МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису

МЕЛЬНИК ОЛЬГА ВАСИЛІВНА

УДК 330.111.4:338.432

УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ РЕСУРСАМИ

В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

08.00.03 – економіка та управління

національним господарством

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

Науковий керівник:

Бурєннікова Наталія Вікторівна,

доктор економічних наук, професор

ВІННИЦЯ – 2017

2

АНОТАЦІЯ

Мельник О. В. Управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі України. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за

спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. –

Вінницький національний аграрний університет, Вінниця, 2017.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню та розробці теоретико-методичних

засад і практичних рекомендацій щодо управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі України. Розкрито економічну сутність виробничих ресурсів

організаційно-економічні засади управління ними в сучасних умовах, узагальнено

теоретичні основи управління виробничими ресурсами в аграрному секторі України,

обґрунтовано методичні підходи до формування науково обґрунтованого

управлінського рішення. Проаналізовано сучасний стан та тенденції розвитку

вітчизняного аграрного сектора економіки, охарактеризовано основні принципи

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі, здійснено оцінювання

результативності процесу управління виробничими ресурсами.

Досягненню ефективних рівнів процесів управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі може сприяти використаний і вдосконалений автором для

конкретної ситуації алгоритм SEE-аналізу, який базується на певному механізмові.

Обґрунтовано стратегію управління виробничими ресурсами в аграрному секторі у

контексті інновування, запропоновано методичний підхід до лояльного

оподаткування як мотивуючої складової державного регулювання економіки,

удосконалено парадигму релевантної імплікації “ресурси – структура (поведінка)

– результативність (мета) економічної системи” для ефективного управління

виробничими ресурсами аграрного сектора економіки, а також логічну модель

розвитку та виникнення ситуацій типу “дерево цілей”.

Реалізовано прикладні аспекти метрології дієвості управління виробничими

ресурсами в аграрному секторі України на основі моделей Бурєннікової–

Ярмоленка складових результативності процесів функціонування складних

систем. Внесено пропозиції щодо вдосконалення системи державної підтримки за

3

допомогою стратегії лояльного оподаткування, які ґрунтуються на необхідності

державного регулювання. Ці пропозиції уможливлюють реалізацію дієвого управління

виробничими ресурсами в аграрному секторі України.

Ключові слова: виробничі ресурси, управління, управління виробничими

ресурсами, аграрний сектор, стратегія, принципи управління, ефективність та

результативність процесів функціонування аграрного сектора, державна

підтримка, лояльне оподаткування.

Список основних публікацій здобувача

1. Мельник О.В., Мельничук О.П. Податкове навантаження у системі

оподаткування України. Економіка і регіон. 2014. 2 (45). С. 111-120.

2. Мельник О.В. Методи оцінки податкового навантаження на рівні

організації. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. 8. C. 525-529.

3. Мельник О.В. Вплив змін у податковому законодавстві на

сільськогосподарський бізнес в Україні. Науковий вісник Херсонського

державного університету. 2016. 19. С. 65-68.

4. Мельник О.В. Податковий аналіз як інструмент податкового

менеджменту сільськогосподарського підприємства. Глобальні та національні

проблеми економіки. 2016. 14. С. 207-210.

5. Мельник О.В. Ефективність використання виробничих ресурсів в

аграрному секторі України. Економіка та суспільство. 2017. 9. С. 282-288.

6. Мельник О.В. Сучасні аспекти стратегічного управління в аграрному

секторі економіки України. Бізнес Інформ. 2017. 6. С. 111-116.

7. Мельник О.В. Виробничі ресурси аграрного спрямування: порівняльна

характеристика дієвості на мікро- та макрорівнях на основі складових

результативності. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і

практики. ВНАУ: Вінниця. 2017. 7. С. 65-71.

8. Olga Melnyk. The role of the taxation in Ukraine. Baltic Journal of Economic

Studies. 2015. Vol. 1 (2015) No. 2. p. 89-94.

9. Мельник О.В. Управління виробничими затратами на основі

удосконалення забезпечення сільськогосподарського підприємства виробничими

4

ресурсами. Научный взгляд в будущее. Одесса: Куприенко С.В. 2017. 5. Т. 4.

С. 71-75.

10. Мельник О.В., Бурєннікова Н.В., Ярмоленко В. О. Виробничі ресурси

видів економічної діяльності України: порівняльна характеристика дієвості на базі

складових результативності. Научный взгляд в будущее. Выпуск 6. Том 4. Одесса:

Куприенко С.В. 2017. С. 4-13.

11. Мельник О. В., Мельничук О.П. Трансфертне ціноутворення у

зовнішньоекономічних операціях. Вісник Одеського національного університету.

2014. Т. 19, вип. 2/6. С. 82-84.

12. Мельник О.В. Особливості оподаткування сільськогосподарських

підприємств в Україні. Наука в інформаційному просторі. Мікро- та

макроекономіка: питання та шляхи ефективного розвитку: Матеріали ІХ

Міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня 2013 р.).

Дніпропетровськ: Біла К.О. 2013. С.69-74.

13. Мельник О.В. Пільгові режими оподаткування сільськогосподарських

підприємств в Україні. Стан та перспективи розвитку інформаційних технологій в

економіці та бізнесі: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної

конференції (05 грудня 2013 р.). Вінниця: ВНАУ. 2013. С.155-157.

14. Мельник О.В. Ефективність використання виробничих ресурсів

підприємства. Прогнозування соціально-економічного розвитку національної

економіки: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26-27 грудня

2014 р.). Дніпропетровськ. 2014. С. 100-103.

15. Мельник О.В. Витрати на оплату праці та їх вплив на податкове

навантаження підприємства. Актуальні питання соціально-економічного розвитку

держави, регіону та підприємства: збірник тез наукових робіт учасників

міжнародної науково-практичної конференції (27-28 листопада 2015 р.). Львів.

2015. С. 113-116.

16. Мельник О.В. Роль податкового стимулювання у діяльності

підприємства. Моделювання та кількісні методи в економіці: матеріали І

5

Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (27 жовтня 2016 р.).

ВНАУ: Вінниця. 2016. С. 85-89.

17. Мельник О.В. Управління виробничими затратами на основі

удосконалення забезпечення сільськогосподарського підприємства виробничими

ресурсами. Материалы международной научной конференции “Инновационные

взгляды в будущее ‘2017” (11-18 апреля 2017 г.). Одесса. 2017.

18. Мельник О.В. Аграрний сектор економіки України: особливості,

державна підтримка. Менеджмент, фінанси та аудит: теоретичні підходи та

практичні аспекти розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної

конференції (9-10 червня 2017 р.). Одеса. 2017. С.42-46.

19. Мельник О.В. Удосконалення методів оцінювання виробничих ресурсів

в аграрному секторі економіки України. Фінансово-економічні та соціальні

фактори розвитку міжнародних економічних відносин: Матеріали Міжнародної

науково-практичної конференції (16-17 червня 2017 р.). Дніпро. 2017. С. 64-67.

20. Мельник О.В., Бурєннікова Н.В., Ярмоленко В. О. Виробничі ресурси

видів економічної діяльності України: порівняльна характеристика дієвості на базі

складових результативності. Материалы международной научной конференции

“Практическое значение современных научных иследований ‘2017 ” (13-20 июня

2017 г.). Одесса. 2017.

SUMMARY

Melnyk O. V. Management of production resources in the agrarian sector of

Ukraine. – The manuscript.

The thesis for the Degree of Candidate of Economic Sciences by specialty

08.00.03 – economics and management of national economy. – Vinnytsia National

Agrarian University, Vinnytsa, 2017.

The thesis is devoted to the substantiation and development of the theoretical and

methodological foundations and practical recommendations for the management of

productive resources in the agricultural sector of Ukraine. The economic essence of

production resources is explained by the organizational and economic foundations of

their management in modern conditions, the theoretical foundations of managing

6

production resources in the agrarian sector of Ukraine are generalized, and

methodological approaches to the formation of a managerial decision are substantiated.

The current state and development tendencies of the domestic agrarian sector of the

economy are analyzed, the basic principles of managing production resources in the

agricultural sector are characterized, and the effectiveness of the process of managing

production resources is assessed.

Production resources in the agricultural sector can be facilitated by the algorithm

of SEE-analysis, developed by the author for a particular situation, based on a certain

mechanism. A strategy for managing production resources in the agrarian sector on an

innovative basis has been developed, a methodical approach to loyal taxation as a

motivating component of state regulation of the economy, the paradigm of the relevant

implication of “resources - the structure (behavior) - effectiveness (goal) of the

economic system” is improved to effectively manage the productive resources of the

agricultural sector of the economy, the logical model for the development and

emergence of situations such as “tree of target”. The applied aspects of the metrology

for force of management in the agrarian Sector of Ukraine on the basis of models of

Burennikova–Yarmolenko for component of efficiency of the functioning of compound

systems have been implemented. The proposals for improvement of system of state

support by means of strategy for loyal taxation have been advanced. These proposals

make the implementation of valid management by productive resources in the

agricultural sector of Ukraine.

Keywords: production resources, management, management of productive

resources, agrarian sector, strategy, management principles, efficiency and effectiveness

of the functioning of the agricultural sector, state support, loyal taxation.

The list of the main publications of the applicant

1. Melnyk O.V., Melnychuk O.P. Tax burden in the taxation system of Ukraine.

Economics and regions. 2014. 2 (45). P. 111-120.

2. Melnyk O.V. Methods of methods of assessment of the tax burden on the level

of enterprise. Global and national problems of Economics. 2015. 8. P. 525-529.

3. Melnyk O.V. Influence of Changes in Tax Legislation on Agricultural Business

7

in Ukraine. Scientific Herald of Kherson State University. 2016. Issue 19. P. 65-68.

4. Melnyk O.V. Tax analysis as an instrument of tax management of an

agricultural enterprise. Global and national problems of Economics. 2016. Issue 14.

P. 207-210.

5. Melnyk O.V. Efficiency of use of productive resources in the agricultural sector

of Ukraine. Economics and Society. 2017. Issue 9. P. 282-288.

6. Melnyk O.V. Modern aspects of strategic management in the agrarian sector of

Ukraine's economy. Business Inform. 2017. Issue 6. P. 111-116.

7. Melnyk O.V. Industrial resources of agrarian direction: a comparative

characteristic of efficiency at micro and macro levels on the basis of components of

efficiency. Economy. Finances. Management: topical issues of science and practice.

VNAU: Vinnytsa 2017. Issue 7. P. 65-71.

8. Melnyk O.V. The role of the taxation in Ukraine. Baltic Journal of Economic

Studies. 2015. Vol. 1 (2015) Issue No. 2. P. 89-94.

9. Melnyk O.V. Management of production costs on the basis of improving the

provision of agricultural enterprises with productive resources. Scientific view to the

future. Odessa: Kuprienko S.V. 2017. Issue 5. Eddition 4. P. 71-75.

10. Melnyk O.V., Burennikova N. V., Yarmolenko V. O. Production resources of

the types of economic activity in Ukraine: a comparative characteristic of efficiency on

the basis of components of productivity. Scientific view to the future. Issue 6. Volume

4. Odessa: Kuprienko S.V. 2017. P. 4-13.

11. Melnyk O.V., Melnychuk O.P. Transfer pricing in foreign economic

operations. Bulletin of Odessa National University.2014. Eddition 19, Issue 2/6. P. 82-84.

12. Melnyk O.V. Features of Taxation of Agricultural Enterprises in Ukraine.

Science in the information space. Micro and macroeconomics: issues and ways of

effective development: Materials of the IX International Scientific and Practical

Conference (October 10-11, 2013). Dnipropetrovsk: Bila K.O. 2013. P.69-74.

13. Melnyk O.V. Favorable tax treatment of agricultural enterprises in Ukraine.

Status and Prospects for the Development of Information Technologies in Economics

8

and Business: Materials of the IV All-Ukrainian Scientific and Practical Conference

(December 5, 2013). Vinnytsya: VNAU. 2013. P.155-157.

14. Melnyk O.V. Efficiency of use of industrial resources of the enterprise.

Forecasting of the socio-economic development of the national economy: Materials of

the international scientific and practical conference (December 26-27, 2014).

Dnipropetrovsk. 2014. P. 100-103.

15. Melnyk O.V. Labor costs and their impact on the tax burden of the enterprise.

Actual questions of socio-economic development of the state, region and enterprises: a

collection of abstracts of scientific works of participants of the international scientific-

practical conference (November 27-28, 2015). Lviv. 2015. P. 113-116.

16. Melnyk O.V. The role of tax incentives in the enterprise. Modeling and

Quantitative Methods in Economics: Materials of the All-Ukrainian Scientific and

Practical Internet Conference (October 27, 2016). VNAU: Vinnytsa. 2016. P. 85-89.

17. Melnyk O.V. Management of production costs on the basis of improving the

provision of agricultural enterprises with productive resources. Materials of the

international scientific conference "Innovative views on the future 2017" (April 11-18,

2017). Odessa. 2017.P. 71-75.

18. Melnyk O.V. Agrarian sector of Ukraine's economy: features, state support.

Management, Finance and Audit: Theoretical Approaches and Practical Aspects of

Development: Materials of the All-Ukrainian Scientific and Practical Conference (June

9-10, 2017). Odessa. 2017. P.42-46.

19. Melnyk O.V. Improvement of methods for estimating productive resources in

the agrarian sector of the Ukrainian economy. Financial-economic and social factors of

the development of international economic relations: Materials of the International

Scientific and Practical Conference (June 16-17, 2017). Dnepr. 2017. P. 64-67.

20. Melnyk O.V., Burennikova N. V., Yarmolenko V. O. Production resources of

the types of economic activity in Ukraine: a comparative characteristic of efficiency on

the basis of components of productivity. Materials of the international scientific

conference "Practical significance of modern scientific researches" 2017 "(June 13-20,

2017). Odessa. 2017. P. 4-13.

9

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………..……………………………11

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

ВИРОБНИЧИМИ РЕСУРСАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ………...19

1.1. Економічна сутність виробничих ресурсів та управління в аграрному

секторі …………………………………………………………………………………19

1.2. Особливості виробничих ресурсів в аграрному секторі………………..41

1.3. Методичні аспекти використання виробничих ресурсів в аграрному

секторі…….……………………………………………………………………………64

Висновки до розділу 1………………………………………………..………...79

Список використаних джерел до розділу 1…………………………..…….....81

РОЗДІЛ 2. СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ

РЕСУРСАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ……..…………………….....93

2.1. Сучасний стан функціонування аграрного сектора України …………..93

2.2. Оцінювання рівня забезпеченості виробничими ресурсами аграрного

сектора економіки України……………………………………………………..…...110

2.3. Ефективність управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі…………………………………………………………………….………..…124

Висновки до розділу 2………………………………………………………...142

Список використаних джерел до розділу 2…………………………..…..….143

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ

РЕСУРСАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ …………………...….……147

3.1. Напрямки ефективного управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі………………………………………..…………………………….………....147

3.2. Шляхи удосконалювання методів оцінювання виробничих ресурсів в

аграрному секторі ………………………………………………………….…………158

3.3. Заходи покращення використання виробничих ресурсів на основі

моделей складових результативності з метою управління………………..…….....174

Висновки до розділу 3……………………………………………..………….198

10

Список використаних джерел до розділу 3…………………..……………...200

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...203

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..207

11

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний агропромисловий комплекс потребує

економічно обґрунтованих підходів, які сприятимуть підвищенню ефективності

виробництва. Особливого значення набуває необхідність раціональної взаємодії

усіх факторів аграрного виробництва шляхом використання науково

обґрунтованих методів його ведення. Зростання результативності використання

виробничих ресурсів в умовах європейської інтеграції має велике значення, так як

уможливлює підвищення ступеню їх використання, а отже, й ефективність

функціонування аграрного сектора України.

Сьогодні, зважаючи на економічну ситуацію в Україні, забезпечення

аграрного сектора економіки фінансовими, матеріально-технічними та трудовими

ресурсами є напруженим та нестабільним. Аграрний сектор відчуває нестачу

власних засобів для фінансування розширеного відтворення. Саме тому питання

про дієве використання наявних виробничих ресурсів є актуальним і таким, яке

потребує більш глибокого вивчення й аналізу. Аграрний сектор України повинен

розвиватись на базі ефективного управління виробничими ресурсами задля

забезпечення його конкурентоспроможності. Це сприятиме становленню України

на міжнародному ринку та впливатиме на загальний стан економіки всередині

країни.

Для аграрного сектора України процес нарощування виробничих ресурсів

найчастіше означає підвищення ефективності виробництва та

конкурентоспроможності на зовнішньому ринку, досягнення економічної

стабільності в галузі, що уможливлюється лише за умов ефективного й

раціонального управління виробничими ресурсами аграрного сектора України.

Визначення стратегії і тактики технологічного оновлення та формування

виробничого потенціалу аграрного сектора України потребує врахування нових

тенденцій і напрямів науково-технічного прогресу в агропродовольчій сфері,

екологічних та економічних вимог, особливостей нинішньої матеріально-

технічної, фінансово-економічної та організаційно-технологічної бази

12

вітчизняного агропромислового виробництва.

Концептуальні основи державного регулювання та управління закладені у

працях Дж. М. Кейнса, Р. Кемпбелла, М. Кондратьєва, В. Леонтьєва,

А. Маршалла, П. Самуельсона, А. Файоля, Й. Шумпетера та ін. Вагомий внесок у

вивчення теоретико-прикладних аспектів формування, використання, оцінювання

й управління виробничими ресурсами зробили такі відомі вітчизняні та зарубіжні

вчені: В. Авдєєнко, Т. Адімбаєв, В. Андрійчук, Г. Башнянин, Н. Бурєннікова,

З. Герасимчук, Є. Данкевич, О. Добикіна, Г. Калетнік, Н. Краснокутська,

О. Кундицький, М. Лендєл, О. Луцків, А. Мазур, Б. Панасюк, Б. Пасхавер,

О. Прутська, Л. Ревуцький, Е. Рейнгольд, І. Репіна, В. Рижиков, П. Саблук,

І. Свиноус, О. Скидан, С. Трегобчук, Р. Тринько, В. Ціхановська, О. Федонін,

З. Юринець та ін.

Разом з тим, з наукового і практичного поглядів залишаються відкритими

питання, пов’язані з теоретико-методичними основами управління виробничими

ресурсами у вітчизняному аграрному секторі (зокрема державного), з

оцінюванням його ефективності для подальшого економічного розвитку країни.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконувалась відповідно до плану науково-дослідницьких

робіт Вінницького національного аграрного університету у межах тем

“Формування ефективного механізму управління економічною діяльністю

сільськогосподарських підприємств та оцінювання їх результативності” ( ДР

0113U002380); “Методи і моделі ефективності функціонування

сільськогосподарських підприємств” ( ДР 0114U001768), у процесі виконання

яких автором обґрунтовано теоретичні основи та особливості управління

виробничими ресурсами аграрного сектора, запропоновано стратегію його

розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою є наукове обґрунтування й розробка

теоретико-методичних засад і прикладних рекомендацій стосовно управління

виробничими ресурсами в аграрному секторі України.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних завдань:

13

систематизувати підходи до економічної сутності виробничих ресурсів в

аграрному секторі з метою ефективного управління ними;

охарактеризувати особливості функціонування аграрного сектора

економіки, наукові принципи управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі;

дослідити стан функціонування аграрного сектора України з метою

визначення основних причин гальмування його розвитку;

поглибити методичні підходи до оцінювання забезпечення ефективності

використання виробничих ресурсів в аграрному секторі України;

окреслити новітню структуру механізму управління виробничими

ресурсами в аграрному секторі економіки України;

знайти та обґрунтувати шляхи втілення організаційного та мотиваційного

забезпечення реалізації управлінських рішень як складових циклу управління

виробничими ресурсами аграрного сектора;

окреслити заходи лояльного оподаткування як мотиваційної складової

процесу забезпечення управлінського рішення стосовно виробничих ресурсів та

як складової стратегії державного регулювання та управління;

обґрунтувати практичні можливості управління виробничими ресурсами

на основі моделей складових результативності з метою дієвого SEE-управління у

вигляді відповідної стратегії з внесенням пропозицій.

Об’єктом дослідження слугує процес управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі України.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні аспекти ефективності

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі економіки України.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці та практичні

дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, які присвячені проблемам

раціонального використання виробничих ресурсів з метою ефективного

управління.

У дисертаційній роботі використані загальнонаукові та специфічні методи і

способи дослідження: логічного аналізу і синтезу, групування, порівняння,

14

наукової абстракції, економічної статистики, економічного та фінансового

аналізу, табличні та графічні методи (розділи 1, 2), дескриптивні моделі, в тому

числі, вертикальний і горизонтальний аналіз балансу (розділ 2), кореляційно-

регресійного аналізу, оптимізаційні, аналітичні коефіцієнти SEE-управління

дієвістю функціонування агарного сектора економіки України (розділ 3).

Інформаційною базою дослідження слугували офіційні матеріали

Державної служби статистики України, Міністерства аграрної політики та

продовольства України, Головного управління статистики у Вінницькі області,

дані власних досліджень, публікації українських і зарубіжних вчених, матеріали

наукових конференцій і семінарів, довідкові матеріали, опубліковані в спеціальній

періодичній пресі та розміщені на сайтах офіційних серверів мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові положення та

висновки, викладені в дисертаційній роботі, ґрунтуються на теоретичному та

практичному осмисленні особливостей і специфіки аграрного виробництва,

системному підході до сутності причинно-наслідкових взаємозв’язків в парадигмі

релевантної імплікації “ресурси – структура (поведінка) – результативність (мета)

економічної системи ”.

Наукову новизну дисертаційного дослідження становлять такі теоретичні,

методичні та практичні результати:

вперше:

- для уможливлення втілення в дію такої стратегії управлінського циклу,

як “забезпечення реалізації управлінських рішень” стосовно виробничих ресурсів

запропоновано методичний підхід до лояльного оподаткування як мотивуючої

складової такого забезпечення; вказаний підхід відрізняється від існуючих

окресленням сутності цього оподаткування та висвітленням його як одного з

напрямів державної стратегії впливу на розвиток аграрного сектора із

зазначенням механізму і заходів такого оподаткування з врахуванням коефіцієнту

пільгового оподаткування, а також внесенням на цій основі пропозицій щодо

вдосконалення системи державної підтримки результативного використання

виробничих ресурсів в аграрному секторі;

15

удосконалено:

- поняття виробничих ресурсів не тільки як факторів виробництва аграрного

сектора економіки, а й як складної системи ринкових відносин, котрі виникають з

приводу виробництва, розподілу, обміну та використання цих ресурсів, які

здійснюються в межах діючого законодавства за допомогою ринкової

інфраструктури з метою отримання кінцевого результату;

- комплексний SEE-аналіз виробничих ресурсів аграрного сектора як

підсистеми економіки України на базі економіко-математичних моделей, що дало

змогу з’ясувати тенденції формування й розвитку цього сектора та визначити

пріоритетні напрямки регулятивної політики в зазначеній сфері;

- концептуальні положення релевантної імплікації “ресурси – структура

(поведінка) – результативність (мета) економічної системи” для ефективного

управління виробничими ресурсами аграрного сектора економіки;

- логічну модель розвитку та виникнення ситуацій типу “дерево цілей”, за

допомогою якої можна дослідити складові, що спричиняють певні ситуації,

проаналізувати взаємозв’язки елементів, які є складовими досліджуваної системи,

логіку розвитку ситуацій, у тому числі їх переходу до більш складних;

набули подальшого розвитку:

- підходи до державного управління виробничими ресурсами на основі

відповідних заходів лояльного оподаткування шляхом створення сприятливого

клімату для суб’єктів господарювання аграрного сектора економіки на підґрунті

зниження ставок податків, введення спеціальних режимів оподаткування,

своєчасного відшкодування ПДВ, надання пільг, дотацій та субсидій тощо;

- наукові положення щодо виробничої специфіки окремих видів

виробничих ресурсів аграрного сектора економіки та їхній вплив на розвиток

економіки цього сектора, зокрема, доповнено схему трансформації виробничих

ресурсів у кінцевий результат;

- парадигма релевантної імплікації виробничих ресурсів та результату з

метою управління цими ресурсами на підґрунті врахування складових

результативності функціонування аграрного сектора економіки.

16

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні

методичних підходів до оцінювання рівня формування виробничих ресурсів та

ефективного використання ресурсної бази, розробці пропозицій та науково-

практичних рекомендацій щодо реалізації заходів підвищення ефективності

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі України.

Результати дослідження з обґрунтування й розробки механізму управління

виробничими ресурсами в аграрному секторі економіки прийнято до

впровадження Департаментом агропромислового розвитку облдержадміністрації

Вінницької області (довідка 04-01-68/1045 від 13.05. 2017 р.); бачення стратегії

державного регулювання в аграрному секторі в контексті лояльного

оподаткування може бути використане при наданні пропозицій щодо внесення

змін до Податкового кодексу України офісом великих платників податків ДФС

(довідка 21599/7/28-10-41-05-13 від 15.06.2017 р.); пропозиції щодо впливу

управління виробничими ресурсами на податкові надходження до бюджетів усіх

рівнів та методи збільшення/зменшення податкового навантаження

використовуються Вінницькою об’єднаною державною податковою інспекцією

ГУ ДФС у Вінницькій області (довідка 2458/10 від 15.09.2016 р.);

запропонована методика управління виробничими ресурсами знайшла практичне

впровадження в роботі Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграна Фрут

Лука”, смт. Лука-Мелешківська, Вінницького району Вінницької області (довідка

23/03-16 від 23.03.2016 р.).

Теоретико-методичні та практичні результати дослідження

використовуються у навчальному процесі Вінницького торговельно-економічного

інституту КНТЕУ при викладанні дисциплін “Економіка підприємства”,

“Державне регулювання економіки”, “Макроекономіка”, “Просторова економіка”

(довідка 01.01-47/712 від 12 травня 2017 р.).

Впровадження у практичну діяльність вітчизняних сільськогосподарських

підприємств та структур державної влади розроблених рекомендацій і пропозицій

щодо вдосконалення та підвищення ефективності управління виробничими

ресурсами в аграрному секторі економіки України сприятиме розвитку аграрних

17

економічних відносин, збільшенню обсягів виробництва сільськогосподарської

продукції, досягненню екологічної рівноваги, становленню гармонійних відносин

між бізнесом та владою.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом

самостійно виконаного дослідження. Всі розробки та пропозиції, що містяться в

роботі, належать особисто автору.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення

й результати дисертаційного дослідження, пропозиції і рекомендації доповідались

та отримали позитивну оцінку на міжнародних, всеукраїнських та регіональних

науково-практичних конференціях: ІХ Міжнародній науково-практичній

конференції “Мікро- та макроекономіка: питання та шляхи ефективного

розвитку”, м. Дніпропетровськ, 10-11 жовтня 2013 р.; IV Всеукраїнській науково-

практичній конференції “Стан та перспективи розвитку інформаційних технологій

в економіці та бізнесі”, м. Вінниця, 5 грудня 2013 р.; міжнародній науково-

практичній конференції “Прогнозування соціально-економічного розвитку

національної економіки”, м. Дніпропетровськ, 26-27 грудня 2014 р.; міжнародній

науково-практичній конференції “Актуальні питання соціально-економічного

розвитку держави, регіону та підприємства”, м. Львів, 27-28 листопада 2015 р.;

І Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції “Моделювання та

кількісні методи в економіці”, м. Вінниця, 27 жовтня 2016 р.; международной

научной конференции “Инновационные взгляды в будущее ‘2017” (11-18 апреля

2017 г.), м. Одесса; Всеукраїнській науково-практичній конференції

“Менеджмент, фінанси та аудит: теоретичні підходи та практичні аспекти

розвитку”, м. Одеса (9-10 червня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній

конференції “Фінансово-економічні та соціальні фактори розвитку міжнародних

економічних відносин”, м. Дніпро, 16-17 червня 2017 р., международной научной

конференции “Практическое значение современных научных исследований

‘2017”, г. Одесса (13-20 июня 2017 г.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження

опубліковано у 20 наукових працях загальним обсягом 7,66 ум. др. арк. (з яких

18

особисто автору належить 7,02 ум. др. арк.), серед яких: 7 статей у наукових

фахових виданнях загальним обсягом 3,7 ум. др. арк. (з яких особисто автору

належить 3,57 ум. др. арк.); 3 статті у міжнародних виданнях; 1 стаття у іншому

виданні; 9 матеріалів конференцій.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота

складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і

додатків. Основний обсяг роботи становить 177 сторінок комп’ютерного тексту,

містить 37 таблиць та 17 рисунків, з яких 2 таблиці та 1 рисунок – на окремих

сторінках, 10 додатків на 26 сторінках. Список використаних джерел сформовано

зі 182 найменувань та займає 17 сторінок.

19

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

ВИКОРИСТАННЯМ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ В

АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

1.1. Економічна сутність виробничих ресурсів та управління в

аграрному секторі

Потреби аграрного сектора вимагають постійного задоволення. Оскільки у

природі не існує достатньо готових благ, придатних для задоволення потреб, тому

їх слід виготовляти шляхом взаємодії людей з природою та між собою.

У процесі формування економічна система будь-якого рівня для

забезпечення усіх потреб з метою отримання прибутку використовує певні

ресурси, які називаються виробничими [1, с. 122]. В енциклопедичному словнику

ресурси тлумачаться як “запаси чого-небудь, які можна використати в разі

потреби”. Термін “ресурс” походить з французької та означає “засіб”, “спосіб”,

“дані” (ressource) [2, с. 66]. С.В. Мочерний стверджує, що ресурси це – основні

елементи виробничого потенціалу, який має в своєму розпорядженні система і

який використовується для досягнення конкретних цілей економічного розвитку

[3, с. 37]. Відповідно до бачень А.І. Ільїна та В.П. Волкова ресурси – це залучені в

господарський оборот чинники виробництва [4, с. 646]. На думку

В.П. Грузинова ресурси – це “фактори, що використовуються для виробництва

економічних благ” [5, с. 26]. Російські науковці В. Я. Горфінкель та В.А. Швандар

дають наступне визначення: “Ресурси – фактори виробництва (трудові,

матеріальні, фінансові, організаційні, інформаційні та ін.), які залучаються для

здійснення поставлених перед собою цілей” [6, с. 195]. І. М. Володіна стверджує,

що ресурси виробництва – це сукупність природних, капітальних і людських сил,

які потенційно можуть бути використані у процесі виробництва [7, с. 21–22]. Як

зазначає В. Авдєєв, ресурси – це сукупність матеріальних і нематеріальних

елементів, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі [8].

20

Кожна економічна школа має своє бачення класифікації виробничих

ресурсів, тому на даний час питання визначення єдиного підходу класифікації

виробничих ресурсів залишається відкритим. Представники меркантилістичного

підходу вважають, що головним ресурсом є активний грошовий баланс країни. В

їхньому трактуванні це означає, що основну увагу треба зосередити на

зовнішньоекономічній діяльності. Школа фізіократів схиляється до думки, що

земля є головним виробничим ресурсом, оскільки результати виробництва

перевищують вкладення. Тому основою збагачення є аграрний сектор країни.

Представники класичної економічної школи вважають, що виробництво –

це найбільш перспективний напрямок, тому акцентувати увагу потрібно саме на

ньому. З вищевикладеного видно, що скільки економічних шкіл існує, стільки й

існує бачень визначення терміну “виробничі ресурси”, кожне з яких має право на

життя. В своїх роботах А. Сміт зазначає справжнім мірилом мінової цінності всіх

товарів є праця. У своїй праці “Дослідження про природу і причини багатства

народів” він відносить працю до складу ціни, вважаючи, що продукт праці має

повністю належати робітнику, а кількість праці на виготовлення продукту є

єдиною ціною праці, що може бути обміняна на іншу працю. Це поняття і слугує

основною ідеєю теорії вартості [9, с. 52]. Однак, в даній теорії є певні

суперечності, так як А. Сміт зазначає, що при обміні (продажу) в ціну товару

потрібно ще включати дохід підприємця, оскільки він несе певні ризики.

Суперечність полягає в тому, що з одного боку, вартість продукту – це вартість

праці, яка була покладена на виробництво товару, і в той же час, в ціну товару

потрібно закладати не лише заробітну плату, а ще й чистий дохід підприємця. Та,

не зважаючи на те, що погляди А. Сміта не буди ідеальними та досконалими, вони

стали основою трудової теорії вартості і теорії вартості факторів виробництва.

Послідовником А. Сміта став Давид Рікардо, який виклав свої бачення у

праці “Основи політичної економії та оподаткування” (1817 р.). На думку

Д. Рікардо, мінова вартість товарів залежить від їх рідкісності та кількості праці,

затраченої на їх виготовлення. Однак, оскільки рідкісні товари є у меншій

кількості, ніж інші, Д. Рікардо робить висновок, що кількість затраченої праці на

21

виробництво товару є визначальною у визначенні його вартості [9, с. 52].

Теорії А.Сміта кожен вчений трактував та розвивав по-своєму. Наприклад,

Томас Мальтус включав у вартість товару працю на його виготовлення,

уречевлену працю та прибуток на авансовий капітал. У доповнення до трактувань

Д.Рікардо, він вважав, що вартість продукту має містити ще й інші фактори

виробництва, окрім праці, але дану думку він не розкрив у деталях. Ж.Б. Сей

виділяв землю, капітал та працю як фактори виробництва та розкрив механізм

розподілу доходу між цими факторами. Важливою є теорія факторів вартості Ж.

Б. Сея, відповідно до якої вартість або цінність кожного предмета, поки вона не

встановлена на ринку, є абсолютно довільною, невизначеною. Основою ж

цінності є корисність товару. Капітал та земля також створюють вартість

продукту, оскільки вони також беруть участь у процесі виробництва. Це й

становить зміст теорії трьох факторів виробництва. На думку Ж. Б. Сея внесок

кожного фактору у вартість товару визначає ринок, тобто частина вартості,

створена працею, дорівнює заробітній платі; частина, створена капіталом –

прибутку; частина, створена природою – ренті [10].

Маржиналісти досліджували поведінку окремих споживачів та конкретних

виробників благ, тобто мікрорівень. Відповідно на розвиток теорії трьох факторів

виробництва класичної школи це не вплинуло. Ще одним ученим, який аналізував

макрорівень був Джон Бейтс Кларк, який мав свою теорію розподілу доходів між

факторами виробництва. У своїй праці “Розподіл багатства” Дж.Б. Кларк, на

відміну від інших учених, які виокремлювали прибуток від праці та доходи від

капіталу, звертає увагу ще на доходи від процесу координації, під яким він

розумів підприємництво [11].

Представники неокласичного напрямку, в тому числі Альфред Маршалл

своїй праці “Принципи економікс” продовжують традицію попередників,

виділяючи три групи виробничих ресурсів: землю, працю та капітал. Однак, в

розумінні Альфреда Маршалла, капітал – це знання та організація [12, с. 208]. На

думку А. Маршалла організація – це вміння впорядковувати виробничі функції.

Відповідно до А. Маршалла, знання – це той потужний двигун виробництва, який

22

дозволяє підкорити природу і змусити її сили задовольняти потреби людини [12,

с. 208-209]. А. Маршалл був перший, хто зосередив увагу на розвиток науки і

техніки та їх впливу на ефективність процесу виробництва. Згодом з’являється

поняття “інформаційна економіка”. Його теорії більш поглиблено розвили такі

вчені, як Н. Кондратьєв та Й. Шумпетер [13, 14]. Зокрема, Й. Шумпетер вважав,

що найважливішу роль у розвитку економіки відіграє інноваційна поведінка

підприємців, оскільки вона впливає на технологічні зміни [14].

В 1954 році В. Леонтьев, досліджуючи економіку США, звернув увагу на

затрати капіталу та праці на експорт та імпорт продукції. Він дійшов висновку,

що експортувати потрібно продукцію капіталомістку, а імпортувати трудомістку.

Відповідно, він виділив чотири фактори виробництва, до яких відносив капітал,

землю, кваліфіковану працю та некваліфіковану працю [15].

На нашу думку, слід ще звернути увагу на теорію факторів виробництва в

розумінні Німецької історичної школи, яка не підтримувала класичну школу з її

мікрорівнем та зосереджувалась на макрорівні. Представник історичного напряму

Фрідріх Ліст вперше підкреслив недоліки понять класичної школи, а саме:

космополітизм, матеріалізм та руйнівний індивідуалізм. На його думку, між

окремою людиною та людством стоїть нація з її культурою, історією, традиціями

та звичаями. Тому Ф. Ліст вважав, що виробничі ресурси містять ще й соціальні

інститути, чим здійснив прорив в економічній науці [16, с. 151-152].

