Генд

ер їд

е!

ГЕНДЕР ЇДЕ!

За загальною редакцієюОльги Андрусик, Олега Марущенка,

Олени Масалітіної

Харків 2018

УДК 37.01/09:305Г 34

Авторський колектив: Ольга Андрусик (2, 3, 5, 6), Тетяна Дрожжина (4, 5, 6), Тетяна Ісаєва (8), Володимир Карпов (8), Олег Марущенко (передмова, 4, 9), Олена Масалітіна (1, 7, 10), Ірина Міньковська (7).

Рецензентки: Ольга Рассказова, докторка педагогічних наук, завідувачка кафедри соціаль-ної роботи та соціальної педагогіки КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, професорка. Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, доцентка кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, доцентка.

Видано за фінансової підтримки Представництва в Україні Фонду імені Гайнріха Бьолля

Гендер їде / за заг. ред. О. Андрусик, О. Марущенка, О. Масалітіної. – Хар-ків: Планета – Принт, 2018. – 136 с.

У книзі в легкій і захопливій формі описано хід і результати унікального кількарічного експериментального проекту зі створення у 8 закладах освіти Харківської області гендерночутливого освітнього простору, вільного від сте-реотипів і дискримінації.

Книга буде корисна усім, хто працює в шкільній та дошкільній освіті, сту-дентству педагогічних спеціальностей, батьківству, бабусям і дідусям, усім, хто цікавиться гендерною тематикою, проблемами сучасної освіти й виховання.

Ілюстрації та обкладинка Марії ЧорноїДизайн і верстка Оксани Брюховецької

ISBN 978-617-7751-22-8

© Авторський колектив, 2018© Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2018

7

У цього видання цікава передісторія. Рівно п’ять років тому побачила світ наша попередня кни-

га – «У пошуках гендерного виховання». Її успіх був настільки не-ймовірним, наскільки й неочікуваним та непередбачуваним для авторського колективу. За період, що минув, тільки з офіційного сайту ГІАЦ «КРОНА» (www.krona.org.ua) вона була завантажена понад 160 тисяч разів! Завдяки такій шаленій – передусім з боку освітянського кола – увазі книга «У пошуках гендерного вихо-вання» стала найбільш упізнаваним і навіть брендовим продук-том нашої організації за останні роки!

У виданні в легкому, ненав’язливому, дещо розважальному стилі ми пояснювали, як саме школа конструює гендерні стере-отипи і сприяє відтворенню гендерної нерівності в суспільстві, а головне – як це можна (і треба!) долати.

Але пропонуючи п’ять років тому конкретні рецепти, лайфха-ки і розробки, ми й гадки не мали, що життя дасть нам унікальну можливість втілити всі ідеї на практиці.

Проте дива трапляються! Наша нова книга – саме про такий унікальний досвід.

Чи можна зробити гендерночутливим заклад освіти цілком? А якщо при цьому частина вчительства не поділяє таких ціннос-тей? А виховні заходи «спускаються згори»? А простір закладу не може бути змінений? І щодень схожий на попередній як дві краплини води?..

Труднощі на шляху неминуче виникнуть, але чи варто взагалі сподіватися бодай на якісь перемоги?

Ми, авторський колектив, упевнені: місія здоланна! Нова книга і задумувалася саме як своєрідний путівник для тих, хто,

Передмова

8

працюючи на ниві гендерної просвіти зі школами або з учитель-ством як групою, захочуть пройти схожою дорогою.

Видання, яке Ви тримаєте в руках, – це «живий» опис і на-ших відкриттів, і реальних досягнень, і помилок чи невдач – усьо-го того, що трапляється на шляху будь-яких перетворень. А сам стиль написання – наш, «КРОНівський», як ми говоримо, «легко про складне»; і нудьгувати під час читання точно не доведеться!

Ви знову зустрінетеся із уже знайомими по книзі «У пошуках гендерного виховання» вигаданими (але такими реальними, тож радше збірними) персонажами – директором школи Семеном Петровичем, завгоспом Ніною Адамівною та іншими, і вони знову «впроваджуватимуть гендер». Якщо ця зустріч для Вас буде пер-шою – тим цікавіше: приємного нового знайомства!

А от пропоновані обставини подій цієї книги взагалі буде не-можливо не впізнати будь-кому, хто має відношення до шкільної освіти!

Із вдячністю за увагу до видання і сподіваннями на Ваші приємні враження,

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

9

Чи не кожна прекрасна ідея починається з того, що в її реа-лізацію мало хто вірить. Так було і з цією історією.

А починалося все з кількох окремих моментів, дійові особи і ре-зультати яких згодом, поєднавшись, стали однією неймовірною при-годою на кілька років – сповненою неоціненного досвіду й дружби, відкриттів і перевірених гіпотез, успіхів та зон зростання, сміху й сліз, надзвичайних хороших людей і звичайних українських доріг.

Усім запам’яталася така історія. Якось команда експеримен-ту їхала в одну із сільських шкіл, де перша зустріч відбувалася в суботу. Коли педагоги вулицями сходилися до школи, бабусі че-рез паркани їх запитували: «Куди це ви у вихідний?!». Учительки відповідали: «Та гендер їде…». Ідучи наступного разу на чергову зустріч з командою експерименту, знову суботню, педагоги вже чули від бабусь співчутливе – «що, знову гендер їде?..». На третьо-му році експерименту, після низки цікавих і продуктивних подій, ця фраза з багатьох уст звучала вже оптимістично: «Гендер їде!».

Безперечно, є й офіційна назва цієї трирічної подорожі: екс-периментальна робота регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи на-вчальних закладів» (2014-2018), відповідно до наказу Департа-менту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації № 449 від 29.10.2014.

Проте ми надаємо перевагу простішому, скороченому варі-анту – «гендерний освітній експеримент» або ж отриманому «в полях» – «гендер їде!», що й став назвою цієї книги.

Отож…

Глава 1

Як усе починалося

10

22.01.2014, 13:15Пані Тетяна сиділа за столом у своєму кабінеті та вкотре пе-

реглядала звіти та план «надцятої» обласної виставки-ярмарку педагогічних ідей та технологій.

І ніяк не могла визначитися, що вона відчуває гостріше – зди-вування чи роздратування: от чому про гендерну рівність – таку актуальну для України тему – в школі майже не йдеться? А якщо згадується щось десь про жінок – то переважно до 8 березня та лише як про «берегинь»? А сценарії «гендерних уроків»? Це ж ні-куди не годиться – більшість із них переписані вкотре з невідомо яких інтернет-сторінок та лише закріплюють стереотипи, замість їх руйнувати! І стільки вже семінарів проведено, і круглих столів, і двогодинних тренінгів… Усе як вода в пісок!..

От як донести до педагогів справжню сутність гендерної рів-ності?!

Пані Тетяна безнадійно взялася підписувати черговий стос паперів…

Хто така пані Тетяна?Тетяна Дрожжина – експертка Всеукраїнської

мережі осередків гендерної освіти ВНЗ, експерт-ка Гендерного інформаціино-аналітичного центру «КРОНА», кандидатка педагогічних наук. Входить до складу Робочої групи з питань політики ген-дерної рівності та протидії дискримінації в освіті Міністерства освіти і науки України, цікавиться практичними аспектами досліджень усної жіночої історії. Працювала вчителькою географії та ди-ректоркою в школі, начальницею раионного в мі-сті Харкові управління освіти, до 2018-го року – проректорка з навчальної роботи КВНЗ «Харків-ська академія неперервної освіти», з 2003-го до 2006-го – віце-президентка Асоціації керівників шкіл України. Бабуся двох онуків, багато подорожує і читає.

11

07.03.2014, 19:47Пані Ольга ніяк не могла вийти зі школи додому. Вона вже

вкотре намагалася пояснити завгоспові, що це нормально – до дня 8 березня розмістити в коридорах світлини і плакати влас-не про історію виникнення цього свята, про боротьбу жінок за свої права, адже всі дівчата в школі і їх мами (як, власне, і сама ж завгосп) не могли б ні голосувати, ні навчатися, ні мати якусь власність – якби жінки всього світу роками не виборювали ці можливості для них.

Десь на п’ятдесятій хвилині фокус дискусії змістився зага-лом на оформлення стін. Завгосп наполягала на тому, аби на плакатах «дівчатка були дівчатками, а хлопчики хлопчиками», хоча й ніяк не могла пояснити, що саме вона під цим розуміє. Пані Ольга вкотре взялася переконувати, що дітям лише шко-дить, якщо вони весь час в оформленні школи довкола бачать як порушників хлопчиків, і що дівчаткам для мотивації не вистачає прикладів успішних жінок…

– Їм та мотивація ні до чого. А хлопчики – вони і є хлопчики! – Безапеляційно відрізала завгосп.

Пані Ольга безсило кивнула, попрощалася з завгоспом та на-решті вийшла зі школи. Дорогою додому вона все думала: як же переконати колег, що це неприпустимо – на уроках навішувати власні стереотипні переконання дітям! Що школа має зробити все можливе, аби максимально розкрити здібності кожної уче-ниці і кожного учня, допомогти їм визначитися з власною життє-вою дорогою, а не враз відрізати половину можливостей через обмеження «ти ж дівчинка», «ти ж хлопчик». Як же достукатися до колег?.. І нарешті – де взяти нормальні плакати на стіни?!

Хто така пані Ольга?Ольга Андрусик – віце-директорка комуналь-

ного закладу «Харківська спеціалізована школа I ступеня № 33 Харківської міської ради Харківської області», експертка, тренерка, т’юторка дис-танціиних онлаин-курсів Гендерного інформаціино-

12

аналітичного центру «КРОНА», фоторедактор-ка гендерного журналу «Я». Співредакторка та співавторка книги «У пошуках гендерного вихо-вання» (2013). Учасниця соціологічних досліджень у сфері освіти, експериментальної шкільної діяль-ності. У шлюбі, мама двох дітеи, любить подо-рожувати, малювати та читати, заимається волонтерством.

13.05.2014, 09:07Пан Олег півгодини як завершив чергову статтю, присвяче-

ну аналізу шкільних підручників в гендерному аспекті, і вирушив на пари до університету. Стаття ще крутилася в його голові, про-те він добре пам’ятав, що по дорозі запланував купити на ринку дитячі шкарпетки для кількамісячної доньки.

– Вам для хлопчика чи для дівчинки? – приязно і трохи із захватом спитала продавчиня – юна дівчина, яка наче щойно за-кінчила школу. Вона вперше, скільки тут працює, побачила чоло-віка, який купує немовлячі шкарпетки!

Пана Олега – як науковця та загалом людину розумну й прак-тичну – це питання трохи спантеличило.

– Хммм… А що, хіба в новонароджених дівчаток і хлопчиків ноги якось відрізняються і шкарпетки їм потрібні особливі?.. – чемно поцікавився він.

Продавчиня поглянула на нього як на прибульця чи двієчника: – Ви що, не знаєте?! Для дівчаток – ось рожеві чи білі, з рю-

шами. А для хлопчиків же – сині ось, чорні чи інших темних ко-льорів, – безапеляційно роз’яснила вона.

Пан Олег без зайвих суперечок купив шкарпеток усіх ко-льорів (нехай буде побільше, та й дитині спостереження різних кольорів довкола – лише на користь) та поспішив «усамітнити-ся» в метро, щоб як годиться обміркувати ідею, яка ледь-ледь набруньковувалася. Ось воно: уже зі школи юна продавчиня вийшла з міцно вкоріненими гендерними стереотипами. Тож пра-цювати треба передусім з педагогами! Але як?..

13

Хто такий пан Олег?Олег Марущенко – директор, експерт і тре-

нер Гендерного інформаціино-аналітичного цен-тру «КРОНА», редактор гендерного журналу «Я». Кандидат соціологічних наук, доцент, має багаторічнии досвід соціологічних досліджень у сфе-рі освіти, входить до складу Робочої групи з пи-тань політики гендерної рівності та протидії дискримінації в освіті Міністерства освіти і нау-ки України. Співредактор та співавтор книги «У пошуках гендерного виховання» (2013), співавтор книги «Гендерні шкільні історії» (2012). У шлюбі, тато двох дітеи. Любить родинні подорожі та піші прогулянки, «неформат» у музиці та кіно.

16.07.2014, 21:40Пані Олена, відбившись нарешті від пропозицій співподо-

рожніх по купе «по коньячку», «збігати у вагон-ресторан» та про-сто «поговорити за життя з красивою дівчиною» і вмостившись на верхній полиці потяга «Ужгород – Харків», відкрила списаний за половину нотатник і вивела посередині: «Гендерний експери-мент. Школа». Потім хвильку подумала й дописала «Дитсадок». А за кілька секунд додала ще й знак запитання, навівши його кілька разів, жирненько.

Вона поверталася додому з навчання на літній школі «Гендер-на теорія для соціогуманітарних факультетів: професійно, цікаво, доступно». Там було все саме так, як і обіцяла назва: високопро-фесійні лекторки, корисний практичний матеріал у доступній по-дачі, надзвичайно цікаві знайомства, дискусії та ідеї. І одна з них саме щойно втілилася у назві посеред сторінки нотатника.

Трохи хвилювало пані Олену лише одне: ані лекторки, ані нові знайомі, ані перевірений у найнеймовірніших проектах колега не вірили в те, що є бодай найменший шанс на втілення цієї ідеї…

14

«Я вже все придумала! Нам треба тільки когось із академії неперервної освіти і когось зі школи, хто розуміється на гендер-них питаннях та хоче щось змінити! Ну і фонд, який все це підтри-має…», «Ну й нічого, нехай буде три роки. Чому це департамент освіти має одразу відмовити? У нас міцна нормативна й наукова база!», «Я впевнена – це спрацює! Ну давай спробуємо?» – стро-чила вона смс-ку за смс-кою колезі.

Хто така пані Олена?Олена Масалітіна (на початку експеримен-

ту – Малахова) – віце-голова Ради ГО «ЕдКемп Україна», радниця Міністерки освіти і науки України, співзасновниця и співкоординаторка Ро-бочої групи з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації в освіті Міністерства освіти і науки України, експертка Гендерного ін-формаціино-аналітичного центру «КРОНА», кандидатка філологічних наук, доцентка. Співре-дакторка та співавторка книги «У пошуках ген-дерного виховання» (2013). Понад 10 років пра-цює у сфері взаємодії вищої і середньої педагогіч-ної освіти, антидискримінації в освіті, гендерно-чутливої мови. з 2004-го до 2017-го викладала лінгвістичні дисципліни (зокрема гендерну лінгвіс-тику) в Харківському національному педагогічно-му університеті імені Г.С. Сковороди, очолювала Гендернии центр університету. У шлюбі, мама дев’ятнадцятирічної доньки. Любить читати, кермувати автівкою, пішохідні прогулянки та закордонні подорожі, котів, срібні прикраси, ма-лювання и гончарство.

20.08.2014, 17:30Усі четверо зустрілися в офісі ГІАЦ «КРОНА», щоб поділити-

ся тим, як минули їхні освітянські відпустки, та спланувати робо-

15

ту на прийдешній навчальний рік. А уже через 15 хвилин завзято обговорювали ідею неймовірного освітнього експерименту.

Наша команда поставила собі за мету знайти відповідь на за-питання: чи можливо взагалі перетворити сучасну українську школу на гендерночутливий заклад – вільний від стереотипів і дискримінацій? А якщо так – то як саме?

На етапі планування була визначена важлива умова: ніяк без-посередньо не працювати з дітьми, а лише з учительством, про-стором закладу, системою виховних заходів тощо. Гіпотеза полягала в тому, що у разі успіху все учнівство – і нинішнє, і май-бутнє – неодмінно відчує на собі структурні зміни. І аналогу такого експерименту ми не знайшли ніде у світі.

Усе, що робилося, фактично створювалося «тут і зараз» си-лами чотирьох осіб, які відштовхувалися від того, що реально бачили в школах, і після кожного візиту напрямки експеримен-тальної роботи уточнювалися.

Але навіть у нашій команді на початку експерименту не було єдності в очікуваннях: ми відчували весь можливий їх спектр – від цілковитої впевненості в успіху до майже абсолютного песимізму й

16

невіри в здатність нашої ієрархічної системи освіти на такі «ради-кальні» речі, як готовність визнати, що в школі не все добре з рів-ністю прав і можливостей та спробувати щось змінювати.

Ми цілком усвідомлювали, що можемо зіткнутися не лише з бю-рократичним опором системи, а і з небажанням та саботажем, і несприйняттям колективом теми, і незадоволенням батьків, і не-розумінням громадою.

У той же час ми були певні, що робимо важливу справу для кращого наших дітей, мали напрацьовану ґрунтовну науково-ме-тодичну й правову базу та сподівалися, що зможемо віднайти по-трібні аргументи й необхідні сили, щоб переконливо й доступно донести все це педагогічним колективам.

Оптимізм усе ж узяв гору.

Уже на етапі отримання від закладів освіти добровільної згоди на участь в експерименті ми переконалися, що навіть маючи ба-жання, виявити свою «добру волю» школам ой як непросто… І мо-тивація до участі в експерименті була різною – від щирого бажання змін до прагнення додати ще один пункт у рейтинговому списку…

Сама процедура від початку мала вигляд дещо зигзагоподіб-ний, проте ідея загалом у подальшому стала прикладом вдалої співпраці кількох державних і недержавних інституцій.

«Гендерне питання дає можливість оцінити

своє життя з нової точки зору і визначити для себе

сьогочасні орієнтири.»

17

1. Спочатку команда експерименту обговорила саму ідею з Представництвом в Україні Фонду імені Гайнріха Бьолля – щоб упевнитися, що ГІАЦ «КРОНА» може розраховувати на три-валу технічну підтримку у разі прийняття рішення про старт регі-ональної науково-дослідної роботи на офіційному рівні.

2. Після цього ми звернулися до закладів освіти, педаго-ги з яких раніше вже брали участь у заходах з гендерної темати-ки, з пропозицією – чи хотіли б вони взяти участь в такому регіо-нальному експерименті.

3. Паралельно відбувалися перемовини і з обласним інсти-тутом післядипломної педагогічної освіти (з яким згодом була документально оформлена співпраця), бо тільки ця установа, як виявилося, мала право координувати подібну регіональну експе-риментальну роботу.

4. Заклади, що виявили бажання, спочатку мали перегово-рити зі своїми відділами освіти та отримати «добро» на укладан-ня листа-заяви на включення до експерименту.

5. Такий лист мав бути завірений відділом освіти та наданий колегії обласного департаменту науки і освіти.

6. У той же час обласний інститут післядипломної педаго-гічної освіти мав за спеціальною формою підготувати заявку на проведення експериментальної роботи регіонального рівня (на 15-ти аркушах) та представити її на колегії обласного департа-менту науки і освіти.

7. На підставі рішення колегії було видано наказ профільного де-партаменту про затвердження заявки та надання статусу експеримен-тальних 8-ми закладам освіти – фактично про старт експерименту.

8. Після пересилання наказу до відповідних районних відді-лів освіти, а ними – до закладів освіти, можна було нарешті пла-нувати першу зустріч.

Зрештою, унікальний проект реалізовувався з листопада 2014-го до червня 2018-го року у 8 державних навчальних за-кладах Харківської області (два з яких представляли сільську місцевість, два як навчально-виховні комплекси мали у своєму складі дитячий садок, три були закладами інноваційного типу – гімназією або ліцеєм):

18

19

● Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Балаклій-ської районної ради Харківської області;

● Комунальний заклад «Обласна спеціалізована школа-інтер-нат ІІ-ІІІ ступенів «Обдарованість» Харківської обласної ради»;

● Лозівський навчально-виховний комплекс № 10 «Загально-освітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» Ло-зівської міської ради Харківської області;

● Малинівська гімназія Чугуївської районної ради Харківської області;

● Нововодолазька гімназія Нововодолазької селищної ради Харківської області;

● Нововодолазький ліцей Нововодолазької селищної ради Харківської області;

● Огіївський навчально-виховний комплекс Сахновщинської районної ради Харківської області;

● Панютинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 Ло-зівської міської ради Харківської області.

А як усе відбувалося далі – дізнавайтеся сторінка за сторін-кою, проживаючи за кілька днів читання три з половиною роки життя 250 людей, об’єднаних одним експериментом. Однією не-ймовірною пригодою.

20

Директор, дві заступниці та завідувачка господарством сиді-ли у кабінеті.

– Сьогодні дзвонила пані Олена М., – сказав Семен Петро-вич, – пропонує нам взяти участь у гендерному експерименті. Що будемо робити?

– А щось давати будуть? – одразу пожвавилася завгосп Ніна Адамівна.

– Не знаю… – задумливо відповів директор.– Так це перше, що треба було спитати! – обурилась та.– Вважаю, треба погоджуватись, – рішуче відрізала заступ-

ниця Олена Юріївна. – Тим більше досвід є... Деякий час вони сиділи мовчки. Коли тиша почала обтяжу-

вати, Семен Петрович встав і почав проходжуватися кабінетом, промовляючи ніби сам до себе:

– Треба... Треба погоджуватись. А раптом перевірка! А при-йде час атестації школи, і що робити? Ні в експерименті ні в яко-му не були, ні рівність гендерну не впровадили... Усе, дзвоню і кажу, що згодні.

– А раптом щось піде не так? А що скажуть батьки? – запри-читала заступниця Вероніка Сергіївна, явно обстоюючи позицію «проти». – А це не про…

Семен Петрович похмуро поглянув на неї і набрав пані Олену.– Я дуже рада, що Ви погодились, – пролунало в телефоні, –

Глава 2

Брати чи не брати?

21

тепер необхідно отримати дозвіл районного відділу освіти, потім обласного департаменту, а ще згоду колективу – це найперше.

– А кримінальної міліції? Пожежників, санепідемстанції? Чи, може, ще когось? – запитав директор.

– Навіщо? – щиро здивувалася співрозмовниця.– А раптом що… – Ні-ні, цього не треба. «Раптом що» не буде.Директор хвилювався: у райвно постійно повторюють, що

«раптом що» трапитись повинно обов’язково. Але, взявши себе в руки, він ввічливо попрощався і вимкнув телефон.

– Ну, дах хоча б полагодять? – не вщухала Ніна Адамівна. – А може й кабінети… – тихо, але з надією, промовила Олена

Юріївна.Директор обвів присутніх поглядом і, посміхаючись, конста-

тував:– Бачу, що колектив згоден! У цілому... І він виразно подивився на Вероніку Сергіївну. Але вночі Семену Петровичу не спалося. Багато запитань,

поки що безцільно, нуртували в його голові. А ще спогади. П’ять

22

років тому в його школі вже «впроваджували гендер». Тоді де-кілька вчительок відвідали тренінг одного гендерного інформа-ційно-аналітичного центру, і почали працювати... Але далі окре-мих ініціатив справа не пішла – шкільна система уперлася. З ча-сом майже всі тодішні ініціаторки з різних причин звільнилися. Ні, ну хто б міг подумати – знову гендер...

Семен Петрович чудово розумів: колектив школи буде про-ти. І причин чимало: надмірна завантаженість, багато писанини, робота з батьками, щось додаткове неоплачуване... А головне – відсутність у багатьох бажання щось змінювати, навчатися, про-фесійно зростати і, взагалі, робити якісь зайві рухи. Та й матері-альний стан школи, насправді, дуже далекий від бажаного. А чи

допоможе ця комісія з гендеру, чи хто вони там є, вирішити пи-тання з покрівлею, він не знав. І чим годувати ту комісію, скільки їх буде і що вони будуть перевіряти? І головне питання – як «пе-реконати» райвно, щоб воно погодило участь в експерименті?

Наступного ранку, завітавши до райвно і записавшись на прийом до начальниці, Семен Петрович зазирнув (з цукерками) до спеціалістки Альбіни Павлівни – кураторки їхньої школи – і заручився її підтримкою.

Начальниця довго слухала, ставила запитання на кшталт: «А чи не прийдеться брати гроші з батьків?», «А чи допоможе це зни-

«Якщо гендер допоможе зробити правильний вибір

у житті, то хай живе гендер!»

23

зити травматизм, злочинність, забезпечити дозвілля учнівства, підвищити рівень навчальної і виховної роботи?». Потім поклика-ла кураторку і поцікавилася її думкою. Альбіна Павлівна із захва-том (про який Семен Петрович попіклувався заздалегідь) стала на підтримку ідеї участі школи в експерименті: і як це добре для міста, для району, для школи та й для самої начальниці, бо ген-дерна політика набирає обертів (цю фразу їй теж заготував ди-ректор). Зрештою, начальниця дала згоду.

– Мені тепер до департаменту? – уточнив Семен Петрович.– Ні, там я сама все вирішу, але Альбіна Павлівна повинна усе

перевірити і буде присутньою під час приїзду цієї комісії.Директор полегшено зітхнув. Залишався колектив.«Спочатку треба поговорити з кожним та кожною окремо,

дати різну інформацію, яка подіє позитивно, а потім вже збирати нараду», – так він думав, повертаючись до школи.

