1

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕДАГОГІКА ФОРМУВАННЯТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

У ВИЩІЙ І ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛАХ

Збірник наукових праць

ВИПУСК № 42 (95)

ЗапоріжжяКласичний приватний університет

2015

2

УДК 371.026.9ББК 88.84.845я43

П 86

Збірник включено до переліку фахових виданьзгідно з наказом Міністерства освіти і науки України

від 29 грудня 2014 р. № 1528

П 86 Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвіт-ній школах : зб. наук. пр. / [редкол.: Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін.]. –Запоріжжя : КПУ, 2015. – Вип. 42 (95). – 604 с.

У збірнику на базі проведених авторами досліджень висвітлені актуа-льні питання, що стосуються розвитку творчої особистості в різних типахшкіл, ВНЗ та позашкільних закладів.

Для науковців у галузі педагогіки та психології творчості, педагогів-практиків.

Голова редакційної ради:доктор юридичних наук, професор А. О. Монаєнко

Головний редактор:доктор педагогічних наук, професор Т. І. СущенкоЗаступник головного редактора:доктор педагогічних наук, доцент Л. О. Сущенко

Члени редакційної колегії:доктор педагогічних наук, професор О. І. Іваницькийдоктор педагогічних наук, професор І. М. Ляховадоктор філософських наук, професор Л. М. Сіднєвдоктор педагогічних наук, професор А. В. Сущенкодоктор педагогічних наук, професор О. О. Фунтіковадоктор педагогічних наук, доцент А. В. Віндюкдоктор педагогічних наук, доцент М. Д. Дяченкодоктор психологічних наук, доцентдоктор педагогічних наук, доцент

В. В. ЗарицькаЄ. О. Захаріна

Члени іноземної редакційної колегії:Н. Вишнякова (Республіка Польща)М. Жумарова (Чеська Республіка)І. Ковалчікова (Словацька Республіка)

Рекомендовано вченою радоюКласичного приватного університетупротокол № 6 від 25 лютого 2015 р.

© Класичний приватний університет, 2015© Колектив авторів, 2015

3

До уваги авторів Збірник включено до переліку фахових видань з педагогіки згідно з наказомМіністерства освіти і науки України від 29 грудня 2014 р. № 1528.

Збірник виходить 6 разів на рік: 3 випуски – червень, 3 випуски – грудень.Статті до збірника приймаються до 1 березня і до 1 жовтня відповідно.

Збірник наукових праць регулярно розсилається до бібліотек за списком,установленим ВАК України.

До друку приймаються неопубліковані раніше роботи обсягом 0,5–1 авто-рський аркуш українською, російською або англійською мовою.

Кожна наукова стаття, подана до збірника, повинна мати такі елементи:УДК, анотація українською (до 1000 знаків), російською (до 1000 знаків)та англійською (2000 знаків) мовами і ключові слова (3–10 слів), постанов-ка проблеми в загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими йпрактичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у якихзапочатковано вирішення цієї проблеми й на які орієнтується автор, виді-лення не вирішених раніше частин загальної проблеми; формулювання ме-ти статті; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуван-ням отриманих наукових результатів; висновки й перспективи подальшихрозробок у цьому напрямі; список використаної літератури за алфавітом(оформляти слід згідно з вимогами до бібліографічних описів); підпис ав-тора і дата.

Технічні вимоги до оформлення статей:Стаття має бути набрана в текстовому редакторі Microsoft Word. Поля зусіх боків – 20 мм. Шрифт – Times New Roman 14 з інтервалом 1,5. Кіль-кість таблиць, формул та ілюстрацій має бути мінімальною і застосовувати-ся у статті лише тоді, коли це значно покращує її зміст порівняно з тексто-вою формою викладу. Посилання на літературу подавати безпосередньо втексті у квадратних дужках, зазначаючи порядковий номер джерела, підяким його внесено до списку літератури, та через кому конкретну сторінку.Наприклад: [1, с. 15].

Якщо рукопис статті підготовлено у співавторстві, то на окремому аркушіслід чітко визначити особистий внесок кожного автора у створення руко-пису та посвідчити це своїми підписами.

При передрукуванні матеріалів посилання на збірник наукових праць“Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітнійшколах” обов’язкове.

Паперовий варіант статті, підписаний автором, завірена рецензія докторанаук відповідного профілю (крім випадків, коли автор сам має науковийступінь доктора наук), довідка про автора на окремому аркуші (прізвище,ім’я, по батькові повністю відповідно до паспортних даних, адреса, теле-фони з кодом міста, e-mail, науковий ступінь, вчене звання, посада, уста-нова), диск з ідентичними набраними електронними варіантами статті тадовідки про автора передаються головному редакторові або надсилаютьсяза адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70б, Класичний при-ватний університет, кафедра управління навчальними закладами і педаго-гіки вищої школи.

Телефон для довідок: 099 055 4278, 098 722 0539, Сущенко Лариса Олександрівна.

4

ЗМІСТ

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

С. О. ВАСИЛЬЄВАПРОФЕСІЙНИЙ СТАТУС ВИКЛАДАЧІВХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ НА ПОЧАТОК ЙОГО ЗАСНУВАННЯ ................ 10

К. О. ДЕРМЕЛЬОВАПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ:ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ....................................................................................................... 17

С. Е. ЛЯТУРИНСЬКАМЕТОДИЧНА ТА ВИКЛАДАЦЬКА КАР’ЄРА Ч. В. ЕЛІОТАВ КОНТЕКСТІ ПОБУДОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІНАВЧАННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ХІМІЯ” ............................................................................... 22

М. В. МАЗУРЕНОКОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ НАРКОМОСУ УСРРУ ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В 1920-Х РР. ........................................................................... 30

Х. О. ОНАСЬКОРЕЙТИНГОВЕ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВУ МОДУЛЬНОМУ НАВЧАННІ (КІНЕЦЬ ХХ СТ.)............................................................ 38

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ОСВІТИ

С. М. АМЕЛІНА, С. Е. ХАЛІЛОВАРЕАЛІЗАЦІЯ АЛГОРИТМУ ФОРМУВАННЯ ПРОЕКТНИХ УМІНЬМАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ САДОВО-ПАРКОВОГО ГОСПОДАРСТВА...................... 44

О. І. БАБЕЛЬЧУКСИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮВ СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ........................................................................... 51

Б. І. БЕЗ’ЯЗИЧНИЙСИСТЕМА ІНДИВІДУАЛІЗОВАНОГО НАВЧАННЯМАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТА ДЕЯКІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ.................................................................. 58