Представники історичної школи, як і попередники, відносять до факторів

виробництва землю та капітал, однак останній поділяють на

сільськогосподарський, мануфактурний і торговельний. Вчені німецької

історичної школи розширюють розуміння факторів виробництва, доповнивши їх

розумовими та фізичними силами нації, суспільними інститутами та природними

ресурсами держави. Це стало основою розвитку інституціоналізму, представники

якого звертають увагу на вплив державних органів влади, комерційних структур,

ринкових умов господарювання, звичаїв, традицій, моральних та етичних норм

суспільства на розвиток економіки.

Дж. Гелбрейт у своїй праці “Нове індустріальне суспільство” вважає, що

23

володіти землею, працею та капіталом недостатньо, потрібно мати професійні й

особисті якості керівника та підприємця для вдалого планування та

прогнозування роботи, а також мати підтримку спеціалізованого персоналу, який

він виокремлює як категорію виробничих ресурсів [17, с. 40]. Відповідно,

представники школи інституціоналізму відносять до факторів виробництва різні

чинники, які неможливо класифікувати та виділити в групи, тому що вони містять

різноманітні за своєю природою явища.

Згодом економічні школи ХХ століття починають більше аналізувати

ефективність використання виробничих ресурсів, ніж їх класифікацію. Джон

Мейнард Кейнс став основоположником кейнсіанства, чиї вчення були

спрямовані на пошуки виходу США з економічної кризи, оскільки розвиток

кейнсіанства припав на період Великої депресії в США. Саме тому теорія

Дж. М. Кейнса є антикризовою. У ті часи визначення класифікації виробничих

ресурсів не було важливим, головним було знаходження шляхів їх ефективного

використання для покращення економічного стану держави в цілому [18].

Продовжили пошуки шляхів економічного зростання представники

неокейнсіанства та посткейнсіанства. Економічне зростання вони бачили в

розвитку виробництва. Йозеф Алоїз Шумпетер особливу увагу приділяв науково -

технічному прогресу та функції новаторства, тобто впровадженню результатів

НТП у виробництво, що сприяло формуванню конкурентного середовища, в

якому кожний суб’єкт господарювання прагнув стати лідером, і що у свою чергу

впливало на покращення економічного середовища в цілому.

Слід відмітити погляди К. Маркса, котрий був прихильником трудової

теорії вартості, на основі якої він розробив свою соціально-економічну теорію, де

розкрив механізм експлуатації найманих працівників. На думку К. Маркса,

комунізм – це найкраща організація суспільства, в якому засоби виробництва

належать всьому народові. Відповідно до праць К. Маркса, засоби праці та

предмети праці складають засоби виробництва, при поєднанні яких із трудовими

ресурсами формуються продуктивні сили суспільства [19, с. 192]. Працівникам

К. Маркс відводить окреме місце, оскільки, на його думку, лише люди можуть

24

поєднати засоби праці та предмети праці та отримати результат [19, с. 249-250].

Відповідно до К. Маркса є п’ять основних формацій, кожна з яких існує

поки продуктивні сили та виробничі відносини відповідають один одному у

своєму рівні розвитку. Якщо продуктивні сили випереджають у розвитку

суспільні відносини, це призводить до революції і, як наслідок, до зміни

суспільно-економічної формації. Результатом революцій є встановлення

комунізму у всьому світі, тобто у кожного працівника мають бути у

розпорядженні засоби праці та предмети праці. При капіталізмі, засобами

виробництва володіють капіталісти, решта населення їх не має, і тому вони

стають найманими працівниками у капіталіста. Згідно з теорією трудової вартості

“вартість готового продукту дорівнює вартості праці, покладеної на його

виробництво” [20, 21]. Однак, найманий працівник отримує лише частину

вартості у вигляді заробітної плати, а решта залишається у капіталіста. Саме на

цьому етапі розпочинається експлуатація людини. Тому за К. Марксом, засоби

виробництва повинні бути у вільному розпорядженні кожного члена суспільства.

Кожна економічна школа виділяла низку факторів виробництва, за

допомогою яких всі групи населення отримують прибуток: хтось отримує ренту,

заробітну плату, а хтось – відсоток від прибутку. Взаємодію виробничих ресурсів

здійснює підприємець, який отримує за це прибуток. Жан-Батист Сей у праці

“Трактат політичної економії” зосереджує увагу саме на даному взаємозв’язку та

розробляє та звану “теорію ринків” або “закон Сея”. Відповідно до даного закону

пропозиція товару автоматично породжує попит на ринку ресурсів для цього

товару [10, с. 42-51]. Ж.-Б. Сей також аналізує процес виробництва товарів

(послуг) за участю землі, праці та капіталу. Результатом реалізації блага є

прибуток. Відповідно, всі фактори беруть участь в виробництві блага, тому дохід

від його реалізації також належним чином розподіляється. Тобто, заробітна плата

– це дохід працівників, капітал створює прибуток підприємця за їх продуктивні

сили; а рента – це плата власникам землі за наданий ними ресурс. Відповідно,

Ж.-Б. Сей визначав фактори виробництва, які є необхідними для створення блага.

Теорія факторів виробництва Ж.-Б. Сея викликає низку дискусій серед науковців,

25

тому що фактори виробництва є основою створення благ і доданої вартості, що

задовольняє потреби суспільства та забезпечує його розширене відтворення.

Теорія факторів виробництва постійно розвивається та переходить на якісно

вищий рівень. Спочатку вчені звертали увагу на очевидні речі, які беруть участь в

процесі виробництва, а згодом додають ще фактори, які є не настільки

очевидними, але також мають вплив на виробничий процес. Деякі вчені, як,

наприклад, Ф. Ліст звертають увагу на національні особливості країн [16],

Дж. Б. Кларк приділяє значення організаційним здібностям [11], А. Маршалл – до

організаційних навиків додає ще й знання [12], Й. Шумпетер – інновації [14],

Дж. Гелбрейт виділяє соціальні інститути і технології [17]. В. П. Грузинов,

В. Д. Грибов у своїй праці визначають наступну структуру ресурсів: робоча сила,

знаряддя праці (машини, обладнання та ін.), предмети праці (сировина, матеріали

та ін.), готова продукція (запаси товарів), природні умови виробництва (земля,

корисні копалини та ін.), підприємництво [5, с. 20]. В. Бурчевський, М. Болюх та

М. Горбаток виділяють наступні групи виробничих ресурсів: трудові, матеріальні,

засоби праці, фінансові та земельні ресурси [22, с. 35]. Згідно В. Івахненка

виробничі ресурси поділяються на трудові ресурси, основні засоби і предмети

праці. Вчений звертає увагу на такі виробничі ресурси, як простір (земельна

площа) і час. Як зазначає Івахненко В. М., ресурси бувають вихідні, природні та

похідні, штучні. Штучні в свою чергу поділяються на товарні, інформаційні,

фінансові, наукові та ін. [23, с. 18]. На думку В. Титова існує п’ять основних груп

ресурсів: основні виробничі фонди, оборотні кошти, трудові, матеріально-

технічні, фінансові й інформаційні ресурси [24, с. 74-143]. Г. Савицька у своїй

роботі ставить акцент на використання резервів, базуючись на класифікації

ресурсів, що споживаються ним, а саме: земельних ресурсів, трудових ресурсів,

предметів праці, засобів праці [25, с. 50-52]. А. Калініна виділяє п’ять видів

виробничих ресурсів: робочу силу, знаряддя та предмети праці, сировину та

паливно-енергетичні ресурси, інвестиції [22, с. 6-8]. В. Немцев відносить до

виробничих ресурсів природні ресурси (землю, надра, воду та ін.); оборотні

кошти, у тому числі матеріальні ресурси; трудові ресурси; капітал (джерело

власних коштів); заповзятливість; результати науково-технічного прогресу

[27, с. 30]. М. Баканов, А. Шеремет підтримують загальновизначену класифікацію

26

виробничих ресурсів, а саме поділ на засоби праці, предмети праці і саму працю

[28, с. 227]. В. Горфінкель та В. Швандар до виробничих ресурсів відносять

виробничі фонди (основні і оборотні), робочу силу та інформацію [6, c. 129]. Такі

вчені, як Г. Савицька [25], В. Івахненко [23], М. Болюх [22], П. Попович [29]

дотримуються класифікації виробничих ресурсів, яка вбачає у них три складові:

трудові ресурси, матеріальні ресурси та основні засоби.

Західні вченні додають до загальноприйнятої класифікації ще один вид

ресурсів – “підприємницькі здібності”, запропонований англійським вченим

А. Маршаллом [12, с. 54]. Однак, в Україні на цю категорію виробничих ресурсів

науковці мало звертають увагу. Категорію “підприємницькі здібності”

досліджували такі вітчизняні науковці, як А. Задоя та Ю. Петруня. Вони віднесли

цю категорію до складу організаційно-економічних ресурсів. В їхньому розумінні,

підприємницькі здібності – це пошук та мобілізація ресурсів наявних у

суспільстві [30, с. 32]. Еволюцію поглядів домінування виробничих ресурсів як

факторів виробництва зображено на рис. 1.1. за періодами їх розвитку.

Рис. 1.1. Еволюція поглядів стосовно домінування виробничих ресурсів як

факторів виробництва на різних етапах суспільного розвитку*

*Джерело: узагальнено автором.

На нашу думку, у теперішній час основним фактором виробництва є

Еволюція поглядів домінування виробничих ресурсів як факторів

виробництва на різних етапах суспільного розвитку

До складу виробничих ресурсів як факторів виробництва науковці у

відповідних періодах відносили різні фактори. Їх складові формувались за

законами розвитку:

- у період з найдавніших часів і до ХVІІ ст. головним фактором

виробництва була земля;

- у середньовічний період до ХVІІ-середина ХІХ ст. основним

фактором виробництва була праця;

- у капіталістичний період (друга пол. ХІХ ст.-ХХ ст.) визначальним

фактором виробництва був капітал;

- у сучасний період з кінця ХХ ст. до теперішнього часу основним

фактором виробництва є підприємницькі здібності.

27

підприємницькі здібності, однак земля, капітал та робоча сила є базовими.

Учені по-різному трактують саму сутність поняття “виробничі ресурси”,

кожен з них виділяє свої показники ефективності їхнього використання. Зокрема,

В. Горфінкель та В. Швандар до головних показників використання виробничих

ресурсів відносять продуктивність праці, фондовіддачу, матеріаломісткість

виробництва продукції. На їхню думку, ефективність використання виробничих

ресурсів, вимірюється в обсязі та якості виробленої і реалізованої продукції; у

собівартості продукції; у величині ресурсів, що застосовані [6]. У своїх працях

А. Ільїн, В. Волков поділяють виробничі ресурси на трудові, виробничі фонди,

інвестиції та інформаційні ресурси та оцінюють їх використання відповідними

показниками. Наприклад, для оцінювання використання трудових ресурсів

застосовують темпи зростання продуктивності праці; економію чисельності

працівників; зарплатоємність продукції; трудомісткість продукції, товарів, послуг

(працевіддачу) та інші. Для оцінювання використання основних засобів

використовують показники фондовіддачі, фондомісткості продукції, відносної

економії основних виробничих фондів, а для оцінювання використання оборотних

засобів – відносну економію оборотних фондів; матеріаломісткість продукції

(матеріаловіддачу) та ін. Використання інвестицій оцінюють за такими

показниками, як капіталоємність продукції (капіталовіддача); відносна економія

інвестицій [4, с. 654]. На думку Г. Шадріної, на сучасному етапі розвитку

економіки підвищення економічної ефективності й якості продукції вимагає

всебічного аналізу використання елементів виробничого процесу: праці, засобів

праці і предметів праці. Якісні показники використання виробничих ресурсів є

показниками економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня

[31, с. 39]. В. Тітов поділяє виробничі ресурсів на основні виробничі фонди,

оборотні кошти, матеріально-технічні ресурси та трудові ресурси [24, с. 74]. Він

вважає, що ефективність використання основних виробничих фондів можна

висвітлити за допомогою наступних показників: загальних (фондовіддачі

основних фондів та фондовіддачі їх активної частини; рівня рентабельності

(дохідності) використання виробничих фондів, фондомісткості основних

28

виробних фондів та фондомісткості їх активної частини тощо) та часткових

(коефіцієнтів використання машин у часі, виконання норм виробітку машин,

інтегрального завантаження машин та устаткування та ін.) [24, с. 83].

А. Калініна виробничі ресурси класифікує наступним чином: основні засоби

та виробничі потужності, оборотні кошти та оборотні засоби, трудові ресурси,

сировинні та паливно-енергетичні ресурси, інвестиції. Вона виокремлює наступні

показники ефективності: для основних засобів: показники стану та руху

(коефіцієнт зносу, придатності, оновлення та вибуття), коефіцієнти інтенсивності

та екстенсивності використання устаткування, фондовіддача, фондомісткість,

фондоозброєність, коефіцієнт змінності, коефіцієнт змінного режиму часу,

коефіцієнт загрузки устаткування у часі, інтегральний коефіцієнт використання

основних фондів; для оборотних засобів: швидкість обороту оборотних коштів,

коефіцієнт обороту, віддача оборотних коштів, коефіцієнт закріплення, абсолютне

та відносне вивільнення оборотних коштів, вартісні, натурально-вартісні та

натуральні показники матеріалоємності; для трудових ресурсів: продуктивність

праці та трудомісткість, показники стану та структури кадрового складу

робітників (коефіцієнт вибуття, прийому, стабільності, текучості, структура

кадрів, коефіцієнт чисельності основних робітників, показник середньооблікової

чисельності робітників); для інвестицій: чиста приведена вартість, внутрішня

норма доходності інвестиційного проекту, рентабельність проекту, термін

окупності [26, с. 85]. До показників ефективності використання оборотних коштів

В. Тітов відносить: коефіцієнт оборотності коштів, тривалість одного обороту в

днях та коефіцієнт завантаження оборотних коштів [24, с. 93].

Ми погоджуємось із думкою тих науковців, які вважають, що поняття

“потенціал” та “ресурси” йдуть паралельно, їх не слід протиставляти.

“Потенціал” – це узагальнена характеристика ресурсів, котра прив’язана до місця

і часу. Зокрема, В. М. Архангельський під потенціалом розуміє запаси, засоби,

джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для отримання певного

результату [32]. Інші автори під “потенціалом” мають на увазі взаємодію

трудових та матеріальних складових для отримання певного результату

29

виробництва. Третя група науковців вважає, що “потенціал” – це спроможність

сукупності ресурсів економічної системи реалізовувати певні задачі [33].

На нашу думку, в аграрному секторі ресурсний потенціал – це збалансоване

використання матеріальних, трудових та інших ресурсів, з їх оптимальною

кількістю, котре призводить до підвищення потенціалу аграрного сектора

(відповідно й до зниження прибутку), тому у процесі управління потрібно

постійно контролювати використання всіх складових процесу виробництва.

Рівень технологічного виробництва впливає на національне використання

ресурсів на макрорівні. Під технологічним процесом вважатимемо сукупність

методів, які використовують для переробки сировини та матеріалів, а також

засобів праці. У результаті науково-технічного процесу устаткування та способи

виробництва постійно вдосконалюються, що призводить до зростання обсягів

виробництва за наявності тієї ж кількості сировини та інших ресурсів. Головною

метою підвищення ефективності використання ресурсів є мінімізація відходів,

досягти якої можна із використанням сучасних технологій та нових видів енергії

та сировини (у тому числі, біопалив). Погоджуючись з Г. Калетніком зазначимо,

що в Україні є ряд причин для розвитку ринку біопалива, до яких слід віднести

енергетичну безпеку, підтримку інновацій, диверсифікацію національного

виробництва та високу мотивацію зростання аграрного сектору завдяки

відновлюваним джерелам енергії [34]. О. Прутська зазначає, погоджуючись з

експертами Комісії ЄС, що доля біопалива на сьогоднішній день залежить від

податкових виключень, тому Україні слід перейняти напрацьований європейський

досвід стимулювання використання біопалива. Оскільки лише завдяки державній

підтримці можливе впровадження нових альтернативних джерел енергії [35].

На нашу думку, виробничі ресурси – це важливий фактор, що впливає на

обсяг виробництва. Вони є елементами економічного потенціалу держави.

Виробничі ресурси на макрорівні – це сукупність трудових, матеріальних,

технічних, фінансових та ін. засобів, необхідних для виробництва суспільно-

економічних благ. На національному рівні виробничі ресурси поділяють на такі

основні групи:

30

1. Природні ресурси (земля, угіддя, надра, водні ресурси, природні джерела

енергії), які поділяються на відновлювані та невідновлювані.

2. Матеріальні ресурси, створені людиною, серед яких виділяють предмети праці

(матеріали та сировина) та засоби праці (все те, чим можна впливати на предмети

праці). Серед засобів праці виділяють активні (інструменти, машини, обладнання

тощо) та пасивні (будівлі та споруди).

3. Трудові ресурси – це працездатне населення держави, що має необхідні

здібності для трудової діяльності (освіта, професійні навички, культура тощо).

4. Фінансові ресурси, тобто грошові кошти та фінансові активи держави, які вона

може інвестувати у виробництво [23];

5. Інформаційні – це будь-яка потрібна інформація для створення, розподілу,

обміну та споживання продукту [36 с. 38].

При зміні технологій виробництва змінюється і значимість кожного виду

ресурсів. З розвитком комп’ютерних технологій виробництво потребує більше

фінансових та трудових ресурсів з високим інтелектуальним рівнем. Кількість

наявних ресурсів, їх використання та розвиток визначають економічний

потенціал держави та безпеку, можливість створювати певний обсяг валового

внутрішнього продукту [37].

У сучасній економіці науковці здебільшого виокремлюють такі основні

виробничі ресурси: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку,

інформацію та екологію. Під земельними ресурсами мають на увазі всі природні

ресурси, що використовуються у виробництві. Капітал – це засоби виробництва,

котрі створені людиною заради отримання доходу. Праця – це використання

людиною предметів праці і сил природи для створення благ, що будуть

задовольняти їхні потреби. Підприємницькі здібності – це здатність людини

організувати процес виробництва, вирішувати проблеми, впроваджувати в процес

виробництва новітні технології, ризикувати тощо. Під наукою слід розуміти

систематизацію знань про суспільство, природу та економіку. Інформація — це

упорядковані знання, які застосовуються при будь-якій діяльності. Екологія (як

один з виробничих ресурсів) — це чинник навколишнього середовища, що

31

здійснює вплив на будь-які економічні процеси та суспільство.

Виробничі ресурси, які необхідні для сільськогосподарського виробництва,

є факторами виробництва. Всі види виробничих ресурсів виконують важливі

функції у процесі виробництва, без яких він неможливий. Структуру виробничих

ресурсів аграрного сектора зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура виробничих ресурсів*

*Джерело: власна розробка автора.

Множина виробничих ресурсів з урахуванням їх структури, кількості та

якості, а також технічного рівня складає виробничий потенціал, який відображає

максимально можливий обсяг виробництва товарів і послуг при умові

раціонального та ефективного використання наявних природних, трудових

ресурсів та основних виробничих фондів. На думку О. Федоніна, І. Репіної та

О. Олексик виробничий потенціал – це наявні і приховані можливості

Науково-

технічний

прогрес

Логістика

Інформаційні

ресурси

Основні фонди

Інвестиційний

ресурс

Фінансовий

ресурс

Інфраструктурні

ресурси

Організаційна

структура

управління

Маркетинг

Науково-

технічний

прогрес

Логістика

Робоча сила (основні та

допоміжні працівники

Ресурси розширеного відтворення

Інноваційні

ресурси

Капітал

Земельні ресурси

Основні фонди

Інвестиційні

ресурси Фінансові ресурси

Інформаційні

ресурси

Інфраструктурні

ресурси

Виробничі ресурси Суб’єктивні

складові

Об’єктивні

складові

Робоча сила

(адміністративно-

управлінський

персонал)

32

підприємства щодо залучення і використання факторів виробництва для випуску

максимально можливого обсягу продукції [38]. В. Авдеенко, В. Котлов зокрема

вважають, що виробничий потенціал – це сукупність виробничих ресурсів

цільового призначення, серед яких основні: промислово-виробничі фонди, трудові

ресурси, енергетичні ресурси, технологія, інформація [39]. Також, ми

погоджуємось з думкою О. Добикіна, що виробничий потенціал – це здатність

виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси

виробництва [40]. Виробничі ресурси – це здатність отримати певний результат

через певні перетворення, тобто вони є частиною потенціалу. На думку

Н. Краснокутської, потенціал – це можливості системи ресурсів, здатностей і

компетенцій створювати цінність для зацікавлених сторін [41, с. 21]. Л. Ревуцький

зазначає, що виробничий потенціал – це фактичні можливості підприємства

виробництва необхідного для суспільства продукту в певній кількості та якості з

наявними виробничими ресурсами [42].

Погоджуючись з М.І. Скрипниченко, зазначимо, що серед теоретичних і

практичних наукових питань сьогодення є пошук шляхів економічного зростання.

Тому будемо вести мову про виробничу функцію. Виробничу функцію досить

широко використовують з метою дослідження зростання та прогнозування

економіки. Для економіки України побудова виробничої функції є досить

складною з-за особливостей розвитку економіки держави, а саме: слабкої

інформаційної бази, швидких змін та періодів прискорення тощо. Як відомо,

виробнича функція – це залежність кінцевого виходу продукції чи її вартості від

використання різних факторів виробництва, конкретних видів ресурсів і затрат,

подана в математичній формі [43, с. 143].

До основних властивостей виробничої функції слід віднести те, що є певна

межа збільшення обсягу виробництва, досягнути яку можливо завдяки

збільшенню витрат одного фактора за інших однакових умов, а також те, що

фактори виробництва є взаємодоповнюючими.

Існують постійні та змінні фактори виробництва. Постійні фактори – це ті,

кількість яких майже не змінюється протягом визначеного періоду (земля, будівлі,

33

устаткування тощо). Враховуючи те, що з часом усі фактори можуть змінюватись,

то постійні фактори розглядаються у короткостроковому проміжку часу. Змінні

фактори – це ресурси, кількість яких прямо пропорційно змінюється в процесі

виробництва (сировина та матеріали, праця, електроенергія тощо). Виробничі

можливості аграрного сектора визначаються технологічними можливостями

виробництва, наявністю та якістю його виробничих ресурсів. Для визначення

ефективності такого виробництва може бути застосована виробнича функція –

модель, яка описує залежність між величиною витрачених ресурсів та обсягом

продукції, що випускається. Така модель будується на основі підходу до

економічного об’єкта як до відкритої динамічної системи.

Виробнича функція аграрного сектора може містити, наприклад, чотири

основні фактори: земельні ресурси, трудові ресурси, основні виробничі та

оборотні засоби. Розглянемо приклад.

Нехай xj (j = 1, 2,…, n) – кількість j-го ресурсу, який бере участь у

виробництві, тоді набір всіх n ресурсів описується вектором:

X = (x1 , x2 ,…, xn ). (1.1)

Розглядаючи виробничу функцію з одним продуктом, матимемо

Y = f (X, A), (1.2)

де Y – обсяг виробленої продукції,

A = (a1, a2,…, ak ) – вектор параметрів.

Може бути використана й інша форма запису:

Y = f (x1 , x2 ,…, xn ). (1.3)

Якщо така функція має всі частинні похідні, то відношення дорівнює тій

додаткової продукції, яка може бути отримана при збільшенні кількості j-го

ресурсу на одиницю.

Виробничі функції різного виду можуть застосовуватись для аналізу

аграрного виробництва. Для оцінювання ресурсного та виробничого потенціалів

можуть використовуватись методи статистичного моделювання з використанням

теорії ймовірностей. Для вирішення багатьох завдань прикладної економіки

необхідним є застосування узагальнюючого показника ресурсозабезпечення

34

аграрного виробництва. Для визначення ресурсного потенціалу використовують

декілька методів. При об’єднанні різнорідних ресурсів у один показник деякі

економісти беруть за основу індекси ресурсів, отримані за допомогою відношення

фактичного значення кожного ресурсу до його середнього значення за

сукупністю, або їх оцінки в балах; інші економісти – їх вартісні оцінки, треті

враховують затрати робочого часу (прямі і непрямі), а четверті – кількість

працівників, як фактично зайнятих у аграрному секторі, так і необхідних для

виготовлення основних і оборотних засобів [44]. Наприклад, науковці

пропонують наступний метод виконання розрахунків. До складу ресурсів, які

оцінюються, входять: сільськогосподарські угіддя (площа та економічна оцінка за

продуктивністю в балах); трудові ресурси; основні засоби сільськогосподарського

призначення; матеріальні оборотні кошти за їх вартістю або в натуральному

вираженні за видами (наприклад, мінеральні добрива в перерахунку на 100%

поживних речовин) [45].

На нашу думку, доцільно також використовувати методики регресійного

аналізу, де розрахунки виконуються на основі лінійного рівняння множинної

регресії:

Y= а0 + а1 х1 + а2 х2 + … + аn xn, (1.4)

де Y – обсяг товарної продукції;

х1, х2, …, хn – наявні виробничі ресурси;

а0, а1, а2, …, аn – параметри функції.

Наприклад, х1 – середньозважений бал оцінки сільськогосподарських угідь;

х2 – середня чисельність працівників впродовж року;

х3 – основні виробничі засоби сільськогосподарського призначення тощо.

Дуже часто для дослідження функціонування виробництва

використовується виробнича функція Кобба-Дугласа, яка в класичному варіанті

виглядає наступним чином [46, 47, 48]:

Q = f (K, L), (1.5)

де Q – обсяг випуску (визначає взаємозв’язок випуску з капіталом K та

працею L, де істотними є можливість та обмеженість заміщення факторів);

35

К – капітал як вартість основних засобів в аграрному секторі, розрахована

відповідно до оцінки НААН України;

L – робоча сила як кількість зайнятих в аграрному секторі, помножена на

середньомісячну заробітну плату цих робітників.

Однак, класичну двофакторну модель не бажано використовувати для

розрахунків в аграрному секторі економіки, так як невід’ємним фактором є

земельні ресурси (за загальною оцінкою вартості сільськогосподарських угідь в

Україні). Найбільш вдалою для аналізу функцією, що задовольняє певні умови, є

функція Кобба-Дугласа в такому вигляді:

Q = AК α

Lβ, (1.6)

де К – капітал;

L − праця;

A – параметр, що характеризує рівень технології,

α і β – коефіцієнти, що характеризують внесок зростання капіталу й праці у

зростання випуску.

Для визначення потенційного ВВП (Q) для України часто застосовують

виробничу функцію з трьома виробничими факторами: робочою силою (L),

капіталом (K) та земельними ресурсами (Z), які є екзогенними змінними, а

показник ВВП є залежною змінною.

У нашому випадку виробнича функція матиме наступний вигляд:

Q = AKαL

β Z

Ω tƔ,

(1.7)

де К – капітал;

L − праця;

Z – земельні ресурси;

α − показник еластичності обсягу виробництва по капіталу, що характеризує

зростання обсягу продукту на 1% зростання капіталу;

β − показник еластичності обсягу виробництва по праці, що характеризує

зростання обсягу продукту на 1% зростання праці;

Ω - показник еластичності обсягу виробництва по земельних ресурсах, що

характеризує зростання обсягу продукту на 1% зростання земельних ресурсів;

36

Ɣ - показник еластичності обсягу виробництва по часу, що характеризує

зростання обсягу продукту на 1% зростання часу;

А – коефіцієнт пропорційності або масштабності, який дозволяє порівнювати

обсяг продукту різного періоду (фактично відображає середньорічний темп

зростання продукту) [49].

Дуже часто науковцями для дослідження виробничої функції, окрім

традиційних факторів виробництва (капіталу − K та праці − L) додають земельні

ресурси − Z та фактор часу − t. Саме для випадків моделей 1.6 та 1.7 ми будемо в

подальшому в розділі 2.2 здійснювати відповідні розрахунки.

Як вже зазначалось у національному аграрному секторі країни

використовуються три групи щодо складових щодо ресурсів: соціальні, виробничі

та природні. Соціальна складова – це робоча сила та менеджмент. Виробнича

складова – це основні засоби оборотні запаси, фінанси та матеріально - технічні

засоби. До природної складової можна віднести земельні ділянки, географічне

положення та кліматичні умови, сприятливі для ведення аграрного виробництва

кліматичними умовами [50, с. 24].

Відповідно до натурально-речового складу виділяють особисті та

матеріальні виробничі ресурси. До особистих відноситься робоча сила, тоді як

матеріальні ресурси (природні: земельні, водні, лісові, а також створені працею

людини матеріально-технічні – засоби і предмети праці) – це речові елементи

процесу виробництва. Матеріальні ресурси – це база для виробництва

матеріальних благ [51, с. 14]. Властивістю, притаманною всім видам виробничих

ресурсів, є продуктивний характер споживання. Доки виробничі ресурси не

вступили в процес праці, доти вони існують розрізнено, незалежно один від

одного. Вступивши у цей процес, вони функціонують спільно, взаємодіючи один

з одним. Разом із тим виробничі ресурси відрізняються тією функціональною

роллю, яку вони виконують у процесі виробництва спожитої вартості [52, с. 19].

Як вже зазначалось вище, для аграрного сектора економіки найважливішим

виробничим ресурсом є земельні ресурси, “землі”. В інших галузях економіки (за

винятком видобувної промисловості) “землі” – це місце розташування

37

виробничих потужностей та адміністративних будівель, а в аграрному секторі

країни “землі” – це те, без чого втрачається сама сутність галузі, як такої; це

основна продуктивна сила виробництва [53]. Землі в аграрному секторі є і

предметом праці, і знаряддям праці. Як предмет праці землі піддають обробітку

для вирощення сільськогосподарських культур. Як знаряддя праці

використовують різні властивості ґрунту. Вчені розрізняють поняття

“продуктивна сила землі” і “продуктивна сила ґрунту”. “Продуктивна сила землі”

– це характеристики ґрунту, закладені природою: родючість, поживні речовини,

вологість, хімічні та фізичні властивості. “Продуктивна сила ґрунту” – це

результат сукупної дії природи та людини. Продуктивність землеробства прямо

залежить від підвищення родючості ґрунту при умові, що воно буде відбуватись

систематично. Відповідно, основний акцент при розробках та наукових

дослідженнях у сільському господарстві повинен робитись на створення

екологічних, ґрунтовідновлюваних, зональних і внутрішньозональних системах

ведення землеробства [54]. Існує багато показників для оцінювання рівня

використання земельних ресурсів: виробництво валової продукції аграрного

сектора країни з розрахунку на одиницю земельної площі; урожайність окремих

сільськогосподарських культур з одиниці посівної площі; вихід окремих видів

продукції з розрахунку на одиницю відповідної земельної площі в цілому по

аграрному сектора країни, окремій його галузі, виду продукції та інші [55].

На думку багатьох вітчизняних науковців ефективність використання

земельних ресурсів в аграрному секторі країни полягає в отриманні

максимального та якісного урожаю з одиниці площі із зменшенням витрат.

Погіршення якості земель та зниження родючості ґрунтів може призвести до

кризи виробництва аграрної продукції.

Підкреслимо, що сучасна система земельних платежів в Україні не показує

реальної вартості землекористування та змінює податкову значимість плати за

землю та єдиного податку (4 група). Це пов’язано з тим, що базою оподаткування

у цьому випадку є нормативна грошова оцінка угідь, яка була проведена в 1995

році. Індексація бази оподаткування, яка застосовується при розрахунку податку,

38

не може відкоригувати зміну розміру рентних доходів. Ми погоджуємось із

П. Саблуком та Ю. Лузаном, що “необґрунтоване застосування коефіцієнтів

індексації вартості земель сільськогосподарського призначення, яка була

проведена на базі застарілої методики їх нормативної оцінки, призвело до

викривлення в сплаті землекористувачами і землевласниками земельного та

фіксованого сільськогосподарського податку, а також нарахування орендної

плати для селян, що здали землі в оренду” [56, с. 10]. Отже, недосконалість

обчислення земельного податку призводить до того, що бюджети відповідних

рівнів недоотримують кошти. Акцентуємо увагу на тому, що

сільськогосподарське виробництво покриває велику територію у просторі та

потребує додаткових трудових і матеріальних ресурсів. В аграрному секторі

праця – це важливий ресурс виробничого процесу, носієм якої є трудові ресурси,

що є виробниками матеріальних благ. Як відомо, у науковій літературі виділяють

поняття “трудові ресурси” та “робоча сила”, між якими існує певна відмінність.

Трудові ресурси – це більш широке поняття, до якого входять кадри, які не

залучені безпосередньо до процесу виробництва. Трудові ресурси – складна

соціально-економічна категорія, соціальну сутність якої становлять люди, а

економічну – їх робочий час [1, с. 28]. Основною частиною трудових ресурсів є

робоча сила, яка бере безпосередню участь у процесі виробництва, решта – це

потенційна робоча сила [1, с. 28]. Трудові ресурси аграрного сектора складає

сільське населення віком від 15 до 60 років, а також підлітки від 12 до 16 років та

особи пенсійного віку, які вступили у відповідні договірні відносини з

підприємствами. За період з 1991 по 2015 роки кількість сільського населення в

нашій державі скоротилось на 5,7 млн. осіб, або на 26,5% [38]. Найшвидше

чисельність сільського населення скорочувалося у Сумській (46%), Хмельницькій

(43%) та Вінницькій (42%) областях, а найповільнішими – в Чернівецькій (3,8%),

Тернопільській (27,4%) і Харківській (29,2%) областях. Найбільше сільського

населення проживає у Вінницькій (922,1 тис. осіб) та Київській (744,8 тис. осіб)

областях [57]. В аграрному секторі існує нерівномірність розподілу робочої сили

за географічними зонами України (зменшується із заходу на схід та з півночі на

39

південь).

В аграрному секторі характеристиками праці виступають її кількість та

якість, як і в інших галузях економіки. На оцінювання кількості праці впливає

кількість населення, його господарська активність, вікового і статевого складу,

ступеня фізичного здоров’я та ін. Якість праці визначає освітній і професійний

рівень працівників, ступінь особистої свободи, психофізіологічні властивості

тощо. До основних характеристик праці слід віднести такі показники: тривалість

робочого часу, продуктивність та інтенсивність. Тривалість робочого дня

залежить від потреби відновлення сил та встановлюється законодавством та

угодою між роботодавцем та працівником, на яку впливає інтенсивність праці,

динаміка промислового циклу та рівень зайнятості.

Загальновідомим показником продуктивності праці є кількість виробленої

продукції за одиницю часу. На інтенсивність праці вказує її напруженість,

витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу (чим довшою є

тривалість робочого часу, тим більшою є її інтенсивність). З розвитком науково-

інформаційних технологій зменшується фізична напруженість та зростає

розумова. Чим вищою є продуктивність праці, тим більшою є її інтенсивність.

Підкреслимо, що при використанні трудових ресурсів слід враховувати

фактор часу та сезонність галузі. Через специфічні умови аграрний сектор

зосереджується на певних територіях, що зумовлює концентрацію виробництва та

обмеження його розмірів. Як відомо, поєднання робочої сили з виробничими

ресурсами утворює процес виробництва, де використовуються засоби

виробництва (засоби праці та предмети праці). У вартісному виразі вони

становлять виробничі засоби, які поділяються на основні та оборотні [58, с. 203].

В аграрному секторі слід враховувати також те, що предметами праці є живі

організми, на розвиток яких вплинути не можливо. Тому продукцію отримують

нерегулярно, а затрати праці є постійними [59]. Для безперервності виробничого

процесу потрібні оборотні фонди, які повністю використовуються в кожному

технологічному циклі виготовлення продукції [60]. Сукупність оборотних фондів

та фондів обігу у вартісній формі утворює оборотні засоби. Оборотними фондами

є матеріальні ресурси, котрі переносять свою вартість на вартість готової

продукції та змінюють свою натуральну форму (насіння, посадковий матеріал,

40

добрива, гербіциди і пестициди, комбікорми, мікробіологічні добавки, паливно-

мастильні матеріали, електроенергію тощо). Частина оборотних фондів утворює

матеріальний склад готової продукції, інша частина бере участь у виробничому

ресурсі [60]. Отже, на сьогоднішній день не існує єдиного підходу до визначення

класифікації виробничих ресурсів та показників визначення ефективності їх

використання.