На порозі його вже чекала Ніна Адамівна.– Семене Петровичу, знову дах тече!– Нічого, ось будемо в експерименті, і все відремонтують: і

дах, і кабінети, і наочність, і… Очі завідувачки господарством засвітилися хижим зором –

такий буває тільки у справжніх завгоспів!– Так чого ж Ви одразу не сказали! Коли вже вони приїдуть?

Я таких пиріжків напечу! Наступною, кого зустрів Семен Петрович, була поки що єди-

на явна ідейна супротивниця – Вероніка Сергіївна.– Семене Петровичу, де ж Ви так довго?.. – вона не встигла

договорити. – А мене начальниця викликала – лист прийшов, – з нарочи-

тою журбою в голосі перебив її директор. – Зобов’язали брати участь в експерименті, а я ж їздив відмовлятися...

Упродовж тижня він порозмовляв з усіма окремо. Комусь ска-зав, що ЦЕ для атестації добре і буде шанс категорію вищу отри-мати, комусь – що можна надрукуватися, облаштувати кабінет і ще багато чого.

– Обіцяли премії, – повідомив він вчителю фізичного виховання.– Грамоти та нагороди будуть давати, дуже значущі, можливо

24

навіть від міністерства, – ділився Семен Петрович, ніби по секре-ту, з амбіційною вчителькою історії.

Колектив довго обговорював новину, а коли пристрасті дещо вщухли, директор зібрав нараду.

– Ні, писати і робити нічого не треба, тільки комісію зустріти, – відповідав на болючі запитання Семен Петрович.

– А, ну це ми вміємо. Комісії нам не звикати зустрічати. Наго-дуємо, школу покажемо, та й хай їдуть, що їм тут робити, – радо загомонів колектив.

Згода колективу була отримана.Через деякий час подзвонила начальниця і сказала, що де-

партамент участь в експерименті погодив.– Але дивіться, щоб усе було на найвищому рівні! Хто його

знає, що то за люди. Кажуть, там хтось з обласного інституту під-вищення кваліфікації буде, бо це їх проект.

25

( – Добридень, пані Олено, я отримав всі згоди, можете вклю-чати нас до експерименту.)

Наступного дня Семен Петрович знову зібрав адміністрацію закладу.

– Так! – розпочав він. – Усі повинні зробити «гендерні папки». Кладіть туди все, що знайдете в інтернеті. І обов’язково стенд гендерний десь треба...

– А що туди вішати? – стривожено запитала Олена Юріївна.– Чіпляйте закони, якісь розробки виховних заходів, бесіди,

вставте зображення хлопчика і дівчинки. Записали?

– Де ж його все брати?.. – у паніці проскиглила Вероніка Сергіївна.– І до номенклатури усе включіть! – пригадав Семен Петрович.– А як? Ми ж її тільки в січні переглядати будемо.– Зробимо додатковий наказ. Хоча, чекайте: краще дайте та-

кий же номер, як у правової освіти або психолога. Десь воно там близько...

– А дах? – нагадала Ніна Адамівна.– Не все одразу… – таємниче промовив Семен Петрович.Через деякий час прийшов лист від обласного інституту після-

дипломної педагогічної освіти. З’ясувалося, в експерименті візьме участь 8 закладів, що дуже порадувало Семена Петровича: «Буде хоч з ким порадитися».

На наступній нараді при директорові він ознайомив з листом колектив. І хоча була проведена попередня робота, усі мали надію,

«Та ми робимо добру справу.»

26

що омине, тому реакція була ще тою: зловісний шепіт, похмурі погляди, напружена мозкова діяльність з вигадування «відма-зок» та просто «відсутній погляд» (а я нічого не чую, який експе-римент?).

Так це ще директор нейтралізував завідувачку господар-ством з її дахом! А якби без підготовки… Семен Петрович зіщу-лився.

Слово взяла заступниця Олена Юріївна, яка повідомила, що необхідно зробити теки, стенд, провести виховний захід і педа-гогічну раду, можна якесь гендерне питання розглянути на мето-дичному об’єднанні і, обов’язково, включити до протоколів бать-ківських зборів, а на нараді сьогодні воно вже розглянуте.

– Не забудьте про Раду профілактики правопорушень та са-моврядування, – з металевими нотками в голосі нагадала Веро-ніка Сергіївна.

Оскільки гендерне питання, на думку колективу, стосувалося взаємин чоловіків і жінок, його «повісили» на психологиню шко-ли, після чого, щасливі, розійшлися.

Семен Петрович залишився один: «Фух, минулося», – ще не вірячи у таку вдалу розв’язку, подумав він.

За тиждень у кожному кабінеті стояло по теці «Гендерне вихо-вання», у рекреації висів стенд «Впровадження гендерної рівно-сті у роботу навчального закладу», а з батьками була проведена робота з теми: «Гендерне питання у вихованні дітей». Наприкінці вересня провели виховний захід «Ми різні – ми рівні!». Від райвно була Альбіна Павлівна, яка перевірила готовність школи і наказа-ла терміново надати звіт «Про проведену роботу з підготовки до регіонального освітнього експерименту» та фото з заходів.

Одним словом, усе було, як завжди. Зашореність системи дещо пригнічувала, але хіба вперше?..

Минуло півтора місяці. Семен Петрович вже потроху став за-бувати про експеримент. Аж раптом новина: перевірка не просто приїде, а в суботу, та ще й увесь колектив повинен бути. Дирек-тору стало зле… Як зібрати увесь колектив в суботу, він не знав.

Але хитрий план визрів швидко. Трохи прочинивши двері свого кабінету, він зробив вигляд, що говорить по телефону:

27

– Ти чула – начебто наступної суботи буде суботник? Кажеш, відгули будуть давати? Ой, вибач, я зараз.

І зачинив двері.Завдяки секретарці Ельвірі Леонідівні, за десять хвилин уся

школа вже знала про суботник.– Поки що нічого не відомо, – відмахувався директор від за-

питань підлеглих.За два дні, на нараді, він сказав, що в суботу приїде ще й

комісія. Люди загули.– Куди нас пошлють, ще не знаю, – Семен Петрович постукав

по столу. – Але хто вийде у суботу зустрічати комісію, може не їхати на суботник.

Трохи погомонівши, колектив обрав комісію: «Ну, скільки вона там буде? Ну, годину. І робити нічого не треба. Просто по-сидіти в кабінеті. А там роботи завжди повно».

Так і вирішили – усі в суботу приходять до школи зустрічати гендерну комісію. Вони тоді ще не здогадувалися, що їх чекало насправді...

28

Команда експерименту вирушила у мандри. Чи чекали ми чу-дес? Звісно, чекали. І вони сталися… Але згодом. Перші ж візити в кожний з 8 навчальних закладів були чимось схожі між собою, і було це так.

Людина, яка стоїть на чатах, швидко повідомляє всім, що перевірка приїхала. Адміністрація у повному складі виходить зустрічати аж на вулицю (мало не з короваєм), персонал мету-шиться, школа «вилизана», діти навчені що, як і коли говорити. До комісії всі посміхаються (а то як би чого не написали в прото-коли перевірки), хоча дивляться косо.

Зустріли. Педагоги швидко розійшлися по кабінетах і стали чекати, коли їх перевірять і можна буде йти додому.

Але сталося те, чого аж ніяк не очікували. Комісія заявила, що вона зовсім не комісія, кабінетами ходити не буде, перевіряти теж нічого не планує. Натомість педагогів попросили зібратися у найбільшому за площею кабінеті (актовій залі) і зайняти стільці, поставлені колом!

Картина була ще та: незадоволені і похмурі люди, ігноруючи коло стільців, посідали по кутках з блокнотами і ручками. Субота – вони на роботі, а вдома усі голодні і злі.

У деяких школах колом поставили парти, а не стільці, і сіли за ними. «Витягти» вчительство звідти було нелегко.

Тренерська команда ввічливо, але наполегливо, попросила присутніх сісти саме до кола, вийти із-за парт. Реакція була різ-ною: хто просто сідали, а хто починали всіляко відмовлятися:

Глава 3

Комісія – некомісія

29

– Та мені й тут добре.– Я і звідсіля все побачу.– Я тут посиджу, мені скоро бігти треба.– Тут писати зручніше.– По-перше, усі повинні бути до кінця заходу, а по-друге, пи-

сати нічого не треба, тільки якщо захочете, – приголомшила всіх одна з тренерок.

Стало зрозуміло, що дивна комісія-некомісія не відчепить-ся, тягнути час – собі дорожче. У підсумку всі таки сіли до кола, прикрившись блокнотами, сумками, паперами, коротше, тим, що у кого було.

Насправді, така реакція була очікуваною. На усіляких нара-дах педагогів, зазвичай, ганять, читають нотації, вимагають кон-спектувати, дотримуватися у роботі чіткого плану дій, а якщо

30

якісь «відсебеньки» випливуть – буде непереливки. Ось вчитель-ство і захищається. Автоматично, вже чи не на рівні інстинкту…

Коли всі сіли до кола, продовжуючи спідлоба дивитися на комісію-некомісію, тренінг, нарешті, розпочався. Колектив одра-зу ознайомили із програмою, зазначивши, що буде перерва на каву з печивом. Адміністрація нервово запереглядалася, адже нічого такого заготовлено не було. Але команда експерименту радісно повідомила, що все необхідне вони привезли із собою, потрібні лише столи та окріп. Ця новина, здалося, ще більше збентежила присутніх: такого ніколи ще не було, щоб комісія (чи хто вони там є?) пригощала школу. Експеримент творив історію.

– Будь ласка, почувайтеся вільно, якщо треба, можна вийти або зробити собі кави, – додала пані Тетяна.

Присутні з недовірою перезирнулися. Певний час усі були дещо напруженими, замкненими, подекуди виявляли байдужість,

31

навіть злість. Але тренерська команда, створивши дружню та до-брозичливу атмосферу, спонукала висловлювати власні думки, розповідати гендерні історії і активно включатися у роботу.

В очах людей потроху почав жевріти вогник цікавості. Не в усіх, але у більшості. І вже під час перерви на каву присутні жва-во обговорювали тему гендерної рівності. Для когось вона була зовсім новою, хтось щось чули, у когось виявилися побоювання, а чи можна таку тему розглядати в стінах школи. Це знову були захисні реакції, адже майже все, про що йшлося на тренінгу, не дуже то і вписувалося у картину світу вчительства. Та, не зва-жаючи на це, кожен та кожна примірювали на себе нові знан-ня, роздумували, як то воно буде тепер, чи зміниться їхнє життя, принаймні у школі. У когось ці зерна знань проросли швидко, ко-мусь знадобилося рік чи два, а у когось навіть на момент завер-шення експерименту так і не дали паростків. Усі ми різні – кожній і кожному потрібен свій час для змін.

Наприкінці того першого історичного візиту присутні, в ос-новному, були налаштовані доволі позитивно. Багато хто говори-ли, що час пролетів непомітно, що було цікаво та незвично, що як добре, коли немає нотацій, записів та залякувань, що така форма роботи, на жаль, нечасто використовується з педагогами... Учи-тельство дало цілком правдиві відгуки, не боялося висловитися і

«Експеримент спонукає до самовдосконалення, саморозвитку та змін,

які варто починати з себе.»

32

озвучити справжні почуття. Це була наша перша маленька пере-мога над системою.

Але та не здавалася! Спротив десятиліттями вибудованої системи виявлявся буквально на кожному кроці експеримен-тальної роботи. Найчастіше за ним не стояли ніхто персонально: це були «здоровий глузд», «усталений порядок», що ніяк не хотів змінюватися.

Почалися «робочі будні» експерименту. І «на прохання пана Олега» всі заклади освіти повинні були надіслати на електро-нну пошту експерименту списки педагогів із зазначенням пер-сональних електронних скриньок. Це виявилося надскладним завданням. Спочатку цих списків ми довго не могли дочекатися: більшість документів, які готує школа, робляться в останній мо-мент, а коли кінцева дата не встановлена (не повторюйте наших помилок!), їх можуть не зробити взагалі.

Коли списки таки прийшли, і пані Ольга зайнялася розсил-кою інформації, виявилося, що більшість електронних скри-ньок або подані з помилками, або банально переповнені, або давно заблоковані, бо ними ніхто не користується. У підсумку, по-справжньому робочих скриньок, що регулярно перевіряють-ся, було не більше 30 %. Як засвідчили подальші розпитуван-

«Я починаю усвідомлювати, що починати гендерне виховання

потрібно ще з народження дитини.»

33

ня, деякі педагоги створювали поштові скриньки «для галочки» (сказали треба – зробили!), без особистої потреби. Були й такі, хто навіть не знали, що мають «мейли» – вочевидь, їхні скриньки створювалися іншими людьми (наприклад, секретаркою – у від-повідь на запит «владної вертикалі»).

На першому етапі роботи ця проблема перед нами поста-ла гостро: не всі розуміли переваги електронної пошти і взагалі електронних документів, адже перевіряючі завжди просять по-казати «папірець». Часто тренерська команда чула таке:

– Шкода, що у вас роздрукованого немає. – А навіщо вам? Усю інформацію ми розішлемо в електронно-

му вигляді. – Та кому вона така потрібна! Ось прийдуть перевіряти, а в

нас і показати нічого, нема чого у папку покласти, – бідкалося вчительство.

Так система передавала нам «привіт»: усе повинно бути роз-друкованим (навіть якщо там мільйон папірців) і зберігатися в «папці». То нічого, що в ту папку так само ніхто не заглядає, але ж лежить!

Зрештою, частину педагогів нам вдалося «перемкнути» на електронні розсилки, це була ще одна маленька перемога.

Також украй цікаво було спостерігати, як та ж система поде-куди панікувала, поки ми обмінювалися з учнівством «живими» думками. Як такої, роботи з дітьми експеримент не передбачав, але неформальні спілкування, звісно, траплялися, адже всі ми перебували в одному приміщенні.

Так от, діти не соромилися ставити «незручні» запитання, по-части говорили з нами відверто, пропонували свої оригінальні ідеї, наприклад, як покращити шкільний простір. Реакція системи була миттєвою – намагання підвести до нас тільки найкращих у навчанні, «цикання», «втиснення» активного учнівства у формат «правильних» запитань («Думайте, що кажете!»). Усе як завжди. Але тренерська команда не толерувала такі маніпуляції, нерідко спілкуючись з дітьми «тет-а-тет».

Ті, як правило, знали, що в закладі проводиться якийсь ген-дерний експеримент, і ставлення було позитивним. Дехто навіть

34

помічали певні позитивні зрушення у «вчительських головах», чим, щасливі, радо ділилися з нами. Потроху й самі змінювалися. Що побачили й педагоги:

– Уроки стали цікавішими, коли не поділяєш дітей за статтю, всіх налаштовуєш на досягнення. Діти стали активнішими. Май-же всі, – хвалилася одна вчителька.

– Клас став дружнішим, легше працювати, – раділа друга.– На спортивні секції приходить більше дівчаток. Команди

роблю змішані. Діти почали дружити між собою, спілкуються по-стійно, підтримують, допомагають, – гордо ділився досягнення-ми вчитель фізичної культури.

Червоною ниткою упродовж всього експерименту також по-ставало питання: «Як працювати з батьками?». Більшістю бать-ківства новина про участь школи у гендерному експерименті була сприйнята насторожено, якщо не ворожо. Боялися, що діти ста-нуть якимись «не такими». Не розуміли, як це – поділяти домашню роботу порівну, як не ділити усе на світі на «чоловіче» і «жіноче».

Ідей, що з цим робити, було багато. Деякі спрацювали, деякі – ні. Дуже креативним ходом виявився приїзд Музею жіночої та

35

гендерної історії, після відвідування якого багато хто інакше по-глянули на тему гендерної рівності.

На дошкільній ланці наших експериментальних закладів ви-ховательки пояснювали батькам, чому всіх дітей, незалежно від статі, треба одягати у зручний та комфортний одяг. Прислухалися не дуже багато батьків, але ж маленька перемога – теж перемога.

Педагоги демонстрували близьким до дітей дорослим філь-ми, що гостро підіймали гендерні проблеми, проводили індивіду-альну роботу, включали відповідні запитання до порядку денного батьківських зборів. В одному закладі провели дуже цікаве анке-тування, окремо опитавши батьків і дітей (так звані «дзеркальні анкети») про те, що діти хотіли б отримати як подарунок. Коли потім порівняли результати, виявилося, що багато хто з батьків зовсім не знають, чим насправді живуть їхні діти, про що мріють, і це стало справжнім відкриттям для всіх. А практичним резуль-татом – налагодження відносин у сім’ях.

Одного разу взагалі трапилася «позаштатна ситуація», коли батько звинуватив учительку, ніби та «впихає дур» у голову його дочки, коли каже, що всі мають право обирати ту професію, яку захочуть. Дочка повинна вдало вийти заміж, а технікуму буде до-статньо – така була його позиція.

На що вчителька відповіла:– Уявіть собі, що Ваша рідна дитина, яку Ви дуже любите, пра-

цює там, де їй зовсім не подобається. А раптом, щось станеться, і вона залишиться сама, працюючи на низькооплачуваній посаді, а якщо ще й з дитиною... Ви, звісно, маєте право зламати життя єдиній доньці, а можете спробувати допомогти їй стати щасливою.

Батько промовчав. Зрештою, дівчинка вступила, куди хотіла, і відносини з батьками не зіпсувалися.

Коли за декілька місяців тренерська команда приїхала до екс-периментальних закладів удруге, прийом і ставлення були зовсім іншими. Уже не чекали «комісію». Колектив знав, що буде приємна зустріч, щире спілкування, багато нових знань, гаряча кава з пе-чивом і жодних нотацій з перевірками.

Кожний наш наступний візит до конкретного закладу був, як правило, кращим за попередній. Десь приїзду команди очікували

36

усією громадою, радо повідомляючи одні одним: «Гендер їде!». Десь просто привітно зустрічали.

І ось настав час останньої зустрічі:– Нарешті, кінець, – полегшено зітхали одні.– Візьміть нас, будь-ласка, ще у якийсь експеримент! Як шко-

да, що все скінчилося, – не приховували свого смутку інші.І такі протилежні реакції нас не здивували. Ми знали, що на

специфіку нашої роботи в кожному окремому закладі вплинуло чимало чинників: чи дійсно колектив і особисто директор чи ди-ректорка були зацікавлені в експерименті? чи погодилася школа на участь у ньому добровільно – щоб, наприклад, йти в ногу з ча-сом? чи усе це було «для галочки»? чи вистачило у педагогів сили волі зняти з голови «корони», критично поглянувши на свою ро-боту, взаємини з учнівством? чи не засліпило їх те класичне «я все знаю, у мене досвід»?

Тренерська команда вірила і продовжує вірити в дива!..

37

Глава 4

Хроніки експерименту

Час докладно розповісти про те, як саме ми будували страте-гію роботи з педагогами наших експериментальних закладів, зо-крема тренінги і діяльність, що припадала на перерви між візита-ми до шкіл. Цей матеріал буде особливо корисний, якщо ви без-посередньо організовуєте (або плануєте) гендерні просвітницькі заходи з учительською аудиторією. Якщо щось не ввійшло до цієї глави, то тільки тому, що деяким нашим ініціативам присвячені подальші окремі частини книги. Отже, рушаймо: рік перший!

Активну фазу освітнього експерименту ми розпочали в ос-танній день січня 2015-го року, коли вперше поїхали до одного із закладів освіти.

Тоді ми навіть не уявляли, буде наш експеримент вдалим чи ні. Але точно знали, що саме треба робити, тож залишалося лише здійснити перший крок, потім другий і так далі. Забігаючи напе-ред, скажемо: левову частку запланованого вдалося зробити на високому рівні, щось пройшло просто добре, але були й невдачі, про що ми теж хочемо відверто розповісти, особливо зараз, коли дійшли висновків про справжні їх причини. Як правило, до кожної школи із програмою конкретного заходу, розрахованого на весь колектив, ми приїжджали по 5-6 разів. А ще були робочі поїзд-ки з окремими дорученнями (відеозйомки, гендерний аудит тощо).

38

На початку 2015-го трійка оптимісток і один оптиміст розпо-чали свій «гендерний марафон». У наступні два місяці ми завітали до кожного закладу із ознайомлювальним семінаром, у якому, зокрема, ввели педагогів у курс справи, розкрили сутність екс-перименту та його етапи, розповіли про законодавче підґрунтя гендерної рівності в Україні. Кожній і кожному була подарована книга «У пошуках гендерного виховання», яка стала теоретичним підґрунтям нашого експерименту, і яку до наступного візиту тре-нерської команди треба було всім прочитати.

Тоді ж ми проводили окремі зустрічі з адміністраціями закла-дів, що було необхідно з огляду на вибудовування стратегії по-дальшої комунікації. Школи мали визначитися, хто стане відпо-відальною особою, яка буде курувати експеримент (ці обов’язки найчастіше брали на себе віце-директорки).

Саме в цей перший візит пані Ольгою здійснювався гендерний аналіз простору закладів освіти, зокрема «настінної наочності», а пан Олег проводив «вхідне» соціологічне дослідження – про все це детальніше ми розповімо трохи згодом.

Травень – і команда експерименту знову вирушає в «експе-дицію». На цей раз програма куди серйозніша – розпочинаємо справжню тренінгову роботу з колективом кожного закладу. Усе, як треба: сидимо у колі (адже саме такий варіант якнайліпше від-повідає завданню створити демократичний формат спілкування), по черзі представляємося (через тваринку, з якою себе асоціює-мо), формулюємо очікування (з аркуша паперу руками обриваємо квітку) і побоювання (за цією ж методологією – хмаринку), про-водимо вправи і «руханку», організовуємо кава-паузу, наприкінці підбиваємо підсумки і заповнюємо анкети зворотного зв’язку. На «все про все» – 4 години. Для «класичного» тренінгу – «ніщо», але для шкільних колективів – ледь не межа можливостей.

Але спершу перевіряємо «домашнє завдання»: треба було всім прочитати подаровану книжку (загалом в усіх школах це зробили приблизно половина від загальної кількості педагогів: не всі ще вірили, що ми – «всерйоз і надовго»), а також здійсни-ти пробний гендерний аналіз наочності у своїх кабінетах (з цим справа пішла краще, бо не потребувала надзусиль і багато часу).

39

Одна з ключових вправ тренінгу – «Природа чи культура?». Пропонуємо перелік тверджень про жінок і чоловіків, щодо кож-ного з яких треба дійти висновку, що лежить в основі: природа чи культура? Наприклад: «Жінка виношує і народжує дітей», «На керівних посадах більше чоловіків», «Жінки краще доглядають за дітьми», «Хлопчики бігають швидше за дівчаток» і подібне. Через дискусії та додаткові уточнювальні запитання, як правило, таки знаходимо правильні відповіді, хоча іноді «зі скрипом», і хтось залишалися «при своїх». Але вправа необхідна: ми не можемо рухатися далі, поки не усвідомимо – ледь не все «жіноче» і «чоло-віче» насправді є культурним продуктом, що, втім, нерідко вдало «маскується» під природний.

Інший ключовий блок тренінгу – розбір поширених гендер-них стереотипів з акцентом на тому, що вони є соціально скон-струйованими. Що таке «гендерний стереотип»? Якими вони бу-вають? Чи станеться щось страшне, якщо дівчинка розвине так звані «хлоп’ячі» риси, а хлопчик – «дівочі»? Завершуємо роботою в міні-групах уже з прикладами зі шкільного життя (потроху на-тякаємо на роль освіти в гендерному конструюванні): даємо роз-друківки сторінок з підручників і фотографії наочності з коридо-рів та класів, що були зроблені в перший наш приїзд. І просимо віднайти стереотипи, прокоментувати, якими саме засобами вони виражені, як можна виправити зображене. Загалом, з цією вправою впоралися майже всі, але головним було не це: нарешті ми побачили, що «гендерні окуляри» педагоги якщо і не «одягну-ли», то точно «приміряли», а якщо не всі, то половина...

Зазирнемо, втім, до «шухлядки» з тренерськими враження-ми й спостереженнями – такі теж велися і акуратно занотову-валися.

«Усі від початку хотіли мало і швидко. Одна учасниця сказала, що просто прийшла посидіти, і їй ніколи забивати голову усіляки-ми дурницями. Врешті решт, вона пішла.»

«Фантастика! Виявилося, що вчителька фізкультури таки до-слухалася до наших рекомендацій і дозволила дітям ставати у стрій упереміш. За її словами, вони це сприйняли радісно...»

40

«Дуже дивно: вже третя школа, і складається враження, що у присутніх або майже, або взагалі немає досвіду групової роботи. Отже, з дітьми вони теж її не проводять...»

«Усі висловлювалися дуже обережно. Це зрозуміло: ми по-їдемо, а їм ще працювати разом...»

