СТУДІЇ - Archives · 2 липня 1923 р., « Про єдиний державний...

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

Український науково-дослідний інститут

архівної справи та документознавства

Європейський університет

СТУДІЇз архівної справи

та документознавства

Том одинадцятий

Київ2004

ББК 79.3я 53С 88

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

І. Б. Матяш (головний редактор),Н. М. Христова (заступник головного редактора),

Г. В. Боряк, І. Л. Бутич, Л. А. Дубровіна, С. Л. Зворський,Я. С. Калакура, С. Г. Кулешов, М. В. Ларін, Л. П. Одинока,Ю. І. Палеха, Г. В. Папакін, Р. Я. Пиріг, В. А. Смолій,З. І. Тимошенко, В. І. Ульяновський, В. В. Федосов

Зареєстровано у Міністерстві України у справах пресита інформації 04.07.96, серія КВ № 2110

Зареєстровано Вищою атестаційною комісією Українияк фахове видання зі спеціальності «Історичні науки»

(Бюлетень ВАК України, 1999, № 4, с. 47)

Рекомендовано до друку Вченою радоюУкраїнського науково-дослідного інституту

архівної справи та документознавства(протокол № 2 від 5 травня 2004 р.)

Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу Українськогонауково-дослідного інституту архівної справи та документознавствазабороняється. Редколегія не завжди поділяє точку зору авторів, зберігає

оригінальний стиль матеріалів, залишає за собою право скорочувати тексти.Друковані в інших виданнях матеріали до розгляду не приймаються.При передруку публікацій посилання на «Студії з архівної справи

та документознавства» обов'язкове

© Український науково-дослідний інститут архівноїсправи та документознавства, 2004

ISBN 966-625-049-7 © Автори публікацій, 2004© Європейський університет, 2004

ЗМІСТ

І. Архівна справа: історія та сучасністьМосковченко Наталія Правові засади розвиткуархівної справи в Україні (1919—1932 рр.) . . . . 5 Палієнко Марина Український національний му-зей-архів у Празі (1923—1930): історія створення таосновні напрями діяльності . . . . . . . . . . . . 13 Папакін Георгій Архіви родини Скоропадських упершій чверті XVIII ст. . . . . . . . . . . . . . . 25Діденко Людмила Документальна фондова колекціяБілоцерківського краєзнавчого музею як джерелокраєзнавчих досліджень . . . . . . . . . . . . . . 42Юдіна Лариса Відділ рідкісних книг та рукописівЦентральної наукової бібліотеки Харківського

національного університету імені В. Н. Каразіна: зісторії комплектування . . . . . . . . . . . . . . . 55Кисельова Алла Відкриті інформаційні ресурсиархівного порталу України: структура, наповнен-ня, моніторинг. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58Ємельянова Тетяна Використання архівної інфор-мації кінодокументів періоду Другої світової війни уЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного . . . 71Прись Тетяна Науково-методична робота архів-них установ УРСР у повоєнні роки . . . . . . . 74

ІІ. Теорія і методика архівознавства

Христова Наталія (керівник), Андрієвська Ла-риса, Бездрабко Валентина, Зворський Сергій,Климова Катерина, Лозова Софія, ПавловськаНадія Схема класифікації документної інформаціїв систематичних каталогах державних архівів Ук-раїни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77Христова Наталія Грошова оцінка документівНаціонального архівного фонду України . . . . .108 Драгомірова Лариса Оптимальна модель ор-ганізації документів Національного архівного фон-

ду: методологія визначення і технологія створення(науково-практичний коментар до третього розділу«Основних правил роботи державних архівів Ук-раїни») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .111Сельченкова Світлана Експертиза цінності уп-равлінських документів недержавних організацій:організаційно-методичний аспект . . . . . . . . .133Матяш Ірина Архів у техногенному суспільстві:загрози і шляхи їх подолання . . . . . . . . . . .137

ІІІ. Джерелознавчі галузі знань

Старовойтенко Інна Листи Л. Жебуньова доЄ. Чикаленка (1907—1914 рр.) як джерело дослід-ження історії української щоденноїгазети «Рада» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .141Киридон Алла Документи «Окремої папки» ЦККП(б)У як джерело з історії політики радянськоївлади щодо релігії і церкви . . . . . . . . . . . .150

Винокурова Фаїна Архівна колекція «Фільтраційні,архівно-слідчі і спостережні справи, трофейні доку-менти, передані з відомчого архіву обласного уп-равління СБУ» Державного архіву Вінницької об-ласті як джерело з історії євреїв під час нацистськоїокупації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .157

IV. Документознавство: історія, теорія, практика

Каран Дмитро Діяльність Постійної комісії дляскладання біографічного словника українськихдіячів у контексті епістолярної спадщини К. В. Хар-ламповича . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .188

Коваленко Олександр, Гейда Ольга З історії архівуЧернігівської духовної консисторії. . . . . . . . . .204

V. Історія товариств

Кулешов Сергій З історії організації науковихдосліджень процесів діловодства в Україні у1920—1930-х роках . . . . . . . . . . . . . . . . . .164Палеха Юрій Основні чинники впливу навузівську підготовку документознавців . . . . .168Антоненко Ірина Проект концепції впровадженняв Україні норм міжнародного стандарту ISO 15489«Інформація та документація. – Управління доку-ментацією» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1 72

Загорецька Олена Нормативне та науково-мето-дичне забезпечення організації діловодства в Ук-раїні у 1950—1980-х рр. . . . . . . . . . . . . . . .177Батрак Алла Висвітлення проблем документо-знавства на сторінках періодичних видань Ук-раїнського науково-дослідного інституту архівноїсправи та документознавства . . . . . . . . . . . .183

VІ. Огляди архівних фондів

Преловська Ірина Нововиявлені архівні документиз історії І Всеукраїнського православного церковногособору УАПЦ 14—30 жовтня 1921 року . . . . . .212

Потильчак Олександр Іноземні військовополоненіДругої світової війни у радянських таборах на те-риторії України: до проблеми вітчизняної джерель-ної бази . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .219

VII. Персоналії

Ульяновський Василь Бібліотека «знань» і техно-логія праці Володимира Іконнікова . . . . . . .224Приходько Людмила Олександр Грушевський –дослідник історії України . . . . . . . . . . . . . .238