Також, не існує єдиного підходу для трактування поняття “управління”. У

загальному розумінні “управління” визначається передусім як елемент, функція

організованих систем (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує

збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх

програм і цілей [61]. У філософському енциклопедичному словнику поняття

“управління” трактується, як елемент, функція організованих систем різної

природи, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму

діяльності, реалізацію програми, цілі діяльності [62, c. 30]. На думку,

Н. Мельтюхова, управління – це функція організованих систем (біологічних,

соціальних, технічних), котра забезпечує реалізацію мети і підтримку режиму

діяльності, сталість і розвиток певних структурних елементів [63].

Як видно, різні вчені по різному трактують поняття “управління”. Зокрема,

В. Кноррінг, зазначає, що управління є процесом, а система управління –

механізмом, котрий забезпечує цей процес [64, c. 1]. Ми розділяємо думку таких

вчених, як Т. Десятов, О. Коберник, Б. Тевлін, Н. Чепурна, які вважають, що

управління – поняття складне й багатогранне, яке залежить від специфіки об’єкта

[65, с 8]. В. Соловйов вважає, що управління – це цілеспрямований вплив на

складну систему [66, с 28]. Взагалі, поняття “управління” у широкому розумінні є

видом діяльності, котрий може перетворити неорганізований натовп в

цілеспрямовану і продуктивну групу шляхом планування, організації, мотивації та

контролю спільних дій [67, с 197]. У вузькому розумінні згідно тлумачення

науковців Т. Десятов, О. Коберник, Б. Тевлін, Н. Чепурна управління – це

діяльність, яка спрямовує та регулює суспільні відносини за допомогою

спеціального органу [65, с 8]. На думку Б. Райзберга управління – це

цілеспрямована та свідома дія з боку суб’єктів, керівних органів на людей і

економічні об’єкти, здійснювана з метою спрямувати їхні дії й отримати бажані

41

результати [68, с. 349]. Відповідно до Г. Казначевскої управління – це процес

переведення керованої системи в заданий стан за допомогою інформаційної дії,

що спрямовується від керуючої системи [69, с. 10]. Взагалі, процес управління

передбачає втілення методів та програм розвитку, спрямованих на підтримання

стійкості системи [70].

Оптимальне управління потенціалом охоплює процеси формування,

використання та розвитку. Етап формування включає визначення стратегії,

методів підвищення конкурентоздатності, виявлення потенційних резервів. Етап

використання передбачає залучення ресурсів, які було виявлено на етапі

формування. Розвиток потенціалу полягає в удосконаленні наявних ресурсів, в

тому числі фінансових та економічних показників [71]. На думку З. Юринець

організація системи управління виробничими ресурсами повинна здійснюватися

на усіх рівнях: стратегічному, тактичному й оперативному. Управління

виробничими ресурсами на стратегічному рівні неможливе без урахування тих

процесів, які відбуваються у навколишньому середовищі [72].

А. Файоль визначав п’ять основних функцій управління, якi вiн назвав

адмiнiструванням: передбачення, органiзацiя, розпорядження, координація i

контроль [73, с. 361-363]. До головних завдань управління економічним

потенціалом слід віднести наступні: планування, цілеспрямованість, визначення

необхідного стану функціонуючої системи, мотивацію та контроль, стабільність

системи; оптимізацію, у розумінні адаптації до певних умов та обмежень.

Отже, як видно з вищевикладеного, у сучасній науці немає єдиного підходу

до трактування понять “управління” та “виробничі ресурси”, їх класифікації та

визначення показників ефективності їх використання, управління ними. Розвиток

економічних знань свідчить про необхідність удосконалювання сучасної теорії

щодо факторів виробництва, яка б дозволила знайти резерви використання

традиційних ресурсів (земель, праці, капіталу), з метою підвищення ефективності

їхнього використання та управління ними.

1.2. Особливості виробничих ресурсів в аграрному секторі

Аграрний сектор України є важливою складовою національної економіки

42

держави. Він забезпечує продовольчу, економічну та екологічну безпеки країни,

впливає на розвиток інших галузей національної економіки та створює соціально-

економічне підґрунтя розвитку сільської місцевості. При цьому шлях України до

розвиненої ринкової економіки супроводжується частими змінами та

доповненнями у законодавчо-нормативній базі податкового законодавства в

аграрній сфері. В умовах глобалізації аграрних ринків і зростаючого попиту на

продукти харчування у світі і в сільському господарстві України, зокрема,

розпочалися процеси концентрації капіталу та швидкого формування на цій

основі інтегрованих структур. Економічний простір стає єдиним для інтегрованих

формувань, коли географія розміщення продуктивних сил, галузева структура

інвестицій виробництва, системи збуту являють собою єдину систему [74]. Ми

розділяємо думку О. Скидана, який зазначає, що концепція

багатофункціональності розглядає сільське господарство як основу економіки,

соціальної і природоохоронної сфер сільських територій [75, c. 36-38]

Підтримуємо думку О. Луцків, який вважає, що важливу роль відіграє

вивчення чинників та умов підвищення ефективності використання наявних

ресурсів та виявлення перспективних напрямків збільшення виробничого

потенціалу аграрного сектора на основі використання сучасних ринково-

економічних важелів. Проблемою є невідповідність існуючих методологічних

підходів і методичного інструментарію економічного розвитку аграрного сектора

вимогам та особливостям ринкових відносин і новітнім досягненням механізмів

управління та інформаційно-аналітичного забезпечення [76].

Потенціал виробництва аграрного сектору України є більшим ніж той, що

потребує внутрішній ринок. Він є рушійною силою розвитку національної

економіки та відіграє вважливу роль в інтеграції України в світову економіку.

Зростання доходів сільського населення позитивно відображається на розвитку

інших галузей національної економіки. Однак, вітчизняна сільськогосподарська

продукція у більшості випадків є неконкурентоспроможною на зарубіжних

ринках, так як не завжди відповідає європейським вимогам щодо якості та

безпечності, тому аграрний сектор України потребує оновлених підходів щодо

43

управління виробничими ресурсами.

Розширене відтворення а аграрному секторі містить відтворення

суспільного продукту, засобів виробництва, робочої сили та виробничих

відносин, оскільки збільшення обсягів виробництва вимагає збільшення капіталу,

основних виробничих фондів та кваліфікованої робочої сили. Інтенсивне

відтворення відбувається тоді, коли обсяги виробництва зростають завдяки

впровадженню нової техніки, нових форм організації праці тощо. Екстенсивне

відтворення відбувається при залученні у процес виробництва додаткових

ресурсів (трудових, матеріальних тощо).

В аграрному секторі на розширене відтворення впливає розвиток

сільськогосподарського машинобудування (виробництво тракторів, комбайнів та

ін.), а також виробництва пального, добрив тощо. У свою чергу, підприємства

аграрного сектора забезпечують промисловість необхідною технічною

сировиною, стимулюючи галузь до відтворення. Розширене відтворення

сільського господарства відіграє важливу роль у відтворенні у межах

національного господарства. Особливістю відтворення аграрного сектора є

взаємодія економічного процесу з природнім, оскільки земля є головним засобом

виробництва для сільськогосподарських підприємств (тому важливе місце

відводиться природним умовам). Ще однією особливістю аграрного сектора є

сезонність виробництва; одержана продукція в процесі виробництва переходить у

наступний цикл відтворення як засіб виробництва (наприклад: молодняк худоби,

птиця, насіння і т.д.). Тому процес виробництва потребує постійного контролю за

якістю виробництва, а також за тим, щоб із річного валового продукту аграрного

сектора вчасно виділялись для заміщення основні і оборотні фонди. Збільшення

валового продукту є основним та узагальнюючим показником розширеного

відтворення [77].

Сформовані на принципах раціонального підходу, виробничі ресурси

забезпечують конкурентоспроможність функціонування аграрного сектора країни,

сприяють розвитку матеріально-технічних, структурних, функціональних,

соціальних, трудових та інших складових його виробничого потенціалу. Разом з

тим, виробничі ресурси в аграрному виробництві відіграють найважливішу роль в

економічному й соціальному розвитку регіонів і країни в цілому [1, с. 44; 78].

44

У часи інтеграції України до світової економіки, збільшення конкуренції на

внутрішньому і зовнішньому ринках важливу роль відіграє ефективне

використання виробничих ресурсів в аграрному секторі та вдосконалення

управління ними, оскільки вони забезпечують конкурентоспроможність суб’єктів

господарювання в аграрному виробництві. Проблема удосконалення управління

виробничими ресурсами з метою підвищення ефективності їх використання є

багатогранною та актуальною завжди. Вона містить питання теоретичного,

методологічного і прикладного характеру, а також техніко-технологічні,

економічні, соціальні аспекти, які потрібно розглядати на загальнодержавному,

галузевому, регіональному рівнях та на рівні підприємств [1, с. 46].

На сьогоднішній день для ефективного управління виробничими ресурсами

в аграрному секторі потрібно удосконалити систему побудови стратегії розвитку

такого сектора. Першочерговими питаннями, що потребують вирішення, є

прискорення економічного зростання та збільшення обсягів виробництва,

удосконалювання ефективності використання ресурсів. Все це потребує, на нашу

думку, модернізації сільськогосподарського виробництва шляхом впровадження

інноваційних технологій, скорочення виробничих витрат та ін.; це вимагає також

інновацій, високої результативності процесів, які відбуваються у

сільськогосподарському виробництві, ефективного використання ресурсів,

створення відповідної доданої вартості.

Процес управління, у тому числі виробничими ресурсами (базовий цикл або

елементарний управлінський цикл) містить: аналіз стану потреб та можливостей

забезпечення виробничими ресурсами, нормативно-правове забезпечення, у

нашому випадку лояльне оподаткування, та ін.; прийняття управлінського

рішення та забезпечення реалізації управлінського рішення. Зрозуміло, що коли

мова ведеться про управління більш складними об’єктами, то кожна з частин

циклу являє собою складніші процеси.

Як відомо, відносно самостійну частину загальної управлінської діяльності

суб’єкта управління називають конкретною функціональністю управління.

Цільове призначення управлінської діяльності вважають загальною функцією

управління. На нашу думку, будь-яка класифікація функцій управління має

охоплювати всю управлінську діяльність:

45

= F, (1.8)

де F – управління в цілому як необхідна та достатня умова досягнення цілей;

fi – функція управлінської діяльності і- го виду;

n – загальна кількість функцій та/або видів управління.

Окрім цього, класифікація функцій управління має бути такою, де функції

не дублюються. Для аграрного сектора як і будь-якого об’єкта управління існують

відносно самостійні частини процесу управління, що дозволяє окреслити такі

функції управління:

1.Функції, пов’язані з матеріальними елементами виробництва продукції

аграрного сектора (вони забезпечують функціонування та розвиток техніки,

технологій, предметів та засобів праці, у т.ч. управління нововведеннями);

2.Функції, пов’язані з удосконаленням управлінської діяльності,

спеціалізацією виробництва, інтеграцією, інформаційними потоками тощо;

3. Функції, пов’язані з розвитком людини та ін.

Для забезпечення реалізації такої відносно самостійної функції ефективного

управління, котра пов’язана з виробничими ресурсами, нами запропоновано в

подальшому застосовувати лояльне оподаткування.

Важливим аспектом управління виробничими ресурсами є інновування.

Інновування – це цілеспрямований складний процес по відбору актуалізованого

зразка, проектуванню його удосконалення, формування власне інновації і її

впровадження з отриманням ефективного суспільного результату через

безпосередній зв'язок з інновацією [79].

Погоджуючись з парадигмою, запропонованою Т. Осташко (за Д. Россом та

Ф. Шерером), на нашу думку, вона може мати такий вигляд “ресурси – структура

(поведінка) – результат економічної системи ” при ефективному управління

виробничими ресурсами з урахуванням інновування (у т.ч. соціального), як

сукупності практичних дій держави, юридичних осіб і громадян щодо реалізації

соціальних інновацій, результативність яких залежить від об’єктивного

визначення сфер економіки, котрі потребують соціалізації в даний момент часу, і

оконтурення відповідних їм соціальних удосконалень. Результатом інновування є

досягнення бажаних дій [79]. Парадигму релевантної імплікації виробних ресурсів

46

та результату функціонування системи (у нашому випадку аграрного сектора)

зображено на рис. 1.3 (імплікативний зв’язок ресурсів та результатів полягає у

тому, що коли існує необхідна кількість виробничих ресурсів відповідної якості,

то за допомогою державного управління і державної аграрної політики буде

досягнуто певний результат).

Рис. 1.3. Парадигма імплікації виробничих ресурсів та результату

*Економічною системою в даному випадку є аграрний сектор економіки.

**Джерело: розроблено автором.

У змістовому контексті окреслена парадигма інтегрує суб’єкти та об’єкти

управління аграрного сектора, аграрну політику, продовольчу безпеку тощо у

процесі виробництва аграрної продукції. Оцінювання результату

(результативності) випуску продукції аграрного сектора вказує на певний рівень

розвитку цього сектора, а, отже, вказує на те, якою є якість (структура, поведінка)

системи. У парадигмі релевантної імплікації виробничих ресурсів та результату

антецедентом є виробничі ресурси, а консеквентом є результативність. Парадигма

релевантної імплікації виробничих ресурсів та результату потребує унаочнення

підходів до державного регулювання та управління, котрі, поєднуючи чинники,

важелі, форми, функції та наслідки такого управління, відображають можливості

взаємодії керуючої та керованої підсистем економічної системи (агарного

сектора) з метою розвитку економіки України (рис.1.4); вона окреслює сукупність

практичних дій держави стосовно ефективного використання виробничих

Виробничі

ресурси

Виробництво аграрної

продукції

(“Структура”

(поведінка)

економчної системи)*

Результативність

випуску продукції

аграрного сектора

економіки

Продовольча безпека Аграрна політика Якість життя

земля

капітал

робоча сила

тощо

Зовнішнє середовище

47

ресурсів та результату у контексті інновування.

Рис. 1.4. Державне управління виробничими ресурсами в аграрному секторі

України*

*Джерело: узагальнено та удосконалено автором.

**у т.ч., лояльне оподаткування.

У сучасних умовах подолання фінансово-економічної кризи міжнародна

Під

ви

щен

ня

прод

укти

вн

ост

і п

рац

і

Покращ

енн

я

соц

іальн

их у

мов

жи

ття

Зрост

анн

я і

нн

овац

ій

Під

ви

щен

ня

фон

довід

дач

і

Зрост

анн

я о

бся

гів

інвес

тиц

ій т

а

покращ

енн

я

інвес

тиц

ійн

ого

клім

ату

Зб

алан

сува

нн

я

поп

иту

та

проп

ози

ції

Покращ

енн

я я

кост

і

зем

ель

Зн

иж

енн

я в

трат

род

ючост

і ґр

ун

ту

Покращ

енн

я е

кологі

ї

Розш

ирен

ня

аграр

ного

ви

роб

ни

цтв

а

Під

ви

щен

ня

рез

ульт

ати

вн

ост

і

фун

кц

іон

уван

ня

аграр

ного

сек

тора

екон

ом

іки

як с

ист

еми

Нормативно-правові:

- - Укази Президента;

- -Закони України;

- -Постанови КМУ;

- -розпорядження

міністерств та

відомств;

-інструкції, листи

тощо

Функції: планування, організації, мотивації, контролю, регулювання тощо

Економічні:

- державне замовлення;

- грошово-кредитна політика;

- бюджетно-податкова

політика;*

- цінова політика;

- капіталовкладення;

- соціальні гарантії;

- амортизація та ін.

Адміністративні:

- ліцензії, дозволи;

- квоти;

- субсидії;

- заборони,

- санкції, штрафи,

пені та ін.

О’єкт управління – виробничі ресурси (капітал, робоча сила, земля та ін.)

Наслідки управління

Важелі та форми впливу

Суб’єкт управління - держава, органи державної влади

Державне управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі України

Чинники впливу (природно-кліматичні, геополітичні, політичні, технологічні,

соціальні, економічні, екологічні, організаційні, інноваційні, інвестиційні,

інституційні та ін.)

48

конкуренція в аграрному секторі зростає, тому прийняття управлінських рішень

повинно базуватись на стратегії раціонального та ефективного використання

виробничих ресурсів. Ми розділяємо думку Ю. Лопатинського, що дослідження

стратегічних напрямів розвитку вітчизняного аграрного сектора повинно

відбуватися з урахуванням його специфіки, особливостями якої є: неможливість

широкого використання як об’єкта вільної купівлі-продажу земель, котрі є

основним засобом аграрного виробництва, необхідність державного регулювання

та встановлення обмежень цього процесу; значний рівень конкуренції у

аграрному секторі на фоні значно нижчого його рівня у галузях-контрагентах, в

умовах недостатності державних аграрних програм; значний вплив глобалізації

аграрних ринків; тривалість періоду та складність формування ринку землі в

умовах вітчизняної економіки; традиції та консерватизм поведінки сільського

населення; довга тривалість операційного циклу;сезонність виробництва; великі

авансові витрати коштів і значне незавершене виробництво [80].

Як вважає Б.Я. Панасюк, відродження сільських територій є можливим за

умови виведення сільського господарства із скрутного становища, відновлення

його виробничої бази, кооперації сільськогосподарського виробництва з

переробною промисловістю і торгівлею, розвитку агропідприємств [81].

Крім того, відмінними ознаками аграрного сектора є взаємозалежність

економічних та біологічних процесів, що виникає через фізіологічні особливості

живих організмів та залежність від погодних та кліматичних умов території.

Обмежуючим фактором аграрного розвитку є також нестабільність його

функціонування та наявність значних ризиків, що робить вітчизняний аграрний

сектор відносно неконкурентоспроможним щодо інших секторів національної

економіки. Ми погоджуємось з Ю. Лопатинським, що широта предмета

дослідження зумовлює методологічну потребу у використанні системного підходу

з додатковими компонентами (структурно-функціонального аналізу, еволюційної

економіки, синергетики) у рамках загальної методології стратегічного управління

[82]. Це зумовлює появу оновлених методів аналізу та планування, формування

стратегій, адаптованих до сьогодення, а також покращення взаємовідносин між

постачальниками ресурсів та суб’єктами господарювання, що їх використовують.

49

Неможливо не погодитися з автором І.А. Ігнатьєвою, яка зауважує, що

реакцією на зміну умов функціонування аграрного сектора, котрі орієнтувалися

на виробництво, є нова система управління, яка поєднує в собі тактичне,

оперативне та стратегічне управління з притаманними йому загальними та

конкретними функціями [83, с. 9].

Ринкові відносини висувають низку нових вимог до формування й розробки

структур управління, посилення ролі держави в регулюванні, забезпечення

самостійності економічних систем різноманітних рівнів і типів аграрного сектора

економіки. Під економічною системою розумітимемо впорядковану відповідним

чином множину елементів, взаємодія яких спрямована на виробництво, обмін,

розподіл, споживання, а також на регулювання такої діяльності відповідно до

економічних законів і мети суспільства [84]. Ці елементи взаємодіють один з

одним, їм притаманні структурність, зв’язки, рух, просторово-часові й інші

загальні та специфічні властивості. На думку І. Ансоффа, М. Круглова, С. Попова,

у новій системі управління виробничими ресурсами провідну роль відіграє

стратегічне управління за умови використання трьох елементів: прогнозування

майбутніх проблем та можливостей аграрного виробництва; прогнозування

характеру можливостей аграрного виробництва, необхідного для успішної

діяльності та управління ними; адаптації розвитку агарного виробництва до

непередбачених змін у зовнішньому середовищі [85, 86, 87].

Із теорії загального менеджменту, відомо, що стратегічне управління

виробничими ресурсами в сільськогосподарському виробництві – це сукупність

специфічних процесів з прийняття управлінських рішень щодо формування місії і

визначення цілей стосовно вибору та реалізації стратегії ефективного

використання виробничих ресурсів у ринковому середовищі [88].

Поява стратегічного управління – це новий етап розвитку управлінської

науки. Цьому сприяли як об’єктивні причини, так і суб’єктивні. Стратегічне

управління формувалось поетапно. Можна виділити наступні особливості

управління для кожного з цих етапів: управління, що здійснювалось постфактум –

контроль після завершення події; управління на основі екстраполяції; управління,

що ґрунтується на передбаченні; управління на базі гнучких рішень та ін.

50

Стратегічне управління економічною системою певного типу та рівня

аграрного сектора економіки – це цілеспрямовані дії щодо прийняття і реалізації

стратегічних рішень, які формуються в умовах нестабільності зовнішнього

середовища, зорієнтовані на власні фінансові, трудові та виробничі ресурси [89].

Розробка стратегії ефективного управління виробничими ресурсами аграрного

сектора вимагає від менеджерів досягнення збалансованості функціонування

основних її елементів: цілей, персоналу, технологій та структури. Використання

ресурсів має здійснюватись за допомогою передових технічних та технологічних

елементів ресурсного потенціалу аграрного сектора.

Ефективне виробництво потребує побудови адекватної управлінської

системи, здатної реалізувати задачі щодо ефективного використання виробничих

ресурсів [90]. Методологія розробки стратегії управління ресурсами в аграрному

секторі економіки базується на застосуванні принципів, специфічних методів

вирішення стратегічних завдань та засобів їх практичної реалізації, які дають

змогу сільськогосподарським виробникам раціонально використовувати свій

ресурсний потенціал з урахуванням вимог нестабільного зовнішнього середовища

з метою реалізації поставлених цілей. Науковцями використовуються як загальні

принципи менеджменту, так і принципи, що притаманні лише стратегічному

управлінню. Узагальнивши теоретичні здобутки дослідників, сформулюємо

власний підхід до принципів, які можна використати при реалізації стратегії в

управлінні виробничими ресурсами певної системи аграрного спрямування (табл.

1.1).

Таблиця 1.1

Характеристика принципів реалізації стратегії управління ресурсами

системи аграрного спрямування

Принципи Характерні особливості та зміст

1 2

Методичні принципи

Пріоритетності

Визначає необхідність встановлення пріоритетів досягнення цілей та

пріоритетів реалізації стратегії. Оскільки виробничий потенціал та наявні

ресурси обмежені, система не може реалізовувати одночасно всі визначені

цілі та стратегії. Віддає пріоритети тій чи іншій цілі та стратегії, визначає

послідовність реалізації стратегій, зважаючи на співвідношення

позитивних результатів та витрат.

51

Продовження табл.1.1

1 2

Обґрунтованості Усі положення стратегії мають підтверджуватись науковими

дослідженнями. Обґрунтованість свідчить про реалістичність стратегії.

Адекватності

Істотною небезпекою для стратегії є некритичне запозичення,

застосування в іншій економічній ситуації, навіть якщо вона за

відповідних умов дала задовільні результати.

Прозорості Стратегія має бути конкретною та зрозумілою. Виконавці повинні

розуміти її логіку, цілі, орієнтири та процес доведення її положень.

Спадковості

Відображає закономірний перехід від основних ознак наявного ресурсного

потенціалу до очікуваного потенціалу при визначенні стратегій

функціонування системи. Визначення наявного ресурсного потенціалу є

важливим чинником, оскільки неможливо приймати ефективні

управлінські рішення щодо функціонування системи у майбутньому, не

володіючи інформацією про наявні ресурси та про те, які будуть

використовуватись у майбутньому.

Коригування

Формулює неодмінні зміни у цілях та стратегіях, в зв’язку з їхньою

необхідністю підлаштовуватись до поточних умов діяльності системи.

Стратегічне управління означає своєчасне прийняття стратегічних рішень,

не зважаючи на умови та обставини.

Концентрації

зусиль

Обґрунтовує, на яких пріоритетних напрямах функціонування системи,

вірогідність успіху яких є високою, слід сконцентрувати увагу при виборі

стратегії.

Зіставлення

Формулює методику проведення перспективного аналізу. Результати

оцінювання ресурсного потенціалу системи не матимуть об’єктивний

характер, якщо її складові не будуть порівнюватись із конкретними

чинниками зовнішнього середовища. Тільки такий аналіз дозволить

обрати правильну гіпотезу щодо умов та можливостей майбутнього

використання ресурсного потенціалу системи.

Креації

Окреслює сукупність процесів у парадигмі релевантної імплікації

“виробничі ресурси – структура (поведінка) економічної системи -

результат” для покращення якісних і кількісних характеристик

результативності функціонування економічної системи.

Імплікації

Забезпечує релевантний логічний зв'язок антецедента (виробничих

ресурсів) та консеквентна (результату) процесу функціонування

економічної системи, передбачає деякий реальний зв'язок між ними.

Синергізму

Встановлює норми формування механізму реалізації стратегій діяльності

системи. Враховує можливі синергетичні ефекти при прогнозуванні

стратегічних результатів розвитку системи. Стратегічне управління діяти

як погоджена система реалізації усіх функцій управління. Взаємозв’язок

між різними видами функціонування системи має забезпечувати єдність

напрямів цього функціонування.

Операційні принципи

Моделювання

ресурсної

стійкості

Використання моделей для оцінювання ресурсної стійкості системи, з

метою отримання якісної та кількісної оцінки й проведення аналізу

ризиків, вибору ресурсних стратегій і прогнозування їхнього впливу на

зміни економічного стану системи.

Економічний

моніторинг

Безперервний аналіз економічної ситуації, параметрів стійкості ресурсів,

процесу реалізації інвестиційних проектів з метою своєчасного виявлення

52

Продовження табл.1.1

1 2

відхилень та прийняття управлінських рішень прийоми стратегічного,

інвестиційного, інноваційного антикризового менеджменту.

Підконтрольності Стратегічна програма повинна мати визначені критерії її реалізації,

мету,що дозволить легко її сприймати та зробить доступною для реалізації .

Логічності Стратегічні рішення мають базуватися на аналізі ситуації, обґрунтованих

висновках, бути чітко аргументованими, комплексними та зрозумілими.

*Джерело: складено на основі власних досліджень аналогічно джерела [91, с. 86].

Використання методичних принципів при реалізації стратегії управління

ресурсами систем аграрного спрямування дозволяє обґрунтувати теоретичні

аспекти та визначити пріоритетні напрями управління цими ресурсами.

Застосування операційних принципів у ході реалізації стратегії управління

зазначеними ресурсами дозволяє оцінити дієвість використання виробничих

ресурсів, побудувати комплексну модель управління цими ресурсами та

запропонувати напрями оптимізації виробничих ресурсів.

Застосування розглянутих принципів має відбуватися комплексно, вони

взаємопов’язані, їх дотримання системами аграрного спрямування забезпечує

ефективніше управління виробничими ресурсами. Отже, виділення методичних та

операційних принципів дозволяє певним чином формалізувати процеси

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі. Використання стратегії

управління виробничими ресурсами системами аграрного спрямування має бути

гнучким, що уможливлює як пристосування до змін, так і своєчасну взаємодію зі

споживачем та мінливим навколишнім середовищем.

Як зазначалося вище, під стратегічним управлінням виробничими ресурсами

в аграрному секторі вважатимемо комплекс певних дій на підґрунті прийняття

управлінських рішень щодо окреслення місії і встановлення цілей стосовно

обрання та реалізації стратегії ефективного використання виробничих ресурсів у

ринковому середовищі.

Сучасній моделі стратегічного управління ресурсним потенціалом

сільськогосподарського виробництва притаманні такі етапи (процеси): окреслення

місії; встановлення стратегічних цілей; створення їх системи; розробка стратегій

53

отримання бажаного та механізм реалізації стратегії. У моделях стратегічного

менеджменту, що пропонуються в сучасних літературних джерелах, ці процеси

відносять до стратегічного планування [92, с. 94].

Визначення місії та цілей пропонується деякими авторами здійснювати

лише проаналізувавши стратегічні проблеми, які можуть виникнути у процесі

функціонування систем у їхньому зовнішньому оточенні (зазначений підхід

використовується П. Друкером на етапі розроблення методології стратегічного

планування); сучасна модель стратегічного управління відносить до самостійного

етапу виконання функції “цілевстановлення” [93, c. 19].

У діючих системах аграрного спрямування не буває різкого переходу від

однієї стратегії до іншої. Нова стратегія розробляється під час реалізації вже

існуючої стратегії, оскільки це досить складний етап пошуку методів досягнення

довгострокових цілей. Ми погоджуємось з автором Н. О. Піняга, що

впровадження стратегічної орієнтації надасть аграрному сектору певні переваги, а

саме: можливість враховувати об’єктивні (зовнішні і внутрішні) фактори, що

впливають на діяльність, зосередитись на вивченні цих факторів; здатність

зробити виробництво більш керованим, так як система стратегічних планів дасть

можливість порівняти результати, яких досягнуто, з цілями, які було поставлено,

на прикладі планових завдань; створення довго- та короткострокової

ефективності та прибутковості; здатність встановлення стимулюючої системи для

пристосування аграрних систем і окремих їх підсистем до змін; розвиток

ресурсного потенціалу та системи зовнішніх зв’язків; забезпечення динамічності

змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на

підґрунті конкретної системи регулювання, мотивації, контролю та аналізу;

здійснення більш ефективного розподілу ресурсів та їх зосередження на

досягненні конкретних цілей; можливість передбачення ризики функціонування

аграрного сектора [91, c. 72]. Ми підтримуємо думку Н. О. Піняга, що при

впровадженні стратегії управління ресурсами в аграрному секторі потрібно

звернути увагу на наявність ресурсів, організаційну структуру та культуру

аграрної системи на підґрунті їх пристосування до нової стратегії та вплив на

54

зміни функціонування системи [91, c. 73].

На нашу думку, ці фактори потребують доповнення як у контексті

соціального інновування, так і функціонування економічної системи аграрного

спрямування з урахуванням впливу на структуру (поведінку) цієї системи на

підґрунті аксіом ринкової економіки. Це потребує відповідної зміни у ресурсній

базі. Зміни у ресурсній базі залежать від міри відмінності нової стратегії від

базової. Н. Боровских виділяє три категорії стратегій ресурсного планування. До

першої категорії він відносить стратегії, котрі вимагають незначних змін у

ресурсному складі. Це може бути невелике збільшення інвестицій з метою

розширення виробництва, введення додаткового персоналу задля уникнення

браку робочої сили. Однак дана стратегія може передбачати продаж певних

активів чи нечисленного скорочення людських ресурсів.

До другої категорії належать стратегії, при реалізації яких потрібно суттєво

збільшити ресурсну базу на підґрунті забезпечення програми росту. У більшості

випадків перерозподіляють наявні внутрішні ресурси або купують додаткові

ресурси. Перерозподіл ресурсів означає їх скорочення в одних ланцюгах вартості

та збільшення в інших ланцюгах або продаж обладнання з метою інвестування

отриманих коштів у зону росту.

Третя категорія стратегій потребує зменшення ресурсної бази, оскільки

обсяги виробництва падають. Якщо під час проведення перевірки ресурсів

з’ясовується, що система містить забагато певних ресурсів (значну площу

земельних угідь, багато працівників чи адміністративного персоналу та ін.), то їх

зменшують. Певні ресурси, які є у надлишку, можна реінвестувати в інші сфери

бізнесу. При цьому ресурси підлягають аудиту на предмет: достатності (чи є їх в

достій кількості для досягнення поставленої мети), відповідності (чи відповідає їх

стан, місце та якість поставленій меті); наявності (чи є в наявності та в необхідній

кількості ресурси в даний час) [94, c. 76].

Для того, щоб виробничі ресурси задовольняли вимогам обраної стратегії, їх

постійно удосконалюють та контролюють. Не менш важливою проблемою

планування виробничих ресурсів є забезпечення їх прогресивності. Для

55

сільськогосподарського виробництва, наприклад, у промисловому птахівництві,

це є особливо актуальним у частині технологічного обладнання, а також

компонентів систем автоматизованого управління процесами вирощування,

відгодівлі, виготовлення напівфабрикатів та реалізації споживачам з

використанням інформаційних ресурсів та комп’ютерної техніки.

Будь-яка стратегія має свої особливості, однак існують й загальні риси, які

властиві всім видам стратегій. За О.М. Люкшиновим до них відносяться наступні:

1. При формуванні стратегії встановлюються загальні напрями, при

виконання яких забезпечить зростання аграрного виробництва.

2. За допомогою вже сформульованої стратегії можна розробляти

стратегічні проекти, використовуючи метод пошуку. Стратегія допомагає

закцентувати увагу на окремих ділянках і можливостях, витіснити можливості які

не відповідають обраній стратегії.

3. Необхідність у реалізації виробленої стратегії відпаде, щойно реальний

процес розвитку виведе аграрне виробництво на бажані рубежі.

4. При розробці стратегії неможливо визначити всі аспекти її реалізації. З

деякими доведеться зіштовхнутись лише під час проектування конкретних

заходів. Тут часто доводиться користуватися узагальненою, неповною і неточною

інформацією з альтернативних можливостей.

5. У процесі пошуку шляхів реалізації стратегії початковий її вибір може

змінюватись на підґрунті ново виявлених обставин. Відбувається, так званий,

зворотній зв'язок.

6. При відборі проектів застосовуються стратегії та орієнтири. Орієнтиром є

мета, а стратегія – це засіб для досягнення цієї мети. Кожна стратегія

пристосовується до конкретних орієнтирів, тобто при зміні орієнтирів

виробництва стратегія теж вимагатиме змін.

7. Стратегія і орієнтири можуть заміняти один одного на різних рівнях

аграрного виробництва. Деякі показники ефективності (наприклад, частка ринку)

іноді можуть бути орієнтирами, а іноді беруть на себе функцію стратегії

виробництва [95, c. 102].

56

Прикладні питання розробки стратегії вирішуються не лише визначенням

параметрів, що впливають на вибір варіантів стратегії та методів, за якими

слідують моделі деталізації, а й забезпеченням реальних стратегічних змін.

Стратегія управління виробничими ресурсами має демонструвати вміння

моделювати ситуацію, пристосовувати її до відповідних умов та часу, втілювати

стратегію в життя.

Ми поділяємо думку Ю. Лапигіна, що при розробці стратегії управління

виробничими ресурсами в аграрному секторі існує два підходи. Відповідно до

першого підходу вважається, що всі процеси, які відбуваються під час реалізації

стратегії, є контрольованими. Стратегія полягає лише у встановленні цілей та

визначенні стратегічного плану дій з метою досягнення намічених цілей. Однак,

дана ситуація є короткостроковою в зв’язку з частими змінами у зовнішньому

середовищі. Ефективність управління у цьому випадку полягає у можливості

отримувати переваги від використання змін та можливостей, що при цьому

виникають. Другий підхід полягає у визначенні лише напряму розвитку аграрного

виробництва, який дасть змогу досягти поставлених цілей. Така стратегія

передбачає досягнення мети як у випадку цілеспрямованих дій, так і коли події

розвиваються непередбачено [96, с. 34].

Сучасна економічна ситуація в державі є кризовою та нестабільною, тому

проблема використання стратегічного підходу до управління виробничими

ресурсами аграрного сектора країни є актуальною та важливою. Саме тому у

відповідному розділі цієї роботи ми окреслимо деякі підходи до формування

стратегії розвитку вітчизняного аграрного сектора.

Розділяючи думку авторів Г. Підлісецького та М. Толкач, зазначимо, що

виробничі ресурси – це комплекс складових, які впливають на виробничий процес

та створюють товар чи послугу. Сучасний ринок вимагає створення

конкурентоспроможної продукції, тому аграрний сектор країни тісно взаємодіє з

іншими галузями економіки, адже його функціонування неможливе без оновлення

матеріально-технологічної бази, ноу-хау в технології вирощування

сільськогосподарських культур, екологічної безпеки та раціонального

57

використання природних ресурсів. Відповідно ефективність управління

виробничими ресурсами залежить від розробки та вибору конкурентної стратегії.

Адже саме завдяки ефективним стратегіям аграрний сектор країни зможе

конкурувати на зовнішньому ринку [97, c. 65].

Формування ефективної стратегії розвитку аграрного сектора України

визначається перш за все необхідністю повноцінного забезпечення, з одного боку,

продовольчої безпеки країни, а з іншого – перетворення аграрного комплексу у

високопродуктивну галузь національної економіки. Вирішення таких важливих

завдань можливе лише з використанням стратегічного управління в аграрному

секторі, а отже, впровадження конкурентних стратегій, здатних забезпечити

достойне місце на вітчизняному та зарубіжному ринку, набуває важливого

значення [97, c. 65]. Проаналізувавши ситуацію в державі, ознайомившись з

великою кількістю статей науковців та доповідей провідних аграріїв України, ми

побачили, що в аграрному секторі існує ряд проблем, які стримують його

розвиток та відображаються на її стратегічному стані.

Головними факторами, що спонукають до виникнення цих проблем, можна

вважати наступні: відсутність стратегічного підходу в управлінні аграрним

виробництвом; недосконале використання стратегічного маркетингу; диспаритет

цін між продукцією різних галузей; низька державна підтримка; слабка

маркетингова та інвестиційна активність на ринку аграрної продукції;

неефективне використання виробничих ресурсів [98, с. 5].