«Відчувався сильний супротив присутніх. Усі постійно роз-мовляли – це була захисна реакція. Вони чудово розуміють, що ми маємо рацію. Але не можуть це визнати, бо захищають свій стиль життя. Хоча висловлюють судження, що суперечать одне одному, і це всім впадає в око...»

«Педагоги сприйняли наші меседжі – це однозначно! Скоріше за все, навіть стануть впроваджувати їх у свою роботу. От тільки наочність навряд чи змінять: директорки не було, і ніхто їй не до-веде, що так буде краще для дітей...»

Ось так контроверсійно... Але по-іншому бути просто не могло...

41

Поки після другого візиту команди експерименту всі учасни-ці/-ки тренінгів задоволені та відпочивають, час розповісти про ще одну членкиню команди, без якої наша робота не вийшла б настільки продуктивною та публічною.

Аліна Курлович – власна кореспондентка ГІАЦ «КРОНА», від’їз-дила з нами в кожний із закладів, і не по разу-два. У будь-яку по-году Аліна з камерою і мікрофоном – це один із символів проекту!

Вона знімала безпосередньо робочий процес, зокрема й тре-нінги, брала міні-інтерв’ю у тих, хто навчали і навчалися (про наші враження і «живі» висновки). Надалі після чергового «польово-го» циклу чи якогось важливого заходу мінімум один відеосюжет оперативно розміщувався онлайн, постійно виходили й текстові репортажі, а за підсумком кожного календарного року і у цілому експерименту Аліна створювала музичний відеокліп про події, що найбільше запам’яталися, і про людей, які змогли проявити себе. Кореспондентка не тільки висвітлювала наш експеримент на ши-рокий загал, створювала банк відео- та фотоматеріалів. За нашим спецзавданням у кожному із закладів вона також робила зйомку вчительських уроків, і це був якраз той випадок, коли хороша ідея «не спрацювала» через «системний супротив». Що ж трапилося?

Ми запропонували педагогам провести (за бажанням) екс-пертний гендерний аналіз їхніх уроків з подальшим обговорен-ням на наступному тренінгу, і в школах дійсно виявилися охочі подивитися на свій урок крізь «гендерні окуляри», та ще й з екс-пертною допомогою, і начебто були не проти публічності.

Був створений графік візитів Аліни до кожного із закладів, в результаті вона відзняла десятки годин відео, але усе це виявило-ся марним з двох причин: по-перше, чимало уроків були відвер-тими «постановками», аналізувати які не було жодного сенсу (що поробиш – система шкільної освіти цим явно «хворіє», і виліку-вати її було нам явно не під силу), по-друге, окремі педагоги вже після зйомки згоду на публічний аналіз своїх уроків відкликали.

Перед наступним, уже осіннім, візитом нашої команди до шкіл – учасниць експерименту було прийнято важливе тренер-ське рішення: так, експертиза вчительських дій у класі все одно має відбутися, але як робочий матеріал ми візьмемо відео, раніше

42

відзняті в інших закладах, ніяк не пов’язаних з нашим проектом, а також фрагменти з деяких дитячих кінофільмів. Так і зробили, і це був ледь не найуспішніший тренінг з усієї навчальної програ-ми експерименту.

Його ключовими компонентами, поруч із послідовним відео-аналізом найпоширеніших учительських «ляпів», коли педагоги дозволяли собі у класі вияв гендерних стереотипів, стало також занурення у шкільні підручники. Власне, зробити гендерний ана-ліз тих підручників, з якими педагоги працюють у класі, саме й було «домашнім завданням», що на початку наших трьох з по-ловиною годин тренінгової роботи «перевірялося» (справилися, у цілому, успішно, особливо там, де об’єдналися у міні-групи за предметами). Але ж після цього ми одразу запропонували для гендерного аналізу абсолютно незнайомі сторінки підручників, що треба було пропрацювати «тут і зараз». Нам було важливо переконатися, що присутні не імітують чутливість, а точно ба-чать гендерні стереотипи. Можливо не погоджуються, що їх тре-ба прибрати, але бачать...

За нашими спостереженнями, саме цей, третій, візит до шкіл став переломним. Ми предметно проаналізували гендерні сте-реотипи зі «світу підручників», а головне – торкнулися «святая святих» – учительської роботи в класі, яка виявилася «небез-грішною», що публічно було визнано абсолютно в кожному пе-дагогічному колективі безпосередньо під час зустрічі (не всіма і не завжди голосно, проте визнано). І якщо про підручники можна припустити, що це «якісь дурні люди начудили» (цитата), то про вчительську роботу такого не скажеш.

Отже, наприкінці першого року експерименту проблема ген-дерної нерівності і дискримінації була визнана. Саме після цього тренінгового етапу кількість педагогів, які ставилися до наших ідей прихильно, відчутно збільшилася.

Відвідуючи тієї осені два НВК, що брали участь в експери-менті, ми почали активно залучати до роботи колективи дитя-чих садочків, що входять до їх складу. Наші контакти тривали приблизно півтора роки. Це були тренінги і консультації щодо різних виявів гендерних стереотипів у дошкільній освіті.

43

Ось які теми були нами спільно пропрацьовані:Гендерний аналіз одягу дітей. Проблема нефункціональ-

ного одягу для дівчаток.Чи можуть наклейки на шафках формувати, закріплювати

стереотипи?Гендерний аналіз ігрових зон. Як «Усі граються усім» зро-

бити головним правилом?Гендерний аналіз організації прогулянки. «Діти на обіді»: спостереження за поведінкою дітей і педа-

гогічною комунікацією. Гендерний контекст простору дитячого садка (наочність,

дитячі малюнки). Що таке гендерночутливе свято? Як розподілити ролі не-

стереотипно?Гендерний аналіз рухливих ігор: як рівною мірою залучити

усіх дітей, незалежно від статі. Гендерний аналіз сюжетно-рольових ігор. Як розподілити

ролі нестереотипно? Спонукання і хлопчиків, і дівчаток до самостійності, актив-

ності, пізнавальної діяльності.Гендерні стереотипи при проведенні занять у групах.Розподіляємо чергування нестереотипно.Спільний ретроспективний гендерний аналіз робочого

дня у дитячому садку.Що робити, якщо в сім’ї панує стереотипний розподіл ро-

лей? Як коректно запропонувати альтернативу?

Важливість гендерної просвітницької роботи з дошкільною ланкою, на жаль, часто недооцінюється. Іноді навіть можна почу-ти, що це якась «несправжня освіта». Натомість очевидно, що в дитячих садках, на рівні із сім’єю, якраз і формується той стере-отипний світогляд, який потім начебто і має побороти школа.

Можливо все ж варто спробувати мати справу із початком проблеми? Власне, виходячи з подібних міркувань, ми й робили це (а працювати з невеличкими педагогічними колективами дитсад-ків – рідкісне тренерське задоволення), спонукаючи дошкільний

44

рівень цих НВК до гендерних перетворень. Щось вийшло краще, щось – не дуже. Але напрям був заданий...

Наприкінці першого року роботи, аби підсумувати зроблене, ми зібрали представниць і представників адміністрацій усіх 8 закладів освіти на спеціальний одноденний семінар, на якому і конспективно «пробіглися» змістом вже пройдених зі школа-ми тренінгів (бо не завжди і не всюди адміністрація могла бути присутньою), і присвятили час особливостям гендерночутливого управлінського стилю, а також перспективам створення у школі несексистського середовища – тобто «території відповідальності» адміністративного персоналу. Чи то приміщення нас надихало (а відбувалася ця зустріч у залі Харківського літературного музею), чи так сама тема «добре зайшла», але зустріч запам’яталася на-прочуд конструктивною, теплою і якоюсь навіть затишною…

Початок другого року проекту, і якось одразу наша команда зрозуміла (а радше відчула) – треба змінювати тактику. Майже все, що могли, і все, що дійсно було конче необхідне вчительству для того, щоб сформувати принаймні гендерну компетентність і

«Усі проблеми повинні насамперед проникнути крізь розуміння та свідомість

учителів та учительок, і тільки потім будуть відбуватися відповідні зміни

не лише у педагогічному житті, а й у власних родинах.»

45

рухатися в бік гендерної чутливості, ми вже дали. Тепер уже на цій сформованій базі треба пробувати будувати практичну діяль-ність, бажано із реальними продуктами «на виході».

Як завжди консенсусом команда вирішила: наприкінці зими – на початку весни їдемо в експериментальні заклади вперше і в ос-таннє цього календарного року. Так і зробили – усі школи об’їха-ли рівно за місяць.

Побачимося нескоро, говорили ми, але експеримент перейде в іншу площину. Спілкуватися продовжимо – ми завжди готові до кон-сультацій. Усі новини будете дізнаватися з нашої онлайн-розсилки.

Під час цього «переломного» (з огляду на хід проекту) три-годинного візиту ми ще раз підсумували наші основні меседжі та завдання, провели спеціальну тренінгову вправу, присвячену виявленню гендерних стереотипів у виховній роботі, якої пред-метно ми до того моменту не зачіпали. Також було підбито перші підсумки заповнення індивідуальних щоденників педагогічних спостережень, спантеличення якими відбулося ще в кінці мину-лого тренінгу. Оскільки цьому напряму експерименту присвячена окрема глава книги – на цьому моменті тактовно замовкаємо...

І найголовніше – ми оголосили про наші задумки на найближ-че майбутнє. У наступні 3 місяці завітаємо до кожного із закладів зі спеціально розробленим гендерним аудитом, який розпоч-неться навіть до нашого приїзду і в процедурі проведення якого неодмінно мають взяти участь представниці/-ки самих шкіл (так і зробили – читайте і про це окрему главу). До кожної школи буде привезена експозиція Музею жіночої та гендерної історії, і ми пропонуємо відвідати її самим та запросити учнівство, батьків-ство та усіх охочих (відбулося – і про це окрема глава).

А далі – дві підряд мотивуючі пропозиції, від яких, нам зда-валося, просто неможливо відмовитися. По-перше, у середині весни запрошуємо до розробки гендерночутливої шкільної на-очності на спеціально скликану міжшкільну творчу гендерну майстерню (про це читайте у наступній главі книги).

По-друге, от просто зараз, у нашому дружньому колі, оголо-шуємо про особливий конкурс для педагогів експериментальних закладів – конкурс гендерних педагогічних розробок.

46

Ось що ми очікували у підсумку отримати та як оцінити (цита-ти із Положення про конкурс).

«Матеріали для Конкурсу (як текстові, так і відео) мають бути витримані в стилі педагогічної розробки уроку (серії уроків, ча-стини уроку тощо), розробки конкретної педагогічної технології (набору способів, методів, прийомів навчання), позакласного за-ходу (за участю батьків чи без), загальношкільного заходу тощо, які відображатимуть приклади гендерного підходу в освіті.»

«На Конкурс можуть бути подані лише матеріали, що раніше не публікувалися та не оприлюднювалися.»

«При аналізі й оцінюванні матеріалів, зокрема, враховувати-меться: новизна, оригінальність, актуальність матеріалу, гендер-ночутлива мова, уникнення гендерних стереотипів і сексизмів, ступінь розкриття теми, ступінь розв’язання поставленої задачі, соціальне значення запропонованих ідей, послідовність і логіч-ність викладу думок, оригінальність творчого підходу до вирі-шення проблеми.»

Порадувала нас і кількість поданих на конкурс робіт – 17, і го-ловне – їхня якість, бо обирати було з чого. Так, за рішенням журі, І місце поділили між собою Валентина Какадій – віце-директорка Огіївського НВК (вона підготувала цілу «дорожню карту» впрова-дження гендерного підходу в окремо взятому закладі) та автор-ський колектив вчительок початкових класів (Наталія Братков-ська, Анна Журавель, Людмила Логвин, Лариса Терещенко) Лозів-ського НВК № 10, що критично проаналізував з гендерних позицій підручник з математики, надавши і пропозиції щодо усунення не-доліків. ІІ місце журі присудило творчій роботі Світлани Понома-ренко з Панютинської загальноосвітньої школи, в якій було чудово показано, як абсолютно нейтральний вірш («Я беру своє відерце») може ожити в свідомості дітей стереотипними образами та, як ре-зультат, бути проілюстрований абсолютно стереотипними малюн-ками. ІІI місце не присуджувалося.

А ось інший схожий конкурс, що був нами заявлений у другій половині року, на жаль, не став настільки ж успішним. Йдеться про конкурс сценаріїв шкільного або дошкільного гендерночутли-

47

вого виховного заходу. З кількістю надісланих робіт проблем не було (19), і, як правило, вони відповідали критерію гендерної чут-ливості, а ось оригінальними, дійсно авторськими, більшість із них назвати важко. Коли ми задумували конкурс, то не взяли до відома (або просто не могли уявити, що нас таке торкнеться) цю сумну «шкільну традицію», за якою сценарії виховних заходів найчастіше є звичайним «копіпастом», де з авторського – тільки прізвища лю-дей, що вчаться / працюють у школі, а також сама назва закладу. Особливо нас вразили дві вчительки, що надіслали на конкурс фак-тично повністю вкрадені роботи, які вони завантажили з інтернету та спробували видати за свої. Але оскільки кожний сценарій пере-вірявся на плагіат, фальсифікацію було одразу виявлено.

Звісно, усе сказане не стосується переможця та переможниць конкурсу – їхні роботи були на високому рівні: І місце заслужено здобув Михайло Ступак (Нововодолазька гімназія), II місце – Вікто-рія Носова, Інна Годлевська / Тетяна Тернова (Лозівський НВК № 10),

48

III місце – Валентина Какадій (Огіївський НВК), Оксана Кочерга, Людмила Трачук (Лозівський НВК № 10).

Нарешті, останньою подією другого року експерименту став дводенний тренінг, на який у жовтні до Харкова були запроше-ні 16 педагогів експериментальних закладів. Усі вони пройшли конкурсний відбір (мотиваційне есе) і, зібравшись, опановували знання та формували навички антидискримінаційної експерти-зи шкільних підручників. Навесні того, 2016-го, року під патро-натом Міністерства освіти і науки України відбулася перша така загальнонаціональна експертиза – аналізувався комплект кни-жок для 8-го класу. Але команда експерименту, що паралельно входила і до оргкомітету проекту експертизи, чудово розуміла: експертних «очей» країні потрібно значно більше, аніж півто-ра десятки людей, що робили ту першу історичну антидискри-мінаційну експертизу. А за рахунок кого розширити експертну спільноту, як не за рахунок вчительства, яке безпосередньо пра-цює з підручниками і до того вже має «гендерні окуляри»?!

Сам по собі тренінг був унікальним як кількістю проведе-них у спільній роботі годин (два дні поспіль – безпрецедентний для шкільної освіти обсяг вчительського навчання), так і самим предметним фокусом: уперше в історії України «звичайні шкільні педагоги» здобували компетенції антидискримінаційного експер-тування освітнього контенту, а після завершення події – ще й ви-конували відповідні сертифікаційні завдання. Як підсумок, 7 вчи-

«Я одягла «гендерні окуляри», і відчуваю – назавжди.»

49

тельок (Інна Годлевська, Оксана Кочерга, Вікторія Носова, Інна Профатило, Тетяна Тернова – Лозівський НВК № 10; Валентина Какадій, Анна Савельєва – Огіївський НВК) успішно пройшли усі етапи і наразі залучаються до експертизи реальних проектів під-ручників, що проходять загальнонаціональний конкурсний відбір та друкуються державним коштом.

Другий рік експерименту виявився напрочуд вдалим: зага-лом, нам вдалося перевести теоретичні знання нашої вчитель-ської спільноти (принаймні тих, хто цього бажали) у практичну площину. Ми навіть вже мали перші реальні продукти експери-менту, якими справді пишалися.

Натомість, рік приніс і серйозну втрату – один з навчальних закладів, а саме КЗ ОСШІ ІІ-ІІІ ступенів «Обдарованість», фактич-но покинув проект. Тобто, де-юре школа продовжувала значити-ся і «проходити» по всіх документах як заклад, що бере участь в експериментальній роботі регіонального рівня. Але де-факто зв’язок з ним був втрачений: будь-які надіслані листи залишали-ся без виразної реакції з боку адміністрації (так само під час те-лефонних розмов наші пропозиції «бралися до відома», але далі «гинули»), а в активностях, що відбувалися впродовж року (і аж до самого кінця експерименту), педагогічний колектив закладу (чи то його окремі представниці/-ки) участі не брав. Сумно, але факт залишається фактом: за ініціативою самої школи відбувся її самовільний «вихід» з проекту.

Якщо ви плануватимете подібну діяльність, будьте готові, що таке може трапитися. Ми готовими не були – переживали, та адаптуватися довелося «по ходу»...

Але сумувати було просто ніколи: окрилені успіхами року, що минув, наш третій, і останній повний рік роботи ми планували із задоволенням. Він мав продовжити раніше винайдену страте-гію з проведення окремих заходів «для охочих», із практичними результатами та продуктами «на виході».

І одним з найбільших проривів став «Гендерний педагогіч-ний альманах» – спеціальне видання, що об’єднало 30 есеїв,

50

переважна більшість з яких були написані саме педагогами на-ших експериментальних закладів.

«Планується дуже особлива збірка, – писали ми в нашій онлайн-роз-силці, – аналогів якої в Україні ще не було! До неї увійдуть раніше ніде не оприлюднені тексти про власний педагогічний / управлін-ський досвід (успішний або не дуже) подолання гендерних стерео-типів та дискримінацій, вирішення тих чи інших «гендерних ситуа-цій» на уроці та поза ним, у підготовці виховних заходів та, скажімо, під час бесід з батьківством. «Живі», цікаві розповіді, написані «про-стою», зрозумілою мовою.» Давайте ділитися власними пошуками, сумнівами, роздумами, знахідками, відкриттями – пропонували ми.

Як виявилося, найважчий виклик для шкільної освіти – писа-ти саме такі «легкі» тексти. Це справжній «неформат» вчитель-ської творчості – коли просто про складне! Копітка робота з пе-ресилань файлів за маршрутом «педагог – редколегія» тривала півроку. Декілька робіт так і не увійшли до збірки, бо не відпові-дали заявленому жанру чи містили плагіат.

Альманах побачив світ перед самим Новим роком. І перевершив усі наші найсміливіші очікування! Вражали його і широка палітра й актуальність піднятих тем, і дизайнерське оформлення, а остаточ-но «підкупало» те, що у кожному есеї описувався справжній автор-ський досвід! Передмова наголошувала: «У західній освітній тради-ції практика, коли фахові педагоги діляться <…> власними ідеями і практичними знахідками, є доволі звичним явищем. Цим альманахом ми хочемо утвердити таку традицію і в українській освіті».

Без перебільшення це вдалося, про що свідчать, зокрема, десятки тисяч завантажень файлу альманаху з офіційного сайту ГІАЦ «КРОНА» (www.krona.org.ua/almanah.html).

А ось черговий оголошений нами конкурс – соціальних мі-ні-проектів, де закладам пропонувалося «вийти за свої стіни» і розповсюдити ідеї гендерної рівності на життя громади, попе-редньо визначивши проблемні питання та запропонувавши шля-хи їх вирішення (із врахуванням гендерного компоненту) – не ви-явився, на жаль, настільки успішним.

Результати треба було представити у відеосюжетах, і всього їх надійшло 6. Нагороди були урочисто вручені (I місце – Нововодо-

51

лазька гімназія, II місце – Панютинська загальноосвітня школа № 1 і Нововодолазький ліцей, III місце присуджено не було), але кон-курсним роботам відверто не вистачило того самого гендерного компоненту: проблеми громади школи визначили бездоганно, на гендерній рівності розумілися добре, а ось з поєднанням першо-го і другого виникли проблеми.

Проте головною подією третього року експерименту, безу-мовно, стала літня школа для педагогів наших експерименталь-них закладів. Ідея провести такий захід з’явилася ще торік, коли ми пересвідчилися, що в шкільних колективах є люди, які осо-бливо зацікавлені у набутті знань з гендерної теорії та навичок її практичного застосування у професійній учительській діяльно-сті. Надзавданням літньої школи ми визначили створення екс-пертної спільноти з числа педагогів, які б мали поглиблену під-готовку і могли б у подальшому розвивати гендерну чутливість на рівні свого закладу, громади, серед колег району та області.

Найкращим місцем проведення такої школи (з досвіду і за задумом) мала б стати (і стала) відпочинкова заміська база, де протягом трьох днів (саме такий строк ми вважаємо оптималь-ним), залишивши вдома всі буденні справи, поєднуючи відпочи-нок і навчання, можна не тільки слухати лекції і брати участь у практичних вправах, а й відверто спілкуватися на болючі гендер-ні теми, а вечорами дивитися «непрості» художні фільми, з неод-мінним обговоренням наприкінці.

«Я стала більше поважати особливості

та індивідуальні прояви особистості.»

52

Такий формат навчання пасує якнайкраще, бо надає справж-ній імпульс для розвитку. Але щоб це відбулося, треба докласти багато організаційних зусиль і правильно скласти програму.

Тих, хто візьмуть участь у літній школі, ми, порадившись, оби-рали самі, відкритого оголошення не було. У підсумку 14 осіб от-римали персональні запрошення, а разом з ними – і можливість долучитися до формування змісту програми, пропонуючи теми для спільної роботи. Відповідні візії були і у команди експеримен-ту, тож зрештою наш тематичний план на три дні мав такий вигляд:

групове обговорення «Чи щось змінилось у Вашому вчи-телюванні за часи експерименту?»,

вправа «Дискримінації та привілеї»,вправа «Слово – не горобець…»: долаємо гендерну дис-

кримінацію у мові та мовленні», міні-сесія «Як зберегти здоров’я хлопчикам і дівчаткам?»,теоретичний блок «Переосмислюючи освіту, навчання і

викладання: феміністичні педагогіки як методологія»,робота в міні-групах «Нестандартна ситуація у школі», мікс «Сексуальна орієнтація: розбираємося разом», групова вправа «Фемінізми: історія виникнення та сучас-

ність»,міні-сесія «Що робити з традиціями і релігією?», індивідуальні консультації. Як бачите, дискусійне поле було сформовано якісно, і на ньо-

му варто зупинитися докладніше. Першість у контроверсійності, безумовно, здобула тема про сексуальну орієнтацію людини. Про це в освіті майже ніколи не говорять – накладене неомовлене табу. А домінуючі серед педагогів уявлення найчастіше спотворе-ні і стереотипізовані. «Ми, вчительки звикли, а батьки тим більше, що говорити про сексуальність не прийнято, не прийнятно, со-ромно. І так само ніколи з учнівством про це не говоримо», – такі були отримані нами відгуки про сесію, наявність якої у програмі, до речі, теж далеко не усіма присутніми була сприйнята одно-значно позитивно. Під час же самої сесії навіть у цій, начебто підготовленій, аудиторії теж відчувався певний супротив.

53

Продовження нелегкої розмови відбулося ввечері після пе-регляду фільму «Молитви за Бобі» (США, 2009). Ще раз пере-свідчилися, як багато може зробити талановитий витвір мисте-цтва! Саме ця трагічна історія краще за будь-яку вправу впевни-ла, що неможливо відкидати людину тільки тому, що вона хоче бути сама собою. Під час обговорення фільму йшлося про те, що вчительство навіть не знає, як взагалі підступитися до теми сексуальної орієнтації. Ось як згадувала свої враження про той вечір одна з учасниць школи: «Пройшов майже рік, а я й досі не можу забути і пам’ятаю ті відчуття. Дитина чекала на підтримку і розуміння від найрідніших людей. Та, на жаль, її бажали тільки «зцілити». І це до хорошого не призвело. Прикро, що мати почала розуміти думки сина тільки після його самогубства».

Особливу зацікавленість викликала сесія про традиції і релі-гію. Ця тема також є доволі болісною. Часто можна почути, що не варто змінювати нічого з того, що суперечить традиціям і релігії, бо наші предки так жили, і все було добре. Здається, ми змогли пропрацювати ідею про те, що традиції треба знати і шанувати,

54

але вони не можуть визначати наше сьогодення, бо формува-лися в інші часи за іншого укладу життя. І що деяких так званих «традицій» взагалі ніколи не було, а ті, що були, нерідко супере-чать цінностям сучасної культури, як-от обряд «комори», який був поширений на території України ще у першій половині ХХ сто-ліття і полягав у жорсткій (навіть жорстокій) процедурі перевірки цнотливості нареченої під наглядом гостей весілля. Ішлося і про специфічне трактування релігією жіночої сутності і свободи, про те, що відповідно до Конституції України релігія відокремлена від держави, а школа від церкви... На загал сприйняття теми було позитивним: дійшли згоди, що такі знання дуже важливі, бо зні-мають багато «слизьких» запитань.

