Звіт_за_результатами_дослідження

Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я

(Labor and Health Social Initiatives – LHSI)

ЗВІТ

за результатами дослідження

«Перспективні напрямки розв’язання актуальних проблем

соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, після виходу

з-під інституційної опіки»

Київ

Лютий 2011

LHSI - Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я 2

УДК 347.64

ББК 67.404.55

Перспективні напрямки розв’язання актуальних проблем соціальної

адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після

виходу з-під інституційної опіки.

Група авторів:

О. Бєлишев, О. Лавренов, Н. Лук'янова, Й. Йосифов,

М. Нігу, І. Христова, І. Єлєнєва, Ю. Чорна

За заг. ред. Ю. Пилипас. - К.: Підприємство УВОІ "Допомога" УСІ, 2011. - 76.с.

Коректор - К. Завальнюк

Будь-яка частина цієї публікації може бути вільно відтворена за умови

відповідного посилання

Публікація підготовлена і надрукована в рамках проекту «Отримай свій шанс: забезпечення

кращого майбутнього дітей-вихованців та випускників інтернатних закладів шляхом формування в них

життєво необхідних умінь та покращення соціальних послуг» за фінансової підтримки Міністерства

закордонних справ Королівства Нідерландів (програма МАТРА).

Проект впроваджується міжнародною громадською організацією «Соціальні ініціативи з

охорони праці і здоров’я» (Україна), міжнародною громадською організацією «Міжнародні ініціативи з

розвитку дитини» (Голландія) за сприяння Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.

Висловлення подяки

Висловлюємо особливу подяку молоді, яка брала участь в фокус-групових дискусіях, та

фахівцям у сфері роботи з дітьми, які поділились своїм досвідом та думками під час проведення

інтерв’ю.

Також ми хочемо подякувати Державній соціальній службі для сім’ї, дітей та молоді,

регіональній мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, адміністрації

інтернатних закладів за сприяння в організації дослідження.

Більшу частину інформації, щодо міжнародного досвіду представленої у даному звіті,

неможливо було б зібрати буз активної участі та сприяння міжнародних експертів - Маріели

Нігу, Йордана Йосифова, Іванки Христової, Рутгера ван Оуденховена. Міжнародна громадська

організація «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» вдячні їм за відкритість та

плідну співпрацю.

Acknowledgements

We gratefully acknowledge young people who took part in the focus group-discussions for

their input and ideas. We are grateful for the contribution of the professionals working with children

and youth who shared their experience and opinion at the interviews.

We would like to thank State social services for families, children and youth, the network of

regional centers of social services, the boarding schools’ administration for the support in organization

of the research.

We want especially to thank international experts who brought their perspective on

international experience presented in the publication and offered many helpful suggestions: Ivanka

Hristova, Iordan Iossifov, Mariela Neagu, Rutger van Oudenhoven.

Thank everyone for cooperation!

Звіт за результатами дослідження, листопад 2010 р. 3

ЗМІСТ

1. Вступ 4

2. Огляд та стислий аналіз нормативно-правової бази з питань соціального захисту

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа 6

3. Взаємодія центрів управлінь (відділів) освіти щодо здійснення соціальної роботи в

інтернатних закладах з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування,

з метою їх підготовки до самостійного життя 21

4. Деякі практики роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського

піклування 26

4.1. Діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та соціальних

гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування 26

4.2. Аналіз досвіду діяльності недержавних організацій у сфері соціального захисту дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, деякі успішні практики

інтернатних закладів 28

5. Заходи/очікувані результати проекту «Отримай свій шанс: забезпечення кращого

майбутнього для випускників інтернатних закладів», що впроваджується

міжнародною громадською організацією «Соціальні ініціативи з охорони праці та

здоров’я» (Labor and Health Social Initiatives – LHSI) спільно з Державною соціальною

службою для дітей, сім’ї та молоді за підтримки програми МАТРА 33

6. Реалізація Програми центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної

адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування 35

6.1. Обґрунтування актуальності та стислий аналіз Програми центрів соціальних служб

для сім’ї, дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування 35

6.2. Оцінка реалізації Програми центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з

соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (міста

Жмеринка, Тульчин, Котовськ) 38

7. Особливості соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, після виходу з-під інституційної опіки 43

7.1. Актуальні проблеми соціальної адаптації дітей-сиріт після виходу з-під інституційної

опіки 43

7.2. Мережі соціальних контактів, які доступні дітям-сиротам та дітям, позбавленим

батьківського піклування 51

7.3. Потенціал громадських організацій у сприянні соціальній адаптації дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, після виходу їх з-під інституційної опіки 53

8. Міжнародний досвід 55

8.1. Досвід Румунії у сфері соціальної адаптації та розробці програм для дітей, що

знаходяться у патронатних сім'ях/на державному забезпеченні або для дітей у

кризових ситуаціях 55

8.2. Будь-який початок важкий: уроки десятиліття реформ болгарської системи. 58

8.3. Підтримка дітей – вихованців прийомних сімей у період переходу до самостійного

життя: досвід США 62

9. Висновки та рекомендації 66


Перелік скорочень

АР Крим – автономна республіка Крим

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ВУЗ – вищий учбовий заклад

ЄС – Європейський Союз

ЗЗД – Закон про захист дитини

ЗМІ – засоби масової інформації

МАТРА – програма фінансової допомоги Міністерства закордонних справ Королівства

Нідерланди

МОН – Міністерство освіти і науки України

НДО – недержавна організація

ОБСЄ –Організація Безпеки і Співробітництва в Європі

ООН – Організація Об’єднаних Націй

ПТУ – професійне технічне училище

СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини

США – сполучені штати Америки

ЮНІСЕФ – Представництво Дитячого фонду ООН

1. Вступ

Людина від народження має права й обов’язки, які дозволяють адаптуватися до

суспільного життя, долати певні труднощі, змінювати усталений стиль життя,

соціалізуватися. Процес адаптації відбувається в кожного по-різному, адже кожен

самостійно визначає пріоритети й реалізує власні здібності, вибирає свою життєву

стежину. Добре, коли цей процес відбувається в сімейному оточенні, в атмосфері любові

й тепла.

Однак не можна забувати, що існує найбільш уразлива й незахищена категорія

дітей, зокрема діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх

числа, опіку над якими здійснює держава.

Проблема непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя на

сьогодні є складною та актуальною.

Відчуження випускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем,

обмеження простору спілкування призводять до формування специфічних рис

особистості, які ускладнюють їх адаптацію до дорослого життя у відкритому

суспільстві.

Складність цієї проблеми полягає в тому, що необхідно паралельно розв’язувати

дві її складові: створення умов та можливостей для нормального самостійного

дорослого життя та надання підліткам необхідних знань та навичок шляхом спеціальної

практичної підготовки.

Саме тому забезпечення прав дитини потребує ефективних дій з боку держави за

принципами своєчасності, комплексності та адресності соціальних послуг.

Одним із видів соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування, є здійснення їх соціальної та психологічної адаптації,

підготовка до самостійного життя.


Мета дослідження – поточна оцінка актуальних проблем соціальної адаптації

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після виходу з-під

інституційної опіки.

Для реалізації мети дослідження виконувалися такі дослідницькі завдання:

аналіз нормативно-правової бази з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа;

вивчення проблем, які виникають у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, на шляху адаптації до самостійного життя, та рівня оволодіння ними

життєвими навичками;

аналіз існуючих та потенційних мереж соціальної підтримки, доступних для випускників

інтернатних закладів;

з’ясування характеру взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі –

центри) з інтернатними закладами в роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування;

аналіз та оцінка запланованих заходів / результатів програми «Отримай свій шанс:

забезпечення кращого майбутнього для випускників інтернатних закладів», що

впроваджується міжнародною громадською організацією «Соціальні ініціативи з охорони

праці та здоров’я» (Labor and Health Social Initiatives – LHSI), міжнародною громадською

організацією «International Child Development Initiatives» (Голландія) спільно з Державною

соціальною службою для дітей, сім’ї та молоді за підтримки програми МАТРА;

визначення шляхів покращення координації та співробітництва між державними

(інтернати, центри, відділи освіти, центри зайнятості) та недержавними (громадські,

релігійні) організаціями;

аналіз заходів Програми центрів із соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених


вивчення міжнародного досвіду у сфері соціальної адаптації дітей, які залишилися без

батьківської опіки.

Під час моніторингу були застосовані такі дослідницькі методи:

1. Аналіз нормативно-правової бази.

2. Аналіз поточної звітності центрів.

3. Аналіз статистичних даних Державного комітету статистики України.

4. Моніторингові візити до Вінницької та Одеської областей.

5. Фокус-групові дискусії. Проведено 5 фокус-групових дискусій, з яких:

2 – з мешканцями Тульчинської школи-інтернату (Вінницька обл.): 16 учасників, Котовської школи-інтернату

(Одеська обл.): 8 учасників – 5 хлопців, 3 дівчат;

3 – з мешканцями соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у

смт. Тарутиному (Одеська обл.): 7 учасників – 1 хлопець, 6 дівчат; у м. Жмеринці (Вінницька обл.): 6 учасників –

5 хлопців, 1 дівчина; у м. Котовську (Одеська обл.): 6 учасників – 4 хлопці, 2 дівчини.

6. Експертні глибинні інтерв’ю з представниками центрів, служб у справах дітей,

управлінь (відділів) освіти, центрів зайнятості, соціальних гуртожитків для

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, центру соціально-

психологічної допомоги, Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та

молоді, Українського фонду «За добробут дітей», «Об’єднання сиріт України»,

Школи соціальної роботи Києво-Могилянської Академії – всього 25.

Регіони дослідження: Вінницька та Одеська області.


2. Огляд та стислий аналіз нормативно-правової бази

з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа.

Національне законодавство стосовно дітей в цілому орієнтоване на дотримання

норм міжнародного права. Воно ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН

про права дитини та інших міжнародних договорах, ратифікованих Україною.

Основні нормативно-законодавчі механізми соціального захисту дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, регулюються такими документами:

Кодекси:

- Сімейний кодекс України;

- Цивільний кодекс України;

- Кодекс законів України про працю;

- Житловий кодекс України;

Закони України:

- “Про охорону дитинства”;

- “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”;

- “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”;

- “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”;

- “Про житловий фонд соціального призначення”;

- “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”;

- “Про соціальні послуги”;

- “Про освіту”;

- “Про професійно-технічну освіту”;

- “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”;

Указ Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1153/97 “Про затвердження

Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування

батьків”;

Розпорядження Президента України від 29 листопада 2000 року № 359/2000р.

“Про заходи щодо поліпшення утримання та виховання дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування”;

Постанови Кабінету Міністрів України:

- від 5 квітня 1994 року № 226 “Про поліпшення виховання, навчання,

соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей,

позбавлених батьківського піклування”;

- від 25 серпня 2005 року № 823 “Про затвердження Порядку надання

одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського

піклування, після досягнення 18-річного віку”;


- від 16 червня 1998 року № 909 “Про поліпшення матеріального забезпечення

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”;

- від 30 серпня 2003 року № 1381 “Про збільшення норм матеріального

забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”;

- від 22 лютого 2006 року № 186 “Про підвищення рівня пенсійного

забезпечення осіб з числа дітей-сиріт”;

та іншими нормативно-правовими актами.

Одним із найважливіших нормативно-правових документів, прийнятих у 2009

році у сфері соціально-правового захисту дитинства, є Загальнодержавна програма

«Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до

2016 року, затверджена Законом України від 05.03.2009 р. № 1065-VI. Метою Програми

є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в

Україні.

Програма містить кількісно вимірювані цілі й завдання в таких основних

напрямках: охорона здоров’я та формування здорового способу життя дітей, освіта,

культурний і духовний розвиток дитини, захист прав дітей різних категорій, підвищення

ролі територіальної громади у вирішенні питань захисту прав та розвитку дітей, участь

дітей у житті суспільства. Серед основних завдань Програми є вдосконалення

механізмів збереження житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, тощо.

У 2009 році Кабінетом Міністрів України був затверджений План заходів з

виконання у 2010 році Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо

реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року (розпорядження від

21 жовтня 2009 р. № 1263-р). Серед заходів плану передбачене створення соціальних

гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З метою створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, була прийнята Державна

цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, № 1242 від 17 жовтня 2007 р. Реалізація цієї

Програми здійснюється за певними напрямками і передбачає: забезпечення

пріоритетності сімейного влаштування дитини; реформування системи закладів для

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; профілактичну роботу із

запобігання виходу дитини з біологічної родини, зокрема, роботу з сім’ями, які

опинились у складних життєвих обставинах; забезпечення соціальної підтримки

випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

роботу із запобігання та ліквідації дитячої бездоглядності та безпритульності.

Реформування системи інтернатних закладів має відбуватися протягом чотирьох етапів:

перший – вивчення та поширення відповідного міжнародного досвіду, удосконалення

діяльності закладів, влаштування дітей у сім'ї громадян; другий – створення

нормативно-правової бази, регулювання діяльності закладів, пошук додаткових джерел

фінансування необхідних заходів; третій – створення закладів нового типу, переведення

до них дітей, перепідготовка педагогічних і соціальних працівників; четвертий –

перепрофілювання закладів та оптимальне їх використання. Наразі закінчується другий

етап реалізації цієї програми.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових

умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського


піклування”, дитина-сирота – це дитина, у якої померли чи загинули батьки. Дитина,

позбавлена батьківського піклування – це дитина, яка залишилася без піклування

батьків, у зв’язку з такими причинами:

- позбавлення батьків батьківських прав;

- відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав;

- визнання батьків безвісно відсутніми;

- визнання батьків недієздатними;

- оголошення батьків померлими;

- перебуванням батьків під вартою чи слідством;

- відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі;

- розшуком батьків органами внутрішніх справ у зв’язку з ухиленням їх від

сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;

- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські

обов’язки;

До дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до чинного

законодавства, належать також підкинуті діти, діти, батьки яких не відомі, безпритульні

діти та діти, від яких відмовилися батьки.

Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального

захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” дає визначення

категорії молоді, яка отримує державну підтримку після досягнення повноліття: особи із

числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – особи віком від 18

до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були

віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 1).

Згідно зі статтею 52 Конституції України, утримання і виховання дітей-сиріт та

дітей позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, а у статті 24

Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що утримання і виховання дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов

соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

державними формами влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, є інституційні та сімейні форми влаштування. До сімейних форм відносять

усиновлення, встановлення опіки та піклування, передачу до прийомної сім'ї, дитячих

будинків сімейного типу, а до інституційних – заклади для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, які, залежно від відомчого підпорядкування,

опікуються такими дітьми до досягнення ними повноліття.

Серед сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, пріоритетною є усиновлення. Державна політика активізації

та підтримки національного усиновлення порушила тенденцію попередніх років

переважання міждержавного усиновлення над національним. З 2006 року щорічно

зростає кількість усиновлених громадянами України дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, та скорочується кількість дітей, усиновлених іноземцями. За

даними Мінсім’ямолодьспорту, протягом 2009 року громадянами України усиновлено

2 374 дитини, іноземними громадянами – 1 428.


Найбільш поширеною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, є встановлення опіки, піклування. За даними

Мінсім’ямолодьспорту станом на 01.01.2010 р., під опікою, піклуванням громадян

перебувало 63 154 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (62,7 %

від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).

Суттєво зросла чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, які виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Тільки за 2009 рік, за даними Мінсім’ямолодьспорту, до дитячих будинків сімейного типу

та прийомних сімей було влаштовано 1 895 дітей. На кінець 2009 р. в Україні

функціонувало 484 дитячих будинки сімейного типу та 2 931 прийомна сім’я. Разом у

таких сім’ях виховується 8 119 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, що складає 8 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування (на кінець 2008 р. – 6 655 дітей або 6,4 % відповідно).

Державне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, передбачає функціонування мережі закладів для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування: школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування (у т.ч. спеціальні загальноосвітні школи-

інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування), санаторні

школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі

будинки, будинки дитини та будинки-інтернати.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових

умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідна служба у справах дітей

зобов'язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує

набуття дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського

піклування. Набуття особою статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої

батьківського піклування, є підставою для одержання такими дітьми матеріального

забезпечення й державних пільг, передбачених законодавством, та має

підтверджуватися комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина

втратила батьківське піклування.

Відповідно до Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов

соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”

державне утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

передбачає повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів

матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних

потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Державні соціальні

стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – це

встановлені законами та іншими нормативними актами мінімальні норми і нормативи

забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх

числа.

Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де дитина перебуває на

утриманні та вихованні, на рівні не меншому за встановлений прожитковий мінімум для

осіб відповідного віку. Державні соцстандарти і нормативи встановлюються щодо:

- мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;

- мінімального стандарту медичного обслуговування;


- житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних

формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають

свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з

характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;

- мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого

місця, яке не може бути змінене за бажанням роботодавця протягом трьох років з

моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого

місця – встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі

з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок

коштів державного або місцевих бюджетів;

- мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги по закінченні

такими дітьми виховного, навчального закладу чи по закінченні перебування

таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;

- мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за

умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного

віку;

- мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють

розвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого,

юнацького, загально пізнавального та виховного спрямування;

- мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-

сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

- мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних

батьків.

Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені

мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для

фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не

нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.

Відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" визначається вартість

повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на

місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і

демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб.

Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні

гарантії від 5 жовтня 2000 р. N 2017-III визначає, що прожитковий мінімум – це

вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування

організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також

мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення

основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про охорону дитинства» утримання і

виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує

держава.


Відсутність єдиного чи обох батьків і батьківської опіки, що підтверджується

відповідними документами, є підставою для одержання такими дітьми матеріального

забезпечення і пільг, передбачених законодавством. Гарантії особливого захисту і

повного державного забезпечення розповсюджується і на осіб із числа дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування.

На дітей, що знаходяться під опікою (піклуванням), державна допомога

призначається у випадку, якщо щомісячний розмір аліментів, пенсій та інших видів

допомоги, що припадають на цих дітей, не перевищує прожиткового мінімуму на

дитину відповідного віку. Величина допомоги розраховується як різниця між цими

величинами.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право на

користування єдиним квитком, який дає право на безкоштовний проїзд у громадському

міському (приміському) транспорті, безоплатне відвідування кінотеатрів, виставок,

музеїв, спортивних споруд. Зразок та правила оформлення єдиного квитка визначені

Інструкцією про виготовлення і правила користування єдиним квитком для дітей-сиріт і

дітей, які залишилися без піклування батьків, затвердженою наказом Міністерства

освіти України у 1996 році.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 226 від 5 квітня 1994 р.

“Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального

забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків”, дітям-

сиротам і дітям, які залишились без піклування батьків, після досягнення ними 18-

річного віку виплачується одноразова грошова допомога, незалежно від форм їхнього

влаштування.

Постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 25 серпня 2005 р.

затверджено Порядок надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям,

позбавленим батьківського піклування, після досягнення дитиною 18-річного віку. У

2009 році вона становила 1 590 грн. Кошти для її виплати передбачаються у

Державному бюджеті відповідно до обсягів міжбюджетних трансфертів на фінансування

освіти, а виплата здійснюється у грошовій формі районними (міськими) відділами

освіти.

Списки та повідомлення щодо отримання одноразової грошової допомоги

складають служби у справах дітей; виплата допомоги здійснюється відділами

(управліннями) освіти на підставі заяви та паспорта отримувача цієї допомоги.

У разі неотримання з будь-яких причин дитиною одноразової допомоги у

встановлений строк вона може бути виплачена протягом трьох років.

У статті 13 постанови Кабінету Міністрів України № 226 „Про поліпшення

виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування” говориться:

1) дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам із їх

числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років

залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в

загальноосвітніх навчальних закладах, ПТУ та вузах, при вступі на навчання до ПТУ та

вузів видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект

нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподаткованих мінімумів доходів

громадян, а також грошова допомога не менш як 2,5 неоподаткованого мінімуму

доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне


державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання

до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються

безоплатно продуктами харчування, одягом, взуттям і м’яким інвентарем за нормами,

встановленими для вихованців шкільного віку шкіл-інтернатів.

Особам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, учням

та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, до

завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної

літератури в розмірі трьох мінімальних ординарних (звичайних) академічних стипендій.

Виплата зазначеної допомоги проводиться протягом 30 днів після початку навчального

року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних

бюджетах;

2) абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,

та особи з їх числа приймаються до навчальних закладів поза конкурсом;

3) учням, студентам із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також учням, студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років

залишилися без батьків, щорічно надається матеріальна допомога за рахунок

стипендіального фонду, а також коштів, передбачених на утримання зазначених

закладів, у розмірі не менш як 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

4) учням, студентам із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також учням, студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років

залишилися без батьків, що навчались або виховувались у навчально-виховних та вищих

навчальних закладах і перебували на повному державному утриманні, при їх

працевлаштуванні видається одяг, взуття, м’який інвентар і обладнання на суму, не

менш як 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також одноразова грошова

допомога в розмірі шести прожиткових мінімумів. За бажанням випускникам

навчальних закладів може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному

для придбання одягу і взуття;

5) діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, що перебувають під

опікою (піклуванням), на період навчання у загальноосвітній школі забезпечуються

безоплатно шкільною і спортивною формами, обідами, у вищих навчальних закладах і

професійних навчально-виховних закладах – обідами і гуртожитком.

При працевлаштуванні після закінчення навчального закладу їм виплачується

одноразова грошова допомога в розмірі шести прожиткових мінімумів, а також

видається одяг і взуття на суму не менш як 16 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян. За бажанням випускникам навчальних закладів може бути виплачена грошова

компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття;

6) у період канікул учням професійних навчально-виховних закладів, студентам

вищих навчальних закладів із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

піклування, виплачуються добові (за нормами службових відряджень) за час

перебування у дорозі (туди і назад) та вартість проїзду залізничним, водним,

міжміським автомобільним транспортом до закладів чи сімей, де вони виховувалися, за

рахунок асигнувань на утримання навчальних закладів;

7) учні професійних навчально-виховних закладів і студенти вищих навчальних

закладів – колишні вихованці дитячих будинків і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей,

позбавлених батьківського піклування, під час своїх канікул можуть перебувати у

зазначених закладах з безплатним проживанням і харчуванням;


8) зарахованим на повне державне утримання учням і студентам з числа дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що не виїжджають до місць

організованого відпочинку в дні канікул, а також під час їх хвороби видається готівка в

межах установленої грошової норми на харчування з урахуванням торговельної націнки;

9) діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, у тому числі ті, що

перебувають під опікою (піклуванням), після закінчення (припинення) перебування у

державному навчально-виховному закладі, навчання у професійному навчально-

виховному, вищому навчальному закладі, а також молодь цієї категорії після

проходження строкової служби у Збройних силах України забезпечуються позачергово

впорядкованим житлом.

