросовісному маркетингу. З іншого боку, ці правила не нав’язують виробникам рецепт, який вони повинні використовувати.

Деякі прихильники чинної системи технічного ре-гулювання в Україні продовжують наполягати, що для забезпечення споживачів безпечною та висо-коякісною продукцією необхідні «всеохоплюючі» перевірки. При цьому внутрішні звіти, підготовлені

Держспоживстандартом, доводять, що перевірки, найчастіше, якщо і виявляють порушення, то лише дріб’язкові, тобто переважна більшість випадків невід-повідності нормам та обов’язковим вимогам жодним чином не стосується безпеки продукції.

II

26


У цілому пакет нового законодавства, прийнятого у період з 2001 по 2005 рр. (Закони України «Про стан-дартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів оцінки відповідності» (прийняті у травні 2001 р.) та Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповід-ності» (прийнятий у грудні 2005 р.)), суперечить декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сер-тифікацію» (від травня 1993 р.), який досі не скасований і не змінений. Закони, прийняті у 2001–2005 рр., мали забезпечити відповідність міжнародній практиці і стали головним

кроком у напрямку створення сучасної системи, яка б відповідала підходам ЄС та СОТ. Однак це законодавство не було реально впроваджено, і сис-тема технічного регулювання залишилася майже незмінною. Незважаючи на переваги нещодавно прийнятих норм у правовій та конституційній практи-ці, Держспоживстандарт продовжує працювати на основі декрету від 1993 р. (а також на основі Закону України «Про захист прав споживачів», зміни до якого востаннє вносилися у 2006 р.). Відтак, стандартизація і обов’язкова сертифікація широкого спектра товарів де-факто залишаються нормою.

3. Законодавча база є надто складною і містить розбіжності

Насправді наведені норми Закону України «Про захист прав споживачів» означають, що органи Держспоживстандарту можуть у будь-який момент зупинити або заборонити виробництво будь-якої продукції, в тому числі і абсолютно безпечної для спо-живача, через те, що:• критерії для виміряння потенційної шкоди життю,

здоров’ю, довкіллю або майну споживача не визна-чені, а інспектори вимірюють таку шкоду на власний розсуд;

• не існує інших вимог, крім тих, що передбача-ються державними стандартами, або технічними умовами, які підприємець повинен спочатку за-реєструвати, сплативши великі гроші. Як наслідок, усі інноваційні товари та технології є, по суті, не-

законними — доти, доки не пройдуть формальну процедуру реєстрації.

Крім того, ціла низка нормативно-правових актів містить норму про обов’язкову сертифікацію для багатьох видів продукції/послуг.

До цього додається ще й така проблема, як дублю-вання функцій контролю, коли один і той самий товар може перевірятися і двічі, і тричі різними державни-ми органами. Наприклад, кожний вид продовольчої продукції перевіряють органи Держспоживстандарту, санітарно-епідеміологічна служба, а продукцію тва-ринного походження — ще й ветеринарна служба, при цьому сертифікати видаються не лише на кінцеву продукцію, а й на проміжну.

Розбіжності законодавства

Норми Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать нормам профільного законодавства з питань сер-

тифікації та стандартизації.

Так, ст. 11 Закону «Про стандартизацію» зауважує: «Стандарти використовуються на добровільній основі, за винятком

випадків, коли застосування стандартів передбачено технічними регламентами».

Проте абзац другий частини першої ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» говорить: «У разі відсутності

нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов’язкові вимоги до продукції, використання якої

може заподіяти шкоду життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну спожи-

вача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно

заборонити випуск і реалізацію такої продукції».

II

27


Як наслідок — вартість адміністративних перепон вре-шті-решт сплачується споживачем: бізнес змушений компенсувати витрати, пов’язані з виконанням бага тьох бюрократичних вимог, підвищуючи ціни/тарифи. У

свою чергу, вся економіка несе значні витрати через невикористані можливості, пов’язані з недоотриманням прибутку від невиробленої продукції або не запровад-жених новітніх технологій.

Як показує досвід колишніх соціалістичних держав (Чехія, Угорщина, Болгарія та ін.), членство в ЄС і СОТ сприяє розвитку економіки, насамперед за рахунок ліквідації торговельних бар’єрів та обмежень, і забез-печує доступ до капіталу, новітніх технологій та ринків збуту продукції. Однак законодавча база України все ще містить низку норм, що суперечать політиці

ЄС та СОТ. Оскільки наразі Україна вступила до СОТ (залишилося лише пройти процедуру ратифікації у Верховній Раді), це може призвести до серйозних суперечностей, оскільки певні норми України не від-повідають угодам, укладеним із СОТ, і зобов’язанням, взятим на себе Україною.

4. Існуюча система технічного регулювання перешкоджає повноцінній інтеграції України у міжнародну торгівлю

На практиці ж Україна продовжує використовувати величезну кількість застарілих стандартів і вимагати обов’язкову сертифікацію для багатьох товарів з низьким ступенем ризику, що суперечить міжнародно визнаній практиці (хоча варто зазначити, що перелік товарів, які підпадають під ці вимоги, почав скорочуватися). Це приз-водить до порушення принципів Договору СОТ ТБТ щодо пропорційності та мінімальних обмежень у торгівлі.

В Україні обтяжлива «доринкова» сертифікація третьою стороною у сферах (як-от виробництво та реалізація продуктів харчування та побутових електронних товарів

широкого вжитку), які зазвичай не регулюються такими процедурами, поєднується з недорозвинутою пост-ринковою системою контролю. На додаток, існуюча модель надання індивідуального дозволу кожному ім-портеру, яка використовується замість надання дозволу за видом діяльності, а також неможливість отримання такого дозволу на весь життєвий цикл продукту, призво-дять до тривалих затримок і невиправданих додаткових витрат підприємств25.

Введення вимог СОТ у дію — довгий шлях попереду

Після вступу до СОТ Україна повинна виконувати положення договору про технічні бар’єри в торгівлі (ТБТ) і, відтак,

віддавати пріоритет міжнародним стандартам порівняно з регіональними та іншими національними стандартами.

Усі регіональні та національні стандарти будуть добровільними, за винятком стандартів, зазначених у технічному регу-

люванні і покликаних захищати інтереси національної безпеки, запобігати практиці введення в оману, захищати життя

і здоров’я людей, тварин або рослин, а також захищати навколишнє середовище.

Джерело: СОТ вітає Україну як нового члена/Прес-реліз, 5 лютого 2008 р.

http://www.wto.org/english/news_e/pres08_e/pr511_e.htm

25 База даних доступу до ринку. Промислові стандарти і оцінка відповідності. Стандарти та інші технічні вимоги – Україна. http://www.madb.europa.eu/.

II

28


Система технічного регулювання України негативно впливає на міжнародну торгівлю та конкуренто-спроможність країни на світових ринках.

Хоча система технічного регулювання є не єдиним чинником, що стоїть на заваді міжнародній торгів-лі України, аналіз показує, що міжнародна торгівля гальмується через наявну систему стандартизації та сертифікації, принаймні, з двох причин.

1) Через послаблення експортного потенціалу в тор-гівлі з розвинутими країнами (країнами ОЕСР, але не тільки), які могли би бути привабливими ринками для української промисловості. Замість цього головними експортними партнерами для українських підприємств по засобах виробництва залишаються пострадянські країни, що мають подібну систему, побудовану на ос-нові ГОСТів, і які так само пасуть задніх за показниками впровадження інноваційних технологій27.

Крім того, для забезпечення відповідності правилам ЄС (щоб експортувати туди товари), українські виробники ос-новних засобів повинні будуть дотримувати двох наборів регламентів та специфікацій для того самого виробничо-го процесу — один набір, заснований на старій системі радянських ГОСТів, — для внутрішнього користування, а другий, гармонізований із міжнародними нормами, — для потреб експорту. Це означає, що ведення бізнесу в Україні стає ще обтяжливішим і ще дорожчим.

2) Через створення додаткових перешкод для іннова-цій і передачі технологій, що робить імпорт засобів виробництва з країн ОЕСР більш складним і дорогим. За відсутності належно функціонуючої системи оцінки відповідності, що відповідає найкращим світовим практикам (в тому числі ACAA та MRA28), сертифікація є обов’язковою для номенклатури ім-порту, включеної у список обов’язкової сертифікації Держспоживстандарту.

Мовою угоди

«Там, де існують міжнародні стандарти, або їх дотримання є неминучим, орган стандартизації використовує їх (або їх

відповідні частини) як основу для стандартів, які він розробляє».

«У разі доцільності, орган стандартизації визначає стандарти на основі вимог до продукту з точки зору його експлуата-

ційних якостей, а не дизайну та описових характеристик».

Джерело: Договір СОТ про технічні бар’єри в торгівлі, Додаток 3

«Кодекс ефективної практики для підготовки, прийняття та застосування стандартів»

Уроки сусідніх країн

• Словаччині на проведення реформи системи технічного регулювання знадобилося трохи більше 8 років: за 1995–

2002 рр. тут впроваджено 19 тисяч європейських технічних норм, у національній нормативній базі 45% становлять

міжнародні стандарти, впроваджені шляхом перекладу або за методом «обкладинки»26.

• Ефективна реформа системи технічного регулювання у Латвії базувалася на таких пріоритетних положеннях:

гармонізація з європейськими і світовими стандартами (які впроваджувались безпосередньо як латвійські); рег-

ламентація тільки суттєвих вимог до безпеки; відміна обов’язковості стандартів і технічних вимог; забезпечення

ринкового нагляду на національному рівні; впровадження оцінки відповідності через систему акредитованих неде-

ржавних органів.

• За 2003–2006 рр. у Польщі було впроваджено 16382 європейських стандарти, з яких 33% було перекладено польсь-

кою мовою, решту введено за методом «обкладинки».

26 Найпростіший і найшвидший спосіб, що не передбачає перекладу тексту стандарту і дозволяє затверджувати його шляхом офіційного оприлюд-нення як норми національного регламенту.27 Варто взяти до уваги, що існують інші конкретні чинники, які сприяють більшим обсягам торгівлі між Україною та пострадянськими економіками (включаючи історичні зв’язки, схожу бізнес-культуру тощо), але важливість технічних аспектів не можна недооцінювати.28 ACAA – Угода про оцінку відповідності та прийняття промислових товарів; MRA – Угода про взаємне визнання. За умовами договорів про вступ до Європейського Союзу, країни — кандидати на членство в ЄС повинні привести своє законодавство у відповідність до законодавства Співтовариства. У сфері технічного регулювання та оцінки відповідності європейські угоди спрямовані на те, щоб країни-кандидати досягли повної відповідності із тех-нічними регламентами Співтовариства та процедурами європейської стандартизації та оцінки відповідності. Вони також передбачають укладання угод про взаємне визнання у цих сферах. Договори про взаємне визнання між Європейським Союзом та третіми країнами забезпечують взаємне прийняття звітів про випробування, сертифікати та знаки відповідності, які видають органи з оцінки відповідності.

II

29


В цілому, регулювання зовнішньої торгівлі в Україні є величезною проблемою. Воно негативно впливає на підприємства у три способи.

1. Процедури, які безпосередньо стосуються екс-портних та імпортних операцій, забирають надто багато часу, не лише через митні норми, а й через правила у сфері стандартизації, сертифікації, фіто-санітарного та ветеринарного контролю.

2. Для того щоб отримати право займатись зовніш-ньою торгівлею, необхідно зібрати надзвичайно великий пакет документів, а також різноманітні

дозволи та папери, що можуть вимагати на власний розсуд державні органи.

3. Загальна вартість процедур перетину кордонів є надто високою.

Відтак, зовсім не дивно, що згідно з результатами ос-таннього дослідження умов здійснення підприємницької діяльності «Doing Business», що проводиться Світовим банком/IFC, Україна посідає 120 місце серед 178 країн за легкістю здійснення зовнішньоторговельної діяльності, а це найгірший показник в усьому регіоні (таблиця 3).


У 2006 р. на Росію, Білорусь та Казахстан разом припадало дві третини загального українського експорту засобів ви-

робництва (див. Додаток 9 «Порівняння структури зовнішньої торгівлі в Україні та Польщі (засоби виробництва)), при

цьому на всю зону ОЕСР припадало лише 17% вартості експорту. Цей показник є особливо невтішним порівняно, нап-

риклад, із Польщею, адже частка експорту засобів виробництва в ОЕСР в загальному експорті цієї країни становить 78%.

Україна програє в цьому відношенні навіть Росії, експорт основних фондів якої до ОЕСР є вищим, ніж відповідна час-

тка України: 22% проти 17%. Позиції Бразилії та Китаю є навіть більш міцними. У надзвичайно конкурентному світі

навіть маленька різниця означає велику перевагу або недолік із точки зору економіки — а тут йдеться не про маленьку

різницю...

Імпорт засобів виробництва свідчить про подібну проблему, і це означає, що Україна найближчим часом не ліквідує

цю відмінність від конкурентів — у 2006 р. країни ОЕСР забезпечували 69% українського імпорту засобів виробництва

порівняно із 78% польського — Росія була другим, після Німеччини, найважливішим для України партнером з імпорту.

Україна також імпортувала набагато менше з Китаю, ніж будь-яка інша промислова країна з середнім рівнем доходу.

Попри те, що українські ЗМІ регулярно публікують «страшні історії» про низьку якість китайських споживчих то-

варів, реальність є такою, що Китай вже перетворився на одного з провідних постачальників високоякісних засобів

виробництва, які часто виробляються іноземними підприємствами в Китаї. Замість цього, Україна ввозить морально

застаріле російське обладнання, що відповідає таким самим застарілим стандартам, які, тим не менше, залишаються

обов’язковими.

Отже, оскільки імпорт засобів виробництва є надзвичайно важливим для технологічного прогресу та зростання про-

дуктивності взагалі, можна припустити, що українська економіка не отримує стільки зисків для підвищення власної

конкурентоспроможності від зовнішньої торгівлі, як могла би.

Таблиця 3.

Легкість здійснення зовнішньоторговельної діяльності

Країна Румунія Угорщина Словаччина Польща Україна Місце 38 45 90 40 120

Джерело: Звіт «Doing Business» у 2008 р. Порівняння регуляторного середовища у 178 країнах

Розділ ІІІ

Висновок: реформа є нагальною і має принципове значення

Система технічного регулювання України потребує термінового ре-формування оскільки вона:Пригнічує економічну конкурентоспроможність країни і не є сфо-кусованою на реальних питаннях безпеки;Перешкоджає інноваціям та впровадженню нових технологій, ос-кільки є надмірно складною та детальною, має характер приписів та обмежень і базується на застарілих стандартах;Суперечить міжнародним підходам (вимогам СОТ та принципам ЄС), та сповнена внутрішніх юридичних протиріч.

На першому етапі реформа може бути сфокусованою на наступ-них завданнях:Встановлення добровільності стандартів за умов збереження та по-силення обов’язкових вимог щодо безпеки та інформування;Скорочення обсягів обов’язкової сертифікації;Перехід до системи контролю, що базується на ринковому нагляді та відповідальності виробника;Швидке впровадження більшості міжнародних стандартів, шляхом поєднання перекладів найважливіших з них, та прямого впровад-ження мовою оригіналу для решти.

•

•

•

•

••

•

III

32

Висновок: реформа є нагальною і має принципове значення

Таким чином, система технічного регулювання в Україні наразі створює низку перешкод.• Вона заважає інноваціям і знижує конкуренто-

спроможність країни через свій надто директивний і бюрократичний характер та використання багатьох застарілих вимог.

• Її нормативно-правова база характеризується су-перечностями та неузгодженістю.