Під час сесії, присвяченої феміністичній педагогіці, вираз об-лич учасниць школи був здебільшого здивованим, а деякі вголос запитували: «А що, так можна?». Ішлося про традиційний спосіб викладання як інструмент влади і пригнічення. Присутніх врази-ли способи оцінювання, які пропонує феміністична педагогіка: відмовитися від покарань і вибудовування вчительством владної ієрархії в класі, змінити форму оцінювання (наприклад, публічна акція замість контрольної), крім обов’язкових – ще й спонтанні завдання (наприклад, прочитати статтю, дати рефлексію на сто-рінку тощо), критерії оцінювання максимально прозорі, усе відо-мо заздалегідь. Були висловлені думки про те, що такі підходи до педагогічної діяльності будуть продуктивними, потрібно просто ними оволодіти. Що непросто, до речі...

А якщо вже заговорили про феміністичну педагогіку, як же не зачепити сам фемінізм, точніше розмаїття фемінізмів. Про-працювали особливості та відмінності різних феміністичних течій, зокрема і радикального фемінізму, що проголошує необхідність повної деконструкції патріархату як суспільного устрою. А вве-чері був перегляд фільму «Суфражистка» (Великобританія, 2015). Аудиторія знову була відверто вражена, адже практично ніхто не замислювалися, що права жінок, які сьогодні здаються нам звич-ними і буденними, насправді були відвойовані у запеклій бороть-бі, із реальними жертвами. Після перегляду говорили про те, що важко уявити, як прості робітниці початку минулого століття після

55

виснажливого робочого дня ще й організовували акції протесту, за що потім були биті своїми чоловіками, або позбавлені власних дітей – як плата за участь у демонстраціях. Висновок був зробле-ний такий, що поступатися владою чоловіки вельми не хочуть.

Сесія про гендерночутливу мову також пройшла дуже про-дуктивно. Вона була побудована навколо простих пояснень, чому так важливо нормалізувати вживання фемінітивів і в публіцистич-ному, і в діловому, і в науковому стилях. Що просто потрібно зро-бити жінку «видимою» у всіх сферах життя, а мова є підґрунтям для цього і дієвим практичним інструментом. Дискусій з цього приводу навіть і не було, натомість усі визнали, що фемінітиви слід самим вживати активніше – так до них швидше звикнуть.

Багато нового і важливого учасниці школи почули під час се-сії про різні види дискримінації за іншими (окрім статі), так зва-ними захищеними, ознаками – віком, соціальним і етнічним по-ходженням, расою і кольором шкіри, майновим станом, місцем проживання, інвалідністю, громадянством, сімейним станом, ре-лігійними, політичними й іншими переконаннями, мовою. Гово-рили про те, як саме в освіті відбуваються такі дискримінації та як цьому запобігти. Визнали, що вчительство у таких питаннях обізнане мало і часто навіть не відчуває потреби у відповідних знаннях.

Був під час роботи школи і вільний час, хоча таким його мож-на назвати лише умовно, бо в ті години учасниці все одно об-говорювали побачене і почуте, будували плани, проговорювали спільні кроки, радилися щодо написання есеїв для гендерного педагогічного альманаху.

Ось як описала свої враження від участі в літній школі одна з її учасниць: «Згадую із насолодою і приємністю ці незабутні дні, які викликали шквал позитивних емоцій, збагатили знаннями, дали змогу познайомитися із колежанками, долученими до експери-менту. Ми працювали з ранку до вечора, але це було в радість, адже ми вчилися помічати завуальовану дискримінацію, яку одра-зу і не помітиш, виконували вправи, працювали у групах. Я дуже вдячна за запрошення. Зрозуміла, як мало всього знаю. Виникло бажання глибше зануритися у теми, що обговорювалися».

56

Настала осінь... Третій рік нашої роботи добігав кінця, і ко-манда потроху почала планувати завершення експерименту. Для початку, вирішили ми, треба надати нашим закладам якоїсь «магістральної» допомоги на рівні районних відділів освіти. Тоді будь-які подальші гендерні інновації, що, як ми сподіваємося, виникатимуть у кожній школі після закінчення проекту, знайдуть кращу підтримку на рівні району. Як результат, у хроніці нашої роботи з’явився такий запис: «11 жовтня 2017-го року відбувся тренінг «Методичний супровід пролонгованої експерименталь-ної роботи щодо впровадження гендерного підходу в діяльність навчальних закладів» з метою ознайомлення з попередніми ре-зультатами експерименту і підвищення обізнаності працівників методичних служб про гендерний підхід в освіті. У семінарі взяли участь 17 співробітниць з 15 районів міста і області».

Окрім того, команда експерименту розробила та видала «Ген-дерний підкажчик» – спеціальний ліфлет, де компактно на 10 сто-рінках представила теоретичне та законодавче підґрунтя гендерних зрушень в освіті, дала характеристику самому експерименту, зібра-ла актуальну гендерну статистику, склала глосарій гендерних термі-нів та перелік корисних онлайн-ресурсів. Тобто, усе те, що завжди має бути «під рукою» у будь-кого, хто займається гендерним про-світництвом. А саме таку роль ми пророкували нашому вчительству, принаймні декому з педагогів. З підкажчиком можна ознайомитися за цим посиланням: www.krona.org.ua/gendernij-pidkazhchik.html.

Уже після новорічно-різдвяних свят, тобто в останні півроку проекту, ми провели обласний семінар «Науково-методичні заса-ди впровадження гендерних підходів в систему роботи навчальних закладів» (в якому, зокрема, взяли участь представниці/-ки наших експериментальних шкіл і на якому ми підбили головні підсумки кількарічної роботи), а найголовніше – нанесли свій останній візит до експериментальних закладів у форматі півторагодинної зустрі-чі з усім (нарешті!) педагогічним колективом. Були підсумовування і «вихідне» соціологічне дослідження, а також приємні спогади, те-плі слова, подарунки, обійми і сподівання на продовження...

А як повернулися, одразу сіли писати книгу, яку Ви зараз тримаєте в руках.

57

58

Одним із завдань нашого експерименту стало перетворен-ня фізичного простору кожного закладу освіти на гендерночут-ливий. Звичайно, ми не могли мріяти про зміну архітектурного устрою школи, хоча той, як правило, також несе в собі ознаки обмежень. А от недоліки «настінної наочності», тобто візуаль-но-інформаційного простору, ми бачили з перших же візитів до шкіл. Тоді ж нами був зроблений і її детальний гендерний аналіз.

Плакати з безпеки життєдіяльності та здорового способу жит-тя, стенди з цивільного захисту, перелік правил поводження у шко-лі, галереї видатних учених, світлини дітей, які мають навчальні, спортивні та інші досягнення... Школа воліє ледь не всі важливі нормативні повідомлення художньо оформлювати та чіпляти до стін – традиція така.

І вкрай важливо, щоб усе, що кожного дня бачить довкола ди-тина, не транслювало гендерних стереотипів, відповідало принци-пам гендерної рівності. Може видатися, що «настінна наочність» не несе значного впливу на шкільне життя, світогляд. А вона впли-ває, ще і як! Так само, як, наприклад, реклама: начебто ж ніхто спеціально не вдивляється у ті повідомлення про кращий праль-ний порошок чи засіб для чищення, але ж вони спрацьовують: ми

Глава 5

Коли «стіни» стають чутливими

до гендеру

61

віримо рекламним меседжам, сприймаємо товар відповідно до задумів рекламної кампанії, купуємо його... А тут, у замкненому просторі, не тиждень і не два, а роками множинно транслюються фактично однакові стереотипні образи, що свідомо й несвідомо засвоюються дітьми як чіткі орієнтири, «дозволені» поведінкові шаблони, «підходящі» ролі і бажані соціальні статуси. Причому сприймаються вони не тільки дітьми, а й дорослими: колектив школи й батьківство закріплюють власні гендерні стереотипи та продовжують формувати їх у дітей.

Якщо коротко підсумувати всі наші попередні дослідження «настінної наочності» в школах і дитсадках, то проблем тут мож-на виокремити кілька:

● зображення осіб чоловічої статі використовуються у кілька разів частіше за жіночі;

● чоловіки (хлопчики, хлопці) уособлюють активне, перетво-рююче начало, причому як негативне, так і позитивне водночас: одні ризикують і порушують норми, правила безпеки, інші – ря-тують перших від лиха;

● жінки (дівчатка, дівчата) нерідко виступають «невидимка-ми» цього простору (контекстуально, може, і передбачається, що «десь там» вони є, але перевірити це неможливо, бо їх не зображують), а коли ті таки «присутні», то зазвичай є пасивними, такими, що завжди діють «як треба» (вкрай рідко вдаються до ризику), ключових рішень не приймають;

● хлопці тримають першість у спорті (навіть коли на відповід-ному стенді зображують дітей обох статей, у чоловіків все одно спостерігається чисельна перевага та / або більш «вигідне» роз-міщення світлин – по центру чи зверху), дівчата – у навчанні (чи-тай – у ступені відповідності власних поведінкових моделей стан-дартам школи).

У що ж така «плакатна різниця» може перетворитися в май-бутньому? Звісно ж, вона несе ризики і одним, і другим. Дівчатка звикають з дитинства до «других ролей», вчаться бути слухняни-ми, не ризикувати, усього боятися. Вони навряд чи потраплять у «халепу», але й досягнути соціального успіху чи діяти нестан-дартно з таким «бекграундом» їм буде важкувато. У хлопчиків

62

геть інша перспектива: постійна налаштованість на досягнення, дослідницька активність, готовність ризикувати – радше стануть передумовою успіхів, але з тієї ж причини — висока вірогідність постійно отримувати «пригоди на свою голову».

Згадані «плакатні артефакти» різного змісту найчастіше є ідентичними в усіх школах району й області, бо часто закупову-ються централізовано. Аби задовольнити попит, так само масово їх і виготовляють – звісно ж, за «перевіреними» стереотипними шаблонами, адже ті, хто це розробляють і художньо оформлю-ють, також є продуктами культури...

У школах можна натрапити на зразки іншої наочності, що розроблена безпосередньо вчительством. Але, на жаль, зміс-товно вона, як правило, не відрізняється від наявної у продажу, бо педагогам теж властива стереотипізація.

Перетворити наявну в школах і дитсадках наочність на ген-дерночутливу стало надскладним завданням, справжнім викли-ком! Бо досвіду, на який можна було б спертися, фактично не існувало – усе робилося «з нуля».

Однак ще на початку нашої експериментальної роботи в шко-лах ми вирішили – зробимо! І запросимо до цього вчительство: по-перше, педагоги щодня бачать шкільну наочність (тож не тре-ба пояснювати, що це і для чого), по-друге, більшість уже «одяг-ли гендерні окуляри», а значить щось із цього таки має вийти...

Нашу ініціативу ми озвучили на початку другого року експери-менту. Скликали своєрідну робочу групу, назвавши її «Міжшкіль-на творча гендерна майстерня». Одразу вирішили, що від кож-ного закладу запросимо по двоє (за бажанням або на розсуд ад-міністрації). Збиратися запланували двічі – з інтервалом у чотири тижні. Передбачалося, що, повернувшись до своїх шкіл після першого зібрання, учасниці/-ки майстерні ознайомлять колекти-ви закладів з обговореними концептами та спробують залучити їх до вдосконалення своїх напрацювань.

А до початку першої робочої зустрічі ми просили усіх, хто ма-ють намір брати участь, подумати, якою може бути гендерночут-лива наочність, а також привезти із собою власні ескізи (ішлося саме про ескізи – ми не пропонували малювати зразки, бо потре-

63

бували передусім креативних ідей та загального бачення – як і що можна зобразити).

І ось у призначений весняний день робота розпочалася. Були створені міні-групи за такими напрямами: початкова школа, безпека життєдіяльності і здоровий спосіб життя, соціогуманітарні предме-ти, загальний простір школи. Процес роботи описати складно – це «сплав» з обговорення тематики, ескізного малювання, повторно-го обговорення, виправлення зробленого, презентації. Далі про-дукти роботи кожної групи обговорювали всіма разом, звучали зауваження і пропозиції. Траплялися й суперечки – як без цього!

Кращим описом цього творчого дійства стануть нотатки од-нієї з учасниць майстерні.

«Коли я тільки почула, що буде збиратися група з розробки шкільної гендерночутливої наочності, подумала: «Своє ставлен-ня висловлю, якщо спитають, а на «рожон» лізти не буду! У мене

64

сесія на носі». І от настала сесія. І як ви гадаєте, кого відправили від школи?! Та загалом можу сказати, що їхати я хотіла.

Що ми будемо робити – знала. Прийшла раніше за всіх, стою, чекаю. Почали підходити інші вчителі. Заговорили, обмінялися думками про майбутню роботу. Далі нас запросили до приміщен-ня: цікаво, гарно, але очікування, як відомо, гірше за екзамен (а за відчуттями – неначе його зараз і буду складати!).

Усі зібралися. Розпочали наше коло зустрічі. Здається, ні-чого страшного не буде. Прозвучало улюблене запитання педа-гогів: «Що вам не подобається у вашій шкільній наочності? Які недоліки ви знайшли?».

О-о-о, скільки болісного виявилося в наших вчительських серцях! Нарешті хоч комусь було цікаво, що за старий, страш-ний, неефективний «мотлох» висить у нас по кабінетах. Згодом прозвучало запитання: «Як би ви змінили / вдосконалили наявну наочність? Запропонуйте!». Знову повернулося відчуття двієчни-ка на іспиті. Знайшовся хтось перший, і пішло…

Нас об’єднали за групами. Сидимо, вчительки початкових кла-сів, одна на одну дивимося. Надивилися, а потім як почали пра-цювати! Це виявилося настільки цікаво! Скільки всього нового ми вигадали, скільки відсіяли. Та ми вже навіть придумали, де вона в нас висіти буде, та нова наочність, і подумки складали конспекти занять. Хоча мушу визнати – малюємо ми всі не дуже, і було важко пояснити, що це, для чого і яким воно взагалі має бути!

На жаль, того дня до кінця я так і не добула – сесію ніхто не відміняв. Добре, що хоч телефон про неї нагадав.

На другу зустріч вже збиралася відповідальніше. Намагалася пояснити колегам по школі, що я від них хочу. Схоже, мої думки «переїхали» до них. Взяли участь, систематизували, малювали, обговорювали, злилися, сварилися, домовлялися, перемальову-вали… Скільки всього ще було! Зробили власні зразки.

Приїхала з колегою. Нарешті презентуємо наших «діток», і мене як «дезертирку в минулому» висунули на «передову». А я вже й не проти, ми ж стільки всього цікавого вигадали. Виявило-ся, що наочність можна зробити і трансформну, і змінну, і пере-сувну, і постійно доповнювану, і дітям цікаву, і для кабінетів ко-

65

рисну, та при цьому її вигляд не буде нагадувати «Мейд ін СРСР». Моя внутрішня жаба повторювала «хочу, хочу, хочу...». Наочність для бібліотеки, кабінету мови, з правил дорожнього руху, з без-пеки життєдіяльності, для початкових класів, для дитячих садоч-ків… Скільки всього зроблено, а скільки ще можна зробити!

На жаль, все закінчується, завершилася і наша виїзна май-стерня. Потрапили під дощ, захворіли, забули квитки, ледве до-їхали з сумками додому. Але ми були безмежно задоволені та щасливі від зробленої нами роботи. Шкода лише одного: Україна велика, а нас було так мало… Уже зараз, знаючи, що розробле-ною НАМИ наочністю користуються далеко за межами області, відчуваю гордість і бажання створювати й надалі.»

А ось враження іншого учасника майстерні. «Прекрасно пам’ятаю день, коли ми почали працювати у май-

стерні. Зібралися творчі, вмотивовані люди – безліч ідей і споді-вань. Професійна тренерська група і сама атмосфера надихали створити щось нове, незвичне і корисне для всіх присутніх, а го-ловне – для дітей. Дуже сподобалося, що нас усіх вислухали.

Аналіз проектів був проведений у дусі «як це можна покра-щити, як цю ідею можна обіграти і використати», а не шляхом тотального заперечення і негативу. Тренерська група, маючи більшу обізнаність з теми майстерні, надзвичайно коректно і толерантно поставилася до наших наробок, пояснюючи кожне зауваження і даючи можливість відстояти свою думку, вислуха-ти коментарі, зрозуміти, що може бути не так у створених нами макетах.

Особисто я цілком задоволений участю у цьому заході. Де-які із своїх ідей я побачив у створених за результатами спільної роботи зразках.

Чого б хотілося? Ще більше і різноманітніше...»Те, що проекти розробленої гендерночутливої наочності, ви-

явилися дійсно ґрунтовними та, за своїм художнім рішенням, ори-гінальними, свідчить позитивна, радісна вчительська реакція на готові зразки.

Кожна розробка у підсумку була розміщена на сайті ГІАЦ «КРОНА» (www.krona.org.ua/naochnist.html) і, до речі, хоч просто

66

зараз можна будь-яку з них завантажити та використати для свого закладу, адже авторські права відкриті! Зображення були підготовлені у максимально великому розмірі, що дозволяє файл і зручно завантажити, і, за потреби, якісно надрукувати. Плакати для всіх наших експериментальних шкіл за рахунок донорських коштів були надруковані, після чого безоплатно передані у ко-ристування.

Кожну розробку, розміщену на сайті, супроводжує докладний опис – як і де саме її рекомендовано використовувати, яка її ці-льова аудиторія, якого розміру краще друкувати. Також містить-ся інформація про сам проект і про авторство конкретної ідеї та дизайну. Важливо, що представлена гендерночутлива наочність може вільно копіюватися та використовуватися у друці лише за умо-ви посилання на першоджерело (www.krona.org.ua – ГІАЦ «КРОНА») та повному збереженні інформації про авторство. Просимо усіх дотримуватися цих вимог!

Перейшли за посиланням вище? Трохи розкажемо про те, що ви там знайдете.

Спершу ви побачите нашу справжню гордість – інтерак-тивний продукт «Сучасні кроки освіти до гендерної рівності» (див. с. 67). Це тематичний стенд про цінності проекту та визначні

«З того часу, як я почала працювати над гендерною проблемою,

я побачила світ іншими очима.»

67

історичні події на шляху до гендерної рівності в освіті. Біля наз-ви кожного кроку міститься QR-код із «захованою» детальною розповіддю. Родзинкою артефакту є порожній сектор у правому верхньому куті – це умовний майбутній крок системи освіти (або навіть окремого закладу), який будь-як може бути названий, за-шифрований у QR-код та розміщений у попередньо надруковане зображення, а потім, за потреби, – змінений на інший. За вели-ким рахунком, у кожній школі цей елемент може бути названий по-своєму, і це означає, що двох повністю ідентичних стендів бути не може.

Інша наочність – плакат «Простір, вільний від дискриміна-ції» (див. с. 68), де в колі можна побачити дітей різних національ-ностей і кольорів шкіри, в окулярах і без них, різної зовнішно-сті... З огляду на те, що традиційно на таких зображеннях усі діти однакові, наче на одне обличчя, розробка виглядає незвично, і цим приємно вражає. Вона привчає дітей до простої думки: світ, в якому ми живемо, дуже різноманітний.

Наступний зразок – плакат «Вибір за мною» (див. с. 68). У ви-гляді прообразу він дебютував ще у книзі «У пошуках гендерного виховання». Але тоді нам не вистачило ресурсів, щоб наділити чудову ідею вдалою формою. На допомогу прийшов «колектив-ний розум» майстерні... У підсумку плакат продемонстрував різні способи життя, відповідно – і дві життєві дороги. Один спосіб – продуктивний: навчання, заняття спортом, здоровий відпочинок, і, як наслідок – заможне життя, власний будинок, можливість по-дорожувати. Другий спосіб життя – ті наслідки, до яких можуть призвести протилежні, антисоціальні дії (не будемо їх перерахо-вувати). Інноваційність розробки полягає у тому, що вона взагалі не містить людських образів – це і був шлях, що допоміг оминути усталені стереотипи про те, хто «негідник», а хто – «розумничка».

Для початкової школи та дитячих садочків ми розробили се-рію з 10 ілюстрацій «Професії» (див. с. 69-70), де у тих самих про-фесіях рівною мірою представлені і чоловіки, і жінки, а у назвах професій поряд з маскулінітивами (іменниками чоловічого роду) використані фемінітиви (іменники жіночого роду), причому в де-яких парах вони згадуються першими: кухар – кухарка, лікар –

68

лікарка, учитель – учителька, продавчиня – продавець, будівельник – будівельниця, перукарка – перукар, поліцейський – поліцейська, поштар – поштарка, водій – водійка, рятувальниця – рятуваль-ник. Цією розробкою ми хотіли показати: будь-яка людина, не-залежно від статі, може обрати професійний шлях відповідно до бажання. Жодних обмежувальних правил немає.

Усю описану вище наочність вдалося придумати, втілити концептуально і художньо, зробити доступною для вільного за-вантаження, надрукувати. І ми сподіваємося, відповідний розділ сайту у майбутньому буде тільки поповнюватися. Тим більше, за-лишилася ще значна кількість робочих ескізів чи просто концеп-цій, які чекають свого часу для втілення, і взятися за це може, в принципі, будь-хто – було б бажання! Отже, радо ділимося наяв-ними напрацюваннями.

По-перше, це коло українських письменників і письмен-ниць з короткими цитатами з їхніх творів. Учасниці/-ки майстерні запропонували так унаочнити кабінети української мови та літе-ратури, а також бібліотеку, де, як правило, представлені портре-ти лише письменників (за виключенням хіба що Лесі Українки).

По-друге, залишилася ціла низка малюнків про правила до-рожнього руху та безпеку в різних життєвих, зокрема побутових, ситуаціях. Як на наш погляд, їхнім авторкам і авторам вдалося добре візуалізувати концепцію безпечної поведінки без прив’яз-ки до осіб певної статі, а отже хлопчики вже не сприймаються як хронічні порушники норм, а дівчатка – як нещасні жертви, які чекають на рятувальників.

По-третє, були зроблені зразки оформлення кабінетів істо-рії. Ми пам’ятаємо, що саме цей простір виглядає максимально маскулінно, бо «історію робили чоловіки» – саме вони займа-лися політикою, торгівлею, наукою, військовою справою. Довго думали, що можна зробити, щоб історія не виглядала наскрізно «чоловічою». Склали хронологічні таблиці історичних подій, де паралельно з усіма відомими подіями представлені менш відо-мі, але такі, у яких активну участь брали жінки (до речі, часто такі події проходили непомітними саме тому, що ініціатива була жіночою).

69

STOPSTOP

Конвенція про ліквідаціювсіх форм дискримінації щодо жінок

Антидискримінаційнаекспертиза підручників

та іншого освітнього контенту

Гендерна рівністьяк ціль розвитку тисячоліттяі ціль сталого розвитку

Закон України«Про забезпечення рівних прав

та можливостей жінок і чоловіків»

Гендерний освітній експеримент

Наступний крок

Стратегія впровадженнягендерної рівності у сфері освіти«Освіта: гендерний вимір-2021»

СУЧАСНІ КРОКИ ОСВІТИДО ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. Ідея та розробка: Ольга Андрусик, Олег Марущенко. Дизайн: Ірина Стасюк. © Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2017.

ВИБІР ЗА МНОЮ

3

Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» та проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Дизайн: Ірина Стасюк. © Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Учительк�УчительРозроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

ПродавецьПродавчин�Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Будівельниц�Будівельни�Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Ку�арк�Ку�арРозроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Лікарк�ЛікарРозроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

П�іцейськ�П�іцейськи�

Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Поштар Поштарк�

Водійк�Воді�Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

Розроблено в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» і проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». За фінансової підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.Ідея: Ольга Андрусик, Тетяна Дрожжина, Олена Малахова, Олег Марущенко. Сюжетна розробка: Ольга Андрусик. Дизайн: Ірина Стасюк. ©Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА», 2016.

ПерукарПерукарк�

Підбиваючи підсумки роботи майстерні, скажемо: нічого подіб-ного, принаймні у гендерній площині та ще й з фокусом на школі і дитсадку, ніким і ніколи не проводилося. Перший такий досвід ви-явився дуже вдалим і продуктивним! Для вчительства він був ко-рисним, бо дав можливість перетворити набуті знання та навички щодо гендерночутливого підходу в освіті у конкретні корисні візу-альні продукти. Значущим також видається той факт, що педаго-гічна спільнота експериментальних закладів разом працювала та спілкувалася, а це так важливо відчувати – що хтось поруч поділяє твої погляди.

Ті перші, розміщені на сайті ГІАЦ «КРОНА», розробки вже ба-гато разів були завантажені, користуються популярністю в осві-тянській спільноті, що свідчить про наявність запиту на гендер-ночутливі продукти. Сподіваємося, таких матеріалів ставитиме більше і більше...

74

Глава 6

Що довіряють щоденнику, коли той

«експериментальний»?

Кажуть, ведення щоденника – звична практика у будь-яко-му педагогічному експерименті. А коли той ще й «гендерний», значення щоденника наче подвоюється: окрім суто професійних спостережень йому нерідко довіряють також і рефлексії щодо особистого життя, яке неодмінно «зачіпається» у будь-яких ген-дерних проектах.