За Законом України „Про пенсійне забезпечення” діти-сироти мають право на

отримання пенсії в разі втрати годувальника. При цьому дітям пенсії призначаються

незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. У період перебування

дитини – круглої сироти на повному державному утриманні пенсія в разі втрати

годувальника виплачується у повному розмірі. Іншим дітям, які перебувають на

повному державному утриманні, виплачується 50% призначеної пенсії. Пенсії в разі

втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі

30 % заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії, встановленої для

відповідної категорії. На дітей, які втратили обох батьків, а також на дітей померлої

одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру

соціальної пенсії. Сім’ям, до складу яких входять діти – круглі сироти, пенсія

обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків. Всі правила Закону України

„Про пенсійне забезпечення” поширюються і на сім’ї безвісти відсутніх, якщо безвісна

відсутність годувальника засвідчена в установленому порядку.

Вихованці, учні, студенти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до

закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Статтями 182 та 184 Сімейного кодексу України передбачається: мінімальний

розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового

мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком тих випадків, коли платник

аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також

за наявності інших обставин, що мають істотне значення. У таких випадках суд може

визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом

у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Якщо розмір

аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру,

передбаченого частиною 2 статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається державна

допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 % прожиткового

мінімуму для дитини відповідного віку.

Влаштування дитини до закладу охорони здоров’я, навчального або іншого

закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього

проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. За рішенням

суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини. На особистий

рахунок дитини перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги та

відшкодування збитків у зв’язку з втратою годувальника.

Поряд з тим стягнення аліментів із батьків, позбавлених батьківських прав, є

проблемним питанням. Враховуючи, що громадяни, позбавлені батьківських прав,

здебільшого не мають постійного місця роботи, не працюють, ведуть аморальний спосіб

життя, призначення судом аліментів на утримання дітей не є дієвим. Немає механізму


притягнення батьків, позбавлених батьківських прав, до матеріального забезпечення

утримання дитини, що унеможливлює дотримання вимог чинного законодавства.

Пенсія в разі втрати годувальника, аліменти на утримання дитини, державна

допомога призначаються дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського

піклування, незалежно від форми влаштування дитини. У випадку перебування дитини в

інтернатному закладі, кошти перераховуються на особистий рахунок дитини. Соціальні

виплати на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням, у прийомних сім’ях та

дитячих будинках сімейного типу витрачаються на забезпечення потреб дитини

дорослими, які є законними представниками її інтересів. Контроль за цільовим

використанням соціальних виплат, призначених на дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, покладається на органи опіки та піклування.

Норми матеріального забезпечення учнів із числа дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, визначені наказом Міністерства освіти і науки

України № 763 від 17 листопада 200 р. «Про затвердження норм матеріального та

нормативів фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також вихованців шкіл-інтернатів». У наказі наведено перелік предметів

гардеробу, текстильної білизни та товарів господарського призначення, що видаються

дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та молоді з числа таких

дітей, які навчались у навчальних закладах на повному державному утриманні при їх

працевлаштуванні.

Відповідно до Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов

соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”

особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які

навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі,

який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а

також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період

виробничого навчання та виробничої практики. Також передбачена виплата щорічної

допомоги для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій.

Виплата допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за

рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах.

Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і

взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових

мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом

Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана

грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Відповідно до Закону України “Про професійно-технічну освіту” держава

гарантує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, переважне

право на зарахування до професійно-технічних навчальних закладів.

Абітурієнти з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та

особи з їх числа приймаються до навчальних закладів поза конкурсом (постанова

Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 226).

При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними

зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та

виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування.


Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального

захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, зокрема стаття

23, покладає на місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, згідно

з законодавством, бронювання робочих місць для працевлаштування дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, забезпечення їх

першочерговим працевлаштуванням на наявні вакантні робочі місця.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю

центрів зайнятості населення для забезпечення тимчасової зайнятості залучають дітей-

сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа до оплачуваних

громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності

та за договорами – на інших підприємствах, в установах і організаціях.

Відповідальність за працевлаштування вихованців закладів для дітей-сиріт, дітей,

позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа покладається на органи праці

та соціальної політики й на керівника закладу, де перебувала дитина.

Держава забезпечує працевлаштування осіб із числа дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, надання їм першого робочого місця, інформації,

професійної консультації, послуг із професійної підготовки та перепідготовки

відповідно до законодавства.

Випускникам професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання,

які навчалися 10 і більше місяців, підприємством, установою, організацією надається

оплачувана відпустка протягом перших трьох місяців роботи. Тривалість щорічної

основної відпустки випускників віком до 18 років становить тридцять один календарний

день, випускників віком понад 18 років – відповідно до встановленої на підприємстві

для робітників відповідної професії, спеціальності, посади. Випускникам, які навчалися

за денною формою навчання менш ніж 10 місяців, час навчання зараховується до

трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 226

дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, що навчались або

виховувались у навчально-виховних та вищих навчальних закладах і перебували на

повному державному утриманні, при їх працевлаштуванні видається одяг, взуття,

м’який інвентар і обладнання на суму, не менш як 40 неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян, а також одноразова грошова допомога в розмірі шести прожиткових

мінімумів. За бажанням випускникам навчальних закладів може бути виплачена

грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття (стаття 13).

Окрім того, існує законодавче визначення підтримки молоді в отриманні першого

робочого місця. Стаття 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та

розвитку молоді в Україні» передбачає забезпечення надання працездатній молоді

першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення

навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах,

завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі

строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Держава гарантує

надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам –

випускникам державних професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в

яких була визначена державним замовленням.


Сприяти професійній підготовці та працевлаштуванню молоді покликані державні

служби зайнятості, молодіжні центри праці, а також молодіжні громадські організації

(агентства, біржі, бюро та інші).

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах,

встановлених Законом України «Про зайнятість населення», за поданням центрів

зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і

організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю

працівників понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості

робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі відмови в прийомі

на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти з підприємств, установ та

організацій стягується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного

мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовуються до Фонду

загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок

безробіття і використовуються для надання роботодавцям дотацій на створення

додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку й перепідготовку.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло;

держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло,

придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального

захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону.

Стаття 46 Житлового кодексу України гарантує позачергове надання жилого

приміщення особам, що повернулися з дитячого закладу, при неможливості повернення

займаного раніше приміщення.

Забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків

Згідно з чинним Житловим кодексом, при направленні дитини на виховання до

державного закладу, до родичів, опікуна чи піклувальника за дитиною, згідно з

рішенням суду, зберігається житлова площа у разі, коли в житловому приміщенні

залишаються проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі, звідки вибула

дитина, не залишаються родичі, то це житло може бути надане за договором оренди

іншому громадянинові до закінчення терміну перебування дитини в дитячому закладі

або повернення від родичів, опікунів, піклувальників. Зміни, внесені до статті 71

Житлового кодексу в 1999 році, регулюють збереження права на житло дитини, яка

виховується у державному закладі.

Статтею 114 Житлового кодексу передбачається виселення громадян,

позбавлених батьківських прав, з наданням їм іншого житлового приміщення, якщо

вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.

Відселення батьків, які ведуть асоціальний спосіб життя і згубно впливають на дітей,

відносно яких позбавлені батьківських прав, практично не здійснюється. У реальних

умовах діти вихованці державних закладів не отримують житла після виходу з

інтернатних установ або ж повертаються на проживання до батьків, які свого часу були

позбавлені батьківських прав через асоціальний вплив на дитину.

Важливим кроком до розв’язання майнових проблем дітей цієї категорії стало

прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також осіб з їх числа» (прийнятого 1 липня 2010 р. № 2394-VI), яким

врегульовуються питання взяття дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського


піклування, на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов за місцем їх

походження або проживання при досягненні 16-річного віку; питання збереження і

передачі в оренду житлового приміщення, закріпленого за дітьми-сиротами та дітьми,

позбавленого батьківського піклування, на час їх влаштування в сім’ї громадян та

відповідні заклади.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-

правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування» місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування несуть

відповідальність за збереження житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, і повернення його після завершення їх перебування у відповідному закладі

для таких дітей. А в разі відсутності такого житла (стаття 33 вищезазначеного закону)

місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування протягом місяця у

позачерговому порядку забезпечують таких дітей, а також осіб із їх числа

впорядкованим соціальним житлом.

У цій статті також зазначається, що до працевлаштування випускників закладів

для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на

обліку в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, квартирна плата та

плата за комунальні послуги здійснюється органами праці та соціального захисту

населення за місцезнаходженням житла.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов

регулюються постановою Ради Міністрів Української РСР і Української

Республіканської Ради Професійних Спілок від 11 грудня 1984 р. № 470. Згідно зі

статтею 8 цієї постанови квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем

проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті,

селищної, сільської Ради народних депутатів, до якого подається відповідна заява про

взяття на квартирний облік.

До заяви додаються:

- довідка з місця проживання про склад сім’ї та прописку, видана організацією,

яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у

приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру;

- довідки про те, чи перебувають члени сім’ї на квартирному обліку за місцем

роботи (у виконавчому комітеті місцевої ради).

У випадку необхідності до заяви додаються також медичний висновок, довідка

(виписка з рішення виконавчого комітету місцевої ради) про невідповідність жилого

приміщення встановленим санітарним та технічним вимогам, копія договору піднайму

жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи

договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в

будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної

власності.

Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом

першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це в заяві та подають

відповідні документи.

Інші документи за необхідності запитуються виконавчим комітетом місцевої Ради

або адміністрацією підприємства, установи, організації.


Громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення

надаються в порядку загальної черги, крім осіб, які мають право першочергового

одержання жилих приміщень, осіб, які користуються перевагою у строках одержання

жилих приміщень.

Закон України „Про охорону дитинства” (ст. 25) визначає, що діти-сироти та

діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування,

влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки

сімейного типу, прийомні сім’ї не мали впорядкованого житла, або якщо вселення їх у

приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, позачергово забезпечуються

впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в порядку, встановленому

законодавством України.

Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального

захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” дає визначення

двох понять, від яких можна відштовхуватись у розв’язанні даного питання: місця

походження та місця проживання дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського

піклування, до органів виконавчої влади яких (місце походження, місце

проживання/перебування) необхідно звертатися для розв’язання цього питання.

Місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського

піклування, – це місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх

смерті чи виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського

піклування. У разі, якщо батьки та місце їх постійного проживання невідомі, місцем

походження дитини визначається місце, де дитину знайшли, або місце розташування

медичного закладу, де дитину залишили. Місце проживання дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, – це місце знаходження закладу для дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, жиле приміщення дитячого будинку

сімейного типу, прийомної сім’ї, опікунів або піклувальників, житло, в якому дитина

проживає, інше житло.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2005 № 878 „Про

затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування” основним завданням гуртожитку є забезпечення

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а

також осіб із їх числа житлом. У статті 13 зазначеної постанови визначено, що

граничний строк перебування особи в гуртожитку становить 3 роки.

Прийняття Верховною Радою України ще на початку 2006 року Закону України

“Про житловий фонд соціального призначення” є фактично першим важливим кроком

на шляху реформування відносин у сфері надання безкоштовного житла. Згідно з цим

Законом, діти-сироти мають право на безоплатне отримання соціального житла.

Міністерством регіонального розвитку та будівництва України для реалізації

положень Закону України „Про житловий фонд соціального призначення” розроблено

такі нормативно-правові акти:

„Положення про наглядову раду у сфері розподілу соціального житла”,

затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 23;

„Порядок розподілу коштів державного бюджету, спрямованих на розвиток

житлового фонду соціального призначення”, затверджений постановою Кабінету

Міністрів України від 07.02.2007 № 175;


„Порядок визначення вартості формування житлового фонду соціального

призначення (крім соціальних гуртожитків) за рахунок коштів державного та місцевого

бюджетів”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2007 № 523;

„Порядок взяття громадян на соціальний квартирний облік, їх перебування на

такому обліку та зняття з нього“; „Порядок врахування вартості майна, що перебуває у

власності громадянина та членів його сім’ї“; „Порядок визначення величини

опосередкованої вартості наймання (оренди) житла в населеному пункті“; „Порядок

проведення щорічного моніторингу доходів громадян, які перебувають на соціальному

квартирному обліку, та членів їх сімей, а також доходів наймачів соціального житла і

членів їх сімей, що проживають разом з ними“; „Порядок надання соціального житла, а

також урахування площі житла, що перебуває у власності громадянина, якому надається

квартира або садибний (одноквартирний) житловий будинок з житлового фонду

соціального призначення“, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

23.07.2008 № 682.

До соціального житла вищезазначеним законом віднесено квартири в

багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, які

надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла та жилі

приміщення у соціальних гуртожитках, які надаються громадянам на час їх перебування

на соціальному квартирному обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх

проживання. Варто зазначити, що соціальне житло використовується лише за

призначенням відповідно до правил утримання жилих будинків та не підлягає піднайму,

бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Соціальний житловий фонд формується за рахунок: будівництва нового житла;

реконструкції існуючих жилих будинків, а також переобладнання нежилих будинків у

жилі; отримання житла, переданого в дар органам місцевого самоврядування

українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, міжнародними

громадськими організаціями; передачі в комунальну власність житла, вилученого на

підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним

або відумерлим; передачі забудовниками місцевим радам частки жилої площі в

новозбудованих будинках на підставах, передбачених законодавством; передачі з

державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів

державного бюджету; використання на договірних засадах приватного житлового

фонду.

Найреальнішими джерелами формування соціального житлового фонду з усього

вищенаведеного списку є, зрозуміло, будівництво нового житла та передача частки

новозбудованого житла від забудовників у комунальну власність.

Як вказано у законі, перебування громадянина на соціальному квартирному

обліку не є підставою для відмови йому у взятті на квартирний облік або зняття з

квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, чи обліку осіб, які

мають право на отримання житла (пільгових кредитів на будівництво і придбання

житла) за державними житловими програмами для окремих категорій громадян,

визначених законодавством.

Соціальний квартирний облік здійснюється відповідними органами місцевого

самоврядування за місцем проживання громадян, які мають право на отримання квартир

із житлового фонду соціального призначення, після набуття ними повної цивільної

дієздатності. Недієздатні громадяни беруться на облік за заявою опікунів або органів

опіки та піклування.


Як і Житловий кодекс України, Закон України “Про житловий фонд соціального

призначення”, крім загальної черги на одержання соціального житла, передбачає також

першу чергу та коло громадян, які мають право на одержання соціального житла

позачергово.

Так, позачергово житло можуть одержати одинадцять категорій громадян, серед

яких і діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після завершення

перебування у відповідних закладах для таких дітей або завершення терміну піклування

над такими дітьми та в разі відсутності у них права на житло, а також особи з їх числа

при завершенні ними строкової служби у Збройних силах України або при поверненні їх

із установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі – протягом місяця; діти-

інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав, і які

проживають в установах соціального захисту населення – після досягнення повноліття;

громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, у разі неможливості повернення

жилого приміщення, займаного ними раніше та ін.

Відповідно до статті 34 Закону України „Про забезпечення організаційно-


піклування” центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я забезпечує

медичне обслуговування (у тому числі стоматологами-ортопедами) дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа у межах, не нижчих за

мінімальні соціальні стандарти.

Обов’язкові медичні огляди всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також осіб з їх числа здійснюються двічі на рік.

У разі потреби здійснюється взяття дітей на диспансерний облік, постійний

медичний нагляд за ними і своєчасне лікування.


3. Взаємодія центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та

молоді (центрів) та управлінь (відділів) освіти щодо

здійснення соціальної роботи в інтернатних закладах з

дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського

піклування, з метою їх підготовки до самостійного життя.

З метою забезпечення соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, з числа учнів старших класів та випускників інтернатних

закладів у 2007 році Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту та

Міністерством освіти і науки України було підписано наказ від 28.09.07 № 3455/853,

яким затверджено Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

та управлінь (відділів) освіти щодо підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів

інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації.

Відповідно до зазначеного Порядку функції відділу освіти районної державної

адміністрації полягають у:

- сприянні діяльності спеціалістів центрів в інтернатних закладах і школах

соціальної реабілітації;

- наданні на запит інформації про кількість випускників з числа дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, про їхні потреби в соціальній

допомозі, підтримці та соціальному захисті, забезпеченні житлом та

соціальним супроводом не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення закладу;

- участі у проведенні навчально-практичних семінарів для спеціалістів центрів та

інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації з питань соціального захисту

та підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, розробці інформаційно-методичних матеріалів;

- участі у розробці методичних рекомендацій та пропозицій щодо поліпшення

роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з

метою правового захисту, соціальної адаптації та соціального становлення;

- залученні за потреби спеціалістів центру до участі в семінарах, "круглих

столах", робочих нарадах.

Функції районного центру у здійсненні заходів щодо підготовки до самостійного

життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є такими:

- укладення договорів про співпрацю з інтернатними закладами та школами соціальної

реабілітації з метою підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування;

- визначення та погодження з інтернатними закладами і школами соціальної

реабілітації планів, форм та методів соціальної роботи з дітьми-сиротами та

дітьми, позбавленими батьківського піклування, із числа учнів старших та

випускних класів;

- надання комплексу соціальних послуг дітям-сиротам та дітям, позбавленим

батьківського піклування, із числа учнів старших та випускних класів інтернатних

закладів і шкіл соціальної реабілітації, зокрема психологічних, соціально-


педагогічних, соціально-медичних, юридичних, інформаційних послуг тощо,

спрямованих на допомогу в набутті навичок самостійного життя, формування

відповідальності, підготовку до виконання відповідних соціальних функцій у

суспільстві;

- здійснення за погодженням з інтернатними закладами заходів, спрямованих на

соціальну та психологічну адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, з метою підготовки їх до самостійного життя;

- здійснення соціального супроводу (у разі потреби) дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, із числа випускників інтернатних закладів і шкіл

соціальної реабілітації.

Функції інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації у здійсненні заходів щодо

підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів і шкіл соціальної

реабілітації:

- укладення договорів про співпрацю з районним центром соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді з метою підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей,


- надання по змозі спеціалістам центру приміщення та необхідних матеріалів

відповідно до укладеного договору для надання соціальних послуг та проведення

заходів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- інформування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа

учнів старших та випускних класів інтернатних закладів та членів їхніх родин про

діяльність центру та послуги, що надаються спеціалістами;

- розміщення у приміщеннях інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації

інформаційних матеріалів про діяльність центру та соціальної реклами,

спрямованої на успішну соціалізацію, адаптацію дітей-сиріт та дітей,


- залучення за потреби спеціалістів центру до участі у семінарах, „круглих столах”,

робочих нарадах з метою розв’язання проблем соціального захисту та соціального

становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Співпраця між інтернатними закладами та центрами здійснюється таким чином:

1. Інтернатні заклади беруть на себе зобов’язання, які пов’язані з наданням

спеціалістам центрів приміщення та необхідних матеріалів для надання соціальних

послуг та проведення заходів; інформуванням своїх дітей про діяльність центрів та

послуги, які надаються спеціалістами; розміщенням у приміщеннях школи

інформаційних матеріалів про діяльність центрів та соціальної реклами, спрямованої на

успішну соціалізацію, адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування; залученням (за потреби) спеціалістів центрів до участі в семінарах,

«круглих столах», нарадах з метою розв’язання проблем соціального захисту,

соціального становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

забезпеченням учнівськими аудиторіями для проведення профілактичної роботи;

повідомленням відповідному центру про дітей, схильних до вживання алкогольних та

наркотичних речовин, а також схильних до бродяжництва.

2. Центри проводять роботу, яка пов’язана з визначенням планів та методів

соціальної роботи з дітьми-сиротами, дітьми позбавленими батьківського піклування, з


числа учнів старших класів; наданням комплексу соціальних послуг, зокрема

психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних та

інформаційних, спрямованих на допомогу в набутті навичок самостійного життя,

формування відповідальності, підготовку до виконання відповідних соціальних функцій

у суспільстві; здійсненням соціального супроводу (у разі потреби); наданням соціальної

та психологічної допомоги молоді, яка звертається до центру, з питань наркозалежності,

планування сім’ї, безпечної статевої поведінки; забезпеченням інформаційно-

просвітницькими матеріалами.

Вищевикладене дає підстави говорити про те, що передбачено необхідний

порядок взаємодії органів і установ щодо здійснення соціальної роботи в інтернатних

закладах і школах соціальної реабілітації з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування, із числа учнів старших та випускних класів з метою їх соціальної

та психологічної адаптації, підготовки до самостійного життя. Враховуються особливості

роботи, наявні ресурси та можливості доступу до дітей.

Проведене опитування експертів дало змогу розкрити практичну складову цієї

діяльності, оскільки в процесі дослідження з’ясовувалося питання безпосереднього

впровадження зазначеного Порядку на місцях.

Більшість опитаних експертів засвідчили налагоджений механізм координації

державних організацій, залучених до надання соціальних послуг дітям-сиротам та дітям,

позбавленим батьківського піклування.

Представники управління освіти і наукової діяльності рівня обласної державної

адміністрації вважають співробітництво достатньо налагодженим: «Сотрудничество у

нас согласно законодательству, но, с другой стороны, используем взаимочеловеческий

подход для решения вопросов» (інт. №5).

Представники обласних центрів також говорять про нормативно урегульовану

взаємодію з інтернатними закладами:

«У нас на областном уровне заключен договор с областным управлением

образования и такие же договора заключены на всех местных уровнях: в районах и

городах Одесской области. Мы работаем с выпускниками 9-х и 11-х классов. Мы

проводим подготовку их к самостоятельной жизни. А по договору управление

образования обязуется нам предоставлять такую возможность, предоставляет

списки детей-выпускников» (інт. №1).

Співробітники соціальних гуртожитків зазначають, що в них на формальному,

договірному рівні налагоджена взаємодія з усіма державними службами, залученими до

опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування:

«Все налажено. С центрами занятости, с отделом образования, отделом

здравоохранения, социальные службы, управление защиты населения,

правоохранительные органы, интернаты. Мы со всеми сотрудничаем. Тут

договорная система о сотрудничестве, поддержке друг друга» (інт. №3).

Водночас деякі учасники опитування зізнаються в існуванні певних

координаційних проблем. Найчастіше серед таких проблем згадується недостатня

співпраця інтернатів із центрами. Хоча, як зазначалось вище, загальні напрямки такої

взаємодії нормативно врегульовані, з боку персоналу інтернатів у деяких випадках

відчувається закритість, небажання сприяти роботі центрів:


«Мы в интернаты ездили не много, но нас там встречали неохотно и с волчьими

глазами» (інт, №4).