В. В. БЕНЕДЮКПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ ПРИ ФОРМУВАННІ ГЕОГРАФІЧНИХ ЗНАНЬ...... 66

С. А. БИКАСОВАПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СЛУЖБИУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ У 20–90-х РР. ХХ СТ. .......................... 74

Л. Г. БУДАНОВАМОНІТОРИНГ ЯКОСТІ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙМАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ............................................................................................ 81

Т. А. ГЛОБАНАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КООРДИНАЦІЙНИХЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ ...... 87

Т. В. ДНІПРОВСЬКАКОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇКОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ АВТОТРАНСПОРТУ ...................... 94

С. М. ДУБОВИКМЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОГО СТИЛЮ ПРОФЕСІЙНОГОСПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЕКОНОМІКИ..................................... 102

5

Н. С. ЖДАНОВАМОДЕЛЬ ЦИКЛУ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО КОМПЛЕКСУЗ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ДЛЯ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ............................................ 108

А. Г. ЗАХАРІНАВИКОРИСТАННЯ ІГОР У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІМАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ТУРИЗМУ ДО АНІМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВ РЕКРЕАЦІЙНО-ОЗДОРОВЧІЙ СФЕРІ ......................................................................... 116

Є. А. ЗАХАРІНАТЕХНОЛОГІЇ ОЗДОРОВЧОГО ФІТНЕСУ В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХУЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ .................................................................................. 123

Л. В. ЗДАНЕВИЧЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ВИХОВАТЕЛІВДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У СИСТЕМІПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ............................................................ 129

О. В. ЗОСИМЕНКООСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВИХОВАТЕЛІВ ДНЗ У ПРОЦЕСІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ........................... 136

Н. Д. КАБУСЬАКТУАЛЬНІСТЬ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП .......................................................... 144

І. М. КОВАЛЬЧУКМЕТОДИ Й ФОРМИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ УЧИТЕЛЯТЕХНОЛОГІЙ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ .............................. 152

Т. В. КРАШЕНІННІКОВАСПЕЦИФІКА ВИКЛАДАННЯ МОВНИХ ДИСЦИПЛІНДЛЯ ПРАВООХОРОНЦІВ.................................................................................................. 161

Ю. П. КРАЩЕНКОСАМОРЕАЛІЗАЦІЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВУ СИСТЕМІ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ............................................... 168

І. З. ЛЕЦЮКІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ДИДАКТИЧНИЙІНСТРУМЕНТ МАЙБУТНЬОГО УЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ........................ 175

А. В. МАКАРЕНКОПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА ТА АРТИСТИЗМ ВИКЛАДАЧАЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ............................... 184

О. М. МЕЛЬНИККЕРІВНИЦТВО САМОСТІЙНОЮ РОБОТОЮ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУЗ ВИКОРИСТАННЯМ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯНА ЕЛЕКТРОННИХ НОСІЯХ ........................................................................................... 192

Н. С. МУШИНСЬКАТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІВ УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВНА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ ......................................................................................... 200

І. І. ОБЛЄСМЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕФЕКТИВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇНАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯДИСЦИПЛІН ФІЛОСОФСЬКО-ГУМАНІТАРНОГО БЛОКУ........................................ 209

6

Ю. В. ОРЕЛ-ХАЛІКФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО НАСТУПНОСТІЯК ОДНОГО З ПРОВІДНИХ ЧИННИКІВ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИМАЙБУТНЬОГО МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА ............................................................ 218

О. Ю. ОСМОЛОВСЬКАСИСТЕМА ЛІНГВОПСИХОЛОГІЧНИХ ВПРАВ З ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИНА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ, СПРЯМОВАНАНА РОЗВИТОК ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ ......................... 225

Ю. О. ПИВОВАРОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ФРНЩОДО РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНОСТІ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ ................................ 233

М. Е. ПІСОЦЬКАПИТАННЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ В СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ .............. 239

І. Ф. ПОПОВИЧРОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙУ ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИВ УМОВАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ............................................................ 247

О. Л. ПРИТУЛАПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИДО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ В ТРАДИЦІЯХ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА ............ 252

О. Є. ПРОКОПЧЕНКОМЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ШКАЛИОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕСТОВОГО КОНТРОЛЮЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ВІДПОВІДНО ДО МОДЕЛІ RASCH-IRT .................................... 257

О. С. ПРОЦЕНКОКРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ, РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ЖИТТЄВОЇКОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХНАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ............................................................................................... 262

Н. В. РУКОЛЯНСЬКАФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ФАХОВОГО МОВЛЕННЯМАЙБУТНІХ ПРАВНИКІВ................................................................................................ 268

О. О. САМСОНОВААКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПЕДАГОГАДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ................................................................ 276

С. В. САПОЖНИКОВСУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВУ КРАЇНАХ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ ................................................................. 286

І. Є. СЕМЕНЕНКОАКТИВІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВБАЗОВИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ЗАСОБАМИ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ............................ 298

С. В. СИВАШОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ДОРОСЛИХУ СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ..................................... 306

А. В. СИДОРУКАНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ВИКОРИСТАННЯ АНІМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВ СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ..................................................................................... 314

В. М. СМОЛЯКСТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЯВЛЕННЯМАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ З ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ.... 320

7

О. Ф. СМОЛЯРЧУККУРС “МОВА І КОМУНІКАЦІЯ” ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ПРОГРАМАУ ПІДГОТОВЦІ ФІЛОЛОГІВ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИВ КИТАЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ .................................................................... 329

Л. О. СУЩЕНКООСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ.......... 338

Р. В. СУЩЕНКОПЕДАГОГІЧНИЙ ВПЛИВ – ОРГАНІЧНА КОНСТАНТА ФОРМУВАННЯУПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ІНЖЕНЕРА ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ ........ 345

Р. О. ТАРАСЕНКОПЕДАГОГІЧНИЙ ВПЛИВ НА МОТИВАЦІЮМАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ДО ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇКОМПЕТЕНТНОСТІ: ШЛЯХИ, ЗАСОБИ, РЕЗУЛЬТАТИ ............................................. 353

О. Л. ТЕРЬОХІНАФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-МАШИНОБУДІВНИКІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ .......... 362

С. В. ТИХОМИРОВПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУПРОФЕСІЙНИХ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВУ ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ .......................................................... 369