• Багато товарів і послуг одночасно регулюються різними державними органами, що призводить до неефективного використання ресурсів.

• Повноцінна участь України у міжнародних торгових договорах вимагає термінового реформування системи.

Існуюча в Україні система технічного регулювання може і повинна бути швидко та ефективно поліпшеною відповідно до міжнародного досвіду, що базується на ризик-орієнтованому підході. Цей підхід дозволяє зба-лансувати витрати та вигоди управління та є базовим принципом для технічного регулювання у розвинутих країнах. Сутність цього підходу полягає в зосередженні на продукції, яка являє собою потенційну небезпеку для суспільства і/або довкілля (графік 7).

Доринковий нагляд із використанням оцінювання відповідності третьою стороною, у т.ч. через угоду про взаємне визнанняРинковий наглядМаркування національним знаком відповідності

Обов’язкові вимоги

Обов’язкові вимоги відсутні

Доринковий і ринковий наглядДекларація відповідності виробника або сертифікат від акредитованих органівМаркування національним знаком відповідності

Декларація відповідності виробника Ринковий наглядДобровільна оцінка і підтвердження відповідності третьою стороноюМаркування національним знаком відповідності

За моделлю управління ризиками, держава зосереджує ресурси контролю на високо-ризикових секторах, а для низько-ризикових — спирається на «фактичний» нагляд

Середнє

Торгівля

Виробництво

Середнє

Високий ризик

Середній ризик

Низький ризик


Здійснення цієї реформи цілком реальне і є справою лише кількох років. Успішний досвід сусідніх країн, які нещодавно приєднались до ЄС: Польщі, Словаччини, країн Балтії та інших, може слугувати «планом дій» для України, оскільки ці країни досягли вражаючих резуль-татів за короткий період часу. Зважаючи на цей досвід та зрозумілість вимог ЄС, Україна має перед собою чіткий шлях для реформування системи технічного ре-гулювання, і тут немає необхідності знову «винаходити колесо».

Україна також уже має решту передумов успіху: технічну інфраструктуру (лабораторії), яка є набагато досконалішою, ніж у багатьох інших країнах регіону,

а також висококваліфікованих технічних спеціалістів, які наразі працюють у Держспоживстандарті. Єдине, що необхідно здійснити, — це зміну в системі, тобто у способі, в який ці ресурси використовуються.

Оскільки технічне регулювання служить інтересам і де-ржавного, і приватного секторів, підприємства України також повинні докласти значних зусиль, щоб бути спроможними виконувати свої зобов’язання за майбут-ньої системи, що відповідатиме вимогам ЄС. У багатьох випадках підприємствам доведеться модернізувати виробничі процеси. Від них очікуватиметься значно вагоміший внесок у розробку стандартів. У свою чергу, ці зусилля допоможуть підприємствам істотно посилити

III

33

свою конкурентоспроможність, як це спостерігалося в інших країнах Центральної та Східної Європи.

Реформа систем технічного регулювання, що здійснювалася у багатьох країнах світу за схожими сце-

наріями, позитивно позначилася на їх розвитку через суттєве скорочення фінансових та часових витрат і у держави, і у підприємств. Відповідне реформування в Україні може бути зосереджене на наступних заходах.

Впровадження запропонованих реформ може дати результат у вигляді негайного, істотного скорочення витрат для українських підприємств, що поліпшить кон-курентоспроможність економіки України у вирішальні часи вступу до ВТО. Наприклад, лише скасування

обов’язкових процедур стандартизації та сертифікації у сфері послуг призведе до негайного заощадження близько14 млн доларів США малими та середніми під-приємствами цієї сфери, беручи до уваги лише прямі витрати підприємців.

Короткострокові зміни:

• перегляд і внесення змін в усі відповідні акти законодавства з метою усунення суперечностей і розбіжностей;

• поступове скорочення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, з метою подальшого наближення системи технічного регулювання до підходу, що його застосовують країни ЄС;

• відміна універсальної вимоги щодо відповідності усіх товарів стандартам шляхом внесення змін у статті 14 і 15 Закону України «Про захист прав споживачів»;

• максимально оперативне впровадження практики добровільного підтвердження відповідності згідно з Новим підходом на основі технічних регламентів, які вже прийнято в Україні (17 технічних регламентів прийнято, про-те вони не використовуються);

• усунення дублюючих функцій регуляторних органів;• усунення суперечностей і розбіжностей у чинному законодавстві.

Середньострокові завдання:

• впровадження принципів ринкового нагляду, який передбачає більш простий, сфокусований на управлінні ризиком спосіб регулювання, що включає інспекцію товарів на ринку, а не виробничого процесу;

• активізація процесу гармонізації національних стандартів з європейськими шляхом впровадження практики застосування методу «обкладинки».

Запропоновані заходи допоможуть:

• зменшити адміністративний тягар на підприємства через скорочення частки підприємств, що повинні до-тримуватися обов’язкових стандартів;

• підвищити конкурентоспроможність українських підприємств на внутрішньому і світовому ринках;• збільшити асортимент продукції для споживачів і знизити ціни/тарифи;• створити умови для проведення активної інноваційної політики у масштабах держави;• прискорити процес міжнародної інтеграції (СОТ, Угода про вільну торгівлю з ЄС).

Додатки

Глосарій. Визначення термінів відповідно до українського законодавства

Глосарій. Визначення термінів технічного регулювання ЄС

Пострадянська спадщина: незрозумілі функції та правила перешкоджають перетворенню України

на державу з сучасною економікою

Перелік відповідних законів та нормативних актів

Методика і процес проведення дослідження

«Мапа» технічного регулювання в Європейському Союзі

Різні підходи до формулювання стандартів — стандарти ГОСТ/ДСТУ порівняно з EN/ISO

Обов’язкова стандартизація та сертифікація послуг в Україні

Порівняння структури зовнішньої торгівлі в Україні та Польщі (засоби виробництва)

Базові принципи нової системи регулювання в хiмiчній промисловості — REACH

Прямі витрати, пов’язані з технічним регулюванням в Україні в 2006 р., у секторі послуг

Прямі витрати, пов’язані з технічним регулюванням в Україні в 2006 р.

Статистичні дані опитування

12

3

456789

10

11

1213

1

36

Додатки

Додаток 1. Глосарій. Визначення термінів відповідно до українського законодавства

• Оцінка відповідності — доведення, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

• Сертифікат відповідності — документ, який під-тверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

• Підтвердження відповідності — видача докумен-та (декларації про відповідність або сертифіката відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели дотримання вста-новлених вимог.

• Декларування відповідності — процедура, за допо-могою якої виробник або уповноважена ним особа (далі виробник) під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

• Внутрішній контроль виробництва — процедури оцінки відповідності, за допомогою яких виробник гарантує і декларує, що певна продукція відповідає вимогам регламенту, які її стосуються. Виробник проставляє на кожному виробі національний знак відповідності та складає декларацію про відповідність.

• Національний знак відповідності — єдиний знак, що застосовується для маркування продукції і свідчить про відповідність продукції вимогам регламентів. Це ознака того, що фізична чи юридична особа, яка здійснила маркування або відповідає за це, переві-рила і засвідчує відповідність продукції вимогам усіх технічних регламентів, які її стосуються, і проходжен-ня процедур оцінки відповідності, що встановлені цими регламентами.

• Ринковий нагляд — постійне спостереження за відповідністю продукції, впроваджуваної в обіг, тех-нічним регламентам, правомірністю застосування на ній національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію.

• Технічний регламент — законодавчий або норма-тивно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, в якому визначено характеристики про-дукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, вклю-чаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим29.

• Стандарт — документ, розроблений на основі кон-сенсусу і затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і бага-торазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її резуль-татів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких не є обов’язковим30.

29 Ці та попередні визначення сформульовані відповідно до Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».30 Відповідно до Закону України «Про стандартизацію».

2

37

Додаток 2

Додаток 2. Глосарій. Визначення термінів технічного регулювання ЄС31

31 Джерело: Європейський комітет з питань стандартизації (CEN) http://www.cen.eu/boss/glossary.asp.

• Акредитація – процедура, у ході якої уповноваже-ний орган документально засвідчує компетентність органу чи особи виконувати певні види робіт.

• Сертифікація – процедура, за якою третя сторона надає письмову гарантію, що продукт, процес або послуга відповідають конкретним вимогам.

• Оцінка відповідності – будь-яка діяльність, пов’язана з прямим чи опосередкованим визначенням того, що встановлені законодавством вимоги виконані.Примітка: Типовими прикладами діяльності з оцін-ки відповідності є вибірка зразків, тестування та перевірка; оцінка, перевірка і гарантія відповід-ності (декларація постачальника, сертифікація); реєстрація та затвердження/схвалення, а також їх поєднання.

• Основоположні вимоги – вимоги, що являють со-бою основу законодавства ЄС, навколо якого було розроблено ефективну політику з питань безпеки, охорони здоров’я та інших заходів для сфер, що підпадають під директиви Нового підходу.

• Європейська директива – законодавчий акт ЄС, який має юридичну силу для країн — членів ЄС

стосовно цілей, досягнення яких він має за мету, але який залишає національним органам право вибору форми і методів, що використовуються для досягнення цілей, узгоджених на рівні ЄС в межах національних правових систем.

• Європейський стандарт – стандарт, прийнятий CEN/CENELEC, який несе з собою зобов’язання його виконання як ідентичного національного стандарту та усунення суперечливих конфліктуючих національ-них стандартів.

• Гармонізований стандарт – технічна умова, ухвалена Організацією європейських стандар-тів, розроблена відповідно до розпорядження Європейської комісії та/або Європейської асоціації вільної торгівлі, на підтримку основоположних вимог директив Нового підходу.

• Стандарт – документ, прийнятий шляхом консен-сусу та схвалений уповноваженим органом, що передбачає загальне і неодноразове використан-ня, правила, керівні принципи або характеристики для діяльності або її результатів, і спрямований на забезпечення максимального порядку в даному контексті.

3

38

Додатки

Додаток 3. Пострадянська спадщина: незрозумілі функції та правила перешкоджають перетворенню України на державу з сучасною економікою32

32 Джерело: Звіт «Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими, стандартами», European Profi les S.A., грудень 2007 р.

У колишньому СРСР, крім обов’язкових державних стандартів (ГОСТ) та галузевих стандартів (ОСТ), існува-ло понад тисячу додаткових документів, які стосувались техніки безпеки та гігієни праці, санітарних норм, охорони здоров’я, державних органів із наглядовими функціями (стандарти та регламенти в будівництві, нормативи проектування, виробництва та/або безпеч-ного використання, санітарні та ветеринарно-санітарні правила, санітарні стандарти та регламенти, граничні концентрації та рівні, мікробіологічні стандарти, а також медичні та біологічні вимоги тощо).

Необхідно зауважити, що державне (обов’язкове) технічне регулювання в Україні виконується на основі системи управління, що існувала в колишньому СРСР. Згідно з цією системою, галузеві стандарти, норми та правила належать до компетенції відповідного де-ржавного органу. Існують окремі органи управління у таких сферах, як будівництво (Міністерство будів-ництва та регіонального розвитку), охорона здоров’я (Міністерство охорони здоров’я), промислова безпека, охорона праці, державна інспекція шахт та державне регулювання поводження з вибуховими матеріалами (Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду), охорона навколишнього середовища (Міністерство охорони навколишньо-го природного середовища), пожежна безпека

(Міністерство з питань надзвичайних ситуацій), ветери-нарні та фітосанітарні правила (Міністерство аграрної політики) тощо.

За даними Міністерства охорони здоров’я, на цей час чинними є 700 офіційних документів, які стосуються охорони праці та техніки безпеки, продуктів харчуван-ня, безпеки транспорту, радіації та соціальної гігієни. Стандарти та регламенти, приписані цими докумен-тами, визначають параметри виробничого процесу; безпеки продукції, процесів та послуг; методи перевір-ки або аналізу; засоби індивідуального та колективного захисту тощо.

Так само, як і у випадку санітарних правил, доку-ментами, що стосуються гігієни та безпеки праці, визначаються затверджені матеріали та речовини, пе-редбачаються регламенти виробництва, встановлення та експлуатації машин і обладнання, правила збері-гання та утилізації небезпечних та шкідливих речовин, правила використання захисного обладнання і т. ін. Необхідно зауважити, що ці документи, особливо стан-дарти і регламенти будівництва та охорони здоров’я, а також вимоги до гігієни праці та промислової безпеки, є документами колишнього СРСР, чинність яких була подовжена.

4

39

Додаток 4

Додаток 4. Перелік відповідних законів та нормативних актів

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відпові-дальність за їх порушення» від 8 квітня 1993 р.

2. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10 травня 1993 р.

3. Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.

4. Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р.

5. Закон України «Про акредитацію органів оцінки відповідності» від 17 травня 2001 р.

6. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 р.

7. Закон України України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р.

8. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

Положення про технічне регулювання також містяться у низці галузевих законів, зокрема тих, що стосуються вироб-ництва продуктів харчування:

– Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р.

– Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. тощо.

5

40

Додатки

Додаток 5. Методика і процес проведення дослідження33

33 Хоча під час проведення дослідження було докладено всіх зусиль для забезпечення достовірності інформації, викладеної в цьому звіті, ми не гаран-туємо, що дані є остаточними або не містять помилок. IFC не несе жодної відповідальності за будь-яке використання наведених даних. Викладена у цьому звіті статистична інформація може відрізнятися від статистичної інформації, оприлюдненої раніше. У цьому разі перевага має надаватися останнім оприлюдненим даним.

Огляд дослідження

Мета Дослідження мало за мету збір даних для оцінки бізнес-середовища в Україні в плані взаємодії підприємств України з державними органами, відповідальними за стандартизацію і сертифікацію у 2006 р., а також розробку рекомендацій, спрямованих на подальше покращання умов провадження бізнесу.

Джерело даних Дослідження ставило за мету виявити думку підприєм-ців — власників малого і середнього бізнесу з різних регіонів України щодо умов провадження бізнесу в 2006 р.

Вибірка Під час дослідження було використано багатое-тапний процес відбору, довільний на етапі вибору респондентів.

Вибірка включала 2099 малих і середніх підприємств із різних регіонів України та Автономної Республіки Крим. У ній були представлені всі ключові сектори економіки України (за винятком сільського та лісового господарс-тва, рибної промисловості, державного управління і послуг домашньої прислуги).

Там, де кількість підприємств на регіон за сектором бізнес-діяльності та розміром підприємства була не пропорційною вибірці, результати дослідження відповід-ним чином зважувалися для нормалізації статистичних даних і забезпечення адекватного представництва за сектором бізнес-діяльності та розміром підприємства.

Похибка вибірки складає менше ніж 2%.

Процес За дорученням IFC, попередній збір даних здійснював-ся у період з 11 червня по 13 липня 2007 р. компанією

Gfk Ukraine — незалежною маркетинговою компанією з багаторічним досвідом проведення досліджень в Україні та інших країнах.

Інтерв’ю з респондентами проводилися з вико-ристанням комплексного всебічного опитувальника, що складався з 69 запитань стосовно регуляторних бар’єрів у галузі стандартизації та сертифікації, з яки-ми стикаються підприємства у повсякденній діяльності, та з урахуванням загальної думки підприємців щодо сприятливого середовища для провадження бізнесу. Попередні висновки опитування доповнювалися за результатами обговорень у фокус-групах, поглиблених співбесід з підприємцями, круглих столів, присвячених питанням, порушеним під час опитування, а також зустрічей з експертами та представниками відповідних державних органів.

Попередні результати дослідження були оприлюднені в засобах масової інформації та доведені до відома біз-нес-спільноти і посадових осіб відповідних державних органів, що здійснюють регулювання бізнес-діяльності в Україні. Їх думка та відгуки були враховані при складан-ні цього звіту.