М: А социальные работники, которые ходят в интернаты? Они немного

обособленны от работников интернатов, или они создают общие рабочие группы?

Р: Я, правда, не могу привести конкретный пример, но я думаю, что в большей

части это не команда, это раздельная работа. Было бы замечательно

мотивировать наших сотрудников и работников интернатов быть командой,

делать одно дело (інт. №1).

Практики стверджують, що «було складно вторгнутися в життя інтернатів, де

все йде за розкладом. Обід, сон, спорт, все інше часом було переобтяжливим для дітей.

Тому соціальним працівникам доводилося працювали у вихідні дні; часто переносили

час; були випадки коли не вдавалося провести модуль у повному обсязі».

Така закритість інтернатів може пояснюватися побоюванням працівників останніх

втратити робочі місця в разі поширення сімейних форм влаштування дітей-сиріт та


Р: Я хочу сказать, что взаимодействие с персоналом интерната не в полном

объеме, и где-то это даже противостояние.

М: А почему так происходит?

Р: В принципе все делаем одно дело, но тем не менее все-таки они закрыты для

влияния извне. На то есть свои причины. Там работают замечательные люди, но

интернаты не выполняют функции, благодаря которым дети могут быть

самостоятельными.… Все интернаты как система заинтересованы в том, чтобы

дети там были. И чем больше детей, тем лучше, потому что это сохранение

рабочих мест, финансирование на каждого ребенка. Действует постановление

кабинета министров – деньги ходят за ребенком (інт. №1).

Варто зазначити, що співробітники інтернатів також відмічають недостатню

співпрацю з центрами в напрямку реалізації програми адаптації випускників до

самостійного життя:

«Мы больше своими планами руководствуемся. Они приходят к нам, как в гости.

Они проводят свою нужную работу по их плану, а мы просто наблюдаем»

(інт. №4).

Представники громадськості, які можуть незаангажовано оцінити ситуацію щодо

координації діяльності державних служб, залучених до надання соціальних послуг

дітям-сиртам та дітям, позбавленим батьківського піклування, ще критичніше оцінюють

стан справ. Зокрема зазначаються такі недоліки взаємодії, як недостатній обмін

інформацією і, як наслідок цього, – дублювання функцій: «На встречах с Центром

социальных служб, работниками институтов, воспитателями они выказывают

незнание о работе других служб, то есть не существует обмена информацией. У них

есть координационные советы, но должен быть другой механизм обмена информацией.

Это очень важно, чтобы не дублировать работу, ресурсы собрать лучше. Также

нужно смотреть, что входит в функциональные обязанности служб, потому что они

не будут выполнять, то, что туда не входит» (інт. №16).

Серед висловлених опитаними експертами думок стосовно способів покращення

взаємодії залучених до роботи з цією категорію дітей державних організацій потребує

уваги пропозиція створення при міській раді або районній адміністрації окремої


координаційної комісії, яка б займалася суто проблемами випускників інтернатних

закладів та включала представників усіх залучених організацій, а також представників

органів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, оскільки дві останні служби досить

часто зіштовхуються з проблемами цієї категорії дітей: «Но не хватает «круглого

стола», где бы все службы рассказывали, чем занимаются, и мы вместе думали, как

решать проблемы» (інт. №8).

Ефективним методом подолання недоліків у взаємодії державних організацій

можуть виявитись і спільні навчання, тренінги: «Может быть общие тренинги – это

было бы замечательно» (інт. №1). Такі тренінги можуть включати також обмін

досвідом відповідних спеціалістів: «Очень полезно, когда специалисты обмениваются

опытом по работе с клиентами. Контакты с коллегами очень важны. Потому что

функции у всех одинаковые, но все используют различные формы работы» (інт. №14).

Опитування експертів щодо впровадження Порядку взаємодії центрів та

управлінь (відділів) освіти щодо здійснення соціальної роботи в інтернатних закладах з

дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою їх підготовки до

самостійного життя, виявило ряд проблем та потреб, які необхідно врегульовувати на

місцевому рівні, оскільки зазначені вище питання вже передбачені діючим Порядком.

Зокрема це стосується спільних навчань, обміну досвідом, проведення спільних засідань,

круглих столів, робочих нарад щодо підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей,



4. Деякі практики роботи з дітьми-сиротами та дітьми,

позбавленими батьківського піклування.

4.1. Діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та

соціальних гуртожитків.

Ефективною й оптимальною формою надання соціальної допомоги випускникам

інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є

індивідуальна робота та соціальний супровід. Охоплення учнів 9-11 класів з числа дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, індивідуальною роботою

фахівцями центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2009 році становило

78 %, що є на 15 % більшим, ніж у 2008 році (63 %).

Зазначена робота спрямована не лише на підготовку до самостійного життя дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа, а включає

також сприяння у розв’язанні житлових проблем (оформлення необхідних документів,

відновлення житла, постановка на квартирний облік, реєстрація), пошуку роботи;

влаштування на навчання, відновлення або підготовку необхідних документів; надання

допомоги в налагодженні соціальних зв’язків тощо.

У ході здійснення соціального супроводу протягом 2009 року з позитивним

результатом було знято 631 дитину-сироту та дитину позбавлену батьківського

піклування (56 % від загальної кількості охоплених соціальним супроводом). Щодо

самих результатів здійснення соціального супроводу: працевлаштовано – 8 %,

забезпечено житлом – 14 %, влаштовано на навчання – 53 %. На квартирний облік було

постановлено 74 особи, що становить 12 % від загальної кількості знятих із позитивним

результатом.

Із соціального супроводу без досягнення позитивного результату в 2009 році було

знято 3 % дітей від загальної кількості знятих із супроводу.

Соціальними послугами центрів у зазначений період охоплено 6 185 дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, із числа випускників інтернатних закладів,

у результаті яких: оформлено (відновлено) документи – 492; налагоджено (відновлено)

соціальні зв’язки – 1 756; влаштовано на навчання – 401; працевлаштовано – 107;

отримали реєстрацію – 101 особа.

У роботі центрів складним є питання сприяння розв’язанню житлових проблем

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.

Відповідно до статті 32 Закону України “Про забезпечення організаційно-


піклування” місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування несуть

відповідальність за збереження житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, і повернення його після завершення їх перебування у відповідному закладі

для таких дітей. А в разі відсутності такого житла (стаття 33 вищезазначеного закону)

місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування протягом місяця в

позачерговому порядку забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, а також осіб із їх числа, впорядкованим соціальним житлом.

Разом з тим моніторинг, що проводиться Держсоцслужбою з метою вивчення

ситуації (на постійній основі, починаючи з 2008 року), свідчить про неможливість


забезпечення безоплатним соціальним житлом громадян, особливо з числа дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, які по закінченню інтернатного закладу та

терміну перебування в закладах соціального обслуговування фактично залишаються на

вулиці в тому числі через відсутність у регіонах сформованого житлового фонду

соціального призначення, обліку громадян, що мають право на соціальне житло

(соціальний квартирний облік) тощо.

Так, станом на травень 2009 року в більшості регіонів власне житло мали менше

40 % дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів 9-11

класів інтернатних закладів.

Відповідно до моніторингу станом на грудень 2009 року лише 31 % випускників

інтернатних закладів забезпечені житлом (проте не завжди воно є придатним для

проживання) та лише 22 % перебуває на квартирному обліку.

З метою забезпечення тимчасовим житлом, надання комплексу соціальних послуг

та створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, в Україні

розвивається мережа соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування.

Соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування (далі – соціальний гуртожиток), є закладом для тимчасового проживання

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а

також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від

18 до 23 років (терміном до трьох років). Особливістю цих закладів є те, що вони

виконують роль не тільки закладу тимчасового влаштування, а й роль центру, де

випускників інтернатних закладів адаптують до подальшого самостійного життя

шляхом формування необхідних теоретичних та практичних навичок і передачі знань.

Варто зазначити, що мережа соціальних гуртожитків розвивається. Так, у 2006

році в Україні функціонувало лише 6 закладів, на сьогодні функціонує вже 17

соціальних гуртожитків для осіб зазначеної категорії (в АР Крим, Вінницькій,

Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській,

Кіровоградській, Київській, Львівській, Одеській (2), Сумській, Тернопільській,

Чернігівській, Харківській, Хмельницькій областях), у яких проживало 1 470 осіб.

У ході здійснення соціальної роботи за період з 2006 по 9 місяців 2010 року з

1 470 мешканців, які проживали за зазначений період у гуртожитках, вдалося:

- сформувати соціально-побутові навички – у 1287 осіб;

- оформити відсутні документи – 480 особам;

- надати допомогу одягом, взуттям тощо – 669 особам;

- влаштувати на роботу – 520 осіб;

- поставити на облік у центр зайнятості – 119 осіб;

- влаштувати на навчання – 235 осіб;

- отримати реєстрацію – 340 осіб;

- відновити житло – 47 особам;

- поставити на квартирний облік – 245 осіб.


Протягом 2006 – 9 місяців 2010 року із закладів вибула 421 особа, із яких:

- отримали власне житло – 26 осіб;

- отримали соціальне житло (окрему квартиру) – 11 осіб;

- отримали кімнату в гуртожитку – 88 осіб;

- інші – на орендоване житло, житло чоловіка/дружини, друзів тощо.

4.2. Аналіз досвіду діяльності недержавних організацій у сфері соціального

захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, деякі успішні

практики інтернатних закладів.

Наразі впроваджено або впроваджується ряд програм, що стосуються соціальної

адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

На базі Володимир-Волинської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, створений єдиний в Україні

експериментальний майданчик регіонального рівня зі створення закладу нового типу

«Центр освіти і соціально-педагогічної підтримки» для дітей соціально незахищених

категорій. Для задоволення потреб громади регіону організовано навчання дітей

дошкільного віку з вадами мовленнєвого та розумового розвитку. Поряд із цим у

структурі закладу нового типу функціонує центр «Осередок соціальної адаптації,

комплексної реабілітації та подальшого влаштування дітей», у якому вивчається

можливість повернення дітей у біологічну сім’ю.

Для забезпечення успішної соціалізації дітей в умовах інтернатних закладів

протягом 2007–2009 років на базі Бердичівської загальноосвітньої школи-інтернату для

дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (Житомирська обл.),

проводиться освітній експеримент «Формування та розвиток особистісної компетенції в

умовах інтернатного закладу».

У Бучанській школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування (Київська область), впроваджується досвід тимчасового проживання

старшокласників у соціальному гуртожитку, що сприяє формуванню та закріпленню в

дітей життєво необхідних для самостійного життя умінь і навичок.

У Львові випускників інтернатів готують до дорослого життя, проводячи серію

тренінгів під умовною назвою «Колесо життя». Протягом 2009 року в інтернатних

закладах м. Львова для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

проводили Програму соціальної адаптації шляхом формування теоретичних та

практичних навичок через низку тренінгів на відповідну тематику.

У Тульчинський школі-інтернаті організоване спільне навчання у школі дітей, які

мешкають у інтернаті, та дітей з родин. Це сприяє налагодженню дружних стосунків

між дітьми, надає можливості дітям, які виховуються у школі-інтернаті відвідувати

родини, що сприяє формуванню у вихованців інтернату моделі родинного життя,

допомагає оволодіти життєвими навичками.

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відкрив своє представництво у Києві у 1997

році. З того часу ми працюємо над покращенням життя дітей та сімей на всій території

України. Протягом останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї

підтримки Уряду України у створенні програм з охорони здоров'я, харчування, освіти та

захисту для дітей. ЮНІСЕФ відстоює права дітей на участь та виступає за


пріоритетність дій направлених на найуразливіших та знедолених. Визнаючи, що

добробут дітей тісно пов’язаний із станом матерів, ЮНІСЕФ також працює заради

покращення здоров’я та освіти та захисту прав матерів в Україні.

У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні почало нову програму, що

відображає прагнення країни досягти Цілей розвитку тисячоліття. Ці цілі включають

захист материнства, зменшення дитячої смертності, зупинення поширення ВІЛ/СНІДу й

туберкульозу, захист вразливих категорій і сприяння гендерній рівності.

Поточна Програма співпраці з Урядом України, яка триває з 2006 року по 2010 рік

складається із чотирьох програм: Адвокація, Інформація та Соціальна політика;

ВІЛ/СНІД, Діти та Молодь; Захист Дитини; Здоров’я та Розвиток Дитини.

Схожа діяльність провадилася в Україні у ході Програми Агентства США з

міжнародного розвитку (USAID) "Родина для дитини", яка виконувалася в Україні

організацією Холт Інтернешнл у партнерстві з Міністерством України у справах сім'ї,

молоді та спорту з 2004 по 2010 рік. Програма побудована на фундаментальному

принципі, згідно з яким усі діти мають право на виховання в постійний безпечній

родині. Програма "Родина для дитини" розпочала свою роботу з метою створення

комплексної системи сімейних форм виховання для дітей, позбавлених батьківської

опіки, та дітей, для яких існує ризик втрати сім’ї. Інтегрованим компонентом Програми

була підтримка дітей та сімей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу.

Інформаційно-аналітичним партнером Міністерства України у справах сім'ї,

молоді та спорту у сфері охорони дитинства є Український фонд „Благополуччя дітей”

– Всеукраїнська благодійна організація, яка діє в Україні з 1997 року. Із часу заснування

Фонд реалізував у 17 областях України понад 50 різноманітних міжнародних та

національних проектів, спрямованих на опіку й захист прав дитини.

Фонд співпрацює з рядом міжнародних організацій, за фінансової підтримки яких

упродовж 2008 року реалізував різні програми та проекти, а саме: проект

«Реформування державної системи інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей,

позбавлених батьківського піклування: значний крок до захисту їхніх прав» (серпень

2007 р. – лютий 2009 р.) за підтримки Представництва Європейської комісії в Україні.

Метою проекту стало надання допомоги в дотриманні основних прав дітей-сиріт і

дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом реорганізації державної системи

інтернатних закладів у сімейні та наближені до сімейних форми піклування. Прикладом

упровадження експерименту зі створення й забезпечення діяльності закладів нового

типу стали сімейноорієнтовані дитячі будинки в Черкаській (м. Канів) та

Кіровоградській областях (м. Кіровоград).

Особливістю функціонування закладів нового типу стало те, що вони були

максимально наближені до місця проживання дітей, а діти в них виховувалися як члени

територіальної громади. Вихованцями закладів нового типу були: у м. Кіровограді – 15

дітей, а у м. Каневі – 9 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,

різного віку, якими опікувалися спеціально підготовлені вихователі (відповідно 9 і 6

осіб). Наразі дитячий будинок у м. Каневі вже не функціонує, а на базі його приміщення

створено соціальний центр матері та дитини.

Надзвичайно важливим кроком на шляху реформування соціальних послуг для

сімей та дітей стало введення з ініціативи Представництва благодійної організації

«Кожній дитині» в Україні в практику соціальної роботи методики оцінки потреб

дитини та її сім’ї. Одним із напрямків діяльності організації є запобігання потраплянню

http://www.unicef.org/mdg/index.html

http://www.unicef.org/ukraine/ukr/activities_11404.html





дітей до системи інституційної опіки. У рамках дій, спрямованих на підтримку дітей та

родини, надання послуг, які мають на меті утримати родину разом та запобігати

вилученню дітей.

У рамках проекту «Створення служби соціалізації та адаптації дітей, що виходять

з інтернатних закладів» розроблено методику комплексної оцінки потреб і рівня

оволодіння життєвими навичками молодої людини, яка залишає/залишила заклад опіки;

методику складання планів їх підготовки до самостійного життя; програму й методику

роботи клубу для випускників «Як стати успішним».

У травні 2010 року за спільної ініціативи Київської обласної державної

адміністрації, Партнерства «Every Child Ukraine» та Швейцарського бюро Міжнародної

соціальної служби у цьому році розпочалася реалізація програми «Впевнений старт:

програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування». Ця

програма передбачає створення служб соціалізації вихованців інтернатних закладів, які

надаватимуть підтримку та послуги випускникам в громаді. Кожен випускник матиме

індивідуальний план, на основі якого буде вестися його підготовка до майбутнього

самостійного життя. Проект має на меті посилення потенціалу представників місцевих

органів влади, спеціалістів соціальних служб та персоналу інтернатних закладів щодо

врахування потреб вихованців та надання їм відповідних послуг, а також зміцнення

міжвідомчої співпраці в інтересах кожної молодої людини в період її переходу до

самостійного життя.

Протягом трьох років планується охопити послугами близько 800 дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі вихованців та випускників

інтернатних закладів; вихованців прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу,

а також дітей, які перебувають під піклуванням.

Пілотними територіями проекту обрані райони і міста (м. Біла Церква, м.

Переяслав-Хмельницький, м. Фастів, Вишгородський, Таращанський райони Київської

області).

Під час реалізації проекту будуть використовуватися унікальні технології та

підходи до вирішення соціальних і психологічних проблем дітей-сиріт, в тому числі

наставництво та методика індивідуального супроводу випускників. Передбачається

оцінка рівня оволодіння життєвими навичками конкретної молодої людини та побудову

навколо неї підтримуючої соціальної мережі, що включає родичів, сусідів, соціальних

служб громади а також наставників. Інше інноваційне рішення – це оренда житла для

молодих людей, які його потребують, в громаді. При цьому орендатор має виконувати

обов’язки наставника».

В основу цього проекту покладено напрацювання щодо соціалізації дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування в м. Тараща і м. Переяслав-Хмельницький,

які були здійснені Представництвом благодійної організації «Кожній дитині» в рамках

пілотного проекту «Створення служби соціалізації та адаптації випускників інтернатних

закладів» (2008-2010). Проект впроваджуватиметься у співпраці з Київською обласною

державною адміністрацією, міськими та районними органами влади протягом 2010-2013

років.

Іншою потужною організацією, що працює у цьому напрямку є організація ПБО

«Надія і житло для дітей» в Україні. Головна місія роботи полягає у сприянні

утвердженню сімейних форм опіки над дітьми. Відповідно організація здійснює активну

діяльність направлену на реформування державної системи опіки і піклування про

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і попередження вилучення

дитини з сім'ї.


Протягом 2004-2006 років, за підтримки ЮНІСЕФ, організація реалізувала ряд

проектів у Київській, Хмельницькій, Херсонській областях, направлених на

реформування державної системи опіки і піклування про дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, розвиток сімейних форм виховання,

удосконалення державної системи захисту дітей, попередження вилучення дитини з

сім'ї. Вперше в Україні саме ця організація провела комплексну експертну оцінку щодо

фізичного, психічного, психологічного стану та соціальних навичок 215 вихованців

інтернатних закладів у вищезазначених областях України. Залучені спеціалісти

(психологи, соціальні працівники, лікарі) підготували відповідні висновки, а також були

складені плани індивідуальної роботи з кожною дитиною.

Також організація проаналізувала напрямки роботи різних державних структур та

місцевих органів влади, на які покладено відповідальність за захист прав дітей. Метою

даного аналізу було виявити дублювання функцій представників різних структур задля

його подальшого уникнення і покращення співробітництва між цими структурами.

Результати цього проекту лягли в тому числі в основу Закону України „Про

забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування ”, прийнятого Верховною Радою України.

Протягом останніх років діяльність Представництва благодійної організації

«Надія і житло для дітей» в Україні була направлена на створення, розвиток і підтримку

сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

запровадження і реалізацію проектів щодо попередження відмов від дітей у ранньому

віці, реформування державної системи опіки та піклування шляхом впровадження

деінституціалізації.

На території Макарівського району Київської області Представництвом у

співпраці з місцевими органами влади реалізується проект «Реформування дитячого

будинку «Барвінок» та створення центру надання соціальних послуг дітям та сім’ям, які

опинились у складних життєвих обставинах», основною метою якого є впровадження на

районному рівні комплексної моделі деінституціалізації через створення та розвиток

сімейно-орієнтованих служб та послуг для дітей та сімей. Діяльність проекту

направлена на попередження вилучення дітей із сімей шляхом надання послуг дітям та

сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах (як правило, це сім’ї з низьким

рівнем матеріального забезпечення), розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, роботу з дітьми та персоналом у дитячому

будинку «Барвінок», створення Центру соціальної підтримки дітей та сімей «Промінь

надії». У 2011 році в рамках проекту планується завершити будівництво Центру

соціальної підтримки дітей та сімей «Промінь надії», що забезпечить надання якісних

соціальних послуг відповідно до потреб дітей та сімей даного конкретного району.

У напрямку розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, Представництвом благодійної організації «Надія

і житло для дітей» в Україні у співпраці з Державною соціальною службою для сім'ї,

дітей та молоді Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту за підтримки

Мережі нідерландських благодійних фондів для Центральної та Східної Європи в

партнерстві із Карпатським Фондом «Україна» було реалізовано проект «Створення

груп взаємопідтримки для батьків-вихователів і прийомних батьків».

Організація „Друзі дітей” („Amici dei bambini”) працює в Україні з 1999 року.

Одним із численних заходів, спрямованих на допомогу дітям, що постраждали від

наслідків Чорнобильської катастрофи, стало відкриття центрів «Дитячий дім» для


соціально незахищених дітей (Київська область, у містах Боярка, Буча та Володарка).

Завданням таких Центрів є надання індивідуальної психологічної допомоги дітям-

сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування.

Для розробки моделі роботи, пов’язаної з консолідацією зусиль місцевих органів

влади та громадських організацій для успішної соціальної інтеграції випускників

інтернатних закладів, у 2010 р. організація розпочала дослідження «Зміцнення позицій

неурядових організацій та місцевих органів влади в Молдові та в Україні з метою

сприяння соціальній інтеграції випускників закладів для дітей-сиріт, та дітей,

позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа».

Канадський фонд дітям Чорнобиля є громадською організацією Канади, яка

займається реалізацією благодійних проектів, спрямованих на підтримку дітей в

Україні, у першу чергу через програму «Допоможи нам допомогти дітям», що діє з 1996

року. У 1998 році при Фонді розпочав свою діяльність освітній проект “Стипендіат”,

спрямований на забезпечення матеріальної, психологічної та соціальної підтримки для

дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які після закінчення школи-

інтернату продовжують навчання у вищих навчальних закладах, технікумах, училищах.

Фонд також реалізовує Програму протидії торгівлі людьми, яка спрямована на

підвищення рівня обізнаності дітей-сиріт щодо таких загроз та ефективність методів

протидії цьому. Добровольці програми відвідують дитячі будинки, де проводять

відповідні лекції-роз’яснення. У рамках програми щорічно видається й поширюється

серед вихованців інтернатів довідник “Робота за кордоном”, що містить допоміжну

інформацію для молодих людей, які приймають рішення працювати за межами своєї

країни.