О. І. ТИЩЕНКОФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ .................................... 374

В. С. УЛЬЯНОВАМЕТОДИКА ВИМІРЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІАДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИПЕДАГОГІЧНОГО ВНЗ ...................................................................................................... 380

В. В. УШМАРОВАМЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГОТОВНОСТІ ВЧИТЕЛІВПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО РОБОТИ ЗІ ЗДІБНИМИ УЧНЯМИВ СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ..................................... 390

О. А. ЧЕРНЄГАЗНАЧУЩІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “КОМУНІКАТИВНІ ПРОЦЕСИУ НАВЧАННІ” ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИМАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ ......................................................................... 398

Ю. А. ЧЕЧУРАПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇКУЛЬТУРИ КЕРІВНИКІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ................... 405

І. В. ШАПОВАЛОВАРОЗВИТОК У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТВОРЧОЇАКТИВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ:КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД......................................................................................... 412

С. В. ШЕВЧЕНКООРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІМАЙБУТНІХ БУХГАЛТЕРІВ ДО АВТОМАТИЗАЦІЇБУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ............................................ 419

Л. В. ЯНЧАРСЬКАЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ КОЛЕКТИВНО-ІНДИВІДУАЛЬНОЇМИСЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРИКЛАДІ ДИСЦИПЛІНИ“МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЕКОНОМІКИ”............................................................... 429

8

В. Я. ЯСТРЕБОВАМОДЕЛЬ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІДИРЕКТОРА СУЧАСНОЇ ШКОЛИ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ................................... 437

О. М. ЯЦЕНКОВИКОРИСТАННЯ ДИСПЕРСІЙНОГО АНАЛІЗУ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯМІРИ ВПЛИВУ ПРОЦЕСУ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИНА ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ – МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ...................................................................................................... 444

ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

Л. С. БЕРЕЗОВАПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ КЛАСИЧНИХФРАНЦУЗЬКИХ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ШКІЛ ................................................................ 451

О. А. ЖЕРНОВНИКОВАСТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЇ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАННЯСТАРШОКЛАСНИКІВ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ НОВОГО ТИПУ.................. 458

М. Є. ІСАЄВАУЯВЛЕННЯ ПРО ЩАСТЯ В ОСНОВНИХ СФЕРАХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ..................................................................... 467

В. М. КИРИЧЕНКОПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯКООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ .......................................................... 475

А. І. ПАВЛЕНКОЄВРОПЕЙСЬКІ РАМКОВІ УСТАНОВКИ І КЛЮЧОВІКОМПЕТЕНЦІЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: ПІДХОДИТА ДИДАКТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ .......................................................... 481

С. О. ПАВЛОВАНАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ СФОРМОВАНОСТІПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ .......................... 487

Н. В. ПИЛИПЕНКООСНОВНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ... 493

Ю. С. ПРИСЯЖНЮКАНДРАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ............................................... 499

ВИЩА ШКОЛА

О. Ю. АЖИППОСУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИІНДИВІДУАЛІЗОВАНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ................................................. 506

О. В. АРТЕМЕНКОСТРАТЕГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇНАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ВНЗ................................................................ 514

О. В. БАЖЕНОВ, О. І. ГВАЛТЮКМЕТОДОЛОГІЧНИЙ ОГЛЯД ЗАРУБІЖНИХ ВИХОВНИХ ПІДХОДІВДО АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ ІЗ СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇУ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ....................................................... 522

А. О. ВОЛІКЗМІСТ І СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВІЗ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ........................ 530

9

В. М. ГАРАСЮТАНАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇПІДГОТОВКИ ІНЖЕНЕРІВ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ У НІМЕЦЬКИХ ВНЗ ............ 537

Ю. О. ДЕМЧЕНКООСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇСТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ВНЗ ........................................................ 544

Г. І. ДЗЮБАЗМІСТОВІ ОСОБЛИВОСТІ БАКАЛАВРСЬКИХ ПРОГРАМЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ В НІМЕЧЧИНІ ................................................................ 551

ЛЯО ЦАЙЧЖИ, ЧЖОУ НАНЬИСПОЛЬЗОВАНИЕ РАЗЛИЧНЫХ ВИДОВ ТУРИЗМАВ ПРОЦЕССЕ ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГИЧЕСКОЙКУЛЬТУРЫ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ В КНР .................................................... 557

Н. С. МОРГУНОВАВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ІНТЕРАКТИВНОЇ ДОШКИSMART BOARD У ПРОЦЕСІ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ ВНЗ ................................................................ 562

О. М. ОВЧАРОВАОСНОВНІ ЕТАПИ АДАПТАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВУ ВИЩОМУ ТЕХНІЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ(З ДОСВІДУ РОБОТИ З ІНОЗЕМНИМИ СТУДЕНТАМИ)............................................ 569

N. S. TIMCHENKO-MIKHAYLIDI, V. B. PUGACH, O. I. KARMANOVACORRELATION BETWEEN THE WCO PROFESSIONAL STANDARDSAND THE CURRICULUM OF VOCATIONAL TRAININGOF THE UKRAINIAN ACADEMY OF CUSTOMS ........................................................... 575

П. Д. ЧЕРВОНИЙОРГАНІЗАТОРСЬКІ ВМІННЯ ЯК КОМПОНЕНТ ГОТОВНОСТІ КУРСОВИХОФІЦЕРІВ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ З КУРСАНТАМИ ВНЗ МВС УКРАЇНИ ......... 584

Г. А. ЧЕРЕДНІЧЕНКО, Л. Ю. ШАПРАНРОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇСТУДЕНТІВ ТЕХНОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙУ ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ................................................................. 590

О. В. ЧОРНАІСТОРИЧНІ ВИТОКИ СУЧАСНОЇ ПРАКТИКИ МОНІТОРИНГУЯКОСТІ ОСВІТИ У ВНЗ НІМЕЧЧИНИ ............................................................................ 596

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

10

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

УДК 378.4С. О. ВАСИЛЬЄВА

ПРОФЕСІЙНИЙ СТАТУС ВИКЛАДАЧІВ ХАРКІВСЬКОГОУНІВЕРСИТЕТУ НА ПОЧАТОК ЙОГО ЗАСНУВАННЯ

У статті проаналізовано заснування й розвиток Харківського університету.Встановлено, що створення університету є важливим чинником для розвитку профе-сійного статусу вчителів, університет став підґрунтям, що об’єднало професорів-іноземців та місцевих, які підвищили рівень освіти на українських землях; університетготував учителів для загальноосвітніх закладів, сприяв розвитку науки. Наявність дру-карні, підготовка й розробка методичної літератури, наукові товариства, проведеннялекторіїв для батьків – все це розвивало професійні здібності викладачів, учителів,створювало позитивні умови для розвитку всіх ланок освіти. •