Павловська Надія Вплив О. С. Лаппо-Данилевсь-кого на формування світоглядних та наукових по-глядів В. І. Веретенникова . . . . . . . . . . . . .247Волкотруб Ганна До джерельної бази української біо-історіографії (особовий фонд П. В. Клименка) . . .254

VIII. Архівні відкриття

Крячок Микола П. О. Корсаков — російський пись-менник, перекладач, перший цензор поетичних тво-рів Т. Г. Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . . . . .258

Іванюк Олег Етнічний склад населення міст Ук-раїни наприкінці XIX ст.: стан і перспективидослідження проблеми . . . . . . . . . . . . . . . .262Ігнатьєва Ірина Відображення виходу євреїв зЄгипту в біблійних та античних джерелах . . . .266

IX. Бібліографія, рецензії, повідомлення

Зворський Сергій Перший рік діяльності спеціалізованої вченої радиіз захисту дисертацій в УНДІАСД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273

Відомості про авторів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277

Історія розвитку архівного законодавства вУкраїні недостатньо висвітлена у сучасній ук-раїнській історіографії. Окремі питання цієї те-ми окреслені у роботах В. Нікітіна1, посібнику«Нариси історії архівної справи в Україні»2,підручнику «Архівознавство»3 та ін. Архівномузаконодавству часів незалежності України при-свячені публікації К. Новохатського4. Аналіз таузагальнення досвіду архівного законотвореннянеобхідні для роботи над створенням доскона-лих нормативно-правових актів з архівної спра-ви в умовах самостійності нашої країни.

1917—1932 рр. в історії розвитку архівноїсправи в Україні були визначальними. Упро-довж цього періоду в Україні було проведеноархівну реформу, створено нормативно-право-ву базу діяльності архівних установ, усунутодублювання в управлінні архівною справою тапроведено її централізацію, створено ієрархіч-ну мережу архівних установ, сформовано дер-жавний архівний фонд та уконституйовано цепоняття в архівознавстві, проведено концент-рацію архівних документів в державнихархівах, розроблено нормативно-методичне за-безпечення основних напрямів роботи архівів,здійснено перші кроки з впровадження в жит-тя концепції підготовки архівістів.

Організація архівної справи в УСРР впро-довж 1920-х рр. пов’язана з проведеннямархівної реформи в Україні. Аксіомою ра-дянської історіографії архівознавства буладумка про визначальну роль у реформуваннізасад архівної справи в союзних республікахтак званого «ленінського» декрету «Про реор-ганізацію і централізацію архівної справи вРСФРР» від 1 червня 1918 р. Вважалося, щосаме він став підґрунтям українських норма-тивно-правових актів у галузі архівної спра-ви, які визначили основні напрями реформи.Архівознавчі дослідження останніх роківспростували цю думку. Зокрема, переконливодоведено, що концепція архівної реформи вУСРР має багато спільного з теоретичнимирозробками українських істориків-архівістів1917-1919 рр. О. Грушевського, І. Каманіна,В. Модзалевського та окреслюється в ключо-вих питаннях із російською та західноєвро-пейською моделлю архівної реформи5.

Впровадження архівної реформи в Українівимагало належного законодавчого забезпе-

чення. Нерозробленість правових норм різнихаспектів діяльності архівних установ означа-ла, що «у випадку пограбування або продажуархівів, Архівне Управління не мало юридич-них основ до залучення винуватих довідповідальності»6, як наголошував на почат-ку 1920-х рр. завідувач Київського губархуВ. Міяковський.

Відтак розроблення правових засад розвиткуархівної справи постало як першочергове за-вдання організації роботи архівних установ.Впродовж 1920-х років було прийнято ряд дек-ретів («Про передачу історичних та мистецькихцінностей у відання Наркомосу» від 3 квітня1919 р., «Про охорону архівів» від 31 жовтня1922 р.), законів («Кодекс законів про НароднюОсвіту УСРР» від 22 листопада 1922 р., «Уста-ва про ЄДАФ УСРР» від 5 квітня 1930 р.), по-станов ВУЦВК та РНК УСРР («Тимчасове поло-ження про архівну справу» від 20 квітня1920 р., «Про закріплення за архівами їхніхприміщень» від 2 липня 1923 р., «Про єдинийдержавний архівний фонд УСРР» від 16 грудня1925 р., «Про Всеукраїнський центральний дер-жавний архів» від 13 серпня 1930 р., «Про станархівної справи і діяльність архівних органів в1927 і 1928 рр.» від 29 липня 1929 р.), поло-жень про Центральне архівне управління від3 січня 1923 р., про кабінет архівознавства, на-уково-довідкові бібліотеки при центральних ікрайових архівах УСРР. Ці законодавчі, норма-тивно-правові й нормативні акти можна поділи-ти на кілька груп. До першої групи слід відне-сти такі, що встановлювали право власності навсі архівні документи УСРР. Другу складалиакти, що конституювали статус сукупноїархівної спадщини українського народу тавпроваджували централізоване управлінняархівною справою. До третьої групи належалинормативні документи, які врегульовувалидіяльність архівних установ, визначали основніознаки та визначали структуру архівної систе-ми. До четвертої – ті, що унормовували фінан-сову сторону діяльності архівних установ. Цейподіл досить умовний, оскільки більшість доку-ментів мала комплексний характер і відобража-ла пріоритети державної політики в сферіархівної справи.

Першим законодавчим актом в Україні, щостосувався питань архівної справи, був декрет

І . Архівна справа : істор ія та сучасність

5

Наталія Московченко

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ АРХІВНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ(1919—1932 рр.)

РНК УСРР «Про передачу історичних та мис-тецьких цінностей у відання Наркомосу»прийнятий 3 квітня 1919 р.7. Попри те, що цене був спеціальний архівний закон, з ньогофактично розпочалася централізація архівноїсправи8, оскільки він декларував загальнона-родну державну власність на архівні докумен-ти і узаконював розпорядника документальноїспадщини українського народу – НКО в особіархівної секції Вукопмису, забороняючи ни-щення будь-яких документів без її відома. Та-ким чином, однією з перших засад упорядку-вання діяльності архівних установ буловстановлення централізованого керівництваархівами й заборона установам самостійнознищувати архівні документи. Ця норма небула випадковою, адже у вирі революції йгромадянської війни гинули безцінні доку-менти. Законодавчі акти з архівної справивідомий того часу архівіст, заступник керів-ника планово-інструкторського сектору В. Ні-кітін справедливо назвав «не звичайні, а над-звичайні», запропонувавши розглядати їх яктакі, що «не відбивають нормального процесурозвитку архівної справи і нормального роз-витку архівного законодавства. Це були ви-няткові закони, видання яких вимагала ви-няткова доба»9.