У Прикарпатті розпочався проект ОБСЄ «Сприяння працевлаштуванню

випускників інтернатних установ для дітей-сиріт в Україні». Виконується він

спільно з Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту за фінансової

підтримки урядів Андорри, Ліхтенштейну, Польщі та США. В Івано-Франківській,

Луганській, Запорізькій, Харківській областях та в Києві проводитимуть тренінги для

працівників соціальних служб і служб працевлаштування з метою допомогти

цьогорічним випускникам профтехучилищ знайти роботу. Вперше також спробують

залучити до цієї роботи представників місцевого бізнесу. Для працівників соціальних

служб і служб зайнятості, педагогів-психологів проводитимуться тренінги. Ті ж, у свою

чергу, формуватимуть у дітей-сиріт навички самостійного життя, пошуку роботи,

надаватимуть інформацію для запобігання торгівлі людьми.


5. Заходи / очікувані результати проекту «Отримай свій шанс: забезпечення кращого майбутнього для випускників

інтернатних закладів», що впроваджується міжнародною громадською організацією

«Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (Labor and Health Social Initiatives –

LHSI) спільно з Державною соціальною службою для дітей, сім’ї та молоді за підтримки

програми МАТРА.

Як правило, інтернатне середовище не дає дітям можливості в повному обсязі оволодіти соціальними та комунікаційними навичками, необхідними для самостійного життя, а навпаки робить їх залежними від соціальних послуг. Групове середовище інтернатних закладів, ізольованість від проблем реального сьогодення заважає вихованцям ставати незалежними у прийнятті рішень, відповідальними за свої вчинки та життя після закінчення перебування в інтернаті. Крім того, дуже гострою є проблема житла для сиріт. Незважаючи на наявну правову базу, насправді більшість випускників не мають можливості отримати соціальне житло від держави. Обмежені економічні можливості для вразливих груп молоді, до яких належать випускники інтернатних закладів, призводять до проблем із працевлаштуванням та ризиком стати жертвами торгівлі людьми.

Допомога у соціальній адаптації випускників інтернатних закладів є необхідною складовою запобігання проблемам, з якими стикаються в дорослому житті колишні вихованці інтернатів. Міжнародна громадська організація «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) з 15 березня 2010 року розпочала реалізацію проекту «Отримай свій шанс: забезпечення кращого майбутнього дітей – вихованців та випускників інтернатних закладів» через покращення соціальних послуг та посилення життєвих навичок дітей, що триватиме до 15 вересня 2012 року.

Метою проекту є покращення життєвих навичок та соціальних послуг для дітей – вихованців та випускників інтернатних закладів задля їх кращої соціальної адаптації до самостійного життя. Проектом передбачено розробку навчальних методик для підготовки випускників інтернатних закладів до самостійного життя, проведення навчання, а також покращення соціальних послуг для вихованців інтернатів і випускників, які мешкають у соціальних гуртожитках для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Участь у заходах проекту візьмуть випускники 9-х – 11-х класів інтернатних закладів та мешканці соціальних гуртожитків Одеської (м. Котовськ, смт. Тарутине, м. Ізмаїл) та Вінницької (м. Жмеринка, м. Тульчин) обл..

Також проектом передбачено розробку стратегічних планів дій для м. Котовська та Вінницької області. Розробка стратегії передбачає посилення координації та розмежування функцій між закладами, які надають соціальні послуги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, випускникам інтернатів.

Основні очікувані результати проекту:

1. Вивчення закордонного досвіду для адаптації найкращих практик в Україні.

2. Визначення проблем кожного цільового міста та розробка плану їх розв’язання.

3. Підготовка тренерів для навчання вихованців та випускників інтернатів.

4. Покращення соціальних, життєвих навичок вихованців інтернатних закладів через проведення навчання для них та соціальних працівників.

5. Підвищення якості соціальних послуг для вихованців та випускників інтернатних закладів та забезпечення їх доступу до них.

6. Сприяння у працевлаштуванні випускників інтернатних закладів.

7. Розповсюдження здобутків та методик проекту на загальнонаціональному рівні.


Результати проведених експертних інтерв’ю з представниками державних і громадських організацій, залучених до піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, свідчать про зацікавленість цих організацій у проекті «Отримай свій шанс: забезпечення кращого майбутнього для випускників інтернатних закладів».

Опитані експерти схвально ставляться до всіх основних компонентів проекту.

Зокрема відмічено необхідність розробки планів координації дій між організаціями, що надають соціальні послуги:

М: Первой у нас запланирована разработка стратегических планов действий на основе данных оценки ситуации именно по улучшению координации между организациями, предоставляющими социальные услуги. Насколько полезна была бы такая деятельность?

Р.: конечно полезно. Поднять этот вопрос и привлечь внимание именно к этому вопросу – это, конечно, надо» (інт. №2).

Результатом такої координації на рівні окремої дитини могло б стати запровадження планів індивідуальної роботи з випускниками інтернатних закладів. При складанні таких планів слід враховувати, що потреби дитини є індивідуальними та змінюються з часом і, як свідчить практика, такі плани базуються на попередній оцінці потреб дитини, містять конкретні та досяжні цілі в різних напрямках життєдіяльності дитини і оновлюються принаймні кожні шість місяців.

Розробка індивідуальних планів дій, що мають базуватися на оцінці потреб, в рамках проекту «Отримай свій шанс» є найбільш доречною для випускників інтернатів, що мешкають у соціальних гуртожитках. Мешканці соціальних гуртожитків є єдиною локалізованою групою випускників, з якою безпосередньо працює соціальний педагог, частково виконуючи функції кейс-менеджменту. Робота над складанням індивідуальних планів дій із залученням випускників до процесу прийняття рішень є важливим компонентом збільшення мотивації випускників до прийняття відповідальності за своє самостійне життя.

При обговоренні компонентів проекту «Отримай свій шанс» представники державних та громадських організацій висловлювали побажання стосовно допомоги в налагодженні взаємодії державних та громадських організацій, впровадження механізму делегування громадським організаціям права надавати соціальні послуги: «Вообще это лучше всего, когда работают и общественная и государственная структура – тогда толку больше. У общественных организаций больше практики, несмотря на то, что мы социальные работники. Но мы же при этом еще и госслужащие, а к госслужащим у этих детей есть недоверие. И быстрее человек пойдет в общественную организацию, где его поддержат и поймут, чем он придет в центр социальной службы» (інт. №1).

Корисні також навчання та тренінг персоналу, залученого до роботи з мешканцями інтернатних закладів та соціальних гуртожитків: «Огромная потребность. Мы последние года 3 проводим обучение так: они приезжают на 1 день, потому что денег нет ни у нас, ни у них. У нас около 38 интернатов по области. Для того чтобы наши работники на местах – в городах, районах – заработали, нужно постоянное обучение работников. Мало дать книжку, сказать, вот книжка – пользуйтесь. Надо все-таки хотя бы раз в 3 месяца такое обучение проводить» (інт. №1).

Високо оцінюється учасниками опитування і потреба у сприянні працевлаштуванню випускників інтернатних закладів. Особливо корисною, на думку опитаних експертів, є організація стажування мешканців і випускників інтернатів на підприємствах: «Это хороший способ ознакомления ребѐнка с культурой трудового коллектива и приобретения практических навыков» (інт. №11).


6. Реалізація Програми центрів соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей,


6.1. Обґрунтування актуальності та стислий аналіз Програми центрів

соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та


Після закінчення інтернатних закладів усі випускники (крім тих, хто на момент

виходу має проблеми зі здоров’ям) направляються на навчання до освітніх закладів

різного рівня акредитації для отримання професійного фаху. На час навчання діти

продовжують знаходитися на повному державному утриманні. Після закінчення

навчання та отримання фахової підготовки державне утримання припиняється.

Навчальний заклад не несе юридичної відповідальності за дітей після його закінчення, а

інші організаційні структури, які беруться за допомогу і турботу, не завжди діють

ефективно. Мова йде про розв’язання проблем, які пов’язані з працевлаштуванням,

місцем проживання та налагодженням домашнього побуту на перших етапах. Особливо

гострого характеру ця проблема набуває для дітей, які повертаються жити у сільську

місцевість до своїх батьків, які позбавлені батьківських прав, і де за час відсутності

дітей сімейна криза тільки посилювалася.

Експерти одностайно стверджують, що підготувати випускників до самостійного

життя в існуючих умовах інтернатних закладів досить складно. Сьогодні чинні

навчально-виховні програми не можуть вплинути на цей процес, адже організація

проживання та виховання в установі привчає дитину до того, що держава забезпечує її

всім необхідним для життя.

Загалом інтернатна система виховання побудована на колективній формі роботи з

вихованцями з чіткими правилами повсякденного життя. Діти добре знають правила

проживання, навчання та відпочинку. Вони отримують підтримку з боку ровесників,

вихователів, вчителів та мають доступну медичну допомогу й необхідні державні

соціальні гарантії.

Водночас, діти зіштовхуються з проблемами набуття побутових навичок

(готування їжі, прибирання, планування бюджету, тощо). Крім того, у значної частини

вихованців слабко розвивається мотивація до навчання та налаштованість на отримання

фахової освіти, що надалі може негативно вплинути на процес працевлаштування,

входження у соціум та на загальний рівень їхнього життя.

Іншим важливим питанням постає необхідність формування в майбутніх

випускників уявлень про інститут сім’ї та стосунки в родині.

Наразі в інтернатних закладах запроваджено навчально-виховні програми

соціальної інтеграції, але, незважаючи на це, проблема непідготовленості вихованців

шкіл-інтернатів до самостійного життя продовжує залишатися болючою та актуальною.

Складність цього питання полягає у тому, що необхідно розв’язувати одразу два

питання: перше пов’язане зі створенням умов для набуття практичних навичок

самостійного дорослого життя, а друге – проведення спеціальної теоретичної

підготовки.


Для виконання Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов

соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”

центрами здійснюється робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського

піклування; у червні 2008 року Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та

молоді було затверджено Програму центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з

соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа

учнів старших та випускних класів інтернатних закладів, шкіл соціальної реабілітації та

осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі –

Програма) (наказ Держсоцслужби від 04 червня 2008 року № 31).

Метою Програми є підготовка до самостійного життя дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа шляхом формування

необхідних практичних навичок і знань.

За часовим обсягом програма досить об’ємна: вона складає 56 годин 40 хвилин.

Увесь програмний матеріал об’єднано в 6 модулів: з них 7 годин 40 хвилин складає

інформаційний блок, 49 годин присвячено відпрацюванню практичних навичок. Теми та

зміст модулів розроблено з урахуванням особливостей цільової групи.

Перший навчальний модуль «Успішне спілкування» спрямований на те, щоб

сформувати в підлітків навички ефективної комунікації, навчити правильно

вибудовувати свої стосунки з людьми та розібратися з непростим питанням сенсу буття.

Другий навчальний модуль «Здоров’я – ресурс і результат благополуччя»

присвячений питанням, які пов’язані зі станом здоров’я та формуванням навичок для

його збереження. Основні питання, які надані для розгляду, стосуються визначення

поняття здоров’я та необхідних дій для його збереження; дається інформація про

здоровий спосіб життя, про ризиковану поведінку та її наслідки, у тому числі й ризики,

пов’язані з наркозалежністю. Дітям пропонується розібратись у своєму ставленні до

здоров’я, подумати над тим, як вони цінують його, ознайомитися з алгоритмом

прийняття рішень.

На тренінгових заняттях з навчального модуля «Професія як основа життєвого

успіху» створюється можливість усвідомлення учасниками алгоритму вибору професії,

проектування професійної кар'єри як складової життєвого успіху. Надається інформація

про світ професій, проблематику, яку потрібно враховувати при виборі професії, про

вимоги, які пред’являються до представників різних професій. Описано шляхи

працевлаштування в Україні, основні правила прийому на роботу. Як практична навичка

– навчання складати резюме для працевлаштування.

Навчання за модулем «Сімейні цінності» присвячене уявленням про існуючі

моделі сім’ї; різні форми взаємодії в сім’ї; розв’язання складних питань, що виникають

на етапі вибору друга життя; планування сім’ї; психологічні аспекти подружнього

життя; значення сімейних традицій у подружньому житті та вихованні дітей; ведення

домашнього господарства; формування домашнього бюджету. Тренінгові заняття

присвячені темі сімейних цінностей.

Зміст модуля «Правова культура особистості» має свої особливості. Його

основна мета – не вивчення законів, указів, постанов, а надання інформації про основні

права людини й обов’язки громадян. Для підлітків, яким пропонується цей тренінговий

модуль, дуже важливий принцип самостійності входження в життя, пізнання світу, який

багато в чому був і є для них невідомим. Щоб зробити цей процес корисним та

безпечним, у модулі представленні заняття, на яких підлітки знайомляться з новими


поняттями, аналізують проблемні ситуації. Під час навчання мають бути створені

умови, які б розвивали особистість підлітків, формували у них переконання, що

ґрунтуються на загальнолюдських цінностях.

Теоретичний і практичний матеріал модуля „Як зробити дозвілля цікавим та

змістовним” націлені на те, щоб підвищити рівень компетентності підлітків у сфері

дозвілля. Теоретичний матеріал модуля містить базову інформацію про вільний час

(дозвілля), його функції, структуру діяльності у сфері дозвілля, правила поведінки в

закладах культури та громадського харчування, а також певний набір творчих конкурсів

і завдань, які можна використовувати при організації власного дозвілля. Роботу над

даним модулем рекомендовано проводити після модуля «Правова культура особистості»

на закінчення всього тренінгового курсу.

Кожен інформаційний блок супроводжується набором різноманітних практичних

завдань: тренінгові вправи, робота з роздатковим матеріалом, пошук відповідей на

проблемні питання тощо. У практичній частині модуля передбачені індивідуальні, парні

та групові форми роботи з підлітками. Після кожної вправи модуля наведені питання

для обговорення.

Огляд вищезазначених модулів дає підстави говорити про можливість доповнення

модулів матеріалами для розв’язання основних проблем у процесі підготовки майбутніх

випускників інтернатних закладів до самостійного життя: формування мотивації до

навчання; навичок планування та уміння приймати рішення, виконувати взяті на себе

зобов’язання, нести відповідальність за свої дії.

Загалом деякі опитані експерти вказують на те, що «у програмі закладено мало

занять для формування практичних навичок – планування свого часу, уміння сказати

«ні», вміння виражати свою позицію чи точку зору». Без цих компонентів модуль

«Успішне спілкування» має досить вузьке спрямування і не відповідає меті самого курсу.

Крім цього, потребує розширення модуль «Здоров’я – ресурс і результат

благополуччя» з питань профілактики соціально-небезпечних хвороб, протидії торгівлі

людьми, насильства, репродуктивного здоров’я тощо.

При впровадженні Програми слід враховувати таке:

1. Директор інтернатного закладу є опікуном, піклувальником дитини, і саме на

нього покладається захист прав та інтересів дітей.

2. В інтернатних закладах є психологи та соціальні педагоги, які повинні готувати

дітей до виходу із закладу.

3. Дитина у закладі «є тут і зараз», вона не розуміє, що настане «завтра», що

відбудуться певні зміни, що вона буде жити сама, буде навчатися в іншому

закладі чи працювати, заробляти гроші, готувати їжу тощо. Їй сьогодні це не

потрібно і сьогодні вона це слухати не буде.

4. Крім працівників центрів до вихованців шкіл-інтернатів приходять священики,

представники юстиції, суду, психологи, у дітей майже немає вільного часу, вони

уже по кілька разів бачили одні і ті ж самі відеоролики з профілактики, слухали

декілька разів лекції на однакову тематику, що робить викладання модулів

неефективними.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, протягом 2009

року 5 717 учнів (що складає 73,6 % дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, з числа учнів 9–11 класів інтернатних закладів) пройшли курс навчання за


Програмою центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної адаптації

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із числа учнів старших та

випускних класів інтернатних закладів, шкіл соціальної реабілітації та осіб із числа

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (у 2008 році – 4 637 учнів).

6.2. Оцінка реалізації Програми центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та

молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування (міста Жмеринка, Тульчин, Котовськ).

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, у Вінницькій

області на кінець 2009 року було зареєстровано 3 216 дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. Протягом 2009 року кількість учнів старших та випускних

класів інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, становила 148, з яких 88 (59 %) охоплені курсом підготовки до самостійного

життя за Програмою. Протягом 9 місяців 2010 року кількість учнів становила 207, з яких

186 охоплені Програмою. Показник охоплення вже становив майже 90 %.

За даними моніторингу Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді

станом на травень 2009 року, у Вінницькій області функціонувало 26 інтернатних

закладів у сфері управління Міністерства освіти і науки України. Водночас, вивчення

документації в ході дослідження, показало, що в області укладено 16 договорів (угод)

про співпрацю між центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, відділами

(управліннями) освіти та інтернатними закладами. Тобто договори укладені не з кожним

інтернатом, як це передбачено Порядком взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти для підготовки до самостійного життя

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та

випускних класів інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації (наказ Міністерства

України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства освіти і науки України від

28.09.07 № 3455/853).

Центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді затверджено плани роботи з

підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, які погоджено з адміністрацією інтернатних закладів.

За Програмою здійснено підготовку 8 спеціалістів, які забезпечують підготовку

до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з

числа учнів інтернатних закладів.

Водночас підготовку до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, які навчаються у загальноосвітніх школах (за наявності дітей

даної категорії), здійснюють 27 фахівців районних та міських центрів соціальних служб

для сім’ї, дітей та молоді.

Ситуація в Одеській області є такою.

На кінець 2009 року було 6 885 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування.

Протягом 2009 року кількість учнів старших та випускних класів інтернатних

закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становила

678, з яких 579 (85 %) – охоплені курсом підготовки до самостійного життя за

Програмою. Протягом 9 місяців 2010 року кількість учнів становила 532, з яких 373

охоплені Програмою (70 %).


Кількість укладених договорів (угод) про співпрацю між центрами соціальних

служб для сім’ї, дітей та молоді області, відділами (управліннями) освіти та

інтернатними закладами – 22 документи.

20 спеціалістів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють

підготовку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до самостійного

життя.

Одним із питань, винесених на розгляд у ході дослідження, стала оцінка стану

реалізації Програми центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної

адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усі опитані експерти в Одеській та Вінницькій областях поінформовані про

Програму, її мету, основні компоненти.

Опитані експерти в цілому неоднозначно оцінюють ефективність програми. Маючи

явно позитивні риси, Програма, на думку учасників дослідження, не позбавлена і певних

вад. До того ж про результати Програми ще зарано говорити, оскільки вона лише

починає впроваджуватися.

До позитивних рис програми віднесено:

- актуальність – програма націлена на формування вкрай важливих для

адаптації життєвих навичок;

- комплексність – програма охоплює основні сфери життєдіяльності;

- орієнтація на спільну діяльність працівників галузі освіти та центрів.

На думку практиків, які вже працювали за даними модулями, є велика потреба

«зробити цей курс більш практичним, орієнтованим на здобуття навичок. Потребує

уваги подача матеріалу, щоб дітям було цікаво. Процес повинен бути динамічним.

Після обговорення дітям складно висловлювати свої думки, та формулювати висновки.

Треба їм підказувати. Модулі слід доповнити динамічними тренінгами з висновками

дуже чіткими та дуже практичними».

Інше питання стосується організації проведення таких модульних занять в

інтернатному закладі, оскільки вони є тривалими за часом. Практики стверджують, що

«було складно вторгнутися в життя інтернатів, де все йде за розкладом. Обід, сон,

спорт, все інше часом було переобтяжливим для дітей. Тому соціальним працівникам

доводилося працювали у вихідні дні, часто переносили час, були випадки коли не

вдавалося провести модуль у повному обсязі».

За такої організації роботи доцільно було б розробити навчальну програму, яка б

мала два варіанти: розширений та скорочений. В одному випадку мова може йти про

надання інформації, а в іншому – про формування необхідних навичок. За такого

підходу можна буде обирати раціональний час та враховувати готовність аудиторії до

роботи.

Окремого вирішення потребує організація моніторингу та оцінки роботи

соціальних працівників, які проводять такі навчання на місцях. Адже не завжди до

проведення цих занять вдається залучати досвідчених фахівців: «Для того, аби вони

ефективно працювали, потрібна організація постійного професійного навчання та

відповідної підготовки. Мало дати книжку і сказати, аби вони нею почали

користуватися. Потрібно хоча б раз на 3 місяці проводити супервізію та визначати


проблематику навчання та шляхи вирішення цих проблем. Інакше реалізація так і

залишиться на рівні разових акцій без позитивного впливу на дітей».

З метою підвищення ефективності Програми, на думку опитаних експертів, буде

корисним:

1. Організувати обмін досвідом між працівниками, які безпосередньо запроваджують

Програму, що сприятиме підвищенню їх кваліфікації.

2. Передбачити у спільному наказі МОН та Мінсім’ямолодьспорту можливість

виділення часу працівниками інтернатних закладів на роботу центрів з мешканцями

інтернатів за Програмою, узгодивши його з внутрішнім розкладом інтернату.

3. Вивчити можливість скорочення Програми за часом.

4. Зробити Програму більш орієнтованою на формування саме практичних навичок,

продумати можливість пробного занурення випускників інтернатів у самостійне

життя, реальний побут, створення родинних груп.

5. Більше спрямувати програму на індивідуальну роботу, коли з кожною конкретною

дитиною будуть проводитися заняття, спрямовані саме на її потреби, проводити

оцінку потреб та складати індивідуальні плани дій для молоді, яка випускається з

інтернатів.

6. Використовувати більше роздаткових матеріалів у ході реалізації Програми.

7. Більше уваги приділяти таким темам:

- навички планування часу;

- навички запобігання торгівлі людьми:

- навички протистояння загостренню конфлікту:

- гендерні питання;

- догляд за здоров'ям, профілактика небезпечних захворювань (у т.ч. ВІЛ/СНІД).

Крім того, на загальнодержавному рівні потрібно:

- запровадити постійне навчання спеціалістів центрів;

- вирішити питання достатнього кадрового забезпечення центрів, що дозволило б

забезпечити індивідуальний підхід у роботі з дітьми-сиротами та дітьми,

позбавленими батьківського піклування, з урахуванням їхніх потреб.

Результати бесід із мешканцями соціальних гуртожитків, свідчать про таке:

- лише деякі діти-сироти після випуску з інтернатів достатньо ознайомлені з

можливістю отримання допомоги від центрів.

М: А вы знаете, какие есть службы, куда можно обратиться в сложной

ситуации?

Р: Да. К Марине Петровне из Центра социальных служб (смт. Тарутине).