Характеристика вибірки Вибірка дослідження базувалася на даних, оприлюдне-них Державним комітетом статистики України станом на 1 січня 2007 р., і була побудована таким чином, щоб бути репрезентативною для підприємств, функціоную-чих в Україні.

Вибірка включала лише функціонуючі підприємства. До складу вибірки не входили державні підприємства, а також підприємства, які повністю або частково фі-нансуються з державного або місцевих бюджетів.

5

41

Додаток 5

Вибірка здійснювалася відповідно до таких додаткових критеріїв: 1) розмір (виходячи з кількості працівників); 2) вид бізнесу (сектор); 3) місце розташування.

Опитані підприємства, за розміром Вибірка здійснювалася таким чином, щоб бути репре-зентативною відповідно до класифікації підприємств в Україні34:• мікропідприємства: 10 працівників або менше; • малі: від 11 до 50 працівників;

• середні: від 51 до 250 працівників; • великі: від 251 до 1000 працівників.

З метою відносного порівняння підприємств із кількістю працівників понад 1000 осіб не включалися у дослід-ження. На момент підготовки вибірки підприємства цієї категорії становили менше 1% потенційної сукупної вибірки. В графіку 1 наведено обрану вибірку за роз-міром підприємств.

Опитані підприємства, за секторомПідприємства, включені у це дослідження, представляли всі ключові сектори економіки, за винятком сільсько-го та лісового господарства, рибної промисловості,

державного управління і послуг домашньої прислуги. В табл. 1 наведено категорії секторів, що залучалися до вибірки, а в графіку 2 — обрану вибірку за сектором, до якого належить підприємство.

Структура вибірки за розміром підприємств 6%

% респондентів

Мікро- 40%

Малі 35%

Середні 19%

Великі 6%

Таблиця 1.

Структура вибірки, за сектором

Сектор Вид бізнес-діяльності

Промисловість Машинобудування, виробництво металопродукції, продуктів харчування, паль-ного, хімікатів, нафтохімічної продукції, целюлозно-паперова та легка про-мисловість, виробництво з деревини/лісоматеріалів, виробництво будівельних матеріалів

Будівництво Будівництво

Торгівля Оптова і роздрібна торгівля

Громадське харчування Ресторани, бари, кафе, їдальні

Транспорт Вантажний, пасажирський, громадський транспорт

Послуги Комерційні банки та страхові компанії, пенсійні фонди, агентства нерухомості, видавництва, телекомунікаційні компанії та інші провайдери послуг

34 Ця класифікація відповідяє міжнародно-визнаним стандартам, а не визначенню Господарського кодексу України від 01.01.2004р.

5

42

Додатки

Структура вибірки за сектором підприємства

Промисловісь 26%Будівництво 17%

Торгівля 14%

Громадське харчування 11%Транспорт 18%

Послуги 14%


Таблиця 2.

Структура вибірки за сектором та розміром

Сектор Розмір підприємства

Загалом Мікро- Малі Середні Великі

Промисловість 140 180 150 84 554

Будівництво 134 143 76 13 366

Торгівля 170 82 31 4 287

Громадське харчування 103 94 24 3 224

Транспорт 126 128 90 25 369

Послуги 160 105 30 4 299

Загалом: 833 732 401 133 2099

В таблиці 2 наведено кількість підприємств за розміром та сектором. В таблиці 3 наведено розподіл вибірки за регіонами.

5

43

Додаток 5

Таблиця 3.

Структура вибірки за регіонами

Регіон Кількість підприємств

Автономна Республіка Крим 85

Черкаси 87

Чернігів 84

Чернівці 87

Дніпропетровськ 82

Донецьк 82

Івано-Франківськ 77

Харків 82

Херсон 74

Хмельницький 86

Кіровоград 84

Київ 114

Луганськ 81

Львів 90

Миколаїв 78

Одеса 86

Полтава 77

Рівне 87

Суми 79

Тернопіль 84

Вінниця 81

Волинь 89

Закарпаття 89

Запоріжжя 76

Житомир 78

Україна (загалом) 2099

5

44

Додатки

Характеристики респондентів

Респондентами проведеного дослідження були керівні особи підприємств, повністю обізнані з середовищем, в умовах якого функціонують їх підприємства. Більшість із респондентів становили директори підприємств, які підпадали під одну з зазначених категорій:• проходили процедури сертифікації та стандартизації для своїх підприємств;

• були повністю поінформовані про перевірки, що проводяться контролюючими органами;

• здійснювали керівництво і нагляд за іншими працівни-ками, які проходили зазначені процедури або були повністю поінформовані про перевірки, що прово-дяться контролюючими органами.

В графіку 3 показано розподіл респондентів за рівнем керівництва.

Структура респондентівза рівнем керівництва


Директор/заступник директора/власник 49%

Фінансовий директор/головний бухгалтер/бухгалтер 43%

Інше 8%

6

45

Додаток 6

Список директив ЄС та відповідна процедура оцінки відповідності для можливої гармонізації Україною

Ключ до допоміжних стандартів Ключ до процесу оцінки відповідності

1 Стандарти є необхідними для підтримки/введення в дію директиви (дивіться коментарі/визначення, надані нижче)

Модулі оцінки відповідності (директиви Нового підходу) а

2

Законодавство Нового підходу вимагає (зазвичай багато) стандартів, гармонізованих із європейськими стандартами (дивіться коментарі/визначення, надані нижче)

HACCP, методи, схвалені «Кодекс Аліментаріус» б

Інше (дивіться коментарі/визначення, надані нижче) Отримання дозволів, авторизація, санкціонування в

Моніторинг г

Повідомлення про розміщення продукції д

Маркування (виробником) після оцінки відповідності е

Додаток 6. «Мапа» технічного регулювання в Європейському Союзі

Продукція Норматив Обов’язкові вимогиОцінка відповідності/Інші методи отримання досту-

пу на ринокКоментарі/Опис

Споживчі товари (непродуктові)

Кришталь 69/493/EEC Склад матеріалу Маркування Застарілий метод аналізу. Директива фактично не діє в ЄС

е

Текстильні ви-роби

96/74/EC 97/37/EC2004/34/EC2006/3/EC

Вимоги до надання назви текстильних виробів та інформації про склад тек-стильного матеріалу

Маркування (не знаком СЄ)

Аналітичні методи, подібні до стандартів Міжнародної організації зі стандартизації е

Косметичні за-соби

76/768/EEC95/17/EC2003/15/EC

Вимоги до безпеки та нешкідливості; вимоги до інформації на етикетці товару; вимоги до складу

Маркування (не знаком СЄ); пакування; перелік інгредієнтів є

Побутові елек-троприлади (холодильники, морозильники та їх комбінації, пральні машини, сушарки та їх комбінації, посу-домийні машини, духові шафи, водонагрівачі та ємності для гаря-чої води, освітлю-вальні прилади, кондиціонери повітря)

92/75/EEC 94/2/EC95/12/EEC95/13/EEC96/60/EC97/17/EEC2002/40/EC

Споживання енергії Маркування щодо навко-лишнього середовища (не знаком СЄ)

е

1

Упаковка та вико-ристана тара

94/62/EC 2004/12/EC

Спеціальні вимоги до ви-робництва та підготовки упаковки; вимоги до бага-торазового використання; вимоги до утилізації; вимо-ги до вмісту кольорових металів

Маркування (не знаком СЄ )

е

6

46

Додатки



2

Баласти для флу-оресцентних ламп (ефектив-ність споживання енергії)

2000/55/EC Ефективність споживання енергії

Зберігання технічної до-кументації; маркування знаком СЄ

Модуль A (дивіться комен-тарі/визначення, надані нижче) е

Споживчі товари (продукти харчування)

Алкогольні напої 87/250/EEC 80/232/ЕС1576/89670/2003

Міцність; вимоги до но-мінальної кількості для запакованих продуктів; вимоги до представлення алкоголю


е

Харчові додатки 89/107/EEC94/35/EC94/36/EC95/2/EC96/77/EC95/31/EC95/45/EC81/712/EEC2003/95/EC2003/114/EC2003/115/EC2004/45/EC2004/46/EC2004/47/EC

Вимоги до інформації та маркування


е

Спеції 88/388/EEC Вимоги до інформації та маркування; допустимий рівень небажаних речовин у продуктах харчування через використання спецій


е

Замінник цукру 94/35/EC Вимоги до маркування Маркування (не знаком СЄ)

Джерельна вода 80/777/EEC96/70/EC2003/40/EC

Умови використання та дистрибуції природної джерельної води; якість води та використаного газу; максимальний до-пустимий рівень мінералі-зації


е

Товари для тварин

Корм для тварин 82/471/EEC70/524/EEC 79/373/EEC 82/471/EEC 82/475/EEC 86/174/EEC 90/167/EEC 93/74/EEC 93/113/EC 94/39/EC 95/10/EC 96/25/EC 2002/2/EC 2002/32/EC80/511/EEC

Вимоги до маркування і пакування

Маркування

е

Споживчі товари (непродовольчі)

Паливо 98/70/EC Вимоги до охорони нав-колишнього середовища; максимально допустимий рівень сірки

Моніторинг

г

6

47

Додаток 6



Споживчі товари (продовольча група)

Вода для вико-ристання люди-ною

98/83/EC 75/440/EEC

Мікробіологічні парамет-ри; хімічні параметри; ін-дикативні параметри

Моніторингг

Тютюнові вироби 2001/37/EC Вимоги до вмісту смоли, нікотину та монооксиду вуглецю; попереджувальні знаки

Перевірка, маркування (не знаком СЄ) е

Споживчі товари (непродовольчі)

Ліки для спожи-вання людиною

2001/83/EC 2004/24/EC2004/27/EC

Вимоги стосовно кількості показників; вимоги до па-кування та інформації на упаковці

Дозвіл на випуск на ринок; дозвіл на виробництво; дозвіл на розповсюджен-ня; маркування (не зна-ком СЄ)

Передринкові дозволи Необхідно надати повний пакет документів (включаю-чи клінічні випробування) для отримання дозволу перед розміщенням на ринку

в

Товари для тварин

Харчові домішки для тварин

1831/2003 82/471/EEC84/443/EEC85/509/EEC86/530/EEC90/439/EEC93/56/EEC95/33/EC1999/20/EC2004/116/EC

Вимоги до маркування і пакування; загальні вимоги до подання заяви

Дозволи, маркування (не знаком СЄ)

Отримання дозволів перед виходом на ринокНеобхідно надати повний пакет документів (включаю-чи клінічні випробування) для отримання дозволів перед розміщенням на ринку

в

Ветеринарні ліки 2001/82/EC Вимоги до маркування та пакування; вимоги стосов-но кількості показників

Дозвіл на розміщення на ринку; дозвіл на продаж; дозвіл на виробництво; пакування; маркування

Отримання дозволів перед виходом на ринокНеобхідно надати повний пакет документів (включаю-чи клінічні випробування) для отримання дозволів перед розміщенням на ринку

в

Хімікати

1

Матеріали та товари (в тому числі пластикова продукція), які ви-користовуються в контакті з продук-тами харчування

89/109/EEC2002/72/EC 82/711/EEC85/572/EEC97/48/EC2004/19/EC93/8/EEC2005/79/EC

Загальні вимоги до безпе-ки; вимоги до маркування; вимоги до використовува-них матеріалів

Дозвіл на нові матеріали; декларація відповідності; умови для спеціального маркування (для продуктів харчування)

Передринкова авториза-ція — отримання дозволів перед виходом на ринокДо компетентних органів влади необхідно надати технічне досьє на отри-мання дозволів перед роз-міщенням на ринку

в

Продукти для за-хисту рослин

91/414/EEC93/71/EEC2004/66/EC

Вимоги до безпеки; вимоги до подання заяви; вимоги до маркування та паку-вання

Дозвіл на розміщення на ринку; маркування та па-кування

Передринкова авторизація (вичерпний список із 23 ти-пів продукції) в

Біоцидні продукти 98/8/EC Вимоги до маркування і пакування; вимоги стосов-но кількості індикаторів

Дозвіл на розміщення на ринку; маркування та па-кування

Передринкова авторизаціяНеобхідно надати повний пакет документів для отри-мання дозволів перед роз-міщенням на ринку

в

1Миючі засоби 648/2004/EC

907/2006/ECВимоги до маркування (склад та дозування)

Зберігання технічної доку-ментації; випробування; маркування

Директива; закон, який без-посередньо застосовуєть-ся в ЄС

е

Небезпечні речо-вини та матеріа-ли

67/548/EEC1999/45/ЕС92/32/EC2000/32/EC2001/59/EC2001/59/EC2006/8/EC

Вимоги до безпеки; вимоги до інформації на етикетці; вимоги до пакування та маркування; вимоги до граничної концентрації

Запис про виробництво; звіт із хімічної безпеки; реєстрація; отримання дозволу на розміщення на ринку

в

6

48

Додатки



Споживчі товари (продовольчі)

Продукти харчу-вання (включаючи продукти тварин-ного походження)

2000/13/EC 852/2004 853/2004 854/2004 2002/99/EC 78/2002 87/250/EEC89/396/EC90/496/EEC91/238/EC92/11/EC94/54/EC96/21/EC2001/101/EC2002/67/EC2003/89/EC2003/120/EC2004/77/EC2005/26/EC2005/63/EC

Вимоги до маркування, пакування та реклами; ін-формація про інгредієнти

Вимоги стосовно санітар-них норм виробництва, переробки та розповсюд-ження продуктів харчу-вання

Санітарні вимоги

Загальні вимоги до безпеки

Маркування, пакування та інформація про ін-гредієнти

Маркування HACCP (не знаком СЄ)

Передринковий контроль відсутній

е

Мед 2001/110/EC Вимоги до складу Методи, схвалені «Кодекс Аліментаріус»

Передринковий контроль відсутній е

Споживчі товари (продовольчі)

Генетично мо-дифіковані про-дукти

2001/18/EC 90/219/EEC

Вимоги до інформації та маркування; вимоги до безпеки навколишнього середовища

Повідомлення про роз-міщення продукту; дозвіл на розміщення на ринку; процедура оцінки ризику для довкілля; маркування

Умови для навмисного вве-дення в навколишнє сере-довище генетично модифі-кованих організмів (ГМО)

д

Продукти харчу-вання спеціаль-ного призначення (дієтичні продук-ти)

89/398/EEC96/84/EC1999/21/EC1999/41/EC2001/15/EC96/8/EC99/21/EC96/8/EC

Вимоги до маркування та пакування; вимоги до складу

Повідомлення уповно-важеного органу про розміщення на ринку; маркування


д

Дитяче харчу-вання

2006/141/EC96/5/EC 89/398/EEC91/321/EEC92/52/EEC96/4/EC96/84/EC1999/41/EC1999/50/E2003/14/EC

Загальні вимоги до без-пеки; вимоги до складу; вимоги до інформації на етикетці та маркування

Повідомлення уповно-важеного органу про розміщення на ринку; маркування


д

Сорти генетично модифікованих рослин (насіння та ін.)