Пропонуючи вести індивідуальні щоденники педагогічних спостережень, ми намагалися стимулювати вчительські роздуми про різні професійні та життєві ситуації. Бачилося так, що що-денник має фіксувати і ті зміни, які могли статися (чи не статися) у світогляді наших колег, і трансформації їхнього розуміння ген-дерної рівності в освіті. Була і ще одна важлива програмова при-чина: ми прагнули, щоб у проміжках між нашими приїздами до шкіл педагоги не «випадали» з гендерного дискурсу – щоденник мав стати цьому своєрідним запобіжником.

Ми, команда експерименту, були тими, хто від початку бачи-ли важливість такої роботи і максимально надихали вчительство

75

до активності й щирості. Ми читали і перечитували щоденники (спасибі, нам довіряли), бо було важливо дізнатися, як саме наші меседжі сприймаються вчительством. Нам хотілося, щоб щоден-ник був і співрозмовником, і пам’яткою, і календарем-путівни-ком, і навіть підкажчиком, що допомагає знаходити відповіді на запитання, які виникають у процесі роботи.

Щоденник був презентований під час нашого другого візиту до закладів освіти – наприкінці першого року експерименту. До-кумент мав чітку структуру і складався з таких розділів:

«План-календар», «Удачі та труднощі», «Спостереження», «Простір класу та школи», «Мої висновки», «Що змінилося в мені та моєму житті?».Раз на півроку ми просили надсилати нам ці щоденники

для аналізу. «Тож розгорнемо їх...» – хотілося так написати, але пригадали, що щоденники були електронні, і це невипадково. По-перше, така форма значно спростила сам процес заповне-ння і пересилання, по-друге, дала змогу усім, хто пише і читає, бачити те, що писалося у попередні періоди (бо сам файл був тим самим, інформація з нього не видалялася), по-третє, такий елек-тронний документообіг точно дозволив зберегти не одну сотню дерев нашої планети.

Чи всі учасники й учасниці експерименту працювали із що-денниками? Звісно, ні. Спочатку їх надсилали практично всі пе-дагоги, але поступово щоденників ставало менше, їх вели, в ос-новному, ті, хто були дійсно зацікавлені ходом експерименту. Ми, зі свого боку, свідомо не гналися за кількістю і не хотіли тиснути на школи та уподібнюватися, таким чином, освітній системі (хоч там що – здайте звіт). Через різні причини – чи нестача часу, чи втрата зацікавленості, чи переконання, що то не дуже важли-во, – наприкінці експерименту загальна кількість дописувачок та дописувачів скоротилася десь у 3-4 рази. Натомість, якість щоденників, навпаки – вражала! І кращим наприкінці проекту на-віть були вручені спеціальні грамоти: I місце поділили між собою

76

Валентина Какадій і Анна Савельєва (Огіївський НВК), Віталій Вотінцев (Нововодолазький ліцей), Валентина Попель (Новово-долазька гімназія); II місце по праву дісталося Інні Годлевській та Інні Профатило (Лозівський НВК № 10), Людмилі Табачун та Наталії Жижирій (Нововодолазький ліцей); грамоти за III міс-це були вручені Світлані Бовді та Олені Стьопіній (Малинівська гімназія), Олені Карась та Оксані Шиленко (Нововодолазький ліцей), Надії Стьопіній (Вербівська загальноосвітня школа) і Люд-милі Шевченко (Нововодолазька гімназія).

Перші прочитані нами щоденникові нотатки були несміливими:

«Залучаю дівчат брати участь у двосторонніх іграх. Команди роблю змішані. Результат позитивний».

Але вже тоді педагоги жалкували, що

«в майстер-класі з писанкарства брали участь тільки дівчата – потрібно було залучати хлопців!»,

«Тата дітей мало йдуть на контакт, посилаючись на свою зайнятість».

Робилися й перші спостереження.

ШКІЛЬНИЙ ГЕНДЕРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТЩОДЕННИК ПЕДАГОГІЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

Обкладинка щоденника

77

«При використанні тільки прізвищ не всі дівчата ре-агують на усні зауваження, деякі хлопці відверто просять називати їх лише на ім’я; якщо називати окремих занадто активних учнів на ім’я, по батькові, то дівчатам це ле-стить, а хлопці ніяковіють.»

«Збори для батьків майбутніх першокласників: загальна кількість батьків, які відвідали збори – 45 осіб, з них 43 особи – матері та лише 2 – батьки, і більш активними на зборах виявились жінки.»

Згодом – по-справжньому рефлексували:

«Свято до дня жіночності 8 березня – немає поки ро-зуміння про те, які це можуть бути свята! І поки немає розуміння, що саме святкуємо».

І, нарешті, потроху стали щось змінювати – вчительське бут-тя почало визначатися новою, гендерночутливою свідомістю, що виявлялось, наприклад, у вживанні фемінітивів:

«Під час новорічних привітань зверталася «колеги та ко-лежанки» (і не тільки я). Тепер буду так завжди звертатися до них. Пишу та промовляю «директорка» (а не директор)»,

«Директор на початку засідання оголосив порядок денний та явку педколективу: присутні 35 педагогів, із аудиторії поправили: «…і педагогинь». Директор спокій-но виправився: «35 осіб».

До речі, коли в деяких школах змінили таблички на дверях ка-бінетів (наприклад, замість «заступник директора» – «віце-дирек-торка»), про це також писали в щоденниках – з гордістю і чесно:

«Сприйняли по-різному – хто з розумінням, хто бай-дуже, хтось не зрозумів».

А ось враження від участі у Літній школі.

78

«Ще раз переконалася, що спілкування із приємни-ми і цікавими людьми, подорожі, духовність – набагато вагоміші у житті людини, ніж матеріальне. Згадую із насолодою і приємністю ті незабутні дні, які виклика-ли шквал позитивних емоцій, збагатили знаннями, дали змогу познайомитися із колежанками, які теж долучили-ся до гендерного експерименту. Ми працювали з ранку до вечора, але це було в радість, адже ми вчилися помічати завуальовану гендерну дискримінацію, яку зразу не помі-тиш, виконували вправи, працювали у групах, розбирали-ся, які існують та існували в Україні традиціїі чи треба їх продовжувати; чи треба вірити малюнкам, на яких зображені чоловіки, що полюють на мамонта, а жін-ки з дітьми у цей час підтримують вогнище, що таке гендерночутлива мова і т.д.»

Щоденникам доволі охоче довіряли враження після усіх за-ходів, що проводила команда експерименту.

«Почала помічати те, що раніше залишалося поза моєю увагою: тексти вправ і завдань, малюнки, ілюстрації тощо.»

«Стала задумуватися над тим, чому так відбува-ється, що чоловік завжди на голову вищий, ніж жінка...»

Вдягнені «гендерні окуляри» вже не дають ігнорувати багато моментів, які раніше сприймалися як норма:

«Проводив бесіди з учнями 3-Б класу про те, як вони розуміють окремі ролі жінок та чоловіків у соціумі. Діти добре розуміють, що «і чоловік спокійно може приготу-вати собі їжу», так як і «жінка може з легкістю заміни-ти вибиті пробки».

Наступний фрагмент одного із щоденників вартий того, щоб його навести повністю: одна вчителька вирішила дослідити на сі-

79

мейному рівні, як питання розподілу гендерних ролей «вписано» у побут дітей її класу.

«Провела для себе невеликий моніторинг: опитала десять сімей – чоловіків і жінок окремо – про що вони думають, коли повертаються ввечері з роботи додому. Усі жінки, без винятку, сказали про те, що будуть го-тувати вечерю, поспішали додому, щоб встигнути до приходу чоловіка з роботи. Чоловіки ж поспішали додому, бо голодні. Вони були впевнені, що їх ВЖЕ чекає накритий стіл. Шестеро з десяти чоловіків не задумувалися зовсім про те, що вони будуть вечеряти, це не їхній клопіт. Двоє сказали, що по дорозі додому передзвонять дружи-нам і спитають, що потрібно до столу. Двоє сказали,

80

що закуповують продукти самі і приготують вечерю, навіть якщо дружини ще не буде вдома. Троє з десяти чоловіків сказали, що допоможуть дітям із домашніми завданнями, але якщо потрібно писати твір, то цього робити не будуть, а от математику допоможуть вико-нати, МОЖЛИВО, перевірять читання. Варто зауважи-ти, що в цих сім’ях були діти молодшого шкільного віку.»

Такі дослідницькі міні-проекти дуже радували нас: когось-та-ки «запалили» наші ідеї настільки, що людина сама захотіла ро-зібратися!

А як нас вразили вчительські критичні зауваги до освітнього контенту, «спущеного згори»! Ось як в одному зі щоденників учи-тель фізичної культури критично приглядається до програмних вимог з предмету:

«Не згоден з розподілом нормативних даних по Про-грамі. У хлопців – завищено, у дівчат – занижено, по-трібно змінити».

А ось допис в іншому щоденнику.

«Провела із виховательками дитячого садочку нашо-го НВК гендерний аналіз та обговорення методичного по-сібника «Патріотичне виховання дітей дошкільного віку» Центру громадянського виховання «ХАНО» (Харківської академії неперервної освіти). Вирішили замінити конспек-ти, матеріали занять, які там були подані, на гендерно-чутливі. Визначили для себе ряд недоречностей у методич-ному посібнику. Для прикладу, на с. 84 наведена дидактич-на гра «Відгадай, хто це» (мудра, ласкава, працьовита, турботлива, лагідна, гарна або сильний, дужий, умілий, ха-зяйновитий), на с. 91 дидактична гра «Татові та мамині справи» (перед дітьми дві коробочки: червона – мамина, синя – татова, діти кладуть фішки, прослухавши запи-тання…), на с. 309 «Ігри патріотів» – тільки для хлоп-

81

чиків. Окремо для себе зробили висновок про необхідність гендерної просвіти співробітників ХАНО.»

Очевидно, що позиції вчительства не просто змінювалися – з’являлося бажання змінити сам освітній контекст на гендерно-чутливий, залучити до таких перетворень інших.

Десь на екваторі експерименту критичне мислення виявля-лося вже ледь не в кожному педагогічному щоденнику.

«Якщо запізнюються учениці, то, в основному, це ді-вчата, яких «експлуатують» на позакласних заходах, конкурсах, фестивалях, чергуванні, прибиранні у класі та їдальні, так звані «художниці», «артистки», «декора-торки». Ось на кому все тримається в школі. А хлопці, де ж хлопці? Про яку ж рівність можна говорити?»

Під «шквал» критики потрапляла не тільки шкільна освіта, а й усе навколо, як от:

«Проаналізувала не тільки те, що відбувається в школі, а й рекламу, шоу-програми, власні спостережен-ня на вулиці. Ось тв-програма, і учасниця говорить: «Це кімната справжньої жінки» (кімната вся рожева, якісь іграшки, все дуже чисто). Хто така «справжня» жінка? Я вже не можу відповісти на це запитання».

А ось і ще один гендерний аналіз телевізійного контенту.

«Переглядала випуск новин на каналі СТБ, і почувши слово «психологиня», спіймала себе на думці, що мені не «ріже» слух!!!, так, як і «директорка», «фасилітатор-ка», «заступниця». І я зрозуміла, що, напевно, мені було б не по собі, якби репортер на жінку сказав «психолог», а не «психологиня». Мабуть, вже дійшла до того, що не доводиться одягати «гендерні окуляри», вони тепер по-стійно при мені. Здивувалася тому, як насаджуються

82

гендерні стереотипи по телебаченню. Наприклад, роз-важальне ток-шоу «Хто зверху?». Не можу сприймати його як просто розважальне шоу. А ще два роки тому я обожнювала цю передачу!»

Так поступово сходили стереотипи зі свідомості вчителів і вчительок, які вже не проходили повз певні ситуації без того, щоб не прокоментувати.

«Нещодавно, спілкуючись із своїми друзями, один із хлопців зауважив, що дівчатам не потрібно ні про що турбуватися, адже за них все роблять чоловіки. І ось тут мене накрило… я, як людина, яка бере участь у проекті гендерної рівності, не могла промовчати і намагалася ко-ректно пояснити. Наводячи приклади з історії та факти із сучасного життя, хотілося довести, що жінки такі ж

83

сильні духом, волею, могли і можуть досягти «високо-го», якщо цього забажають. Але щоби я не говорила, хло-пець, який виховувався у часи стереотипів, вперто стояв на своєму. Думаю, до тих пір, доки ми не виховаємо нове покоління, нам буде важко щось змінити… але ми на пра-вильному шляху.»

Деякі моменти залишилися для вчительства невирішеними – поки не вистачило досвіду, можливо, і знань. Найважчим вия-вилося питання роботи з батьками – дорослими, які мають свої стійкі переконання й погляди.

«Більшість татів не відвідують батьківські збори. Зумовлено це тим, що 34 % дітей виховуються тіль-ки мамами, і половина з цих дітей з татами не спілку-ються взагалі. Але навіть у сім’ях, де є мама і тато, усе одно шкільними питаннями займаються, як правило, мами. Як вирішити це, для мене залишається питанням, і чи потрібно це робити, адже це вибір кожної родини.»

А що робити з освітньою вертикаллю, яка іноді не приймає твою гендерну чутливість?

«Роботу на МАН подала з підписом «Керівниця: учи-телька...». Через деякий час побачила її з виправленнями – «Керівник: учитель...». Ще й вислухала, що потрібно пи-сати тільки так. Це правильно.»

Про це пишуть у багатьох щоденниках, таке нерозумін-ня з боку системи засмучує чималу кількість наших дописувачів і дописувачок.

З кожним новим етапом експериментальної роботи ми знахо-дили у щоденниках нові «цікавинки», відкриття і навіть одкровен-ня про приватне життя. Останнє було дуже важливо, бо людина, яка певним чином вчиняє в особистому житті, навряд чи буде робити щось протилежне в роботі. Нам хотілося б так думати.

84

«Раніше я вважала, що це дуже престижно бути гар-ною господинею, вміти все робити, прокидатися раніше усіх та лягати пізніше за всіх у родині. А так хотіло-ся почитати для душі, послухати музику, переглянути мистецькі твори, перечитати ще й науково-популярну літературу, відвідати побільше музеїв, а часу вже не було.Тепер переконана, що ремонтувати самій кран не треба, бо на це є фахівці; тяжко працювати теж не потрібно, бо є і для цього є фахівці; пекти хліб самій теж не треба, бо й у цій царині є фахівці. Краще за все виконувати будь-яку роботу разом: спільна праця об’єднує родину, не замориш-ся, буде виконана робота набагато швидше й вивільниться дорогоцінний час. Невиморена людина дарує радість.»

Деякі вчительки разом зі своїми чоловіками або навіть у сі-мейному колі читали книжки «У пошуках гендерного виховання», «Гендер для медій», разом дивилися рекомендовані нами філь-ми. Одна з наших дописувачок зауважила:

«Сама не очікувала, наскільки доступно й цікаво напи-сані книги. Деякі уривки позначила для себе, щоб відповіда-ти на запитання, які часто ставлять люди щодо гендерної проблематики. Порадила їх своїм колегам і колежанкам».

З приводу сумісного перегляду та обговорення фільму «Су-фражистка» інша вчителька написала у щоденнику такі нотатки.

«Дуже вразив сюжет. Гарно передано емоційність тих подій, як жінки відстоювали своє право на голос. У кінці фільму плакала, прикро було за жінок, яким це дало-ся ціною життя, а ми іноді нехтуємо та боїмося відсто-яти своє право на рівність у роботі, заробітній платі, відношенні до себе.»

Поступово змінювалися й підходи до вчительської роботи, згадки про що теж можна віднайти у щоденниках.

85

«Запропонувала на нараді провести у новому на-вчальному році «Тиждень жіночої солідарності» замість 8 березня.»

«На уроках читання, математики, основ здоров’я ро-блю свої коментарі з поясненням «гендерних ситуацій», інколи змінюю задачі з математики.»

«На святі «Останній дзвоник» народилася нова тра-диція: усі випускники і випускниці дзвонять у дзвіночок на Останньому дзвонику, а усі першокласники та першо-класниці – Першого вересня.»

Добре, коли в діях учнівства наші педагоги бачили певні ре-зультати своєї просвітницької діяльності.

«Екскурсія до Києва довела, що сміливість це риса, яка притаманна жінкам. Дівчатка всі обрали верхні по-лиці у вагоні, а хлопці не всі погодилися. А ось якщо гово-рити про фотографування, любов до якого приписують жінкам, то мої хлопчики позували із задоволенням.»

«Поговорила із учнями та ученицями 5 класу, 7 класу (ображали Сашка, який прийшов лисий). Не вдалося пе-реконати Олександра П. із 7 класу. Бачу, киває головою, каже «так», а сам залишився при своїй думці.»

«Свято до 8 березня «Хвала і слава вам, жінки!» про-йшло так, як зазвичай, не було спроб його змінити, дода-ти нового сенсу, діти просто поздоровляли своїх мам.»

«Шкільна команда з інформатики «Riders on the Storm» в рамках проекту «Відкривай Україну», яким я керувала, посіла ІІІ місце серед команд області, та на жаль, був малий відсоток дівчаток, залучених до проек-ту, у тому велике поле для подальшої роботи.»

«Учителька за урок поставила оцінки усім учням, а дівчинці, яка відповідала навіть краще за деяких хлопчиків і була більш активною, – ні. І коли учениця спитала, яку ж оцінку заробила, то вчителька порадила їй ще трішечки допрацювати і отримати гарну оцінку на наступному

86

уроці. Думаю, що дівчинка через деякий час взагалі пе-рестане вчити цей предмет. Безумовно, ученицю треба було оцінити чи просто похвалити перед усім класом.»

Такі ситуації, на жаль, є типовими для школи, і дуже добре, що їх почали помічати.

Останній розділ щоденника «Що змінилося в моєму житті?» був надзвичайно важливим, бо це якраз про ті особисті зміни. Їх неможливо виміряти, а тільки відчути, причому лише самій лю-дині. А вже сама людина, якщо схоче, може поділитися з інши-ми. І принаймні ті, хто до кінця експерименту вели щоденники, часто ділилися з нами тими змінами, що сталися. Хтось писали про суттєві зміни, хтось зазначали, що вони є, але незначні, і це абсолютно зрозуміло, бо кожній людині на осмислення нового і втілення його у життя потрібен свій час.

«У моєму житті змінилося тільки те, що я знаю, що таке гендерна рівність і як виховувати майбутнє поко-ління правильно. Точно можу зауважити, що своїх дітей буду виховувати, тепер уже пам’ятаючи про експери-мент.»

«Поки зміни не кардинальні, але в особистому житті звертаю увагу на гендерну нерівність (відносини хлоп-ця та дівчини – як майбутньої сім’ї). Часто виникають спірні питання: хто повинен виконувати домашні обов’яз-ки, виховувати дітей, заробляти кошти. Намагаюся слід-кувати за мовленням, виокремлюю «учні» та «учениці», «учасник» та «учасниця», «колега» та «колежанка» (особливо це слово, таке приємне на слух).»

«Що змінилося в мені? Змінюються обставини жит-тя, змінююсь і я. Кожного дня роблю вибір: як вчинити, що сказати, до кого і як звернутись, на підсвідомому рів-ні приймаю миттєві рішення і, часом, неправильні. Як, до речі, кожна людина. з іншого боку, гендерне питання дає можливість оцінити своє життя з нової точки зору і визначити для себе сьогочасні орієнтири, креативні мож-

87

ливості розв’язання тієї чи іншої життєвої ситуації. Воно також вказує «шляхи» для випробовування власних сил.»

«Викорінення гендерних стереотипів з нашого життя – це великий крок на шляху до знищення взагалі будь-якої дискримінації. Я вірю в це і я – щаслива, що є частинкою тих змін, які зроблять наш світ кращим.»

І світ таки змінюється на краще, треба лише побачити це. Ось який випадок описала у своєму щоденнику одна вчителька.

«Це було 24 грудня, олімпіада з правознавства. Я си-діла в одному з кабінетів, чекала своїх учениць. До примі-щення зайшла жінка приблизно 60-65 років. Як виявилося, це була заступниця директорки однієї зі шкіл нашого ра-йону. Я звернула увагу на її прекрасний зовнішній вигляд. Було зрозуміло, що, не зважаючи на свій поважний вік, ця жінка почуває себе дуже молодою, від неї йшов позитив.

Вона звернулася до мене, демонструючи свою руку: «Скажіть будь-ласка, як ви вважаєте, що це?». Я погля-нула і побачила на руці малюнок, як мені здалося, квітки. Відповідаю: «Схоже на квітку, а що це у вас?». У відпо-відь не очікувала почути таке: «Це – татуювання! Учора зробила. Я завжди мріяла про тату, а коли дізналася, що у нашому райцентрі роблять татуювання, не роздуму-ючи пішла і зробила! Тільки це не квітка.» Жінка підійшла до мене ближче, демонструючи красивий малюнок в ін-дійському стилі. Він був дійсно гарний. Вона продовжила: «Зробила – і не жалкую, але Ви б знали, скільки критики я тепер чую на свою адресу! Мені говорять, що я вже не в тому віці, щоб робити таке! Але це ж моє тіло?». Я їй відповіла, щоб вона не звертала увагу, адже все це стере-отипи, від яких ми повинні відходити… У нас зав’язалася цікава розмова, ми й не помітили, як пролетіло 3 години олімпіади. Я їй розповіла про те, чим займається наша школа в рамках експерименту, про гендерні стереотипи, дискримінацію і про те, як ми намагаємося їх долати.»

88

Приємно було читати, як разом з учительством змінилися і світоглядні позиції учнівства. Про це вже з гордістю пишуть.

«Випускники та випускниці готувалися до Остан-нього дзвоника. Кілька дівчат почали писати колом свої імена на асфальті, старалися, виводили і наводили букви кольоровою крейдою. І тут Толя говорить: «Не «по ген-деру» пишемо, у першому колі імена одних дівчат». Усі посміхнулися, погодилися з ним. І вирішили імена писати упереміш. Правда, хлопці попросили, щоб писали дівчата, бо вважали, що ті красивіше пишуть. Діти вже багато чого знають про гендер. А от у дорослих людей навіть саме слово викликає спротив.»

Ідею запропонувати вчительству вести індивідуальні щоденники педагогічних спостережень ми вважаємо напрочуд вдалою – вона повністю виправдала себе. Ми змогли побачити експеримент очима нашої цільової групи, відчути деякі особливості індивіду-ального сприйняття. Нерідко саме під упливом цих щоденників ми змінювали наші плани буквально «на ходу», бо черпали звідти розуміння і креативні ідеї, як «те саме» можна зробити ще краще, аніж планувалося від початку.

Дороге наше кореспондентське коло, ваша щоденникова праця точно не була марною. Ми щиро дякуємо вам за довіру, ідейну відданість, скрупульозність і відвертість!

89

* * *Віце-директорка Вероніка Сергіївна не знаходила собі місця

після телефонної розмови і не могла дочекатися, коли нарешті директор Семен Петрович повернеться після наради. Це що ж діється! А вона його попереджала: не доведе до добра цей екс-перимент. І от маєте – до школи їде а у д и т! Мало нам КРУ, мало нам комісії з райвно, ще тепер і на це напросилися!

Секретарка Ельвіра Леонідівна, відчуваючи, що пахне сма-леним, нишком надіслала два смс-повідомлення – Олені Юріївні, знаючи, що вона «за», та директорові, щоб попередити про бурю: «Дзвонили по експерименту – їде аудит. Говорила ВС, у гніві».

– Спокійно, спокійно, без паніки! – замість добридень з по-рога аж надто бадьоро вимовив Семен Петрович у відповідь на іскри з очей Вероніки Сергіївни та благальний погляд Олени Юріївни. – Я уточнив, це не перевірка. Ніяких санкцій. І потім ще й обіцяють нову наочність. Безкоштовно. Я вас покличу.

Вимовлені ключові слова справили саме те враження, на яке і розраховував директор: спинили на хвильку бурю емоцій і потік слів та дали йому можливість, скориставшись паузою, швидко минути приймальну та усамітнитися в кабінеті.

Глава 7

Як провести гендерний аудит

і навіщо він у школі

90

Витер хустинкою чоло, сів за стіл. Хух, от же ж невгамовна ця команда експерименту… Щоразу щось як придумають. І сло-во ж яке – аудит! Не могли якось спокійніше назвати?! Добре, почитаємо той надісланий файл, може воно й справді не так усе страшно, як видається спочатку?..

«Гендерний аудит є інструментом і процесом, який базується на методології участі та націлений на організацію навчання щодо гендерної чутливості як на індивідуальному рівні, так і на рівні адміністрації установи. Гендерний аудит за суттю є «соціальним аудитом» і належить до категорії «перевірок якості», що відріз-няє його від традиційних «фінансових аудитів». Аудит створює передумови для ідентифікації ключових прогалин і проблем, ре-комендує шляхи їх вирішення, пропонуючи можливі поліпшення і нововведення.»