- деякі діти-сироти після випуску з інтернатів або не знають про можливість

отримати допомогу центрів, або мають хибне уявлення про умови такої допомоги:

М: Когда вы выйдете отсюда, знаете, к кому обращаться в трудных ситуациях?


Р: Якби мені хто дав адрес і телефон, то да.

М: То есть, вы не знаете, какие есть службы и есть услуги?

Р: Да. Я знаю, шо є якась служба…

М: Есть Центр социальных служб.

Р: Да, но вона нами вже не опікується. (м. Жмеринка)

М: А вы знаете, что есть центр социальных служб для детей и молодежи? И в

других городах есть. И в принципе человек, выпускник интерната, если у него

сложилась проблема, ситуация, что ему не к кому обратиться, он может

обратиться к социальным работникам центра социальных служб, и социальный

работник может помочь. Кто-то слышал об этом?

Р: Да.

М: А кроме Валентина кто-нибудь слышал?

Хором: Нет. (м. Котовськ)

Результати бесід із дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського

піклування, із числа учнів інтернатних закладів, показали:

- програми з підготовки до самостійного життя є для них потрібні та актуальні:

М: Мне хотелось бы еще спросить, мы говорили с представителями социальной

службы. Они сделали такую программу, по которой проводится обучение в

интернатах. Знаете об этой программе? Нравятся вам эти уроки?

Р: Ааа.. якраз інтернатські діти дуже в тому нуждаються. Якщо я вийду в

самостійне життя – в інтернаті нам все дають, я знаю. У самостійному житті

треба буде все самому, і знати коли їсти, і гроші на це «їсти». Тоді дуже складно.

(м. Тульчин)

- вони в принципі ознайомлені з роботою центрів, але більше схильні довіряти

вихователям свого інтернату:

М. А знаете, что есть центры социальных служб для семьи, детей и молодѐжи?

Р: Знаем, но это уже проверено [интернат]. А сунуться туда, куда не знаешь,

помогут, не помогут... Больше доверяем своим. (м. Тульчин)

Це опосередковано свідчить про те, що мешканці інтернату не дуже високо

оцінюють корисність настанов працівників центрів.

- вони зацікавлені у програмах підготовки до самостійного життя, які передбачають

включення в повсякденне самостійне життя:

М: В других странах есть такие программы, что дети уже в 8 классе начинают

жить в маленьких домах по 3-4 человека, чтобы учится быть самостоятельным.

А в 9-10 классе идут жить на квартире в городе. Как вам, в принципе?

Р: Ну, такими темпами было бы проще, быстрее научится жить

самостоятельно. Это с одной стороны было бы хорошо. (м. Тульчин)

- вони відчувають потребу в реальних практичних знаннях, навичках, необхідних

для адаптації після виходу з-під інституційної опіки:


М. А по поводу-то программы, что бы вы хотели в ней изменить?

Р: В школе учат только знаниям, а не бытовым вещам. А все остальное учу себе

сам, оно мне надо, а не кому-то еще. В школе нужно учиться, спортом

заниматься, нельзя курить.

Даже планировать время, сколько на приготовление пищи идет. Сколько на

покупку продуктов, чтобы все успевать. (м. Тульчин)

Отже, проведене дослідження показало, що на даний момент Програма реалізувала

свій потенціал ще не повною мірою. Значна частка випускників шкіл-інтернатів не знає

про можливість отримання допомоги з боку центрів після виходу з інтернату.

Підлітки, які брали участь у фокус-групах, висловлюють побажання, щоб програма

адаптації мала більш практичний, побутовий характер. Особливу їх зацікавленість

викликають такі форми навчання як стажування в родинах. Саме в цих напрямках

вдосконалення та доповнення Програми є перспективним.


7. Особливості соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, після виходу з-під


7.1. Актуальні проблеми соціальної адаптації дітей-сиріт після виходу з-під


Результати фокус-групових дискусій з мешканцями шкіл-інтернатів та соціальних

гуртожитків, як і опитування представників державних служб та громадських

організацій, залучених до надання соціальних послуг дітям цієї категорії, свідчать, що

після випуску з інтернатів та соціальних гуртожитків ці діти зіштовхуються з цілим

рядом проблем, які умовно можна поділити на два класи:

- нестача ресурсів, необхідних для самостійного життя;

- відсутність соціально-психологічних та побутових навичок, потрібних для

самостійного життя, що призводить до обмеження доступу до життєво

необхідних ресурсів.

Діти цієї категорії після виходу з-під інституційної опіки найчастіше

зіштовхуються з такими проблемами як відсутність житла, труднощі працевлаштування

й отримання належної освіти. Проблеми житла та роботи часто взаємопов’язані,

оскільки наявність житла (гуртожитку) в певному населеному пункті визначає вибір

роботи. Впливає на перспективи професійної кар’єри і якість освіти.

«Перш за все, це проблема з житлом. Коли діти-сироти виходять, їм нема де

жити» (інтерв’ю №1).

Незважаючи на те, що на державному рівні передбачений механізм забезпечення

житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у реальній практиці

трапляються непоодинокі випадки, коли діти після досягнення повноліття не мають де

мешкати.

Це відбувається з таких причин:

- відсутність або недостатність сформованого фонду соціального житла;

«На сегодняшний день не всегда сформирован фонд социального назначения –

квартиры или жилые дома, предназначенные для детей-сирот и лиц из их числа. В

новостройках редко выделяют такие квартиры» (інт №10).

- відсутність у всіх дітей, які того потребують, можливості стати на квартирний

облік (нездатність, невміння оформити необхідні документи або взагалі відсутність

квартирного обліку в певній території);

«Также случается, что детей не ставят на квартучет – ребенок не может

оформить документы, чтобы стать в очередь на получение жилья» (інт. №10).

- відсутність можливості скористатися правом на житло;

Таким негативним досвідом поділилась колишня вихованка інтернату: «Делала

попытку постучать по всем кабинетам, чтобы стать на учет жилья. Мне сказали:

«Вы откуда поступали в интернат? Идите туда, туда все претензии». Я туда

прихожу, а там говорят: «Ваш дом отдан, приватизирован… а как дальше жить –

это ваши проблемы». Отписки всевозможных служб ссылаются на один закон, а


другие ссылаются на другой закон. Сейчас ни на каком квартирном учете не стою. А

раньше где-то года четыре этим занималась. С адвокатом писали – безрезультатно»

(інт №17).

- відсутність можливості отримати реєстрацію за місцем проживання, якщо є

бажання та можливість працювати в іншому місті: «У них у всех проблема сделать

регистрацию в г.Одессе, чтобы они могли официально трудоустроится» (інт. №14).

Житлова проблема тісно пов’язана з проблемою працевлаштування, адже зазначена

категорія дітей, змушена йти працювати лише на такі підприємства, які надають житло,

гуртожиток.

«После интерната, как правило, им негде жить. Это влияет на их поиск работы –

они хотели бы получить работу с жильем» (інт. №8).

На підприємствах з гуртожитком зазвичай пропонують невисоку зарплату. Тобто,

щоб отримати житло, випускники інтернатів змушені погоджуватися на низьку оплату

праці. Якщо ж випускники інтернатів хочуть отримувати більшу заробітну платню, вони

змушені влаштовуватися на підприємства без гуртожитку, через що опиняються без

житла:

«Иногда выпускники живут при предприятиях, на которых работают. Но часто

бросают рабочее место из-за небольшой зарплаты и теряют место жительства.

Самая главная проблема на сегодня – обеспечение жильем этих детей» (інт. №5).

«У нас в Кривом Роге был проект обучения этих детей, после которого они

должны были идти на работу в Криворожсталь. Но многие дети не пошли туда,

потому что не устроила зарплата для этой рабочей профессии» (інт. №16).

Крім того, при працевлаштуванні перешкодою можуть бути очікування рівня

заробітної плати, які часто визначаються розміром стипендії, яку отримують діти-

сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, під час навчання у професійно-

технічних училищах або вищих навчальних закладах.

«После выхода с интерната ребенок получает стипендии где-то 1500-2000 гривен.

Очень сложно на такую сумму устроиться, найти работу» (інт. №16).

Враховуючи зазначене, доцільним є проведення з випускниками інтернатів роботи

із формування в них більш реальних очікувань від можливостей працевлаштування та

розміру першої заробітної платні.

Заважає працевлаштуванню випускників інтернатів відсутність потреби місцевих

підприємств у професіях, які отримують у професійно-технічних училищах.

«Еще рынок труда не может охватить работой по специальности всех

желающих. Его нужно расширять, профессии другие предлагать в учебных заведениях»

(інт. №1).

При цьому випускники інтернатів часто обмежені у виборі майбутнього фаху

наявним поблизу професійно-технічним училищем.

«Выпускники 15-16 лет, как правило, направляются в ПТУ. Но профориентации

как таковой, как правило, у них нет. Потому что выбора профессий в ПТУ почти нет.

Если по месту их жительства есть определенное училище, то они определяются туда

автоматом» (інт.№10). В результаті випускникам таких училищ для

працевлаштування доводиться їхати у великі міста, де вони зіштовхуються з житловою


проблемою: «Им преподаватели советуют ехать к нам в Одессу, потому как у них в

маленьком городке работы нет» (інт. №10).

І навіть за відсутності тиску з боку адміністрації інтернатів, налагоджені зв’язки з

професійними навчальними закладами та їх територіальна доступність суттєво

впливають на можливість вибору фаху дітьми-сиротами після отримання неповної

середньої освіти:

Р: Я из Борщанского интерната… Дальше планирую, если получится, Политех. А

если нет, то в РЭСе работать можно. А если ни там, ни там, дальше учиться

пойду куда-то. На другую какую-то профессию. Ну, можно было на лесничество. У

меня был выбор, я выбрал сюда.

М: А кто дал этот выбор?

Р: В интернате. Дали на выбор 4 профессии. Ну, я выбрал наугад, она мне подошла,

нравится.

М: То есть получилось наугад. Какого-то отдельного теста или еще чего-то не

было?

Р: Нет. Я даже толком не знал, какие есть специальности. На повара не хотел

идти, ну выбрал это, тут и остался (Хлопець, Котовський соцгуртожиток).

Вступаючи до навчальних закладів, випускники інтернатів також зіштовхуються з

матеріальною невлаштованістю в період між випуском з інтернату та початком

навчання в наступному навчальному закладі.

Абітурієнти ВУЗів не завжди мають можливість під час вступу влаштуватись у

гуртожиток через нестачу місць в останньому.

В результаті до зарахування у ВУЗ вони опиняються без житла: «При поступлении

в Киев с одноклассником мы не сумели в общежитии поселится в первые дни, жили на

вокзале три дня, гоняла милиция...» (інт. №17).

Після вступу до навчального закладу та поселення у гуртожиток через нестачу

грошей до отримання першої стипендії виникає ряд незручностей через невлаштованість

побуту:

«В общежитии потом было плохо.… У нас не было ни тарелки, ни ложки, ни

вилки... Пользовались пластмассовыми, они плавились».

«Если бы в это время была поддержка другой службы, было бы очень хорошо.

Может всякое произойти» (№17).

У цьому аспекті важливим є надання більшої самостійності та відповідальності

дітям ще під час перебування в інтернатному закладі, тому що для більшості перехід від

повної облаштованості до самостійного життя є дуже різким і навіть кризовим.

Можливість працевлаштування, подальша професійна кар’єра безпосередньо

залежать від рівня шкільної освіти, доступної для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. У зв’язку з цим варто зазначити, що не всім дітям цієї

категорії доступна освіта достатнього рівня.

«Проблема якості освіти, коли випускник інтернату має той рівень знань, який

тільки може йому допомогти вступити в професійно-технічне училище. Якщо навіть

випускники, користуючись пільгами на освіту, на повне державне забезпечення,

вступають до вищого навчального закладу, це, як правило, перший курс, може,


трішечки другого курсу – і все, доводиться їх відраховувати, тому що достатній рівень

знань, рівень ставлення до навчання не сформований. Тому єдина дорога у більшості

випускників – це професійно-технічні заклади» (№1).

До складнощів працевлаштування об’єктивного характеру додаються

психологічно-поведінкові проблеми випускників шкіл-інтернатів, а саме:

- Стипендія, рівень якої не менший за рівень зарплатні на багатьох посадах, для

деяких випускників інтернатів перетворює навчання у професійно-технічному училищі

скоріше у спосіб отримання грошей, а не фаху. Із такою установкою випускники

інтернатів некритично ставляться до вибору спеціальності, йдучи в училище просто,

щоб одержувати стипендію, та отримуючи по дві-три професії.

«По своему опыту, хочу сказать, что дети становятся иждивенцами, получая

такие выплаты, такую поддержку из месяца в месяц за 3 года обучения в училище или

лицее, они становятся потребителями еще большими, чем они были в интернате. Это

их расслабляет и настрой детей такой: а куда бы мне пойти, чтобы я мог еще

получать такую стипендию и где будет учтена моя категория. Вопросов о том, что я

желаю идти работать, хочу найти работу – я такого еще от детей не слышала» (інт.

№3).

- Труднощі в адаптації до професійного середовища через відсутність навичок

самостійно дотримуватися трудової дисципліни, адже в інтернаті вся необхідна

діяльність здійснюється під контролем персоналу.

«Например, когда начинают работать, не имеют трудовой дисциплины, не

выходят на работу» (інт. №11).

Для розв’язання ресурсних проблем потрібні:

1) державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки;

2) покращення взаємодії урядових і неурядових організацій, залучених до піклування

про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Сприяти вирішенню проблем доступу до життєво необхідних ресурсів може

індивідуальний супровід випускників, урахування всіх можливих кризових ситуацій від

моменту виходу з інтернату до отримання роботи і власного житла.

Корисним може виявитись делегування права постачання послуг громадським

організаціям, які мають досвід безпосередньої персональної роботи з випускниками

інтернатів.

Крім цього, випускникам інтернатів будуть корисні пам’ятки з переліком

соціальних послуг, які вони можуть отримати від державних та громадських

організацій, та контактами цих організацій. Інформуванню про соціальні послуги будуть

сприяти єдиний «гарячий» телефон та сайт в Інтернеті, на якому діти-сироти та діти,

позбавлені батьківського піклування, можуть отримати необхідну інформацію про

соціальні послуги та їх постачальників.

Навіть за наявності основних життєво необхідних ресурсів на заваді успішній

адаптації до самостійного життя дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської

опіки, можуть стати відсутність потрібних соціально-психологічних та побутових

навичок, без яких важко зорієнтуватись у навколишньому соціальному середовищі,

отримати державну підтримку, досягти професійних успіхів, налагодити побут.


Експерт зі школи соціальної роботи Києво-Могилянської Академії звертає увагу на

те, що особистісні риси, які дозволяють дитині адаптуватися в інтернаті, при виході з

останнього стають на заваді соціальній інтеграції: «Мені не подобається термін –

дезадаптація, тому що у цих дітей багато навичок, інше питання що ці навички не

відповідають умовам проживання поза межами інтернату. … Діти легко

пристосовуються до ситуації, коли великий шмат треба розділити на малі шматочки.

Вони вміють конкурувати. …. Вони гарно орієнтуються у колективі. Гарно розуміють

правило: або ти з нами, або проти нас. Така дитина виживе у специфічних умовах. Але

якщо дитина виходить за межі звичного середовища, там де треба приймати рішення

самому, не озиратися навколо, не шукати звичної підтримки – тоді дитина швидше

губиться. І їй потрібна підтримка…. Дитина виходить – вона сама. Вона не хоче бути

сама. Їй не природно бути самій. Для неї це – стрес» (інт №18).

Як показало дослідження, випускникам інтернатів заважає влаштуватись у житті

нестача таких особистісних якостей та поведінкових навичок:

установка на самостійність прийняття рішень, особистісної відповідальності;

Звичка до середовища, сформованого в інтернатному закладі, наявність постійної

опіки атрофує у цієї категорії дітей навички самостійності.

«Неготовность самим принимать решения, самим отвечать за свою жизнь» (інт.

№16). Така звичка до несамостійності формує постійну налаштованість на очікування

допомоги, споживацьке ставлення до соціального оточення:

«Еще одна проблема – считают, что «мне должны, потому что я сирота» (інт

№16).

«У них есть такой комплекс: мне все должны» (інт. №2).

«Трудно самому пойти в больницу, завести карточку, пойти в Центр занятости,

стать на учет» (інт. №13).

навички родинного життя;

«Нема моделі самостійного життя. Не було дорослих, які б навчили як ставитись

до мами, тата, як ставиться подружжя одне до одного, нема моделі сім’ї, немає

навичок самостійного життя» (інт. №1).

уміння контролювати свої емоції та спілкуватися з незнайомими людьми,

спроможність розв’язувати конфлікти;

«Если брать психологические проблемы, то у этих детей очень часто

агрессивность проявляется, есть проблемы в общении – как между мальчиками и

девочками, так и между собой, то есть в отношении друзей. У них, как правило,

мало друзей, они очень осторожно относятся к новым людям» (інт. №9).

«В интернате дети общаются друг с другом, там некому направить, что нельзя

так делать. Да, они могут накричать. У них сильная вербальная агрессия» (інт.

№8).

навички ведення домашнього господарства, планування бюджету, купівлі

продуктів, приготування їжі, догляду за собою (гігієна, вбрання);

«Дети, которые живут в семьях, смотрят на опыт родителей и неосознанно

учатся. Они видят, что мама готовит каждый день кушать, они видят, что мама


каждый день стирает… А здесь дети этого не видят. У них бытовые трудности»

(інт. №2).

«Как сформировать свой личный бюджет они не знают. Они, когда выходят,

получают крупную сумму денег, и им хочется купить дорогой мобильный телефон,

то есть азов планирования личного бюджета, так чтобы им хватило этого на

месяц – у них этого тоже нет» (інт. №2).

М: А скажите, ребята. Ну, в принципе вы уже взрослые. Через год вы будете

выпускаться. Как вы вообще чувствуете себя в связи с этим?

Р: Ой, я даже не понимаю, не знаю, что это вообще будет.

Р: Аж страшно чуть-чуть выйти со школы (Хлопець, Котовський інтернат).

М: И как вы себя чувствуете в этом смысле?

Р: Немножко стрѐмно. Страшно. Там самому надо рано вставать, что-то себе

готовить. А в школе как – тебя подняли, выгнали на зарядку, застелили постель.

Поели – тебе приготовили. И все. Там уже на уроки как-то проще. За тебя кто-то

волнуется. А там… уже никому не нужен» (Хлопець, Тульчинська школа-інтернат).

коректні гендерні установки, орієнтація на рівність у стосунках між чоловіком та

жінкою;

Деякі дівчата в облаштуванні майбутнього життя більше покладаються не на

власну працю, а на одруження як спосіб розв’язання життєвих проблем.

коректна професійна орієнтація та мотивація;

Отримання професійної чи вищої освіти вони часто сприймають не як підготовку

до подальшої професійної діяльності, а швидше як просте продовження перебування в

закладі, де про них піклуються, забезпечують матеріальні потреби:

«Ну работать – это физический труд, а так – пришел, отсидел на парах и пошел. И

ты всѐ равно знаешь, что у тебя будет стипендия. А если ты не пошел на работу,

это будет из твоей зарплаты, или могут уволить» (Хлопець, Котовський

соцгуртодиток).

«На бджоляра-столяра я сам вибрав цю професію. А насчет училища, то в

інтернаті сказали, в якому училищі я буду учитись. Нам директорша не давала

права самим вибирати, де вчитись. Вона жорстоко з нами поводилась, вимагала,

щоб слухались» (Хлопець, Жмеринський соцгуртожиток).

«Я не вижу еще для себя работы, которой бы я уделил всего себя. Поступать буду в

Ирпень, это да, но так, чтобы быть налоговым инспектором – нет» (Тульчинська

школа-інтернат).

правова освіченість;

навички спілкування у зовнішньому середовищі.

Р: Можно морально решить всегда, если жить по-правильному. Потому что

можно наговорить всякого – и будет еще больше конфликт. То есть у тебя

маленькая проблема, а ты сделаешь очень большую. А если ты нормально будешь

говорить, то будет всѐ хорошо.

М: А полезно было бы узнать больше о том, как надо говорить, чтобы не доводить

до драки?


Хлопці хором: Конечно полезно (Хлопці, Котовський соцгуртожиток).

Серед неусвідомлених проблем соціальної адаптації може виявитись і небезпека

стати жертвою торгівлі людьми. Діти-сироти з великим захватом ставляться до

зарубіжних країн, життя за кордоном. Щоб уникнути цієї небезпеки, варто

ознайомлювати їх з тим, які методи вербування жертв використовують торгівці людьми.

М: А ребята, которые приезжают, что говорят? Нравится им там [за кордоном]?

Р: Классно, говорят.

М: Из вас кто-нибудь был за границей?

Р: Да, в Италии. Понравилось, очень красиво (Тульчинська школа-інтернат).

М: Скажите, а какой у вас в жизни есть пример, авторитет? На кого бы вы хотели

быть похожими?... Девчонки, а для вас кто? Может, кто-то из ваших подруг старших?

У вас есть вообще подруги, которые выпустились, вышли замуж?

Р: А у меня есть подружка, она живет в Берлине.

М: Это усыновили кого-то из ваших ребят?

Р: Нет, она приезжала, санки всем давала, мы катались.… У неѐ там сестра, она с ней

живет, она работает переводчиком (Котовська школа-інтернат).

«Например, из частной беседы знаю, что девочки осознанно хотят ехать заграницу

для занятий проституцией» (інт. №11).

Проблема нестачі особистісних якостей для успішної адаптації випускників

інтернатів є надзвичайно серйозною. Адже особистісні якості, які стають на заваді

адаптації до самостійного життя, насправді функціонально виправдані в інтернатному

середовищі, оскільки дозволяють дитині успішно пристосуватися до життя в ньому.

Така об’єктивна зумовленість особистісного чинника проблем адаптації до самостійного

життя може бути подолана лише шляхом виведення цієї категорії дітей з інтернатного

середовища. Тому найбільшу користь тут будуть мати зусилля, спрямовані на

збереження та повернення родини дітям цієї категорії: профілактика соціального

сирітства, робота з батьками, позбавленими батьківських прав, усиновлення,

встановлення опіки, піклування, розвиток прийомних сімей, дитячих будинків сімейного

типу.

Водночас є потреба в реалізації заходів, спрямованих на формування практичних

та особистісних навичок, яких не вистачає цій категорії дітей, – планування особистого

бюджету, розв’язання конфліктів, пошук роботи, формування здорового способу життя,

планування сім’ї, запобігання торгівлі людьми та ін.