98/95/EC66/402/EEC74/268/EEC 95/514/EC

Перевірка; сертифікація; маркування та пакування

Маркування (не знаком СЄ) е

6

49

Додаток 6



Обладнання

Автомобілі, мото-цикли

70/156/EEC 92/61 ЕЕС

Рівень шуму; вихлоп газів; бензинові баки/захисні пристрої; рульове управ-ління; місце для заднього реєстраційного номера; дверні замки; пристрої заднього та бокового виду; гальма; глушіння радіо-сигналу; рівень вихлопів дизельного двигуна; внут-рішні протиугінні пристрої; безпечне управління; зно-состійкість сидінь; зовнішні передбачувані показники; спідометр та задній при-вод; тримачі ременю без-пеки; освітлювальні та сиг-нальні прилади; відбивачі світла; фари; підфарники; габаритні вогні; буксирний гак; ремені безпеки; кон-соль; система опалення; протектори; підголівник; вихлоп CO2 під час спожи-вання палива; потужність двигуна; захист від боково-го удару; бризкальний при-стрій; маса та параметри; небитке скло; шини; обме-жувачі швидкості; зчеплен-ня; займистість; передній удар; боковий удар; захист пішоходів; здатність до пе-резарядки акумулятора; кондиціювання повітря

Сертифікат, схвалений ЄС; сертифікат відповід-ності; маркування

Взаємне визнання автори-зацій

Маркування (не знаком СЄ), пов’язане з оцінкою відповідності

Випробування різних частин автомобілів уповноважени-ми лабораторіями із впли-вом на передбачуваний рі-вень безпеки. Результатом є «схвалення» автомобілів

в

1

Обладнання для вулиці (стосов-но поширення шуму)

2000/14/EC Рівень шуму Внутрішній контроль ви-робництва; зберігання технічної документації; декларація відповідності; маркування або перевірка виробу; сер-тифікат відповідності; маркування абоповна гарантія якості; декларація відповідності; маркування(див. Статтю 14)

Маркування знаком СЄ

е

2

Обладнання низької напруги

73/23/EEC2006/95/EC93/68/EEC

Загальні вимоги до без-пеки; захист від ризику від обладнання; захист від ри-зику від зовнішніх дій

Внутрішній контроль ви-робництва; зберігання технічної документації; декларація відповідності; маркування

а

1

Побутові елект-ричні холодиль-ники, морозильні камери та їх ком-бінації (стосовно споживання енергії)

96/57/EC 92/75/EEC94/2/EC

Рівні споживання енергії Зберігання технічної доку-ментації; декларація від-повідності; маркування


а

6

50

Додатки



2

Прості камери високого тиску

87/404/EEC Вимоги до матеріалів, дизайну, виробництва, директив (для PS V>50 бар/літр)

Якщо процес виробниц-тва співпадає із застосо-вуваними стандартами: сертифікат відповідності або оцінка відповідно до типу ЄС; перевірка ви-робу:якщо PS V>3000 бар/літр; декларація відповідності або перевірка продукту, якщо PS V<3000 бар/літр; маркування

Якщо процес виробниц-тва не співпадає, або не повністю співпадає із застосовуваними стан-дартами: оцінка типу ЄС, перевірка продукту, якщо PS V>3000 бар/літр; декларація відповідності, якщо PS V<3000 бар/літр; маркування

Перед виробництвом ви-робник повинен:

1) Якщо процес співпадає зі стандартами:1) або поінформувати за-тверджений контрольний орган, щоб перевірити дизайн та розклад ви-робництва та скласти сертифікат відповідності, який свідчить про те, що розклад задовільний, або

2) надати зразок камери для проведення типових випробувань ЄС (дивіться нижче)

2) Якщо процес не співпа-дає, або тільки частково співпадає зі стандартами, виробник надає зразок для типового випробування ЄС:1) виробник звертається до уповноваженого органу із заявою про проведення типового випробування ЄС його системи якості (заява повинна містити ім’я та адресу виробни-ка; письмову декларацію про те, що заява не по-давалась до будь-якого іншого уповноваженого органу; проектну доку-ментацію, як описано у Додатку ІІІ, та зразок про-дукції, що передбачаєть-ся виробляти, — типовий зразок),

2) уповноважений орган повинен перевірити та оцінити документацію, провести належні дослід-ження та випробування типового зразка для того, щоб переконатися, що він відповідає основним вимогам та гармонізова-ним стандартам,

3) якщо типовий зразок від-повідає положенням ди-рективи, уповноважений орган повинен видати заявнику сертифікат про проходження типових випробувань ЄС,

4) у майбутньому заявник інформує уповноваже-ний орган про будь-які модифікації схваленого типового зразка

а

Для PS V<50 бар/літр – ви-робництво відповідно до прийнятної інженерної практики

Для PS V<50 бар/літр – маркування (не знаком СЄ)

Повинно бути виготовлене відповідно до звукотехнічної практики в одній із кран — членів ЄС та мати належні маркування

6

51

Додаток 6



2

Електромагнітна сумісність

89/336/EEC92/31/EEC93/68/EEC2002/95/EC

Максимальний допусти-мий рівень електромагніт-них перешкод

Якщо процес виробниц-тва співпадає із застосо-вуваними стандартами: декларація відповідності; маркування (за винятком радіопередавачів)

Якщо процес виробництва не відповідає, або не пов-ністю відповідає необхід-ним стандартам: зберіган-ня технічної документації; декларація відповідності; маркування (за винятком радіопередавачів)

Для радіопередавачів: типова оцінка ЄC; декла-рація відповідності; мар-кування


а

2

Безпека машин-ного обладнання

98/37/EC 93/68/EEC93/95/EEC96/58/EC

Загальні вимоги до безпе-ки; вимоги до використа-них матеріалів, засобів контролю, захисту проти механічних ризиків, харак-теристик захисних систем, захисту проти інших ризи-ків, технічного застосуван-ня, показників

Для машинного облад-нання, не зазначеного в Додатку 4 до Директиви: зберігання технічної доку-ментації; декларація від-повідності; маркування

Для машинного облад-нання, зазначеного у Додатку 4 до Директиви, та якщо процес вироб-ництва не співпадає, або не повністю співпадає з важливими стандартами: типова оцінка ЄС; декла-рація про відповідність; маркування

Для машинного облад-нання, зазначеного у До-датку 4 до Директиви, та якщо процес виробниц-тва відповідає встановле-ним стандартам: надання технічної документації із сертифікатом відповід-ності або без нього, або типова оцінка ЄС; декла-рація відповідності; мар-кування


Перед розміщенням на ринку у виробника є три можливості залежно від продукції:

1) Декларація відповідності ЄСПеред складанням декла-рації відповідності ЄС ви-робник повинен підготовити для можливої перевірки:1) досьє технічної конструк-ції,

2) для серійного виробниц-тва внутрішні заходи, що будуть вжиті для забезпе-чення відповідності маши-ни умовам Директиви

2) Типове випробування ЄС1) виробник звертається до уповноваженого органу із заявою про проведення типового випробування ЄС його системи якості (заява повинна включати ім’я та адресу виробника; письмову декларацію про те, що заява не подава-лась до будь-якого іншого уповноваженого органу; проектну документацію, як описано у Додатку ІІІ, та зразок продукції, яку планується виробляти, — типовий зразок),

2) уповноважений орган повинен перевірити та оцінити документацію, провести належні дослід-ження та випробування типового зразка для того, щоб переконатися, що він відповідає основним вимогам та гармонізова-ним стандартам,

а

6

52

Додатки



2

3) якщо типовий зразок від-повідає положенням Ди-рективи, уповноважений орган повинен видати заявнику сертифікат про-ходження типової пере-вірки ЄС,

4) у майбутньому заявник ін-формує уповноважений орган про будь-які зміни до схваленого типового зразка

3) Третій варіант1) або скласти досьє (вклю-чаючи ім’я та адресу виробника; письмову декларацію про те, що виробник не звертався із заявою до будь-якого іншого уповноваженого органу; проектну доку-ментацію) та надати його на затвердження уповно-важеному органу,

2) або надати зразок про-дукції на типову перевірку ЄС

а

2

Засоби індивіду-ального захисту

89/686/EEC Дизайн; зручність; ефек-тивність; інформація про виробника; захист від механічного удару; захист від стискання; захист від фізичного пошкодження тіла; захист від нагрівання та відкритого вогню; за-хист від холоду; захист від ураження електричним струмом; захист від радіо-активного впливу; захист від небезпечних речовин та інфекцій

Зберігання технічної до-кументації; типова оцінка ЄС (за винятком простих ЗІЗ); система забезпечен-ня якості ЄС для кінцевої продукції або система сертифікації якості, яка ґрунтується на моніторин-гу (за винятком простих ЗІЗ); декларація відповід-ності; маркування


Процедура сертифікації

1. Перед розміщенням про-дукту на ринку виробник повинен:

1) подати технічні докумен-ти до компетентних на-ціональних органів влади,

2) надати зразок моделі для проведення типових вип-робувань ЄС (ця проце-дура не потрібна, якщо дизайн є простим)

2. Виробник подає заяву на проведення типових вип-робувань ЄС до єдиного затвердженого органу, що здійснює перевірки, стосовно цієї моделі

3. Типові випробування ЄС включають перевірку:

1) технічного досьє,2) моделі

4. Якщо модель задовольняє необхідним умовам, ор-ган, що здійснює перевір-ки, складає сертифікат про типову перевірку ЄС

а

6

53

Додаток 6



2

Система контролю якості ЄС для кінцевої продукції:1) виробник повинен гаран-тувати, що процес вироб-ництва, включаючи заключну перевірку простих ЗІЗ та випробування, відповідає сертифікату ЄС про за-твердження типового зраз-ка та основним вимогам Директиви, 2) всі необхідні перевірки виконує спеціальний упов-новажений на це орган, обраний виробником

Система гарантії якості ЄС продукції шляхом моніто-рингу:1) виробник подає до орга-ну, що здійснює перевірки, заяву на схвалення його системи контролю якості, 2) орган, що здійснює пе-ревірки, повинен перевіри-ти продукцію та провести належні випробування, щоб засвідчити відповідність системи контролю вироб-ника відповідним вимогам Директиви, 3) виробник складає де-кларацію, яка засвідчує, що продукт, розміщений на ринку, відповідає умовам Директиви, та подає її до компетентних органів,4) виробник ставить знак відповідності ЄС

а

2

Вимірювальні інструменти та неавтоматичні прилади для пе-ревірки ваги

90/384/EEC2004/22/EC

Метрологічні вимоги; мо-дель та конструкції

Або:оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності типу (гарантія якості продукту) або перевірка продукту; маркуванняабо:перевірка окремих оди-ниць; маркування


Типове випробування ЄС:1) виробник звертається до уповноваженого органу із заявою про проведення типового випробування ЄС його системи якості (заява повинна включати ім’я та адресу виробника; пись-мову декларацію про те, що заява не подавалась до будь-якого іншого уповно-важеного органу; проектну документацію, як описано у Додатку ІІІ, та зразок про-дукції, що передбачається виробляти, — типовий зра-зок), 2) уповноважений орган повинен перевірити та оцінити документацію, про-вести належні дослідження та випробування типового зразка для того, щоб пере-конатися, що він відповідає основним вимогам та гар-монізованим стандартам,

а

6

54

Додатки



2

3) якщо типовий зразок від-повідає положенням Дирек-тиви, уповноважений орган повинен видати заявнику сертифікат проходження типової перевірки ЄС,4) у майбутньому заявник інформує уповноважений орган про будь-які зміни до схваленого типового зразка

а

2

Активні вживлю-вані медичні при-строї

90/385/EEC93/42/EEC93/68/EEC

Загальні вимоги до безпе-ки; дизайн та конструкція

Декларація відповідності (повна система сертифі-кації якості з сертифіка-том дизайну, затвердже-ним ЄС); маркуванняаботипова оцінка ЄС; пе-ревірка продукту або декларація відповідності типового зразка (сертифі-кація якості продукції); маркування


Декларація відповідності:1) виробник застосовує знак СЄ та складає пись-мову декларацію відповід-ності. Декларація повинна поширюватись хоча б на один зразок продукції, 2) виробник подає до уповноваженого органу за-яву на оцінку його системи якості, 3) уповноважений орган проводить аудит системи якості, щоб визначити, чи відповідає вона встановле-ним вимогам,4) крім того, виробник повинен скласти заяву на перевірку проектної доку-ментації на продукцію, яку він планує виробляти,уповноважений орган по-винен перевірити заяву та, якщо продукт відповідає необхідним умовам ди-рективи, видати заявнику Сертифікат ЄС перевірки дизайну

а

2

Медичні діагнос-тичні пристрої для проведення лабораторних досліджень

98/79/EC Загальні вимоги до безпе-ки; дизайн та конструкція

Обладнання, не зазна-чене у Додатку 2 до Ди-рективи, та обладнання, створене для оцінки екс-плуатаційних характерис-тик: зберігання технічної документації; декларація відповідності; маркування

Обладнання, перерахова-не у списку А Додатку 2:повна гарантія якості; декларація відповідності; маркування або оцін-ка типового зразка ЄС, декларація відповідності (гарантія від виробника); маркування

Обладнання, перерахова-не у списку В Додатку 2:повна гарантія якості; декларація відповідності; маркуванняабо оцінка типового зраз-ка EC; перевірка продукції або гарантія від виробни-ка; маркування

Маркування знаком СЄ; модулі, які відповідають пристроям та зазначені у Директиві

а

6

55

Додаток 6



2

Прилади, що використовують камери згоряння для газоподібного палива

90/396/EEC Загальні вимоги до безпе-ки; матеріали; дизайн та конструкція (в тому числі показники ефективності, ККД) див. нижче у 92/42/EC

Оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності щодо типового зраз-ка; маркування абооцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності щодо типового зраз-ка (гарантія виробника); маркуванняабооцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності щодо типового зраз-ка (гарантія якості продук-ції); маркуванняабооцінка типового зразка ЄC; перевірка виробленої продукції; маркування


Типові дослідження ЄC:1) виробник звертається із заявою про проведення типових досліджень ЄС його системи якості до уповно-важеного органу (заява повинна включати назву та адресу виробника; письмо-ву декларацію про те, що заява не була подана до будь-якого іншого уповно-важеного органу; проектну документацію, як описано у Додатку III, та один зразок продукції, про яку йдеть-ся, — типовий зразок),2) уповноважений орган повинен розглянути та провести оцінку докумен-тації, виконати відповідні перевірки та випробування типового зразка, щоб пере-конатись, що він відповідає основним вимогам та гар-монізованим стандартам, 3) у разі, якщо типовий зра-зок відповідає положенням цієї Директиви, уповноваже-ний орган повинен видати заявнику сертифікат про проходження типових до-сліджень,4) у майбутньому заявник повідомляє уповноваже-ний орган про внесення будь-яких модифікацій до затвердженого типового зразка

а

Декларація ЄC на типовий зразок (якість продукції):1) виробник заявляє, що продукція повністю відпові-дає типовому зразку згідно з описом, наведеним у свідоцтві про обстеження типового зразка ЄС, та задовольняє основним вимогам Директиви. Вироб-ник наносить знак ЄС на кожний прилад та складає письмову декларацію про відповідність,2) виробник повинен за-стосовувати систему якості, що забезпечує відповідність продукції типовому зразку, як описано у свідоцтві про обстеження типового зраз-ка ЄС, та основним вимо-гам цієї Директиви,3) виробник подає заяву на ухвалення його системи якості до поінформованого органу за власним вибо-ром щодо відповідного при-ладу,

6

56

Додатки



2

4) поінформований орган оцінює систему якості, щоб визначити, чи задовольняє вона вимогам,5) мінімум один раз на два роки проводиться перевірка з метою пересвідчитися, що виробником підтримується та застосовується затверд-жена система якості

Декларація на типовий зра-зок ЄC (якість продукції):1) виробник застосовує за-тверджену систему якості для остаточної перевірки продукції та випробувань,2) виробник звертається до уповноваженого органу із заявою ухвалити його сис-тему якості,3) уповноважений орган повинен розглянути сис-тему якості та оцінити, чи задовольняє вона цим ви-могам