Ключові слова: статус, професійний статус, університет, наукове товариство.На межі тисячоліття дедалі очевиднішою є політична, соціально-

економічна, психолого-педагогічна значущість повноцінної національноїсистеми підготовки вчителів. Особливої ваги набувають питання підготов-ки висококваліфікованих педагогічних кадрів, які мають високий як соціа-льний, так і професійний статус, що стає одним із чинників добробутудержави. Тому вважаємо, що вивчення історичного досвіду формуванняпрофесійного статусу вчителів та впровадження найкращих модифікова-них до сучасності чинників підвищення професійного статусу вчителів єактуальною проблемою для сьогодення.

Метою статті є вивчення та аналіз історичної спадщини засну-вання та розвитку Харківського університету з позиції формування профе-сійного статусу перших викладачів першого університету на Харківщині.

Проблема формування соціально-професійного статусу вчителів урегіональних соціумах досліджена в працях Є. Дюндік, С. Железнякової,О. Лукші, А. Орлова, Г. Солодової, Н. Хрідіної та ін., однак проблема ви-вчення розвитку професійного статусу вчителів в історичному аспекті єнедостатньо вивченою та потребує розробки.

Під професійним статусом учителя ми розуміємо становище, у якомуперебуває вчитель у суспільстві (педагогічному колективі, системі освіти),що визначається результатом педагогічної діяльності вчителя та є зовнішнімпроявом внутрішніх характеристик: професійного володіння педагогічнимизнаннями, вміннями, здібностями, педагогічною технікою, які спрямовані наформування авторитету, поваги, престижу вчителя в суспільстві (колективі),а також залежать від прав, обов’язків і привілеїв, наданих йому державою [1].

Народ Слобідської Україні з повагою ставився до освіти, її пов’язу-вали з духовенством і світським суспільством, тому заснували школи напів-

© Васильєва С. О., 2015

2015 р., Вип. 42 (95)

11

церковні, напівсвітські. Згодом з’явились елементарні школи, які створилицілу мережу шкіл, та школи вищого типу, наприклад, школа в с. Нова Водо-лага та Харківський колегіум (1726 р). Харківський колегіум був закладом,який надавав освіту дітям усіх класів, саме в ньому здобували освіту майбу-тні домашні вчителі (мандрівні д’яки) та розносили освіту світом. Але в цічаси (ХVIII ст.) не вистачало вчителів, навчальних закладів.

Отже, такі чинники, як повага суспільства до просвітництва, існу-вання певної шкільної мережі, необхідність у навчальних закладах та осві-чених учителях, наявність людини, яка взялася за цю справу, стали пози-тивними передумовами для створення Харківського університету. Остато-чною умовою, яка сприяла цій події, став намір імператора Олександра І в1801 р. створити на Слобідській Україні дворянські військові училища. Ім-ператор звернувся до дворян з проханням виділити кошти, на що дворянс-тво дало згоду. Другою подією, яка також сприяла створенню закладу, ста-ло підтвердження прав і привілеїв дворян Слобідської України (29 грудня1801 р.). Цю подію дворяни забажали відзначити, вклавши гроші у великусправу, якою й стало створення університету у м. Харкові, який “був биутворений краще Московського і гідний називатися зосередженням освітиполуденної Росії” [3, с. 158]. В. Каразін зазначав, що Харків міг би статидля Росії тим, чим були Афіни для Греції [3, с. 159]. Аналізуючи літерату-рні джерела [2; 3; 4; 5], зазначимо, що в ці часи Харків був глухим провін-ційним містом із забрудненими вулицями, тому інколи викладачі й студен-ти не мали змоги добратися до університету, через що відміняли заняття –так звані “брудні канікули”, про такі канікули вказано в протоколі від24 березня 1811 р. [3; 5, с. 103]. За існування перших 7 років університетувід антисанітарії, яка призвела до поширення хвороб, вмерло 6 професорівуніверситету [5, с. 103]. Але це не завадило створити Харківський універ-ситет, який довгий час був єдиним науковим центром для СлобідськоїУкраїні, Новоросії та Малоросії, оскільки Київська академія в ці часи вжемала характер спеціального духовно-навчального закладу [3, с. 155].

На початку 1805 р. було сформовано викладацький склад: 9 профе-сорів, 11 ад’юнктів, 1 лектор та 4 вчителі “приємних мистецтв” [3, с. 168].Однією з проблем стала мова, оскільки викладання вели німецькою, францу-зькою, латинською мовами, тому що більшість професорів були зарубіжни-ми. Але студенти були не підготовленими до розуміння стількох мов. Вияви-лося, що студентів, які мали підготовку для слухання університетських лек-цій, мало, тому виникла потреба в додатковій підготовці [3, с. 168]. Урочистевідкриття університету відбулося 17 січня 1805 р. [3, с. 169].

Згідно зі Статутом 1804 р., університет був закладом науковим і на-вчальним. До обов’язків професорів входило: “міркувати про твори, новівідкриття, досліди, спостереження і дослідження, складати при університе-ті навчальні товариства, читати лекції, керувати ад’юнктами, екзаменуватистудентів, вести з ними бесіди”. До обов’язків університету входило:“цензура книг, спостереження за навчальною і навіть за господарською ча-

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

12

стиною у всіх навчальних закладах округу; управління власними справами,чинити суд над своїми членами та їхніми родинами включно” [3, с. 170].

Отже, саме заснування університету стало початком наукової діяль-ності через наукові товариства в Україні, що, у свою чергу, є важливоюумовою формування професійного статусу вчителів. Слід зазначити, щосаме розвиток наукової діяльності був найскладнішим для викладачів у тічаси. Оскільки університет лише розпочав свою діяльність, бібліотека таінші лабораторії були не до кінця обладнані, не вистачало науковців, щоробило розвиток науки майже неможливим.

За професійним статусом викладачами університету, який готував утой час людей, що несли освіту в народ, на кінець 1805 р. було 10 орди-нарних професорів, 1 екстраординарний, 8 ад’юнктів [3, с. 170]. Підкрес-лимо, що підготовка власних професорських кадрів ішла настільки актив-но, що вже через десять років університет забезпечив себе власними педа-гогічними кадрами [4, с. 7].