При розробленні стратегії управління виробничими ресурсами в аграрному

секторі бажано враховувати наступні аспекти:

1. Перед вибором та розробленням стратегії потрібно вивчити попит та

структуру ринку сільськогосподарської продукції, здійснити кон’юнктурний

аналіз ринку та провести діагностику конкурентного середовища [94, с. 37-48].

2. Стратегію сільськогосподарського виробництва слід формувати відповідно

до особливостей регіону. Ми погоджуємось з О.С. Віханським та О.І. Наумовим

[99, с. 239], котрі зазначають, що у стратегічному управлінні стратегія – це

довгострокове, якісно нове спрямування розвитку аграрного виробництва

58

внутрішніх та зовнішніх факторів, засобів, діяльності тощо. Цілі показують

бажаний результат виробництва, а стратегія визначає, яким чином можна досягти

даного результату, враховуючи зовнішнє середовище. За допомогою такого

бачення стратегії можна досягнути поставлених цілей у відповідності до

реального світу, і у той же час вільно обирати шляхи отримання кінцевого

результату.

3. Виробничі ресурси слід використовувати відповідно до розробленої

стратегії. Для ефективного використання виробничих ресурсів слід їх правильно

розподіляти, враховуючи фактор часу, адже, через відсутність необхідних

ресурсів в конкретний час може постраждати реалізація любої стратегії. У таких

випадках допомагають розробка та виконання бюджетів розподілу грошових

коштів, запасів, капіталовкладень, продажів та ін.

Стратегічне управління в аграрному секторі має свої особливості. До

факторів, що впливають на стратегічне управління в аграрному секторі, на нашу

думку, слід віднести наступні: природно-кліматичні умови, територіальне

розосередження виробництва, сезонність виробництва, обмежена диверсифікація

сільськогосподарської продукції, котра зумовлює диспаритет цін на

сільськогосподарську продукцію та на промислові товари для виробництва

сільськогосподарської продукції, велику кількість організаційно-правових форм

господарювання.

На нашу думку, основними пріоритетами стратегії розвитку аграрного

сектора України мають бути: розвиток виробництва сільськогосподарських

культур; збільшення виробництва продукції тваринництва; завершення земельної

реформи; здійснення відповідних заходів із підвищення ефективності та

результативності сільськогосподарського виробництва й із вдосконалення

механізму регулювання цін з поєднанням ринкових принципів і ефективного

державного регулювання, зі створенням ефективної інфраструктури ринку, з

подальшим розвитком сільськогосподарської кооперації тощо. Реалізація цієї

стратегії має сприяти імплементації ініціативи ENPARD (Програми Європейського

сусідства для сільського господарства та сільського розвитку) в Україні за трьома

59

пріоритетними сферами: економічним зростанням і розвитком сільських територій;

безпечністю продовольства і продовольчою безпекою; розвитком інфраструктури

сільських територій.

Отже, реалізація стратегії потребує активної постановки і втілення свідомих

цілей з урахуванням впливів зовнішнього середовища; врахування виробничих,

науково-технічних, технологічних, соціально-економічних, екологічних,

інституціональних, організаційних та ін. умов зростання й розвитку економіки;

застосування принципів, функцій, задач, методів, які пов’язують за допомогою

стратегії управління для досягнення відповідного результату на основі певної

інформації для прийняття науково обґрунтованого управлінського рішення [99,

100]. Управлінське рішення встановлює шляхи розв’язання проблеми та зміст

організаційної роботи щодо їхньої реалізації.

У контексті соціального інновування підкреслимо, що на кожен вид

виробничих ресурсів на макрорівні спричиняють вплив податкові платежі

окремих підприємств. До передбачених податковим законодавством України

податків та зборів для суб’єктів аграрного сектора економіки можна віднести

плату за користування надрами; плату за землю; екологічний податок, податок на

додану вартість, податок на прибуток, єдиний податок; податок з доходів

фізичних осіб, військовий збір, єдиний соціальний внесок, податок на нерухомість

та інші.

Податки виконують функцію обмеження власних фінансових ресурсів, так

як впливають на прийняття рішень та діяльність суб’єкта господарювання.

Податкове навантаження займає вагому позицію серед економічних показників.

Це засіб контролю і планування багатьох параметрів фінансово-господарської

діяльності суб’єкта господарювання. Від того, наскільки об’єктивно податкове

навантаження відображає діяльність суб’єктів господарювання та їх фінансовий

стан, залежить обґрунтованість прийняття рішень. Вирішення фінансових завдань

з врахуванням податкового навантаження допоможе збільшити ефективність

фінансово-господарської діяльності, використання виробничих ресурсів, не

зменшуючи при цьому платежі до бюджету.

60

В Україні на сьогодні не існує загальноприйнятої методології обчислення

податкового навантаження. Тому, відсутня офіційна статистика цього показника,

є лише окремі розрізнені дані, за якими опосередковано можна здійснювати його

оцінку. Існує досить широкий спектр уявлень про методи оцінки та показники

податкового навантаження. Узагалі, більшість визначень поняття “податкове на-

вантаження” обмежується алгоритмом його обчислення [101]. Податкове

навантаження – це показник, який має кількісну оцінку. У науковій літературі

основні аспекти кількісної оцінки податкового навантаження представлені на

двох рівнях: макрорівні та макрорівні [102].

На макрорівні звертають увагу на визначення навантаження оподаткування

в країні в цілому. Даний показник необхідний державі для розробки податкової

політики, збалансування податкової та бюджетної системи країни. Спеціалісти

Міністерства фінансів рівень податкового навантаження України зводять до

визначення долі ВВП, перерозподіленого за допомогою податків [103]. Ми

погоджуємось з В. Пансковим, який в своїх працях прямо вказує на те, що

показник податкового навантаження на макрорівні має значний недолік: він

визначає рівень податкового навантаження середньостатистичного платника

податків, не враховуючи індивідуальні особливості кожного конкретного

суб’єкта. Але, разом з цим, цей показник є необхідним, так як податки визначають

державу, яка повинна враховувати цей середній показник [104, c. 270].

Деякі науковці вважають, що для кожного конкретного платника податків

(як юридичної особи, так і фізичної особи) неважливо, якою є ступінь

податкового навантаження на макрорівні. Податки в бюджети всіх рівнів та інші

податкові платежі суб’єкт підприємницької діяльності платить з власного доходу і

саме тому для нього не існує конкретних показників, які характеризують рівень

податкового навантаження.

Величина податкового навантаження та макрорівні залежить від того чи

іншого методу його оцінювання. Існування різних методів оцінювання

податкового навантаження організацій зумовлено пошуком універсального

критерію, який дозволятиме порівнювати рівень оподаткування в різних галузях

61

національної економіки [105]. Автор кожного методу пропонує свій інтегральний

показник, до якого приводяться всі податки, що дозволяє забезпечити порівняння

податкового навантаження за різними підприємствами. Тому представлені у

додатку А методи оцінювання податкового навантаження різняться, в першу

чергу, інтегральним показником, з яким порівнюється загальна сума податків,

сплачених за розрахунковий період.

У науковій літературі критичні оцінки методів визначення податкового

навантаження суб’єкта господарювання містять вирази про можливість методів

забезпечувати порівняння показника податкового навантаження для

різноманітних економічних структур. Так, на думку В. Панскова при

використанні показника виручки від реалізації порівняння податкового

навантаження на різних підприємствах не дає достатньо точного результату. Це

пов’язано з тим, що підприємства різних галузей мають неоднакову структуру

витрат на виробництво [104, с. 260]. В свою чергу І. Майбуров звертає увагу на те,

що на об’єктивність оцінки податкового навантаження не повинна впливати

належність до тої чи іншої галузі економіки [106, с. 295].

Таким чином, пошук універсального критерію, який дозволяє порівнювати

рівень податкового навантаження в різних галузях економіки, визначає зміст

існуючих методів оцінки податкового навантаження на макрорівні. Ідея пошуку

універсального критерію, який би забезпечував співвідношення податкового

навантаження на різних підприємствах, не має сенсу. Порівнювати можна лише

якісно однорідні величини. При цьому повинні бути враховані вимоги єдності

методики обрахування показників та їх складу. Для досягнення співставлення

показників податкового навантаження важливо не лише наявність універсальної

інтегральної бази, відносно якої оцінюється тяжкість податкового навантаження,

але й забезпечення єдності способів визнання та розрахунку факторів, які

застосовуються платниками податків та впливають на величину податкових баз з

окремих податків, збіг податкових режимів, що практично неможливо в реальних

умовах господарської діяльності навіть у межах однієї галузі.

Пошук універсального критерію оцінки податкового навантаження

62

припускає виключення специфічних ознак виробництв, які впливають на

результати оцінки (наприклад: фондоємність, матеріалоємність). Однак, такі

ознаки є важливою характеристикою факторного середовища, що забезпечує

сплату податків. Їх виключення не дозволяє дослідити взаємозв’язок характеру

використання ресурсів (екстенсивного та інтенсивного), які мають відношення до

об’єктів оподаткування і податкових зобов’язань, не орієнтує на пошук

фінансового стану організації, що ускладнює об’єктивну оцінку результатів

винесених рішень у сфері податкового планування підприємства.

По відношенню до показника податкового навантаження слід шукати не

універсальну інтегральну базу, до якої прирівнюється сума податків, що

підлягають сплаті до бюджету, а найбільш інформативні (ключові) критерії

оцінки податкового навантаження, які б дали змогу більш точно, всебічно

описувати податкову ситуацію на підприємстві; забезпечувати виявлення

можливостей мінімізації рівня оподаткування підприємства; підвищити роль

показника податкового навантаження в підготовці рішень з покращення

фінансового стану підприємства.

У працях М. Крейніної як узагальнюючий показник при розрахунку

податкового навантаження запропоновано використовувати показник прибутку.

При цьому автор бере до уваги ідеальну ситуацію, коли суб’єкт господарювання

взагалі не платить податки, і порівнює цю ситуацію з реальною. Концепція такого

методу визначення показника податкового навантаження може застосовуватись у

випадку, якщо співвідношення заробленого підприємством прибутку і податків

має визначене сенсове навантаження, і це дасть змогу оцінити умови реалізації

регулюючої функції податків [107, с. 36, 81]. Однак, в реальній практиці саме

підприємницька діяльність породжує об’єкти оподаткування, тому ситуація, коли

суб’єкт підприємницької діяльності зовсім не сплачує податки, не повинна

допускатись в принципі.

Обов’язок платника податків своєчасно та повному об’ємі сплачувати

податки при наявності дебіторської заборгованості приводить до необхідності

фінансування поточної діяльності підприємства за рахунок кредиторської

63

заборгованості, що погіршує вже наявну структуру джерел інвестицій. У зв’язку з

цим напруженість сплати податків повинна оцінюватись в розрізі руху грошових

потоків, необхідними елементами яких є не лише виручка від реалізації продукції

(робіт, послуг), але й аванси покупців продукції (робіт, послуг), кредиторська та

дебіторська заборгованість, аванси постачальникам сировини тощо.

Показник податкового навантаження в розрізі руху грошових потоків

уможливлює оцінювання впливу податків на процес генерування грошових

джерел, забезпечення своєчасної сплати підприємством обов’язкових платежів до

бюджету. Іншими словами, податкове навантаження на грошовий потік дозволяє

відобразити фінансовий стан підприємства з точки зору його податкової

платоспроможності у встановлені законодавством терміни. В економічній

літературі науковці описують методи оцінювання податкового навантаження на

базі показників, сформованих не залежно від пов’язаного з ними фактичного руху

грошових коштів. За допомогою таких методів визначити вплив податків на

процес генерування грошових коштів, прогнозувати платоспроможність по

податках неможливо.

Податковим Кодексом України передбачено податки та збори майже з усіх

ресурсів, що беруть участь у виробництві. Відповідно, в аграрному секторі,

потрібно здійснювати детальний аналіз використання у виробництві всіх наявних

на підприємствах ресурсів та їх вплив на видатки підприємства, з метою

отримання прибутку при оптимальних затратах [108].

Підсумовуючи вищезазначене, слід зауважити, що вибір стратегії

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі України та її виконання є

основними складовими стратегічного управління. Роль ресурсів в стратегічному

управлінні важлива не лише тому, що без них аграрне виробництво не досягне

стратегічної мети. Їх стратегічне значення полягає в тому, що вони є джерелом

формування оптимальної стратегії аграрного виробництва; можуть здійснювати

вплив на зовнішнє середовище та можуть формувати специфічні стратегічні цілі

виробництва.

64

1.3. Методичні аспекти використання виробничих ресурсів в аграрному

секторі

Розвиток аграрного сектора країни залежить від ефективності використання

всіх наявних виробничих ресурсів. Наявність певних обсягів виробничих ресурсів

є найважливішою умовою ефективності функціонування аграрного сектора і

загалом здійснення процесу аграрного виробництва.

Виробничі ресурси аграрного сектора служать матеріальною основою його

виробничих можливостей. Тому проблеми ефективного та раціонального

використання виробничих ресурсів є досить актуальними, оскільки це сприяє

підвищенню конкурентоспроможності аграрного сектора країни та вітчизняної

економіки. Розв’язання проблеми формування ресурсного потенціалу аграрного

сектора країни пов’язане з процесом оцінювання ефективності використання

виробничих ресурсів та розробки заходів щодо підвищення їх результативності.

Дискусія про сутність, критерії економічної ефективності виробничих ресурсів

аграрного сектора країни не слабшає, що свідчить про недостатню розробку

теоретичних аспектів такої складної і багатогранної економічної категорії з

урахуванням умов та аксіом ринкової економіки.

В умовах планової економіки сутність ефективності аграрного сектора

країни зводили в основному до виробництва необхідної продукції суспільству,

ступеня задоволення населення в продуктах харчування, а промисловості – в

аграрній сировині, досягненню найвищої продуктивності праці і т.д. Збиткова

робота господарюючих суб’єктів не передбачала їх банкрутства. Держава

вирішувала цю проблему (в тому числі і для колгоспів) шляхом встановлення

твердих закупівельних цін, пільгових цін на промислові засоби для села,

періодичного списання боргів, бюджетного фінансування і т.д.

Перехід до ринкової економіки викликав необхідність уточнення і розвитку

окремих методологічних аспектів визначення економічної ефективності аграрного

виробництва, обґрунтування механізмів державної підтримки аграрного сектора

країни, дотримання паритету доходів товаровиробників та сільських жителів. В

65

умовах ринкової економіки сутність категорії економічної ефективності

трактується з урахуванням інших принципових умов господарювання. На перший

план виходять показники оцінювання ефективності, економічний ефект, рівень

рентабельності виробництва і капіталу та ін. [109].

Оцінювання рівня ефективності використання виробничих ресурсів стає

приватним завданням, домінуючим є ефект виробництва в цілому (з урахуванням

усіх стадій суспільного виробництва: виробництво – розподіл – обмін –

споживання), ефект від задіяних ресурсів, капіталу. Мета бізнесу виражається в

отриманні прибутку. Для цього необхідно домогтися певної частки на ринку,

тобто виробляти конкурентоспроможну продукцію високої якості, а також

забезпечити мінімізацію питомих витрат при певній ринковій ціні продажів.

Об’єктивна необхідність роботи господарюючих суб’єктів на основі принципів

маркетингу зумовлює вибір цілей, засобів їх реалізації, зміст кінцевого результату

(ефекту) і результативності (ефективності) [1, c. 114].

Як вважає В. Г. Андрійчук, ефективність є загальнонауковим поняттям і

використовується в різних галузях науки. Вона є похідним від поняття “ефект”.

Ефект – це результат, наслідок дій. Ці поняття розглядаються зазвичай як

самостійні, але вони дуже тісно пов’язані між собою. Якщо ефект – результат, що

досягається в його матеріальному чи іншому вираженні, то ефективність – це

відносний ефект, результативність процесу, явища, що визначається як

відношення ефекту до витрат, що забезпечує його отримання [1, c. 114].

На його думку, ефективність виробництва в аграрному секторі (як і інших

галузей) є однією з центральних і складних проблем, які охоплюють комплекс

умов формування і розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що

забезпечують їх розширене виробництво, а також продукції та природного

середовища. Отже, основою визначення ефективності є процес відтворення, стадії

кругообігу капіталу (грошова – продуктивна – товарна). Розуміння ефективності

як відношення отриманого результату до спожитих ресурсів характеризує лише

одну ресурсну (витратну) ефективність (або технологічну). Ефективність має і

інші свої частини: економічну ефективність (ефективність виробництва,

66

продукції), соціальну (ступінь реалізації соціальних потреб, досягнутий рівень

доходів, життя), біоенергетичну (витрата сукупної енергії на одиницю продукції

та ін.), екологічну і т.д. Отже, кожен вид ефективності в аграрному секторі має

свій специфічний критерій [1, c. 115; 110].

В. Г. Андрійчук підкреслює, що коли критерієм технологічної

ефективності є виробництво конкурентоспроможної продукції з одиниці

земельної площі при збереженні природного середовища, то соціальної – ступінь

відповідності доходів, рівня життя працівників нормативним, прогнозованим і т.д.

У кожного виду ефективності є свій основний, базовий критерій, а у кожного

об’єкта цієї ж ефективності є свої приватні (локальні) критерії. За допомогою

тільки основоположного критерію дати точну характеристику складних явищ

господарського життя практично неможливо. У реальній дійсності окремі сторони

економічних процесів мають різноспрямовані тенденції, вектори розвитку, які

вимагають відповідної оцінки. Тому потрібна система критеріїв, яка може

всебічно характеризувати ефективність використання виробничих ресурсів

аграрного виробництва. Як відомо, головну роль тут відіграє відповідна

інформаційна база щодо стану та забезпеченості виробничими ресурсами

аграрного сектора, котрою слугують офіційні матеріали Державної служби

статистики України, Міністерства аграрної політики та продовольства України,

Головного управління статистики у областях та ін..

Однією з основних умов сталого розвитку вітчизняного виробництва

продовольства і сировини, достатнього для забезпечення продовольчої

незалежності країни є підвищення ефективного використання земель в аграрному

секторі країни. Від того, наскільки раціонально використовуються земельні

ресурси, багато в чому залежить ефективність галузі в цілому і кожного

господарюючого суб’єкта [1, c. 116].

Як вважають автори П. Саблук, В. Андрійчук та інші, основою підвищення

ефективності використання земель в аграрному секторі країни, перш за все, є

збереження і відтворення родючості ґрунтів [1; 56]. Однак останнім часом в

Україні складається негативна динаміка кількісних, якісних та структурних

67

параметрів сільськогосподарських угідь. Це, в свою чергу, спричиняє зниження

ефективності їх використання, як в державному, так і в приватному секторі

економіки.

Практика розвитку аграрного сектора останнього десятиліття, показала

недостатню розробленість багатьох теоретичних і практичних питань щодо

аграрного виробництва стосовно раціонального і ефективного використання

земель, як на поточний момент часу, так і на перспективу. Виникла необхідність

обґрунтування оновлених методів оцінювання ефективного землекористування,

які враховували б сучасні економічні й агроекологічні умови [111].

Оцінювання ефективності використання земельних ресурсів аграрного

призначення базується на системі натуральних і вартісних показників. Зокрема, це

обсяг валової продукції аграрного сектора країни або рослинництва в розрахунку

на одиницю земельної площі, землемісткість, землевіддача, прибуток від продажу

з розрахунку на одиницю земельної площі, валовий (чистий) дохід, валову додану

вартість, урожайність сільськогосподарських культур, виробництво основних

видів продукції рослинництва в розрахунку на 100 га ріллі, (ц), виробництво

м’яса свиней в живій масі на 100 га ріллі, (ц), виробництво молока, м’яса великої

рогатої худоби та овець у живій масі, вовни в розрахунку на 100 га

сільськогосподарських угідь, (ц), виробництво м’яса птиці (ц.), яєць (тис. шт.), в

розрахунку на 100 га посівів зернових культур.

Виокремлюють додаткові показники, що характеризують рівень

ефективності використання земель. Серед них частка посівів

сільськогосподарських культур в площі ріллі, частка сільськогосподарських угідь

у загальній земельній площі, частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь

[1, c. 118]. Першорядними ресурсами в аграрному секторі є земельні. Це те ядро,

що є підґрунтям виробничої, матеріально-технічної та соціальної баз

агроформувань. Як зазначає Якубів В.М., у сучасних умовах розвитку економіки

землі слід розглядати як цінний товар, який потребує бережливого ставлення та

охорони. Тільки у такому випадку можна досягти ефективного використання

ресурсного потенціалу аграрного сектора та його стабільного розвитку [112].

68

Однією з головних функцій основних виробничих ресурсів в аграрному

секторі є підвищення продуктивності суспільної праці, що характеризується

економічною, соціальною і екологічною ефективностями. Економічна

ефективність використання основних засобів характеризується ступенем їх

впливу на підвищення обсягів виробництва товарів, продуктивності праці та

прибутку.

Як відомо, для характеристики ступеня забезпеченості й ефективності

використання основних засобів, зокрема, на макрорівні наводять таку систему

показників оцінювання:

1) узагальнюючі показники (фондовіддача, фондомісткість, рівень

рентабельності основного капіталу та ін.);

2) вартісні показники (обсяг продажів на грн. вартості активної частини

основних засобів (тобто, вартості машин та обладнання), на 1 м2 або га площі;

прибуток на грн. вартості активної частини основних засобів);

3) відносні показники: екстенсивного використання (коефіцієнт змінності,

коефіцієнт використання часу (календарного, режимного, машинного), частка

непрацюючого обладнання, простої устаткування в процентах до планового

фонду часу, середнє число годин роботи обладнання в добу) та інтенсивного

використання (коефіцієнт використання потужності);

4) натуральні показники (в залежності від конкретного виду економічної

діяльності) [1, c. 126].

В.К. Скляренко та В.М. Прудников виділяють чотири основних групи

показників для оцінювання використання основних засобів, а саме: показники

екстенсивного використання основних засобів, які відображають рівень їх

використання за часом (коефіцієнт екстенсивного використання устаткування,

коефіцієнт змінності, коефіцієнт завантаження устаткування); показники

інтенсивного використання основних засобів, які відображають рівень

використання за потужністю (коефіцієнт інтенсивного використання обладнання);

показники інтегрального використання основних засобів, котрі враховують

сукупний вплив як екстенсивних, так і інтенсивних факторів (коефіцієнт

69

інтегрального використання устаткування); узагальнюючі показники

використання основних виробничих засобів, що характеризують різні аспекти

використання і стану основних засобів підприємства (фондовіддача,

фондомісткість, фондоозброєність праці, рентабельність основних виробничих

засобів) [113, c. 94].

Низка інших авторів систему показників, котрі характеризують основні

засоби, поділяють на дві групи: показники відносного розміру основних засобів

(фондоозброєність); показники економічної ефективності використання основних

виробничих засобів (фондовіддача, фондомісткість, рівень рентабельності

основних засобів) [114].

Основними показниками використання основних виробничих засобів багато

хто з науковців вважає також рівень рентабельності всього майна, рентабельності

власних коштів і рентабельність авансованого капіталу.

А.Д. Шеремет, А.Ф. Іонова розглядають таку систему показників

використання основних засобів: показники обсягу, структури і динаміки основних

засобів; показники відтворення і оборотності основних засобів; показники

ефективності використання основних засобів; показники ефективності витрат на

утримання і експлуатацію основних засобів; показники ефективності інвестицій в

основні засоби [115, c. 123].

Фондовіддача є головним узагальнюючим показником ефективності

використання основних засобів. Вона відображає загальну віддачу від

використання кожної гривні вартості основних засобів. Збільшення фондовіддачі

вказує на розвиток.

Ще одним важливим ресурсом є оборотні кошти, котрі постійно

знаходяться в русі. У кожен момент часу в аграрному секторі підприємства

купують, виробляють товар, продукцію або виконують роботи, продають, знову

виробляють товар, продукцію або виконують роботи і т.д. З розвитком ринкових

відносин покращення використання оборотних коштів набуває важливого

значення. Зростання ефективності використання оборотних коштів має важливе

значення не тільки для конкретного господарюючого суб’єкта, а й для

70

національної економіки країни.

Особливого значення набуває проблема використання робочої сили в

аграрному секторі України, тому що в умовах реформування аграрних відносин

змінюється сам характер їх використання. Однаково цінується праця робітників

підприємств державної власності та праця самозайнятих осіб, що працюють у

фермерських господарствах та особистих підсобних господарствах. У сільській

місцевості спостерігається більше осіб, зайнятих в домашньому і особистому

підсобному господарстві, в порівнянні з містом. В організаціях державної і

муніципальної форми власності зайнято 25,8%, в організаціях змішаної форми

власності 5% населення, зайнятого в економіці регіону [91, с. 135].

У даний час одним з основних факторів аграрного виробництва, що вимагає

значних витрат, є праця. За роки реформування аграрного сектора чисельність

зайнятих в аграрному секторі країни зменшилася більше, ніж на 6 млн. чоловік.

Однак, значне скорочення чисельності зайнятих в аграрному виробництві

позитивно не вплинуло на динаміку продуктивності праці в цілому по країні тому,

що робоча сила з галузі була витіснена в особисті підсобні господарства, де в

більшій мірі використовується ручна праця і, отже, спостерігається нижчий рівень

його продуктивності. На думку В.Г. Андрійчука та інших авторів продуктивність

праці в аграрному секторі залишається одним з найбільш значущих показників

ефективності виробництва, відображає результативність використання трудових

ресурсів і визначає політику в сфері його оплати. Крім того, продуктивність праці

в певній мірі визначає конкурентоспроможність продукції. Для розрахунку

продуктивності праці в аграрному секторі використовується наступна система

показників: вироблення продукції в натуральному і вартісному вимірі в

розрахунку на одного середньорічного працівника; трудомісткість виробництва

продукції; вироблення продукції в розрахунку на 1 люд. за одиницю часу,

витраченого на виробництво продукції та ін. [1, c. 147].

Головною метою оцінювання ефективності використання трудових ресурсів

є виявлення резервів та планування заходів їх використання. До резервів

ефективності трудових ресурсів відносять екстенсивні (ліквідацію понадпланових

71

втрат робочого часу, усунення браку та відхилень від нормальних умов праці

тощо) та інтенсивні (забезпечення виконання норм виробітку усіма робітниками-

відрядниками та реалізація організаційно-технічних заходів) [116].

Показники рентабельності відображають ефективність використання

фінансових ресурсів, та обраховуються, як відношення чистого прибутку до суми

активів, залучених у виробництво. Аналіз ефективності використання фінансових

ресурсів, як правило, починають обчислення рівня рентабельності, який, на нашу

думку, повно відображає результати діяльності підприємства, хоча не враховує

абсолютну величину прибутку та величину витрат на виробництво і реалізацію

продукції вітчизняних підприємств аграрного сектора економіки .

Абсолютна сума прибутку (в тому числі і на 1 га) є дуже важливим

показником, оскільки слугує основним джерелом для розширеного відтворення і

соціального розвитку. Однак система ринкового господарства, наявність

приватних власників, інвесторів у аграрного сектора на перший план висувають

необхідність отримання максимального прибутку на всі застосовані ресурси, в

тому числі землю, вкладений капітал. Дійсно, теоретично можна припустити, що

господарство має досить високий рівень рентабельності при незначній сумі

прибутку на 1 га. Отримання більшого прибутку на вкладений капітал потребує

більших ресурсів в розрахунку на 1 га, що приведе до виробництва більших

обсягів аграрної продукції [116].

Тому, на нашу думку, не слід протиставляти показники рентабельності і

прибуток у розрахунку на 1 га. Вони добре доповнюють один одного і

знаходяться в динамічному взаємозв’язку. Крім того, максимізувати прибуток у

розрахунку на 1 га можна до певної межі, коли додаткові вкладення перестають

давати додатковий дохід. Агровиробники, які вже витратили зональні системи

землеробства і тваринництва, застосовують сучасні технології та техніку, наукові

досягнення, тобто досягли високого рівня інтенсивності виробництва, як правило,

мають одночасно найвищі абсолютні суми прибутку і показники рентабельності.

На даний час існують проблеми розвитку аграрного сектора в частині

зайнятості та соціального захисту сільського населення. Це пов’язано з

72

негативними наслідками змін в аграрному секторі, а саме: зростання бідності та

безробіття, погані умови проживання в сільській місцевості, як економічні так і

соціальні, спад реальних доходів населення, зростання цін тощо. Ці негативні

явища стали можливими тому, що в процесі аграрних перетворень своєчасно не

було надано належної уваги соціальним проблемам села. Були з’ясовані питання з

проблемою земельних і майнових паїв, а попереджувальним заходам щодо

запобігання безробіттю серед сільського населення не надали достатнього

значення.

Зокрема до основних соціальних проблем можна віднести погані умови

життя в селах, відсутність цивілізації (каналізації, Інтернету, достатньої

інфраструктури), низькі доходи в аграрному секторі та інші. Наявність цих

проблем спонукає молодь переїжджати у міста та за кордон на підґрунті пошуку

кращих умов життя та більших заробітків. Досить часто мігрують кваліфіковані

кадри (трактористи, водії, агрономи тощо). Це призводить до погіршення

структури трудових ресурсів та негативно впливає на результати господарювання.

Ми погоджуємось з І. Свиноусом, який зазначає, що певні соціально-трудові

фактори стримують розвиток аграрного сектора, основними з яких є низький

рівень життя сільського населення та руйнування бази соціально-культурного

розвитку. До цього додаються й відсутність коштів у населення на інвестування,

слабка доступність до кредитних ресурсів [117].

Аграрний сектор має свої особливості, до яких можна віднести наступне:

живі організми є предметами праці, які розвиваються за біологічними

законами. Це призводить до постійних затрат, не зважаючи на те, що готовий

продукт отримується нерегулярно;

сезонність виробництва зумовлює неповну зайнятість трудових ресурсів,

що спричиняє негативні економічні та соціальних наслідки: проблеми у пошуку,

зменшення заробітної плати кадрів, які працюють на постійній основі, звільнення

спеціалістів, недовироблення продукції, відповідно зменшення доходів тощо;

аграрне виробництво територіально розосереджене, що зумовлює

виникнення додаткових трудових і фінансових затрат;

73

залежність від природно-кліматичних і соціально-економічних умов,

тому, не зважаючи на те, що праця в аграрному виробництві є важкою, це не

гарантує одержання високих результатів.

Сільське населення досить часто не готове для започаткування

підприємницької діяльності, тому стимулювання та мотивація розвитку аграрного

підприємництва на підґрунті створення робочих місць та залучення інвестицій, є

проблемою, яка потребує вирішення.

Таким чином, на сьогоднішній день в Україні залишаються невирішеними, а

по ряду напрямків загострюються, проблеми, пов’язані із забезпеченням сталого

розвитку аграрного сектора:

зниження рівня рентабельності реалізації аграрної продукції, в тому числі

в підгалузях, де найбільш широко використовуються інноваційні технології

(свинарство, птахівництво, цукробурякове виробництво);

низькі темпи техніко-технологічного оновлення сільськогосподарського

виробництва, стагнація сільськогосподарського машинобудування і, як результат,

обмежена пропозиція конкурентоспроможної вітчизняної техніки;

високий рівень диференціації виробничих та економічних результатів

діяльності сільськогосподарських товаровиробників, при якому поряд з

високоефективними підприємствами функціонує значна частина господарств, які

не мають ресурсів для модернізації виробництва сільськогосподарської продукції

і забезпечення її конкурентоспроможності;

стагнація агропродовольчого експорту, що обмежує можливості збуту

сільськогосподарської продукції, стимулює монопольний тиск з боку споживачів і

знижує прибутковість сільськогосподарських виробників;

уповільнені темпи імпортозаміщення, а по окремих видах продовольства

зростання імпорту;

зростання безробіття в селі та зниження зайнятості в аграрному секторі;

тривале відставання соціального розвитку сільських територій у

порівнянні з середнім рівнем по країні, що призводить до посилення міграційних

настроїв на селі.

74

Як відомо, для формування ефективної економіки держави потребує

покращення діяльності кожного підприємства аграрного сектора. Тому, крім

вищевказаних показників ефективності використання виробничих ресурсів

вважаємо за доцільне розглянути ще показник податкового навантаження,

оскільки він прямо пропорційно впливає на прибуток суб’єкта господарювання.

Відповідно до методик Державної Фіскальної служби України податкове

навантаження звітного періоду розраховується як відношення загальної суми

податків, зборів та внесків до загального обсягу поставки:

%100хПН

ОП

ПОП

, (1.9)

де ПНОП – податкове навантаження по відношенню до загального обсягу

поставки;

ΣП - сума податків, зборі та внесків у звітному періоді, грн.;

ΣОП – сума загального обсягу поставки підприємства у звітному періоді, грн.

[118].

При визначенні податкового навантаження таким методом можна визначити

частку сплачених податків та зборів у сумі обсягів поставки підприємства, що

містить валовий дохід від реалізації товарів (послуг).

При розрахунку податкового навантаження для сільськогосподарських

підприємств аграрного сектора пропонуємо розрахувати ймовірне податкове

навантаження без використання пільги з податку на додану вартість:

%1000

0хПН

ОП

ПОП

, (1.10)

де ПНОП0 – податкове навантаження по відношенню до загального обсягу

поставки, навантаження без використання пільги по податку на додану вартість,

%;

ΣП - сума податків, зборі та внесків у звітному періоді, грн.;

Σ0 – сума використаної пільги у звітному періоді (суми ПДВ, що залишаються у

розпорядженні сільськогосподарського згідно ст. 209 ПКУ), грн.

ΣОП – сума загального обсягу поставки у звітному періоді, грн. [119].

75

Також, пропонуємо розрахувати показник ефективності використання

податкової пільги відповідно до ст. 209 Податкового кодексу України:

%1000 хЕ

ОП

П

, (1.11)

де ЕП – ефективність використання податкової пільги, %;

Σ0 – сума використаної пільги у звітному періоді (суми ПДВ, що залишаються у

розпорядженні сільськогосподарського підприємства згідно ст. 209 ПКУ), грн.

ΣОП – сума загального обсягу поставки підприємства у звітному періоді, грн.

Останнім часом набуває популярності вирахування податкового

навантаження на живу працю звітного періоду для податків, зборів та внесків по

відношенню до загальної чисельності персоналу:

ЧП

ПЧППН , (1.12)

де ПНЧП – податкове навантаження по відношенню до загальної чисельності

персоналу, грн./люд.;

ΣП - сума податків, зборі та внесків у звітному періоді, грн.;

ΣЧП – загальна чисельність персоналу у звітному періоді, люд.[120].

Розраховане таким методом податкове навантаження дає розуміння того,

яке навантаження суми податків в аграрному секторі на одного працюючого.

Однак, для підприємств-виробників (у нашому дослідженні підприємств

аграрного сектора) важливим є показник податкового навантаження на живу

працю, так як тут важливу роль відіграють саме трудові ресурси:

ЧР

ПЧРПН , (1.13)

де ПНЧР – податкове навантаження по відношенню до загальної чисельності

робочих, грн./люд.;

ΣП - сума податків, зборі та внесків у звітному періоді, грн.;

ΣЧР – загальна чисельність робочих у звітному періоді, люд. [120].

Розрахований таким методом показник податкового навантаження показує,

скільки податків підприємства приходиться на одного робочого підприємства.

76

Аналіз податкового навантаження слід проводити з урахуванням інфляції та

фактору часу.

Погоджуючись з Меліховою Т.О., вважаємо, що для розрахунку відносного

податкового навантаження потрібно вирахувати його коефіцієнт на живу працю

для податків, зборів та внесків по відношенню до індексу загальної чисельності

персоналу та коефіцієнт податкового навантаження на живу працю для податків,

зборів та внесків по відношенню до чисельності робочих [120].

Коефіцієнт податкового навантаження на живу працю для податків, зборів

та внесків по відношенню до індексу загальної чисельності персоналу

обчислюється так:

1ЧП

ПЧП

І

ІКпн , (1.14)

якщо

1

2

П

ПІП (1.15)

та

1

2

ЧП

ЧПІЧП , (1.16)

де ІП – індекс податків, зборів, внесків, од.;

ІЧП – індекс загальної чисельності персоналу підприємства, од.;

П1, П2 – сума податків, зборів, внесків у базовому та нових періодах, грн.;

ЧП1, ЧП2 - загальна чисельність персоналу підприємства у базовому та нових

періодах, люд. [120].