Важливим актом для поглиблення ро-зуміння права державної власності на архівнідокументи було затверджене РНК УСРР 24квітня 1920 р. «Тимчасове положення проархівну справу», відоме в історіографії як та-ке, що впроваджувало націоналізацію і цент-ралізацію архівної справи в УСРР. Однак,пріоритет в оголошенні централізації все-такиналежав декрету «Про передачу історичнихпам’ятників і предметів мистецтва до віданняНародного комісаріату освіти УСРР», а важ-ливість «Тимчасового положення про архівнусправу» полягає в тому, що воно вперше без-посередньо регулювало питання архівної спра-ви і сприяло впровадженню основних поло-жень архівної реформи. Архівні документиоголошувалися «всенародним добром», кате-горично заборонялося їх нищення та відчу-ження. Таким чином, вперше вводилося по-няття сукупної архівної спадщини. Незабаромйого семантика змінилася. Зв’язок поняття звласністю радянської держави реалізовувавсяв назві «єдиний державний архівний фонд»,вперше уконституйованій в постанові РНКУРСР від 31 жовтня 1922 р.

В умовах неконтрольованого нищення до-кументальної спадщини українського народу(передусім приватних зібрань і конфесійних

архівів) особливо важливими поряд зі вста-новленням державної власності на архівні до-кументи та впровадженням централізаціїархівної справи було забезпечення збереже-ності архівних документів та унормуванняпроцесів утилізації документів. Ряд постановпершої половини 1920 р. регулював, зокрема,процеси використання архівів для потреб па-перової промисловості10, бо нерідко трапляли-ся випадки передавання на паперові фабрикицінних архівних документів без належної ек-спертизи.

Таким чином, перші в УСРР законодавчі ак-ти з архівної справи були спрямовані на впро-вадження централізованого управління в сферіархівної справи, оголошення державної влас-ності на архівні документи, заборону нищенняархівів та урегулювання питань їх неконтрольо-ваної утилізації, що становила серйозну загрозузбереженню документально-історичної спадщи-ни українського народу. Але не були вирішеніпитання усунення паралелізму в управлінніархівною справою, що призводило до дублюван-ня основних функцій Архівної секції Вукопмиста ОВАК, ще не розглядалося питання про ста-тус і склад державного архівного фонду.

Друга група законодавчих актів стосуваласьформування ієрархічної системи архівних уста-нов, поглиблювала впровадження централізаціїв галузі архівної справи. Так, постановою Ко-легії Наркомосвіти УСРР від 28 квітня 1921 р.на базі Архівної секції підпорядкованого йомуВукопмису було створено Головне архівне уп-равління при Наркомосвіті УСРР (Головарх)11.24 серпня 1921 р. колегія Наркомосвіти УСРРсхвалила положення про Головне архівне уп-равління, його штати і колегію12, а 3 вересня1921 р. рішення колегії було затверджено нака-зом Наркомосвіти УСРР. Таким чином, у ве-ресні 1921 р. було створено центральний органуправління архівною справою в республіці, щосприяло поглибленню процесу централізаціїархівної справи. Незабаром, 23 січня 1922 р.,постанова РНК УСРР «Про ліквідацію діяль-ності ОВАК, губерніяльних комісій і архівнихсекцій Губкопмисів» усунула дублювання в уп-равлінні архівною справою, передала всі права,обов’язки і матеріальну базу ОВАК та губернсь-ких архівних комісій Головарху, «як єдиномувід нині центральному архівному органу»13. Се-ред його найважливіших завдань були виявлен-ня, реєстрація та охорона архівів. Як зазнача-лося в доповідній записці щодо пріоритетівдіяльності управління, «охрана архивов состав-ляет одну из важнейших новых задач Главногоархивного управления и его отделов. Она, мож-

І . Арх івна справа : історія та сучасність

6

но сказать, является фундаментом, на которомпокоится успешное выполнение всех другихзадач архивного строительства. При этом охра-на – дело неотложное»14.

Зусиллями Головарху було підготовленопроект постанови «Про охорону архівів»,прийнятої РНК УСРР 31 жовтня 1922 р. У по-станові ставилися такі завдання: утворенняєдиного державного архівного фонду; встанов-лення строків зберігання архівних документівв установах, підприємствах, організаціях; по-глиблення централізації архівної справи;встановлення контролю за утилізацією архів-них документів; встановлення карної відпо-відальності за недбале ставлення до архівів.Постанова декларувала єдність і неподільністьдержавного архівного фонду, покладаючи«завідування» ним на Головарх та йогомісцеві органи15.

Всі питання, які стосувалися архівної спра-ви (передавання архівних документів доінших установ, їх продаж, вивезення за межіУСРР тощо), мав право вирішувати тільки Го-ловарх та його місцеві органи. Отже, цією по-становою в УСРР послідовно поглиблюваласяцентралізація архівної справи, а за архівнимиустановами закріплювалося право розпоряд-жатися архівними документами.

Централізація архівної справи за даною по-становою полягала в тому, що на архівні орга-ни було покладено керівництво архівноюсправою в діючих установах (4-й пункт поста-нови): «Главному архивному управлению при-надлежит руководство постановкой архивнойчасти текущего делопроизводства в учрежде-ниях»16. Отже, за Головархом закріплювалосяправо контролю, встановлення порядку збері-гання, передавання до архіву та нищенняархівних документів, їх переміщення, про-даж, вивезення за межі УСРР та вирішенняінших питань архівного будівництва.

Запроваджувалася обов’язкова реєстрація вгубархах всіх архівних документів, що знахо-дилися в архівних частинах установ, підпри-ємств та організацій. Рукописні збірки, щознаходилися у приватних осіб, теж підлягалиреєстрації. Порядок реєстрації і передачі сек-ретних документів встановлювався за згодоюзацікавлених сторін.

Водночас постанова підтвердила права Іст-парту на «революционные материалы, относя-щиеся к истории Революции и Комунистичес-кой партии на Украине», згідно з постановоюВУЦВК від 6 квітня 1921 р. «Про комісії поісторії української революції і комуністичноїпартії». Більше того, військові архіви нале-

жало передавати до Військово-ученого архівуЦентрархіву РСФРР у Москві. Отже, за цієюпостановою архівні документи були поділеніміж трьома установами: Головним архівнимуправлінням, Істпартом та Військово-ученимархівом Центрархіву РСФРР. Враховуючи не-досконалість визначення складу Єдиного дер-жавного архівного фонду (далі – ЄДАФ)17, атакож закріплені постановою права істпартівна формування архівного фонду партії таобов’язковість передавання до Москвивійськових архівів, можна стверджувати, що«єдиного» державного архівного фонду на тойчас не могло бути.