Корисними у цьому будуть такі заходи:

- розробка планів координації дій між державними органами, органами місцевого

самоврядування, громадськими організаціями, що надають соціальні послуги дітям-

сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування;

- включення учнів інтернатних закладів у середовище звичайних родин та однолітків,

наприклад: навчання мешканців інтернатів у загальноосвітній школі; наставники та

сім’ї, які можуть забирати дітей з інтернату на вихідні чи канікули, тощо;

- встановлення або відновлення зв’язків із соціальним оточенням;

- коректна професійна орієнтація у старших класах, що передбачатиме: виявлення

професійних схильностей та інтересів; розгорнуте інформування про доступні


професії та шляхи їх набуття; інформування про можливість працевлаштування,

рівень заробітної плати, умови праці; ознайомлення з умовами праці безпосередньо

на підприємствах. Слід враховувати, що на перешкоді професійній мотивації дітей-

сиріт інколи стають гендерні стереотипи – деякі дівчата в облаштуванні

майбутнього життя більше покладаються не на власну працю, а на одруження як

спосіб вирішення життєвих проблем. Подолання таких стереотипів є актуальним

для успішної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

до самостійного життя.

- формування навичок самообслуговування та ведення домашнього господарства, у

тому числі – здатність самостійно організувати правильне харчування;

- формування загальної установки на самостійність прийняття рішень, особистої

відповідальної;

- формування навичок родинного життя, починаючи від стосунків між чоловіком та

жінкою, рішення про укладання шлюбу і закінчуючи питаннями виховання дитини.

При цьому слід звертати увагу на незахищеність і вразливість дівчат у статевих

стосунках, зумовлену відсутністю життєвого досвіду та прикладів і підтримки

близьких людей:

«Мне кажется, девушки более уязвимы, менее подготовлены к этому всему. У меня

много одноклассниц было, что, будучи выпускницами, уже с животиком ходили,

думали, что это любовь, и они выйдут замуж. Но в итоге этого не случалось. Они

считают, кто первый обнял – это все. Уязвимы очень. … Нужно как-то подготовить –

многое мы еще не знаем, будучи в школе. Будучи дома, девочку мама может

подготовить, рассказать» (інт. №17).

- формування вмінь контролювати свої емоції та спілкуватися з незнайомими

людьми, розв’язувати конфлікти, оскільки звичка до існування у замкненому

колективі може виховувати ворожість, агресивність до всіх, хто в цей колектив не

входить;

- правова освіта та формування навичок взаємодії з органами влади, державними

установами, які залучені до опіки сиріт.

Крім того, для успішної адаптації корисно проводити навчання щодо:

планування бюджету;

планування власного часу, дотримання режиму дня;

догляду за собою (гігієна, вбрання).

Також неабияке значення для дітей, які випускаються з інтернатів, мають знання та

навички щодо піклування про своє здоров’я, особливо уникнення небезпечних

інфекційних захворювань, інфікування ВІЛ:

«У такой категории детей знания минимальные. Они не знают, что такое ВИЧ,

что такое СПИД, как это расшифровывается, основные пути передачи. Вот это

пробел в их знаниях» (інт. №6).


7.2. Мережі соціальних контактів, які доступні дітям-сиротам та дітям,

позбавленим батьківського піклування.

Включення в доступні соціальні мережі зазвичай є дуже корисним для формування

навичок, необхідних для самостійного життя.

Отримані дані свідчать про таке:

- діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, які проживають в інтернатах та

соціальних гуртожитках, активно налаштовані на встановлення зв’язків із оточенням. За

умов відсутності батьківської родини в мешканців цих закладів найщільніше

налагоджені зв’язки один із одним, із вихователями, вчителями.

На запитання про людей, до яких вони звернуться у разі необхідності певної

підтримки, отримано такі відповіді:

Р1: К родственникам, у кого есть. Или в школу, есть хорошие люди.

Р2: К учителям, воспитателям (Тульчинська школа-інтернат).

Мешканці соціальних гуртожитків також часто орієнтовані на стосунки всередині

гуртожитку: «Но что одинакового, что там [в інтернаті] нас напутствовали на

жизнь, что здесь [в гуртожитку]. Что плохо, что хорошо… Только здесь мы все

больше понимаем (Хлопці, Котовський соцгуртожиток).

- за наявності родичів як мешканці інтернатів, так і мешканці соціальних

гуртожитків намагаються підтримувати зв’язки з ними.

М: Ты поддерживаешь отношения с семьей? С кем?

Р: С тетей, бабушкой.

М: Ты по выходным? Они там же живут, в Тульчине?

Р: В Виннице.

М: Ты к ним часто ездишь?

Р: Довольно часто, последний раз пару дней назад был.

М. А кто еще поддерживает отношение с семьей?

Несколько человек ответили да. Одна девочка – только с сестрой (Тульчинська

школа-інтернат).

Такі зв’язки з родичами є сприятливими для адаптації до самостійного життя, адже

дозволяють дитині зануритись у його повсякденність за підтримки найближчих людей.

Проте ці сприятливі чинники не завжди доступні дітям-сиротам. Адже не у всіх

мешканців інтернатів є родичі. Навіть за наявності родичів останні не завжди

налаштовані підтримувати контакти з дітьми-сиротами.

«Ну у меня есть сестра и брат, но они почти не звонят, не приезжают ко мне»

(Дівчина, Котовський інтернат).

«Сѐстры меняют пакеты, я и номеров не знаю» (Хлопець, Котовський інтернат).

Також слід враховувати, що батьківські родини у таких дітей не завжди

благополучні. Через це, незважаючи на притаманне дітям, позбавленим батьківського


піклування, прагнення до спілкування з біологічними батьками, таке спілкування може

бути для дитини травматичним.

- для мешканців інтернатів, які навчаються у звичайній загальноосвітній школі,

велике значення має спілкування з дітьми, котрі мають родини. Мешканцям інтернатів

таке спілкування дає змогу залучитись до зовнішнього середовища, засвоїти моделі

поведінки своїх однолітків, які живуть із батьками. Непоодинокі випадки відвідання

родин однокласників сприяють формуванню у мешканців інтернатів побутових навичок.

«Это очень хороший опыт. Я ходила к двум одноклассницам домой, у них

оставалась. Вот почему у меня получалось готовить. Потому что я видела,

помогала, я смотрела, какие в семье взаимоотношения. Потому что в школе

такого опыта не дадут. Там я увидела, и, будучи уже взрослой женщиной, я могу

представить, как жена с мужем общается, с детьми, как они садятся за ужин,

что это все должно быть, как это все происходит» (інт. №17).

Позитивний вплив спілкування з однолітками, які мають батьків, свідчить про

корисність організації навчання у звичайній загальноосвітній школі або залучення до

денного навчання у школі-інтернаті дітей з родин (такий досвід впроваджується

Тульчинською школою-інтернатом).

Серед соціальних мереж, доступних мешканцям інтернатів, варто відзначити досвід

взаємодії з релігійною громадою у місті Котовську, де православна церква налагодила

тісне спілкування з мешканцями інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківської опіки. Результатом цієї співпраці стало те, що багато дітей є під опікою

хрещених батьків, з якими вони підтримують тісні стосунки, ходять до них додому,

отримують від них поради, підтримку. Але також слід враховувати, що в разі залучення

релігійних громад до роботи з дітьми слід забезпечити відсутність тиску на дітей щодо

вибору віросповідання, релігійних уподобань.

- за можливістю діти встановлюють та підтримують стосунки з родичами,

знайомитися з однолітками, які проживають з батьками.

Для цього використовуються будь-які ситуації: спортивні гуртки, літні табори,

перебування в лікарні тощо.

М: А у вас есть друзья среди ребят из города?

Р1: У меня есть.

Р2: У меня тоже.

М: А где Вы познакомились? На тренировках?

Р1: Да.

Р2: Нет, я нет. Я познакомился с одной подружкой (у неѐ сейчас ребенок уже) в

больнице. Я лежал с ушами. Я с ней познакомился, а она меня познакомила со

своими друзьями, а те меня со своими, те со своими. Потом крѐстный познакомил

меня. А когда ездил на отдых, то знакомился с детьми с Киева, с Луцка.

М: А с этими подружками, друзьями из города у вас есть возможность

встречаться? Они приглашают вас к себе домой?

Р1: Я общаюсь каждый день. Мне брат купил телефон, я общаюсь.

М: А домой кто-то ходит к этим ребятам?

Р1: В свободное время.


Р2: Я прихожу, в общем (Котовський інтернат).

Така спрямованість на встановлення контактів з однолітками може частково

пояснюватись намаганням компенсувати відсутні родинні зв’язки. Ця інтенція скоріш за

все буде сприяти адаптації дітей-сиріт до соціального середовища після виходу з-під

інституційної опіки. Проте, якщо прагнення спілкування буде без спільних прийнятних

інтересів, існує небезпека залучення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, до груп, які займаються суспільно небезпечною діяльністю. Щоб уникнути

цієї небезпеки, варто сприяти формуванню в дітей-сиріт здатності самостійно оцінювати

навколишніх людей і діяти відповідно до власного розуміння ситуації.

- Спостерігається слабкий взаємозв’язок мешканців соціальних гуртожитків з

представниками професійного середовища.

Розповідаючи про свої професійні плани, про можливу зовнішню допомогу,

поради, ніхто з мешканців соціальних гуртожитків не згадав колег по роботі, майстрів

училищ тощо. У той же час щільніше залучення до професійних мереж могло б

допомогти їм краще інтегруватись до фахового середовища, скоректувати професійну

стратегію з урахуванням реального досвіду колег по роботі.

Варто відмітити недостатність технічних засобів зв’язку, які доступні дітям-

сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Хоча більшість має мобільні

телефони, фактично немає безкоштовного доступу до Інтернету через комп’ютери,

також у дітей цієї категорії слабо розвинені навички використання ресурсів

електронного зв’язку (наприклад, електронної пошти). Тому забезпечення

безкоштовного доступу мешканців шкіл-інтернатів та соціальних гуртожитків до

Інтернету та формування у них навичок електронної комунікації буде сприяти

соціальній інтеграції після виходу з-під інституційної опіки.

При аналізі соціальних мереж, у які залучені діти-сироти та діти, позбавлені

батьківського піклування, привертає увагу слабкий зв’язок мешканців інтернатів з

випускниками. Розмірковуючи про плани на майбутнє, практично ніхто із залучених у

дослідження учнів не апелював до досвіду випускників. У той же час саме випускники

могли б поділитися з ними інформацією стосовно проблем, із якими вони зіштовхнулися

після випуску, та про способи їх подолання.

7.3. Потенціал громадських організацій у сприянні соціальній адаптації дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після виходу їх з-під


Судячи з конкретних прикладів вітчизняної практики, велику роль у сприянні

соціальній адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після

виходу їх з-під інституційної опіки, можуть відігравати недержавні громадські

організації.

На сьогодні існує широкий досвід допомоги громадських організацій у соціальній

адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Так, представник

громадської організації у м. Києві розповіла, що зараз громадські організації надають

цій категорії дітей такі послуги:

дозвілля вихідного дня для мешканців інтернатів;

тренінги для старшокласників у школах-інтернатах;


робота з сім’ями, які опинилися у складних обставинах, у співпраці з Київською

міською службою у справах дітей.

У місті Одеса громадська організація «Светлый дом» співпрацює з державними

установами у справі надання житла дітям-сиротам.

Представники громадських організацій бачать широкі перспективи співпраці з

державними службами у справі піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. Серед основних галузей такої співпраці зазначено:

- участь у комісії з захисту прав дитини;

- підтримка випускників інтернатів у переході до самостійного життя, розвиток

альтернативних соціальних гуртожитків та групових будинків;

- представництво інтересів дітей;

- НДО має і ресурси, і навчених спеціалістів, які могли б залучатися і до роботи в

інтернатах – тренерами, консультантами працівників.

Одним із основних напрямків підвищення реалізації потенціалу громадських

організацій у справі адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування, залучені до дослідження експерти вважають делегування їм повноважень у

наданні соціальних послуг.

«Я так бачу, що вони мають займатися переадресацією цих дітей до конкретного

надавача послуг, до НДО, з якими вони мають договори. У різних регіонах це працює

з різною ефективністю. Але чи вистачає ресурсів ЦСССДМ для надання таких

послуг. Вони визнають проблему залучення професійних адвокатів, терапевтів,

психологів, тому що послуги мають бути безкоштовними, і заманити спеціаліста

вкрай складно» (інт. №18).

Але варто також узяти до уваги той факт, що в невеликих містах України зазвичай

мало недержавних громадських організацій, спроможних надавати послуги цій

категорії.

Представники громадськості зазначають, що одним із недоліків взаємодії є

недостатній обмін інформацією і, як наслідок цього, – дублювання їх функцій.

Судячи з оцінок опитаних експертів, взаємодія державних служб, залучених до

піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, із представниками

бізнесу знаходиться на дуже низькому рівні. Бізнес фактично не залучений до

піклування про цю категорію дітей. Можливо, така ситуація частково спричиняється

пасивністю стосовно цього питання представників громади.

Державні та громадські організації, залучені до піклування про дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківської опіки, зацікавлені допомагати в налагодженні взаємодії

державних органів влади та громадських організацій, у впровадженні механізму

делегування державними організаціями громадським права надавати соціальні послуги

та в розвитку додаткових соціальних послуг.


8. Міжнародний досвід.

8.1 Досвід Румунії у сфері соціальної адаптації та розробці програм для дітей,

що знаходяться у патронатних сім'ях / на державному забезпеченні або для дітей у

кризових ситуаціях.

Добре відомо, що за часів комуністичного режиму Румунія мала одну з найгірших

систем захисту дітей, систему, яку одразу після революції 1989 року було викрито у

міжнародних засобах масової інформації. Хоча в 90-х роках було докладено багато

зусиль, зокрема міжнародними та благодійними організаціями, для поліпшення умов

життя дітей у соціальних установах, стало очевидно, що вкрай необхідною є структурна

реформа системи.

Незважаючи на те, що точні статистичні підрахунки в 1990 році не проводилися,

згідно з наявними звітами, у дитячих установах знаходилося 90 000 дітей (включаючи

школи-інтернати для дітей зі спеціальними потребами). У 2000 році, який став початком

структурних реформ, у цих інституціях було 85 000 дітей, а вже у грудні 2008 року

кількість дітей, що проживають в інтернатах, зменшилась до 20 000 (в основному це

дитячі будинки сімейного типу), а про 26 000 дітей піклуються у патронатних сім’ях.

Процес реформ здійснювався завдяки суттєвим внескам від міжнародних благодійних

організацій і зокрема Європейського Союзу.

У 1999 році, незадовго до того, як Румунія почала переговори щодо вступу до ЄС,

Європейська комісія прийняла історичне рішення: підтримати реформу системи захисту

дітей (замість гуманітарної допомоги) і зробити вимогу поважати права дітей умовою

для вступу Румунії в ЄС. Завдяки цьому країна отримує багаторічну грошову допомогу

у сумі близько 60 млн. євро, яка спрямовується як на створення альтернативних закладів

сімейного типу для дітей, які виховувалися у великих дитячих будинках-інтернатах, так

і на просвітницьку діяльність серед населення та підготовку спеціалістів для розробки

програм нових служб. У рамках процесу реформ стала очевидною потреба у новому

законодавстві, яке відповідало б новому підходу та втілювало б дух Конвенції ООН про

права дитини.

З 2004 року Румунія має нову законодавчу базу в галузі прав дітей завдяки

ухваленню Закону 272 про підтримку та захист прав дітей та Закону 273/2004, який

стосується усиновлення.

Ці законодавчі акти були розроблені для того, щоб підтримати дії румунської влади

у кінці 90-х років, а починаючи з 2000 року, – для того, щоб покращити систему захисту

дітей, яку упродовж багатьох років критикували міжнародні ЗМІ та європейські

міжнародні організації.

Одним із головних пріоритетів реформи стало створення альтернативних служб

сімейного типу (дитячих будинків сімейного типу, квартир у багатоквартирних

будинках) та закриття великих дитячих будинків-інтернатів.

Загальновідомо, що одним з основних негативних наслідків інституціалізації є

відсутність уміння реагувати на реальні життєві ситуації. Установи не забезпечують

можливості доступу до базових життєвих навичок, таких як приготування їжі або

купівля основних предметів (продукти харчування, одяг і т. і.). Якщо до 2004 року діти,

які жили в інтернатах, просто були змушені покидати заклад у віці 18 років, то від 2000

року, коли була визнана необхідність реформування системи догляду за дітьми,


спеціальна увага почала приділятися діям, спрямованим на те, щоб полегшити перехід

дітей до самостійного життя поза установою.

Деякі недержавні громадські організації, що діють у галузі прав дитини, вживають

заходів щодо підтримки дітей, які виросли у спеціалізованих установах, шляхом

надання загальних консультацій, консультацій із працевлаштування, допомоги в

отриманні освіти та створення реабілітаційних закладів. Але їх можливості значно

менші в порівнянні з потребами.

Для того, щоб виправити цю ситуацію, нове законодавство передбачає, що

"дитина має право на захист до досягнення повної дієздатності (тобто 18 років)" –

стаття 50 Закону 272/2004. Пункт 2 цієї статті передбачає, що на прохання молодої

людини після досягнення нею повної дієздатності, якщо вона продовжує своє навчання

на денному відділі, спеціальний захист буде й надалі надаватися їй протягом усього

періоду навчання до досягнення нею 26 років.

Однак з метою захисту молодих людей, які виросли в інтернатних закладах і які не

продовжують навчання і не можуть знову поєднатися зі своєю сім'єю, наступний пункт

передбачає, що "молода людина, яка досягла повної дієздатності, щоб користуватися

своїми правами і яка отримувала спеціальний захист, але яка не продовжує навчання і

не має можливості повернутись у свою сім'ю, оскільки має ризик зіштовхнутися з

можливістю соціальної ізоляції, має право на особливий захист за її проханням ще

максимум протягом двох років з метою сприяння її соціальній інтеграції. У випадку,

якщо можна довести, що їй було запропоновано житло та / або робота, від якого

(якої) вона відмовилась або втратила з власних причин, положення цього пункту не

застосовуються". У доповіді, представленій громадською організацією «Апель»

(недержавна організація – НДО) про проблеми переходу молодих людей із системи

захисту дитини наводиться приклад 25-річної молодої людини, яка отримала освіту 8

класів і змінила 9 робочих місць за досить короткий проміжок часу. За таких обставин,

спеціалізовані служби соціального захисту можуть припинити свою підтримку.

Ці положення надзвичайно важливі для спеціалізованих державних служб захисту

дітей, які мають можливість продовжувати надавати допомогу молодим людям, які

виховувалися в інтернатах, і після досягнення ними віку 18 років. Вони отримують шанс

продовжити навчання в університетах або в навчальних закладах професійної

підготовки.

Після пілотних проектів, розроблених НДО, багато державних служб захисту дітей

розробили аналогічні послуги для підтримки молоді: консультування, допомога у

стосунках з місцевими бюро з працевлаштування або роботодавцями, заклади

реабілітації. За відсутності достатньо кваліфікованих фахівців Генеральний директорат з

питань захисту дітей та соціальної допомоги в Секторі 3 розробив процедурний

довідник для співробітників, які працюють з молоддю в установах. Принаймні в

Бухаресті з 2006 року існує система доплати за робочі місця, надані вихованцям з

установ системи захисту дітей, при цьому близько 10% у подальшому підписують

трудовий контракт.

Крім того, у 2002 році уряд прийняв Закон про боротьбу із соціальним

відчуженням (Закон 116.2002). Згідно з цим законом, молоді люди, які виросли в

установах, мають право на працю, на соціальну допомогу та на житло. Агентства з

працевлаштування повинні надавати підтримку в посередницьких відносинах між

молоддю та працедавцями.


У 2006 році було прийнято рішення уряду (669/2006) щодо стратегії соціальної

інтеграції молодих людей, які залишають установи опіки.

У 2007 році були розроблені мінімальні обов'язкові стандарти життєвих навичок та

методичний посібник для роботи з молодими людьми, які виросли в соціальних

установах.

Заходи, вжиті за останнє десятиліття, призвели до помітного і значного прогресу. У

той час, як наприкінці 90-х на початку літа можна було побачити на вулицях групи

молодиків, які вийшли зі стін інтернатів, то зараз це вже не явище великого масштабу,

оскільки цей процес тепер можливо зробити поетапним. Це не означає, що істотний

прогрес був досягнутий повсюди, і що перестали застосовуватися менш ефективні

методи, такі як реінтеграція дітей в їх сім'ї без підготовки сім'ї. Особливо вразливі

підлітки часто стають жертвами такої реінтеграції, коли вони опиняються серед людей, з

якими їх ніщо не пов’язує, і вони не мають теплих почуттів до сім’ї, яка не піклувалася

про них у дитинстві.

Незважаючи на їх необхідність, заходи, спрямовані на формування життєвих

навичок, мають обмежений результат, якщо їм починають приділяти увагу тільки в

останній рік "інституціалізації". Особливо це стосується дітей, які виховувались у

великих дитячих будинках-інтернатах і не мали можливості жити в будинках сімейного

типу. Деякі спеціалізовані служби захисту дітей (наприклад, Сектор 3 в Бухаресті)

проводять політику переселення підлітків у квартири до досягнення ними 18 років.

Навчання відповідальної поведінки вимагає тривалих вправ і накопичення досвіду,

який призводить до розвитку реалістичних очікувань, до вміння знаходити рішення,

керувати власним бюджетом, робити вибір і т. д. Усі ці навички, які зазвичай

досягаються поступово на всіх етапах життя, починаючи з раннього дитинства, можуть

бути надолужені в обмеженій мірі. Якби представники уряду проаналізували діяльність

цих закладів у довгостроковій перспективі, вони побачили б реальні, довгострокові

витрати на інституціалізацію і, ймовірно, стали б ініціаторами радикальних змін,

закривши усі великі будинки-інтернати для дітей. Для суспільства завжди дорого

коштують менш освічені, менш здорові і часто соціально менш здібні громадяни, не

говорячи вже про особисті травми та затрати на утримання даних установ.

Ще одна нова тенденція представлена дітьми, які виросли в патронатних сім'ях.

Зважаючи на десятилітній досвід існування системи виховання у патронатних сім’ях

дітей, які не були ані реінтегровані у свої родини, ані усиновлені, було б цікаво

дослідити їх перехід до дорослого життя. Можна передбачити, що навіть у тих випадках,

коли підлітки залишають патронатну родину після припинення державної допомоги,

вони краще пристосовані реагувати на виклики (дім, робота). Хоча досі не проведено

жодного дослідження, керівники служб захисту дітей заявили, що ці молоді люди

адаптуються до дорослого життя набагато краще за тих, що вийшли з державних

установ, і в більшості випадків їм допомагає піклування та підтримка патронатної сім'ї,

навіть незважаючи на припинення дії контракту патронатних батьків. У деяких випадках

діти були навіть усиновлені патронатними сім’ями, які дбали про них.