Коефіцієнт податкового навантаження на живу працю для податків, зборів,

внесків по відношенню до чисельності робочих:

1ЧР

ПЧР

І

ІКпн , (1.17)

якщо

1

2

ЧР

ЧРІЧР , (1.18)

де КпнЧР – коефіцієнт податкового навантаження на живу працю;

77

ІЧР – індекс чисельність робочих підприємства, од.;

ЧР1, ЧР2 - чисельність робочих у базовому та нових періодах, люд. [120].

В аграрному секторі використовуються пільги при оподаткуванні. У зв’язку

з цим пропонуємо розрахувати коефіцієнт пільгового оподаткування:

ПО

ПКПО , (1.19)

де КПО – коефіцієнт пільгового оподаткування;

ΣП – сума податків, зборі та внесків у звітному періоді, грн.;

ΣПО – сума пільг, отриманих у звітному періоді, грн.

Аналіз за допомогою цих коефіцієнтів дозволяє відстежувати зміну

податкового навантаження відносно витрат: чим більшим є значення коефіцієнту,

тим більшим є податкове навантаження.

Поступова інтеграція України у світову економіку, посилення конкуренції

на внутрішньому і зовнішньому ринках потребують ефективного формування та

використання наявних виробничих ресурсів у виробництві товарів, робіт, послуг й

подальшого вдосконалення управління ними, оскільки виробничі ресурси

відіграють вирішальну роль в економічному відновленні й забезпеченні

конкурентоспроможності виробництва (зокрема, сільськогосподарського).

Дослідження проблем дієвості виробничих ресурсів видів економічної діяльності

України (зокрема, аграрного сектора) для подальшого процесу розподілу

отриманих продуктів є достатньо актуальним. Складовою частиною вказаного

дослідження є оцінювання та аналіз дієвості виробничих ресурсів на підґрунті

управління нею. Зазначене потребує відповідного моделювання та вимірювання.

Теоретичні та методичні аспекти дослідження дієвості процесу (як

спроможності процесу давати певний результат) містять підходи, котрі базуються

на тотожності понять ефективності та результативності [121, 122], але мають

місце й інші системні підходи [123, 124, 125]. Зокрема, дослідження

Н.В. Бурєннікової (Поліщук) та В.О. Ярмоленка (протягом понад 20 років)

окресленої дієвості показали, що потребують розглядання категорія

результативності будь-якого процесу за кінцевими наслідками одночасно як з

78

кількісної сторони (у вигляді характеристики його масштабного продукту), так і з

якісної, з урахуванням ефективності процесу, а також відповідні їм показники як

індикатори [126, 127, 128, 129, 130, 131].

Запропоновану зазначеними авторами методику щодо оцінювання, аналізу

та управління у сфері дієвості систем різноманітних типів та ієрархічних рівнів на

основі складових результативності (які вони назвали SЕЕ-оцінюванням, SЕЕ-

аналізом та SЕЕ-управлінням) з успіхом можна застосувати для дослідження

дієвості виробничих ресурсів аграрного сектора України з метою управління

ними.

Метою нашого дослідження є уточнення та поглиблення методики

оцінювання дієвості виробничих ресурсів аграрного сектора України (на базі

моделей та показників складових результативності Бурєннікової-Ярмоленка) для

подальшого розподілу з метою управління ними. При дослідженні виходитимемо

з того, що наслідком будь-якого процесу є його продукти: продукт як користь,

продукт як затрати, загальний продукт у вигляді продукту як користі та продукту

як затрат; масштабний продукт у вигляді продукту як користі та тієї частини

продукту як затрат, котра пропорційна частці продукту як користі у загальному

продукті. Показники складових результативності процесу можна виразити через

показники відповідних продуктів [126, 127, 128, 129, 130, 131].

Показники складових результативності процесу (зокрема, економічного),

запропоновані в роботах [126, 127, 128, 129, 130, 131] та інших, є складовою

частиною механізму регулювання цього процесу. При дослідженні процесу

використовуватимемо такі рівняння зміни його результативності:

ZVGZVKEKR JJJJJJJ /1/ ; (1.20)

GZZGVZGZVVZGR JJJJJJJJ /1//1//1 , (1.21)

де індекси RJ , KJ , EJ та інші є індексами зміни певних показників як відношень

відповідних показників до базисних. В останніх формулах:

V – показник загального продукту процесу;

Z – показник його продукту як затрат;

ZVG – показник продукту як користі процесу;

79

VGZGZGK G / – показник його масштабного продукту;

ZVE / – показник ефективності процесу як відношення показників загального

продукту V і продукту як затрат Z;

ZVGZVKEKR /1/ є показником результативності процесу [126,

127, 128, 129, 130, 131].

Із урахуванням сутності виробничих ресурсів, виробничими ресурсами

видів економічної діяльності України вважатимемо випуск товарів, послуг

відповідних видів. Основним узагальнюючим показником, який характеризує

економічне становище країни за видами економічної діяльності, є, як відомо,

валова додана вартість (ВДВ). Тому результативність виробничих потоків країни

за видами економічної діяльності можна достатньо добре охарактеризувати через

відповідні рівні результативності процесів виробництва валової доданої вартості

за видами економічної діяльності. Основні показники використання виробничих

ресурсів аграрного сектора економіки показано в додатку Б.

Таким чином, система показників для оцінювання економічної ефективності

використання виробничих ресурсів аграрного сектора країни має відповідати

таким основним вимогам: кожен показник, що входить в систему, повинен бути

прямо або побічно пов’язаний з критерієм економічної ефективності; система

містить показники, які характеризують ефективність кожного виду ресурсів,

споживаних у процесі виробництва; показники ефективності використання

кожного виду ресурсів і виробництва в цілому повинні бути порівнянні з

аналогічним показниками на регіональному рівні національної економіки;

максимально використовувати показники, що дозволяють нейтралізувати вплив

цін і інфляції при вивченні їх в часі; доступність розрахунку всіх показників на

основі існуючої бухгалтерської та статистичної звітності.

Висновки до розділу 1

На підставі теоретико-методичних засад управління формуванням та

використанням виробничих ресурсів з урахуванням парадигми релевантної

80

імплікації “ресурси – структура (поведінка) – результативність (мета) економічної

системи” сформулюємо наступні висновки.

1. Сучасна економічна ситуація в Україні, забезпечення аграрного сектора

виробничими ресурсами (капіталом, робочою силою, земельними матеріально-

технічними, фінансовими та ін.) характеризується особливою напруженістю та

нестабільністю. Виробники в аграрному секторі економіки потребують

збільшення власних засобів з метою здійснення розширеного відтворення та

формування доданої вартості всередині країни.

2. Дискусія про сутність, критерії економічної ефективності виробничих

ресурсів аграрного сектора України стає міцнішою. Це означає, що теоретичні

аспекти цієї складної і багатогранної економічної категорії з урахуванням умов

ринкових відносин потребують удосконалення та доопрацювання.

3. В аграрному секторі економіки виробничими ресурсами, які необхідні

для сільськогосподарського виробництва, є фактори виробництва. Кожний

виробничий ресурс виконує важливі функції у виробництві, без яких цей процес

виробництва неможливий. Наявність певних обсягів виробничих ресурсів є

найважливішою умовою ефективності функціонування аграрного сектора та

здійснення процесу аграрного виробництва, слугують матеріальною основою його

виробничих можливостей.

4. Особливостями аграрного сектора економіки є:

- земля є основним і незамінним засобом виробництва;

- предметами праці є живі організми (тобто продукцію отримують

нерегулярно, а затрати є постійними);

- сезонність виробництва;

- нерівномірність зайнятості трудових ресурсів;

- територіальні обмеження для концентрації виробництва та його розмірів;

- результат значно залежить від природно-кліматичних умов та ін.

5. До принципів управління та використання виробничих ресурсів в

аграрному секторі економіки можна віднести наступні принципи: пріоритетності,

обґрунтованості, адекватності, прозорості, спадковості, коригування, концентрації

81

зусиль, зіставлення, синергізму, моделювання ресурсної стійкості, економічний

моніторинг, підконтрольності, логічності. Всі вони взаємопов’язані. Їх

дотримання забезпечить ефективніше управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі економіки України.

6. Основними показниками оцінювання дієвості функціонування аграрного

сектора економіки є загальновідомі (серед яких показники ефективності

використання окремих видів виробничих ресурсів), а також новітні показники

складових результативності (котрі сприяють більш точному та повному

оцінюванню зазначеної дієвості) та специфічні (зокрема коефіцієнти та інші

показники, що характеризують податкове навантаження як за методиками ДФС

України, так і авторські показники). Застосування всіх цих показників сприятиме

формуванню дієвих напрямків стратегії розвитку аграрного сектора України на

підґрунті якісних змін у ньому.

Основні наукові результати, викладені у першому розділі, опубліковані у

наукових працях автора, які наведені у списку літератури [37, 54, 59, 77, 88, 90,

101, 103, 105, 108, 119].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО РОЗДІЛУ 1

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. К.: КНЕУ, 2002. 624 с.

2. Багрій П. І., С. І. Дорогунцова. Економічний словник. К., 1973. 621 с.

3. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія: у трьох томах: [Т.1]. К.:

Видавничий центр “Академія”, 2000. 864 с.

4. Волков В.П., Ильин А.И., Станкевич В.И. и др. Экономика предприятия:

[учеб. пособ.] под общ. ред. А.И. Ильина, В.П. Волкова. М.: Новое знание, 2003.

677 с.

5. Грузинов В. П., Грибов В. Д. Экономика предприятия: [учеб. пособ.]. М.:

Финансы и статистика, 2000. 208 с.

6. Горфинкель В. Я., Швандара В. А. Экономика предприятия. М.:

ЮНИТИ-ДАНА, 2007. 670 с.

82

7. Володіна І. М. Основи економічної теорії: [конспект лекцій]. Х:

ХНАМГ, 2008. 121 с.

8. Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал

промышленного предприятия. М. : Экономика, 1989. 240 с.

9. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М.:

Издательство социально-экономической литературы, 1962. 677 с.

10. Сей Ж., Бастиа Ф. Трактат по политической экономии. М.: Дело, 2000.

232 с.

11. Кларк Д. Б. Распределение багатства. [Електронний ресурс]. URL:

http://ek-lit.narod.ru/klrksod.htm.

12. Маршалл А. Принципы экономической науки. М.: Издательская группа

“Прогресс”, 1993. 326 с.

13. Кондратьев Н.Д., Опарин Д.И. Большие циклы конъюнктуры: Доклады и

их обсуждение в Институте экономики. 1-е изд. М., 1928. 287 с.

14. Шумпетер Й.А. Теория экогомического развития. М.: Прогресс, 1982.

203 с.

15. В. Леонтьев. Экономическое эссе. Теории, исследования, факты и

политика.: Пер. с англ. М.: Политиздат, 1990. 415 с.

16. Лист Ф. Национальная система политической экономии. [Електронний

ресурс]. URL: http://royallib.com/read/list_fridrih/natsionalnaya_sistema_politicheskoy

_ekonomii.html.

17. Гэлбрейт Д. Новое индустриальное общество: Пер. с англ. М.: ООО

“Издательство АСТ”: ООО “Транзиткнига”; СПб.: Terra Fantastica, 2004. 602 с.

18. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. Антология

экономической классики. М.: Эконов Ключ, 1983. 241 с.

19. Маркс К. Критика политической экономии. (Предисл. Ф. Энгельса. Пер.

И.И. Скворцова-Степанова). М.: Политиздат, 1973. 907 с.

20. Мищишин Н. П. Шляхи підвищення продуктивності праці в

сільськогосподарських підприємствах: дис. ... канд. економ. наук: 08.06.01. К.,

83

2002. 163 с.

21. Витте С. Ю. По поводу национализма. Национальная экономия и

Фридрих Лист. М.: Директ-Медиа, 2014. 64 с.

22. Болюх М. А., Бурчевський В. З., Горбаток М. І. та ін. Економічний

аналіз: [навч. посіб.]. К.: КНЕУ, 2003. 556 с.

23. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: [навч.-метод. посіб. для

самост. вивч. дисц.]. К.: КНЕУ, 2010. 263 с.

24. Титов В. И. Экономика предприятия: [учебник]. М.: Эксмо, 2008. 416 с.

25. Савицкая Г. В. Экономический анализ: [учебник]. М.: Новое знание,

2005. 651 с.

26. Калинина А. Э. Экономика фирмы: Производственные ресурсы и

результативность хозяйственной деятельности: [учеб. пособ.]. Волгоград: ВГУ,

2004. 172 с.

27. Немцев В. Н. Экономический анализ эффективности промышленного

предприятия: [учеб. пособ.]. Магнитогорск: МГТУ, 2004. 208 с.

28. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа: учебник.

М.: Финансы и статистика, 2002. 416 с.

29. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання:

підручник. Тернопіль: Економічна думка, 2001. 454 с.

30. Задоя А.А. Петруня Ю.Э. Основы экономики: [учеб. пособ.]. К.: Вища

школа: Знання, 1998. 478 с.

31. Шадрина Г. В. Экономический анализ. Московская финансово-

промышленная академия. М., 2005. 161 с.

32. Архангельський В.Н., Зиновьев Л.Е. Управление научно-техническим

прогрессом в машиностроении. М., 1983. с. 6.

33. Адимбаев Т.А. Экономический потенциал и эффективность его

использования. Алма-Ата: Наука, 1990. 369 с.

34. Калетнік Г.М. Розвиток ринку біопалив в Україні: Монографія. К:

“Аграрна наука”, 2008. 464 с.

35. Прутська О.О. Державне регулювання розвитку ринку біопалива в

84

Україні. Вісник Запорізького національного університету. 2010. 1(5). C.179-

182.

36. Кундицький О.О. Регулювання фінансової бази відтворення факторів

виробництва. Львів: Тріада плюс, 2011. 552 с.

37. Мельник О.В. Витрати на оплату праці та їх вплив на податкове

навантаження підприємства. Актуальні питання соціально-економічного розвитку

держави, регіону та підприємства: збірник тез наукових робіт учасників

міжнародної науково-практичної конференції (27-28 листопада 2015 р.). Львів.

2015. С. 113-116.

38. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексик О.С. Потенціал підприємства:

формування та оцінка : навч. посібник 2-ге вид., без змін. К. : КНЕУ, 2006. 316 с.

39. Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал

промышленного предприятия. М.: Экономика, 1995. 208 с.

40. Добикін О.К., Рижиков В.С., Касьянюк С.В., Кокотко М.Є. Потенціал

підприємства: формування та оцінка: навч. Посібник. К.: Центр навч. л-ри, 2005.

208 с.

41. Краснокутська Н. С. Потенціал торговельного підприємства: теорія та

методологія дослідження: монографія. Харків: ХДУХТ, 2010. 247 с.

42. Ревуцкий Л. Потенциал и стоимость предприятия: монография. М.:

Перспектива, 1997. 128 с.

43. Скрипниченко М.І. Секторальні та міжкраїнні моделі економічного

розвитку. К.: Фенікс, 2004. 256 с.

44. Василенко Ю.В. Производственный потенциал сельскохозяйственных

предприятий. М.: Агропромиздат, 1989. 152 с.

45. Скрипник А. В., Яра Т. Ю. Вплив варіативності окремих факторів на

аграрне виробництво. Економіка та управління національним господарством. 4.

2014. С. 161-169

46. Шубравська О.В., Молдован Л.В., Пасхавер Б.Й. та ін. Інноваційні

трансформації аграрного сектора економіки: монографія. НАН України, Ін-т екон.

та прогнозув. К., 2012. 496 с.

85

47. Ханк Д.Э., Уичерн Д.У., Райтс А.Дж. Бизнес-прогнозирование / Пер. с

англ. 7-е изд. М.: Вильямс, 2003. 656 с.

48. Bond, S., Soderbom, M. (2005). Adjustment costs and the identification of

Cobb Douglas production functions. IFS Working Papers W05/04

49. Маршалок М.С. Потенціал аграрного підприємства: наукові підходи до

трактування. [Електронний ресурс]. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_

biol/nvnau/2010_154_1/10mms.pdf.

50. Колесник І.А. Ефективність використання земельних ресурсів.

Економіка АПК. 5. 2001. С. 47-50.

51. Лайко П.А., Бабієнко М.Ф., Бойчук О.І. та ін. Родючість земель і

продовольча безпека країни. Економіка АПК. 10. 2005. С. 7-14.

52. Башнянин Г.І., Москва М.Г., Кундицький О.О., Сельський А.А., Стеців

Ю.А. Ринок земельних ресурсів в Україні: регіональні аспекти. Львів: Вид-во

ЛКА, 2012. 256 с.

53. Трегобучук В.Концепція сталого розвитку для України. Вісник

Національної академії наук України 2, 2002. С. 31-40. [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu_2002_2_7.

54. Мельник О.В. Ефективність використання виробничих ресурсів

підприємства. Прогнозування соціально-економічного розвитку національної

економіки: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26-27 грудня

2014 р.). Дніпропетровськ. 2014. С. 100-103.

55. Осауленко О.Г., Новікова О.Ф., Амоша І.І. та ін. Спостереження та

вимірювання соціальної захищеності населення України: проблеми становлення.

Донецьк, Київ: ІЕП НАН України, 2003. 440 с.

56. Саблук П. Т., Лузан Ю. Я. Основні напрями удосконалення державної

аграрної політики в Україні. Економіка АПК. 2011. 5. С. 3–16.

57. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний

ресурс]. URL: http://www.ukrstat.gov.ua

58. Шваб Л.І. Економіка підприємства: навч. посіб. для студентів вищих

навчальних закладів. К.: Каравела, 2004. 568 с.

86

59. Мельник О.В. Вплив змін у податковому законодавстві на

сільськогосподарський бізнес в Україні. Науковий вісник Херсонського

державного університету. 2016. 19. С. 65-68.

60. Партута Т. О., Ефективність використання оборотних засобів

підприємства. Національний університет харчових технологій: Агросвіт. 13.

2012. С. 62-67.

61. Словарь-справочник менеджера (авт.-состав. М. Г. Лапуста и др.). М.:

ИНФРА-М, 1996. 412 с..

62. Философский энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия,

1983. 840 с.

63. Мельтюхова Н. М. Управління. Енциклопедичний словник з державного

управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред.

Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К.: Вид-во НАДУ, 2010.

С. 722.

64. Кнорринг В. И. Искусство управления : [учебник]. М.: Изд-во БЕК, 1997.

264 с.

65. Десятов Т. М., Коберник О. М., Тевлін Б. Л., Чепурна Н. М. Наука

управління загальноосвітнім навчальним закладом. Харків: «Основа», 2004. 240 с.

66. Соловйов В. М. Поняття і сутність правового регулювання державного

управління в Україні. Університетські наукові записки. 2007. 3 (23). С. 27-33.

67. Ніколенка Ю. В. Основи економічної теорії: підручник у 2-х кн. К.:

Либідь, 1998. 272 с.

68. Райзберг Б.А., Лозовский Е.Б., Стародубцева Л.Ш. Современный

экономический словарь. 4-е изд., перераб. и доп. М.: ИНФРА-М, 2005. 480 с.

69. Казначевская Г.Б., Чуев И.Н., Матросова О.В. Менеджмент: учеб. пособ.

для студ. вузов. 3-е изд. Ростов н/Д.: Феникс, 2007. 378 с.

70. Григораш О.В. Концептуальний підхід до управління економічним

потенціалом торговельних підприємств. Економіка і організація управління.

2(12). 2012. С. 105-112.

71. Штерн Г.Ю. Управління потенціалом розвитку промислових

87

підприємств Харківського регіону. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://eprints.kname.edu.ua/3 2565/1/96.pdf.

72. Юринець З. Організація діяльності кластерів у напрямі вдосконалення

управління виробничими ресурсами. Економіка та суспільство. 2017. 11. С.313-

320.

73. Файоль А. Учение об управлении. Научная организация труда и

управления: сб. / под ред. А.Н. Щербаня. М.: Экономика, 1965. С. 415.

74. Данкевич Є., Данкевич В. Переваги і ризики надконцентрації

агропромислового виробництва та земельних ресурсів: економічний, екологічний

та соціальний аспект. Agricultural and Resource Economics: International Scientific

E-Journal. 2016. Vol. 2, 3. Р. 60–74. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

www.are-journal.com.

75. Скидан О.В. Аграрна політика України в період ринкової трансформації:

монографія. Житомир: Вид-во “Житомирський національний агроекологічний

університет”, 2008. 376 с.

76. Луцків О.М. Використання виробничого потенціалу в умовах

конкурентного середовища. Проблемы развития внешнеэкономических связей и

привлечение иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных

трудов. Донецк: ДонНУ, Часть 1. 2003. C. 315-317.

77. Мельник О.В. Управління виробничими затратами на основі

удосконалення забезпечення сільськогосподарського підприємства виробничими

ресурсами. Материалы международной научной конференции “Инновационные

взгляды в будущее ‘2017” (11-18 апреля 2017 г.). Одесса. 2017. С. 42-46.

78. Герасимчук З., Дащук Ю. Принципи та підходи до формування

регіональної політики розвитку рекреаційного потенціалу регіону. Збірник

наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Сер.:

Економічні науки. Вип. 35(2). 2013. С. 11-16. [Електронний ресурс]. Режим

доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpchdtu_2013_35(2)_4.

79. Коренюк П. І., Більська О. В. Соціальне інновування: мета і механізм її

досягнення в сучасній національній економіці. Науковий вісник Херсонського

88

державного університету. 2017. 23. С. 25-28.

80. Лопатинський Ю.М. Базис інституційної трансформації аграрного

сектора. Вісний ОНУ ім. І.І. Мечникова. 2013. Т.18. Вип. 2/1.

81. Панасюк Б.Я. Шлях до відродження села. Соціально-економічні

проблеми розвитку українського села і сільських територій: матеріали сьомих

річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників. К., 2005.

С. 211-217.

82. Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора: інституціональні

засади: монографія. Чернівці: Рута, 2006. 344 с.

83. Ігнатьєва І.А. Стратегічний менеджмент: підручник. К.: Каравела, 2012.

480 с.

84. Амбросов В.Я. Ефективність використання факторів розширеного

відтворення в аграрному секторі. Економіка України. 2009. 1. С. 67-73.

85. Ансофф И. Стратегическое управление. Пер. с англ. М.: Прогресс,

1989. 519 с.

86. Круглов М.И. Стратегическое управление компанией. М.: Русская

Деловая Литература, 2008. 768 с.

87. Попов С.А. Стратегическое управление. М.: ИНФРА-М, 2010. 304 с.

88. Мельник О.В. Сучасні аспекти стратегічного управління в аграрному

секторі економіки України. Бізнес Інформ. 2017. 6. С. 111-116.

89. Вяткіна Т. Г. Методологічні проблеми стратегічного управління

ресурсним потенціалом регіону …: дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук : 08.00.05. Черкаси, 2014. 467 c.

90. Мельник О.В. Управління виробничими затратами на основі

удосконалення забезпечення сільськогосподарського підприємства виробничими

ресурсами. Научный взгляд в будущее. Одесса: КУПРИЕНКО С.В. 2017. 5.

Т. 4. С. 71-75.

91. Піняга Н.О. Ефективності використання ресурсного потенціалу

сільськогосподарських підприємств: дис. ... канд. екон. наук: спец. 08.00.04

“Економіка та управління підприємствами”. Л., 2016. 249 с.

89

92. Попов С.А. Стратегическое управление. М.: ИНФРА-М, 2010. 304 с.

93. Peter F. Drucker. People and Performance: The Best of Peter Drucker on

Management. New York: Harper & Row, 1977. p. 19.

94. Боровских Н. Конкурентные стратегии: методология формирования и

развития. Маркетинг. 2005. 2. С. 37-48.

95. Люкшинов А. Н. Стратегический менеджмент: учебное пособие для

вузов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2011. 375 с.

96. Лапыгин Ю.Н. Стратегический менеджмент. М.: Инфра-М, 2009. 236 с.

97. Підлісецький Г.М., Толкач М.І. Підвищення ефективності використання

ресурсного потенціалу аграрного сектора. Економіка АПК. 2008. 5. С. 65–66.

98. Лупенко Ю.О. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства

України на період до 2020 року / за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. К.:

ННЦ, “ІАЕ”, 2012. 182 с.

99. Виханский О.С., Наумов А. И. Менеджмент: [учебник]. М.: Экономист,

2006. 670 с.

100. Виханский О.С. Стратегическое управление. М.: Изд-во МГУ, 2005.

252 с.

101. Мельничук О.П., Мельник О.В. Податкове навантаження у системі

оподаткування України. Економіка і регіон. 2014. 2 (45). С. 111-120.

102. Джуринська О. С. Податкове навантаження: сутність та напрями

зміщення. [Електронний ресурс]. Матер. конф. «Науковий простір Європи».

Польща: Вид-во Освіта і наука ТОВ, 2014. URL:

http://www.rusnauka.com/11_NPE_2014/Economics/3_166406.doc.htm.

103. Мельник О.В. Методи оцінки податкового навантаження на рівні

організації. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. 8. C. 525-529.

104. Пансков В.Г. Налоги и налогообложение в Российской Федерации:

Учебник для вузов. 7-е изд., доп. и перераб. М.: МЦФЭР, 2006. 592 с.

105. Olga Melnyk. The role of the taxation in Ukraine. Baltic Journal of

Economic Studies. 2015. Vol. 1 (2015) No. 2. p. 89-94.

106. Майбуров И. А., Соколовская А. М. Теория налогообложения:

90

продвинутый курс: учеб. для магистрантов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2011. С. 334.

107. Крейнина,М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки.

М.: ИКЦ “ДИС”, 1997. 224 с.

108. Мельник О.В. Особливості оподаткування сільськогосподарських

підприємств в Україні. Наука в інформаційному просторі. Мікро- та

макроекономіка: питання та шляхи ефективного розвитку: Матеріали ІХ

Міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня 2013 р.).

Дніпропетровськ: Біла К.О. 2013. С.69-74.

109. Прутська О. О., Ярова Ю. М. Державна підтримка підприємницької

діяльності в аграрному секторі України. Збірник наукових праць ВНАУ. Серія:

Економічні науки. 2013. 1(76). С. 112-122.

110. Свиноус І. В., Хомяк Н. В., Рудич О. О. Роль і місце держави в процесі

відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств. Інноваційна

економіка. 2016. 3-4. С. 39-43.

111. Калетнік Г. М., Шпикуляк О. Г., Пчелянська Г. О. Інститути

інфраструктури та ціноутворення у розвитку аграрного ринку: регіональний

аспект: монографія. Вінниця: ТОВ “Фірма «Планер”, 2012. 324 с.

112. Якубів В. М. Стратегія збалансованого розвитку аграрних

підприємств : автореф. дис ... д-ра екон. наук: 08.00.04. Львів : Б.в., 2011. 39 с.

113. Скляренко В.К., Прудников В.М. Экономика предприятия. М.:

ИНФРА-М, 2005. 528 с.

114. Рейнгольд, Е. Методика оценки производственных возможностей

предприятия. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. 82 с.

115. Шеремет А.Д., Ионова А.Ф.Финансы предприятий: менеджмент и

анализ. М.: ИНФРА-М, 2007. 479 с.

116. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів

господарювання: підручник. Тернопіль : Економічна думка, 2001. 454 с.

117. Свиноус І. В., Ібатуллін М.І. Перспективи розвитку тваринництва в

особистих селянських господарствах. Науковий вісник Міжнародного

гуманітарного університету. Серія : Економіка і менеджмент. Вип. 14. 2015.

91

С. 111-115.

118. Верховна Рада України. Податковий Кодекс від 02.12.2010 2755-VI

(Редакція станом на 10.09.2017).

119. Мельник О.В. Податковий аналіз як інструмент податкового

менеджменту сільськогосподарського підприємства. Глобальні та національні

проблеми економіки. 2016. 14. С. 207-210.

120. Меліхова Т. О. Формування фінансової безпеки суб'єктів

господарювання на основі аудиту податків : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.08.

Запоріжжя, 2011. 286 c.

121. Борисов А. Б. Большой экономический словарь. М.: Книжный мир,

2007. 860 с.

122. Мочерний С. В. Економічна теорія. Київ: Академія (Альма-матер),

2003. 656 с.

123. Климаш Н. І. Науково-теоретичні аспекти сутності понять

“ефективність” та “результативність”. Наукові праці НУХТ. 2009. 28 С. 124-

125.

124. Олексюк О. І. Економіка результативності: монографія. Київ: КНЕУ,

2008. 362 с.

125. Тесленок І. М., Михайлова О. В., Богаченко О. П. Сучасні підходи до

визначення результативності управління підприємством. Економічний вісник

Донбасу. 2012. 1 (27). С. 208-212.

126. Бурєннікова Н. В., Ярмоленко В. О. SEE-управління на базі складових

результативності як засіб підвищення дієвості процесу функціонування складних

систем: сутність, методологія. Бізнес Інформ, 2016. 1. С. 145-152.

127. Поліщук Н. В. Функціонування економічних систем: моделі

складових результативності: монографія. Вінниця: Вінницький національний

аграрний університет, 2010. 396 с.

128. Поліщук Н. В., Ярмоленко В. О. Генезис авторських підходів до

розв’язання проблеми оцінювання дієвості функціонування складних систем за

допомогою складових результативності. Економіка ХХІ сторіччя: проблеми та

92

шляхи їх вирішення: монографія /за заг. ред. Г. О. Дорошенко, М. С. Пашкевич.

Дніпропетровськ: НГУ, 2014. С. 359-369.

129. Ярмоленко В. О., Бурєннікова (Поліщук) Н. В. Використання F-

імпульсів як індикаторів спрямованості наслідків процесів функціонування

складних систем в авторському SEE-аналізі дієвості процесів на основі складових

результативності. Сборник научных трудов SWorld. 2015. Вып. 1 (38), том 18.

Экономика. С. 4-14.

130. Ярмоленко В. А., Полищук Н. В. Измерение результативности труда

на основе стоимостных показателей. Хранение и переработка сельхозсырья. 1996.

2. С. 10-12.

131. Ярмоленко В. О., Поліщук Н. В. Складові результативності

функціонування складних систем як об’єкти моделювання. Вісник Черкаського

університету. Сер.: Економічні науки. 2012. 33 (246). С. 86-93.

93

РОЗДІЛ 2

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ

РЕСУРСАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

2.1. Сучасний стан функціонування аграрного сектора України

Держава впливає на розвиток економіки шляхом економічної підтримки та

економічного регулювання, а економічна політика визначає пріоритетність цих

шляхів. Методи державного регулювання економіки – це способи впливу держави

на її соціально-економічний розвиток. Ми дотримуємось думки, що, чим

сильнішою та стабільнішою є економіка країни, тим значущою стає регулююча

роль економічного механізму. Зокрема ми розділяємо думку П. Гайдуцького, який

зазначає, що епіцентром спільної аграрної політики ЄС (САПЄС) є особлива

система державної підтримки і регулювання аграрного сектора країни, яка

визначає характер розвитку галузі, а запровадження такої системи в Україні –

необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного

сектора на європейському ринку [132, с. 4].

Цієї ж думки дотримується М. Дем’яненко, який зазначає, що підтримка

аграрного сектора економіки України – це важливий механізм реалізації

державної аграрної політики, котрий має ґрунтуватись на побудові економічних,

правових, організаційних, соціальних та інших умов, які б сприяли підвищенню

продовольчої безпеки країни, створенню належних умов праці та проживання на

селі, досягненню фінансової стабільності аграрного сектора, забезпечували б

галузь необхідними матеріальними й фінансовими ресурсами для розширеного

відтворення виробництва [133, с. 5]. Ми розділяємо думку Є. Фірсова, що

державна підтримка аграрного сектора у розвинутих країнах із метою стабілізації

і підвищення їх доходів компенсує втрати та створює необхідні економічні умови

для розширеного відтворення. З цього приводу вона розглядається як сучасний

спосіб відновлення еквівалентного обміну між аграрним сектором та іншими

галузями економіки [134, с. 27 - 28]. Також, підтримуємо Г. Черевко, який вважає,

94

що ринкова економіка не може існувати без певного державного її регулювання,

оскільки в іншому випадку ринкова економіка з “блага” для людей

перетворюється на “зло” через те, що сам по собі ринковий механізм позбавлений

елементу соціальної справедливості. Економіка США також є регульованою, адже

навіть на певні продукти харчування державою встановлюються ціни [135, с. 372].

Саме тому аграрний сектор повинен підтримуватись державою в першу

чергу. Такий характер аграрної підтримки стосовно галузі здійснюється в США й

інших розвинутих країнах протягом десятиліть. Економічна політика

спрямовується на те, щоб підвищити і стабілізувати ціни на продукцію фермерів

та їхні доходи [136, с. 632–633].

У США існують різні форми державного регулювання, серед них виділяють

наступні: внутрішньодержавні аграрні програми, метою яких є ріст або

стабілізація вартості та прибутку аграріїв; програми охорони природи для захисту

навколишнього середовища; програми маркетингу і збільшення попиту на

сільськогосподарську продукцію, ціллю яких є створення стійкої

конкурентоспроможної позиції аграріїв на ринку; забезпечення сприятливих умов

для зовнішньої торгівлі; програми продовольчої допомоги споживачам; програми

страхування і кредитування; програми, пов’язані з освітою й наукою та інші

соціальні програми [137, с. 30 – 31].

Державне регулювання економіки в країнах ЄС зосереджується на

вирішенні наступних завдань: регулюванні виробництва і ринку; проведенні

структурних реформ по укрупненню господарств зі стимулюванням

інтенсифікації виробництва та ін. Регулювання виробництва та ринку дає змогу

створити стабільне економічне середовище для функціонування аграрного

сектора країни. Регулювання відбувається на наднаціональному (ЄС) та

національному (на рівні окремих країн) рівнях. Цінова та зовнішньоторговельна

політика аграрного сектора здійснюється виключно ЄС.

Головною метою державного регулювання аграрного сектора є

встановлення коридору цін, достатньо високих для виробників, однак прийнятних

для кінцевого споживача. Функціонування аграрного сектора потребує субсидій,

95

насамперед, за допомогою цін. Створення коридору цін потребує введення

системи цін, які підтримуються ЄС. Реально такий коридор установлюється

шляхом уведення інтервенційної ціни, яка, по суті, була б мінімальною і за якою у

разі надлишку пропозиції товарів за рахунок бюджету ЄС державні органи

здійснювали б закупівлю аграрної продукції (це мінімальний рівень цін, який

гарантується ЄС). З іншого боку, верхній рівень цін визначається граничною

ціною, за якою можуть імпортуватися товари в країни ЄС. У країнах ЄС

встановлює також цільову ціну, тобто ціну, яка бажана на теперішній період.

Така цінова система дає виробникам сільськогосподарської продукції

можливість не залежати від нестабільності світового ринку, однак утримувати

конкурентні ціни для здійснення експортних операцій. Також ця система

забезпечує високу внутрішню спеціалізацію, а відповідно й раціональний

розподіл праці в межах ЄС. Врахування еволюції становлення і розвитку єдиної

аграрної політики ЄС є корисною для будь-якої країни з ринковою економікою, у

тому числі і для України. Звичайно, далеко не все в цій політиці було й є

ідеальним, оскільки вона дуже витратна. Однак політика ЄС щодо регулювання

аграрного сектора не є прикладом для наслідування для України.

Державне регулювання аграрного сектора повинно охоплювати різні сфери

діяльності села, в тому числі культурну, економічну та соціальну. Недоліком

єдиної аграрної політики ЄС є її висока вартість. Успішна регулятивна політика

держави у будь-якій галузі вимагає значних витрат, що підтверджено США та

Японією. Це суперечить усьому світовому досвіду.

Підтримуємо думку О. Шпикуляка, який зазначає, що розвиток аграрного

ринку України стримується недостатнім його державним регулюванням. Воно не

стимулює створення сприятливого середовища господарювання, не забезпечує

достатнього рівня підтримання платоспроможного попиту споживачів аграрної

продукції [138].

В умовах розвитку ринкової економіки податкова система має вагомий

вплив на стабільність фінансового стану платників податків. Погоджуємось з

А. Епіфановим А., І. Сало та Д’яконовою, що податки та збори на усіх рівнях

96

(мікро-, мезо-, макро-) визначають “податковий клімат” в державі та формують

умови економіки України, в тому числі аграрного сектора. Узгодження державних

інтересів з інтересами платників податків є досить актуальним для

України [139, с. 88].

Як відомо, зараз країна зосереджена на виході з кризи та наповненні

державного бюджету, а також зменшення внутрішнього та зовнішнього боргів.