а

2

Водонагрівальні котли на рідкому або газоподібно-му паливі

92/42/EEC Вимоги до коефіцієнтів ефективності

Оцінка типового зразка ЄC; декларація відповідності на типовий зразок, або декларація відповідності на типовий зразок (гарантія виробника), або деклара-ція відповідності на типовий зразок (гарантія якості про-дукції); маркування

Оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності на типовий зразок, або декларація відповід-ності на типовий зразок (гарантія виробника), або перевірка продукції, мар-кування

Маркування знаком CЄ

Декларація та відповідність

а

2

Медичне облад-нання

93/42/EEC Загальні вимоги до безпе-ки; дизайн та конструкція

Для продукції Класу III:повна гарантія якості маркування;або оцінка типового зразка ЄC; перевірка продукції або декларація відповід-ності (гарантія виробни-ка), маркування

Для продукції Класу II (a):оцінка типового зразка ЄC; перевірка продукції, або декларація відповід-ності (гарантія виробни-ка), або декларація від-повідності (гарантія якості продукції), маркування

Для продукції Класу II (b):декларація відповідності (повна гарантія якості); маркування

Маркування знаком CЄКілька модулів, залежно від ризику, пов’язаного з про-дукцією

а

6

57

Додаток 6



2

або оцінка типового зразка ЄC; перевірка продукції, або декларація відповід-ності (гарантія виробни-ка), або декларація від-повідності (гарантія якості продукції), маркування

Прилади для клінічного обстеження та виготовлені на замовлення прилади: декларація відповідності; маркування знаком CЄ не вимагається

а

2

Обладнання та системи захисту для використання у вибухонебез-печних середо-вищах

94/9/EC Загальні вимоги до безпе-ки; додаткові вимоги, що стосуються обладнання; додаткові вимоги, що сто-суються систем захисту

Обладнання Груп I та II, категорій M 1 та 1:оцінка типового зразка ЄC; гарантія виробника, або перевірка продукції, маркування Обладнання Груп I та II, категорій M 2 та 2:оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності типовому зразку, або гарантія якості про-дукції, маркування

Обладнання Групи II, ка-тегорії 3:внутрішній контроль виробничого процесу, зберігання технічної доку-ментації, декларація від-повідності, маркування

Обладнання Групи I та II:крім зазначеного вище, перевірка індивідуальних одиниць продукції, мар-кування


Кілька модулів, залежно від ступеня і типу ризику

а

2

Ліфти 95/16/EC Загальні вимоги до безпе-ки; ризик для людей ззовні; ризик для людей всере-дині; інші ризики; вимоги до інформації про ванта-жопідйомність, інструкції з користування

Оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності на типовий зразок; маркування, заключні вип-робування або гарантія виробника; або гарантія якості продукції абооцінка типового зразка ЄC; гарантія якості про-дукції; декларація відповід-ності, маркування, за-ключні випробування або гарантія виробника або гарантія якості продукції абоповна гарантія якості, декларація відповідності, маркування, заключні вип-робування або гарантія виробника або гарантія якості продукції


а

6

58

Додатки



2

Преси 97/23/EC 94/55/EC99/49/EC97/23/EC

Загальні вимоги до без-пеки; вимоги до дизайну; вимоги до виготовлення; вимоги до матеріалів, що використовуються; вимоги до нагрітих пресувальних машин; вимоги до трубо-проводу; особливі кількісні вимоги до окремих кате-горій обладнання

Для категорії I:модуль АДля категорії II:модуль А1, В1, Е1Для категорії III:модуль B1 + Dмодуль B1 + Fмодуль B + Eмодуль B + C1модуль НДля категорії IV:модуль B + Dмодуль B + Fмодуль Gмодуль H1маркування


Кілька модулів, залежно від ступеня і типу ризику

а

2

Радіообладнання та термінальне телекомунікацій-не обладнання

1999/5/EC Захист здоров’я та безпеки людей; вимоги щодо елек-тромагнітної сумісності; конструкційні вимоги

Зберігання технічної до-кументації, внутрішній контроль виробничого процесу, декларація від-повідності, маркування абоякщо виробничий процес відповідає встановленим стандартам: декларація відповідності, маркування (за винятком радіопере-давачів)

Якщо виробництво зовсім не відповідає або не пов-ністю відповідає встановле-ним стандартам: зберіган-ня технічної документації, декларація відповідності, маркування (за винятком радіопередавачів)

Для радіопередавачів: оцінка типового зразка ЄC, декларація відповід-ності; маркування

Якщо виробничий процес відповідає встановленим стандартам:внутрішній контроль ви-робничого процесу та випробування, маркуван-ня абовнутрішній контроль ви-робничого процесу та вип-робування, пред’явлення технічної документації, маркування абоповна гарантія якості, маркування

Якщо виробництво зовсім не відповідає або не пов-ністю відповідає встанов-леним стандартам:внутрішній контроль ви-робничого процесу та вип-робування, пред’явлення технічної документації, маркування абоповна гарантія якості, маркування

Маркування знаком CЄ (кілька модулів)

а

6

59

Додаток 6



2

Кабельно-ка-натні пристрої, призначені для транспортування людей

2000/9/EC Загальні вимоги до безпе-ки; вимоги щодо структу-ри, канатів, валиків, гальм, механічних та електричних пристроїв, двигунів та буксирного обладнання, обладнання для вико-ристання пасажирами, ефективності

Компонент безпеки: оцінка типового зразка ЄC, гарантія виробника, перевірка продукції, де-кларація відповідності, маркування абоповна гарантія якості, декларація відповідності, маркування абоперевірка окремих оди-ниць продукції, декларація відповідності, маркування

Підсистеми:зберігання технічної доку-ментації, декларація від-повідності, маркування


а

2

Морське облад-нання

96/98/EC Вільне пересування морського обладнання; загальні вимоги до безпе-ки; умови маркування

Оцінка типового зразка ЄC; декларація відповід-ності типового зразка або декларація відповідності типового зразка (гарантія виробника), або деклара-ція відповідності типового зразка (гарантія якості продукції), або деклара-ція відповідності типового зразка (перевірка про-дукції),абоповна гарантія якості, маркування

Окремі одиниці та малі партії: перевірка окремих одиниць, маркування


а

2 Пересувні преси 1999/36/EC Особливі вимоги Модулі оцінки:A1, C1, F та G, маркування

Інше маркування (не зна-ком CЄ) а

Споживчі товари (непродовольча група)

2

Іграшки 88/378/EEC93/68/EEC2004/178/EC

Загальні вимоги до безпе-ки; фізичні параметри та характеристики міцності, займистості; хімічні влас-тивості; електричні влас-тивості; гігієна та радіоак-тивність

Якщо виробничий процес відповідає встановленим стандартам: зберігання технічної документації, маркування

Якщо виробництво зов-сім не відповідає або не повністю відповідає вста-новленим стандартам: оцінка відповідності типо-вого зразка ЄC, зберіган-ня технічної документації, маркування


а

2

Товари для будів-ництва

89/106/EEC Механічна опірність та ста-більність; займистість; гігіє-на; ризики для здоров’я та довкілля; безпека застосу-вання; акустичний захист; утримання тепла

Якщо виробничий процес відповідає встановленим стандартам: оцінка від-повідності типового зразка ЄC; декларація відповід-ності або сертифікат відповідності контролю продукції, маркування

Маркування знаком CЄ (обов’язкове) Оцінка відповідності залеж-но від виду продукції а

6

60

Додатки



2

Якщо виробництво зовсім не відповідає або не пов-ністю відповідає встанов-леним стандартам або у випадках, якщо жодних стандартів не встановле-но: Європейський техніч-ний дозвіл

а

2

Вибухові речови-ни для цивільного використання

93/15/EEC 1991/477/EEC 1993/15/EEC

Загальні вимоги до безпе-ки; особливі вимоги

Оцінка відповідності типо-вого зразка ЄC; деклара-ція відповідності типового зразка або декларація від-повідності типового зразка (гарантія виробника), або декларація відповідності типового зразка (гаран-тія якості продукції), або перевірка продукції, мар-кування абоперевірка індивідуальних одиниць, маркування


а

2

Судна для відпо-чинку

94/25/EC Вимоги щодо дизайну та конструкції, цілісності та структури, експлуатацій-них характеристик, облад-нання

Для категорій А та В: внут-рішній контроль виробни-чого процесу та випробу-вання,або оцінка відповідності типового зразка ЄC; де-кларація відповідності ти-пового зразка або модулі B та D або B та E або B та F або G або H; марку-вання

Для категорії С:внутрішній контроль ви-робничого процесу або внутрішній контроль ви-робничого процесу плюс випробування, або оцінка відповідності типового зразка ЄC та декларація відповідності типового зразка або модулі B та D або B та E або B та F або G; маркування

Для категорії D:внутрішній контроль ви-робничого процесу, або внутрішній контроль ви-робничого процесу плюс випробування, або оцінка відповідності типового зразка ЄC та декларація відповідності типового зразка або модулі B та D або B і E або B та F або G; маркування


а

6

61

Додаток 6

Примітки та визначення

1) Маркування знаком CЄ — це нанесення виробни-ком знаку CЄ на свої товари з метою засвідчити, що вони відповідають вимогам відповідних директив, тобто основним вимогам. Знаком, який складається із літер CЄ, необхідно маркувати або аркуш технічної інфор-мації, або, якщо попереднє неможливо, упаковку товару. Знак CЄ слід наносити таким чином, щоб його було легко побачити, прочитати, і щоб маркування не стерлося. Товар може також мати інше маркування, але за умови, що воно не перешкоджає можливості прочитати або побачити маркування знаком CЄ.

Залежно від норм законодавства (і часто в межах одного й того ж самого законодавства), маркування може наноситись виробником або уповноваженим ним представником лише у випадках, коли до оцінки відповідного товару залучається третя уповноважена сторона («уповноважений орган»). Законодавство Нового підходу не передбачає здійснення органами влади оцінки відповідності будь-якого товару перед тим, як він буде виведений на ринок.

Цілком зрозуміло, що органи нагляду за ринком несуть відповідальність за контроль над маркуванням відповід-но до законодавства товарів на ринку, але не перед тим, як товар буде виведений на ринок.

2) Оцінка відповідності складається з кількох кроків. Визначення процедур оцінки відповідності залежить, се-ред іншого, від типу ризику, пов’язаного із конкретним товаром. Модулі можуть бути різними залежно від:• стадії створення товару (наприклад дизайн, розроб-

ка зразка, масове виробництво тощо);• типу оцінки, що проводиться (наприклад перевірка

документації, затвердження типового зразка товару, гарантія якості тощо);

• суб’єкта, що виконує оцінку (виробник або третя сторона).

3) Законодавство Нового підходу. Сфера застосування цього законодавства поширюється лише на ЄС, і зако-нодавство має такі характеристики:• охоплює широкі товарні сім’ї ризиків;• обов’язкові вимоги, включені у відповідний закон

(Директива), не є описовими і містять завдання зако-

нодавця щодо відповідного товару та/або аспекту; • європейські стандарти встановлюються незалежни-

ми органами стандартизації (CEN, CENELEC, ETSI) і пропонують підстави для відповідності товарів та/або аспектів, що відповідає цим стандартам;

• виробник або уповноважений ним представник здійснює маркування (маркування знаком CЄ), декларуючи таким чином відповідність цього товару відповідному законодавству. Ніякого передринково-го контролю для цих товарів не передбачається.

4) Стандарти, необхідні для підтримки дії цієї Директиви. Крім директив Нового підходу, де зазвичай вимагається велика кількість стандартів для застосування відповідно-го закону, існують директиви в ЄС, що передбачають використання стандартів, які не входять до Нового підхо-ду (стандарти вимірів, мінімальні вимоги тощо).

5) Інші директиви: це посилання на директиви, що не входять у Новий підхід і не посилаються на жодні стандарти.

6) Існує вісім основних модулів оцінки відповідності, що використовуються в межах законодавства, яке ґрун-тується на Новому підході.

Модуль A. Внутрішній контроль виробничого процесу стосується внутрішнього контролю дизайну та виготов-лення товару. Цей модуль не передбачає будь-яких дій з боку органу сертифікації.

Модуль B. Оцінка відповідності типового зразка ЄC застосовується на стадії дизайну і супроводжується модулем оцінки на стадії виготовлення товару. Орган сертифікації видає сертифікат відповідності на типовий зразок ЄC.

Модуль C. Відповідність типового зразка застосовується на стадії виготовлення і йде одразу за модулем B. Вона підтверджує відповідність продукції типовому зразку, вказаному в сертифікаті відповідності типового зразка ЄС, що видається по завершенні модуля B. Цей модуль не передбачає будь-яких дій з боку органу сертифіка-ції (частина технічної документації).

Модуль D. Гарантія якості від виробника застосовується на стадії виробництва і йде після модуля В. Цей модуль

6

62

Додатки

ґрунтується на стандарті гарантії якості EN ISO-9002 та передбачає участь органу сертифікації, відповідально-го за затвердження та контроль систем забезпечення якості виробника, та випробування кінцевої продукції (включено в технічну документацію).

Модуль E. Гарантія якості товару застосовується до стадії виробництва і йде за модулем В. Цей модуль ґрунтується на стандарті гарантії якості EN ISO-9003 і передбачає участь органу сертифікації, відповідально-го за затвердження та контроль систем забезпечення якості виробника, та випробування кінцевої продукції (включено в технічну документацію).

Модуль F. Перевірка товару застосовується на стадії виробництва і йде за модулем В. Орган сертифіка-ції здійснює нагляд за відповідністю типовому зразку, вказаному у сертифікаті типового зразка ЄС, який видається по закінченні модуля В, та видає сертифікат відповідності (включений у технічну документацію).

Модуль G. Перевірка індивідуальних одиниць продук-ції застосовується на етапах дизайну та виготовлення. Орган сертифікації проводить оцінку кожної одиниці продукції та видає сертифікат відповідності по завер-шенні процесу оцінки.

Модуль H. Повна гарантія якості застосовується на етапах дизайну та виготовлення товару. В основу цього модуля покладено стандарт гарантії якості EN ISO-9001. Цей модуль передбачає участь органу сертифікації, відповідального за затвердження та контроль систем забезпечення якості виробника, які він використовує при розробці дизайну, виготовленні та випробуваннях готової продукції.

7

63

Додаток 7

1. Взуття (за винятком взуття спеціального призначення і захисного взуття)

1.1. База українських стандартів порівняно з міжнарод-ними (ISO) і європейськими (EN) нормами

У каталозі ISO наведено 64 стандарти, що стосуються побутового взуття.

Перший стандарт є словником (ISO 19952:2005), в 11-ти наведені вимоги, а інші 52 нормативних документи (81%) встановлюють методи випробувань з метою виз-начення значень показників або характеристик взуття і його деталей.

Цікавим є той факт, що стандарти з вимогами сто-суються лише деталей взуття — дев’ять стандартів, і литого пластмасового взуття — два.

В ЄС діють 62 стандарти: один — стандарт, яким вве-дено словник ISO 19952:2005 (ЕN ISO 19952:2005), сім — містять вимоги до виготовлення деталей взуття. Інші 54 стандарти (87%), так само, як і в системі ISO, встанов-люють методи випробувань з метою визначення значень характеристик взуття і його деталей.

Таким чином, основний масив нормативних документів встановлює виключно методи випробувань для визна-чення значень різних параметрів взуття і його деталей.

В Україні відповідно до Каталогу діють 32 нормативних документи на побутове взуття і його деталі. Серед них: шість стандартів на терміни і визначення, номенклатуру показників; два — на методи випробувань (визначення

лінійних розмірів, водостійкість за EN); один — на умови проведення випробувань. Інші 23 стандарти (72%) є тех-нічними умовами (ТУ або ОТУ) і встановлюють детальні технічні вимоги до продукції, правила приймання та інші вимоги.