Постанова «Про охорону архівів» визначалатакож трирічний термін зберігання закінченихділоводством документів в архівних частинахустанов, організацій, підприємств. За не-обхідності строк міг бути змінений за домо-вленістю з Головархом чи його місцевими орга-нами. Установам надавалося право отримуватидовідки за переданими документами. Втім, фор-мулювання положень цього пункту постановибуло неточним, що провокувало порушення по-рядку передавання архівних документів на дер-жавне зберігання: «Термін переховування приустановах закінчених справ не повинен пе-ребільшувати 3 років з часу їх закінчення;після 3-річного терміну ці справи передаютьсядо архівосховища Головарху»18. Отже, першачастина тексту 2 пункту суперечила другій йо-го частині. Цим скористалися установи, які ба-жали якнайшвидше звільнитися від архівнихдокументів, нав’язуючи їх архівним установамдо закінчення трирічного терміну зберігання вархівних частинах.

Приділялася увага в постанові й питаннямутилізації архівних документів. Зокрема, роз-роблення порядку знищення архівних доку-ментів покладалося на архівні установи, априбутки від продажу архівної макулатуринадходили до «державної скарбниці». Неза-конно продані архівні матеріали конфіскову-валися.

Порушникам постанови загрожувала відпо-відальність за 102 статтею Карного кодексу,яка встановлювала карну відповідальність занедбайливе ставлення до службових обов’я-зків, невиконання їх та інші злочини протипорядку управління. Хоча вона не накладалакару саме за архівний злочин, її можна вва-жати значним кроком вперед у порівнянні іззагальним формулюванням «Временного по-ложения об архивном деле» від 20 квітня1920 р., де йшлося про притягнення до «за-конной ответственности».


7

Міру відповідальності за статтею 102 Кар-ного кодексу пізніше було уточнено і розши-рено у постанові ВУЦВК «О дополнении УКстатьей 102 об ответственности за нарушениеправил об охране архивов» від 15 листопада1922 р., де було сказано: «Несдача на учет ар-хивов и архивного материала, самовольныйвывоз за пределы УССР или самовольное ис-пользование, уничтожение и отчуждение ар-хивов и архивного материала, а также не-брежное хранение их карается штрафом до300 руб. золотом или принудительными рабо-тами или лишением свободы на срок до одно-го года»19. Таким чином, постанова РНК УСРР від

31 жовтня 1922 р. уперше проголосила створен-ня ЄДАФ УСРР та визначила його склад, вста-новила керівництво архівною справою, включа-ючи організацію архівної частини поточногоділоводства в установах та організаціях, впер-ше визначала строки і порядок передаванняархівних документів установами і організа-ціями на державне зберігання. Сказане даєпідстави констатувати, що назва постанови«Про охорону архівів» була вужча за зміст, од-нак акцентування уваги на охороні архівів бу-ло продиктовано необхідністю, коли найваж-ливішим, першочерговим завданням архівнихорганів в Україні було саме рятування архівів. Питання архівної справи знайшли відобра-

ження і в «Кодексі законів про народну освітуУСРР», прийнятому ВУЦВК 22 листопада1922 р. За цим законом Головарх підпорядко-вувався Головному комітету професійної іспеціальної наукової освіти (Головпрофосвіти)Наркомосвіти УСРР та вводився в управліннямузейних, бібліотечних і архівних справ. Йо-го штат зменшувався до 7 осіб. Ці заходизначно погіршили організаційно-правове по-ложення Головарху у порівнянні з 1921 р.,коли він існував на правах особливої частинипри Наркомосвіти УСРР.Початок нового етапу розвитку архівної

справи України пов’язаний із затвердженням 3січня 1923 р. постанови ВУЦВК «Положенняпро Центральне Архівне Управління»20, згідноз яким колишнє Головне архівне управлінняпри Наркомосвіти реорганізовувалося у Цент-ральне архівне управління (Укрцентрархів) приВУЦВК. На Укрцентрархів покладалося загаль-не керівництво всією архівною системою УСРР,організація архівної частини поточного діловод-ства в діючих установах та наукова кла-сифікація архівних матеріалів.

Завідувач Укрцентрархіву та його заступ-ник, згідно з положенням, мали призначати-ся Президією ВУЦВК.У безпосередньому віданні Укрцентрархіву

знаходилися центральні історичні архіви уКиєві та Харкові і Центральний архів рево-люції у Харкові. Губернськими архівними ор-ганами були губархи, що перебували у віданнігубвиконкомів. Губархам підпорядковувалисягубернські історичні архіви, до складу якихвходили відділи історії революції.Отже, за цим законодавчим актом держав-

ний орган управління архівною справою булопідпорядковано ВУЦВК, що розширило йогоправа та повноваження; та була визначенаструктура мережі архівних установ. Помітну роль в справі поліпшення архівного

будівництва, зміцненні матеріальної базиархівів відіграла постанова ВУЦВК від 2 липня1923 р. «Про закріплення за архівами їхніхприміщень»21. У ній підкреслювалася не-обхідність забезпечення центральних та місце-вих архівних установ Укрцентрархіву примі-щеннями на пільгових умовах для розміщенняв них архівосховищ. Ці пільги стосувалися по-рядку закріплення приміщень за культурно-просвітницькими та навчально-виховними ор-ганізаціями, які їм надавалися за постановоюВУЦВК від 13 вересня 1922 р.22. Відпові-дальність за здійснення цих заходів, а такожпідтримка архівних установ в справі концент-рації архівних документів, покладалася на губ-виконкоми23. Спеціальна постанова ВУЦВК від 19 грудня

1923 р. дозволила Укрцентрархіву мати своїспеціальні кошти, до яких належали доходи відвидань Укрцентрархіву та від продажу доку-ментів, що були визнані в установленому по-рядку такими, що не мають історичної цін-ності. Це значно зміцнило матеріальну базуархівних установ, дозволило спрямувати коштина видавничу діяльність та підготовку кадрів.До нормативних документів, що регулюва-

ли фінансові та організаційні питання роботиархівних установ, слід віднести й постановуВУЦВК та РНК УСРР 1924 р. «Штати Цент-рального Архівного Управління та його уста-нов». Цією постановою встановлювалися такіштати центральних архівних установ Ук-раїни: ЦАУ – 11 чоловік, з яких тільки троєбули спеціалістами з архівної справи; Цент-ральний архів революції – 25 осіб; Харків-ський центральний історичний архів – 6 осіб;Київський центральний історичний архів –4 особи. Таким чином, 53 особи (з яких знач-ний відсоток складав допоміжний персонал)


8

мали керувати і відроджувати архівну справув Україні24. Очевидно, що встановлені норма-тиви чисельності не відповідали потребам ча-су й завданням галузі.