Відповідно, завдання податкової системи – це вчасні та повні збори податків, а

ініціатива податківців стимулюється державою в напрямках пошуку додаткових

можливостей наповнення бюджету за рахунок введення нових видів податків і

зборів, посилення контролю за дотриманням платниками податків чинного

законодавствах [140, с. 29].

Погоджуємось із думкою, що стимулююча функція діючої податкової

системи полягає в зниженні податкового тиску. Не зважаючи на те, що низкою

постанов і рішень щодо вдосконалення оподаткування діяльності суб’єктів

господарювання досі не вдалося реалізувати такі механізми оподаткування, які б

задовольняли вимоги двох сторін [141, c. 58]. Податкове стимулювання може

здійснюватись шляхом зниження рівня податкового навантаження, скорочення

кількості податків та зборів й надання пільг для стимулювання пріоритетних

галузей і видів діяльності, диференціацію податкових ставок залежно від

соціально-економічного значення галузі та її продукції, звуження бази

оподаткування, надання податкових канікул тощо [142].

Як відомо, в Україні податкове стимулювання знаходиться на етапі

становлення. Важливою проблемою є нарахування на фонд оплати праці, оскільки

ставки податків тут занадто високі, що призводить до постійного ухилення від

легальної виплати заробітної плати працівникам. Натомість, люди отримують

заробітну плату у конвертах, і навіть іноді у натуральному вигляді (продуктами

виробництва), тоді як легальна частина заробітної плати нерідко є на рівні

мінімальної, а то й нижче від неї [143, с. 61].

Стимулювання діючої податкової системи у вигляді застосування

спеціальних режимів оподаткування, надання пільг теж в Україні є досить

97

проблематичним, оскільки їх надзвичайно багато та їх перелік постійно

змінюється. Як відомо, пільга в оподаткуванні – це зменшення та (або) звільнення

від оподаткування певних суб’єктів підприємництва, галузей, регіонів тощо.

Надання податкових пільг має на меті стимулювання розвитку певних видів

діяльності, галузей, окремих підприємств, регіонів; регулювання цін з боку

держави; забезпечення конкурентоспроможності стратегічно важливих з точки

зору держави товарів перед дешевшими та якіснішими імпортними товарами

[144, с. 21]. Система пільг в нашій державі потребує вдосконалення тому, що вона

не лише є недостатнім стимулом для розвитку підприємництва, а й створює

нерівномірне податкове навантаження на суб’єктів господарювання. Частина

таких пільг не мають достатнього соціально-економічного обґрунтування свого

запровадження в оподаткуванні.

Як відомо, пільгове оподаткування податком на додану вартість та

податком на прибуток і спрощена система оподаткування підприємств ставить їх

над конкурентним середовищем у рамках галузі, тим самим пригнічуючи інших

учасників ринку і призводячи до певної монополізації та появи чи поглиблення

відповідних диспропорцій [145, с. 36-37]. Погоджуємось із думкою авторів

дослідження “Оподаткування аграрного сектора в Європі”, які відзначають

суттєвий вплив податкових стимулів на прийняття виробничих та інвестиційних

рішень в аграрному секторі економіки. Це, на їхню думку, потребує застосування

особливих інструментів, які стимулювати б інвестиційну активність за рахунок наявності

спеціальних податкових інструментів і важелів [146; 147]. А. Тейт, досліджуючи питання

оподаткування податком на додану вартість, звертає увагу на об’єктивну основу

застосування спеціальних податкових режимів для фермерів, основною функцією

яких є забезпечення простоти податкових відносин для цієї специфічної категорії

платників податків [148]. Науковці, які вивчають МВФ та проблеми

оподаткування податком на додану вартість, звертають увагу на те, що при

формуванні податкового механізму в аграрному секторі часто застосовується

особливий підхід [149].

Однією з причин цього є низький рівень обліку та складність податкового

98

контролю у галузі. Пільгові податкові режими оподаткування для фермерів –

своєрідна альтернатива програмам прямої урядової підтримки розвитку аграрної

галузі. “Аграрний сектор був підірваний високими податками, поля занехаяли,

колись оброблені землі перетворились на пустирі”, – писав християнський

письменник і філософ Лактацій (250-330) про занепад Римської імперії [150].

С. Пепеляєв виділяє три групи пільг: вирахування, знижка і податковий кредит.

Вирахування – це зменшення об’єкта оподаткування на величину певних його

складових. Знижка – це пільга, що зменшує базу оподаткування або сам податок

на певну величину. Податковий кредит – це пільга, при якій платник звільняється

від загальної суми платежу, нарахованої до сплати в бюджет [151].

Однак, ефективність такої непрямої підтримки товаровиробників загалом є

нижчою, ніж у випадку прямого бюджетного фінансування, оскільки прорахувати

кошти, що залишаються в розпорядженні підприємств важче, і, використовуючи

спеціальні режими оподаткування, виробники надають незаконні способи

оптимізації іншим платникам податків [152]. На думку російського вченого ХІХ

століття Д. Львова держава існує для всіх однаково, надає всім суспільні блага в

рівній кількості, тому всі зобов’язані сплачувати податки. Звільнення від податків

означає користування суспільними благами за чужий рахунок [153]. Ф. Нітті

(італійський економіст) був прихильником надання пільг лише у двох випадках:

як компенсацію та коли від сплати податків все одно ухиляються [154].

Американці Д. Любік та У. Хассі пропонують відмовитись від пільг і

спеціальних режимів оподаткування взагалі, а ввести систему надання дотацій та

субсидій для виробників [155]. Це дасть змогу вести фінансовий облік державі та

виключити маніпуляції “фіктивних операцій”. Професор Ф.П. Ярошенко вказує

на те, що в Україні відсутня виважена державна політика надання пільг, контроль

за ефективністю та цільовим їх використанням, що призводить до невідповідності

реальності поставленим цілям у розвитку податкової політики держави [150].

Щоб зменшити податкове навантаження в аграрному секторі потрібно

вирішити ряд питань щодо: “двоокого читання” податкового законодавства, що

уможливлює приховування реальних доходів від оподаткування; приведення у

99

відповідність податкового і бухгалтерського обліку та спрощення механізму

розрахунку податкових зобов’язань; досягнення виваженого балансу, зменшення

кількості податків та зборів; скорочення кількості контролюючих органів.

Зрозуміло, зробити це складно, але саме тут слід шукати головні шляхи

вирішення податкових проблем [156, с. 19].

За даними, наведеними в World Economic Forum до найвпливовіших

факторів, що перешкоджають веденню бізнесу в Україні, можна віднести доступ

до фінансування сільськогосподарських підприємств (15,3%), корупцію (14,0%) та

податкові правила (13,6%) [157]. Політична та економічна криза, воєнні дії,

нестабільна та непередбачувана державна політика, незахищеність прав

кредиторів та землевласників, неефективність реформ, пов’язаних із

оподаткуванням і використанням землі, недостатнє фінансування сільського

господарства та інші чинники об’єктивно не сприяють залученню зовнішнього

фінансування.

У табл. 2.1. наведено динаміку виробництва у галузі сільського, лісового та

рибного господарства і відповідних видатків зведеного бюджету України за

2010-2015 рр., млрд. грн. Дані таблиці показують непослідовність політики

державної підтримки аграрної галузі та її недостатню ефективність.

Підтвердженням цьому є також відсутність залежності між динамікою видатків і

виробництва в аграрному секторі.

Таблиця 2.1

Динаміка виробництва у галузі сільського, лісового та рибного

господарства і відповідних видатків зведеного бюджету України

за 2010–2015 рр., млрд. грн.*

Показники 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхиле-

ння (+/-)

2015р. від

2010 р.

1 2 3 4 5 6 7 8

ВВП у сільському,

лісовому та рибному

господарстві (у

фактичних цінах)

80,39 106,56 109,79 128,74 161,15 236,00 155,61

100

Продовження табл. 2.1

1 2 3 4 5 6 7 8

Зміна реального обсягу

ВВП по галузі

сільському, лісовому та

рибному господарстві, %

-1,00 19,40 -4,00 13,00 2,30 -4,70 -3,7

Видатки зведеного

бюджету на сільське,

лісове та рибне

господарство

7,33 7,64 7,49 7,71 5,87 5,78 -1,55

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Серед причин низької ефективності видатків бюджету на стимулювання

розвитку аграрної галузі, слід вказати на недостатність обсягів фінансування і

розмитість пріоритетів у виділенні коштів. На думку окремих експертів, обсяги

бюджетних коштів, виділені з державного бюджету на стимулювання аграрного

виробництва, покривають тільки половину від необхідної потреби [159, с. 208].

Однак, не дивлячись на складну економічну ситуацію в державі та низький

рівень державної підтримки, змінення кількості великих підприємств в аграрному

секторі економіки за останніх п’ять років має позитивну динаміку, що

відображено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка кількості підприємств аграрного сектора України

протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Великі підприємства 12 26 27 28 29 17

Середні підприємства 2913 2774 2553 2267 2200 -713

Малі підприємства: 37023 43123 45246 41885 42668 5645

з них

мікропідприємства 32040 38067 40150 37213 38014 5974

Вінницька область

Великі підприємства 2 2 2 4 4 2

Середні підприємства 191 194 186 175 166 -25

101

Продовження табл.2.2

1 2 3 4 5 6 7

Малі підприємства: 2258 2261 2270 2295 2352 94

з них

мікропідприємства 1942 1958 1966 1972 2022 80

*Джерело: складено на основі [57; 158].

У 2015 р. збільшилась кількість великих підприємств порівняно з 2011 р. на

17, або на 141,6%. Кількість середніх аграрних підприємств в Україні мала

негативну динаміку; у 2015 р. зменшилась порівняно з 2011 р. на 713, або на

24,5%. Кількість малих аграрних підприємств в Україні мала позитивну динаміку;

у 2015 р. вона збільшилась порівняно з 2011 р. на 5645, або на 15,2%. Кількість

мікропідприємств аграрного сектора України мала позитивну динаміку; у 2015 р.

збільшилась порівняно з 2011 р. на 5974, або на 18,6%.

Протягом 2011-2015 рр. кількість великих аграрних підприємств у

Вінницькій області мала позитивну динаміку; у 2015 р. збільшилась порівняно з

2011 р. на 2, або на 50%. Кількість середніх аграрних підприємств у Вінницькій

області мала негативну динаміку; у 2015 р. вона зменшилась порівняно з 2011 р.

на 25, або на 13,1%. Динаміка кількості малих аграрних підприємств у Вінницькій

області була позитивною; у 2015 р. ця кількість збільшилась порівняно з 2011 р.

на 94, або на 4,1%. Кількість мікропідприємств аграрного сектора економіки

Вінницької області мала позитивну динаміку, вона у 2015 р. збільшилась

порівняно з 2011 р. на 80, або на 4,1%.

В Україні зосереджено велику частину світових чорноземів. На нашу країну

припадає понад 20% орних земель Європи. Континентальний клімат і достатня

кількість опадів (крім півдня України) дозволяють досягнути високої врожайності

більшості культур. Основними групами культур, які вирощуються в Україні, є

зернові, зернобобові, картопля, цукровий буряк, соняшник і овочі. Наприклад, у

2015 р. їх частка була 54,2%.

Виробництво всіх культур рослинництва, крім соняшнику, знизилося в

січні-жовтні 2015 р. з порівнянні з аналогічним періодом 2014-го р. Ключовими

102

причинами стали скорочення площі посівів і посуха. Виробництво кукурудзи

знизилось на 17,4% у порівнянні з 2014 р. Виробництво рису мало найвищу

динаміку зростання (21,2%), але при цьому займало найменшу частку ринку

зернових. Найбільш важливою зерновою культурою рослинництва України є

пшениця м'яких сортів.

В Україні виробляється значно більше агропродукції, ніж потрібно для

внутрішнього споживання. При виробництві зернових (пшениця, рис, кукурудза,

ячмінь) на рівні 57,2 млн. т споживання становить трохи більше 25,5 млн т.

Наша країна – лідер з постачання соняшникової олії та ячменю і входить в

десятку найбільших виробників за обсягами пшениці на експорт. Незважаючи на

введення обмежень на поставки зернових за кордон, експортери стрімко

нарощують продажі. За січень-листопад 2015 р. поставки зернових культур за

межі України досягли 5,4 млрд дол. США, що становить 15,7% у загальній

структурі експорту країни [160].

При середній урожайності пшениці (на рівні 4,1 тонн/га (на 1 листопада

2015 р.) при європейській нормі 6,1 тонн/га) країна мала значний потенціал для

зростання продуктивності в галузі. За умови максимально ефективного

використання земельних ресурсів, інвестицій в аграрному секторі, оптимізації

витрат на виробництво сільськогосподарської продукції Україна може підвищити

валові збори до понад 100 млн. тонн на рік з нинішніх 40-60 млн. тонн і посилити

свої провідні позиції з виробництва зернових у світі.

Тваринництво є другим за значимістю сегментом аграрного сектора

України. У загальному обсязі валової продукції сільського господарства за 2015 р.

частка продукції тваринництва склала 29,7%. У структурі виробництва продукції

тваринництва домінує вирощування худоби та птиці, а також виробництво

молока. Середній обсяг споживання м’яса в Україні на душу населення в 2015 р.

склав 42,6 кг, знизившись з 46,5 кг в 2014 р., і значно відстає від аналогічного

показника в країнах ЄС (в середньому 65 кг на душу населення). Таким чином,

споживання м'яса в Україні має потенціал для подальшого зростання.

Тваринництво в основному представлено домогосподарствами, які

103

виробляють більше половини продукції. В обласній структурі виробництва

продукції тваринництва в Україні в 2014 і 2015 рр. ключовим фактором було

виключення з статистики Криму і частини Донецької та Луганської областей, що

призвело до зниження загального обсягу виробництва. У той же час інші регіони

наростили виробництво. Найбільше збільшення спостерігалося в Херсонській,

Миколаївській та Київській областях.

Значна частина поголів'я худоби і птиці зосереджена в домогосподарствах.

На початок 2015 р. домогосподарства містили 66,3% поголів’я великої рогатої

худоби (ВРХ), в тому числі 76,6% корів, 49,2% свиней, 85,0% овець і кіз та 42,8%

птиці всіх видів. Поголів’я ВРХ скорочувалось протягом останніх десяти років і

досягло 3,776 млн. голів на 1 січня 2016 р., що на 2,8% менше, ніж роком раніше.

У сільськогосподарських підприємствах поголів’я за рік скоротилося на 3,1%, в

той час як в домогосподарствах – на 2,6%. Поголів’я корів за 2015 р. зменшилася

на 90,4 тис. голів (-4%). Поголів’я свиней знизилося на 3,5% і досягло 7,093 млн.

голів до кінця 2015 р.. Поголів’я птиці стабільно збільшувалося, починаючи з

2004 р., але в 2014 р. скоротилося на 7,4% внаслідок виключення з статистики

територій Криму і частково Донецької і Луганської областей. Падіння

продовжилося в 2015 р., склавши 1,6%. Поголів’я птиці на 1 січня 2016 р. склало

близько 210 млн. голів. У структурі поголів’я птиці в Україні більше 80%

складають кури і півні. Поголів’я овець і кіз зменшилось в 2015 р. на 3,2% в

порівнянні з 2014 р.. Падіння спостерігалося як на сільськогосподарських

підприємствах, так і у приватних власників (8,8% і 2,2% відповідно).

Ринок молочної продукції істотно постраждав через припинення торгівлі з

Росією, яка була найбільшим зовнішнім ринком для української молочної

промисловості. Виробництво молока знизилося в 2015 р. у порівнянні з 2014 р. на

1%, склавши 11,4 млн. т. При цьому 78% виробництва молока в Україні припадає

на приватні господарства. Надій молока на одну корову продовжував

збільшуватися, досягнувши 5426 кг в 2015 р. Основою зростання є поглиблення

селекційно-племінної роботи та використання більш збалансованих кормів.

Споживання молока в 2015 р. і зросло на 1,5% у порівнянні з 2014 р. Це пов’язано

104

з тим, що у жителів України молоко вважається одним з основних продуктів і

попит на нього нееластичний до рівня доходів.

У виробництві м’яса спостерігаються різні тенденції для ринку м’яса птиці і

ринку яловичини і свинини. У зв’язку з високою інфляцією і зниженням

купівельної спроможності населення м’ясо птиці користується великим попитом

за рахунок його порівняно низької ціни.

Сектор птахівництва, як і раніше, є найбільш розвиненим і сучасним в

українському тваринництві. Виробництво м’яса птиці щорічно збільшується і

досягло в 2015 р. близько 980 тис. т. Незважаючи на очікуване зниження

виробництва пшениці, кукурудзи і основних джерел кормів для курей, в 2016 р.

прогнозується продовження позитивного тренда. В умовах високої інфляції і

падіння реальних доходів українців споживання м’яса птиці зростає за рахунок

відмови від дорожчих яловичини і свинини.

Виробництво свинини в 2015 р. скоротилося на 7,4% у порівнянні з 2014 р.,

склавши 750 тис. т. Однією з основних причин цього було зниження поголів’я

свиней в зв’язку зі спалахом африканської чуми свиней. Споживання свинини

також знизилося на 10% – до 7,542 млн. т. Таким чином, Україна практично не

імпортувала свинину в минулому році, в той час як ще у 2014 р. імпорт становив

близько 150 тис. т.

Виробництво яловичини в Україні сильно залежить від молочної галузі.

Скорочення виробництва молока спричиняє зменшення виробництва яловичини,

яке склало в 2015 р. 2,8%. З 2016 р. очікується збереження цієї тенденції, яка

також підживлюється слабким попитом на яловичину всередині країни і

забороною на експорт в Росію.

Український експорт продукції рослинництва за січень-жовтень 2015 р. був

спрямований переважно в ЄС (34%), Росію (12,8%), Туреччину (7,2%), Китай

(6,8%) і Єгипет (5,4%). Фактична заборона транзиту через РФ з 1 січня 2016 р.

призвела до створення і запуску так званого “Нового шовкового шляху” за

маршрутом ЄС - Україна - Грузія - Азербайджан - Казахстан - Китай. Вартість

транспортування одного контейнера подвоїлася з 4 тис. дол. США до 8 тис. дол.

105

США, а час в дорозі збільшився з 7 до 12 діб. Однак очікується, що поліпшення в

логістиці даних перевезень приведуть до скорочення їх тривалості та вартості.

У міжнародній торгівлі продуктами тваринництва Україна не здає свої

сильні позиції на ринку м’яса птиці: за результатами 2016 р. країна залишається в

вісімці найбільших експортерів курятини. Станом на 1 лютого 2016 р. українські

компанії вже використовували на 100% квоту на постачання м’яса птиці в країни

ЄС. У той же час істотно збільшився попит на український експорт великої

рогатої худоби, зокрема з боку покупців з країн Близького Сходу, Північної

Африки та СНД.

У найближчій перспективі найбільше зростання очікується в сегменті м’яса

птиці в зв'язку зі збільшенням внутрішнього споживання курятини і сильними

позиціями України на міжнародних ринках. Поряд з цим, зростання виробництва

буде обмежений недоступністю кормів через низькі врожаї кукурудзи і пшениці.

Сегмент яловичини продовжить знижуватись через заборону на експорт до

Росії, зниження поголів’я корів і переорієнтації внутрішнього споживання на

більш дешеву курятину. Високим потенціалом в Україні має ринок м’яса індички,

яке за смаковими якостями займає своє місце між курятиною і яловичиною.

Український експорт молочних продуктів залежить від Росії. У зв’язку з

військовим конфліктом закриття ринку цієї країни може негативно позначитися

на динаміці цін та обсяги виробництва молочних продуктів, особливо сиру. До

2017 р. очікується переорієнтація українського експорту молочної продукції на

Молдову, Казахстан і Білорусь.

Що стосується експорту свинини, яловичини, баранини і молочної

продукції в ЄС, то на даний момент Україна не використовує в повному обсязі

квоти, надані їй Євросоюзом за даними категоріям товарів. Очікується, що

вітчизняним виробникам потрібно 2-3 роки для того, щоб вийти на рівень

експорту в обсязі цих квот.

Динаміку експорту продукції аграрного сектора протягом 2011-2015 рр.

наведено в таблиці 2.3.

106

Таблиця 2.3

Динаміка експорту продукції аграрного сектора

протягом 2011-2015 рр., тис. дол. США*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-)

2015 р. від

2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Живі тварини;

продукти

тваринного

походження

936606,1 961323,1 1084105,1 1014473,9 823434,9 -113171,2

Продукти

рослинного

походження

5531957,1 9213900,2 8875943,5 8736139,2 7971492,5 2439535

Жири та олії

тваринного

або

рослинного

походження

3396407,0 4211457,2 3507131,8 3822031,8 3299799,1 -96607,9

Готові харчові

продукти

2939138,9 3493916,9 3557168,0 3096308,9 2468418,0 -470720,9

Вінницька область

Живі тварини;

продукти

тваринного

походження

17693,1 18185,2 18207,9 35041,9 45531,3 27838,2

Продукти

рослинного

походження

60574,7 95562,0 107523,0 167175,3 192753,8 132179,1

Жири та олії

тваринного

або

рослинного

походження

209299,0 159708,4 148521,4 164261,6 272579,8 63280,8

Готові

харчові

продукти

146233,1 156530,8 148578,8 145504,6 153297,3 7064,2

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Відкриття ринку ЄС у 2014 р. створило для українських аграріїв багато

нових можливостей. Зокрема, лише за перші три місяці 2015 р. порівняно з

аналогічним періодом 2014 р. відбулось різке зростання експорту в країни ЄС

певних товарів рослинництва. Зокрема, експорт меляси зріс на 27252 т, експорт

107

соків – на 12456 т; експорт масла збільшився на 5578 т, а продукції

борошномельно-круп’яної промисловості – на 4113 т; в свою чергу експорт цукру

зріс на 3914 т, пива із солоду – на 2692 т; експорт виробів із зерна і хлібних злаків

збільшився на 2359 т та експорт продуктів переробки овочів, плодів на 92142 т

[57]. Як відомо, найбільші обсяги експорту в ЄС традиційно складають зернові та

олійні культури та соняшникова олія. У 2014 р. частка експорту цих категорій в

ЄС склала 75% всього експорту продукції рослинництва [57].

Збільшення вітчизняного виробництва м’яса птиці (1,2 млн. т) позитивно

позначилося на зовнішньоторговельній діяльності; у 2013 р.

обсяг експорту м’яса птиці становив 145,5 тис. т (1,2% світового експорту), а у

2014 р. – 174,5 тис. т (1,5% світового експорту) [57].

Експорт до країн Європи у 2014–2015 рр. зріс по м’ясу птиці в 3,1 рази, до

27,3 млн. дол. Також, зріс експорт яєчних продуктів: у першій

половині 2014 р. ця продукція не експортувалася, а за аналогічний період 2015 р.

обсяги її експорту становили 4,5 млн. дол. [57]. Як відомо, ЄС застосовує до

експорту української аграрної продукції нетарифне регулювання у вигляді квот.

Так, з початку 2015 р. Україна повністю використала квоту по кукурудзі

(400 тис. т), на 97,6% – по ячмінній крупі і борошну (обсяг квоти – 6,3 тис. т), на

98,8% – по яблучному соку, а по виноградному соку – на 67% (10 тис. т), по

вівсу – 4 тис. т. Також до країн Євросоюзу поставлено 375,1 тис. т пшениці та

5,6 тис. т ячменю в рамках безмитних квот [57]. У 2015 р. відбулася

диверсифікація ринків збуту аграрної продукції та продуктів харчування. На 31%

зменшився експорт до країн СНД, зріс експорт продукції до США – на 33%, в

Азію – на 10%, до країн Євросоюзу – на 4%. Причому географічна структура

змінюється у бік збільшення часток експорту до країн Азії (частка експорту

46,6%), США (частка експорту 0,3%), інших країн (2,7%) [57].

До десятки країн – найбільших імпортерів української аграрної продукції

увійшли Китай, Єгипет, Індія, Туреччина, Іспанія, Іран, Нідерланди, Італія,

Польща, Білорусь. Динаміка імпорту продукції аграрного сектора України

протягом 2011-2015 рр. наведено в таблиці 2.4.

108

Таблиця 2.4

Динаміка імпорту продукції аграрного сектора протягом 2011-2015 рр., тис.

дол. США*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-)

2015 р. від

2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Живі тварини;

продукти тваринного

походження

1035370,6 1718371,2 1892122,8 1124129,2 548170,2 -487200

Продукти

рослинного

походження

1815941,5 2429664,6 2669782,0 2031639,6 1146186,3 -669755

Жири та олії

тваринного або

рослинного

походження

468668,1 406254,6 403328,4 301702,6 182338,9 -286329

Готові харчові

продукти 3026725,6 2965370,7 3218803,6 2601785,3 1607736,9 -1418989

Жири та олії

тваринного або

рослинного

походження

468668,1 406254,6 403328,4 301702,6 182338,9 -286329

Готові харчові

продукти

3026725,

6

2965370,

7 3218803,6 2601785,3

1607736,

9 -1418989

Вінницька область

Живі тварини;

продукти тваринного

походження

20773,2 18986,9 14417,7 14710,0 17804,1 -2969,1

Продукти

рослинного

походження

16493,1 15176,3 11875,3 39693,9 24351,4 7858,3

Жири та олії

тваринного або

рослинного

походження

2565,3 7156,3 7779,6 15351,2 13084,5 10519,2

Готові харчові

продукти 7496,0 6027,0 16919,7 24038,9 10780,3 3284,3

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.4 бачимо, що імпорт продукції аграрного сектора

протягом 2011-2015 рр. має тенденцію до зниження за всіма товарними

позиціями.

Для України важливе значення відіграє підписання Угоди про асоціацію

109

між Україною та країнами ЄС і створення в рамках цієї Угоди Зони вільної

торгівлі (ЗВТ) з Європейським Союзом, оскільки це надає можливість освоїти

ринки країн ЄС національними виробниками, а також покращити екологічність,

якість та безпечність вітчизняної аграрної продукції та стан продовольчої безпеки

країни.

Згідно статі 404 Угоди про асоціацію співробітництво між Сторонами у

сфері агарного сектора та розвитку сільських територій охоплює такі аспекти:

сприяння взаємному розумінню політик у сфері аграрного сектора та

розвитку сільських територій;

заохочення сучасного та сталого аграрного виробництва, з урахуванням

необхідності захисту навколишнього середовища і тварин, зокрема поширення

застосування методів органічного виробництва й використання біотехнологій

шляхом впровадження найкращих практик у цих сферах;

обмін найкращими практиками щодо механізмів підтримки політики у

сфері аграрного виробництва та розвитку сільських територій;

посилення адміністративних можливостей на центральному та місцевому

рівнях щодо планування, оцінки та реалізації політики;

покращення конкурентоспроможності аграрного сектора та ефективності

і прозорості ринків, а також умов для інвестування;

заохочення політики якості аграрної продукції у сферах стандартів

продукції, вимог щодо виробництва та схем якості [161].

Співпраця між Польщею і Україною в аграрному секторі може стати

ключовим моментом у вирішенні проблем розвитку аграрного сектора України.

Можливі напрямки удосконалення розвитку вітчизняного аграрного сектора в

рамках співпраці Польщі та України наведено в додатку В.

Зазначені у додатку напрямки співпраці можуть стати ключовим

механізмом вдосконалення підтримки сільського господарства, створення умов

його техніко-технологічного оновлення, підвищення конкурентоспроможності

вітчизняної сільськогосподарської продукції і продовольства на внутрішньому і

зовнішньому ринках, соціальним розвитком сільських територій та загалом

110

можуть вирішитися проблеми, пов’язані із забезпеченням сталого розвитку

агропромислового виробництва України з урахуванням вимог ЄС.

Таким чином, проведене дослідження аграрного сектора України дало змогу

визначити проблеми нагальної потреби державної підтримки. Внаслідок

відсутності дієвого механізму фінансового забезпечення розвитку аграрного

сектора України існує проблема ефективності використання його виробничих

ресурсів. Дослідження показників експорту та імпорту аграрної продукції України

показало їхню негативну динаміку.

Позитивним наслідком підписання Угоди про асоціацію між Україною та

країнами ЄС, а також створення в рамках цієї Угоди Зони вільної торгівлі (ЗВТ) з

Європейським Союзом стане поступове освоєння аграрних ринків країн ЄС,

підвищення рівня якості, безпечності, екологічних характеристик української

продукції аграрного сектора; покращення стану продовольчої безпеки держави.

2.2. Оцінювання рівня забезпеченості виробничими ресурсами аграрного

сектора економіки України

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки забезпечення підприємств

аграрного сектора виробничими ресурсами є дуже важливим, так як воно

безпосередньо впливає на темпи розширеного відтворення, підвищення

конкурентоспроможності продукції аграрного виробництва. Достатня кількість

виробничих ресурсів відповідної якості для ведення господарської діяльності та

раціональне їх використання є важливим показником для підвищення

ефективності виробництва аграрної продукції.

У нашій країні в результаті диспаритету цін 90-х років ХХ століття та

фінансової кризи в галузі аграрного сектора його виробничий потенціал

постраждав, технології виробництва залишилися примітивними. Однак, Україні

останнім часом відбуваються певні зрушення. Все ж пошук шляхів для

ефективного використання виробничих ресурсів в аграрному секторі економіки є

111

актуальним. Це питання залишається відкритим, оскільки темпи витрачання

матеріальних ресурсів є значно вищими, ніж темпи виробництва продукції. Тому

потрібно визначити основні тенденції ресурсозабезпечення аграрного сектора у

сучасних умовах країни та надання пропозицій для його удосконалення.

Постає питання заощадження ресурсів, котре полягає в комплексному

використанні ресурсів, максимальному захисті від втрат, залучення до

господарської діяльності вторинних виробничих та енергетичних ресурсів на

заміну вичерпних та не відновлюваних ресурсів.

Домінуючим постулатом системи ресурсозбереження є те, що раціональне

використання виробничих ресурсів забезпечує досягнення емерджентного ефекту

та значно підвищує рівень розвитку аграрного сектора України в цілому,

знижуючи їх витратність та екстенсивність.

Результати аграрного виробництва залежать в першу чергу від ресурсного

потенціалу. До нього належать всі ресурси, пов’язані з діяльністю та розвитком

аграрного сектора: земля, трудові ресурси, оборотний капітал, основні засоби

тощо.

За даними Державної служби статистики України проведемо оцінку

забезпечення виробничими ресурсами в аграрному секторі України.

Одним із основних факторів розвитку аграрного сектора є земельні ресурси.

В таблиці 2.5 наведено дані щодо динаміки земельних угідь України протягом

2011-2015 рр.

Таблиця 2.5

Динаміка земельних угідь протягом 2011-2015 рр., тис. га*

Види земельних угідь 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р..

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Сільськогосподарські землі 42791,8 42776,9 42756,0 42744,5 42726,4 -65,4

у тому числі:

сільськогосподарські угіддя 41576,0 41557,6 41536,3 41525,8 41518,2 -57,8

112

Продовження табл. 2.5

1 2 3 4 5 6 7

з них: рілля 32476,5 32498,5 32518,4 32525,5 32541,3 64,8

перелоги 310,2 277,2 253,5 251,2 246,7 -63,5

багаторічні насадження 896,5 895,9 894,3 893,5 852,5 -44

сіножаті 2410,9 2411,5 2410,5 2408,8 2206,4 -204,5

пасовища 5481,9 5474,5 5474,5 5446,8 5334,1 -147,8

інші сільськогосподарські

землі 1215,8 1215,8 1219,7 1218,7 337,2 -878,6

Вінницька область

Сільськогосподарські угіддя 1823,3 1828,8 1825,0 1831,3 1838,2 14,9

з них: рілля 1655,1 1660,3 1656,9 1661,3 1667,3

12,2

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Площа сільськогосподарських угідь України, які використовувались у

сільськогосподарському виробництві, на кінець 2015 р. становила 41518,2 тис. га,

з яких 32541,3 тис. га – площа ріллі. Порівняно з 2011 р. площа

сільськогосподарських угідь зменшилась на 57,8 тис. га, або на 0,2%. Це

зумовлено зменшенням у 2015 р. площі багаторічних насаджень на 44 тис. га,

пасовищ на 147,8 тис. га, перелогів на 63,5 тис. га. Площа інших

сільськогосподарських земель зменшилась в порівнянні з 2011 р. на 878,6 тис. га,

площа сіножатих зменшилась на 204,5 тис. га.

Площа ріллі в 2015 р. збільшилась порівняно з 2011 р. на 64,8 тис. га [57].

Площа сільськогосподарських угідь Вінницької області, які використовувались у

сільськогосподарському виробництві, на кінець 2015 р. становила 1838,2 тис. га, з

яких 1667,3 тис. га – площа ріллі. Порівняно з 2011 р. площа

сільськогосподарських угідь зменшилась на 14,9 тис. га, або на 0,8%. Площа ріллі

в 2015 р. збільшилась порівняно з 2011 р. на 12,2 тис. га, або на 0,7% [158].

Динаміку посівних площ в Україні протягом 1998-2015 рр. зображено на

рис. 2.1.

113

Рис. 2.1. Посівні площі за період з 1998-2015 рр., млн. га.

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Показники посівних площ основних сільськогосподарських культур в

Україні протягом 2011-2015 рр. наведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Посівні площі основних сільськогосподарських культур в Україні

протягом 2011-2015 рр., тис. га*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення (+/-)

2015 р. від

2011 р.

Всього по Україні

Зернові та зернобобові

культури 15724 15449 16210 14801 14739 -985

Технічні культури 7441 7854 7869 8437 8350 909

Картопля і овоче-баштанні

культури 2028 2023 1961 1900 1823 -205

Кормові культури 2477 2475 2289 2101 1990 -487

Вінницька область

Зернові та зернобобові

культури 944,3 921,7 858,4 832,1 827,0 -117,3

Технічні культури 478,7 492,4 516,9 523,8 538,4 59,7

Картопля і овоче-баштанні

культури 176,5 168,9 157,3 146,4 131,7 -44,8

Кормові культури 174,6 169,5 157,7 149,2 142,0 -32,6

*Джерело: складено на основі [57; 158].

У 2015 р. під зерновими та зернобобовими культурами в Україні було

114

зайнято 14739 тис. га, що на 985 тис. га менше ніж в 2011 р. Порівняно з 2011 р.

розширення посівних площ в 2015 р. зафіксовано під технічними культурами на

909 тис. га. Під картоплею і овоче-баштанними культури посіви скоротилися в

2015 р. порівняно з 2011 р. на 205 тис. га. Під кормовими культурами у 2015 р.

зменшились в 2011 р. на 487 тис. га [57]. У 2015 р. під зерновими та

зернобобовими культурами у Вінницькі області було зайнято 827 тис. га, що на

117,3 тис. га менше ніж в 2011 р. Порівняно з 2011 р. розширення посівних площ

у 2015 р. зафіксовано під технічними культурами на 59,7 тис. га. Під картоплею і

овоче-баштанними культурами посівні площі скоротилися у 2015 р. порівняно з

2011 р. на 44,8 тис. га. Під кормовими культурами у 2015 р. посівні площі

зменшились порівняно з 2011 р. на 32,6 тис. га [158].