Семен Петрович запив пігулку водою, потер скроні і рішуче взявся читати далі.

«Гендерний аудит є можливістю продемонструвати кращі практики з досягнення гендерної рівності. Гендерний аудит під-вищує колективний потенціал організації та дає можливість ви-значити сильні й слабкі сторони в просуванні гендерної рівності. Він контролює і оцінює прогрес, досягнутий в гендерній пробле-матиці, допомагає організувати ініціативи, спрямовані на досяг-нення гендерної рівності, реалізує навчання колективу з гендер-них питань через роботу в команді та обмін інформацією.»

Прочинив вікно, глибоко вдихнув. Наче ніде нічого про на-слідки, невідповідність чи штрафи.

«Важливою складовою гендерного аудиту є розробка реко-мендацій за його результатами, перелік яких відповідає специфі-ці втілення гендерних підходів в освітньому середовищі.»

Увечері на нараді Семен Петрович почувався вже значно краще і впевненіше:

– Отже, колеги, ми будемо проводити в школі гендерний аудит. Пауза, спеціально зроблена директором, залишилася неви-

користаною: усі вже трохи заспокоїлися, охочих виступити з про-тестами не виявилося, колеги очікували – що ж воно буде далі. Се-мен Петрович продовжив, звіряючись із роздрукованим аркушем:

91

– Перед нами стоять такі завдання. 1. Підвищити компе-тенцію у питаннях гендерного аудиту гендерних експерток/-ів закладів освіти – це не страшно, самі бачите, а навіть корис-но. 2. Створити робочу групу з числа осіб (3-4 від одного закладу освіти), які здійснять процедуру гендерного аудиту у власному закладі освіти – це ми, в принципі, можемо. Олено Юріївно, по-кладаю відповідальність на Вас, завтра дайте список, будь ла-ска. 3. Провести процедуру гендерного аудиту – спокійно, це ми не самі робитимемо, приїде спеціально навчена людина, усе роз-каже й допоможе (усі б перевірки так проходили!). 4. Предста-вити результати для колективів усіх закладів освіти, що беруть участь у регіональній експериментальній діяльності, а також на Другій (не)конференції для шкільних педагогів EdCamp Ukraine 2016 – це теж ми вміємо, ще он і на ЕдКемп поза конкурсом по-трапимо. Чи є запитання? Мовчите. Що ж, тоді за роботу, колеги, дякую за увагу!

– Їх годувати як перевірку чи вони, як завжди, самі зі своїм печивом приїдуть?.. – уже у дверях, обернувшись та зітхаючи, спитала Вероніка Сергіївна.

* * *Приблизно щось подібне, мабуть, відбувалося в усіх школах,

коли ми вперше говорили про запланований аудит. Багаторічна «перевірочна» практика системи освіти давалася взнаки… Про-те на цьому етапі контакт із колективами шкіл уже встановився, частина педагогів щиро цікавилися темою, нам довіряли – а тому по 2-3 особи для робочих груп з аудиту знайшлися швидко і зде-більшого на добровільній основі.

Методика запропонованого нами гендерного аудиту загаль-ноосвітніх закладів базувалася на методиці гендерного аудиту закладів вищої освіти1, розробленій колективом Сумського дер-жавного університету в рамках проекту «Гендерний мейнстримінг у вищих навчальних закладах України» у Всеукраїнській мережі

1 Докладніше можна ознайомитися за посиланнями: http://gendercenter.sumdu.edu.ua/index.php/works/160-gendernyi-audyt; http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/12877-20161027.pdf.

92

осередків гендерної освіти у ВНЗ, що відбувся за підтримки Фін-ського фонду місцевого співробітництва та Представництва в Україні Фонду імені Фрідріха Еберта.

Важливо зауважити, проте, що цілком перенести методику та структуру опитувальників з вищої школи на середню вияви-

лося геть не можливим. Тому команда освітнього експерименту, зберігаючи основний методологічний та концептуальний підхід, розробила опитувальники спеціально для закладів середньої освіти, враховуючи особливості цієї освітньої ланки.

Координували напрям гендерного аудиту шкіл2 в рамках ос-вітнього експерименту Олена Малахова (Масалітіна) та Ірина Міньковська, на той момент – співробітниця ГІАЦ «КРОНА», а нині менеджерка з комунікації і партнерства ГО «ЕдКемп Україна».

Реалізація гендерного аудиту в експериментальних закла-дах здійснювалася у кілька етапів.

І. Розробка методики гендерного аудиту, укладання та-блиць аналізу3. Запропоновані таблиці аналізу складалися з трьох

2 Сюжет про гендерний аудит у школах освітнього експерименту: www.krona.org.ua/gendernij-osvitnij-eksperiment-audit.html. 3 Докладніше з матеріалами (у т. ч. з кількісними викладками, про які йдеться у цій

главі) здійсненого у закладах середньої освіти аудиту можна ознайомитися за по-силанням: www.krona.org.ua/audit.html. Усі дані наведено станом на 2015-2016 н.р.

«Я вважаю, що зі знаннями про гендерну освіту

стало цікавіше працювати.»

93

частин: а) кількісний та якісний склад педагогічного колективу та учнівства; б) шкільна і позашкільна додаткова активність учнівства; в)  особливості зовнішнього і внутрішнього простору школи. Це, безумовно, не вичерпний перелік параметрів, які потребують ана-лізу в рамках гендерного аудиту, решта можуть бути залучені у по-дальшому.

ІІ. Формування аудиторських груп у закладах освіти. Ау-диторські групи (до 4 осіб) формувалися у кожному закладі ав-тономно та добровільно педагогічним колективом. Важливо, що до кожної з груп було включено представниць/-ків адміністрації закладу.

ІІІ. Навчання аудиторських груп у кожному з закладів, корекція таблиць аналізу. Було організовано робочі зустрічі у кожній зі шкіл, проведено ознайомчу сесію щодо процедури гендерного аудиту та навчання аудиторських груп. Також були внесені корективи до запропонованих таблиць аналізу – із ура-хуванням особливостей навчально-виховного процесу шкіл та нормативних документів, що його регулюють.

94

IV. Здійснення гендерного аудиту аудиторськими групами, формування рекомендацій. Протягом другої половини 2015-го року (4 школи) та першої половини 2016-го року (4 школи) ау-диторські команди здійснювали збір та аналіз даних, укладали рекомендації.

V. Узагальнений аналіз отриманих результатів. Гендерний аудит за визначеними в опитувальних таблицях параметрами, здійснений у 8-ми експериментальних закладах, засвідчив, що до механізму гендерної дискримінації та ретрансляції гендер-них стереотипів належать, зокрема, компоненти, описані нижче. Незважаючи на те, що у гендерному аудиті брали участь різні школи, зокрема сільські та міські, у яких працювали різні за ві-ком, педагогічним стажем, посадою чоловіки і жінки, результати обрахунку та аналізу роботи шкіл в гендерному аспекті у всіх закладах виявились схожими (із незначними коливаннями кіль-кісних показників). Далі розповімо про отримані результати.

1. Гендерна стратифікація вчительства. Жінки в освітніх за-кладах складають абсолютну більшість, проте здебільшого пра-цюють учительками, секретарками та як обслуговуючий персо-нал. Чоловіки ж переважно посідають вищі керівні посади або мають вищу категорію.

Аналіз також засвідчив, що більшість тих, хто у 2015-2016 навчальному році отримували заробітну плату за 7 – 11 тарифни-ми розрядами (нижчими), за ІІ кваліфікаційною категорією та за категорією «Спеціаліст», були саме вчительками. Учителі ж зде-більшого працювали за тарифним розрядом № 12 та мали І та вищу кваліфікаційні категорії.

У 7-ми школах з 8-ми кількість осіб, які мали педагогічні звання «учитель-методист» і «старший учитель», виявилася одна-ковою. Серед жінок же відсоток тих, хто зупинилися в кар’єрі на званні «старший учитель», був невиправдано високим. Це свід-чить про те, що жінки, народжуючи дітей, одружуючись, «схо-дять з дистанції», адже змушені або повністю присвятити себе домашньому господарству, сім’ї та піти з роботи, або працюють і вдома, і на роботі, але вже не мають достатньої кількості сил, часу, мотивації для просування кар’єрою. Також вартий уваги

95

той факт, що серед технічного (обслуговуючого) персоналу в усіх 8-ми школах 75 % були саме жінками.

Щодо спрямування предметів, які викладаються у школі, то вчителі вели здебільшого суспільствознавство, математику, фізичну культуру та технології. Гуманітарні предмети, зокрема мова, література, культурознавство, викладалися учительками.

І тут простежився безпосередній зв’язок із вибором учнями й ученицями профілю навчання: якщо порівняти кількість дівчат і кількість хлопців, які навчаються у різних за профілем навчан-ня класах, то виявляється, що більшість хлопців обирали саме хіміко-біологічний, фізико-математичний, правовий, історичний класи, тоді як більшість дівчат навчалися у філологічному класі.

Аудиторські групи у школах разом із командою експеримен-ту щодо цього розділу виробили такі рекомендації:

1.1. Мотивувати та давати можливість учителькам здійснюва-ти більш активну науково-методичну діяльність, постійно підви-щувати свою кваліфікацію, наприклад, беручи участь у (не)конфе-ренціях для шкільних педагогів EdCamp Ukraine тощо, адже це дозволить не тільки підвищувати кваліфікаційну категорію, але й знати і використовувати у своїй роботі найсучасніші освітні трен-ди, інструменти й методики.

1.2. Мотивувати чоловіків (друга вища освіта, курси підвищен-ня кваліфікації, перекваліфікація тощо) до викладання гуманітар-них предметів (українська мова та література, зарубіжна літерату-ра, іноземні мови, мистецтво, художня література, основи етики та естетики) чи, принаймні, до участі в тематичних позашкільних закладах. Це дасть можливість уникнути обмеження вибору для хлопців, які, не натрапляючи на позитивні та авторитетні приклади чоловіків у цій царині, хибно вважають, що такий напрям «не для чоловіків», виключаючи таким чином для себе можливості розвит-ку й досягнення успіху у гуманітарних предметах.

1.3. Давати учнівству абсолютне право вибору профільних класів, максимально позбавивши їх тиску гендерних стереотипів про «типові» для жінки / чоловіка професії та моделі поведінки у житті. Варто підвищити якість і кількість нестереотипних профо-рієнтаційних заходів.

96

1.4. Залучати чоловіків до позанавчальної, допоміжної робо-ти у школі, зокрема до приготування їжі у їдальнях, прибирання території закладу тощо.

2. Наслідки прихованого навчального плану, крім змісту ба-гатьох навчальних дисциплін, виявлялися також в організації навчання й дозвілля учнівства: за приблизно однакової кількості хлопців і дівчат у школах, вибір дітьми шкільних факультативів та позашкільних гуртків позначений стереотипним уявленням щодо сфер, які вважаються «жіночими» або «чоловічими».

Оскільки у більшості шкіл факультатив обирається навчаль-ним закладом для певного класу, формально його мають відві-дувати усі учні й учениці класу, проте реально (з  учительських спостережень і коментарів) діти часто пропускають заняття фа-культативу залежно від того, наскільки його спрямованість спів-відноситься з уявленнями про «дівчачі» / «хлопчачі» заняття. Ця тенденція простежується чіткіше у даних про відвідування по-зашкільних гуртків, які діти обирають умовно самостійно (часто має місце суспільне «навіювання» або налаштування батьків).

Аналізуючи отримані дані щодо шкільної і позашкільної додат-кової активності учнівства, аудиторська група відзначила, що від-відуваність хлопцями й дівчатами тих чи інших факультативів дуже схожа на вибір дітьми профільних класів: хлопці обирають додат-

«Важливо те, що діти під час вибору певної професії

не стануть ділити її на «чоловічу» чи «жіночу.»

97

кові заняття, пов’язані з хімією, біологією, історією, захистом від ВІЛ / СНІД, математикою. Надзвичайною популярністю серед учнів користується факультатив на кшталт «З комп’ютером на ти». Уче-ниці ж обирають додаткові заняття з таких факультативів, як «Мі-фологія», «Шкільна риторика», «Цікава орфографія», «Практикум правопису з української мови», «Сучасна література» тощо.

У шкільних та позашкільних гуртках (де діти мають вільнішу можливість обирати) деякі тенденції зберігаються, наприклад, популярними серед хлопців були гуртки, пов’язані з комп’юте-ром, різними видами спорту, технічним моделюванням, а серед дівчат – із поезією, вокалом, танцями, аплікацією, оригамі тощо. Були виявлені, проте, і певні відмінності: більше, ніж очікувало-ся, хлопців у секціях «Флора», «Українське літературознавство», «Психологічний туризм», «Вокальний», «Виготовлення сувені-рів», «Бісероплетіння». Чимало дівчат було у таких гуртках, як «Мандрівник», «Правознавець», «Козацько-лицарське вихован-ня «Джура», «Спортивне орієнтування», «Влучний стрілок», «Єв-роклуб», «Дружина юних пожежних рятівників», «Юні екологи». Таку тенденцію самі педагоги пояснювали, зокрема, вищою ак-тивністю дівчат у шкільному й позашкільному житті, і, у той же час, певною часткою конформності – дівчат формують більш від-повідальними, і вони частіше відгукуються на заклики учитель-ства щось зробити, кудись піти, у чомусь узяти участь.

Окремо необхідно відзначити, що в одній з експерименталь-них шкіл викладання фізичної культури відбувалося роздільно для хлопців і дівчат, при цьому сегрегованим був і вчительський склад: дівчатам викладала вчителька, а хлопцям – учитель. Ко-мандою експерименту для адміністрації школи був складений, офіційно підписаний та наданий експертний висновок, що реко-мендував зробити уроки фізичної культури спільними для дітей обох статей та залучити до викладання педагогів – і чоловіків, і жінок. Колективом школи, частина з якого свого часу в цій же школі й навчалися, така рекомендація була сприйнята з поди-вом, адже за роки такої практики всі звикли до неї та не вбачали нічого негативного. Навпаки, такий підхід висвітлювався як пози-тивний: серед аргументів, які наводили педагоги, – нівелювання

98

надмірної тілесної зацікавленості до осіб протилежної статі під час фізичної активності.

Проаналізувавши зібрану інформацію за цим розділом, ауди-торська група надала такі рекомендації:

2.1. Запровадити систематичне анкетування учнівства з ме-тою виявлення їхніх інтересів, труднощів та побажань, намагати-ся організувати процес додаткової навчальної діяльності таким чином, щоб усі діти мали можливість відвідати ті гуртки, секції, факультативи, які їм насправді цікаві.

2.2. Уникати постановки у розкладі тематичних гуртків / фа-культативів («для дівчат» і «для хлопців») на один і той самий час, адже це позбавляє дітей можливості відвідати обидва та створює певну приховану гендерну спрямованість учнівської активності.

3. Дискримінаційна організація внутрішнього та зовнішнього простору школи виявилася: а) у відсутності пандусів, ліфтів, спо-вивальних столиків (для батьків, які ще мають немовлят), місць для паркування дитячих візочків, велосипедів, жіночих м’ячів у спортивних залах тощо; б) у відсотку зображень хлопців у візу-ально-інформаційному просторі, що часто значно переважає відсоток подібних зображень дівчат; або у зображеннях учнів-ства, що закріплюють стереотипні уявлення про типових жінку і чоловіка (докладніше про цей аспект – у главі 5 цього видання); в) у недостатній кількості жіночих туалетів.

Аудит зовнішнього простору шкіл засвідчив, що всі школи мали спортивні майданчики та пандуси біля головного входу до школи. Тільки 2 школи мали паркування для велосипедів, і лише 4 – достат-ньо ліхтарів для забезпечення суцільного освітлення території. У жодній зі шкіл не було велодоріжок, паркувань для дитячих візочків, сповивальних столиків, кімнати для батьків з дітьми.

Якщо ж звернути увагу на внутрішній простір, то тільки в од-ній з 8-ми шкіл були наявні пандуси у самій будівлі школи. У всіх закладах спортивні перевдягальні були позначені як роздільні для дівчат і хлопців, але тільки в одній школі працював душ з га-рячою водою.

Якщо говорити про спортивний інвентар, то спорт в аналізо-ваних школах виявився абсолютно чоловічою сферою: ніде не

99

було жіночих гандбольних та баскетбольних м’ячів, перекладин, брусів тощо, але всюди були футбольні м’ячі.

Окремим пунктом за спеціальною методикою досліджували-ся шкільні туалети. Було виявлено проблеми, пов’язані з невідпо-відністю між кількістю чоловічих і жіночих туалетів та реальною кількістю чоловіків і жінок, котрі ними користуються. У школах, що взяли участь в експерименті, на одну туалетну кабінку припа-дало в середньому 36 (!) жінок і тільки 6 чоловіків. Кількість жінок на один умивальник становила 32 (!) особи, а чоловіків – 5 осіб.

Така значна диспропорція може призводити до таких наслідків:● через надмірне навантаження на жіночі туалети (більша

кількість жінок і більша кількість часу, що потребують жінки у туалетах) частіше ламаються зливні бачки, крани, замки на две-рях, що потребує постійного ремонту, а значить і дофінансуван-ня, також збільшується неохайність використання туалетів, що спричиняє бруд, неприємний запах у приміщенні закладу;

● дівчата періодично (через черги до жіночих туалетів) ви-мушені користуватися паралельно чоловічим туалетом, що ство-рює незручності та стрес для всіх дітей;

● коротка перерва між заняттями не завжди дає можливість усім дівчатам повною мірою скористатися туалетом, що часто призводить до запізнень на уроки, має негативний влив на здо-ров’я та настрій як дітей, так і педагогів.

З огляду на вищесказане, творчі групи разом із командою експерименту виробили для своїх закладів такі рекомендації:

3.1. Варто приділити більше уваги створенню комфортних умов для навчання у школах усім групам, зокрема людям з інва-лідністю, як мінімум – побудувати пандуси всередині шкіл.

3.2. Цінність екологічного транспорту небезпідставно є топ-темою у світовому дискурсі, тому варто потурбуватись про встановлення паркувань для велосипедів.

3.3. Оскільки виявлено значний запит на створення в школах кімнат по догляду за дітьми учителів і вчительок, а також спови-вальних місць і місць паркування дитячих візочків, варто розгля-нути можливість їх створення. Це допоможе учителькам і вчите-лям, батькам, які мають дітей, знайти баланс між професійним і

100

сімейним життям, відчувати себе комфортно на робочому місці, підвищить ефективність роботи педагогічного колективу, покра-щить загальну психологічну атмосферу у школі.

3.4. Потрібно забезпечити постійну роботу душів з гарячою водою, адже це заохотить дітей активніше займатися спортом. Також варто запитати у дітей, чим би вони хотіли займатися на уроках фізичної культури, і, можливо, замовляти інвентар, вихо-дячи з їхніх побажань.

3.5. Замінити традиційні «дошки пошани» альтернативними варіантами відзначення досягнень дітей у різних сферах на-вчальної та позанавчальної діяльності. Варто відзначити, що впродовж аудиту у представників і представниць творчих груп виникло дуже багато ідей щодо того, як це можна організувати.

3.6. Необхідно вжити заходів, аби кількість жінок і чоловіків, дівчат і хлопців на одну туалетну кабінку і на один умивальник була приблизно однаковою.

3.7. Обов’язково організувати спільну для дівчат і хлопців кімнату для трудового навчання і дозволити дітям займатися разом, чи то буде приготування їжі, бісероплетіння, оригамі або столярна справа.

101

3.8. Дуже актуальною є необхідність проведення система-тичних тренінгів для майбутніх тренерів/-ок, які могли б і надалі здійснювати гендерний аудит закладів середньої освіти. Учасни-цями та учасниками таких тренінгів можуть стати вчительки та вчителі експериментальних шкіл.

Отже, гендерний аудит виявився продуктивним інструмен-том, і у межах можливої компетенції школи багато що зі сфор-мованих рекомендацій врахували. У подальшому було б цікаво здійснити повторний аудит тих же закладів – щоб дізнатися, які з рекомендацій були втілені в життя, а які ні і чому.

Якщо, шановна читачко чи шановний читачу, у вас виникне бажання здійснити гендерний аудит закладу освіти чи запропону-вати цю методологію колегам, радимо зробити три прості кроки:

1) ознайомтеся докладніше з усіма матеріалами за наведе-ними в цій главі посиланнями;

2) зберіть команду та опрацюйте разом таблиці, за потреби скоригуйте їх відповідно до особливостей свого закладу освіти;

3) за потреби зверніться за консультацією до команди екс-перименту за адресою: center.krona@gmail.com.

Ми з радістю підтримаємо Вас та розповімо про результати на наших ресурсах, а можливо – і в окремому виданні!

102

Не завжди успішні проекти обов’язково стають наслідком копіткого стратегічного планування і пропрацьовування. Буває так – ідея, що саме треба зробити «тут і зараз», виникає абсо-лютно випадково, як осяяння. І потрапляє «в яблучко»!

Тривав другий рік експерименту. Тренерська команда працюва-ла в офісі, плануючи черговий візит до експериментальних закладів і розмірковуючи вголос над тим, як отримати більший ефект при донесенні чудових меседжів проекту до вчительської аудиторії.

Уже тоді було зрозуміло – певну основу гендерної компетент-ності педагогів вже закладено. Ще б якось вивести цю пробле-матику на авансцену їхньої свідомості, дати відчути, що якраз в ній і «заховане» коріння багатьох соціальних проблем і негараздів нашого життя. І не тих, які «десь там далеко», а саме «тутешніх»...

– Бо коли ми на тренінгу говорили про гендер, ми ж фактич-но про самих себе говорили, – з чиїхось уст зірвалася та сама «магічна» і (як виявилося потім) доленосна фраза.

«... про себе...», «... щось про себе», «... говоримо про себе...» – не йшло з думки. Як раптом одразу декілька людей одночасно вигукнули:

Глава 8

Музей на колесах: крізь

тумани і стереотипи

103

– Створимо музей про себе! Так, усі знали цей слоган! Уже за хвилину пан Олег набирав

телефоном Тетяну Ісаєву – директорку Музею жіночої та гендер-ної історії (Gendermuseum).

– Це буде «бомба», розумієш! Навряд чи хтось з обласних шкіл поїде до Харкова дивитися «гендерний музей». Так може нехай «Магомет піде до гори»? Точніше, поїде. Усю логістику бе-ремо на себе, з тебе – тільки експонати і ти сама!

– Я згодна! – радісно приставши на пропозицію, сказала Тетяна. Потім замислилася на мить і додала: – Тільки самій буде важко з усім цим впоратися... Якщо Володя Карпов погодиться допомогти мені, а «КРОНА» відпустить цінного співробітника – ми це зробимо!

Ось так легко, завдяки буквально кільком фразам, і народив-ся проект «Музей на колесах», що став невід’ємною складовою експерименту. Він мав на меті за допомогою «суто музейних» (та й не тільки) методів по-справжньому занурити аудиторію в ген-дерну проблематику, унаочнити процеси гендерного конструю-вання, доповнити і посилити тренінгову частину проекту.

104

– Діти, хто має робити хатню роботу?– Мама, – протяжним хором відповідають діти.– А тато?– Тато гроші заробляє.– А хіба мама не заробляє гроші?– Заробляє, – відповідають діти. І в десяткові пар очей з’яв-

ляється вогник усвідомлення.– Чи справедливо це? Чи справедливо, що мама і гроші заро-

бляє, і хатню роботу робить?Цей діалог відбувався майже на кожній екскурсії з дітьми 4-6

класів. І щоразу ставало зрозумілим, що завдяки багаторічно-му досвіду Тетяни Ісаєвої у проведенні екскурсій експозиціями Музею було знайдено вдалу формулу, яка дозволяла доступною мовою говорити про складне.

– Розумієш, я не хочу нав’язувати, – ділиться з Володимиром Тетяна, поки вони завантажують в мікроавтобус коробки з ре-тельно відібраними для поїздки музейними експонатами. – Я вже маю досвід з попередніх проектів, коли після тренінгу на гендер-ні теми деякі люди підходили та питали: «Навіщо Ви нам це роз-повіли?! Що я тепер буду робити? Я тепер це відкрила для себе, я прийду додому, а в мене сім’я не захоче ці ідеї сприймати».

– Розумію, – киває він, завантажуючи в мікроавтобус валізу, на кришці якої красуються наліпки «Музей на колесах», – це ве-лика відповідальність.

– Так, ми працюємо з різними аудиторіями і ніколи не можемо передбачити всі ті обставини, в яких живе людина. А тут взагалі – діти! – продовжує Тетяна. – Вони живуть у сім’ях, в яких панують різні системи цінностей. Ось ми змінимо бачення дитини, а після екскурсії вона прийде додому і не знайде розуміння, підтримки у батьків, а в гіршому випадку може зіткнутися і з образами, і навіть насильством!