З іноземних викладачів найбільше було німців, менше – французько-го та слов’янського походження. У перші роки з 29 іноземних професорів18 німців, 7 – слов’ян, які мали західноєвропейську освіту, 4 французи [4,с. 1]. У загальненій кількості, незважаючи на те, що вибір іноземних про-фесорів був не завжди вдалим, але за науковою продуктивністю, особливонімці, мали вищий професійний рівень, ніж руські колеги. Отже, професій-ний рівень зарубіжних колег був вищий, ніж вітчизняних. Хоча більшістьіз приїжджих викладачів не змогли зробити кар’єри на батьківщині, томупереїхали до Харкова, але були й ті, що вже мали певне ім’я в науковомусвіті. Серед німців, що відрізнялись професіоналізмом і високим профе-сійним статусом, були: Христофор Ромель, Іоганн-Баптист Шадь, ЛюдвигКіндратович Якоб, Іван Іванович Гуть, Ферденант Іванович Гизет [4, с. 2].Серед французьких викладачів відоме ім’я мав лише А. Дюгура. Ці вченівже мали певну кількість наукових праць та були відомі в науковому світі,а отже, мали найвищий професійний статус. Серед слов’ян найбільш зна-чущим був Стойкевич, але його наукові праці не відрізнялись оригінальні-стю, він був видатним лектором. Серед руських викладачів найпрофесій-нішим статусом користувалися Ілля Федорович Тимковський, який закін-чив Переяславську семінарію, Київську академію, Московський універси-тет, але він не мав вченого ступеня, лише згодом здобув докторанство йписав наукові праці. Іван Степанович Рижський вчився в Псковській іТроїцькій семінаріях, викладав, учителював у кадетському корпусі, завдя-ки власним науковим працям з логіки та риторики став членом російськоїакадемії. Тимофій Федорович Осіповський закінчив Володимирську семі-нарію, Петербурзьку учительську гімназію, вчителював у Московськомуголовному народному училищі, працював професором у Петербурзькомупедагогічному інституті.

Для нашого дослідження важливо розглянути викладацький складуніверситету, оскільки професори входили до складу ради, що керувалавсією освітою округу. Оскільки нижчі та середні навчальні заклади в адмі-

2015 р., Вип. 42 (95)

13

ністративному плані були пов’язані з університетом, де рада відігравалавирішальну роль, саме рада приймала рішення про прийняття на посаду чизвільнення з посади вчителів, слідкувала за організаційними навчальнимий виховними процесами на всіх ланках освіти, через суд вирішували спірніпитання, призначали покарання для вчителів тощо. Згідно зі Статутом1804 р., до обов’язків університету входило відкриття нових навчальних за-кладів, здійснення нагляду за училищами, забезпечення їх посібниками, за-міщення посадовців у навчальному відомстві [5, с. 105]. При університетістворено училищний комітет, який відповідав за діяльність училищ, щоріч-но призначали візитаторів, якими виступали професори, з метою перевіркидіяльності училищ. Саме Харківський університет відповідав за освіту в9 губерніях, забезпечив перехід на нову систему середніх і нижчих навчаль-них закладів в освіті, перетворення головних народних училищ на гімназії,малі й приходські училища. Професори забезпечували підручниками закла-ди освіти, які виготовляли в друкарні університету. Крім того, університетзабезпечував вчительськими кадрами середні й нижчі заклади освіти.

Позитивним у діяльності університету є те, що він з перших днів пік-лувався про виховання власних професорів, з цією метою в університет за-лучали для викладання вчителів гімназій, особливу увагу приділяли підго-товці власних професорів. У 1811 р. кількість власних професорів вже до-рівнювала кількості іноземців. У 1812 р. у зв’язку з війною погіршилосяставлення до іноземців, а також фінансове становище чиновників, у томучислі й професорів, що призвело до втечі іноземних професорів із Харкова.

Після смерті першого ректора І. С. Рижського в 1811 р. престиж уні-верситету став знижуватись як у міністерства, так і в населення. Проте приуніверситеті існував педагогічний інститут, навчання в університеті булобезкоштовним. За 8 років існування університету (1805–1812 рр.) було по-дано до друку 103 твори [3, с. 176] та створено умови для розвитку профе-сійного статусу вчителів. На 1812 р. бібліотека нараховувала 14,271 тис. ви-дань, працювала друкарня. Усе це свідчить про розвиток освіти в Харкові істворення умов для розвитку професійного статус вчителів і викладачів.

Про ставлення студентів до викладачів, їх здібностей та особистогопрофесійного статусу можна судити, виходячи з аналізу професора Ромелята студентів Селиванова й Розальона. Найвищий особистісний професійнийстатус із вчителів словесності мав І. С. Рижський. Відзначено, що він був“чудовою людиною, мав повагу серед студентів та товариства як професор,як людина, викладав він дуже добре” [4, с. 8]. Осиповський відрізнявся пра-целюбством і точними знаннями. Васильєв мав великі природні здібності йширокий світогляд, гострий розум, але був досить легковажним. МатематикПавловський мав славу гарного оратора, говорив продуманими фразами, га-рно декламував, читав з кафедри, був примірним педантом, мав різнобічнізнання, знав мови, міг спантеличувати студентів. Тимковський говорив кра-сномовні фрази, що інколи мали туманне значення. Шумянський – деканмедичного факультету – любив жартувати, одного разу прочитав цілу лек-

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

14

цію в гумористичному стилі з курсу дієтетики [5, с. 9]. Шейкард відрізнявсядаром захопливої розповіді, Афанасій Іванович Стайкович – чіткою логіч-ною побудовою лекцій. З повагою за працелюбство ставились до Гизе, якийумів зацікавити студентів самостійною роботою. Професор грецької й фра-нцузької мов відрізнявся красномовством, на відміну від практика лікаряДрейсига. Агроном Нельхен, за походженням німець, не знайомий з особли-востями ґрунту України, тож викликав сміх студентів, сказавши про необ-хідність гноювати ґрунт навозом [4, с. 10]. Втім, про Шаде та Якобе ні Ро-мель, ні студенти не залишили жодних спогадів та описів їх діяльності.

Отже, цінувались особистісні якості, знання й педагогічні вміння втой час. Таким чином, ми можемо говорити про високий професійний ста-тус викладачів університету.