Для розвитку земельного кодексу УСРР таархівного законодавства ВУЦВК і РНК УСРРвидали постанову від 20 вересня 1924 р. «Проземельні архіви». У ній йшлося про те, що всіземельні справи й плани, що переховуються вземельних архівах, після втрати значення дляпоточної роботи земельних органів, належитьпередавати на державне зберігання.

14 квітня 1925 р. Раднарком видав допов-нення до декрету Раднаркому «Про охоронуархівів» від 31 жовтня 1922 р., що стосувалосятаємних архівних документів мобілізаційногохарактеру. В постанові зазначено, що такіархівні документи, втративши практичне зна-чення, не підлягають передаванню до архівнихорганів. Сама установа, що відає подібнимиархівами, знищує їх будь-яким способом. Підчас їх знищення неодмінно мусить бути при-сутній представник Укрцентрархіву. Особливоцінні документи архівні органи можуть вилучи-ти для подальшого зберігання за згодою звійськовими відомствами.

Положення ВУЦВК та РНК УСРР від 4 лис-топада 1925 р. «Про Центральне Архівне уп-равління УСРР (Укрцентрархів) та його місцевіоргани» визначало завдання Укрцентрархіву,його структуру, права, розподіл обов’язків міжйого структурними підрозділами та місцевимиорганами, вирішувало питання фінансування25.

Згідно з положенням, до місцевих органівУкрцентрархіву входили: Головарх АМ СРРта окружні архівні управління, які поділяли-ся на дві категорії. До обов’язків окрархівІ категорії входило нагляд за архівами, облікі реєстрація архівів, охорона, нагляд за відо-мчими архівами, концентрація архівних до-кументів та передача їх до центральнихархівних установ з резервних архівосховищ,видача довідок з архівних установ, продажархівної макулатури, попередня розробка ма-теріалів, що надійшли до окрарху й передачаїх до центральних архівів, вилучення ціннихархівних документів, складання оглядів цихдокументів та подача їх на затвердження Укр-центрархіву.

Окрархи ІІ категорії проводили таку самуроботу, крім розробки та розподілу доку-ментів між відповідними архівам. Всі доку-менти, які надходили до окрархів ІІ категорії,згодом надсилалися до ЦАУ на «системати-зацію й розробіток»26.

Крім централізації архівної справи, реалізо-ваної згідно з положенням про Укрцентрархів,на порядку денному архівної реформи стоялостворення державного архівного фонду. Пра-гнення українських архівістів до незалежногоформування ЄДАФ УСРР та ще раз законодав-чо підтвердити існування в Україні власногоЄДАФ, на противагу намаганням ЦентрархівуРСФРР створити загальносоюзний керівнийархівний орган, знайшло своє відображення упостанові ВУЦВК та РНК УСРР «Про єдинийдержавний архівний фонд УСРР» від 16 грудня1925 р.27.

Текст нового законодавчого акту майже то-тожний тексту скасованої ним постанови РНКвід 31 жовтня 1922 р. «Про охорону архівів».У постанові було зазначено, що партійніархіви передаються до ЄДАФ тільки тоді, ко-ли таке передавання визнають доцільнимвідповідні партійні органи. У тих випадках,коли партійні архіви передано до архівних ор-ганів, парторганізації мають право здійснюва-ти контроль за зберіганням цих архівних до-кументів.

Стала очевидною й необхідність змінистроків зберігання архівних документів удіючих установах. Це пояснювалося тим, щодіючі установи вимагали від архівів прийматидокументи 3-річної давності, коли ці установище не завершили концентрації архівних доку-ментів ліквідованих установ. Відтак строкзберігання документів у діючих установахзмінювався з трирічного на п’ятирічний.

Деякі зміни вносилися постановою до пра-вил реєстрації приватних архівів. На замінувимоги щодо реєстрації всіх зібрань приват-них осіб висувалася вимога реєструвати тіль-ки ті зібрання рукописних матеріалів, які, завизначенням представників Укрцентрархіву,мали культурно-історичне або громадське зна-чення. Реєстрація, зберігання та передаванняпартійних архівних документів, які знаходи-лися у приватних осіб, проводилися за згодоюЦАУ та «провідного центрального партійно-го» органу. До архівного фонду не повертали-ся правові документи осіб (особисті посвідчен-ня тощо) на відміну від попереднього закону,за яким поверненню підлягали всі документибез винятку.

Новим у постанові було розширення прав Го-ловного архівного управління АМ СРР. У томувипадку, коли у архівосховищах ГоловархуАМСРР, за визначенням ЦАУ УСРР, знаходи-лися архівні документи загальнодержавногозначення, ЦАУ УСРР мало право забирати


9

оригінали цих документів до своїх архівосхо-вищ, залишаючи Головарху АМ СРР копії.Удосконаленню структури архівних установ

та конституюванню її централізованого статусусприяло й «Положення про Центральне Архі-вне управління УСРР (Укрцентрархів) та йогомісцеві органи»28 від 25 січня 1928 р. Його но-визна полягала в тому, що в ньому з’явивсяпункт про підготовку архівних документів длянаукових досліджень, було уточнено склад Ра-ди при завідуючому Укрцентрархівом (вклю-чені завідуючі відділами архівознавства таадміністративно-організаційного); Центральнийісторичний архів у Києві та Центральний архівстародавніх актів та крайові історичні архіви уХаркові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві,Чернігові увійшли до Укрцентрархіву як са-мостійні одиниці.Чіткіше визначалися обов’язки центральних