Ранок... Місто ще спить, і тільки поодинокі автівки проїжджа-ють повз, поки Володя з водієм закінчують вантажити експонати.

Подорож почалася. Машина ковзає вулицями міста. Їдуть мовчки, обмірковуючи власне усвідомлення відповідальності й відсутності простих рішень. Але є розуміння того, що гендерне

105

конструювання відбувається постійно, суспільство і культура тран-слюють смисли і цінності, визначають тренди – і Володимир з Те-тяною не єдині, хто так чи інакше можуть вплинути на бачення оточуючих. Вони з усіх сил намагатимуться нічого не нав’язувати. Екскурсії будуватимуться на діалозі, це будуть питання й відпо-віді, реальні факти та можливість кожного і кожної (дітей та їхніх тат і мам, вчительства та обслуговуючого персоналу школи) са-мостійно відповісти на поставлені запитання.

Машина виїжджає за місто і на трасі потрапляє в дуже щіль-ний туман.

– «Пощастило», – зауважив водій. – Скільки їжджу, а такий туман нечасто трапляється...

Цей туман так природно вплівся до думок Володимира про відповідальність, що всю подальшу дорогу, поки водій крізь «мо-локо» дбайливо віз усіх у пункт призначення, він розміркову-вав про долю людей і про те, як час і місце народження, стать і соціальне походження впливають на їхні життєві траєкторії. Про те, як прихильність до певних ідей визначає все життя, і як

106

буквально одне слово або образ може це життя перевернути. І поки він думав про все це, дивився на зустрічні машини, що виринали з туману, перед його внутрішнім поглядом проплива-ли образи з мультфільму «Їжачок у тумані». А ще звучали сло-ва Лиса до Маленького Принца: «Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив».

І у цьому тумані поки що було зовсім незрозуміло, як їх зу-стрінуть у школах, чи доведеться вносити зміни в концепцію екс-курсії й найголовніше – як усе це сприйматимуть діти.

Але ось нарешті визирнуло сонце, майже засліпило всіх і зробило навколишній туман вигадливо підсвіченим та іскристим. А згодом і зовсім – розігнало його, а разом з ним – і ті думки. Вийшовши із задуми, він побачив, що «Музей на колесах» вже наближається до школи, а Тетяна захоплено розмовляє з водієм про гендерну чутливість.

У школі чекали. Відчуваючи, що вже набили руку в заван-тажувально-розвантажувальних роботах, Володимир з Тетяною

107

занесли музейні цінності до класу і почали збирати виїзну експо-зицію. У разі необхідності, вчителька та кілька дітей, які зустріли «Музей на колесах» біля школи, були готові допомогти, але Во-лодя з Тетяною розуміли, що на них чекає не просто механічна робота з розкладання різноманітних експонатів. У кожного з цих експонатів має бути своє місце, і за годину до початку екскур-сії потрібно було перетворити звичайний клас на продуманий до дрібниць музейний зал. Під зацікавленими поглядами вони поча-ли розпаковувати пакунки й валізу.

А подивитися тут було на що.Довоєнні плакати, альбом зі світлинами фотопроекту «Бути

батьком це…», арт-проекти «Гендер в малюнках», «Батьківство це...», «Жінки в армії», набір дитячих малюнків «Гендер очима дітей», панорама «Жіноча кімната», глобус, дитячі ляльки, ро-жеве й золотисте жіноче взуття на високих підборах, українські та шведські дитячі книжки, примус, рубель і скалка, каструля і багато іншого. Усі ці експонати збиралися впродовж 10 років. Одні з них привезли та передали у подарунок гості музею з різ-них куточків України та світу, інші були розроблені та виготовлені самостійно: зокрема, панорами соціальних ролей жінок та чоло-віків у різні історичні часи – від первіснообщинного ладу до су-часності. Саме з них починається діалог про місце та ролі жінок та чоловіків у суспільстві, про міфи, що існують у свідомості лю-дей, про сторінки історії, яких нема у підручниках та довідниках.

Одна з учительок зважилася і запитала Тетяну про привезе-ну колекцію.

– Що ви, що ви! – посміхнулася Тетяна, встановлюючи при-мус на тлі панорами. – Звичайно, це не вся колекція музею, а лише її мала частина. Тут те, що ми фізично змогли привезти. Взяти хоча б «Жіночу кімнату» (вона показала на панораму) – транспортувати всі її елементи було б дуже складно: щось дуже громіздке, а щось можна легко пошкодити, тому вирішили зро-бити її фотографію, зібрати лише деякі її складові і представити все разом у вигляді ось такої мобільної панорами. Та й не по-трібно везти весь музей! – захоплено продовжувала Тетяна. Було видно, що про улюблену справу вона могла розповідати скільки

108

завгодно. – У нас стільки експонатів, що і дня не вистачило б роз-повісти про всі. А ми зібрали тут ті, про які можна зробити зв’язну і цікаву розповідь для півгодинної екскурсії для наших найменших відвідувачів та відвідувачок, – говорила вона, розкладаючи дитячі малюнки, шведські книги, глобус та інші речі на партах, які стали за музейні вітрини.

– А ось там, – директорка вже двох музеїв (звичайного та на «колесах») показала на ширму, яка тимчасово була схована під скатертиною, – у нас експозиція «Тортури, що створило люд-ство для жінок». Її ми будемо показувати найстаршим. І... (вона на мить замислилася), можливо, учнівству середніх класів, якщо зрозуміємо, що їхній рівень і готовність дозволять говорити про такі непрості речі...

Далі все відбувалося, як у кіно. Тільки-но Володимир з Тетя-ною встигли вибрати місце і встановити останній експонат, до-сягши бажаної гармонії і загального враження від усієї колекції, як двері відчинилися, і в клас зазирнула віце-директорка:

– Скажіть, будь ласка, ви вже готові? У нас клас на підході.– Готові, – перезирнулися Тетяна з Володею.Уже наступної миті двері відчинилися, і до «Музею на коле-

сах» зайшла перша група. Екскурсія розпочалася!Усе закрутилося й замиготіло, як у калейдоскопі. Поки Воло-

димир з фотоапаратом вишукував вдалі ракурси і фотографував Тетяну з експонатами та здивовані, зацікавлені, усміхнені облич-чя дітей, пролітали 20 хвилин, відведені на кожен клас початкової школи. Групи змінювали одна одну, вже заходили середні і стар-ші класи, на екскурсію для яких було відведено 30-40 хвилин.

Показуючи дітям четвертого класу шведську книгу про прин-цесу, яка сама для себе вирішувала, чим вона хоче займатися, – подорожувати, грати в хокей, боротися з драконом і рятувати принца, – Тетяна почула сміх дітей і їх протяжний хор:

– Усе-е-е навпаки-и-и!У цей, і наступні дні Тетяна майже щоразу стикалася

саме з такою реакцією молодших класів і на шведську принцесу, і на книжку, в якій тато прибирав кімнату, і на запитання: «Діти, хто має робити хатню роботу?».

109

Схожі реакції були і в учнівства старших класів, тільки запи-тання для них були трохи інші.

– Як ти? – підійшов Володимир до Тетяни, вловивши момент, коли завершилася чергова екскурсія, і за групою зачинилися двері.

– Нормально, – відповіла вона.

Вони з розумінням посміхнулися. Йде робота – напружена, яка вимагає повної концентрації, з перервами по 2-3 хвилини між екскурсіями, так, що наприкінці дня у Тетяни вже сідає голос. Але фізична втома – лише частина випробувань, найголовніше – від-чувати аудиторію, адже вони – не агітаційна бригада, вони роз-повідають та дискутують. А класи, що приходять до них – дійс-но дуже різні. У деяких начебто від початку «розлиті» внутрішні настороженість і недовіра. Одні слухають, мовчать і також мовч-ки, нічого не перепитуючи, йдуть, коли екскурсія закінчується.

«Під час відвідин музею вразило порівняння жіночої домашньої

роботи з вишивкою білою гладдю на білому полотні – робота важка,

копітка і дуже делікатна, але на відстані її не видно, а тому мало

хто її цінує належно. У душі виникла буря емоцій

і бажання щось змінити в житті жінок.»

110

Інші – сміються, іноді відпускають їдкі коментарі, в дискусію не вступають і теж ідуть. Однак зустрічаються й ті, хто охоче спере-чаються, наводять власні аргументи, прислухаються до Тетяни-них. Часто траплялося так, що екскурсія закінчилася, а частина дітей все не хоче йти – вони розглядають експонати, підходять і ставлять уточнюючі запитання. Зустрічалися і такі класи, де біль-шість дітей від початку з повним розумінням сприймали екскур-сію та, судячи з запитань і коментарів під час дискусії, були дуже гендерночутливими.

До класу увійшла віце-директорка і запросила на обід, під час якого відбулася цікава розмова. Обговорюючи приїзд, музей і тему гендеру в цілому, торкнулися теми стереотипів.

– Зазвичай я ставлю три запитання, – сказала Тетяна. – Пер-ше: хто погоджується з тим, що в сучасному світі жінка може заробляти грошей більше, ніж чоловік? Друге: хто погоджуєть-ся з тим, щоб у вашій сім’ї дружина заробляла більше, ніж чоло-вік? І третє… Хто може гарантувати вам, що одного разу одру-жившись, ви проживете все життя разом? І зазвичай, якщо у від-повідь на перше є підняті руки, то вже на друге їх майже немає…

111

– Ну, не може такого бути, я просто не можу в це повірити! – емоційно відповіла віце-директорка.

– Може, – впевнено сказала Тетяна. – І нащо далеко ходити за прикладами? Давайте я на наступній екскурсії при вас постав-лю ці запитання старшокласницям. Ви самі побачите, якими бу-дуть відповіді.

Розпочалася нова серія екскурсій вже для старших класів, викладацького складу та інших працівниць/-ків школи. Ці екс-курсії були більш тривалими, Тетяна докладно розповідала про соціально-економічні формації, про ту саму подію в першій поло-вині XX століття, яка стала причиною значного прогресу і тран-сформації у становищі й правах жінок. Учнівство старших класів та педагоги зацікавлено розглядали серію радянських плакатів періоду між Громадянською і Другою світовою війнами, на яких пропаганда зображувала жінок аж ніяк не слабкими / ніжними / граціозними, а такими, що йдуть в авіацію, «піднімають» госпо-дарство, зруйноване під час війни, а ще – будівельницями, трак-тористками... На цих та інших прикладах слухачам та слухачкам ставали більш зрозумілими принципи гендерного конструюван-ня та маніпуляцій, коли, незалежно від біологічної статі, держава розглядає своїх громадян і громадянок лише як людські ресурси і керується принципом: не держава для людини, а людина для держави. Коли потрібно було заповнити демографічний провал, що виник як результат війни, голоду і репресій, – жінок закли-кали народжувати якомога більше дітей. Не вистачало робочих рук для керування трактором або поїздом – до жінок звучали відповідні заклики. Задумливі і трохи притихлі, уже без колишніх усмішок, дивилися на одну з фотографій у книзі «Міжнародний жіночий день – і100рія у фотографіях», де були зображені мо-лоді, дуже схожі на хлопців, коротко стрижені дівчата у військо-вій формі – жіночий батальйон смерті під командуванням Марії Бочкарьової. А ще – на надщерблений євро, що символізує, на-скільки менше, ніж чоловіки, отримують жінки у всьому світі за виконання аналогічної роботи.

І тут Тетяна поставила ті ж самі запитання, які так зачепили віце-директорку під час обіду.

112

– Як ви вважаєте, – запитала вона старшокласниць, – чи може жінка заробляти в сучасному світі більше, ніж чоловік?

– Так! – відповіли дівчата.– Чи погоджуєтесь ви, що у вашій конкретній родині жінка

може заробляти більше, ніж чоловік? – поставила друге запитан-ня Тетяна.

І жодна з них не відповіла на нього схвально. Віце-директор-ка була вражена.

– Як так?! – зверталася вона до старшокласниць. – Невже ви не розумієте, що світ змінився? Що при всьому бажанні немож-ливо усе життя прожити за чоловіком, як за кам’яною стіною! Що зараз він може бути поруч і всім забезпечувати, а завтра, не дай Боже, втратити роботу, кинути, захворіти або ... загинути на війні...

– Ми не наполягаємо на тому, що всі повинні ставати бізнес-ле-ді, – додала Тетяна. – Але в сучасному світі вже стає нормою, коли жінка самостійна у багатьох питаннях і здатна сама себе забезпе-чувати, працювати там, де їй хочеться, здобувати освіту і розви-ватися, не зациклюючись лише на якнайшвидшому заміжжі, яке в попередні століття було запорукою виживання. Сьогодні світ змі-нюється, і дуже швидко. Це не означає, що жінки мають перетво-ритися на чоловіків, – посміхнулася вона. – Просто люди стали розуміти, що їм не потрібно залежати від чужої думки, застарілих норм та правил. І бути вольовою і успішною або ніжною та не претендувати на лідерство – вибір виключно ваш. Ба більше – ці якості можна чергувати хоч щодня! Саме в такому суспільстві у людей з’являється вільний вибір і можливість щасливо жити без страху бути, скажімо, відкинутою тільки через те, що отримуєте більше грошей, ніж потенційний чоловік, і не боятися, що держа-ва вторгнеться в особисте життя – диктуючи, чи має жінка право на власне тіло, коли прагне зробити аборт, або заборонятиме і переслідуватиме за це.

Одним з найбільш вражаючих експонатів «Музею на коле-сах» виявився стенд «Тортури, що придумало людство для жі-нок», який показували педагогам, дітям старших класів, а в дея-ких випадках і їх молодших колегам. Присвячений контролю над жіночою тілесністю і сексуальністю, він незмінно привертав до

113

себе увагу. Завдяки поясненням Тетяни, аудиторія відкривала для себе весь жах традицій, деякі з яких практикуються і донині. Кор-сети, пояси вірності, китайське бинтування ніг, обряд спалення вдів в Індії, жіноче обрізання... Знайомство з практиками, що ча-сто призводять до каліцтва жіночого тіла, дозволяло по-новому поглянути і на такі знайомі й порівняно безпечні речі, як жіноче взуття на високих підборах, макіяж, що підкреслюють гендерну належність. Виходило, що завдяки «гендерним окулярам» з’яв-ляється здатність бачити несправедливість там, де раніше вона була непомітною.

Про що б не говорили під час екскурсії – про операції, що ка-лічать тіло, про нерівність в оплаті праці, домашнє насильство – кожного разу ставилося запитання – а чи справедливо це? І хіба не це запитання має звучати в шкільних стінах, допомагаючи ді-тям оцінювати навколишній світ і критично ставитися до існую-чих культурних норм?

Одна за одною екскурсійні групи виходять з «музейного залу». Хтось мовчки, і по їхніх обличчях неможливо сказати, з якими думками вони продовжують свій день, чи замислилися про щось, усвідомили? А хтось підходить і щиро дякує.

114

115

Тетяну дуже зворушило, коли наприкінці екскурсії для дорос-лих до неї підійшла жінка старшого віку і сказала: «Дякую вам за те, що про це розказуєте. Я прожила життя, і весь час стискала-ся саме з тим, про що ви розповідали...».

Тетяна і Володимир дуже втомлені, але, дивлячись на своїх відвідувачів і відвідувачок, дуже пишаються сьогоднішньою ро-ботою.

Ось дівчатка і хлопчики з молодшої школи з цікавістю роз-глядають експонати і фотографують їх на свої телефони; ось дівчина старшого класу задумливо гортає книгу про винаходи, зроблені жінками; а ось дівчатка – після завершення екскурсії і слів Тетяни про те, що всі охочі можуть залишити свої відгу-ки в спеціальній книзі, рушили було до виходу, але одна з них (можливо, подолавши внутрішні сумніви і сором’язливість) різко розвернулася, а за нею і її подруги, і ось вони вже пишуть про свої враження. Не тільки діти і педагоги, а й персонал їдальні, прибиральниці теж приходили слухати і теж в задумі стояли пе-ред експозицією «Тортури»; в одній зі шкіл завдяки розвішаним оголошенням, були і тата, і бабусі.

І тому, коли вперше в цей день двері не відкрились, щоб впу-стити нову групу, і екскурсії завершилися – стало трохи сумно. Збираючи експонати у коробки, Володя з Тетяною ділилися вра-женнями, і щоб трохи приглушити цей смуток – згадували все, що відбувалося з ними в ці дні кумедного.

– А пам’ятаєш, – розсміялася Тетяна, – як я забула, чи роз-повідала я вже про це групі, чи це було на попередній екскурсії?

– І шукала мене очима, щоб я підказав, – Володимир розсмі-явся і закивав головою, – але я сам нічого не міг згадати – так швидко групи змінювали одна одну, що реально все зливалося в одну екскурсію!

Вони дбайливо вкладали ляльок до валізи і збирали «Жіночу кімнату».

– А як ти «загубила» шведський сантиметр, яким так дорожиш, встигла засмутитися, а потім знайшла його у себе в кишені!

– Так, – зніяковіло, але з полегшенням зітхнула Тетяна.– І скляну «скелю» у нас відвідувачки шукали і, здається, були

116

трохи розчаровані, коли не знайшли. А все через те, що пере-плутали і не так прочитали слова про «скляну стелю» у нашому анонсі.

Тепло попрощавшись зі школою, завантажили речі в машину і поїхали до Харкова. Дивно, але, як і вранці, знову їхали в ту-мані. Стомлені, але щасливі повертались додому. Вогні машини висвічували маленький острівець світла посеред вечірньої імли і туману.

Раптом Тетяна повернулася до Володимира і озвучила те, про що вони вже якийсь час думали:

– А чи поїдемо ми з тобою ще?– Однозначно, – без вагань відповів він.– Так, поїдемо, – тихо, але впевнено підтвердила Тетяна.Якщо пощастить, то поїдемо по всій Україні.І далі.Далі буде…

117

Будь-який експеримент – це, зокрема, і науковий проект. От і в освітньому експерименті була яскраво виражена дослідницька складова. У цій главі йтиметься про її соціологічний компонент, що супроводжував нашу роботу від початку і до власне фінішу проекту.

Три самостійні дослідження – ось соціологічна «начинка» експерименту. Перші два присвячувалися вивченню гендерних стереотипів учительства (двічі за тим самим інструментарієм – «вхід» у 2015-му і «вихід» у 2018-му – для виявлення динаміки), а також уявлень учнівства й педагогів про усталені в суспільстві гендерні ролі, зокрема, пов’язані із оплачуваною роботою та хат-німи обов’язками (2016). Докладно з результатами цих двох до-сліджень можна ознайомитися в інших публікаціях1.

1 1. Олег Марущенко Де чиє місце: уявлення та реальний досвід гендерованої праці учнівства сучасної школи. // Гендерний журнал «Я». – 2016 . – № 1. – С. 16-19. –

http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/14047. 2. Марущенко О.А. Гендерні стереотипи вчительства сучасної української школи:

Глава 9

Соціологічна «начинка»

експериментальної «випічки»

118

Третє – це фінальне опитування педагогів з метою оцінюван-ня освітнього експерименту як такого (2018).

Оскільки ця книга власне про експеримент та його результа-тивність, зрозуміло, що найбільше нас цікавить саме останнє до-слідження. А оскільки ефективність проекту безпосередньо пов’я-зана з подоланням гендерних стереотипів учительства, звернемо-ся і до підсумків того дослідження, що двічі з інтервалом у 3 роки «фіксувало» ступінь стереотипності вчительського світогляду. У будь-якому разі, усе, що представлено у цій главі, – лише вибра-ні дослідницькі дані.

Цілком зрозуміло, що оцінити експеримент ми запропонува-ли під час останнього візиту до шкіл. Нас цікавили як загальні оцінки і враження, так і думки щодо тих чи інших етапів і заходів кількарічного проекту. Усього за напівстандартизованою фор-мою було опитано 164 особи (використовувалася так звана су-цільна вибірка – участь у дослідженні взяли усі педагоги, які в день нашого приїзду були присутніми на робочих місцях).

Від школи до школи оцінки респонденток/-ів виявилися по-дібними. Хоча одна цікава закономірність щодо відмінностей у думках була виявлена: чим більш успішним, як нам самим здава-лося, був заклад за результатами спільної роботи та рівнем залу-ченості педагогів до заходів експерименту, тим більш високими були й оцінки.

Зокрема, вчителькам/-лям було запропоновано, використо-вуючи десятибальну шкалу, оцінити експеримент за п’ятьма критеріями (див. рис. 1): оцінювалася і змістовність та актуаль-ність того, що відбулося за ці роки, і зрозумілість основних ідей, і практична застосовність отриманих знань, і, звісно, якість робо-ти експертної команди.

соціологічний аналіз. // Гендерна парадигма освітнього простору / За заг. ред. Доро-ніної Т.О. – Кривий Ріг : ВЦ КПІ ДВНЗ «КНУ». – 2015. – Вип. 2. – С. 88-95 –

http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/10396. 3. Олег Марущенко Гендерні стереотипи шкільних педагогів у розрізі міста і села. // Гендерний журнал «Я» – 2015. – № 2 – С. 30-31. –

http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/10397.

119

Саме за останнім пунктом загальна середня оцінка виявила-ся найвищою – 9,4 з 10 можливих (уклінно дякуємо, ми дуже ста-ралися і завжди викладалися наповну!). Найнижчі оцінки респон-денти/-ки «виставили» за корисність і практичну застосовність отриманих знань (8,1), і для гендерних просвітницьких заходів це, до речі, є повторюваним «симптомом». Хоча невисокою ця оцінка здається лише на тлі інших: чесно кажучи, не пригадуємо, коли і де бачили настільки оптимістичні оцінки щодо можливості практично застосувати отримані «гендерні знання». Тобто, на-справді саме цей показник команда проекту вважає приводом для гордості. Оцінки, отримані від педагогів за трьома іншими критеріями, нас також цілком задовольнили.

Більше простору для роздумів надав інший блок анкети, де було необхідно погодитися або не погодитися із переліком за-пропонованих 8 тверджень. Звертаємо увагу на те, що на ри-сунку 2 відображені тільки «крайні точки» – цілковита згода або цілковита незгода (відсотки за варіантами відповіді «Частково погоджуюся» і «Важко відповісти» не візуалізовані).

9,4

8,1

8,3

8,6

8,8

7 7,5 8 8,5 9 9,5

Якість роботи експертної команди

Корисність, практична застосовність отриманих знань

Актуальність, важливість тематики експерименту

Зрозумілість основних ідей експерименту

Змістовність експерименту, його заходів

Рис. 1. Оцінка експерименту за критеріями(1 – мінімальна, 10 – максимальна)

120

Більшість респонденток/-ів (60,6 %) однозначно погодилися з тим, що експеримент торкнувся надважливої, з точки зору май-бутнього наших дітей, теми, і це насправді рекордний показник «абсолютної згоди» (протилежну позицію незгоди виявили лише 2,4 % опитаних)!

Повністю підтримують основні ідеї та меседжі проекту 42,5 % учасниць/-ків – відсоток, який дуже тішить (на протилежній по-зиції – лише 1,6 %). А от по-справжньому розбирається в пи-таннях, піднятих експериментом, лише кожна четверта опитана нами особа, але і це, насправді, додає чимало оптимізму.

У будь-якому разі, 63,8 % осіб, які взяли участь у дослідженні, не погоджуються з тим, що марно витрачали час, коли брали участь у заходах експерименту! Відповідно, відсоток тих, хто таки жалку-ють про витрачений час, є у багато разів меншим (лише 5,5 %).

Але що саме позитивного привніс експеримент? 31,5 % рес-понденток/-ів зазначили, що на краще змінився сам їхній заклад

5,5

28,3

31,5

60,6

31,5

20,5

42,5

26

63,8

7,1

9,4

2,4

5,5

11,8

1,6

0,8

0 20 40 60 80

Беручи участь у заходах експерименту, марно витрачав/-ла час

Відкрити в нашій школі гендерний центр – це було б дуже важливо і корисно

Я хочу розвивати власну гендерну чутливість і надалі

Експеримент торкнувся теми, яка є важливою для майбутнього наших дітей

У результаті участі в експерименті наша школа змінилася на краще

У результаті участі в експерименті у моєму особистому житті відбулися позитивні зміни

Я підтримую основні ідеї, меседжі експерименту

Я вважаю, що вже розбираюся в тих питаннях, яких торкався експеримент

Рис. 2. Цілковита згода і цілковита незгода із запропонованими твердженнями (%)

Незгода

Згода

121

освіти. 20,5 % опитаних взагалі посилаються на позитивні змі-ни в особистому житті, хоча проект не ставив собі це за мету (щоправда, зізнаємося: вірогідність саме таких змін ми вважали доволі високою).

Експеримент завершився, а що буде далі? Чи можливе «жит-тя після...»? Як виявилося, так: хотів/-ла б і надалі розвивати влас-ну гендерну чутливість майже кожна третя опитана в рамках дослідження особа (незгодна із такою перспективою приблиз-но кожна одинадцята). З тим, що важливим і корисним кроком стало б відкриття у школі гендерного центру, погоджуються 28,3 % респондентів/-ок!