Незважаючи на те, що в університеті існували наукові товариства, на-укова діяльність була слабо розвинута. Більшість викладачів не були дослі-дниками, вони більше сприяли популяризації наукових знань у суспільстві.Це зумовлено такими причинами: вітчизняні викладачі не були готові доздійснення самостійних наукових пошуків; у ті часи суспільство висувалодо викладачів інші вимоги, насамперед, володіння ораторським мистецтвом,причому “часто формі віддавали перевагу перед змістом” [4, с. 11]. Викла-дачі чимало уваги приділяли створенню різноманітних посібників для учнівза їх відсутності в середніх та нижчих закладах освіти.

Говорячи про наукову діяльність в університеті, слід наголосити наобов’язковому написанні дисертацій для здобуття наукового ступеня (кан-дидата, магістра та доктора). Магістерські й докторські іспити складали вприсутності двох членів ради, аспіранти – перед комісією з деканів та двохпрофесорів. Після іспитів читали пробні лекції. Слід відзначити, що бажа-ючих здобути ступінь доктора чи магістра було багато, але не завдяки ба-жанню розвивати науки, а заради можливості отримати чин титулярногорадника й колезького асесора. Бажання отримання чину й небажання за-йматися науковою діяльністю стало наслідком деморалізації професорів, задипломи стали давати хабарі [4, с. 13].

У Харківському університеті особливої значущості набули академічніпромови, яких за 10 років було проведено близько 40 актів. Вони користу-вались успіхом у суспільстві, а гарні оратори набули великої популярності.

Виходячи з аналізу [4], педагогічний інститут при університеті почавсвою діяльність з 1811 р., хоча вже в Статуті 1804 р. планувалося його існуван-ня. Він готував учителів для гімназій, але цей інститут “не процвітав” [4, с. 16].

З 1812 р. засновано наукове товариство, яке також було запланованоще в Статуті 1804 р. У цьому ж році за участю університету починають ви-давати першу Харківську газету “Еженедельник”. Усі ці заходи сприялизв’язку університету та суспільства.

Проходили повний курс навчання не всі, значна частина студентів,не закінчивши, йшла працювати вчителями повітових училищ, а ті, хто за-кінчив повний курс, працювали в гімназіях [5, с. 21].

2015 р., Вип. 42 (95)

15

Педагогічним колективом університету з 1808 по 1812 р. було випущено37 кандидатів. На початок ХІХ ст. бути професором було дуже престижно, алечинами не балували професорів, відомо, що ректори університету не мали чи-ну більше за стацького радника і кавалера Анни 2-го ступеня.

Внутрішня автономія ВНЗ надавала професорам привілейований соціа-льний статус, який підкріплювався й вигідним економічним становищем.Оклад ординаторського професора становив 2000 р. ас. на рік, ад’юнкта800 р. ас. Нараховували пенсії, що також цінувалося в суспільстві. До того ж,професори мали додаткову платню за виконання різних посад при універси-теті, а також мали винагороди за відрядження. Крім того, професори давалиприватні уроки, отримували додаткові кошти за утримання пансіонерів. Зна-чущим було й звільнення будинків професорів від воєнного постою. Такийвисокий економічний статус професори мали до 1810 р., коли у зв’язку з по-літичними обставинами економічне становище професорів погіршилось [5,с. 93–94]. Саме в ці роки процвітали хабарі й торгівля дипломами.

Скарги та доноси існували й у колективі викладачів Харківськогоуніверситету.

Висновки. Таким чином, така подія, як створення університету, є важли-вим чинником для розвитку професійного статусу вчителів, університет ставосередком, який об’єднав професорів іноземців і місцевих професорів, які під-вищували рівень один одного; університет готував учителів для загальноосвіт-ніх закладів, які навчались у професіоналів; сприяв розвитку науки, а наявністьдрукарні, підготовка й розробка методичної літератури, наукові товариства,проведення лекторіїв для батьків – все це розвивало професійні здібності ви-кладачів, вчителів, створювало позитивні умови для розвитку всіх ланок осві-ти. Про високий професійний статус викладачів свідчать досягнуті в короткийтермін результати діяльності університету, а саме: розробка великої кількостіпідручників для закладів освіти, підготовка власного професорсько-вик-ладацький складу, який став гідно продовжувати й розвивати науку в Україніпісля від’їзду зарубіжних професорів, випуск першої Харківської газети, про-ведення просвітницької роботи з населенням. Часи із заснування університетуй до 1810 р. були найсприятливішими для працівників університету та перед-бачали високий соціальний, економічний та професійний їх статус.

Список використаної літератури1. Васильєва С. А. Сущность понятия “профессиональный статус учителя” /

С. А. Васильєва, Е. В. Попова // Материалы VII Международной научно-практическойконференции. – Ярославль ; Москва, 2013. – Ч. 1. – 756 с.

2. Вишневский Д. Из быта студентов старой Киеской Академии / Д. Виш-невский // Ежемесячный исторический журнал. –1896. – Сентябрь. – Т. LII. – С. 32–57.

3. Харьковский университет в первые годы свого существования // Ежемесяч-ный исторический журнал. – 1899. – Май. – С. 155–180.

4. Харьковский университет в первые годы свого существования. Ежемесячныйисторический журнал. – 1899. – Июль. – Т. LXVI. – С. 1–23.

5. Харьковский университет в первые годы свого существования. Ежемесячныйисторический журнал. – 1899. – Октябрь. – Т. LXVIІ. – С. 93–106.

Стаття надійшла до редакції 04.02.2015.

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

16

Васильева С. О. Профессиональный статус преподавателей Харьковскогоуниверситета на начало его основания

В статье проанализировано основание и развитие Харьковского университета.Создание университета является важным фактором в развитии профессиональногостатуса учителей, университет стал основой, которая объединила профессоров-иностранцев и украинцев, которые поднимали уровень образования на украинских зем-лях; университет готовил учителей для общеобразовательных учреждений, способст-вовал развитию науки. Наличие типографии, подготовка и разработка методическойлитературы, научные общества, проведение лекториев для родителей – все это по-вышало профессиональный статус преподавателей, создавало положительные усло-вия для развития всех звеньев образования.

Ключевые слова: статус, профессиональный статус, университет, научноеобщество.