архівів та крайових історичних архівів: збері-гання, систематизація і реєстрація, наукове оп-рацювання документів та підготовка їх до на-уково-дослідної роботи, підготовка до роботи зними державних і громадських установ, вида-вання довідок, створення науково-довідковогоапарату архівів (каталогів, описів, оглядів, по-кажчиків), організація користування архівни-ми документами, підготовка архівних доку-ментів до публікації, комплектування архівів.У постанові було визначено документаль-

ний склад кожного з центральних і крайовихісторичних архівів та їх структура.Місцеві архівні органи, як і за попередніми

постановами, поділялися на дві групи. До пер-шої групи були віднесені Харківський, Київ-ський, Одеський, Дніпропетровський, Чернігів-ський, Полтавський, Кам’янець-Подільський,Житомирський, Артемівський, Вінницький,Кременчуцький, Миколаївський, Луганський,Херсонський і Запорізький окрархи. Всі іншіокрархи входили до ІІ групи. Їхні права іобов’язки не змінювалися.Першу постанову щодо союзного ЄДАФ Ук-

раїна заблокувала. Беручи до уваги, що ство-рення 1929 р. загальносоюзного органу –Центрального архівного управління ССРР –передбачало певною мірою обмеження правУСРР на власну документальну спадщину та«вимагало внесення до законодавства певнихзмін, щоб погодити його з новим загальносо-юзним законодавством», виникла потреба уновому законі про ЄДАФ. Це обумовлювалосяще й тим, що попередні положення про ЄДАФтільки у загальних рисах окреслювали складйого архівних документів, не визначаючи, на-приклад, долю архівів акціонерних товариств

з участю приватного капіталу, концесійнихустанов та підприємств, приватних промисло-вих, кредитних, торгових та інших установ іпідприємств, культових організацій тощо. Но-ва постанова ВУЦВК та РНК УСРР від5 квітня 1930 р. «Устава про Єдиний держав-ний фонд УСРР»29 вирішувала всі ці питання.У постанові було чітко визначено складЄДАФ: закінчені діловодством справи всіх ус-танов (у тому числі кооперативних і про-фесійних); документи ліквідованих як дорево-люційних, так і установ, що виникли після1917 р.; документи промислових, кредитних,торгових, транспортних та інших підприємствз участю державного капіталу та матеріалиіснуючих концесійних підприємств і держав-них підприємств, орендованих приватнимиособами; бездоглядні рукописи, визнані орга-нами ЦАУ як такі, що мають історичнуцінність; документи націоналізованих підпри-ємств; фамільні архіви; документи релігійнихгромад та установ релігійного культу; негати-ви фотознімків та кінофільмів; літературні танаукові рукописи, ілюстрації, які з різнихпричин заборонено оприлюднювати. Архівні матеріали партійних, комсомольсь-

ких та професійних організацій передавалисядо архівних органів тільки за домовленістюЦАУ з відповідними партійними організаціямита Всеукраїнською радою профспілок. Приватніособи мали зареєструвати свої архівні збірки.Нове положення давало ЦАУ право контро-

лювати архіви всіх наукових установ, музеїв табібліотек, виявляти в них документи архівногопрофілю для передачі їх до архівних установ.У попередніх постановах не було конкрети-

зовано обов’язки установ, організацій тапідприємств щодо зберігання власних архів-них документів та організації їхніх архівнихчастин. Нова постанова вимагала від установзберігання своїх архівних матеріалів у при-стосованих приміщеннях з виділенням для до-гляду за станом архіву відповідальних праців-ників.Було збільшено до 10 років строки збері-

гання архівних документів в архівних части-нах установ, організацій та підприємств івстановлено новий порядок передавання уста-новами архівних документів до державнихархівів. У постанові уточнювалося, що доку-менти, які мають тільки оперативне значен-ня, зберігаються протягом нетривалого часу ізгодом передаються на утилізацію. Отже, доархівних установ тепер мали надходити лишедокументи, за якими в результаті відповідної


10

експертизи визнавалося науково-історичне тапрактичне значення.

Питання про порядок утилізації непотрібнихархівних документів нова постанова вирішува-ла, на відміну від попередньої, через визначен-ня строків зберігання архівних документів. Цістроки за поданням установ встановлювалисяархівними органами залежно від науково-істо-ричного та довідково-практичного значення до-кументів. Строки зберігання малоцінних доку-ментів встановлювалися до 10 років, після чоговони мали передаватися на утилізацію. Части-на їх, безумовно, непотрібна, передавалася наутилізацію без попереднього дозволу архівнихорганів. Це значною мірою раціоналізувало по-становку архівної справи в установах, але вод-ночас створювало певну загрозу архівам.

Нова постанова та доповнення до неї РНКУСРР від 12 вересня 1930 р., у зв’язку з утво-ренням Центрального архівного управлінняСРСР, вирішувала також питання про долюдокументів загальносоюзного значення. Такіфонди (установи транспорту, пошти, військовіпідприємства та інші) залишалися у віданніЦАУ УСРР, але під контролем ЦАУ СРСР.Концентрація, упорядкування і використанняцих документів мали здійснюватися місцеви-ми архівними органами республіки відповіднодо загальних правил, виданих ЦАУ СРСР.

Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від5 квітня 1930 р. «Про Єдиний державнийархівний фонд УСРР» скасувала попередні по-станови з цього питання і дала ширше та де-тальніше визначення складу ЄДАФ, встанови-ла порядок передавання до архівних установдокументів тільки науково-історичного зна-чення, змінила строки зберігання архівнихдокументів в архівних частинах установ, якідіють донині.

Збільшення кількості архівних документіввимагало розширення мережі державнихархівів. 13 серпня 1930 р. ВУЦВК і РНКУСРР постановою «Про Всеукраїнський цент-ральний державний архів» прийняли рішенняпро організацію Всеукраїнського центрально-го державного архіву, який мав зберігати, си-стематизувати та готувати «для науковогодослідження архівні матеріали всіх централь-них державних і громадських установ, органі-зацій УСРР від часу закінчення громадянсь-кої війни»30.

Перехід у лютому 1932 р. на триступеневусистему управління в УСРР та утворення обла-стей викликав зміни в мережі архівних уста-нов. Було створено обласні, міські та районніархіви, що вимагало законодавчого закріплен-

ня, яке було здійснено постановою ВЦВК таРНК УСРР від 20 червня 1932 р. «Про цент-ральну архівну управу УСРР, її місцеві органита установи, що є при її місцевих органах». Цяпостанова відображає перехід архівного будів-ництва УСРР на новий етап розвитку, на якомуосновним завданням системи архівних установбула «наукова робота, скерована на обслугову-вання клясової боротьби пролетаріату, що то-читься на терені теоретичних наук, зокрема натерені історичної науки, боротьби за більшо-вицьку партійність науки і виховання широкихмас трудящих на історичних документах в дусімарксизму-ленінізму».