1.2. Ступінь гармонізації

Серед стандартів на взуття, чинних у ЄС, лише 13 EN прийняті до 2000 року (1 в 1997 р. і 12 в 1999 р.). Всі інші 49 документів (79%) прийняті після 2000 р.

В Україні після 2000 р. прийнято 14 стандартів (43%); інші нормативні документи затверджені з 1984 по 1999 рр.

Українська ж стандартизація у взуттєвій галузі значно, у кілька разів, відстала від європейської і продовжує орієнтуватися на регіональну стандартизацію в межах СНД. Частка ГОСТів становить 22%. Серед 32 національ-них стандартів на побутове взуття лише один стандарт є ідентичним європейському EN 13073:2001, і лише вісім ідентичні міжнародним стандартам ISO. Таким чином, рівень гармонізації українських стандартів з ISO і EN становить лише 28%.

Чинні національні стандарти здебільшого містять застарілі формулювання, норми і посилання на за-старілі ГОСТи колишнього СРСР. Крім того, вони містять різні обов’язкові вимоги, що дозволяє контролюючим органам застосовувати санкції до суб’єктів підприєм-ницької діяльності, не сприяють впровадженню нових матеріалів і технологій у виробництво взуття і, відповідно, розвитку взуттєвої галузі.

Додаток 7. Різні підходи до формулювання стандартів — стандарти ГОСТ/ДСТУ порівняно з EN/ISO

7

64

Додатки

Міжнародні стандарти: акцент на робочі характеристики виробів і методи їх випробувань

Приклад 1. Український (ДСТУ) і міжнародний (ISO) стандарти на взуття

Структура українського стандарту, розробленого в основному на базі ГОСТу радянського зразка, не відповідає струк-

турі міжнародного стандарту ISO на аналогічний вид продукції. Тому в цій таблиці наводиться лише порівняння між

формулюванням основних вимог до деталей верху взуття в міжнародному й українському стандартах.

ISO/TR 20879:2007 (E) «Взуття — Вимоги до робочих характеристик деталей для взуття — Верх»

ДСТУ 3923-99 (ГОСТ 30678-2000) «Взуття. Деталі й за-готовки верху. Технічні умови»

4. Загальні вимоги (витяги)

4.1. Цей документ (в оригіналі — технічний звіт) вста-новлює два різних види вимог до робочих характерис-тик: істотні (основні) і додаткові.Усі основні вимоги повинні бути взяті до уваги. Додат-кові вимоги можуть бути окремо узгоджені між поста-чальником компонентів і виробником.

4.2 – 4.5. Вимоги до робочих характеристик верху загального застосування для спортивного, шкільного, повсякденного, чоловічого й жіночого міського взуттяОсновні вимогиМетоди випробувань і властивості, що перевіряються, верху взуття — основні вимоги:• вигиностійкість; • міцність на розрив;• міцність фарбування;• опір стиранню (тільки для дитячого взуття).

Додаткові вимоги повинні бути узгоджені між поста-чальником деталей і виробником взуття. Методи випробувань і властивості, що перевіряються, верху взуття — додаткові вимоги:• зносостійкість;• міцність шва;• міцність склеювання;• вентилюючі властивості;• зміна фарбування;• водостійкість;• опір високій температурі;• стійкість до стирання;• водорозчинний вміст;• стійкість до руйнування й розтягнення;• опір розшаруванню.

4.6. Вимоги до робочих характеристик деталей верху взуття для холодної погоди

Істотні вимогиМетоди випробувань і властивості деталей верху взут-тя для холодної погоди — основні вимоги:• вигиностійкість; • міцність на розрив;• міцність фарбування;• водостійкість;• термоізоляція.

4. Технічні вимоги (витяги)

4.1. Деталі й заготовки верху взуття повинні відповідати вимогам цього стандарту і технології, затвердженої у встановленому порядку.

4.2. Конфігурація та лінійні розміри деталей верху взуття повинні відповідати контрольним шаблонам.Припустиме відхилення лінійних розмірів деталей вер-ху взуття від контрольних шаблонів не повинне пере-вищувати норм, встановлених технологією.

4.3. Зовнішні деталі верху повсякденного й дитячого взуття повинні виготовлятися зі шкіри для верху взуття за ГОСТом 485, ГОСТом 939, ГОСТом 1838, ГОСТом 3717, ГОСТом 9705, еластичної шкіри за чинною НД; деталі підкладки — зі шкіри для підкладки взуття за ГОСТом 940, ГОСТом 1838 і відповідати вимогам і нормам, за-значеним у таблиці 1.

…Товщина деталей верху літнього жіночого і дівочого взуття із шеврету за ГОСТом 939 повинна бути від 0,8 до 1,5 мм, у взутті для дітей ясельного віку — від 0,6 до 1,0 мм.

4.3.3. Допускається застосовувати для деталей верху взуття шкіру з поліуретановим і бутадієновим покрит-тям за чинною НД, крім взуття для дітей ясельного віку.

4.3.4. Товщина деталей верху зі шкіри з волосяним покриттям за чинною НД повинна бути від 1,6 до 2,0, а оздоблення — від 1,0 до 1,6 мм.

4.3.5. За узгодженням із споживачем дозволяється ви-користовувати для повсякденного взуття обтяжку під-бора з пористої гуми за ГОСТом 12632 і чинною НД, товщиною не менше 0,8 мм, а також інші матеріали за чинною НД товщиною не менше 0,5 мм.

…

7

65

Додаток 7

Додаткові вимоги повинні бути погоджені між поста-чальником деталей і виробником взуття.Методи випробувань і властивості, що перевіряються, деталей верху взуття для холодної погоди — додаткові вимоги:

• міцність шва;• міцність склеювання;• вентилюючі властивості;• зміна фарбування;• опір високій температурі;• стійкість до стирання;• міцність до руйнування й розтягнення;• водорозчинний вміст;• опір розшаруванню.

4.8. Підкладка й вкладна устілка для верху взут-тя за ГОСТом 1838 повинні бути для чоловічого взуття товщиною не менше 1,0, а для жіночого взуття — не менше 0,9 мм.

4.9. Допускається для безпідкладочного модель-ного і повсякденного взуття застосовувати шкі-ри із природною лицьовою поверхнею без пок-ривного фарбування за чинною НД товщиною від 2,0 до 3,5 мм.

4.10. Верхні межі товщини деталей верху повся-кденного і модельного взуття для людей літнього віку мають бути на 0,2 мм нижче норм, зазначе-них у таблицях 1 і 3.

4.11. Допускається за узгодженням зі спожи-вачем виготовляти клапани під застібку «блис-кавка» зі штучних і синтетичних шкір за чинною НД, крім модельного взуття з верхом зі шкіри, дошкільного, дитячого взуття і взуття для дітей ясельного віку.…4.13. Допускається застосовувати для деталей верху взуття інші матеріали, що за фізико-ме-ханічними показниками і якістю не поступають-ся зазначеним.…4.15. Товщина деталей верху взуття зі штучних і синтетичних шкір за чинною НД має бути від 0,8 до 1,5 мм, для безпідкладочного взуття — не менше 1,9 мм, для ремінцевого взуття — від 1,4 до 1,6 мм.…4.17. Визначення якості зовнішнього вигляду деталей і заготовок верху взуття — за ГОСТом 28371, ГОСТом 5394 і за технологією, затвердже-ною у встановленому порядку.

7. Методи випробувань7.1. Перевірка якості деталей верху взуття здійснюєть-ся органолептично.7.2. Розміри й конфігурацію деталей верху взуття пе-ревіряють контрольним шаблоном.7.3. Визначення лінійних розмірів проводиться за чин-ною нормативною документацією.

Крім перерахованих вище вимог ДСТУ, текст стандарту включає розділ «ВИМОГИ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА».

Його положення носять загальний характер, безпосередньо не стосуються виробництва деталей взуття, і при цьому є

обов’язковими для дотримання на українських підприємствах з виробництва взуття. Відповідність виробничих про-

цесів і приміщень даним вимогам перевіряється органами Держстандарту:

• виробництво деталей і заготовок верху взуття не завдає шкоди здоров’ю працівника і не становить небезпеки для

навколишнього середовища;

• умови виробництва повинні відповідати вимогам СніП 2.04.05 і СанПіН 5047;

• вимоги до пожежної безпеки повинні відповідати вимогам ГОСТу 1.004;

• у випадку виникнення пожежі варто застосовувати всі засоби пожежогасіння;

7

66

Додатки

Висновок

У стандарті ISO акцент робиться не на окремі показники матеріалів і розміри виробів, а на робочі ха-рактеристики взуття і методи його випробування (вони не наводяться в цьому документі з огляду на технічну специфічність) — це робить стандарт корисним для виробника, тому що він полегшує (само)контроль за виробництвом якісного взуття і не перешкоджає впро-вадженню нових моделей і матеріалів.

У ДСТУ, навпаки, докладно регламентуються парамет-ри кожного виду виробу і використовувані матеріали (часто застарілі), при цьому випробування якості взуття — найважливіше для споживача — обмежується «органолептичним» методом і виміром за «контроль-ним шаблоном». Це, з одного боку, перешкоджає інноваціям у виробництві, а з іншого не дає виробникові інструмент для належного забезпечення істотних харак-теристик взуття.

• припустимий рівень шуму повинен відповідати вимогам СН 3223;

• оптимальні показники мікроклімату виробничого приміщення повинні відповідати категорії робіт середньої важ-

кості 11а за ГОСТом 12.1.005 і СН 4088;

• рівень вібрації у виробничому приміщенні повинен бути в межах норм за ГОСТом 12.1.012 і СН 3044;

• виробниче приміщення має бути забезпечено місцевою і загальною припливно-витяжною вентиляцією за ГОСТом

12.4.021, освітленням — відповідно до СніП 11-4;

• працівники повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту за «Типовими нормами безоплатної видачі

спецодягу»;

• вимоги до робочого місця при виконанні робіт повинні відповідати ГОСТу 12.2.032 і ГОСТу 12.2.033;

• працівники повинні забезпечуватися санітарно-побутовими приміщеннями відповідно до вимог СніП 2.09.04;

• обслуговуючий персонал повинен пройти інструктаж із техніки безпеки;

• під час виробництва викиди шкідливих речовин в атмосферу відсутні.

34 Ще раз звертаємо увагу, що в переліку міжнародних і європейських норм не існує стандартів на взуття як на готовий продукт, а лише на окремі деталі і компоненти для його виробництва.

Приклади з інших стандартів України на взуття

ДСТУ 3485-96 «Взуття. Номенклатура показників якості»

• Встановлює конкретний формалізований перелік показників якості взуття34 і розділяє їх на обов’язкові й рекомен-довані. Обов’язкові: - термін експлуатації; - ремонтопридатність; - товщина деталей взуття; - лінійні розміри взуття; - заготовки для взуття.

• Також встановлює показники якості для сертифікації взуття: - міцність кріплення деталей взуття; - загальна й залишкова деформація підноску і задника; - маса; - гнучкість; - лінійні розміри.

7

67

Додаток 7

Більшість стандартів на взуття, як і на інші товари на-родного споживання, містять вказівку на обов’язковість виконання викладених у них вимог (наприклад ДСТУ 2726-94 (ГОСТ 939-94) «Шкіра для верху взуття. ТУ»: «Вимоги цього стандарту є обов’язковими для під-приємств, установ і організацій, які діють на території СНД, а також для громадян — суб’єктів підприємниць-кої діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності»).

Крім того (і це добре видно з таблиці), стандарти містять переліки матеріалів, що допускаються до вико-ристання, і надмірну деталізацію технічних параметрів взуття, а також технологій його виготовлення (наприклад ГОСТ 26165-84 «Дитяче взуття. Загальні технічні умови»: «Не допускається виготовляти зимове, хлопчаче, дівоче і шкільне взуття рядково-клейовим методом кріплення»).

2. Меблі


На меблі в каталозі ISO наведено 26 стандартів. З них: 17 (65%) стосуються виміру (визначення) різних ха-рактеристик меблів або методів випробувань. один стандарт містить функціональні розміри для стільців і столів навчальних закладів. Вимоги викладені лише в стандартах для меблевих роликів, дитячих високих стіль-ців і тканин для м’яких меблів (три стандарти ISO).

Перелік стандартів EN на меблі містить 74 норматив-них документи. Вони включають: дав’ять стандартів на терміни, розміри тощо; 18 стандартів з технічними вимогами до виробів, 36 стандартів на методи випро-бувань і 11 стандартів включають одночасно вимоги і методи випробувань. Є поділ на офісні меблі, дитячі, побутові, меблі, що використовуються на вулиці, меблі для зберігання.

В Каталозі нормативних документів України міститься 78 стандартів на меблі. Їх можна згрупувати за змістом:

• стандарти на терміни і визначення — 12; • стандарти з технічними вимогами до виробів — 31;• стандарти на методи випробувань — 34; • стандарти, що містять і вимоги, і методи — один.

2.2. Ступінь гармонізації

Серед 74 стандартів на меблі, що діють в ЄС, лише 18 EN прийняті до 2000 р. (з 1994 по 1998 рр.). Всі інші, а це 56 (76%) документів, — прийняті після 2000 р.

В Україні після 2000 р. прийнято 20 (26%) стандартів. Інші нормативні документи затверджені з 1979 по 1999 рр.

Рівень гармонізації національних стандартів на меблі становить близько 26% (10 стандартів гармонізовані з ISO і 10 — з EN).

Аналіз переліків чинних міжнародних і європейських стандартів на меблі свідчить, що кількість нормативних документів, які містять вимоги до продукції, не переви-щує 25%. Основний же масив стандартів конкретизує методи випробувань різних показників меблів і їх елементів.

Стан стандартизації в меблевій галузі України істотно відстає від європейського і продовжує орієнтуватися на ГОСТи (частка ГОСТів у загальній кількості нормативних документів становить 41%).

Чинні національні стандарти з технічними вимогами здебільшого містять застарілі формулювання, норми і посилання на застарілі ГОСТи СРСР. Крім цього, вони містять обов’язкові вимоги, що дозволяє контролюючим органам застосовувати санкції до суб’єктів підприєм-ницької діяльності, не сприяють впровадженню нових матеріалів і технологій у виробництво меблів і, відповід-но, розвитку меблевої галузі.

7

68

Додатки

Європейські стандарти: формулюються лише істотні вимоги стосовно безпеки

Приклад 2. Стандарт ENV 12520 «Побутові меблі. Стільці і крісла — Вимоги механічної й конструкційної безпеки»

(витяги)

4. Вимоги стосовно безпеки

4.1. Крайки і кути

Компоненти або частини сидінь, з якими користувач може входити в контакт у процесі звичайного використання, не

повинні мати задирок, гострих або колючих деталей і відкритих кінців труб.

4.2. З’єднання внапустку і деталі під тиском

По можливості, з’єднання внапустку з ріжучою крайкою і деталі під тиском не повинні застосовуватися. У разі, якщо це

неможливо, повинні виконуватися вимоги, зазначені в пп. 4.2.2 і 4.2.3.

4.2.1. З’єднання внапустку і деталі під тиском при установці і розкладанні

Якщо пп. 4.2.2 і 4.2.3 не можуть бути застосовані, то з’єднання внапустку і деталі під тиском, призначені лише для уста-

новки і розкладання сидіння, допускаються, оскільки мається на увазі, що користувач контролює свої рухи і, відчувши

біль, спроможний негайно припинити застосування зусиль.