Таким чином, результати дослідження вказали не тільки на високі оцінки експериментальної діяльності як такої, а й зак-центували увагу на певних зрушеннях у світогляді вчительства. Остаточно підтвердити або спростувати такі зміни мало більш глибоке дослідження гендерних стереотипів вчительства, що, повторимо, проводилося за тим самим інструментарієм двічі – під час першого і останнього візитів до закладів освіти. За напів-стандартизованою формою у 2015-му році ми опитали 221 пе-дагога, три роки потому в дослідженні взяли участь 164 особи (в обох випадках застосовувалася суцільна вибірка). Наступні три рисунки та усі описані дані ілюструють світоглядні зміни, що від-булися з педагогами в період між двома дослідженнями.

Так, на рисунку 3 представлені дані більш загального ха-рактеру, що стосуються звички «розкладати» усе на світі на дві «шухлядки» – «чоловічу» і «жіночу».

Отже, чи існують «жіночі» та «чоловічі» професії, домаш-ні обов’язки, види спорту і навіть шкільні предмети? Значна кількість опитаних відповіли негативно або їм було складно ви-значитися з відповіддю (ці обидва випадки на рисунку 3 не ві-зуалізовані). Натомість чимало педагогів відповіли ствердно, але втішає, що відсоток тих, хто обстоюють такі позиції, значно зменшився за 3 роки експериментальної роботи, що особливо помітно відносно гендерного розподілу домашніх обов’язків (від-повідний відсоток знизився приблизно у 2,5 рази) і спорті (відсо-ток зменшився майже у 2 рази).

122

Візьмімо, як приклад, також конкретні види спорту, щодо яких вчительство експериментальних шкіл висловлювало свою думку. Якщо 2015-го року, наприклад, футбол майже однознач-но був віднесений до «чоловічих» (72,4 %), а, скажімо, художня гімнастика, без сумніву, до «жіночих» (69,2 %), то 2018-го року стереотипні погляди щодо цих двох видів спорту вже не були на-стільки домінуючими (46,3 % і 55,2 % відповідно).

А от щодо, наприклад, шкільних предметів, то і 2015-го року небагато педагогів (12,2 %) підтримували ідею про їх ген-дерну «приналежність», а на момент завершення експерименту ця цифра скоротилася ще десь на третину. Це простежується і в блоці про конкретні предмети, щодо гендерної «приналежності» яких ми запитували вчительство: так, скажімо, якщо на початку експерименту майже кожний третій педагог (32,1 %) вважав ін-форматику суто «чоловічим» предметом, то наприкінці спільної

17,2

21,3

27,6

12,211,2

8,2

14,1

8,9

0

5

10

15

20

25

30

Є «чоловічі» та «жіночі» професії

Є «чоловічі» та «жіночі» домашні

обов'язки

Є «чоловічі» та «жіночі» види

спорту

Є «чоловічі» та «жіночі» шкільні

предмети

Рис. 3. Рівень підтримки гендерної сегрегації (%)

20152018

123

кількарічної роботи рівень «підтримки» такої позиції скоротився вчетверо (до 8,2 %).

Дослідження продемонструвало і значне скорочення від-сотка вчительства, якому притаманні стереотипи щодо осо-бистісних рис і якостей хлопчиків і дівчаток. Так, наприклад, якщо на початку проекту 59,3 % респонденток/-ів вважали, що сміливість – це риса, яка «пасує» лише хлопчикам, то під час фі-нального «заміру» відсоток по цьому ж пункту дорівнював 39,6. Так само щодо «закріпленості» за хлопчиками раціонального складу розуму: 2015-ий рік – 30,3 % «підтримки», 2018-ий рік – майже вдвічі менше (16,4 %).

Аналогічну тенденцію спостерігаємо і щодо традиційно «ді-вчачих» рис: наприклад, із тим, що дівчаткам «властива» покір-ність, на початку експерименту погоджувалося 58,4 % респон-денток/-ів, а «на фініші» проекту відповідний показник скоротив-ся до 38 %. Якщо 2015-го року у емоційність як виключно «жі-ночу» рису вірило 47,6 % опитаних осіб, то 2018-го року рівень «підтримки» такої ідеї значно знизився (27,6 %).

Наступний блок запитань (див. рис. 4) пов’язаний з уявлен-нями педагогів про гендерну «прив’язку» обов’язків, що вико-нуються під час шкільних чергувань. Це теж важливий маркер стереотипності світогляду вчительства, адже є певною проекці-єю уявлень про гендерний розподіл праці на внутрішньошкільні

«Ці знання та навички стають поступово не набутими,

а безумовними рефлексами, змінюючи не звички, а передусім мислення та світосприйняття.»

124

традиції та ієрархії. Звертаємо увагу, що на рисунку 4 не пред-ставлені думки тих, хто вважають, що певні обов’язки однако-во «пасують» і дівчаткам, і хлопчикам, а також позиції усіх, кому складно було відповісти на це запитання.

2015-го року найбільш «жіночими» були названі ті обов’язки, що продовжують традиційні (як правило, хатні) «жіночі» ролі та не пов’язані зі значним фізичним навантаженням: поливання кві-тів, витирання пилу, догляд за клумбами, підмітання. Натомість види роботи, які пов’язують із певною владою, авторитетом чи з використанням фізичної сили, були віднесені до «чоловічих»: на-приклад, відкриття вхідних воріт, винесення сміття, чергування в коридорах.

Але якщо порівняти ті дані з більш «свіжими», то за всіма представленими показниками побачимо позитивну динаміку: за 3 роки участі навчальних закладів у експерименті відсоток «під-тримки» гендерного стереотипного розподілу обов’язків в рам-

43,4

35,3

15,8

28,1

17,911,9

2,29

24

74,2

19,9

54,3

3

41,8

3,7

23,1

0

10

20

30

40

50

60

70

80

Поливання квітів

Витирання пилу

Підмітання Догляд за клумбами

Чергування в коридорах

Відкриття вхідних

воріт

Прибирання шкільної території

Винесення сміття

Рис. 4. Обов`язки в рамках шкільних чергувань, що повинні бути закріплені за дівчатками і хлопчиками (%)

За дівчатками – 2015За дівчатками – 2018За хлопчиками – 2015За хлопчиками – 2018

125

ках шкільних чергувань значно (у рази!) скоротився. Особливо вражає трансформація поглядів за такими показниками, як по-ливання квітів і витирання пилу, чергування в коридорах і вине-сення сміття.

Щодо двох інших видів обов’язків, які не представлені на рис. 4, спостерігаємо домінування егалітарних уявлень (тобто, певна робота вважається прийнятною та під силу особам обох статей). Так, якщо 2015-го року «миття підлоги» вважали «під-ходящим» і дівчаткам, і хлопчикам 79,6 % опитаних, то 2018-го року аналогічний відсоток дорівнював вже 93,3. Те саме спосте-рігаємо і щодо чергування у їдальні: наявний «приріст» з 81,9 % до 94,8 %.

Тенденція зменшення рівня стереотипності зафіксована і щодо роботи у «великому світі» – уявлень педагогів про «підходящі» для чоловіків і жінок професії. Так, наприклад, якщо «військово-зобов’язаний» і «програміст» на початку експериментальної робо-ти – це майже без варіантів «чоловічі» професії (81,9 % і 55,2 % відповідно), то наприкінці проекту категоричність була вже значно меншою (52,2 % і 33,6 % відповідно). Те саме бачимо і щодо низки «жіночих» професій: «бібліотекарка» – 2015-ий рік – 73,3 %, 2018-ий рік – 45,5 %; «гувернант, няня» – 2015-ий рік – 83,3 %, 2018-ий рік – 64,2 %. Цікаво, що вчительська професія майже одностайно була віднесена до таких, що однаково «пасують» особам обох статей, і за 3 роки педагоги лише утвердилися у такому баченні (2015-ий рік – 90,0 %, 2018-ий рік – 93,3 %).

«Під час експерименту колектив у нашій школі став

дружнішим, відвертішим, і я цим задоволена.»

126

Іще один важливий блок анкети був присвячений переліку з 6 тверджень (див. рис. 5), з якими педагоги мали погодитися або не погодитися (відсотки за варіантом відповіді «Важко від-повісти» не візуалізовані) і які стосувалися сприйняття вчитель-ством різних аспектів нашого життя.

Як бачимо, вчительство «зразка» 2018-го року ще не дуже готове «зняти» з чоловіка функцію «гаманця», проте все менше підтримує жіночу слабкість і все більше готове визнати за жінкою право на ініціативність у романтичних взаєминах. І якщо під час першого «заміру» кожний другий педагог підтримував ідею, що головне призначення жінки – своєрідна «Kinder-Küche-Kirche»2, то цього разу таку ж позицію висловили менше третини опитаних.

2 У перекладі з німецької: діти, кухня, церква.

50,7

70,1

38 39,4 43,4

81,9

29,9

48,5

24,6 24,629,1

58,2

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

Головне призначення жінки – бути

хорошою дружиною,

матір'ю, хазяйкою

Чоловік повинен багато

заробляти для утримання

родини

Жінки слабші за чоловіків

У романтичних

взаєминах ініціатива має

бути за чоловіком

Тільки дівчата можуть

носити довге волосся

Різні нормативи для

хлопчиків і дівчаток на

фізкультурі –це правильно

Рис. 5. Згода з твердженнями (%)

2015 2018

127

Окрема тема – це 2 твердження, що стосуються стереотипів про довжину волосся і нормативи з фізкультури. Позитивна динамі-ка спостерігається в обох випадках: у першому зниження відсотка «підтримки» є не настільки значним (з 43,4 % 2015-го року до 29,1 % 2018-го року ). А от з нормативами ситуація інакша: 81,9 % – просто «космічний» – відсоток педагогів погоджувалися 2015-го року з твердженням про те, що нормативи з фізичної культури мають бути прив’язані до статі. Команда експерименту увесь цей час намагалася переконати: прив’язка має бути, але не до статі, а до рівня фізичного розвитку дітей, їхніх можливостей і прагнень, бо за своїми фізичними даними всі вони є різними, а школа має піклуватися, передусім, про здоров’я кожної дитини, підхід має бути більш індивідуальним. Здається, декого переконали, адже відповідний відсоток при «замірі» 2018-го року знизився до 58,2, і це вважаємо важливим досягненням.

Окремо зазначимо, що за часи проведення освітнього екс-перименту дещо зріс і без того великий відсоток тих, хто вва-жають, що в кожній сім’ї має бути рівноправ’я: 2015-го року цю позицію обіймало 78,7 % опитаних, а 3 роки потому показник дорівнює 90,3!

Якщо підсумувати усе, що викладено в цій главі, можна од-

нозначно висновкувати – експеримент таки змінив світогляд учи-тельства у сторону зменшення стереотипності! Ми свідомі того, що при опитуванні завжди є певний ризик отримати від респон-денток/-ів соціально очікувані відповіді, бо всі учасниці/-ки до-слідження розуміють контекст – хто і з якою метою з ними кому-нікує. Але такий ризик існував не тільки під час фінального «по-льового» етапу наприкінці експерименту, а і тоді, 2015-го, коли судження педагогів були куди більш стереотипними...

Ні, світоглядні зміни очевидні, і вони суттєві. До того ж, дослід-ницькі дані лише вторять записам у вчительських щоденниках, а також підтверджують особисті спостереження команди проекту.

P.S. На підтвердження останньої тези наведемо результати не-соціологічного, але вкрай показового «заміру» – так звану «хмару

128

слів». У наш останній візит ми попросили всіх присутніх педагогів упродовж 7-10 секунд написати на окремих маленьких аркушах лише по одному слову, з яким у них асоціюється експеримент. По-тім ми узагальнили ці записи, а спеціальна програма вибудувала відповідну «хмаринку»: кожне конкретне слово тут тим більше за розміром, чим частіше воно траплялося на вчительських аркушах.

Ця «хмаринка» – символічний відбиток нової свідомості, зміне-ного вчительського світогляду. Вчитайтесь у неї.

Два слова є ключем до нашої впевненості в результативності експерименту – «рівність» і «діти». Кращої комбінації годі й бажати...

129

***

Тиждень добігав кінця. Школа жила своїм звичайним життям.Секретарка Ельвіра Леонідівна посміхалася і з розумінням

та щирою прихильністю кивала у відповідь на те, що чула в те-лефоні.

– Так-так, зараз я покличу віце-директорку Олену Юріївну, вона все пояснить, – люб’язно промовляла вона.

Але раптом посмішку з її обличчя як корова язиком злизала, і вона ввічливо, проте вже не так ласкаво завершила розмову:

– А мене дивує, що Вас дивує слово «віце-директорка». До-бре, даю Олену Юріївну. На все добре.

– Тримайте, знову з телебачення. І майте на увазі – людина навіть фемінітивів не вживає, вони його, бачте, дивують, – невдо-волено хмикнула Ельвіра Леонідівна, передаючи телефон.

***

10-й клас розчищав на шкільному подвір’ї сніг. Першачки, вовтузячись у заметах та граючи в сніжки, іноді випадково поці-лювали в когось із десятикласниць чи десятикласників, відволі-каючи їх від справи, яка тим і так не дуже подобалася, та драту-вали своєю малечою безтурботністю.

– Дівчата, хлопці, не беріть на лопати сніга забагато, беріть кому скільки по силах. Так і не втомитеся, і воно швидше буде.

Глава 10

Пожнеш, якщо посієш: підсумки

130

Нічого-нічого, не суптеся, уже трохи лишилося. Ну що ж поро-биш, як наш двірник захворів, а у вас якраз фізкультура пропа-дає, ви ж знаєте, що фізрука викликали отримувати нагороду за статтю в гендерному альманасі… то ось вам і вправи на свіжо-му повітрі, – причитала і вмовляла чи то учнівство, чи саму себе прибиральниця, яку поставили за ними наглядати.

Вона й сама спочатку було вхопила лопату та кинулася до найближчого замета, але ці шибайголови враз відібрали в неї знаряддя праці, жодним словом, щоправда, не згадавши ні про її вік, ні про кульгавість, за що вона була їм дуже вдячна.

***

На другому поверсі, у релакс-куточку працював гурток з бі-сероплетіння.

– Ні, Лізо, не туди, ось так зав’язуй, – пояснював Микита. – Бо ми он з Данею минулого разу не зав’язали як годиться, і вся наша галактика розсипалася…

131

***

У кабінеті математики запрошений з університету доктор фі-зико-математичних наук з 11-м класом проводив додаткове за-няття перед олімпіадою.

– То ж головне, дівчата, що?.. – звично завів він і готовий був почути знайому фразу – «…вдало вийти зааааміж».

Клас здивовано дивився на професора. Маргарита, посміха-ючись, запитала:

– Не зазубрити, а розібратися з тернарною проблемою Гольдба-ха, бо круговий метод не діє через занадто сильний вплив малих дуг?

***

Шкільний актив – від 5 до 11 класу – придумував сценарій шкільного вечора до Дня захисника Вітчизни.

– …а потім ти така виходиш і говориш: «Президент України 12 жовтня присвоїв військове звання генерал-майора начальниці Військово-медичного управління Служби безпеки України Люд-милі Шугалей. Тож вітаємо всіх із Днем захисників і захисниць України!».

– Захиснииииць?.. – Чи то скептично, чи то підозріло протяг-нув хлопчик, який нещодавно перейшов до 6 класу з іншої шко-ли. – Захисники – це чоловіки!

Усі замовкли й подивилися на новенького, немов він не з іншої школи перевівся, а з Місяця прилетів. А потім наперебій загули:

«Здається, це єдиний проект, про який після його закінчення

ми не захочемо забути як про сон...»

132

– Ти що, не знаєш хіба, що сьогодні у Збройних силах України 55 тисяч жінок служать?! 

– Звісно не лише чоловіки, он у Аліни мама військова! То що, хіба вона не захисниця?

– А в мене от сестра вже закінчує військовий університет.– А моя бабуся шкарпетки військовим в’яже, вона теж так

Україну захищає!

***

Завгосп Ніна Адамівна та директор Семен Петрович ходили коридорами й примірялися – чи вішати нарешті отриману ген-дерночутливу наочність до приїзду комісії з області, чи вже після. Ось тут, у всіх навидноті, чи, може, краще отам, у закуточку?

– От же ж понапридумували ви! Маємо тепер клопіт, – в сер-цях вигукнула Ніна Адамівна. – Хоча гарне, гарне… То що – отам?

– Ні, там замало світла, погано буде видно. Адже це ж усі ра-зом розробляли, після тієї педради, пам’ятаєте? Ось тут би було краще, – бурмотів Семен Петрович.

– Але ж що скаже комісія?.. Ви забули хіба, що нам було, коли ми з дошки пошани всіх познімали й оголосили, що тепер самі діти визначатимуть, кого й за що туди вішати? – засумніва-лася завгосп. – Як розлютяться, то ще й з посади Вас теє…

– А от нехай спробують! – раптом піднісся духом директор. – Недискримінаційну політику в Україні ще не відмінили! А як і тур-нуть – то й що? А ми он візьмемо та й відкриємо приватну школу! Ще й садок. І зробимо справжній простір, вільний від дискримі-нації! Ви ж підете до мене завгоспом, Ніно Адамівно?

– Та я за Вами на край світу! – сплеснула руками завгосп. Потім подумала хвильку і додала:

– Якщо, звісно, зарплата не менш як зараз буде. Що ж, да-вайте осюди повісимо…

***

Віце-директорка Вероніка Сергіївна перебирала папери з робочих шухлядок. Щось дбайливо розрівнювала та розкладала по різнокольорових теках, а якісь нещадною рукою спрямовува-

133

«Дякую проекту за можливість побачити у звичайному, повсякденному,

рутинному – неабияке, святкове, фантастичне! Уперед!»

ла на окрему купку, щоб потім віднести до сміттєвого кошика з написом «Папір».

Коли їй до рук потрапив зелененький ліфлет з назвою «Ген-дерний підкажчик», права рука було злетіла у напрямку сміттєвої купки, але в якусь секунду несміливо завмерла. Зрештою кни-жечка була покладена на самісіньке дно нижньої шухляди, під стосик усіляких папірців «про всяк випадок».

– Що ж, ніби обійшовся той експеримент. Пережили, пере-були. І в школі наче нічого такого, все нормально… – роззирнув-шись, замислено стенула плечима Вероніка Сергіївна.

За три з половиною роки всього було чимало: бесіди, тренін-ги, семінари, літня школа, щоденники тренерських і вчительських спостережень, інтерв’ю і відеосюжети, світлини й презентації на згадку, аналіз уроків і підручників, конкурси сценаріїв, педагогіч-них розробок і соціальних міні-проектів, аудит шкіл, педагогічний альманах, гендерний підкажчик і ось ця книга.

Більше того – цей експеримент дав життя чи надав сили й підтримки багатьом іншим процесам.

То чи знайшли ми відповідь на запитання: чи можливо вза-галі перетворити сучасну українську школу на гендерно-чутливий заклад – вільний від стереотипів і дискримінацій? А якщо так – то як саме?

Наша відповідь – так!

134

Але – мабуть, як і для інших перетворень у закладі освіти – необхідні дві надважливі умови: по-перше, сам колектив та його управлінська ланка хоч частково мають хотіти та адекватно сприймати тему і напрям зрушень; по-друге, потрібне взаєморо-зуміння між директором чи директоркою закладу і педагогами.

Ми переконалися, що чим більшою мірою виконувалися ці дві умови, тим успішнішою була діяльність закладу в рамках екс-перименту, тим більше задоволення й користі отримував колек-тив, більш помітними й сталими були зміни та з’являлося більше нових ідей.

Які ж найважливіші 8 висновків зробила команда експери-менту? Радо ділимося.

1. Цілком слушно було обрано підхід, за якого уся діяльність спрямовувалася саме на вчительство і жодної роботи не відбува-лося з дітьми (за винятком одного анонімного анкетування). Спо-стереження переконали нас, що діти, почни ми роботу з ними, набагато швидше сприйняли б і прийняли тему. І на фоні доволі нерівномірної, повільної та для декого з педагогів дискомфортної деконструкції гендерних стереотипів, а також обмеженої роботи з батьками – це б могло стати причиною внутрішніх конфліктів у тріаді дитина – родина – школа.

2. Якщо ви плануєте роботу з дітьми, то ланцюжок залуче-ності до теми варто вибудовувати саме в такій послідовності: учительство – батьки – діти. Розібравшись у темі з педагогами, набагато продуктивніше можна взаємодіяти з батьками. І лише маючи підтримку перших і других, слід розпочинати взаємодіяти з дітьми, не ризикуючи, що вони зіткнуться з нерозумінням чи й протидією дорослих.

3. Запропоновані в ході експерименту теми неоднаковою мі-рою були сприйняті й реалізовані в педагогічній спільноті.

Якісь зерна, посіяні командою експерименту, гарно й швидко зійшли та дали добрий врожай:

важливість нестереотипного вибору професії, однаковий підхід в оцінюванні та розподілі завдань і доручень,приклади успішних жінок як мотивація для дівчат, відповідальне татівство як актуальна тема для хлопців,

135

пошук і уникнення гендерних стереотипів у підручниках, просторі школи та щоденній педагогічній діяльності.

Із чогось лише на третьому році проклюнулися назовні нес-міливі паростки. І час покаже – чи розвиватимуться вони, за на-лежного догляду та сприятливої «погоди», чи загинуть від неува-ги або під тиском нерозуміння. Ось теми, що потребують турбот-ливої і пильної уваги:

уживання фемінітивів, паритетний розподіл обов’язків у родині, створення гендерночутливих педагогічних матеріалів,переосмислення етикетних формул, свят, ритуалів та іє-

рархії в закладі освіти. Є й зернятка, які ще мають вилежатися, набубнявіти і проро-

сти згодом, як, до прикладу, теми феміністичної педагогіки, сек-суальності, ідентичності.

4. Тема недискримінації загалом та гендерної рівності зокре-ма прекрасно надається для розбудови й покращення взаємин у колективі, зміни фокусу з конкуренції на розумний і конструктив-ний взаємообмін. Не в одному закладі освіти педагоги говорили,

136

нотували в щоденнику чи писали в анкетах зворотного зв’язку, що участь в експерименті позитивно позначилася на взаєминах колективу.

5. Плануючи роботу з теми гендерної рівності у дитсадках і школах і ставлячи за мету сталий результат, варто пам’ятати: одноразові кількагодинні чи й одноденні заходи точно не дадуть жодного результату, навіть якщо педагоги під час роботи посмі-хатимуться й киватимуть, а в анкетах «наллють меду». З кожною групою варто зустрітися щонайменше три-чотири рази з пев-ними (від тижня до одного-двох місяців) проміжками, тримати онлайн-зв’язок, створити простір для творчої активності педаго-гів та обов’язково запланувати якісну безпечну рефлексію – як групову, так і індивідуальну.

6. Не варто недооцінювати потенціал малих / сільських шкіл. На жаль, поки що часто буває так, що чим далі від великого на-селеного пункту, тим менше можливостей отримують педагогічні колективи, і це якраз стає додатковим чинником мотивації та ін-тересу. Тож сміливо вирушайте чимдалі від міст.

7. Роботи в темі багато. Чинники гальмування та чинники мо-тивації десь 50/50. Але, як кажуть – якою б довгою не була до-рога, вона починається з першого кроку. Наші педагоги чудові і варті підтримки, часу й зусиль.

8. Ми хочемо ще. Хочете з нами – пишіть!

Неймовірна кількарічна подорож завершилася. Точніше, ми дісталися чергової зупинки. Але – гендер їде! – в усіх смислах, які тільки можна уявити. Тож, перегортаючи останню сторінку, будьте певні: далі буде.

Передмова ....................................................................................... 5Глава 1. Як усе починалося ............................................................ 7Глава 2. Брати чи не брати? ......................................................... 18Глава 3. Комісія – не комісія ......................................................... 26Глава 4. Хроніки експерименту .................................................... 35Глава 5. Коли «стіни» стають чутливими до гендеру .................. 56Глава 6. Що довіряють щоденнику, коли той «експериментальний» ..................................................... 72Глава 7. Як провести гендерний аудит і навіщо він у школі ...... 87Глава 8. Музей на колесах: крізь тумани і стереотипи .............100Глава 9. Соціологічна «начинка» експериментальної «випічки»..........................................................................115Глава 10. Пожнеш, якщо посієш: підсумки ................................127

Зміст

ГЕНДЕР ЇДЕ!За загальною редакцієюОльги Андрусик, Олега Марущенка, Олени Масалітіної

Ілюстрації та обкладинка Марії ЧорноїДизайн і верстка Оксани Брюховецької

Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА»E-mail: center.krona@gmail.comwww.krona.org.ua

Гарнітура: HelveticaNeueCyr, Foco

Тираж 500 прим.