Нова постанова визнавала центральні, об-ласні та державні історичні архіви науковимиархівними установами, які зберігають, систе-матизують і науково опрацьовують архівніматеріали науково-історичного значення. Об-ласні державні історичні архіви утримувалисяза рахунок обласних бюджетів. Центральнимобласним управлінням надавалося правофінансувати науково-видавничу діяльністьцих архівів за рахунок централізованихкоштів свого бюджету.

Постановою закріплювалася нова структураапарату ЦАУ та зміни у мережі центральнихдержавних архівів: створення на базі Харків-ського центрального історичного архіву Всеук-раїнського центрального архіву стародавніхактів та Київського обласного історичного архі-ву на базі Київського центрального історичногоархіву, до центральних архівів було віднесеноВсеукраїнський центральний фотокіноархів,створений у вересні 1931 р.

Місцевими органами ЦАУ УСРР стали Го-ловне архівне управління АМ СРР з Держав-ним історичним архівом, обласні архівні уп-равління, що створювалися при президіяхоблвиконкомів, районні та міські архіви, якістворювалися при райвиконкомах та міськра-дах і були вперше зафіксовані серед мережіархівних установ УСРР. Основними напрям-ками діяльності обласних архівних управліньбуло управління архівним будівництвом на те-риторії відповідної області, районних таміських – контроль за постановкою архівноїсправи в державних і громадських установах,організаціях і підприємствах на території рай-ону або міста; зберігання архівних документіврайвиконкомів або міськрад та передача їх додержавних історичних архівів; концентраціяархівних матеріалів сільських, селищних,міських рад, державних і громадських уста-нов та організацій; видача довідок за архівни-


11

ми документами. Районні і міські архіви ут-римувалися за рахунок місцевого бюджету.

Постанова «Про Центральне архівне уп-равління УСРР, його місцеві органи та уста-нови, що є при ньому та при його місцевих ор-ганах», законодавчо закріпила зміни, щосталися в архівній системі та завершила «ор-ганізаційний період архівної системи на Ук-раїні, яка без особливих змін залишалася аждо 16 квітня 1938 р., тобто до переходу архів-них органів у систему Народного комісаріатувнутрішніх справ.»31.

Аналіз архівного законодавства УСРР за1919—1932 рр. свідчить про те, що попри не-доліки, нормативно-правові акти з архівноїсправи відіграли велику роль у її розвитку.Вони кодифікували й унормовували питаннязабезпечення збереженості архівних доку-ментів, їх упорядкування та облік, створеннямережі центральних, обласних, районних і мі-ських державних архівів, фінансове зміцнен-ня архівної системи, поліпшення загальногостану архівних частин установ та організацій.Важливе значення мали постанови про «єди-ний» державний архівний фонд республіки,які не лише запроваджували поняття ЄДАФУСРР до наукового і суспільного обігу, а йрозкривали його зміст і склад. Однак, попридекларування «єдності» державного архівногофонду, формування окремого партійного фон-ду порушувало сутність поняття і створювалопрецедент існування позадержавного архівно-го фонду. Остаточна централізація архівноїсправи на союзному рівні на тривалий часпозбавила український ЄДАФ права на са-мостійний розвиток.

1 Нікітін В. К. Архівне законодавство СРСР іархівна справа в СРСР. Лекція І. – Х.: Рад. шко-ла, б. д. – 19 с.; Лекція ІІ. – Х., б. д. – 22 с.

2 Нариси історії архівної справи в Україні/ За заг.ред. І.Матяш, К. Климової. – К.: Видавничий дім«КМ Академія», 2002. – 612 с.

3 Архівознавство: Підруч. для студентів іст. ф-тіввищ. навч. закл.в України / За заг. ред.Я. С. Калакури та І. Б. Матяш. – К.: Видавн. дім«КМ Академія», 2002. – 356 с.

4 Новохатський К. Архівне законодавство Ук-раїни (1991—2001) // Архівознавство. Археографія.Джерелознавство. Міжвідомчий зб. наук. працьАрхіви – складова інформаційних ресурсівсуспільства. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 67—68.; Но-вохатський К. Є. Проект нової редакції архівного за-кону // АУ. – 2001. – № 3 (246) – С. 15—25.; Вінже. Національні архівні фонди в пострадянських дер-жавах: порівняльний аналіз архівних законів // Тамсамо. – № 1—2 (245). – С. 3—10; Новохатский К.

Правовое регулирование ответственности за наруше-ние архивного законодательства в Украине // Ин-формационный вестник № 3 (29). – 2003. –С. 17—20.

5 Автократов В. Н. Из истории централизацииархивного дела в Росии (1917—1918 гг.) // Отечест-венные архивы. – 1993. – № 3. – С. 10—200; Ма-тяш І. Б. Формування Національного архівного фон-ду України: історія та сучасні проблеми // Стратегіякомплектування фондів наукової бібліотеки: Тезидоп. міжнар. наук. конференції. – К., 1996. –С. 101—103; Хорхордина Т. И. История Отечества иархивы (1917—1980-е гг.). – М.: Российск. гос. гума-нит. ун-т, 1994. – С. 181—214.

6 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 68, арк. 61.7 Зб. узаконень та розпоряджень Робітничо-Се-

лянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 395.

8 Законодавство про пам’ятки історії та культури:Зб. нормат. актів / Укр. т-во охорони пам’ятниківісторії та культури / Під ред. О. Н. Якименка. – К.:Політвидав, 1970. – С. 22.

9 Нікітін В. К. Архівне законодавство в СРСР іпостановка архівної справи в УСРР. Лекція ІІ. –Х., б. д. – С. 6.

10 Зб. законів та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду УСРР. – Х., 1920. – С. 43.

11ЦДАВО України, ф. 166, оп. 1, спр. 16, арк. 22.12 Там само, арк. 75.13 Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-

Селянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 21.

14 ЦДАВО України, ф. 14, оп. 1, спр. 14, арк. 77.15 Зб. узаконень та розпоряджень Робітничо-Се-

лянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 803—805.

16 Там само. – С. 804.17 Нариси історії архівної справи в Україні...