Vasilyeva S. Professional Status Teacher of Kharkov University at the Beginningof its Foundation

At the turn of the Millennium, the increasingly obvious political, socio-economic,psychological and pedagogical value of a full national system of teacher training. Specialrespect issues of training highly qualified teaching staff with high social and professionalstatus, which becomes one of the welfare state. Therefore, we believe, the study of thehistorical experience of the professional status of teachers and the implementation of the bestmodified drivers to enhance the professional status of teachers is a problem for the present.

The article analyses the basis and development of Kharkov University. Found that theestablishment of the University is an important factor in the development of the professionalstatus of teachers, the University became the Foundation which brings together professors offoreigners and Ukrainians, who raised the level of each other; the University was preparingteachers for secondary schools, future teachers who were trained by professionals;contributed to the development of science, about that illustrated typography, preparation anddevelopment of literature-based scientific society, holding lectures for people, all this hasprogressed has created and developed the professional status of teachers, created positiveconditions for development of all levels of education.

On the professional status of teachers demonstrated achievements in a short time theresults of the activities of the University, namely: the development of a large number oftextbooks for schools, training of its own staff, which is worthy continued on and developscience in Ukraine after the departure of foreign professors. It decided all matters of universityeducation in the region, followed the activities of educational institutions. With the Foundationof the University and to the year 1810, was the most favourable for employees of the Universitythey had the higher social and economic status and actively creating professional status.

Key words: status, professional status, University, scientific society.

2015 р., Вип. 42 (95)

17

УДК 378.937К. О. ДЕРМЕЛЬОВА

ПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯУЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті розглянуто соціальне виховання як наукову категорію, підходи до ви-значення, сутнісних характеристик, змістового наповнення, процесуальних компонен-тів його в історії української педагогіки. Проаналізовано підходи відомих авторів досоціального виховання в різні періоди розвитку українського суспільства.

Ключові слова: виховання, соціалізація, суспільство, дитина, підходи.•

Актуалізація проблематики соціального виховання в різних його аспек-тах сьогодні є незаперечною. Українське суспільство як ніколи потребує реа-лізації кращих соціальних орієнтирів: моральність, чесність, відповідальність,толерантність. Це та основа, яка забезпечує стабільність суспільних відносин,формування здорового громадянського суспільства. Саме тому соціально-виховна робота все частіше розглядається як сукупність різноманітних форм,засобів і методів виховного впливу на дітей. За таких умов постає потреба вґрунтовному вивченні історичного досвіду в зазначеній галузі.

Протягом останніх років актуалізувалося питання визначення сутні-сних характеристик соціального виховання, його змістового складника,технологій соціально-педагогічної роботи. Дослідженню питань соціально-го виховання підростаючого покоління присвячені праці сучасних ученихВ. Бочарової, Л. Бурняшевої, М. Гур’янової, І. Дементьєвої, Р. Лоскутової,А. Мудрика, В. Нікітіна, Л. Олиференко, Н. Петрової, М. Плоткіна, Н. Та-ланчука, А. Фатова, Ю. Федорова, Н. Шибаєвої та ін. Учені намагаютьсявраховувати увесь спектр соціальних інститутів, які беруть участь у проце-сі соціального виховання дитини. Втім, на сучасному етапі постає нагальнапотреба зробити цілісний історичний аналіз підходів до соціального вихо-вання учнівської молоді.

Мета статті полягає в узагальненні підходів щодо визначеннястановлення та розвитку соціального виховання як наукової категорії.

Педагогіку до середини XIX ст. розглядали як науку про виховання.Проте уявлення про нього змінювалося відповідно до економіко-політи-чного й культурного розвитку суспільств, визначалося цілями, завданнямий засобами педагогічної діяльності.

Перший період в історії розвитку соціального виховання розпочавсяще в епоху існування первісних суспільств, що пояснюється наявністю вжена ранніх етапах людської історії проблем соціалізації, а, отже, і необхід-ності їх вирішення. З середини і другої половини I тис. до н. е. з’являютьсяімена творців соціально-педагогічних ідей.

Неоціненний внесок у розвиток соціально-педагогічної думки зроби-ли античні філософи. Зокрема, Сократ (469–399 рр. до н. е.) висунув відо-

© Дермельова К. О., 2015•

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

18

му тезу: “Пізнай самого себе”, стверджуючи при цьому, що пізнання можезнищити в людині все зле й повернути людську природу в початковий стандобра. Демокріт (460–370 рр. до н.е.) у своєму вченні обґрунтовував тезупро необхідність співвіднесення природи людини й виховання. Таким чи-ном, він одним з перших сформулював принцип природовідповідності.Крім того, на його думку, починати виховувати дитину слід було з малихроків, враховуючи при цьому середовище виховання, що мало спиратисяна приклад дорослих, авторитет сім’ї та батьків, залучення дітей до праці.Аристотель (384–322 рр. до н.е.) – автор ідеї про соціально-виховніобов’язки держави; Конфуцій (551–479 рр. до н.е.) – про турботу старшогопокоління про молодше і відповідної реакції останнього [3].

У XVI–XIX ст. філософи й педагоги (І. Песталоцці, І. Гербарт,А. Дистервег та ін.) активно розробляли соціальні аспекти виховання. Німець-кий учений Адольф Дистервег (1790–1866) висунув ідею культуровідповідно-сті: “у вихованні необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народи-лася людина і належить їй жити; тобто на процес виховання впливає вся су-часна культура в широкому сенсі слова, особливо культура країни, яка є бать-ківщиною учня”. У 1850 р. у своїй роботі “Керівництво для німецьких вчите-лів” А. Дистервег уперше в історії застосував поняття “соціальна педагогіка”,проте до повного розуміння соціальної сутності виховання він не дійшов [3].

Наприкінці XIX – початку XX ст. практика соціального вихованняґрунтувалася на різних концепціях – від перебудови школи в міні-державудо створення специфічного педагогічного простору поза школою тасім’єю. Соціальне виховання вчені трактували як складову загальної педа-гогіки. Першим ученим, хто спробував визначити поняття “соціальне ви-ховання”, був німецький учений, філософ П. Наторп, на думку якого, кож-не виховання є соціальним, оскільки воно не може бути асоціальним [5].

Про соціальне виховання та його вплив на навчально-виховний про-цес у школі писали свого часу Ф. Достоєвський, Л. Толстой, К. Ушинсь-кий, Н. Федоров.