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку основних засобів аграрного сектора протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Динаміка основних засобів аграрного сектора за 2011-2015 рр., млн. грн.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

Всього по Україні

Основні засоби за

залишковою

вартістю

77969 88368 98134 10303 126260 48291

Вінницька область

Основні засоби за

залишковою

вартістю

4313 4785 5432 6081 7245 2932

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.7 бачимо, що основні засоби за залишковою вартістю

аграрних виробників України в 2015 р. збільшились порівняно з 2011 р. на

48290 млн. грн., або на 61,9%. Основні засоби за залишковою вартістю аграрних

виробників Вінницької області в 2015 р. збільшились порівняно з 2011 р. на

2932 млн. грн., або на 67,9%. Важливу роль в аграрному секторі відграє аграрна

техніка, оскільки від рівня забезпеченості нею залежить ефективність аграрного

115

виробництва. Взагалі, забезпеченість аграрною технікою має негативну динаміку.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку техніки аграрних виробників України протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Динаміка аграрної техніки протягом 2011-2015 рр., тис. шт.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Трактори 147,1 150,1 146,0 130,8 127,9 -19,2

Зернозбиральні

комбайни 32,1 32,0 30,0 27,2 26,7 -5,4

Кукурудзозбиральні

комбайни 2,3 2,1 2,0 1,8 1,6 -0,7

Картоплезбиральні

комбайни 1,7 1,6 1,5 1,3 1,2 -0,5

Бурякозбиральні машини 3,8 3,6 3,0 2,7 2,4 -1,4

Льонозбиральні

комбайни 0,4 0,3 0,3 0,2 0,2 -0,2

Установки та агрегати

для доїння корів 10,8 11,2 11,2 10,5 10,2 -0,6

Вінницька область

Трактори 9,9 10,0 10,0 9,0 8,9 -1

Зернозбиральні

комбайни 2,05 2,12 1,92 1,81 1,83 -0,22

Кукурудзозбиральні

комбайни 0,21 0,19 0,22 0,14 0,14 -0,07

Картоплезбиральні

комбайни 0,58 0,56 0,48 0,45 0,39 -0,19

Бурякозбиральні машини 0,59 0,56 0,48 0,45 0,39 -0,2

Установки та агрегати

для доїння корів 0,75 0,83 0,83 0,69 0,69 -0,06

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.8 бачимо, що кількість тракторів в аграрному секторі

України в 2015 р. складала 127,9 тис. шт. Їхня кількість зменшились порівняно з

2011 р. на 19,2 тис. шт., або на 13,1%. Кількість зернозбиральних комбайнів в

аграрному секторі України в 2015 р. складала 26,7 тис. шт. Їхня кількість

зменшились порівняно з 2011 р. на 5,4 тис. шт., або на 16,8%. Кількість

116

кукурудзозбиральних комбайнів в аграрному секторі України в 2015 р. становила

1,6 тис. шт., котра зменшились порівняно з 2011 р. на 0,7 тис. шт., або на 30,4%.

Кількість картоплезбиральних комбайнів в аграрному секторі України в 2015 р.

складала 1,2 тис. шт. Вона зменшились порівняно з 2011 р. на 0,5 тис. грн., або на

9,4%. Кількість бурякозбиральних комбайнів в аграрному секторі України в

2015 р. складала 2,4 тис. шт., що менше порівняно з 2011 р. на 1,4 тис. шт., або на

36,8%. Кількість льонозбиральних комбайнів в аграрному секторі України в

2015 р. становила 0,2 тис. шт., котра кількість зменшились порівняно з 2011 р. на

0,2 тис. шт., або на 50%. Кількість установок та агрегатів в аграрному секторі

України для доїння корів в 2015 р. складала 10,2 тис. шт., котра кількість

зменшились порівняно з 2011 р. на 0,6 тис. шт., або на 5,6%. Таким чином,

протягом 2011-2015 рр. кількість аграрної техніки мала негативну динаміку в

аграрному секторі України.

За даними таблиці 2.8 бачимо, що в аграрному секторі Вінницької області в

2015 р. було 8,9 тис. шт. тракторів; їхня кількість зменшились порівняно з 2011 р.

на 1 тис. шт., або на 0,1%. Кількість зернозбиральних комбайнів в аграрному

секторі Вінницької області в 2015 р. складала 1,83 тис. шт., що менше порівняно з

2011 р. на 0,22 тис. шт., або на 10,7%. Кукурудзозбиральних комбайнів в

аграрному секторі Вінницької області в 2015 р. було 0,14 тис. шт., їх кількість

зменшились порівняно з 2011 р. на 0,07 тис. шт., або 33,3%. Кількість

картоплезбиральних комбайнів в аграрному секторі Вінницької області в 2015 р.

становила 0,39 тис. шт., вона зменшились порівняно з 2011 р. на 0,19 тис. шт., або

на 32,7%. Кількість бурякозбиральних комбайнів в аграрному секторі Вінницької

області в 2015 р. складала 0,39 тис. шт., що менше порівняно з 2011 р. на 0,2 тис.

грн., або на 33,9%. Кількість установок та агрегатів для доїння корів в аграрному

секторі Вінницької області в 2015 р. складала 0,69 тис. шт., це менше порівняно з

2011 р. на 0,06 тис. грн., або на 8,0%.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку аграрної техніки в господарствах населення протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.9).

117

Таблиця 2.9

Динаміка аграрної техніки в господарствах населення України

протягом 2011-2015 рр., шт.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

Всього по Україні

Трактори 179 184 189 188 182 3

Зернозбиральні комбайни 22 23 23 23 19 -3

Міні-трактори і

мотоблоки 65 88 116 136 148 83

Вінницька область

Трактори 46 54 62 57 49 3

Зернозбиральні комбайни 2 2 2 1 1 -1

Міні-трактори і

мотоблоки 18 24 33 50 57 39

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Кількість тракторів в господарствах населення України в 2015 р. складала

182 тис. шт., що більше порівняно з 2011 р. на 3 тис. шт., або на 1,7%.

Зернозбиральних комбайнів у господарствах населення України в 2015 р. було

19 тис. шт., їх кількість зменшились порівняно з 2011 р. на 3 тис. шт., або на

13,6%. Міні-тракторів і мотоблоків у господарствах населення України в 2015 р.

було у наявності 148 тис. шт.; їхня кількість збільшились порівняно з 2011 р. на 83

тис. шт., або на 127,7%. Таким чином, аграрна техніка в господарствах населення

України протягом 2011-2015 рр. загалом мала позитивну динаміку. Виняток

становлять зернозбиральні комбайни, кількість яких протягом періоду, що

аналізується, мала негативну динаміку. Кількість тракторів в господарствах

населення України в 2015 р. складала 49 тис. шт., вона збільшились порівняно з

2011 р. на 3 тис. грн., або на 6,5%. Кількість зернозбиральних комбайнів в

господарствах населення України в 2015 р. складала 1 тис. шт. Їхня кількість

зменшились порівняно з 2011 р. на 1 тис. шт., або на 50%. Кількість міні-

тракторів і мотоблоків в господарствах населення України в 2015 р. складала

57 тис. шт.; їхня кількість збільшились порівняно з 2011 р. на 39,0 тис. шт., або на

216,7%.

118

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

енергетичні потужності в підприємствах аграрного сектора України протягом

2011-2015 рр. (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Енергетичні потужності в підприємствах аграрного сектора України

протягом 2011-2015 рр., тис.кВт*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

Всього по Україні

Енергетичні

потужності – всього 36360 41438 43223 39107 31020 -5340

двигуни тракторів 12656 12942 12908 11826 12033 -623

двигуни комбайнів і

самохідних машин 6201 6298 6199 5722 5797 -404

двигуни автомобілів 12152 12364 12636 10243 10044 -2108

інші механічні

двигуни 337 379 360 324 312 -25

електродвигуни і

електроустановки 4999 9441 11098 10971 2806 -2193

устаткування для

виробництва

відновлювальної

енергії

2 3 12 13 21 19

робоча худоба в

перерахунку на

механічну силу

13 11 10 8 7 -6

Вінницька область

Енергетичні

потужності – всього 2429 6209 8109 8839 2236 -193

двигуни тракторів 865 875 887 811 818 -47

двигуни комбайнів і

самохідних машин 440 442 435 422 426 -14

двигуни автомобілів 817 850 835 737 741 -76

інші механічні

двигуни 25 24 26 23 22 -3

електродвигуни і

електроустановки 280 4016 5924 6844 227 -53

устаткування для

виробництва

відновлювальної

енергії

1 1 1 1 1 0

робоча худоба в

перерахунку на

механічну силу

1 1 1 1 1 0

*Джерело: складено на основі [57; 158].

119

Купівля аграрними підприємствами нової техніки та запчастин, автомобілів

вантажних за потужністю, видами та марками по Україні у 2013-2015 рр.

наведено в додатку Д. Енергетичні потужності на підприємствах аграрного

сектора України протягом 2011-2015 рр. мали негативну динаміку. Зокрема, в

2015 р. загальні енергетичні потужності становили 31020 тис. кВт, тобто вони

зменшились у порівнянні з 2011 р. на 5340 тис. кВт, або на 14,7%. Енергетичні

потужності в підприємствах аграрного сектора Вінницької області протягом

2011-2015 рр. також мали негативну динаміку. Відповідно у 2015 р. загальні

енергетичні потужності складали 2236 тис. кВт, що на 193 тис. кВт, або на 7,9%

менше у порівнянні з 2011 р.

Забезпеченість підприємства оборотними активами відіграє дуже важливу

роль у господарській діяльності суб’єктів господарювання, зокрема чинить

вагомий вплив на безперервний процес реалізації та виготовлення продукції,

платоспроможність підприємств, їх конкурентоспроможність та ліквідність, а

також значно впливає на фінансову стійкість підприємства. На основі даних

Державної служби статистики України проаналізуємо динаміку оборотних

активів аграрного сектора України протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Динаміка оборотних активів аграрного сектора України

протягом 2011-2015 рр., млн. грн.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р.

Всього по Україні

Оборотні активи,

всього 139993,4 174753,1 195021,3 267541,1 514624,6 374631,2

Вінницька область

Оборотні активи,

всього 12547,1 14279,6 16954,3 17428,7 20811,8 8264,7

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.11 бачимо, що оборотні активи аграрного сектора

України в 2015 р. збільшились порівняно з 2011 р. на 374631,2 тис. грн., або на

120

67,6%. Оборотні активи аграрного сектора Вінницької області в 2015 р.

збільшились порівняно з 2011 р. на 8264,7 тис. грн., або на 65,9%.

Від рівня забезпеченості робочою силою аграрного сектора економіки

залежить його функціонування. На основі даних Державної служби статистики

України проаналізуємо динаміку трудових ресурсів в аграрному секторі України

протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.12, додаток Е, рис. 2.2).

Таблиця 2.12

Динаміка трудових ресурсів в аграрному секторі України

протягом 2011-2015 рр., тис. осіб*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

Всього по Україні

Кількість найманих

працівників 711,0 697,8 652,1 596,0 569,4 -141,6

Вінницька область

Кількість найманих

працівників 41,8 43,3 38,5 42,0 39,8 -2,0

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Рис. 2.2. Кількість працюючих в аграрному секторі України за період з

1998 по 2015 рр.*

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.12 бачимо, що кількість найманих працівників в

аграрному секторі України в 2015 р. зменшились порівняно з 2011 р. на 141,6 тис.

осіб, або на 19,9%. Кількість найманих працівників в аграрному секторі

Вінницької області в 2015 р. зменшились порівняно з 2011 р. на 2,0 тис. осіб, або

на 4,8% таким чином, протягом аналізованого періоду чисельність трудових

121

ресурсів в аграрному секторі мала негативну динаміку.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку основного капіталу в Україні протягом 1998 – 2015 рр. (рис. 2.3). З рис.

2.3 видно, що вона мала позитивну тенденцію.

Рис. 2.3. Динаміка зміни основного капіталу в аграрному секторі

України протягом 1998-2015 рр.*

*Джерело: складено на основі [57; 158].

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку фінансових ресурсів аграрних товаровиробників протягом 2011-2015 рр.

(табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Динаміка фінансових ресурсів аграрних товаровиробників України

протягом 2011-2015 рр., млн. грн.

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Власні фінансові

ресурси 124208,8 148147,8 156820,0 163931,7 275303,8 151095

Залучені фінансові

ресурси 104099,4 128504,0 156276,8 266752,3 410541,1 306441,7

Вінницька область

Власні фінансові

ресурси 7921,5 8077,3 8442,7 6809,3 7443,2 -478,3

Залучені фінансові

ресурси 9641,9 10800,6 14013,7 10941,3 17233,2 7591,3

*Джерело: складено на основі [57; 158].

122

Із даних таблиці 2.13 бачимо, що власні фінансові ресурси аграріїв в 2015 р.

збільшились порівняно з 2011 р. на 151095 тис. грн., або на 121,6%. Суми

залучених фінансових ресурсів у 2015 р. зросли порівняно з 2011 р. на 306441,7

тис. грн., або на 294,4%. За даними таблиці 2.13 бачимо, що власні фінансові

ресурси аграрних товаровиробників Вінницької області в 2015 р. зменшились

порівняно з 2011 р. на 478,3 тис. грн., або на 6,0%. Залучені фінансові ресурси в

2015 р. збільшились порівняно з 2011 р. на 7591,3 тис. грн. (78,7%).

Як бачимо, однією з основних проблем аграрної галузі є скорочення

виробництва продукції тваринництва, окрім м’яса. Серед причин такої ситуації

слід відмітити відсутність комплексного підходу держави до підтримки даної

галузі. Бюджетної підтримки держави та наданих пільг не вистачає, оскільки

заощаджені фінансові ресурси витрачаються на матеріальне забезпечення та

супутні послуги, ціни на які зростають дуже швидко. Скорочення кількості

тракторів та іншої сільськогосподарської техніки пов’язано з такими факторами,

як висока ціна та диспаритет цін, швидкий технічний розвиток, зміни в

технологіях обробітку землі та зміни посівних площ, які потрібно обробляти.

Кількісні характеристики залежності між факторами виробництва

(виробничими ресурсами) і темпами економічного розвитку доцільно

проаналізувати на основі виробничої функції Кобба-Дугласа. Розглянемо внесок

окремих факторів у процес аграрного виробництва (додатки Е, Ж). Як зазначалось

у розділі 1.1, окрім традиційних факторів виробництва (капіталу – х1 та робочої

сили – х2) на цей процес впливають фактор землі – Z, представлений загальною

вартістю земель відповідно до національної грошової оцінки, та фактор часу – t:

Y + Z = Ax1αx2

β+Z, (2.1)

де Y – обсяг виробництва у вартісному вигляді;

Z – земельні ресурси за нормативно грошовою оцінкою;

x1α – капітал у вартісному вигляді;

x2 β – робоча сила, у вартісному виразі.

Для аграрного сектора України маємо:

Y + Z = 0,317 x11,209

x2 0,435

+Z. (2.2)

123

Оскільки протягом досліджуваного періоду коефіцієнт зміни вартості

сільськогосподарських угідь був близьким до 1, Z = const = 468,8 млрд. грн.

Перевірка адекватності моделі здійснюється підстановкою середніх значень

К, L та Z. Відхилення отриманого значення від середнього складає 2,7%:

Yтеоретичне = 316,421;

Yемпіричне = 325,258;

звідси:

. (2.3)

Отже, при збільшенні вартості основних фондів аграрного сектора

економіки на 1% обсяг продукції у вартісному виразі збільшиться на 1,215; при

збільшенні вартості робочої сили на 1% обсяг продукції збільшиться на 0,435%.

Окрім цього, нами побудовано відповідні рівняння регресії (додаток Ж).

Залежність обсягу виробництва від кількості працюючих має такий вигляд:

У = 304,468-53,2217 х1; залежність обсягу виробництва від кількості працюючих

та площі посівів: У = 233,6119-51,6522х1+2,47644х2; залежність обсягу

виробництва від кількості працюючих, площі та вартості капіталу має такий

вигляд: У = 42,4822+0,781х1-20,589х2+2,19266х3. Регресійні моделі є адекватними

та мають високу вірогідність, оскільки k коефіцієнт детермінації є більшим від

0,7; значення F – критерію Фішера є більшим за табличне його значення.

Прогнозні обсяги продукції на 2017 рік – 5,255 млрд. грн., на 2018 р. – 5,41

млрд.грн.

Відтворення матеріально-технічної бази аграрного сектора має

супроводжуватись раціональним використанням основних елементів виробничих

фондів: будинків та споруд, машин та обладнання. Одними з головних проблем

цього сектора є скорочення виробництва продукції тваринництва, зменшення

кількості задіяної сільськогосподарської техніки тощо. Основною причиною такої

ситуації є відсутність комплексного підходу держави до підтримки даної галузі.

Зазначеному підходу має сприяти дієве використання виробничих ресурсів в

аграрному секторі України, що потребує вимірювання та оцінювання

ефективності й результативності відповідних економічних процесів. Особливості

124

функціонування сільського господарства як системи в умовах мінливого

зовнішнього середовища викликають необхідність удосконалювання механізму

управління цієї системою, котре доцільно здійснювати за методикою SEE-

управління, що потребує подальших досліджень у цьому напрямку (див. розділ 3).

2.3. Ефективність управління виробничими ресурсами в аграрному секторі

Сучасна економічна ситуація змушує аграрний сектор використовувати свій

ресурсний потенціал з оптимальною ефективністю. Ресурсний потенціал

аграрного сектора України має низку проблем, серед яких – низька зарплата для

робітників галузі, а також високий рівень безробіття у селах та відтік робочої

сили до міста, що призводить до вимирання сіл. Американські економісти

Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі П. Брю зазначають, що заробітна плата – це

ціна, яку платять за виконання праці [162]. П. Самуельсон зазначає, що люди за

певну ціну здають свої послуги в оренду, таку ціну їх послуг представляє ставка

заробітної плати, і серед усіх товарних цін вона, безумовно, грає найбільш

важливу роль [163]. Саме тому виникає необхідність ефективного управління

ресурсним потенціалом аграрного сектора на основі кардинальних змін у

аграрному секторі, впровадження наукових досліджень у цій галузі в процеси

виробництва, застосування новітніх технологій та організації трудових ресурсів.

Дефіцит ресурсів кардинально змінює парадигму ефективного

господарювання та зумовлює необхідність розвитку таких понять, як

“ефективність” та “ресурсний потенціал”. Саме тому потрібно розглядати

ефективність не лише як співвідношення результату та затрат на його отримання,

а перш за все, як ступінь використання ресурсного потенціалу суб’єкта

господарювання в аграрному секторі [164].

Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду свідчить про те, що

ефективність функціонування аграрного сектора залежить не лише від кількості

виробничих ресурсів, а, в першу чергу, від вміння з максимальною віддачею

використовувати наявні виробничі ресурси, тобто від розвитку

125

ресурсозберігаючої організації діяльності підприємства. Використання сучасних

інноваційних технологій виробництва забезпечує зростання кількості готової

продукції рослинництва та урожайності основних культур [165, с. 117].

На основі даних Державної служби статистики України проведемо оцінку

ефективності використання виробничих ресурсів у аграрному виробництві

протягом 2011-2015 рр. Виробництво основних сільськогосподарських культур в

Україні протягом 2011-2015 рр. наведено в таблиці 2.14.

Таблиця 2.14

Виробництво основних сільськогосподарських культур в Україні протягом

2011-2015 рр., тис. т*

Роки

Зернові та

зернобобові

культури

Цукрові

буряки

(фабричні)

Соняшник

Картопля Овочі

Плоди та

ягоди

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

2011 56746,8 18740,5 8670,5 24247,7 9832,9 1896,3

2012 46216,2 18438,9 8387,1 23250,2 10016,7 2008,7

2014 63859,3 15734,1 10133,8 23693,4 9637,5 1999,1

2015 60125,8 10330,8 11181,1 20839,3 9214,0 2152,8

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р.

3379 -8409,7 2510,6 -3408,4 -618,9 256,5

Вінницька область

2011 4243,6 3012,7 289,0 1856,8 388,1 247,6

2012 3624,7 2844,0 346,6 1732,6 366,2 252,2

2013 4852,3 2562,3 507,4 1720,3 482,0 275,4

2014 5063,1 3044,2 531,2 1994,5 456,7 242,1

2015 3768,3 2057,0 503,6 1836,6 460,4 292,3

Відхилення

(+/-) 2015 р.

від 2011 р.

-475,3 -955,7 214,6 -20,2 72,3 44,7

*Джерело: складено на основі [57; 158].

У 2015 р. виробництво зернових і зернобобових культур склало

60125,8 тис. т; порівняно з 2011 р. воно збільшилось на 3379 тис. т. Слід

зазначити, що у 2014 р. отримано найбільший за останні роки урожай зернових і

зернобобових культур, а саме 63859 тис. т., чого досягли за рахунок збільшення

урожайності до середньосвітового рівня. Виробництво цукрових буряків в 2015 р.

склало 10330,8 тис. т; порівняно з 2011 р. воно зменшилось на 8409,7 тис. т.

126

Виробництво соняшнику в 2015 р. збільшилось порівняно з 2011 р. на

2510,6 тис. т. Виробництво картоплі в 2015 р. зменшилось порівняно з 2011 р. на

3408,4 тис. т. Виробництво овочів в 2015 р. зменшилось порівняно з 2011 р. на

618,9 тис. т. Виробництво плодів та ягід в 2015 р. збільшилось порівняно з 2011 р.

на 256,5 тис. т. У 2015 р. виробництво зернових і зернобобових культур у

Вінницькій області склало 3768,3 тис. т порівняно з 2011 р. воно зменшилось на

475,3 тис. т, або на 11,2%. Слід зазначити, що у 2014 р. отримано рекордний

врожай зернових і зернобобових культур (у 2014 р. – 5063,1 тис. т) переважно за

рахунок підвищення їхньої врожайності до середньосвітового рівня.

Виробництво цукрових буряків у Вінницькій області в 2015 р. склало

2057,0 тис. т. (порівняно з 2011 р. воно зменшилось на 955,7 тис. т, або на 31,7%).

Виробництво соняшнику в 2015 р. у Вінницькій області склало 503,6 тис. т, що

більше порівняно з 2011 р. на 214,6 тис. т, або на 74,3%. Виробництво картоплі у

Вінницькій області в 2015 р. становило 1836,6 тис. т. та зменшилось порівняно з

2011 р. на 20,2 тис. т, або на 1,1%. Виробництво овочів в 2015 р. у Вінницькій

області складало 460,4 тис. т та зменшилось порівняно з 2011 р. на 72,3 тис. т, або

на 18,6%. Виробництво плодів та ягід у Вінницькій області в 2015 р. складало

292,3 тис. т, що більше порівняно з 2011 р. на 44,7 тис. т, або на 18,1%.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку урожайності основних сільськогосподарських культур протягом 2011-

2015 рр. (табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Динаміка урожайності основних сільськогосподарських культур протягом

2011-2015 рр., ц з га площі збирання*

Сільськогосподарськ

і культури 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р.

Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Зернові та

зернобобові

культури

37,0 31,2 39,9 43,7 41,1 4,1

Вінницька область

Цукрові буряки

(фабричні) 363,3 410,8 398,9 476,5 435,8 72,5

127

Продовження табл.2.15

1 2 3 4 5 6 7

Соняшник 18,4 16,5 21,7 19,4 21,6 3,2

Картопля 168,0 161,0 159,7 176,4 161,4 -6,6

Овочі 195,0 199,2 199,9 207,8 206,1 11,1

Плоди та ягоди 84,9 89,9 103,5 95,2 104,5 19,6

Зернові та

зернобобові

культури

49,3 43,1 55,7 60,7 46,0 -3,3

Цукрові буряки

(фабричні) 418,3 350,3 400,4 499,9 398,0 -20,3

Соняшник 19,5 22,0 30,4 27,5 26,9 7,4

Картопля 174,6 159,9 163,7 189,0 170,8 -3,8

Овочі 198,0 178,6 231,6 221,3 211,2 13,2

Плоди та ягоди 112,9 109,7 119,2 101,9 121,5 72,5

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.15 бачимо, що урожайність зернових та зернобобових

культур в 2015 р. складала 41,1 ц з 1 га площі збирання та збільшилась в 2015 р.

порівняно з 2011 р. на 4,1 ц з 1 га площі, або на 11,1%. Урожайність цукрових

буряків в 2015 р. становила 435,8 ц з 1 га площі збирання та збільшилась в 2015 р.

порівняно з 2011 р. на 72,5 ц з 1 га площі збирання, або на 19,9%. Урожайність

соняшнику в 2015 р. складала 21,6 ц з 1 га площі збирання та збільшилась в

2015 р. порівняно з 2011 р. на 3,2 ц з 1 га площі збирання, або на 17,4%.

Урожайність картоплі в 2015 р. становила 161,4 ц з 1 га площі збирання. вона

зменшилась порівняно з 2011 р. на 6,6 ц з 1 га площі збирання, або на 3,9%.

Урожайність овочів у 2015 р. складала 206,1 ц з 1 га площі збирання та більше в

2015 р. порівняно з 2011 р. на 11,1 ц з 1 га площі збирання, або на 5,7%.

Урожайність плодів та ягід в 2015 р. складала 104,5 ц з 1 га площі збирання, що

менше порівняно з 2011 р. на 19,6 ц з 1 га площі збирання, або на 23,1% [166].

За даними таблиці 2.15 бачимо, що урожайність зернових та зернобобових

культур у Вінницькій області в 2015 р. складала 46,0 ц з 1 га площі збирання, вона

зменшилась порівняно з 2011 р. на 3,3 ц з 1 га площі збирання, або на 6,7%.

128

Урожайність цукрових буряків у Вінницькій області в 2015 р. становила 398,0 ц з

1 га площі збирання, що менше порівняно з 2011 р. на 20,3 ц з 1 га площі

збирання, або на 4,9%.

Урожайність соняшнику у Вінницькій області в 2015 р. складала 26,9 ц з 1

га площі збирання та більше порівняно з 2011 р. на 7,4 ц з 1 га площі збирання,

або на 37,9%. Урожайність картоплі у Вінницькі області в 2015 р. становила

170,8 ц з 1 га площі збирання та зменшилась в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 3,8 ц

з 1 га площі збирання, або на 2,2%. Урожайність овочів у Вінницькі області в

2015 р. складала 211,2 ц з 1 га площі збирання, вона збільшились в 2015 р.

порівняно з 2011 р. на 13,2 ц з 1 га площі збирання, або на 6,7%. Урожайність

плодів та ягід у Вінницькі області в 2015 р. складала 121,5 ц з 1 га площі

збирання, вона збільшилась у 2015 р. порівняно з 2011 р. на 112,9 ц з 1 га площі

збирання, або на 7,6% [166].

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку поголів’я худоби та птиці в Україні протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.16).

Таблиця 2.16

Поголів’я худоби та птиці протягом 2011-2015 рр., тис. голів*

Роки Велика рогата худоба

Свині Вівці та кози Птиця Усього у т.ч. корови

1 2 3 4 5 6

Всього по Україні

2011 4425,8 2582,2 7373,2 1739,4 200760,6

2012 4645,9 2554,3 7576,7 1738,2 214070,6

2013 4534,0 2508,8 7922,2 1735,2 230289,8

2014 3884,0 2262,7 7350,7 1371,1 213335,7

2015 3750,3 2166,6 7079,0 1325,3 203986,2

Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р. -675,5 -415,6 -294,2 -414,1 3225,6

Вінницька область

2011 313,4 174,1 373,4 40,3 9859,4

2012 343,4 173,0 377,5 40,6 13805,5

2013 322,8 170,9 370,0 36,8 23295,8

2014 291,1 161,8 362,0 34,8 27012,5

2015 300,7 159,8 370,6 33,9 28920,1

Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р. -12,7 -14,3 -2,8 -6,4 19060,7

*Джерело: складено на основі [57; 158].

129

Протягом 2015 р. зберігалась негативна тенденція скорочення загального

поголів’я сільськогосподарських тварин порівняно з 2011 р.

За даними таблиці 2.16 бачимо, що кількість великої рогатої худоби в

Україні в 2015 р. складала 3750,3 тис. голів, що менше порівняно з 2011 р. на

675,5 тис. голів, або на 15,3%. Кількість корів в Україні в 2015 р. складала 2166,6

тис. голів. Зменшились в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 415,6 тис. голів, або на

16,1%.

Кількість свиней в Україні в 2015 р. становила 7079,0 тис. голів, вона

зменшилась в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 294,2 тис. голів, або на 3,9%.

Кількість овець та кіз в Україні в 2015 р. складала 1325,3 тис. голів, тобто

зменшилась в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 414,1 тис. голів, або на 23,8%.

Кількість птиці в Україні в 2015 р. складала 203986,2 тис. голів, тобто

збільшилась в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 3225,6 тис. голів, або на 1,6% [166].

За даними таблиці 2.16 бачимо, що кількість великої рогатої худоби у

Вінницькій області в 2015 р. складала 300,7 тис. голів й зменшилась порівняно з

2011 р. на 12,7 тис. голів, або на 4,1%. Кількість корів у Вінницькій області в 2015

р. становила 159,8 тис. голів, вона зменшилась порівняно з 2011 р. на 14,3 тис.

голів, або на 8,2%.

Кількість свиней у Вінницькій області в 2015 р. складала 370,6 тис. голів;

вона зменшились в 2015 р. порівняно з 2011 р. на 2,8 тис. голів, або на 0,8%.

Кількість овець та кіз у Вінницькій області в 2015 р. складала 33,9 тис. голів, що

менше порівняно з 2011 р. на 6,4 тис. голів, або на 15,8%.

Кількість птиці у Вінницькій області в 2015 р. складала 28920,1 тис. голів,

це більше порівняно з 2011 р. на 19060,7 тис. голів, або на 193,4%. Отже, кількість

поголів’я худоби та птиці у Вінницькі області протягом 2011-2015 рр. мало

негативну динаміку [166].

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку виробництва основних видів продукції тваринництва в Україні протягом

2011-2015 рр. (табл. 2.17).

130

Таблиця 2.17

Динаміка виробництва основних видів продукції тваринництва в Україні

протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р. від

2011 р.

Всього по Україні

М’ясо (у забійній масі),

тис. т 2143,8 2209,6 2389,4 2359,6 2322,6 178,8

у тому числі

яловичина та телятина 399,1 388,5 427,8 412,7 384,0 -15,1

свинина 704,4 700,8 748,3 742,6 759,7 55,3

м’ясо птиці 995,2 1074,7 1168,3 1164,7 1143,7 148,5

баранина та козлятина 19,6 19,7 18,7 14,4 13,7 -5,9

кролятина 14,0 14,2 14,2 13,4 13,3 -0,7

Молоко, тис. т 11086,0 11377,6 11488,2 11132,8 10615,4 -470,6

Яйця, млн. шт. 18689,8 19110,5 19614,8 19587,3 16782,9 -1906,9

Вовна, т 3877 3724 3520 2602 2270 -1607

у тому числі

овеча 3731 3577 3375 2561 2233 -1498

козяча 146 147 145 41 37 -109

Мед, т 70311 70134 73713 66521 63615 -6696

Вінницька область

М’ясо (у забійній масі),

тис. т 65,1 82,7 177,7 264,4 309,4 244,3

у тому числі

яловичина та телятина 19,6 19,8 22,6 22,3 21,5 1,9

свинина 25,5 20,1 20,8 20,5 22,2 -3,3

м’ясо птиці 18,1 40,8 132,3 219,6 263,9 245,8

Молоко, тис. т 838,5 847,4 856,9 852,0 838,4 -0,1

Яйця, млн. шт. 846,7 806,2 804,8 804,4 857,4 10,7

Вовна, т 18 19 14 14 13 -5

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.17 бачимо, що обсяг виробництва м’яса у забійній вазі

131

в Україні в 2015 р. складав 2322,6 тис. т, тобто він збільшився порівняно з 2011 р.

на 178,8 тис. т, або на 8,3%. Обсяг виробництва молока в Україні в 2015 р. складав

10615,4 тис. т, він зменшився порівняно з 2011 р. на 470,6 тис. т, або на 4,2%.

Обсяг виробництва яєць в Україні в 2015 р. складав 16782,9 млн. шт.,тобто

зменшився порівняно з 2011 р. на 1906,9 млн. шт., або на 10,2%. Обсяг

виробництва вовни в Україні в 2015 р. становив 2270 т, він зменшився порівняно з

2011 р. на 1607 т, або на 41,5%. Обсяг виробництва меду в Україні в 2015 р.

складав 69675 т, тобто зменшився порівняно з 2011 р. на 6696 т, або на 9,5%.

Таким чином, протягом 2011-2015 рр. обсяг виробництва основних видів

продукції тваринництва в Україні мав негативну динаміку. За даними таблиці 2.17

бачимо, що обсяг виробництва м’яса у забійній вазі у Вінницькій області в 2015 р.

складав 309,4 тис. т, він збільшився порівняно з 2011 р. на 244,3 тис. т, або на

375,3%. Обсяг виробництва молока у Вінницькій області в 2015 р. становив 838,4

тис. т, тобто був менше порівняно з 2011 р. на 0,1 тис. т, або на 0,01%. Обсяг

виробництва яєць у Вінницькій області в 2015 р. складав 857,4 млн. шт., він

зменшився порівняно з 2011 р. на 10,7 млн. шт., або на 1,3%. Обсяг виробництва

вовни у Вінницькій області в 2015 р. становив 13 т., він зменшився порівняно з

2011 р. на 5 т, або на 27,8%.

Величина виробництва продукції тваринництва залежить від

продуктивності сільськогосподарських тварин. На основі даних Державної

служби статистики України проаналізуємо динаміку продуктивності

сільськогосподарських тварин протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.18).

Таблиця 2.18

Динаміка продуктивності сільськогосподарських тварин

протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р.

Відхилен

ня (+/-)

2015 р.

від

2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Середньодобові прирости

великої рогатої худоби на

вирощуванні, відгодівлі та

нагулі, г

481 504 508 525 536 55

132

Продовження табл. 2.18

1 2 3 4 5 6 7

Середньодобові прирости свиней

на вирощуванні та відгодівлі, г 414 448 474 481 482 68

Середній річний удій молока від

однієї корови, кг 4174 4361 4446 4508 4644 470

Середня річна несучість однієї

курки-несучки, шт. 286 293 289 276 252 -34

Середній річний настриг вовни від

однієї вівці, кг 3,4 3,3 3,2 3,0 2,9 -0,5

Вінницька область

Середня річна несучість однієї

курки-несучки, шт. 286 293 289 276 252 -34

Середній річний настриг вовни від

однієї вівці, кг 3,4 3,3 3,2 3,0 2,9 -0,5

Середньодобові прирости великої

рогатої худоби на вирощуванні,

відгодівлі та нагулі, г

479 502 504 521 530 51

Середньодобові прирости свиней

на вирощуванні та відгодівлі, г 408 432 453 464 479 71

Середній річний удій молока від

однієї корови, кг 4136 4342 4437 4528 4635 499

Середня річна несучість однієї

курки-несучки, шт. 280 291 282 273 259 -21

Середній річний настриг вовни від

однієї вівці, кг 21 2,3 3,2 3,0 2,4 -18,6

*Джерело: складено на основі [57; 158].

За даними таблиці 2.18 бачимо, що середньодобові прирости великої рогатої

худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі в Україні в 2015 р. складали

536 голів, вони збільшилися порівняно з 2011 р. на 55 голів, або на 11,4%.

Середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі в Україні в

2015 р. становили 482 голови, вони збільшилися порівняно з 2011 р. на 68 голів,

або на 16,4%. Середній річний удій молока від однієї корови в Україні в 2015 р.

становив 4644 кг, він збільшився порівняно з 2011 р. на 470 кг, або на 11,3%.

Середня річна несучість однієї курки-несучки в Україні в 2015 р. складала

252 шт., тобто зменшилася порівняно з 2011 р. на 34 шт., або на 11,9%.

Середній річний настриг вовни від однієї вівці в Україні в 2015 р. становив

2,9 кг, він зменшився порівняно з 2011 р. на 0,5 кг, або на 14,7%. Отже, протягом 2011-

2015 рр. продуктивність сільськогосподарських тварин мала нерівномірну

133

динаміку.

За даними таблиці 2.18 бачимо, що середньодобові прирости великої рогатої

худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі у Вінницькій області в 2015 р.

становили 530 голів (збільшилися порівняно з 2011 р. на 51 голову, або на 10,6%).

Середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі у Вінницькій

області в 2015 р. становили 479 голови (збільшилися порівняно з 2011 р. на

71 голову, або на 17,4%).

Середній річний удій молока від однієї корови у Вінницькій області в 2015

р. становив 4635 кг та збільшився порівняно з 2011 р. на 499 кг, або на 12,1%.

Середня річна несучість однієї курки-несучки у Вінницькій області в 2015 р.

становила 259 шт. та зменшилася порівняно з 2011 р. на 21 шт., або на 7,5%.

Середній річний настриг вовни від однієї вівці у Вінницькій області в 2015 р.