Однією з новаторських ініціатив, яка опосередковано мала позитивний вплив на

перехід дітей до дорослого життя, був конкурс "Едельвейс". Цей проект є частиною

проектів просвітницької діяльності ЄС, і це був конкурс талантів (з 9 напрямків: спорт,

література, живопис, танці, музика, драматургія, комп'ютери / ІТ, наука, прикладна

творчість). Перші 3 призери кожного напрямку отримали стипендію для подальшого

розвитку свого таланту. Цей проект мав кілька позитивних результатів: дітям було


цікаво готуватися до конкурсу; вони здобули впевненість у собі, оскільки їх оцінювали

на національному рівні відомі особи у відповідній області, і група переможців стала

партнером у діалозі з представниками влади. Більше того, проект довів, що для дітей в

установах часто вирішальне значення має можливість створення довгострокових

особистих відносин із людьми/сім'ями, з якими вони можуть обговорювати свої

проблеми або переконання. Члени журі та представники установ, які брали участь у

проекті, особисто зобов'язалися допомагати певним переможцям і підтримувати

особисті стосунки і після конкурсу. Це була чудова можливість підвищити

поінформованість суспільства та залучити свідомих волонтерів. Більшість переможців

першого конкурсу "Едельвейс" (2002) зараз є студентами або вже закінчили навчання,

мають роботу, деякі почали купувати власне майно, а хтось починає своє сімейне життя.

Багато хто з них заявив, що конкурс відіграв важливу роль у їх становленні як дорослих

людей перш за все тому, що вони відчули впевненість у собі, а також завдяки тому, що

вони отримали значну підтримку. До їх думки стали уважніше прислухатися в

установах. Дівчина, яка стала призером музичного конкурсу за гру на гобої, після

отримання нагороди, як сказав її вчитель музики, зробила значні успіхи.

Підтвердженням цього був її прийомом з найвищою оцінкою до музичної школи всього

через кілька тижнів після конкурсу. У деяких були наміри повернутися до Бухаресту на

навчання, і вони це зробили. Вони раптом побачили, що їх життя може бути іншим, і що

від них залежить набагато більше, ніж вони вважали.

Проте однією з найбільш серйозних проблем, з якою зіштовхуються всі молоді

люди під час інтеграції в суспільство, є те, як інші починають сприймати їх, коли

дізнаються, що вони виховувались у спеціальних установах. У посібнику з процедур

соціально-економічної реінтеграції молоді, яка виросла в установах, розробленому

організаціями «Захист дітей Румунії» і «Надія і житло для дітей», наводиться ситуація

молодого хлопця, якого віддали на виховання у віці 8 років. Він відмінно навчався у

школі й закінчив юридичний факультет, але він каже, що кожного разу, коли повертався

з занять, він робив вигляд перед своїми товаришами по навчанню, що живе у будинку в

центрі міста, куди він заходив і залишався там на півгодини перш ніж іти до свого

закладу. Громадський осуд впливає на впевненість у собі і не дає можливості успішно

розвиватись і реалізовувати свій потенціал. У ході розмов із дітьми, які виросли у

спеціалізованих установах, стає зрозумілим, що для них найважчим є не нестача їжі чи

майна, а той факт, що їх сприймають як вихованців дитячого будинку. На жаль, ці

почуття не зникають, коли діти залишають установу, вони переслідують їх, доки вони

остаточно не облаштують своє життя, і заважають переходу до самостійності.

Автор: Маріела Нігу, експерт із прав дітей, ексдержсекретар з питань захисту дітей.

8.2 Будь-який початок важкий: деякі уроки першого десятиліття реформ

болгарської системи захисту дитини.

Без будь-яких претензій на вичерпність цей текст проливає світло на важкий процес

реформування системи захисту дитини в Болгарії, який усе ще триває. Саме ця система

та її реформа були предметом численної та часто справедливої критики. Цей текст – це

спроба збалансувати та неупереджено розглянути наявні проблеми. Він не є і не може

бути вичерпним: його мета – це якомога швидше підказати колегам у інших країнах, які

пізніше розпочали модернізацію своїх соціальних служб, які проблеми можуть на них

чекати.

Мабуть, перш за все треба пригадати, що часові рамки реформ вимірюються

десятиліттями і виходять за межі мандату адміністрації, а зміни в Болгарії почалися


лише десять років тому. Модернізація захисту дитини потребує суспільної та політичної

підтримки. Тривалість реформи не може розглядатись як недолік. Досвід інших

європейських країн показує, що у них процес триває десятиліттями. Цей текст

відображає накопичений з часом досвід, який згодом, швидше за все, буде розглядатися

як початкова фаза реформ.

Будь-яку реформу перед тим, як розпочати, необхідно дуже добре підготувати. Це,

звичайно, стосується будь-якої сфери, але має особливе значення, коли мова йде про

дітей, через їх вразливість. Добра підготовка починається з того, що крім статистичних

даних потрібно враховувати реальну оцінку ситуації (кількість дітей у бідності – це одна

з найбільш серйозних причин, яка поставила велику кількість дітей у групу ризику,

кількість дітей у будинках-інтернатах, кількість дітей із обмеженими можливостями, які

живуть у сім'ях та дитячих закладах, розташування цих закладів тощо). Також

тенденцією останніх років стає питання постановки правильного «діагнозу».

Конвенція ООН про права дитини та базування на ній Закону про захист дитини

(ЗЗД), який був прийнятий у 2000 році, поставила в рамки нову політику у сфері захисту

та благополуччя дитини. Держава чітко та беззастережно взяла на себе зобов'язання

захищати та гарантувати основні права будь-яких груп дітей в усіх сферах суспільного

життя відповідно до їх віку, соціального статусу, фізичного здоров'я та психічного

стану. Вони забезпечуються завдяки відповідному економічному, соціальному та

культурному середовищу, освіті, свободі поглядів та безпеці. Юридично були

врегульовані права, принципи, заходи для захисту дітей органами державної влади та

муніципалітетами. Були введенні, принаймні юридично, механізми взаємодії органів для

захисту прав дітей при здійсненні своєї діяльності. Нове законодавство проголошує

принципи захисту дитини: розгляд і повага особистості дитини, забезпечення

найкращих інтересів дитини; її культивування в сімейному середовищі тощо. Також

були визначені заходи для захисту: підтримка родини, підтримка та обслуговування в

сімейному середовищі, усиновлення, патронатне виховання, захист поліції, особливий

захист у громадських місцях, здійснення профілактичних заходів для захисту дітей,

проживання в інтернатах (коли вичерпані всі інші можливості) і т.п.

Прийняття ЗЗД було «вступом у реформу», формуванням інституційної основи.

Останнє десятиліття з моменту його прийняття характеризується розвитком

паралельних процесів: з одного боку – це завершення політико-правової інфраструктури

шляхом прийняття правових актів та інших політичних документів, таких як стратегії та

план дій; з іншого боку – це початок реформ «аутріч», це початок того, що на

професійному жаргоні було названо «деінституціалізація».

Саме деінституціалізація – забирання дітей із дитячого будинку, їх повернення в

біологічні родини або до близьких родичів – реінтеграція, їх розміщення в прийомних

сім'ях, можливість усиновлення або надання альтернативних послуг – виявилась на

даний момент найбільшою проблемою в реформуванні системи. При цьому процесі

важливими є підтримка родини, підходящий вибір прийомної сім'ї, їх навчання та

надання інших послуг, що відповідають потребам дітей, особливо дітям із обмеженими

можливостями. Це вимагає дуже серйозної оцінки потреб, кваліфікованих кадрів і, не в

останню чергу, цільового фінансування. Багато чого було зроблено за останні десять

років від початку реформи: було закрито багато будинків, кількість дітей у яких

знизилася більш ніж на 42 %. Незалежно від цього, як і раніше, діти продовжують

потрапляти в будинки-інтернати, і в більшості з них не можуть належним чином

виховувати дітей. Тому важливо, щоб перші кроки до деінституціалізації були націлені

на профілактику, закриття входу до інтернатних закладів, розвиток альтернативних


послуг та підготовку кадрів для них. Полегшення процесу усиновлення, підтримка

майбутніх матерів та розвіювання сумнівів стосовно самостійного виховання дітей,

консультації родин із різних питань та надання допомоги – це частина загальної мережі

послуг, необхідних для успішної профілактики. Весь цей процес потребує не тільки

суспільної та політичної підтримки законодавчих змін, але й набагато серйознішого

фінансування, без якого благі наміри так і залишаться бажаннями.

У 2003 р. будинки для дітей, позбавлених батьківського піклування, у Болгарії

були децентралізовані та передані під управління муніципалітетам, які отримують

кошти на їх утримання від держави за певними стандартами (фінансові стандарти з

виховання) залежно від виду різних інтернатних закладів (для дітей з обмеженими

можливостями – психічними або фізичними, дітей без батьків тощо). Реалізація ідеї, що

муніципальна влада ближче, тому щодня може здійснювати контроль та догляд за

фінансової підтримки, виявилася складнішою, ніж очікувалося тоді. Труднощі при

реалізації з’явилися ще на початку, тому що більшість муніципалітетів виявилися

погано підготовленими до цього серйозного та відповідального зобов'язання. Закриття

будинків зустріло опір з боку співробітників, тому що скорочувалися робочі місця, а в

більшості випадків, особливо в маленьких муніципалітетах, це була єдина можливість

працювати. Опір, де очевидний, а де – ні, створює серйозні труднощі й затримку цілого

процесу. Законодавство вимагає, щоб було чітко і ясно написано, хто і за яких обставин

відкриває, закриває, реформує або реструктурує дане соціальне обслуговування. Що

стосується відкриття альтернативних послуг, то перші кроки також не були легкими,

тому що була необхідна не тільки згода муніципалітету, але і бажання надати землю або

будинок для нового виду обслуговування – житло, яке охороняється, дитячі будинки

сімейного типу, реабілітаційні центри та інше. Початок здійснення цих проектів було

зроблено в основному на проектній основі в муніципалітетах, де ми зустріли розуміння і

схвалення, але минуле десятиліття показало, що необхідно для вивчення потреб і

загального планування для розвитку соціальних послуг на регіональному рівні. Цей

висновок ґрунтується на досвіді проб та помилок і, на жаль, ці знання «коштують

дорого», і не тільки у фінансовому плані. Що ще важливіше в тому, про що ми

дізналися: у цьому році Болгарія здійснила стратегічні заходи із закриття усіх будинків

для дітей з обмеженими можливостями з розписаними діями та забезпеченим

європейським фінансуванням протягом 15 років, і це є правильним напрямком.

Ознайомлення громадськості з цілями процесу та необхідністю створення

можливостей для знедолених дітей, які живуть у середовищі близькому до сімейного, є

умовою, яка необхідна й досі для досягнення реальних результатів і особливо для зміни

менталітету. Тут серйозну підтримку можуть надати ЗМІ та громадські організації.

Партнерство з ними не завжди легке, але дуже корисне. Воно мусить бути обов'язковим.

Співробітництво з громадськими організаціями, у тому числі й міжнародними, призведе

до реалізації багатьох різноманітних проектів і впровадження успішних моделей. Одним

із найбільш цінних прикладів цього є модель закриття будинків після обов'язкової

індивідуальної оцінки кожної дитини багатопрофільною командою. Це потребує

планування та побудови необхідних послуг для всіх дітей у родині1.

Інший «важкий урок» стосується проблем координації між усіма відповідними

установами. Взаємодія між органами захисту дитини у будь-якому конкретному випадку

є обов'язковою умовою. Це, як і раніше, одна з найбільших проблем реформування

системи. Виміри численні: адміністративні, фінансові, пов’язані з різними функціями

1 Проект ЮНІСЕФ в Русе.


органів із захисту тощо, але в будь-якому випадку легка координація негативно впливає

на долю конкретної дитини і родини. Тут, можливо, ми повинні згадати інший урок

реалізації співробітництва між установами з обов'язками у сфері захисту дитини та

громадськими організаціями2: було б добре, щоб завдання різних підрозділів у системі

та координації між ними були виконані ще на початку підготовки (там, де вони мають

бути) для кожного співробітника, чия робота меншою чи більшою мірою пов’язана із

захистом дитини, від соціальних працівників до поліції, працівників освіти та охорони

здоров'я, адміністрації тощо. Більше того – було б добре мати спільний вступний курс

для всіх фахівців із питань захисту дітей. Також важливо сказати, що цей висновок був

сформульований саме соціальними робітниками, які працюють із дітьми, і які добре

знають до чого призводить відсутність координації3.

Коли справа доходить до взаємодії, слід також зазначити: що б не робив

професіонал у сфері захисту дитини, дійсно поліпшити становище кожної знедоленої

дитини, особливо дитини, позбавленої батьківського піклування, можливо тільки якщо

ми будемо працювати – скоординовано! – не тільки з дитиною, але і з її родиною.

Забирання дитини з інтернатних закладів та її «реінтеграція» в сімейне середовище, чи

то буде біологічна, розширена чи прийомна сім’я, – це двосторонній процес: він може

відбутися тільки якщо обидві сторони готові. Це дуже важливо, щоб існували і добре

взаємодіяли соціальні (та інші) служби, які працюють з дітьми і тими, хто готує їх

(нову) родину або середовище, у яке дитина буде «інтегруватися». Це не нова проблема,

і не тільки болгарські виміри, а й, як показують приклади, досвід інших країн,

наприклад, Голландії. Не випадково, єдине входження в систему захисту дитини та

координуюча роль соціальних служб, які працюють з дітьми (Бюро Jeugdzorg BJZ), – це

надання допомоги не тільки дитині, але й іншим членам родини, якщо благополуччя

дитини знаходиться під загрозою, і це вважається однією з найбільш позитивних змін,

внесених чинним Законом про Виховання Дітей та Молоді в Голландії.4

Посилаючись на голландський досвід, важливо зазначити необхідність часових

рамок для кожної інтервенції. Кількість дітей, які тимчасово перебувають у дитячих

закладах (дитячих будинках), у Голландії порівнянна в процентному відношенні з такою

ж кількістю дітей у Болгарії5; різниця в тому, що в Голландії діти дійсно тимчасово

проживають; там перебування в дитячому будинку і взагалі забирання із сім'ї – це час

інтенсивної роботи з дитиною – та з її родиною! – у той час як у Болгарії все ще, на

жаль, може статися, що дитина перебуватиме в закладі поки не досягне повноліття.

Наостанок дозвольте ще раз підкреслити, що успішне реформування системи захисту

дитини вимагає системного підходу та партнерства між урядом і всіма органами влади із

захисту дитини, громадського суспільства, ЗМІ та місцевої влади. Декілька основних

напрямків можуть бути такими:

- розміщення дітей та сімей у центри з роботи з дітьми;

- робота із сім’ями та спеціалістами соціальної сфери і близьких до неї галузей з

профілактики сирітства та інституціалізації дітей для обмеження та поступового

2 Цей проект реалізований у співпраці між Агенцією Соціальної Допомоги та консорціумом Голландських організацій за

підтримки Матра Флекс голландського Міністерства Закордонних Справ. 3 Цей, як і інший «урок переходу» у сфері захисту дитини, відображені в одному із заключних документів проекту – «Функції

для стійкого поліпшення кваліфікації професіоналів у сфері захисту дитини», представленому на заключній конференції

проекту Матра Флекс Проект Збільшення пропускної здатності системи захисту дітей в Болгарії, МАТ08/BG/8/6, Софія,

червень 2009. 4 Wet op de Jeugdzorg був прийнятий у 2001 р., вступив у дію в 2005 р. 5 Відповідно до публікації в Trouw, Tebius deed Kimberley, 16 листопада 2009 р., у Голландії є близько 12 000 підлітків у

закладах типу «резидентська допомога».


припинення прибування дітей у будинки-інтернати з метою підтримки реінтеграції

дітей у сімейне середовище;

- за умовами цільового фінансування для створення альтернативних (інституційних)

послуг і форм обслуговування має існувати можливість виходу дітей з інтернатних

закладів або недопущення їхнього перебування в них;

- стимулювання розвитку усиновлення й патронатного виховання з акцентом на

розвиток послуг для дітей віком до 3 років;

- підвищення потенціалу організацій та безперервної підготовки професіоналів у

сфері захисту дітей;

- синхронізація навчальних програм у різних підрозділах системи та стимулювання

роботи в (багатопрофільній) команді навіть із приходом нових співробітників;

- залучення громадськості та ЗМІ до підтримки загального процесу

деінституціалізації.

Процес модернізації захисту дитини складний, дорогий, важкий та тривалий. Але

жодна країна, яка націлена на те, щоб бути привабливою для своїх громадян, не може

дозволити собі не підтримувати систему захисту дитини, яка є сучасною та добре

функціонує. Крім того, у сучасному світі не може бути високого рівня розвитку

державної підтримки, якщо вона має одну з найбільш вразливих груп громадян –

знедолених дітей.

Автори: Іванка Христова, заступник міністра праці та соціальної політики Болгарії

2003-2008 рр., Йордан Йосифов, старший програмний менеджер міжнародної

громадської організації «Міжнародні ініціативи з розвитку дитини».

8.3 Підтримка дітей – вихованців прийомних сімей у період переходу до

самостійного життя: досвід США.

Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей із

сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, під піклування прийомних

сімей та групових будинків сімейного типу є найбільш поширеною формою виховання

дітей цієї категорії у США. Згідно з оцінками експертів, щорічно у США приблизно

20 000 дітей, які виховувались у прийомних сім’ях, починають самостійне життя.

Колишні вихованці прийомних сімей, групових будинків сімейного типу, які мали

попередній негативний досвід зловживань з боку біологічних родин, вважаються

групою підвищеного ризику щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин,

бродяжництва, небажаної вагітності, залежності від соціальних виплат. Вони мають

значно гірші можливості для отримання освіти та працевлаштування.

За даними Департаменту США з охорони здоров’я та надання послуг населенню

(Department of Health and Human Services), для забезпечення позитивного розвитку

молоді з числа дітей, які залишають прийомні сім’ї, особливо тих, хто зазнав у дитинстві

зловживань та занедбаності з боку біологічної родини, необхідно створювати умови для:

- забезпечення постійного місця проживання;

- побудови дружніх стосунків з однолітками;

- підтримки стабільних зв’язків із навчальними закладами;

- підтримки розвитку здібностей до навчання;

- створення доступу до медичних послуг та послуг психологічного консультування;

- побудови тривалих взаємин із дорослими;

- побудови мереж соціальної підтримки.


У відповідь на проблеми дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування,

дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, на їх шляху до

самостійного життя у 1999 році був схвалений Акт Самостійності для Дітей із

Прийомних Сімей (The Foster Care Independence Act H. R. 3443). Це призвело до

збільшення федерального фінансування вдвічі: на Програму «Підтримки самостійного

життя дітей з прийомних сімей» (John H. Chafee Independence Program) у рамках дії Акту

було виділено до 140 млн. доларів. 30 % із цього фінансування використовується на

рівні штатів для забезпечення потреб молодих людей віком до 21 року під час їх

переходу від прийомних сімей до самостійного життя. Цей Акт прийшов на зміну

законодавству 1985 року, так званій «Ініціативі з підтримки самостійного життя»

(Independent Living Initiative), і серед інших відмінностей Акт Самостійності для Дітей із

Прийомних сімей містить такі:

- продовження терміну отримання соціальних послуг та державної підтримки під час

переходу до самостійного життя для вихованців прийомних сімей до досягнення 21

року (це на три роки довше ніж було раніше);

- збільшення фінансування послуг із підтримки самостійного життя вдвічі – до

140 000 000 доларів із мінімальним виділенням фінансування для штатів у розмірі

500 000 доларів;

- надання штатам дозволу використовувати федеральне фінансування для підтримки

фінансових, житлових, консультаційних, навчальних послуг (включно з

фінансуванням навчання в коледжах) та послуг із працевлаштування дітей, які

залишатимуться в прийомних сім’ях до 18 років та під час їх переходу до

самостійного життя;

- уточнення, що послуги з адаптації до самостійного життя не вважатимуться

альтернативою усиновлення і мають надаватися одночасно із зусиллями знайти

батьків-усиновлювачів для цієї категорії підлітків;

- надання штатам дозволу використовувати до 30 % від отриманого фінансування на

забезпечення потреб у житлі та харчуванні для молоді віком від 18 до 21 років, яка

залишає прийомні сім’ї;

- надання штатам дозволу подовжити термін надання державної медичної страховки

для молоді віком до 21 року під час переходу до самостійного життя;

- включення отримання диплому про загальну середню освіту до переліку індикаторів

виконання штатами програми соціальної підтримки вихованців прийомних сімей;

- надання дозволу використовувати федеральне фінансування для організації тренінгів

для прийомних батьків, спрямованих на поглиблення їх розуміння та вирішення

проблем підлітків під час переходу до самостійного життя;

- зобов’язання агенцій з питань захисту дітей надавати звіти про виконану діяльність

щодо допомоги своїм клієнтам набути самостійність;

- штрафні санкції для штатів, що не звітують у встановленому порядку.

Законодавство спрямоване на забезпечення потреб такої категорії молоді:

- підлітки, які залишаються в прийомних сім’ях до 18 років;

- підлітки, які залишають прийомні сім’ї у віці 17,5 років або пізніше, але не

досягнувши 21 року.

Незважаючи на те, що штати є досить гнучкими у використанні федерального

фінансування в рамках Програми підтримки самостійного життя дітей з прийомних

сімей, законодавство рекомендує надання таких послуг як:


- допомога в закінченні шкільної програми та отриманні диплому про загальну середню

освіту;

- формування кар’єрних планів;

- професійне навчання;

- працевлаштування та підтримка у збереженні робочого місця;

- формування життєвих навичок;

- навчання з фінансової обізнаності та планування особистого бюджету;

- профілактика зловживання алкоголем та наркотичними речовинами;

- підтримка здорового способу життя (відмова від тютюнопаління, здорове харчування,

профілактика небажаної вагітності).

Також у рамках законодавства фінансування може бути використане на надання

особистої та психологічної підтримки підліткам, що залишають прийомні сім’ї, через

програми наставництва і взаємодії з дорослими. Програми наставництва вважаються

важливим ресурсом для молоді, що залишає прийомні сім’ї. Взаємовідносини між

підлітком та наставником формують емоційні зв’язки, довіру, за яких дорослий

наставник може надати підтримку та пораду менш досвідченому підлітку. Дослідження

довели, що підлітки, які мають хоча б одного наставника (неважливо, чи є при цьому

біологічна спорідненість), менше страждають від депресії, мають більш оптимістичні

уявлення про життєві перспективи, можливість отримати освіту, побудувати кар’єру.