Учені-дослідники й педагоги-практики, професійно сформовані підвпливом ідей прогресивної педагогічної думки XIX ст., відстоювали інтересидитини (“гуманістична” наукова школа: П. Блонський, М. Йорданський, А. Ма-каренко, С. Шацький та ін.). Низка педагогів (А. Калашников, М. Крупенина,Н. Крупська, В. Шульгін та ін.) у питаннях соціального виховання виходили зінтересів суспільства (“соціологізаторська” наукова школа). Це явище викли-кало в учених-педагогів численні дискусії: що є предметом педагогічної нау-ки? яким повинен бути взаємозв’язок між суспільством і школою? яка рольшколи у вихованні підростаючого покоління? чи може школа вплинути на со-ціальне середовище? тощо. Саме в ці роки міцно затвердився термін “соці-альне виховання”. У перші роки радянської влади проблема соціального вихо-вання була однією з провідних у педагогіці. Це зумовлено принаймні двомафакторами: важким соціальним становищем дітей (сирітство, безпритульністьтощо) й активними пошуками педагогічної науки.

2015 р., Вип. 42 (95)

19

Радянський учений-педагог М. Йорданський 1923 р. опублікував кни-гу “Основи і практика соціального виховання”, в якій виділив чотири підхо-ди до сутності соціального виховання: перший підхід – уся система вихо-вання з усіма його сторонами (навчальні заняття, їх обстановка, організаціядітей, спостереження за їхнім здоров’ям, особистість учителя тощо); другий– виховання як суспільне явище, що спирається в організаційному аспектіна суспільні форми життя; третій – виховання соціальних інстинктів, нави-чок, імітація соціального життя в навчальних заняттях дітей і в організаціїїхнього життя на основі самоврядування; четвертий підхід – пов’язаний ізсоціальною педагогікою як науковою і практичною дисципліною [4].

На думку М. Галагузової, на зміну соціальному вихованню при-йшов термін “комуністичне виховання”. У цей період закріпилося тлума-чення поняття “виховання” в широкому й вузькому значенні слова. Упершому випадку виховання включало в себе освіту й навчання та охоп-лювало роботу всіх соціальних інститутів виховання. Друге тлумаченнябуло пов’язане з вихованням у дітей світогляду, моральних рис, усебічно-го гармонійного розвитку особистості [4].

Наприкінці 80-х рр. XX ст. вчені О. Газман, Л. Бондаревська, Л. Но-вікова та інші привносять нові смисли в розуміння виховання. З’являєтьсянове поняття – “гуманістичне виховання”. У цьому сенсі виховання – цеспівпраця поколінь, спільне вироблення цінностей, норм, завдань соціа-льної діяльності, духовна творчість старшого й молодшого покоління,продуктом якої є життєва позиція. За такого підходу процес вихованняпочинається зі спільного вироблення цілей, актуалізації ідеалів, осмис-лення способів самовизначення в життєвій практиці.

Відродження інтересу до феномена соціального виховання в педагогіч-ній науці в 70–90-х рр. XX ст. пов’язано з актуалізацією проблем соціалізаціїта соціальної адаптації (Б. Алмазов, В. Бочарова, А. Мудрик, В. Семенов таін.), етнопедагогіки (Д. Абдуразакова, Г. Волков), теорії виховних систем(В. Караковський, Л. Новікова, Н. Селіванова та ін.), розвитку соціально-педагогічних функцій школи (В. М’ясников). У цей час з’явилися досліджен-ня структури середовища, управління процесом взаємодії дітей з середови-щем, інтеграції та педагогізації виховного потенціалу середовища (Ю. Брод-ський, А. Куракін, В. Семенов). Поряд з дослідженнями загального характерустали накопичуватися знання про конкретні складники соціального вихован-ня (роботи В. Бочарової, А. Мудрика, М. Плоткина та ін.).

Виховання в сучасних наукових дослідженнях розглядається як ці-леспрямований процес, що забезпечує процес розвитку й саморозвиткуособистості. Сучасна педагогіка повинна виходити з положення про не-обхідність розвитку в дітей якостей, які допомагають їм реалізувати себеяк неповторну особистість, зі своїми індивідуальними способами соціа-льної самореалізації. Соціальне виховання спрямоване, насамперед, науспішну соціалізацію особистості, де розкриття індивідуальних можливо-стей необхідно для найбільш повної реалізації себе в суспільстві.

ISSN 1992-5786. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

20

М. Галагузова зазначає, що соціальне виховання – цілеспрямованийпроцес формування соціально значущих якостей особистості дитини, не-обхідних йому для успішної соціалізації. Специфіка соціального вихованняпорівняно з вихованням загалом полягає у змістовому наповненні слова“соціальне” [4].

У психологічному плані соціальне виховання являє собою процесвзаємодії вихователя і вихованця (у тому числі соціальних інститутів та ін-дивіда), у результаті чого відбувається усвідомлення індивідом і корегу-вання значущих для нього цінностей, потреб, мотивів, норм, звичок пове-дінки, розвиток суспільно значущих якостей особистості. Соціальне вихо-вання тісно пов’язане з навчанням, загальною і професійною освітою, пси-хологічною підготовкою особистості, самоосвітою та самовихованням.Ефективність соціального виховання залежить від рівня взаємодії різнома-нітних соціальних інститутів, насамперед від взаємодії сім’ї, освітньо-виховних установ і соціальних служб.

Висновки. Таким чином, проблема впливу соціального середовища наособистість дитини завжди була актуальним і важливим об’єктом досліджень.Соціальне виховання в різні часи розглядали як процес і результат взаємодіїособистості й соціального середовища. Воно нерозривно пов’язане із засвоєн-ням, відтворенням і розвитком особистістю соціального досвіду того суспільс-тва, в якому вона живе. Наша стаття не вичерпує усієї глибини проблематики.Детального вивчення потребує й зарубіжний досвід соціального виховання, щостановить перспективний напрям у наших наукових пошуках.

Список використаної літератури1. Василькова Ю. В. Социальная педагогика : курс лекций : учеб. пособ. для

студ. высш. пед. учеб. завед. / Ю. В. Василькова, Т. А. Василькова. – 2-е изд., стерео-тип. – Москва : Академия, 2000. – 440 с.

2. Калуга Т. О. Поняття “соціальне виховання” в понятійно-термінологічній си-стемі вітчизняної педагогіки 20-х років ХХ століття / Т. О. Калуга // Вісник ЛНУ іменіТараса Шевченка. – 2011. – № 5 (216). – С. 125–131.

3. Левківський М. В. Історія педагогіки : підручник / М. В. Левківський. – Київ :Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с.

4. Социальная педагогика : курс лекций / под общ. ред. М. �