4.2.2. З’єднання внапустку і деталі під тиском у складі силових механізмів

Не повинні бути доступними з’єднання внапустку і деталі під тиском, що є частинами силового механізму керування

сидінням, включаючи пружини.

4.2.3. З’єднання внапустку і деталі під тиском під вагою тіла

З’єднання внапустку і деталі під тиском не допускаються до використання, якщо ненавмисний зсув частин сидіння під

впливом ваги користувача може призвести до небезпечних наслідків. Внаслідок звичайних рухів і дій користувача,

наприклад внаслідок підйому сидіння або регулювання нахилу спинки, не повинні виникати з’єднання внапустку, з рі-

жучою крайкою та під тиском.

4.3. Стійкість

Сидіння не повинне перекидатися під час випробувань, проведених відповідно до правил тестування, зазначених

у EN 1022.

4.4. Конструкція

Після проведення випробувань на міцність і довговічність сидіння не повинно бути ушкоджень або змін функціону-

вання, що впливають на безпеку виробу. Це також означає, що після випробувань не повинно бути ніяких гострих або

колючих частин тощо.

При цьому має бути зрозуміло, що виконання зазначених вимог не гарантує, що ушкодження не будуть відбуватися

внаслідок неправильного використання або після надмірно тривалого строку експлуатації виробу.

Джерело: Текст стандарту ENV 12520 «Domestic furniture-Seating-Mechanical and structural safety requirements»

7

69

Додаток 7

Приклади зі стандартів України

ГОСТ 19917-93 «Меблі для сидіння і лежання. ЗТУ35»

• У тексті міститься вказівка на обов'язковість вимог: «…п. 2.1. Меблі повинні відповідати вимогам цього стандарту, технічній документації і зразку-еталону» (аналогічну вимогу включено в багато інших українських стандартів на меблі і їх компоненти).• Технічні вимоги надмірно деталізовані і містять посилання на застарілі ГОСТи (на фурнітуру, фанеру, дерево-

стружкові плити, вату тощо). • Обов'язкове проведення приймально-здавальних випробувань на кожному виробі.

СТ СЕВ 2025-79 «Меблі побутові корпусні і столи. Номенклатура показників якості»

Містить такі показники, як:• комфортабельність (функціональні розміри, зручність користування, догляду, розташування в приміщенні);• естетичні показники (форма, колір, фактура);• надійність і довговічність;• властивості поверхні (категорія покриття, ступінь блиску, товщина лаку, адгезія, твердість, стійкість до перепаду

температур, водостійкість, світлостійкість тощо);• рівень виконання (відхилення розмірів зазорів, прорізів, шорсткість).

Загалом стандарти обтяжені надмірною деталізацією (детальний опис припустимих видів матеріалів, їх показників тощо), що не сприяє застосуванню прогресивних технологій і матеріалів.

35 ЗТУ — загальні технічні умови.

3. Одяг (за винятком одягу спеціального застосування і захисного одягу)


У каталозі ISO наведено 10 стандартів, які стосуються винятково позначення розмірів одягу.

Перелік стандартів Європейського Союзу нараховує 14 стандартів ЕN. Серед них 7 стандартів з випробування

таких показників, як:• індекс стискання;• захисні властивості тканин від сонячного

ультрафіолету;• опір стиранню;• фізіологічні властивості (теплоізоляційні);• зміна розмірів.

У 4 стандартах встановлюються терміни, позначення, класифікація, маркування тощо.

Вимоги до одягу містять лише 3 стандарти. Це:

ЕN 14682:2004 «Безпека дитячого одягу. Мотузочки й шнурки для зав’язування на дитячому одязі. Специфікація»ЕN 14878:2007 «Текстильні тканини. Горючість дитячої нічної білизни. Специфікація»ЕN 13536:2001 «Вироби, наповнені пір’ям і пухом. Вимоги до одягу. Легкість використання»

7

70

Додатки

Аналіз переліків стандартів ISO і EN свідчить, що їх кіль-кість і кількість норм, що регулюються, значно менша порівняно з тими, що чинні в Україні: немає жодного стандарту ISO з детальними технічними вимогами до одягу, а серед європейських стандартів вимоги містять лише три стандарти. Основний масив стандартів вста-новлює винятково методи випробувань для визначення значень різних параметрів одягу.

В офіційно виданому Каталозі нормативних документів на 2007 р. побутовому одягу присвячено приблизно 19 чинних в Україні стандартів. З них 12 ГОСТів, шість ДСТУ і один РСТ УРСР. У двох стандартах наведена номенк-латура показників якості: розміри, види застосовуваних матеріалів, відповідність функціональному призначен-ню, можливість хімчистки, прання, прасування тощо, в одному — методи випробувань. Решта 16 документів (84%) містять детальні технічні вимоги до видів одягу і методи випробувань.

3.2. Рівень гармонізації

Серед чинних в ЄС стандартів на одяг є лише два нормативних документи 1993 і 1995 рр. Всі інші, а це 12 (86%) документів, — прийняті після 2000 р.

В Україні навпаки, після 2000 р. прийнято лише п’ять стандартів (26%), інші ГОСТи затверджені з 1980 по

1993 рр.

Аналіз найменувань чинних міжнародних і європейсь-ких стандартів на одяг показує, що кількість документів, які містять конкретні вимоги до продукції (переваж-но до дитячої), є мінімальною, а основний масив стандартизує конкретні методи випробувань різних показників побутового одягу. Українська стандартиза-ція у сфері побутового одягу залишилася на рівні часів СРСР. Частка ГОСТів становить 79%. Серед національ-них стандартів на побутовий одяг немає стандартів, гармонізованих з ISO та/або EN. Чинні стандарти здебільшого містять застарілі норми і посилання на ГОСТи колишнього СРСР. Вони також містять цілу низку обов’язкових вимог, що регламентують не результат, а процес або компоненти виробництва, але які дозволя-ють контролюючим органам застосовувати санкції до суб’єктів підприємницької діяльності у разі недотриман-ня вимог. Це не сприяє впровадженню нових матеріалів і технологій у виробництво одягу, а також модернізації і розвитку галузі.

7

71

Додаток 7

Приклади з інших стандартів України

ГОСТ 4.45-86 «СПКП. Вироби швейні побутового призначення. Номенклатура показників»

Встановлює показники якості для оцінки виробів при розробці і введенні продукції у виробництво:• відповідність основному функціональному призначенню;• можливість хімчистки, прання, прасування; • статична відповідність; • відповідність сучасному напрямку моди;• рівень обробки і оздоблення виробу;• чіткість і виразність виконання товарних знаків і ярликів;• зручність користування.

Європейські стандарти: формулюються лише істотні вимоги стосовно безпеки

Приклад 3. Український (ГОСТ) і європейський (EN) стандарти на дитячий одяг

В Європейському Союзі, на відміну від України, фактично не існує стандартів і норм, що визначають технічні вимоги

до одягу, а відносно дитячого одягу чинні лише дві специфікації, що стосуються виключно питань безпеки виробів. У

той же час, в українських стандартах не вдалося виявити, наприклад, вимог до горючості матеріалів для дитячого одягу,

в тому числі нічного одягу. Тому тут наводяться порівняння лише між співставними положеннями європейського стан-

дарту і ГОСТу на предмет загальних конструктивних характеристик дитячого одягу.

EN 14878:2007-8 Текстильні тканини — Горючістьдитячої нічної білизни — Специфікація

ГОСТ 12694-90. Вироби трикотажні білизняні для немовлят, дітей ясельного і дошкільного віку

…10.1. Загальні особливості моделі й вимоги до піжам…10.1.2. Деякі особливості предметів одягу можуть роз-глядатися як такі, що становлять більшу небезпеку, ніж інші; широкі й довгі спідниці, вільні рукави — це одні з таких особливостей. При їх виготовленні мають засто-совуватися деякі обмеження.Наступні пункти визнача-ють розміри, яких слід дотримуватися.

10.2. Верхні частини піжам, або сорочки10.2.1. Верхні частини піжам, або сорочки не повинні мати окружності низу більшої, ніж розмір стегон, на які вони спроектовані, +20% ширини.10.2.2. Верхні частини піжам, або сорочки повинні бути спроектовані так, щоб мати низ не більше, ніж на 10 см нижче промежини.

10.3. Піжамні штаниПіжамні штани внизу не повинні бути ширше, ніж у коліні.

10.4. Рукава піжамиЯкщо рукав спроектований так, що закінчується нижче ліктя, його низ не повинен мати окружності більше 40 см, і в будь-якому випадку довжина окружності рукава не повинна перевищувати 50 см.

…2. Технічні вимоги2.1. Білизняні трикотажні вироби повинні відповідати вимогам цього стандарту і за зовнішнім виглядом, моделлю, конструкцією, виготовленням і прикладни-ми матеріалами — зразку-еталону, затвердженому ГОСТом 15.007, і технічному опису на модель, за-твердженому у встановленому порядку.2.2. Характеристики.2.2.1. Білизняні вироби виготовляють із натуральної і штучної сировини і їх сполучень.2.2.2. Вимоги до пошиття, види і параметри стібків і швів, лінійна щільність швейних ниток і ниток повинні відповідати вимогам ГОСТу 10399, ГОСТу 6309 та ін-шої НТД36.2.3. Вимоги до сировини і матеріалів.2.3.1. Полотна, застосовувані для виготовлення білиз-няних виробів, повинні відповідати вимогам ГОСТу 28554 та іншої НТД.2.3.2. Зміна лінійних розмірів повинна відповідати ГОСТу 26289.2.3.3. Стійкість фарбування повинна відповідати ГОСТу 2351.2.3.4. Прикладні, оздоблювальні матеріали, фурніту-ра і швейні нитки повинні відповідати вимогам НТД.

36 НТД – нормативно-технічна документація.

7

72

Додатки

ГОСТ 7474-88 «Вироби трикотажні верхні для жінок і дівчат. Загальні технічні умови»

• Встановлює обов'язковість дотримання стандарту. Містить норму про те, що «...недотримання стандарту пе-реслідується за законом», а пункт 2.1 встановлює, що «...верхні трикотажні вироби повинні відповідати вимогам цього стандарту і за зовнішнім виглядом моделі, конструкції — зразку-еталону, затвердженому відповідно до ГОСТу 17.005-88».

• Детально описує вимоги до сировини й матеріалів (як правило, з посиланнями на інші ГОСТи).

• Показники, що контролюються, у виробах: поверхнева щільність і вологість; лінійні розміри; розривні характе-ристики; розтяжність; незворотна деформація; стійкість до стирання; стійкість фарбування до фізико-хімічних впливів (світла, прання, поту, прасування, сухого тертя, органічних розчинників); розтяжність шва…

• Передбачає приймання виробів: обов'язковість проведення приймально-здавальних випробувань, транспорту-вання та зберігання.

Як бачимо, українські стандарти містять масу посилань на інші стандарти і норми. Це робить технічне регулю-вання в кожній галузі багатоступінчастим, громіздким, складним для розуміння і виконання механізмом.

І це при тому, що самі стандарти не є добровільни-ми (як у більшості країн світу), а містять пряму вказівку на обов’язковість виконання усього масиву детальних приписів і норм.

8

73

Додаток 8

№ Стандарт Назва Об’єкти обов’язкової сертифікації

Інші нормативні документи, що застосовуються при обов’язковій сертифікації

Перелік послуг для населення, що регламентуються стандартами та підлягають обов’язковій сертифікації37

1.

Послуги харчуван

ня

ГОСТ 30523-97 Услуги общественного пи-тания. Общие требования

Послуги закладів громадського харчування: ресторанів, барів, кафе, їдалень, закусочних тощо

СанПіН, норматив-ні документи на кулінарну продук-цію, Правила по-жежної безпеки

2. ГОСТ 30524-97Общественное питание. Требования к обслужива-ющему персоналу

3. ГОСТ 30389-95Общественное питание. Классификация предпри-ятий

4. ГОСТ 30390-95

Общественное питание. Кулинарная продукция, реализуемая населению. Общие технические ус-ловия

5. ДСТУ 4281:2004Заклади ресторанного господарства. Класифі-кація

6.

Послуги тури

стичні

ГОСТ 28681.2-95

Туристско-экскурсионное обслуживание. Турист-ские услуги. Общие тре-бования

Послуги готелів з ресторанами, без ресторанів; послуги кемпінгів та місць для короткотермінового проживання; послуги дитячих та студентських літніх таборів; послу-ги центрів та будинків відпочинку; послуги санаторних та курортних закладів оздоровчого характеру; здача в оренду вмебльованих приміщень на короткий термін; послуги з надання спальних місць у спальних вагонах, круїзних судах та інших транспортних і плавзасобах

СанПіН, ДБН, СНіП,правила користу-вання готелями й аналогічними засобами роз-міщення та на-дання готельних послуг, норматив-ні документи на послуги, Правила пожежної безпеки

7. ДСТУ 4268:2003 Послуги туристичні. Засо-би розміщування. Загальні вимоги

8. ДСТУ 4269:2003 Послуги туристичні. Класи-фікація готелів

9. ДСТУ 4527:2006 Послуги туристичні. Засо-би розміщення. Терміни та визначення

Перелік послуг для населення, що регламентуються стандартами10.

Побутові по

слуги

ГОСТ 30335-95 Услуги населению. Термины и определения

11. ГСТУ 201-01-95 Порядок розроблення, узгодження, затвердження, обліку та застосування галузевих стандартів на побутові послуги

12. ГОСТ 30589-97 Услуги бытовые. Ремонт и техническое обслуживание бытовой радиоэлектронной аппаратуры. Общие технические условия

13. ГОСТ 30590-97 Услуги бытовые. Ремонт и техническое обслуживание стиральных машин. Техничес-кие условия

14. ГОСТ 30591-97 Услуги бытовые. Ремонт и техническое обслуживание электробытовых машин и приборов. Общие технические условия

15. ГОСТ 30592-97 Услуги бытовые. Ремонт и техническое обслуживание холодильных приборов. Тех-нические условия

Додаток 8. Обов’язкова стандартизація та сертифікація послуг в Україні

37Згідно з наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» вiд 01.02.2005 р. № 28.

8

74

Додатки

16.Тран

спор

тні

послуги

ГОСТ 30594-97 Услуги транспортные. Пассажирские перевозки. Номенклатура показателей ка-чества

17. ГОСТ 30595-97 Услуги транспортные. Грузовые перевозки. Номенклатура показателей качества

18. ГОСТ 30596-97 Услуги транспортные. Термины и определения

19.

Послуги

перу

каре

нь ДСТУ 4094-2002 Послуги перукарень. Загальні вимоги

20. ГСТУ 201-05-97 Послуги перукарські. Загальні технічні умови

21. ГСТУ 201-14-99 Послуги манікюрні та педикюрні. Загальні технічні умови

22.

Послуги

автосе

рвiсу ГОСТ 31304-2005 Услуги автосервиса. Услуги станций технического обслуживания. Виды услуг, поря-

док оказания и требования к их качеству

23. ГОСТ 31305-2005 Услуги автосервиса. Тонирование стекол автомобилей. Общие требования

9

75

Додаток 9

Додаток 9. Порівняння структури зовнішньої торгівлі в Україні та Польщі (засоби виробництва)

УКРАЇНА основні експортні партнери — порівняння країн ОЕСР та не-ОЕСР (засоби виробництва), 2006 р.

УКРАЇНА основні партнери з імпорту — порівняння країн ОЕСР та не-ОЕСР (засоби виробництва), 2006 р.