Крім того, позитивні стосунки між підлітками і дорослими сприяють кращому

формуванню у підлітків соціальних навичок, які розвиваються завдяки довірі,

розумінню й підвищенню самооцінки внаслідок таких стосунків. Таким чином,

дослідження доводять позитивний вплив наставництва на формування зв’язків та мереж

підтримки для підлітків, які залишають прийомні сім’ї.

Другим ключовим компонентом програми є формування у підлітків життєвих

навичок, які є необхідним підґрунтям для набуття самостійності. Програми з життєвих

навичок використовують різні підходи. Наприклад, у Сан-Антоніо «Програма Доросле

Життя» допомагає молоді формувати життєві навички для успішного самостійного

життя, починаючи від пошуку житла до роботи волонтерами на користь громади. Досвід

волонтерства на користь громади вважається важливою складовою соціальної адаптації

дітей, які виховуються у прийомних сім’ях. Волонтерська діяльність, до якої

залучаються підлітки, є дуже різноманітною: прибирання громадських парків, робота зі

збору коштів для бідних, допомога людям похилого віку або людям з особливими

потребами, допомога в роботі будинків для людей похилого віку або дитячих садках,

робота у спортивних секціях, допомога в роботі притулків для тварин тощо. Такий

досвід збільшує впевненість у своїх силах, дає можливість дітям відчути свою

важливість для інших людей, зробити свій внесок на користь суспільства, а також

отримати практичний досвід та удосконалити соціальні навички, необхідні для життя в

суспільстві. Завдяки участі у волонтерській діяльності молодь вчиться командній роботі,

розширює коло своїх знайомих і друзів.

Іншим підходом є влаштування так званих форм «Житла під захистом». У рамках

цього підходу для молоді, яка залишає прийомні сім’ї, орендується житло із

забезпеченням контролю дорослих та інтегрованого формування життєвих навичок під

час використання житла. Інші ініціативи мають на меті формування фінансових навичок

та надання фінансової підтримки для оренди житла тощо.

Важливим компонентом програм із формування життєвих навичок є оцінка рівня

оволодіння підлітків життєвими навичками. Результати такої оцінки є важливим

індикатором готовності підлітка до самостійного життя; оцінюються сильні сторони і


потреби дитини, завдяки чому формується уявлення про функціонування та розвиток

дитини. Проведення оцінки дає можливість сконцентрувати увагу дитини на розвитку

необхідних навичок, допомогти визначити свої життєві цілі. Серед стандартизованих

інструментів оцінки популярними є: система оцінки навичок самостійного життя

«Деніел Меморіел» (Daniel Memorial Independent Living Skills system), оцінка життєвих

навичок «Енсел-Кейзей» (the Ansell-Casey Life Skills Assessment), оцінка поведінки

дитини за Ехенбахом (The Achenbach Child Behavior Checklist), PAYA, життєві навички

для молодих людей (Life Skills for Little Folks).

На основі даних оцінки розробляються індивідуальні плани надання соціальних

послуг, які оновлюються протягом кожних шести місяців. Потреби у формуванні та

закріпленні специфічних навичок, досягнення особистих та професійних цілей

додаються до цих планів. До розробки планів залучаються соціальні працівники, самі

підлітки, можуть залучатися також прийомні та біологічні родини. Завдання планів

можуть включати опанування конкретних навичок, таких як планування бюджету,

ведення домашнього господарства, уміння користуватися громадським транспортом,

уміння знаходити інформацію та користуватися ресурсами для організації дозвілля та

відпочинку, розвиток професійних інтересів, використання ресурсів громади,

планування сім’ї. Також приділяється увага більш абстрактним навичкам, необхідним

для побудови міжособистісних стосунків та працевлаштування, таких як прийняття

рішень, планування, комунікація, побудова самооцінки, управління гнівом та емоціями.

Окремими елементом планів є забезпечення потреб підлітка під час переходу до

самостійного життя. У цьому напрямку структура планів містить таку інформацію:

- очікувана дата / вік дитини на момент виходу з прийомної сім’ї;

- оцінка готовності дитини до самостійного життя;

- навчальні та / або професійні плани;

- стосунки з біологічною / прийомною родиною;

- роль біологічної/прийомної родини по закінченню отримання соціальних послуг;

- соціальні та психологічні потреби;

- очікувані житлові умови;

- кількість і джерело доходів;

- кількість і джерело необхідних послуг / ресурсів.

Програми підтримки та захисту дітей у США є дуже різноманітними. Вони

регулюються як національним законодавством, так і законодавством на рівні штатів та

на місцевих рівнях. Розпорядниками бюджетних коштів на реалізацію завдань програми

виступають як державні, так і недержавні організації. Окрім впровадження моделей

наставництва та програм оволодіння життєвими навичками, у рамках реалізації

положень Акту Самостійності для Дітей із Прийомних Сімей приділяється увага

посиленню координації між різними установами, які надають соціальні послуги цій

категорії клієнтів. Практикується створення робочих груп та наглядових рад у складі

соціальних працівників – кейс-менеджерів, біологічних та прийомних батьків,

представників шкільних та бізнес-громад, які здатні бути довготривалим ресурсом

підтримки для дітей, які виховувались у прийомних сім’ях. Також формуються

молодіжні ради, до складу яких входять колишні вихованці прийомних сімей та

підлітки, які ще знаходяться на вихованні у прийомних сім’ях. Через участь у роботі рад

підлітки безпосередньо залучаються до планування політики та отримують інструменти

впливу на систему надання соціальних послуг.

Юлія Чорна, MD, MSW (Fulbright program alumni)


9. Висновки та рекомендації.

Аналіз процесів реформування системи соціального захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, показує, що за останні 5 років (2004–2009 рр.) в

Україні були впроваджені певні нормативні та методичні інновації:

у Державному бюджеті України окремим рядком почали передбачатися витрати на

фінансування заходів із соціального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених


здійснено розмежування повноважень центральних та місцевих органів виконавчої

влади стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування;

почався процес цілеспрямованого стимулювання національного усиновлення;

розпочато реформу системи інтернатних закладів (продовжується її другий етап);

започатковане відвідування та навчання вихованців інтернатних закладів у

місцевих дошкільних навчальних закладах та місцевих загальноосвітніх школах;

контроль за дотриманням прав та інтересів дітей у таких закладах покладено на

служби у справах дітей;

впроваджено механізм міжвідомчої взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї,

дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти у здійсненні соціальної роботи в

інтернатних закладах і школах соціальної реабілітації з дітьми-сиротами та дітьми,

позбавленими батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів

з метою їх соціальної та психологічної адаптації, підготовки до самостійного

життя. З цією метою у червні 2008 року (Наказ Державної соціальної служби для

сім’ї, дітей та молоді № 31 від 04.06.2008 р.) було затверджено Програму центрів

соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, із числа учнів старших та випускних

класів інтернатних закладів, шкіл соціальної реабілітації та осіб із числа дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Активна політика держави спрямована на забезпечення права дітей на сімейне

виховання, розширення мережі закладів соціального захисту та соціального

обслуговування, надання сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах,

допомоги, спрямованої на запобігання соціальному сирітству, призвели до скорочення

загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також

до зменшення кількості безпритульних дітей.

Незважаючи на позитивні результати, значна кількість дітей цієї категорії мешкає

в інтернатах. Як показує практика, мешканцям цих закладів важко засвоїти навички,

необхідні для самостійного життя, що ускладнює їх соціальну адаптацію після виходу з-

під інституційної опіки. Принципове розв’язання цієї проблеми можливе лише за

допомогою переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у

сімейні форми влаштування.

А доки частина дітей цієї категорії проживає в інтернатах, необхідно

запроваджувати підготовку таких дітей до самостійного життя. Для формування

навичок самостійного життя у випускників інтернатів доцільно використовувати всі

можливості, серед яких можна виділити принаймні три напрямки.


Перш за все, соціальній адаптації випускників інтернатів буде сприяти залучення

їх до доступних соціальних мереж. Зокрема родинним зв’язкам буде сприяти врахування

місця проживання родичів при направленні дітей цієї категорії в інтернати. Щільніше

залучитися до середовища однолітків дозволить спільне навчання в загальноосвітніх

школах із дітьми, які мають батьків, а також денна форма навчання дітей, які мають

батьків, у школах при інтернатах. Участь дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, у волонтерських проектах може дозволити налагодити зв’язки

з місцевою громадою.

Другим напрямком забезпечення соціальної адаптації цієї категорії дітей є

створення умов проживання, близьких до умов самостійного життя. Забезпечити такі

умови можуть патронатні сім’ї, які беруть дитину до себе на вихідні, канікули.

Сприятиме формуванню самостійності і проживання у групах сімейного типу.

Корисним буде також пробне самостійне проживання старшокласників у окремих

квартирах.

Третім напрямком підготовки до самостійного життя мешканців інтернатів для

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, можуть бути навчальні, тренінгові

програми, спрямовані на формування у дітей цієї категорії необхідних навичок

самостійного життя. Основний державний захід у цьому напрямку – згадана вище

Програма центрів, перевагою якої є орієнтація на взаємодію інтернатних закладів та

центрів.

Крім того, Програма є комплексною (охоплені практично всі основні напрямки, у

яких відчувається нестача навичок у випускників інтернатів). У той же час для

підвищення ефективності Програми необхідно узгодити в нормативних документах

взаємодію інтернатних закладів та центрів стосовно годин, виділених на роботу з дітьми

за цією програмою.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді потребують організаційної

підтримки для того, щоб мати можливість приділяти належу увагу впровадженню

Програми. Нестача чи перенавантаження соціальних працівників не дає їм змоги

приділити достатньо уваги всім підопічним із інтернатів. Плинність кадрів актуалізує

проблему браку фахових навичок. Це свідчить про актуальність організації програм

навчання, тренінгів, обміну досвідом та супервізії соціальних працівників центрів.

Для забезпечення потреб випускників інтернатних закладів та створення умов для

їх успішної соціальної адаптації є потреба у розвитку мережі соціальних гуртожитків

для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Такі заклади мають бути

створені на обласному рівні в кожному регіоні та на районному, міському рівнях з

урахуванням потреб громади.

Для забезпечення ефективної роботи зазначених закладів є потреба в розробці

стандартів надання соціальних послуг дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського

піклування, та особам із їх числа, які перебувають у соціальних гуртожитках.

Крім того, важливо розвивати додаткові соціальні послуги, зокрема

альтернативні державним, та покращувати механізми переадресації клієнтів до

відповідних служб та фахівців.


SUMMARY

Situation assessment report: "Perspective ways for solving social adaptation problems of young

orphans and children deprived of parental care after they leave institutional care".

From the moment of birth everyone has rights and responsibilities that allow him/her to

go through the process of social adaptation, overcome certain challenges on the way, chose a

lifestyle, get socialized. Every person undergoes his or her own process of adaptation,

depending on such factors as personal goals, choice of the course of action, personal traits etc.

It is a good thing when this process occurs with a support of a family and friends, in an

atmosphere of love and warmth.

But one should not forget that enjoying the support of family and social networks not

always possible for vulnerable and unprotected category of children, such as orphans, children

deprived of parental care, those who are under state custody and raised in residential care

institutions.

Today we face a complex and urgent problem when the youngsters grown in residential

care system lack the skills necessary to smooth their transition to independency.

Isolation of care-leavers from real life problems, limitation of their communication

space provokes the formation of specific personality traits that complicate their adaptation to

adult life after leaving care.

The complexity of this issue for the social workers involved in youth services is

determined by the need to simultaneously solve two major tasks: creating conditions and

opportunities for a normal independent adult life and giving adolescents necessary knowledge

and skills through a special practical training. More effective governmental actions based on

the principles of timeliness, comprehensiveness and goals-achievement are necessary to

strengthen social services.

One aspect of social work with orphans and children deprived of parental care is

assistance in their social adaptation, preparation for independent living.

The goal of the research - ongoing evaluation of current challenges of social

adaptation for orphans and children deprived of parental care after they leave the residential

care system.

Objectives:

To analyze the legislative regulatory framework on social protection of orphans and

children deprived of parental care, and the like;

To study the problems which orphans and children deprived of parental care may have

on the way of transition to independent life, and the level of their mastering the life skills;

To analyze social networks, both existing and potential, which are available for

youngsters leaving the residential care system;

To analyze and evaluate planned activities / results of the program “Get your chance: a

better future for the institutionalized children” implemented by the international NGOs "Labor

and Health Social Initiatives – LHSI” and «International Child Development Initiatives» (the

Kingdom of Netherlands) together with the State Social Services for Families, Children and

Youth supported by the Ministry of Foreign Affairs of the Kingdom of Netherlands through

MATRA program;


To identify the ways of collaboration and clients’ referral between centers of social

services for families, children and youth (hereinafter - the Centers) and residential institutions

in their work with orphans and children deprived of parental care;

To determine the possible ways of improving coordination and cooperation between

governmental institutions (residential institutions, centers, education departments, employment

centers) and non-governmental (NGOs, religious) organizations;

To analyze the Program of social adaptation for orphans and children deprived of

parental care managed by State social services;

To study international practices in the field of social adaptation of children deprived of

parental care.

The following research methods have been applied:

1. Desk-studies: on the analysis of the regulatory framework; analysis of the centers’

current reporting; analysis of statistical data of State Statistics Committee of Ukraine.

2. Monitoring visits to Vinnitsya and Odesa regions.

3. Focus group discussions. Five focus group discussions were conducted:

- 2 in Tulchin residential institution (Vinnytsya region):

16 participants, and Kotovsk residential institution (Odesa region),

8 participants - 5 boys and 3 girls;

- 3 in social hostels for orphans and children deprived of parental care

in Tarutino (Odesa region): 7 participants - 1 boy, 6 girls;

in Zhmerinka (Vinnytsya region): 6 participants - 5 boys, 1 girl;

in Kotovsk (Odesa region): 6 participants - 4 boys, 2 girls

4. Expert in-depth interviews with the representatives of the Centers of services for

children and youth; education departments; employment centers; social hostels for orphans and

children deprived of parental care; center for social and psychological assistance; the State

Social Services for Families, Children and Youth; the All-Ukrainian Charity Fund “Child

Well-Being Fund Ukraine”; “The Association of Orphans of Ukraine”, School of Social Work

at the Kyiv Mohyla Academy. The total number of interviewees - 25.

The regions for the research: Vinnytsya and Odesa regions.


9. Conclusions and recommendations.

Analysis of the reforms in the field of social protection of orphans and children

deprived of parental care shows that over the past 5 years (2004-2009) certain regulations and

methodological innovations have been introduced in Ukraine:

the State Budget of Ukraine began to envisage a separate provision for expenses on

financing social security of orphans and children deprived of parental care;

there is a distinction of functions of central and local executive bodies as for the social

protection of orphans and children deprived of parental care;

the process of purposeful motivation for national adoption and foster families

development has begun;

the reform of residential institutions has begun (its second phase is under way);

children from residential institutions are initiated to go to the local public schools

outside the residential care;

social services for children are put in charge of securing rights and interests of children

in institutions;

interdepartmental cooperation mechanism have been introduced which provides joint

activities of social services and education departments in their work with orphans and children

deprived of parental care, mainly senior students, in residential institutions and schools of

social rehabilitation with the view of their social and psychological adaptation, preparation for

independent living. To achieve this goal, in June 2008 (Decree of State Social Services for

Families, Children and Youth № 31 of 04.06.2008 ) there was approved the Program of State

Social Services for Families, Children and Youth on social adaptation of orphans and children

deprived of parental care, among high school students in residential institutions, schools of

social rehabilitation as well as among orphans and children deprived of parental care.

Active public policy aimed at ensuring children's rights for family upbringing, at

expanding the network of social protection and social services, at providing families in

difficult circumstances with necessary support to prevent social orphanhood resulted in

reducing the total number of orphans and children deprived of parental care in residential

settings as well as the total number of homeless children.

Despite some positive results, many children in this category are still living in

residential institutions. In practice, it is difficult for these children to learn independent life

skills, which complicates their social adaptation after leaving the residential care. The

fundamental solution of this problem is possible only through the transition of orphans and

children deprived of parental care into family environment.

And while a number of these children live in residential institutions, it is necessary to

carry out the preparation of such children to independent life. Every opportunity should be

used to teach institution leavers independent living skills. Here three main trends can be

pointed out.

First of all, social adaptation of residential care leavers can be facilitated by

involving them to available social networks. In particular, opportunities for even part-time

family residence should be taken into consideration when sending children to institutions

because it will promote family ties. Coeducation with children who have parents will stipulate


deeper involvement into peer environment. In this case either youngsters from institutions can

go to local secondary schools or children who have parents get day time training at institution

schools. The participation of orphans and children deprived of parental care in volunteer

projects may allow building ties with local communities.

A second trend of social adaptation for these children is the creation of living conditions

close to conditions of independent life. Such conditions may be provided by patronage families

that can pick up children from residential institution for weekends or holidays. Living in

groups of family type could also facilitate the formation of independence. Probe independent

living in separate apartments could be useful for high school students in residential care.

The third trend of preparation for independent living is educational and training

programs aimed at teaching orphans and children deprived of parental care necessary life

skills. The basic government action in this area is the above-mentioned Program of Centers,

the advantage of which is a focus on the interaction of residential institutions and centers.

In addition, the Program is comprehensive (it covers almost all the main areas where

there feel the lack of life skills for institution leavers). At the same time for the efficiency of

the Programs there is a demand for certain regulations which coordinate interaction of

residential institutions and centers as for the hours allocated to training in the framework of

this Program.

State Social Services for Families, Children and Youth need organizational support to

be able to pay sufficient attention to the implementation of the Program. There are not enough

social workers and, being overloaded, they cannot take proper care of all those under their

charge. Staff turnover actualizes the problem of the lack of professional skills. This proves the

importance of educational programs, trainings, experience sharing and supervision for social

workers from the centers.

There is a necessity to develop a social network of hostels for orphans and children

deprived of parental care with the aim to meet the needs of leavers of residential institutions

and to create conditions for their successful social adaptation. Such institutions should be

established at regional, district and city levels taking into consideration the community’s

needs.

To ensure effective work of these institutions it is necessary to develop standards

for the provision of social services to orphans, children deprived of parental care, and the like

persons in social hostels.

It is also important to develop supplementary social services, including alternative to

governmental ones and run by non-governmental organizations, and improve mechanisms for

referrals of clients to relevant services and experts.


Література:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня

1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. –


4. Кодекс законів України про працю від 10.12.1971 № 322-VIII [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=322-

08

5. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X [Електронний


10

6. Про охорону дитинства. Закон України від 26.04.2001 № 2402-III [Електронний


14

7. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування. Закон України від 13.01.2005

№ 2342-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=2342-15

8. Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю. Закон України від 21.06.2001

№ 2558-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-


9. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. Закон

України від 05.02.1993 № 2998-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2998-12

10. Про житловий фонд соціального призначення. Закон України вiд 12.01.2006

№ 3334-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-



11. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. Закон

України від 24.01.1995 № 20/95-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=20%2F95-%E2%F0

12. Про соціальні послуги. Закон України від 19.06.2003 № 966-IV [Електронний


15

13. Про освіту. Закон України від 23.05.1991 № 1060-XII [Електронний ресурс]. –


14. Про професійно-технічну освіту. Закон України від 10.02.1998 № 103/98-ВР

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=103%2F98-%E2%F0

15. Про державну допомогу сім’ям з дітьми. Закон України від 21.11.1992 № 2811-XII



16. Про прожитковий мінімум. Закон України від 15.07.1999 № 966-XIV



17. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України

від 05.10.2000 № 2017-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


18. Про зайнятість населення. Закон України від 01.03.1991 № 803-XII [Електронний


12

19. Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації

Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. Закон України від

05.03.2009 № 1065-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


20. Про пенсійне забезпечення. Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII




21. Про затвердження Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які

залишилися без піклування батьків. Указ Президента України від 17.10.1997

№ 1153/97 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=1153%2F97

22. Про заходи щодо поліпшення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей,

позбавлених батьківського піклування. Розпорядження Президента України від

29.11.2000 № 359/2000-рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=359%2F2000-%F0%EF

23. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального

забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 № 226 [Електронний


94-%EF

24. Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям,

позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку.



2005-%EF

25. Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.1998

№ 909 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=909-98-%EF

26. Про збільшення норм матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2003

№ 1381 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=1381-2003-%EF

27. Про підвищення рівня пенсійного забезпечення осіб із числа дітей-сиріт.



2006-%EF


28. English A., Grasso K. The Foster Care Independence Act of 1999: Enhancing Youth

Access to Health Care. Clearinghouse Review // Journal of Poverty Law and Policy. –

№ 34. – July-August 2000. – P. 217-232. (Акт Самостійності для Дітей з Прийомних

Сімей 1999 року: покращення доступу молоді до медичних послуг)

29. Child Welfare League of America. Research to Practice: Initiative Independent Living

Practice Implications and Summary. (Ліга захисту дітей США, ініціативи з

досліджень та практики. Вплив та висновки практики підтримки самостійного

життя)

30. Massinga R., Pecora P.J. Providing Better Opportunities for Older Children in the Child

Welfare System // The Future of Children. Vol.14. – №1. – Winter 2004. – P.151-173. –

<www.futureofchildren.org> (Надання кращих можливостей для молоді в системі

захисту дітей)

31. Nollan K.A., Wolf M., Ansell D., Burns J., Barr L., Copeland W., Paddock G. Ready or

Not: Assessing Youths' Preparedness for Independent Living // Child Welfare. –

Vol. 79. – № 2. – March-April 2000. – P. 159-176. (Готовий чи ні: оцінка рівня

готовності молоді до самостійного життя)

32. Pecora P., Maluccio A., Barth R.P., Whittaker J., Plotnick R.D. The Child Welfare

Challenge: Policy, Practice, and Research. – 2nd. ed. – New Brunswick: Aldine De

Gruyter, 2000. (Проблеми забезпечення добробуту дітей)

33. Casey Family Services. Independent living framework. – 2002. –

<http://www.caseyfamilyservices.org> (Сімейні послуги Кейсей. Підходи до

самостійного життя) Foster Care Independence Act of 1999 / Public Law 106-169.

– dec. 14, 1999.

http://www.futureofchildren.org/

http://www.caseyfamilyservices.org/


ЗВІТ

за результатами дослідження

«Перспективні напрямки розв’язання актуальних проблем

соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, після виходу

з-під інституційної опіки»

О.Бєлишев, І. Єлєнєва, О. Лавренов,

Й. Йосифов, М. Нігу, Ю. Пилипас,

І. Христова, Ю. Чорна

Підписано в друк 10.02.2011р., формат 60х84/8, друк офсетний, папір 90 г/м2,

Умовних друкованих листів 8.58, тираж 100, замовлення 86

Розповсюджується безкоштовно.

Надруковано Підприємство УВОІ «Допомога» УСІ

Звіт_за_результатами_дослідження

Documents

Transcript of Звіт_за_результатами_дослідження