С. 428.18 Зб. узаконень та розпоряджень Робітничо-

Селянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 21.

19 Там само. – С. 834.20 Собрание Узаконений и распоряжений Рабо-

че-Крестьянского правительства Украины за1923 г. – Х., 1923. – Разд. паг. – С. 16—18.

21 Там само. – С. 773.22 Зб. узаконень та розпоряджень Робітничо-Се-

лянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 601.

23 Собрание Узаконений и распоряжений Рабо-че-Крестьянского правительства Украины за1923 г. – Х., 1923. – Разд. паг. – С. 773.

24 Сборник узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины за 1924 г. –Х., 1924. – С. 723—724.

25 Зб. законів та наказів Робітничо-СелянськогоУряду УСРР. – Х.: НКЮ, 1925. – С. 1039—1045.

26 Там само, С. 1044.27 Таи само, С. 1430—1433


12

28 Зб. узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – Х.: НКЮ, 1928. –С. 3—16.

29 Зб. чинних документів, розпоряджень іінструкцій в архівній справі. Вип. 3. Підготувалидо друку В. Нікітін, А. Данилюк. – Х.: Вид. ЦАУУСРР, 1931. – С. 8—14.

30 Зб. Узаконень та розпоряджень Робітничо-Се-лянського Уряду УСРР. – Х.: НКЮ, 1930. – С. 172.

31 Пількевич С. Д. Головні етапи розвиткуархівної справи на Україні (1917—1965 рр.) // Істо-ричні джерела та їх використання. – Вип. 3. – К.,1968. – С. 14.


13

Одним з важливих і водночас малодослідже-них аспектів історії української політичноїеміграції в Європі міжвоєнного періоду є ви-вчення її діяльності, спрямованої на органі-зацію збирання та збереження української істо-рико-культурної спадщини за кордоном.Актуальність даної проблеми сьогодні обумов-люється кількома факторами:

– по-перше – історико-джерелознавчим:необхідністю відображення діяльності ук-раїнської еміграції даного періоду у всій її по-вноті та багатогранності;

– по-друге – архівознавчим: визначеннявнеску української еміграції у створення тазбереження документальних колекцій ук-раїніки за кордоном, що, зокрема, передбачаєвідтворення процесу заснування та діяльностіархівних центрів, визначення джерел їх ком-плектування, особливостей організації збере-ження та опрацювання матеріалів, шляхів їхпереміщення та сучасного місцезнаходження;

– по-третє – археографічним: введення донаукового обігу джерел зарубіжної архівної ук-раїніки шляхом публікації окремих її докумен-тальних комплексів, а також підготовки та ви-дання путівників, покажчиків, переліківархівних документів, що утворилися внаслідокдіяльності громадсько-політичних, освітньо-на-укових, культурних установ та організацій ук-раїнської еміграції та її окремих представників.

Особливе місце у дослідженні даної пробле-ми посідає необхідність вивчення та здійсненняцілісної реконструкції документальної колекціїтак званого Празького українського архіву, якасьогодні з особливою гостротою постала передукраїнськими істориками, архівістами, архео-графами та джерелознавцями. Празький ук-раїнський архів, який, як відомо, є найбіль-шим зібранням з історії української еміграціїміжвоєнного періоду, у повоєнний період був пе-ревезений з теренів Чехословаччини до СРСР,

де його матеріали опинилися у спецфондахкількох українських архівів, а також частковобули переправлені до Москви. Порушення цілі-сності «празького зібрання» та принципу «по-ваги до фонду» значною мірою ускладнює про-цес реконструкції його колекції та укладанняміжархівного путівника «Празькі архіви: Зве-дений каталог архівів української еміграції вміжвоєнний період», роботу над яким Держав-ний комітет архівів України розпочав у2001 р.1

Проблему вивчення празького зібрання ус-кладнює ще й той факт, що у міжвоєннийперіод у Чехословаччині діяли три музейно-архівні осередки: Український національниймузей-архів при Українському громадськомукомітеті (УГК) (згодом – Українському інсти-туті громадознавства) у Празі (1923—1930),Музей визвольної боротьби України (1925—1948) та Український історичний кабінет приМіністерстві закордонних справ (згодом –Міністерстві внутрішніх справ) ЧСР (1930—1945).

Отже, однією з важливих передумов рекон-струкції колекцій «празьких архівів» є вивчен-ня процесу заснування та діяльності кожної звищезазначених інституцій, визначення їхмісця у системі українських еміграційних уста-нов у Чехословаччині досліджуваного періоду,аналіз політико-правових аспектів їх функці-онування, зокрема ставлення до них представ-ників чеської влади та різних політичних угру-повань української еміграції.

Звертаючись до аналізу стану науковоїрозробки проблеми, відзначимо, що упродовж1990-х – початку 2000-х рр. празькі архівипривертали увагу як українських, так і за-рубіжних дослідників. Важливе значення дляпостановки проблеми мала публікація Л. Ло-зенко «Празький український архів: історія ісьогодення»2, в якій було здійснено короткий

Марина Палієнко

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-АРХІВ У ПРАЗІ (1923—1930):ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ


14


15

огляд історії Українського історичного кабіне-ту (УІК) у Празі та Музею визвольної бороть-би України (МВБУ), охарактеризовано важ-ливі аспекти переміщення цих колекцій зтеренів Чехословаччини до УРСР. Окремаувага приділена празьким архівам у фунда-ментальній праці відомої американськоїдослідниці Патриції Кеннеді Грімстед«Trophies of War and Empire: The ArchivalHeritage of Ukraine, World War II, and theInternational Politics of Restitution» – «Тро-феї війни та імперії: Архівна спадщина Ук-раїни, Друга світова війна та міжнароднаполітика реституції» (розділ 9: «EmigreArchival Ucrainica Retrieved: Prague, Kyiv,and Moscow»)3. Як складова зарубіжноїархівної україніки та документальної спадщи-ни української еміграції празькі українськізібрання розглядаються автором даної статті урозділі «Українські архівні центри за кордо-ном», вміщеному в «Нарисах з історії архівноїсправи в Україні» (К., 2002)4.Стосовно конкретно-історичних дослід-

жень, присвячених історії створення та діяль-ності архівних осередків, що існували у Празів міжвоєнний період, то можна ко�

СТУДІЇ - Archives · 2 липня 1923 р., « Про єдиний державний...

Documents

Transcript of СТУДІЇ - Archives · 2 липня 1923 р., « Про єдиний державний...