Джерело: Статистична база даних ООН з торгівлі товарною продукцією, http://comtrade.un.org

Разом країни ОЕСР 69%

Росія 51%

Інші країни ОЕСР 7%


Угорщина 6%Німеччина 3%Польща 1%

Інші 17%

Індія 3%

Казахстан 6%

Білорусь 6%

Швеція 5%

США 4%

Німеччина 21%

Італія 9%

Інші 7%

Росія 17%Китай 7%


ПОЛЬЩА основні експортні партнери — порівняння країн ОЕСР та не-ОЕСР (засоби виробництва), 2006 р.

ПОЛЬЩА основні партнери з імпорту — порівняння країн ОЕСР та не-ОЕСР (засоби виробництва), 2006 р.

Джерело: Статистична база даних ООН з торгівлі товарною продукцією, http://comtrade.un.org

Росія 6%

Україна 4%

Інші 12%

Італія 4% Швеція 5%

Сполучене Королівство 5%

Нідерланди 6%

Франція 8%

Німеччина 23%Інші країни ОЕСР 27%

Японія 3%

Інші 9%

Китай 13%

Україна 0,1%

Росія 0,1%


Німеччина 25%

Італія 8%

Корея 7%

Франція 5%

США 4%



10

76

Додатки

Додаток 10. Базові принципи нової системи регулюван-ня в хiмiчній промисловості — REACH

REACH (скорочення вiд англійського Registration, Evaluation, Authorization and Restriction of Chemicals) — це нове нормативне положення щодо реєстрації, оцінки, дозволу і обмеження хімікатів.

Набрало чинності 1 червня 2007 р. Воно спрощує і покращує попередню законодавчу базу ЄС стосовно хімічних речовин.

Основною метою REACH є:• вдосконалення захисту здоров’я людей і навко-

лишнього середовища від ризиків, що їх можуть становити хімікати;

• сприяння впровадженню нових методів випробувань/тестування;

• забезпечення вільного обігу речовин на міжнародно-му ринку, і

• підвищення конкурентоспроможності та сприяння впровадженню інновацій.

REACH робить саму індустрію відповідальною за оцінку та управління ризиками, пов’язаними з хімікатами, і надання відповідної інформації щодо питань безпеки споживачам. Паралельно, ЄС може вжити додаткових заходів стосовно надзвичайно небезпечних речовин там, де існує необхідність додаткових дій на рівні ЄС.

Усі виробники та імпортери хімікатів повинні визначати та управляти ризиками, що пов’язані з речовинами, які вони виробляють і продають на ринку. Для хімікатів, що виробляються або імпортуються у кількості від 1 тонни і більше на компанію на рік, виробники та імпортери по-винні продемонструвати, що вжили відповідних заходів за допомогою реєстраційного досьє, яке вони повинні подати до Європейського агентства з питань хімікатів.

Агентство може перевірити відповідність досьє вимогам REACH і повинно оцінити пропозиції щодо тестування, щоб переконатись, що оцінка хімічних речовин не призведе до непотрібних випробувань, особливо на тваринах.

За необхідності, Агентство також може відібрати від-повідні хімічні речовини для розширеної і поглибленої оцінки.

REACH також передбачає дозвільну систему, спря-мовану на забезпечення належного контролю за речовинами, які пов’язані з високим ступенем ризику, а також їх заміну альтернативними речовинами або технологіями у випадках, коли це доцільно з економічної або технічної точки зору. Якщо така заміна є неможли-вою, використання речовин може бути дозволено лише у тих випадках, коли таке використання забезпечує загальне благо і вигоду для суспільства.

Крім того, уповноважені органи ЄС можуть накла-дати обмеження на виробництво, використання, або розміщення на ринку речовин, що спричиняють неприй-нятний ризик для здоров’я людей або довкілля.

Відповідні органи країн — членів ЄС несуть відповідаль-ність за забезпечення виконання положень REACH шляхом перевірок, а також застосування штрафних санкцій у випадках недотримання вимог.

Джерело: http://ec.europa.eu/enterprise/reach/reach_more_info_en.htm

11

77

Додаток 11

Додаток 11. Прямі витрати, пов’язані з технічним регулю-ванням в Україні в 2006 р. (у секторі послуг)

Назва Реєстрація технічних умов

Обов’язкова сертифікація Загалом

Загальні витрати в 2006 р. (у перерахунку на чистий прибуток), долари США $ 3844762 $ 10071133 $ 13915895

Витрати, яких підприємства сфери послуг могли б уникнути, ЯКБИ не були вимушені вдаватися до процедур реєст-рації технічних умов (або змін до них)

Пункт Назва показника Значення Джерело

А Кількість функціонуючих підприємств в Україні в 2006 р. (у секторі послуг)

95335 підприємств

Державний комітет статистики України, Державна податкова

адміністрація

B Частка підприємств у секторі послуг, які зареєстрували технічні умови або зміни до них у 2006 р. 9%

IFC, Дослідження системи технічного регулювання

CПовна сума (включаючи офіційні та неофіційні платежі), сплачена підприємством сфери послуг для реєстрації усіх технічних умов або змін до них у 2006 р.

3000 грн($ 594)

DСтавка податку на прибуток підприємства 25% Чинне законодавство УкраїниОбмінний курс у 2006 р. 5,05 грн/$ Національний банк України

Загальні витрати в 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток 19416048 грн ($ 3844762) A*B*C*(1-D)

Витрати, яких підприємства сфери послуг могли б уникнути, ЯКБИ не були вимушені вдаватися до процедур обов’язкової сертифікації


А Кількість функціонуючих підприємств в Україні в 2006 р. (у секторі послуг)




BЧастка підприємств у секторі послуг, які отримали обов’язкові сертифікати на свою продукцію в органах технічного регулювання у 2006 р.

7%IFC, Дослідження системи технічного регулювання

CПовна сума (включаючи офіційні та неофіційні платежі), сплачена підприємством сфери послуг для отримання одного обов’язкового сертифіката в 2006 р.

10000 грн($ 1980)

D Ставка податку на прибуток підприємства 25% Чинне законодавство України

Обмінний курс у 2006 р. 5,05 грн/$ Національний банк України

Загальні витрати в 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток 50859223 грн ($ 10071133) A*B*C*(1-D)

12

78

Додатки

Додаток 12. Прямі витрати, пов’язані з технічним регулюванням в 2006 р. (вцілому по Україні)

ПунктЗагальні витрати підприємств у 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток, долари США

Реєстрація технічних умов

Обов’язкова сертифікація

Перевірка органом технічного регулювання

Загалом

TMC (1, 2)

Грошові витрати, яких підприємства могли б уникнути, ЯКБИ не були вимушені вда-ватися до вказаних процедур у 2006 р.

$ 59187850 $ 47191396 $ 106379245

TLC Трудові витрати, яких підприємства могли б уникнути, ЯКБИ їх не перевіряли органи Держспоживстандарту

$ 20831285 $ 20831285

Загальні витрати у 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток $ 59187850 $ 47191396 $ 20831285 $ 127210530

Витрати, яких підприємства могли б уникнути, ЯКБИ не були вимушені вдаватися до процедур реєстрації технічних умов (або змін до них)


A Кількість функціонуючих підприємств в Україні в 2006 р.




B Частка підприємств, які зареєстрували технічні умови або зміни до них у 2006 р. 10%


СПовна сума (включаючи офіційні та неофіційні платежі), сплачена підприємством для реєстра-ції усіх технічних умов або змін до них у 2006 р.

10000 грн ($ 1980)

DСтавка податку на прибуток підприємства 25% Чинне законодавство УкраїниОбмінний курс у 2006 р. 5,05 грн /$ Національний банк України

TMC 1 Загальні грошові витрати у 2006 р., у перерахун-ку на чистий прибуток

298898642 грн($ 59187850) A*B*C*(1-D)

12

79

Додаток 12

Витрати, яких підприємства могли б уникнути, ЯКБИ не були вимушені вдаватися до процедур обов’язкової сертифікації




Державний комітет статистики України, Державна податкова адміністрація

BЧастка підприємств, які отримали обов’язкові сертифікати на свою продукцію в органах технічного регулювання у 2006 р.

8%


С

Повна сума (включаючи офіційні та неофіційні платежі), сплачена підприємством для отримання одного обов’язкового сертифіката в 2006 р.

10000 грн($ 1980)


TMC 2 Загальні грошові витрати в 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток

238316548 грн($ 47191396) A*B*C*(1-D)

Витрати, яких підприємства могли б уникнути, ЯКБИ їх не перевіряли органи Держспоживстандарту

Пункт Показник Значення Джерело



Державний комітет статистики України, Державна податкова адміністрація

BЧастка підприємств, які було перевірено щонайменше одним управлінням/органом Держспоживстандарту

40%IFC, Дослідження системи технічного

регулюванняC Вартість робочої сили, залученої до перевірок

із боку підприємства 928 грн ($ 184)


TLC Загальні трудові витрати в 2006 р., у перерахунку на чистий прибуток

105197987 грн ($ 20831285) A*B*C*(1-D)

13

80

Додатки

СТАНДАРТИЗАЦІЯ Середнє Промисловість ПослугиВідсоток підприємств, виробництво на яких регулюється обов’язковими стандартами або технічними умовами 62% 81% 46%

Час, витрачений на підготовку пакета документів, необхідних для реєстрації технічних умов або змін до них в органах ДССУ в 2006 р.

26 робочих днів

Час, від моменту подання документів до отримання технічних умов

30 календарних

днів

Повна сума, яку одне підприємство витратило на реєстрацію технічних умов або змін до них у 2006 р., в тому числі видатки на лабораторні дослідження, інші офіційні та неофіційні платежі

10000 грн. ($2000)

Відсоток респондентів, які зазначили, що дотримувати держав-них стандартів було складно або дуже складно 57%

СЕРТИФІКАЦІЯ Середнє Промисловість Громадське харчування

Відсоток компаній, продукція або послуги яких підлягали обов’язковій сертифікації 23% 31% 24%

Відсоток виручки цих компаній від продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації 84%

Час, витрачений на підготовку пакета документів, необхідного для отримання одного обов’язкового сертифіката (в тому числі випробування зразків), за винятком підприємств торгівлі

13 робочих днів

Час, від моменту подання документів до отримання одного обов’язкового сертифіката, за винятком підприємств торгівлі

30 календарних

днів

Повна сума, яку одне підприємство витратило в цілому, щоб отримати всі обов’язкові сертифікати в 2006 р., у тому числі вит-рати на лабораторні дослідження та інші офіційні документи, за винятком підприємств торгівлі

10000 грн. ($2000)

15000 грн. ($3000)

39000 грн. ($7800)

ПЕРЕВІРКИ Середнє Промисловість Громадське харчування Торгівля

Частка підприємств, які перевірялись принаймні один раз органами ДССУ у 2006 р. 40% 50% 66% 41%

ОБХІД ПРОЦЕДУР Середнє

Відсоток респондентів, які використовували будь-який неофіційний метод вирішення питань із ДССУ 72%


Додаток 13. Статистичні дані опитування

УЗАГАЛЬНЕНІ ДАНІ

13

81

Додаток 13



Україна (в середньому)

Будівництво

Промисловість


Торгівля

Транспорт

Інші послуги

62%

86%

81%

67%

57%

46%

46%


Чи регулюється виробництво продукції Вашого підприємства обов’язковими стандартами (такими як ГОСТи, ДСТУ) або технічними умовами?




Мікро-

Малі

Середні

Великі

62%

59%

72%

77%

96%


Чи регулюється виробництво продукції Вашого підприємства обов’язковими стандартами (такими як ГОСТи, ДСТУ) або технічними умовами?








Торгівля

Транспорт

10%

20%

17%

10%

9%

9%

5%


Чи реєструвало Ваше підприємство технічні умови або зміни до них в органах Держспожив-стандарту в 2006 р.?

13

82

Додатки




Мікро-

Малі

Середні

Великі 61%

19%

16%

8%

10%


Чи реєструвало Ваше підприємство технічні умови або зміни до них в органах Держспоживстандарту в 2006 р.?




Мікро-

Малі

Середні

Великі

26

10

3

32

70

Середня кількість днів

Скільки часу (в робочих днях) в середньому витрачало Ваше підприємство на підготовку пакета документів, необхідних для реєстрації технічних умов або змін до них в органах Держспоживстандарту в 2006 р.?




Мікро-

Малі

Середні

Великі

30

22

7

18

45

Середня кількість днів

Скільки часу (в календарних днях) в середньому чекало Ваше підприємство на реєстрацію технічних умов (або змін до них) ДССУ з моменту подачі документів у 2006 р.?

13

83

Додаток 13






Торгівля

Транспорт



23%

31%

24%

23%

23%

22%

14%


Чи підлягає продукція (послуги) Вашого підприємства обов’язковій сертифікації?



* За винятком торгівлі.


Мікро-

Малі

Середні

Великі

23%

22%

26%

37%

32%


Чи підлягає продукція (послуги) Вашого підприємства обов’язковій сертифікації?*





Торгівля



Транспорт


8%

15%

8%

8%

7%

5%

3%


Частка підприємств, які отримали обов’язкові сертифікати в 2006 р.

13

84

Додатки



* За винятком торгівлі


Мікро-

Малі

Середні

Великі

8%

7%

9%

24%

14%


Частка підприємств, які отримали обов’язкові сертифікати в 2006 р.*





Мікро-

Малі

Середні

Великі

13

14

24

7

22

Cередня кількість днів робочих днів

Скільки часу (в робочих днях) витратило Ваше підприємство на підготовку пакета документів, необхідних для отримання одного обов’язкового сертифіката (включаючи випробування зразків продукції) в 2006 р.?*





Мікро-

Малі

Середні

Великі

30

23

21

30

15

Cередня кількість календарних днів

Скільки часу (в кален-дарних днях) в середньому очікувало Ваше підприємство до моменту отримання одного обов’язкового сертифіката в 2006 р.?*

13

85

Додаток 13





Мікро-

Малі

Середні

Великі

30

38

31

27

58

Cередня кількість календарних днів

Скільки часу (в календарних днях) загалом витратило Ваше підприємство на отримання усіх обов’язкових сертифікатів у 2006 р.?*





Мікро-

Малі

Середні

Великі

10000

8200

10000

22000

22500

Середні витрати, грн

Яку суму (в грн.) Ваше підприємство витратило загалом на отримання усіх обов’язкових сертифікатів у 2006 р. (включаючи усі офіційні та неофіційні витрати)?*






Торгівля


Транспорт


40%

66%

50%

41%

38%

31%

30%


Частка підприємств, які були перевірені принаймні одним із департаментів ДССУ в 2006 р.

13

86

Додатки




Мікро-

Малі

Середні

Великі

40%

36%

49%

72%

78%


Частка підприємств, що були перевірені принаймні одним із департаментів ДССУ в 2006 р.






Торгівля


Транспорт


2

2

2

2

2

2

3

Середня кількість перевірок

Скільки разів Ваше підприємство перевірялося будь-яким з департаментів ДССУ в 2006 р.?




Мікро-

Малі

Середні

Великі

2

2

2

3

17

Середня кількість перевірок

Скільки разів Ваше підприємство перевірялося будь-яким з департаментів ДССУ в 2006 р.?

13

87

Додаток 13



Державний технічний контроль

Державний контрольдотримання норм і правил

Державний метрологічнийконтроль

Захист прав споживачів ДССУ

2 18%

16%

20%

22%


Чи перевірялося Ваше підприємство будь-яким із зазначених департаментів ДССУ у 2006 р.?

Технічне регулювання в Україні:як забезпечити розвиток економіки

і захист прав споживачів

2008 рік

Public Disclosure Authorized...Щоб отримати усі обов’язкові...

Documents

Transcript of Public Disclosure Authorized...Щоб отримати усі обов’язкові...