становив 2,4 кг та збільшився порівняно з 2011 р. на 0,3 кг, або на 14,3%. Отже,

протягом 2011-2015 рр. продуктивність сільськогосподарських тварин мала

загалом позитивну динаміку.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку показників ефективності використання основних засобів в аграрному

секторі протягом 2011-2015 рр. (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Динаміка показників ефективності використання основних засобів в

аграрному секторі протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

Всього по Україні

1 2 3 4 5 6 7

Коефіцієнт зносу

основних засобів 0,584 0,628 0,690 0,693 0,713 0,129

Коефіцієнт

придатності основних

засобів

0,418 0,356 0,309 0,307 0,287 -0,131

Коефіцієнт оновлення

основних засобів 0,049 0,043 0,036 0,028 0,021 -0,028

Коефіцієнт вибуття

основних

засобів

0,046 0,057 0,052 0,061 0,074 0,028

134

Продовження табл. 2.19

1 2 3 4 5 6 7

Коефіцієнт приросту

основних засобів 0,014 0,018 0,012 0,016 0,019 0,005

Фондомісткість 3,086 3,306 6,575 4,812 1,234 -1,852

Фондовіддача

основних засобів 0,324 0,302 0,152 0,208 0,081 -0,243

Вінницька область

Коефіцієнт зносу

основних засобів 0,347 0,415 0,443 0,457 0,511 0,164

Коефіцієнт

придатності основних

засобів

0,267 0,253 0,247 0,239 0,226 -0,041

Коефіцієнт оновлення

основних засобів 0,038 0,032 0,029 0,024 0,019 -0,019

Коефіцієнт вибуття

основних

засобів

0,042 0,053 0,058 0,061 0,057 0,015

Коефіцієнт приросту

основних засобів 0,009 0,012 0,0108 0,013 0,017 0,008

Фондомісткість 1,137 2,415 3,528 2,316 1,947 0,81

Фондовіддача

основних засобів 0,241 0,226 0,214 0,218 0,281 0,04

*Джерело: розраховано на основі [57; 158].

В 2015 р. коефіцієнт зносу основних засобів складав 0,713 (порівняно з

2011 р. він збільшився на 0,129, або на 22,1%). Позитивна динаміка коефіцієнта

свідчить про збільшення темпу зносу основних засобів і вимагає введення нових.

Коефіцієнт придатності основних засобів в 2015 р. становив 0,287 (порівняно з

2011 роком маємо зменшення на 0,131, або на 31,3%). Негативна динаміка

показника свідчить про зменшення придатності основних засобів, що є в

експлуатації. У 2015 р. коефіцієнт оновлення основних засобів складав

0,021 (зменшився порівняно з 2011 р. на 0,028, або на 57,1%). Негативна динаміка

коефіцієнта свідчить про зменшення темпу росту введених нових основних

засобів. Коефіцієнт вибуття основних засобів в 2015 р. складав 0,074 (порівняно з

2011 р. зменшився на 0,028, що у відсотковому співвідношенні складає 60,9%).

Коефіцієнт приросту основних засобів в 2015 році складав 0,019 (порівняно з 2011

р. збільшився на 0,005, або на 35,7%).

135

Фондомісткість протягом аналізованого періоду має негативну динаміку. У

2015 р. зменшилась порівняно з 2011 р. на 1,852, або на 60,0%. Негативна

динаміка фондомісткості свідчить про те, що темпи росту основних засобів нижчі

за темпи росту виручки від реалізації продукції. Фондовіддача основних засобів в

2015 р. складала 0,324 (порівняно з 2011 р. вона збільшилася на 0,116, що у

відсотковому співвідношенні складає + 55,8%). Позитивна динаміка показника

свідчить про те, що темпи росту виручки від реалізації вищі за темпи росту

основних засобів. Таким чином, за результатми проведеного аналізу можемо

зробити висновки про недостітньо ефективне використання основних засобів

протягом 2011-2015 рр.

Найбільша проблема полягає у старінні основних засобів. У 2015 р.

коефіцієнт зносу основних засобів в аграрному секторі у Вінницькій області

становив 0,511 (він порівняно з 2011 р. збільшився на 0,164, або на 47,3%).

Позитивна динаміка коефіцієнта свідчить про збільшення темпу зносу основних

засобів і вимагає введення нових. Коефіцієнт придатності основних засобів в

аграрному секторі у Вінницькій області в 2015 р. становив 0,226 (він порівняно з

2011 р. зменшився на 0,041, або на 15,4%). Негативна динаміка показника

свідчить про зменшення придатності основних засобів, що є в експлуатації. У

2015 р. коефіцієнт оновлення основних засобів в аграрному секторі у Вінницькій

області становив 0,019, він зменшився порівняно з 2011 р. на 0,019, або на 50%.

Негативна динаміка коефіцієнта свідчить про зменшення темпу росту введених

нових основних засобів. Коефіцієнт вибуття основних засобів в аграрному

секторі у Вінницькій області в 2015 р. становив 0,057 (порівняно з 2011 р. він

збільшився на 0,015, що у відсотковому співвідношенні складає 35,7%).

Коефіцієнт приросту основних засобів в аграрному секторі у Вінницькій області в

2015 р. становив 0,017 (порівняно з 2011 р. він збільшився на 0,008, або на 88,9%).

Фондомісткість в аграрному секторі у Вінницькій області протягом аналізованого

періоду має позитивну динаміку. У 2015 р. вона зменшилась порівняно з 2011 р.

на 0,81, або на 71,2%. Негативна динаміка фондомісткості свідчить про те, що

темпи росту основних засобів нижчі за темпи росту виручки від реалізації

136

продукції. Фондовіддача основних засобів в аграрному секторі у Вінницькій

області в 2015 р. становила 0,281 (порівняно з 2011 р. збільшилася на 0,04, що у

відсотковому співвідношенні складає + 16,5%). Позитивна динаміка показника

свідчить про те, що темпи росту виручки від реалізації вищі за темпи росту

основних засобів.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку продуктивності праці в аграрному секторі протягом 2011-2015 рр. (табл.

2.20).

Таблиця 2.20

Динаміка продуктивності праці в аграрному секторі за 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р. Відхилення (+/-)

2015 р. від 2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Сільськогосподарське

виробництво – всього 132680,4 159679,0 201216,9 227753,4 223309,9 90629,5

у тому числі

рослинництво 133603,0 155543,8 202220,5 228884,7 218768,0 85165

тваринництво 130473,7 171798,3 198185,6 224105,1 237990,0 107516,3

Вінницька область

Сільськогосподарське

виробництво – всього 188139,6 167724,6 257676,8 299603,8 274218,5 86078,9

у тому числі

рослинництво 210162,5 177574,8 242215,5 267422,1 211661,5 1499

тваринництво 104850,8 130848,2 325540,3 437275,1 554271,6 449420,8

*Джерело: складено на основі [57; 158].

У 2015 р. в Україні продуктивність праці в аграрному секторі складала

223309,9 грн. на 1 працівника. Порівняно з 2011 р. вона збільшилася на 90629,5

грн. на 1 працівника, або на 68,3%. Позитивна динаміка коефіцієнта свідчить про

перевищення темпів росту обсягу виробництва порівняно з ростом чисельності

працівників. У 2015 р. в Україні продуктивність праці в рослинництві складала

218768 грн. на 1 працівника, тобто порівняно з 2011 р. вона збільшилася на

85165 грн. на 1 працівника, або на 63,7%. У 2015 р. в Україні продуктивність

праці в тваринництві становила 237990 грн. на 1 працівника. Порівняно з 2011 р.

137

вона збільшилася на 107516,3 грн. на 1 працівника, або на 82,4%.

В 2015 р. у Вінницькі області продуктивність праці в аграрному секторі

становила 274218,5 грн. на 1 працівника, порівняно з 2011 р. вона збільшилася на

86078,9 грн. на 1 працівника, або на 45,8%. Позитивна динаміка коефіцієнта

свідчить про перевищення темпів росту обсягу виробництва порівняно з ростом

чисельності працівників. У 2015 р. у Вінницькій області продуктивність праці в

рослинництві складала 211661,5 грн. на 1 працівника. Порівняно з 2011 р. вона

збільшилася на 1499 грн. на 1 працівника, або на 0,7%. У 2015 р. у Вінницькій

області продуктивність праці в тваринництві складала 554271,6 грн. на 1

працівника. Порівняно з 2011 р. вона збільшилася на 449420,8 грн. на 1

працівника, або на 428,6%.

Далі на основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку рівня рентабельності продукції рослинництва протягом 2011-2015 рр.

(табл. 2.21).

Таблиця 2.21

Динаміка рівня рентабельності продукції рослинництва

протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р. Відхилення

(+/-) 2015 р. від

2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Зернові та

зернобобові

культури

24,2 15,8 2,4 25,7 42,6 18,4

Насіння соняшнику 28,6 44,9 28,2 36,7 78,4 49,8

Цукрові буряки

(фабричні) 12,4 15,9 3,1 17,8 27,7 15,3

Овочі 6,2 -0,6 7,5 14,5 32,0 25,8

Картопля 12,3 -17,4 22,4 9,9 24,6 12,3

Плоди та ягоди 15,8 9,6 127,5 65,8 58,3 42,5

Виноград 86,4 71,5 99,0 57,5 92,9 6,5

Вінницька область

Зернові та

зернобобові

культури

21,3 25,8 16,9 30,1 34,4 13,1

Насіння соняшнику 41,8 16,7 11,2 30,4 48,3 58,5

Цукрові буряки

(фабричні) 18,6 2,3 19,7 -7,6 -13,5 -32,1

138

Продовження табл. 2.21

1 2 3 4 5 6 7

Овочі 15,4 18,7 20,3 14,6 22,8 7,4

Картопля 7,9 20,4 15,3 19,7 16,4 8,5

Плоди та ягоди 32,4 28,6 15,9 18,1 29,8 -2,6

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Рівень рентабельності зернових та зернобобових культур у 2015 р. становив

42,6% (збільшився порівняно з 2011 р. на 18,4 відсоткових пункти, або на 76%).

Позитивна динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки

від реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду

продукції. Рівень рентабельності насіння соняшнику в 2015 р. становив 78,4%

(збільшився порівняно з 2011 р. на 49,8 відсоткових пункти, або на 174,1%).

Позитивна динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки

від реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду

продукції. Рівень рентабельності цукрових буряків в 2015 р. складав 27,7%

(збільшився порівняно з 2011 р. на 15,3 відсоткових пункти, або на 123,4%).

Позитивна динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки

від реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду

продукції.

Рівень рентабельності вирощування овочів в 2015 р. складав 32,0% та

збільшився порівняно з 2011 р. на 25,8 відсоткових пункти, або на 416,1%.

Позитивна динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки

від реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду

продукції. Рівень рентабельності картоплі в 2015 р. складав 24,6% та збільшився

порівняно з 2011 р. на 12,3 відсоткових пункти, або на 100%. Позитивна динаміка

рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки від реалізації

продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду продукції.

Рівень рентабельності вирощування плодів та ягід в 2015 р. становив 58,3

(збільшився порівняно з 2011 р. на 42,5 відсоткових пункти, або на 268,9%).

Позитивна динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки

від реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду

139

продукції. Рівень рентабельності винограду в 2015 р. становив 92,9% та

збільшився порівняно з 2011 р. на 6,5 відсоткових пункти, або на 7,5%. Позитивна

динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки від

реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду продукції.

На основі даних Державної служби статистики України проаналізуємо

динаміку рівнів рентабельності продукції тваринництва протягом 2011-2015 рр.

(табл. 2.22).

Таблиця 2.22

Динаміка рівнів рентабельності продукції

тваринництва протягом 2011-2015 рр.*

Найменування 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.

2015 р.

Відхилення

(+/-) 2015 р. від

2011 р.

1 2 3 4 5 6 7

Всього по Україні

Молоко 5,4 1,8 13,1 11,1 12,7 7,3

Велика рогата

худоба на

м’ясо

-38,2 -28,3 -41,3 -34,5 -16,9 21,3

Свині на м’ясо 1,5 1,8 0,2 5,6 12,6 11,1

Вівці та кози

на м’ясо -36,8 -32,8 -36,2 -43,0 -26,6 10,2

Птиця на м’ясо -1,6 -2,4 -5,9 -12,6 -5,4 -3,8

Яйця курячі 48,4 52,6 47,6 58,8 60,9 12,5

Вінницька область

Молоко 10,3 15,6 9,6 18,3 12,5 2,2

Велика рогата

худоба на

м’ясо

-4,6 -6,2 -1,4 -9,7 -8,4 -3,8

Свині на м’ясо 0,2 5,7 3,3 5,4 1,9 1,7

Вівці та кози

на м’ясо -5,7 -9,4 -11,0 -12,9 -17,1 -11,4

Птиця на м’ясо -1,9 -6,2 -4,8 -5,7 -3,6 -1,7

*Джерело: складено на основі [57; 158].

Рівень рентабельності молока в 2015 р. становив 12,7 %. Він збільшився в

2015 р. порівняно з 2011 р. на 7,3 відсоткових пункти, або на 135,2%. Позитивна

140

динаміка рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки від

реалізації продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду продукції.

Рівень рентабельності великої рогатої худоби на м’ясо в 2015 р. складав (-16,9%).

Від’ємне значення свідчить про збитковість даного виду продукції. Рівень

рентабельності свиней на м’ясо в 2015 р. становив 12,6%, тобто збільшився

порівняно з 2011 р. на 11,1 відсоткових пункти, або на 740%. Позитивна динаміка

рівня рентабельності свідчить про вищі темпи росту виручки від реалізації

продукції за темпи росту витрат на виробництво даного виду продукції. Рівень

рентабельності овець та кіз на м’ясо в 2015 р. становив (-26,6%). Від’ємне

значення свідчить про збитковість даного виду продукції.

Рівень рентабельності птиці на м’ясо в 2015 р. складав (-5,4%). Від’ємне

значення свідчить про збитковість даного виду продукції. Рівень рентабельності

яєць курячих в 2015 р. становив 60,9% та збільшився порівняно з 2011 р. на 12,5

відсоткових пункти, або на 25,8%. Позитивна динаміка рентабельності свідчить

про вищі темпи росту виручки від реалізації продукції за темпи росту витрат на

виробництво даного виду продукції. Таким чином, продукція тваринництва не є

рентабельною порівняно з продукцією рослинництва.

Через фінансову неспроможність і спад інвестиційної діяльності аграрне

виробництво перебуває нині у технічній і технологічній кризі. Для відновлення

технічного потенціалу аграрного виробництва та доведення його до рівня

технологічної потреби необхідно протягом 10 років щорічно інвестувати

приблизно 100 млрд. грн.

Формування матеріально-технічної бази аграрного сектора

відповідно до сучасних світових стандартів потребують значних інвестицій, котрі

можна забезпечити шляхом: надання кредитів для придбання

сільськогосподарської техніки, будівництва ферм, придбання саджанців, добрив

за низькими відсотковими ставками на довготривалий; надання безвідсоткових

кредитів на впровадження інноваційних технологій та екологічно чистого

аграрного виробництва; створення сприятливого клімату для залучення іноземних

інвестицій, розвитку ринку лізингу.

141

Ефективність використання виробничих ресурсів формується з

взаємопов’язаних складових: ефективності використання ресурсного потенціалу

(трудових ресурсів, землі, капіталу, біологічного потенціалу рослин і тварин

тощо) і розвитку ресурсозберігаючих технологій. Як відомо, дослідження питань

щодо функціонування систем за традиційною схемою дуже часто засновують на

ефективності як на понятті, ідентичному результативності. Вбачається доцільним

розглядати ефективність як одну із складових результативності певних процесів,

котрі відбуваються під час функціонування аграрного сектора як складної

стохастичної динамічної системи з управлінням.

Функціонуванням системи є таке виконання системою певних функцій,

котре визначається ресурсним, виробничим, матеріальним, фінансовим,

соціальним, економічним, екологічним, технологічним, логістичним,

інституціональним та ін. потенціалами (ресурсами) та яке пов’язане з

відповідними ризиками, передбачає наслідки цього виконання, тому потребує

управління [127].

Особливості функціонування аграрного сектора як системи в умовах

мінливого зовнішнього середовища викликають необхідність удосконалення

управління цієї системою. Управління системою має базуватись на певному

механізмові як сукупності цілей, завдань, функцій, принципів, методів, засобів,

прийомів, чинників, технологій, ресурсів, типів, результатів.

Складові частини механізму управління складними системами мають

містити і показники результативності функціонування цих систем (котрий можна

називати за [126] механізмом SEE-управління). За методикою авторів [126]

ресурсну складову цього механізму можна розглядати як F-імпульси процесів

функціонування складних систем, до яких, безумовно, відноситься й аграрний

сектор. Ресурсний потенціал у аграрному виробництві має формуватися із

врахуванням потреб у виробничих потужностях. Цей потенціал здатна підвищити

як державна підтримка агарного сектора, так і ефективність та результативність

його реалізації.

142

Висновки до розділу 2

Вивчення стану та тенденцій функціонування аграрного сектора економіки

України, оцінювання окремих його напрямів дали можливість вказати на такі

результати:

1. Дослідження стану функціонування аграрного сектора економіки на

основі аналізу показників експорту та імпорту аграрної продукції України показує

їх негативну тенденцію до зростання. Встановлено, що існує проблема й

необхідність державної підтримки аграрного сектора, та слабка стимулююча

функція фіскальної системи. Тому потребує нагального вирішення проблема

підвищення результативності та ефективності використання виробничих ресурсів

аграрного сектора економіки.

2. У результаті оцінювання забезпеченості аграрного сектора економіки

виробничими ресурсами визначено, що до найважливіших проблем можна

віднести скорочення виробництва продукції тваринництва, зменшення кількості

задіяної сільськогосподарської техніки, забезпеченості робочою силою, низьку

оплату праці тощо.

3. Аналіз сучасного стану аграрного сектора показує негативні тенденції

показників ефективності використання усіх видів виробничих ресурсів. Також

встановлено зниження кількісного та вікового складу технічних засобів в

аграрному секторі економіки, що свідчить про зниження технічного потенціалу та

необхідність оновлення матеріально-технічних ресурсів, впровадження

ресурсозберігаючих технологій.

4. Визначено, що основною причиною складної ситуації в матеріально-

технічному забезпеченні аграрного сектора економіки України є його низька

державна підтримка.

5. З метою удосконалення структури механізму ефективного використання

виробничих ресурсів в аграрному секторі економіки нами буде далі

запропоновано сукупність заходів, важелів лояльного оподаткування, та державне

регулювання як засіб оперативного втручання держави в процес трансформації

143

ресурсів у кінцевий результат функціонування аграрного сектора економіки, що

впливає на загальне спрямування виробничих ресурсів в аграрне виробництво

(аграрну політику, управління ризиками, організацію відносин на ринку аграрної

продукції). Ці складові механізму впливають на рівень забезпечення виробничими

ресурсами аграрного сектора, що впливає на створення ВДВ і ВВП у державі.

Основні наукові результати, викладені у третьому розділі, опубліковані у

наукових працях автора, які наведені у списку літератури [142, 152, 164, 166]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО РОЗДІЛУ 2

132. Гайдуцький П.І. Україні потрібна нова аграрна політика. Економіка

АПК. 2005. 10. С. 3-7.

133. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного

ринку: матеріали Дев’ятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених

економістів-аграрників (Київ, 26–27 квітня 2007 р.); редкол.: П.Т. Саблук та ін. К.:

ННЦ ІАЕ, 2007. С. 5–21.

134. Фирсов Е.А. Об экономических основах аграрной политики. Економіка

АПК. 2008. 3. С. 24-38.

135. Черевко Г.В. Державна підтримка формування пропозиції на аграрному

ринку: досвід США. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного ринку:

матеріали Дев’ятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-

аграрників (Київ, 26–27 квітня 2007 р.); редкол.: П.Т. Саблук та ін. К.: ННЦ ІАЕ,

2007. С. 371-378.

136. Рішення Четвертих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених

економістів-аграрників 25–26 червня 2002 р. Основні напрями високоефективного

розвитку пореформеного агропромислового виробництва в Україні на

інноваційній основі. К. : ІАЕ УААН, 2002. С. 717–720.

137. Черняков Б.А. Сельское хозяйство США. Аграрный сектор США в

начале ХХІ века. Т. 1. М., 2008. С. 8-35.

138. Шпикуляк О. Г. Проблеми розвитку та регулювання аграрного ринку.

144

Економіка АПК. 2009. 7. С. 120–127.

139. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика

України. Київ: Наукова думка, 1999. 304 с.

140. Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Мельник П.В. та ін. Податки і збори

населенню України. Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. 182с.

141. Авер’янов В.Б. Державне управління в Україні. Навчальний посібник.

К.: Наукова думка, 1999. 265с.

142. Мельник О.В. Роль податкового стимулювання у діяльності

підприємства. Моделювання та кількісні методи в економіці: матеріали І

Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (27 жовтня 2016 р.).

ВНАУ: Вінниця. 2016. С. 85-89.

143. Ковалюк О.М. Важливий крок до зменшення податкового тягаря в

Україні. Фінанси України. 2004. 1. С. 55-62.

144. Корнус В.Г. Пільги з податку на додану вартість та нерівномірність

податкового навантаження. Фінанси України. 2004. 11. С. 20-25.

145. Мельник Д.М. Обмежувальна та стимулювальна роль податків Фінанси

України. 2006. 1. С. 31-37.

146. Veen H.B. van der, Meulen H.A.B. van der, Bommel K.H.M., Doorneweert

B. Exploring agricultural taxation in Europe. Report 2.07.06. The Hague, LEI, 2007.

147. Лендєл О.М. Іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки

держави. Ефективна економіка. 9, 2016. 52-57 С.

148. Tait A.A. Value Added Tax. Wash.: International Monetary Fund, 1988.

228 р.

149. Ebrill L., Keen M., Bodin J.-Р., Summers V. The Modern VAT.

Іnternational Monetary Fund, Washington, D.С., 2001. 223 р.

150. Ярошенко Ф.О. Ефективність податкових пільг та напрямки їхнього

упорядкування. К.: НДФІ, 2004. С. 421- 470.

151. Пепеляєв С.П. Подоходный налог – принципы и структура. М.: [б.и.],

1993. С. 45.

152. Мельник О.В. Пільгові режими оподаткування сільськогосподарських

145

підприємств в Україні. Стан та перспективи розвитку інформаційних технологій в

економіці та бізнесі: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної

конференції (05 грудня 2013 р.). Вінниця: ВНАУ. 2013. С.155-157.

153. Львов Д. Курс финансового права. Казань: Тип-я Имп. Ун-та, 1889.

С. 287.

154. Нитти Ф. Основы начала финансовой науки. М.: [б.и.], 1904. С. 300.

155. Хасси У.М., Любик Д.С. Основы итрового налогового кодекса, пер. с

англ. А.Алексеева. Гарвард: Гарвардский ун - т, 1993. С. 312.

156. Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінку рівня податків в

Україні. Економіка України. 2007. 6. С. 11-19.

157. World Economic Forum; Global Competitiveness Report 2015-2016; Date

of data collection or release: 1st September 2015. [Електронний ресурс].

URL: www.weforum.org/gcr.

158. Офіційний сайт Головного управління статистики у Вінницькій області

[Електронний ресурс]. URL: http://www.vous.vin.ua.

159. Радченко О.Д. Напрями державної фінансової підтримки сільського

господарства України. Збірник наукових праць Таврійського державного

агротехнологічного університету. Серія: Економічні науки. 2013. 1(3). С. 207-

214.

160. Ціхановська В. М. Оцінка стану та основні напрями розвитку

вітчизняного агропродовольчого ринку в умовах глобалізації. Ефективна

економіка. 2016. 3. [Електронний ресурс]. URL: http://www.m.nayka.com.ua.

161. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським

Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-

членами, з іншої сторони [Електронний ресурс]. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/984_011.

162. Макконел Кемпбел Р., Стэнли Л. Брю. Экономикс: Принципы и

проблемы политики. М. : Республика, 1992. Т. 1. 399 с.

163. Самуэльсон П. Экономика. Учебник, в сокр. Пер. с англ. Севастополь,

Ахтиар, 1995. 384 с.

146

164. Мельник О.В. Ефективність використання виробничих ресурсів в

аграрному секторі України. Економіка та суспільство. 2017. 9. С. 282-288.

165. Андрийчук В.Г. Эффективность использования производственного

потенциала в сельском хозяйстве. К.: Изд-во “Экономика”, 1983. 280 с.

166. Мельник О.В. Ефективність використання виробничих ресурсів в

аграрному секторі України. Економіка та суспільство. 2017. 9. С. 282-288.

147

РОЗДІЛ 3.

УДОСКОНАЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ

РЕСУРСАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

3.1. Напрямки ефективного управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі

Оцінювання виробничих ресурсів в аграрному секторі є предметом

суперечливого обговорення серед науковців. Оцінювання потребує й виробничий

потенціал, вимірювання його складових на базі економічних показників.

При проведенні наукових досліджень використовують різні методи, які

можуть всебічно охарактеризувати та оцінити економічний процес чи явище.

Методи обирають відповідно до мети та специфіки предмета дослідження та

поставлених задач. Дослідження одного й того ж процесу (явища) може

здійснюватись по-різному, охоплювати різні його сторони.

Більшість науковців виділяють загальнонаукові та специфічні методи

дослідження. Загальнонаукові використовуються при дослідженні процесів,

об’єктів та явищ у різних науках, тоді як специфічні характерні для окремих наук

або їх галузей. Майже у всіх дослідженнях використовуються як загальнонаукові,

так і свої окремі специфічні методи.

Загальнонаукові методи поділяють на методи емпіричного дослідження

(спостереження, експеримент, вимірювання, порівняння, візуально-графічні

методи); методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному

рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, конкретизація, ідеалізація,

систематизація, узагальнення, аналіз і синтез, аналогія, моделювання) та методи,

що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція,

сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний метод,

системний аналіз) [122].

Для дослідження проблеми управління виробничими ресурсами в аграрному

148

секторі ми використовували як загальнонаукові методи дослідження, так і

специфічні. Особливої уваги потребує оцінювання ефективності використання

виробничих ресурсів в аграрному секторі.

Поняття загальної ефективності функціонування економічного суб’єкта є

синтетичною характеристикою його результативності як виробничої системи та

ефективності системи управління капіталом, вираженої інтегральною оцінкою

доцільності, раціональності та обґрунтованості окремих рішень чи стратегій.

Тобто, “показники ефективності та результативності відіграють різну роль,

дозволяючи оцінити різні аспекти функціонування та розвитку підприємства,

якість стратегічного та операційного менеджменту” [167, с.215].

Ми частково погоджуємось з Л.О. Лігоненко, яка констатує, що у

публікаціях вітчизняних і зарубіжних вчених термін “ефективності”

використовується поряд із терміном “результативність” як “синонімічний або

такий, що має однаковий зміст”, хоча “розмежування цих понять є надзвичайно

важливим для оцінки ефективності функціонального менеджменту підприємства”

[167, с. 208, 214].

В умовах сучасної економіки, підтримуючи думку Н.В. Бурєннікової

(Поліщук), методологічні проблеми набувають все більшої актуальності. Вони

пов'язані не лише з якісною стороною (ефективністю) функціонування

економічних систем як потоку певних економічних процесів, а й з кількісною

(масштабністю), тобто результативністю [168, с. 1]. Тобто, існує розмежування

між поняттями “ефективність” і “результативність”. За своєю суттю показники

результативності стосуються операційного, а ефективності – стратегічного

менеджменту.

Термін “ефективність” з латинської перекладається, як виконання,

здійснення, результат певної причини або дії. Виходячи з вищевикладеного під

терміном “ефективність” (від лат. “efficientia”) розумітимемо дієвість певного

процесу, дії, котра вираховується як відношення одержаного результату до

витратами, понесених на його отримання. Оскільки результат може бути будь-

149

яким, а витрат існує велика кількість, тому ефективність можна вважати

багатогранною категорією.

Погоджуючись з Н.В. Бурєнніковою (Поліщук), під ефективністю

економічного процесу ми матимемо на увазі економічну категорію, яка визначає

можливість процесу показувати певний якісний результат та показує

співвідношення між витратами та загальним продуктом економічного процесу.

Результативністю будемо вважати економічну категорію, яка показує, що процес

може мати кількісний та якісний результат. Кількісний – це результат у вигляді

масштабності процесу, а якісний – у вигляді його ефективності [127, с. 47].

В економіці ефективність показує раціональність використання виробничих

ресурсів при веденні господарської діяльності. Загальноприйняте для визначення

економічної ефективності використання ресурсів у аграрному секторі

використовують наступні групи показників:

показники застосовуваних ресурсів (відношення вартості валової

продукції до площі сільськогосподарських угідь, середньорічної вартості

оборотного капіталу, основних фондів; річна продуктивність праці та

землевіддача як відношення вартості валової продукції до грошової оцінки землі,

на якій виробляється продукція);

показники ефективності спожитих ресурсів (матеріаловіддача;

працевіддача; землевіддача, як відношення вартості валової продукції до розміру

орендної плати за землю; фондовіддача як відношення вартості валової продукції

до суми амортизаційних відрахувань);

віддачі сукупного ресурсного потенціалу (відношення вартості валової

продукції та прибутку до сумарної оцінки сукупного ресурсного потенціалу)

[169, c. 10].

Для обчислення показника ефективності шляхом відношення результату до

використаних ресурсів потрібно враховувати те, що вони можуть бути

відображені повністю за їх первісною вартістю, або частково як виробничі

витрати. Оцінювання ефективності використання виробничих ресурсів повинно

150

здійснюватись комплексно.

В узагальненому розумінні – це співвідношення, що показує взаємозв’язок

певних складових у системі. У практичній діяльності ефективність використання

виробничих ресурсів розраховують шляхом ділення кількісних показників

результату на витрати та визначення різних якісних показників ефективності

[170]. При такому розрахунку ефективність визначається відповідно до

стандартних моделей, сформованих зі структурних показників, котрі зображають

лише деякі її аспекти та явища, не охоплюючи предмет всебічно.

Дані показники надають певну оцінку щодо деяких аспектів використання

виробничих ресурсів в аграрному секторі та їхніх змін у динаміці. Але це

унеможливлює комплексну оцінку ефективності виробничих ресурсів в

аграрному секторі як складної динамічної системи з управлінням, залежної від

багатьох факторів. Тому в останні двадцять років для оцінки ефективності

використання виробничих ресурсів в аграрному секторі все частіше почали

застосовуватися економетричні методи.

Оцінка ефективності використання виробничих ресурсів в аграрному

секторі за допомогою економетричного підходу здійснюється науковцями на базі

наближення значень показників окремої складової (наприклад, витрат, обсягу

виготовленої продукції та інше) до потенційної або фактичної межі ефективності,

котра, в свою чергу, вираховується за допомогою виробничої функції. В межах

економетричного підходу існують параметричні та непараметричні методи, які є

рівноправними, оскільки, ці науковці не віддають остаточної переваги будь-якому

з них [171].

При здійсненні оцінювання виробничих ресурсів аграрного сектора України

слід використовувати певні принципи, які відображено на рис. 3.1.

Дотримання наведених на рисунку принципів забезпечує об’єктивну оцінку

виробничих ресурсів, що забезпечить прийняття правильних управлінських

рішень спрямованих на підвищення ефективності й результативності

використання виробничих ресурсів аграрного сектора країни.

151

Рис. 3.1. Принципи оцінювання виробничих ресурсів аграрного сектора

України* *Джерело: удосконалено автором на основі джерела [172, с. 62].

Комплексність

Достовірність даних

Охоплення всіх груп виробничих

ресурсів

Використання достовірних даних, що

дозволяють одержати правдиві показники

Об’єктивність Використання різних каналів отримання

інформації

Співставність показників Використання співставності показників

та єдиної методики їх розрахунку

Кількісна вимірність + виробничих ресурсів має відображатися

в кількісно вимірних показниках

Системність

Охоплення виробничих ресурсів

аграрного сектора, як системи, цілісної

множини елементів

Узгодженість Результати оцінки не повинні суперечити

між собою

Результативність Використання виробничих ресурсів має

давати результат

Оптимальність

Варіантність

Використання оптимальної кількості

показників щодо виробничих ресурсів,

одержання оптимальних результатів

їхнього використання

Можливість при аналізі використовувати

показники, які могли б замінити один

одного

Емерджентність

Достатність

Синергізм

Однозначність

Застосування та властивість загального

ресурсного потенціалу, які відсутні в

простіших елементах, що його складають

Задоволення конкретних, відповідних

потреб

Умова, за якої загальний результат є

більшим за суму складових виробничих

ресурсів та/або виробничого потенціалу

Умова, яка визначає індивідуальні

особливості ресурсів

Внутрішня єдність та пов’язаність в одне

ціле

Холізм (цілісність)

При

нц

ип

и о

цін

юван

ня в

иробн

ичи

х р

есурсі

в

Науковість Використання при оцінці виробничих

ресурсів науково-обґрунтованих методик

152

Відзначимо, що для оцінювання виробничих ресурсів використовують

параметричні та непараметричні методи. Підґрунтям для параметричних методів є

економетричний аналіз. Вони вимагають визначення функціональної конфігурації

виробничої функції або функцій витрат, прибутків, доходів. До переваг даних

методів слід віднести врахування факторів, не відображених у моделі та впливу на

сумарну функцію статистичного шуму. Перевагами параметричних методів є

наступні:

- врахування стохастичності (на відміну від непараметричних методів, їм не

потрібне вживання додаткових методик (наприклад, bootstrap) для тестування

гіпотез про значущість отриманих оцінок і вплив різних чинників);

- мають на увазі ймовірність випадкових помилок, наприклад, через

помилки побудови межі або невірної звітності.

До параметричних методів відносять:

метод найменших квадратів (МНК);

скоригований метод найменших квадратів;

стохастичний граничний аналіз (SFA);

метод без специфікації розподілу (DFA);

метод густого кордону (TFA) [169, c. 10].

Перевагою непараметричних методів є те, що вони ґрунтуються на

математичному програмуванні та не вимагають вирахування функціональної

форми виробничої функції. Також до переваг непараметричних методів слід

віднести те, що для оцінювання ефективності не потрібно знати функціональну

форму межі ефективності, оскільки вона представляється у вигляді довільної

ламаної кривої. Крім того, при їх використанні не застосовують припущення

щодо розподілу показника неефективності [171].

До основних недоліків непараметричних методів можна віднести

відсутність помилок у векторних моделях і чутливість результатів до кількості

змінних у моделі (зі зростанням числа факторів у моделі збільшується кількість

суб’єктів, що знаходяться на межі ефективності).

До непараметричних методів належать:

153

аналіз середовища функціонування чи аналіз обволікаючої поверхні

(DEA) (для методу Data Envelopment Analysis поки що немає загальновизнаної

назви ні в українській ні в російській мові);

метод вільного розміщення оболонки (FDH);

індекси продуктивності [169, c. 10].

Відповідно до граничних методів аналізу ефективності використання

виробничих ресурсів в аграрному секторі її характеризують відповідно до межі

ефективності, яка визначається найефективнішими показниками, зображеними у

вибірці. Неграничний аналіз полягає у порівнянні з середнім рівнем відповідно до

вибірки. Його визначають за допомогою методу найменших квадратів або шляхом

розрахунку індексів.

Метод найменших квадратів надає оцінку середній функції виробництва

або середній функції витрат для групи ресурсів. Для застосування даного методу

необхідна наявність функціональної форми модельованої функції. Погоджуючись

з Катковою Н.В. ефективністю витрат вважатимемо різницю між її фактичними

витратами та оціненими середніми витратами (значення функції середніх витрат з

використанням в ній обсягів виробництва, цін на ресурси та чинників

середовища) [173].

За допомогою даного методу можна оцінити статистичну вагомість і вплив

факторів, які формують моделі, на значення функції витрат. Відповідно отримані

результати моделювання слід використовувати при прийнятті рішень щодо

перерозподіл у виробничих ресурсів, зміни середовища та умов функціонування, а

також інших рішень відповідно до поставленої суб’єктом господарювання мети.

Відповідно до скоригованого методу найменших квадратів, який походить від

методу найменших квадратів, вважається, що хоча б один вид з усіх виробничих

ресурсів у вибірці знаходиться на межі ефективності.

Підґрунтям стохастичного граничного аналізу, який ще часто звуть

“стохастичною фронтірною моделлю”, є гіпотеза, яка полягає у тому, що

випадкова помилка піддається симетричному розподілу, а неефективність

розподіляється несиметрично. Стандартний нормальний розподіл, зазвичай,

154

являється у цьому випадку законом розподілу [173].

Умовна середня або мода розподілу береться за показник неефективності.

Метод SFA бере свій початок з 1970-х рр., та розглядався як універсальна

абстрактна економетрична модель. Головними перевагами методу SFA є:

– він зменшує дію статистичних шумів та спостережень, які впливають на

кінцевий результат оцінки;

– отримані результати є менш чутливими до специфікації оцінюваної моделі

та незначних змін в даних [173, c. 10].

Ми погоджуємось з Катковою Н.В., що метод SFA має певні недоліків, які

скорочують сферу його застосування. До них належать наступні:

– функціональна форма межі виробничих можливостей заздалегідь не

визначена, що вимагає її суб’єктивного виведення на основі наявної інформації

про поведінкові передумови оцінюваних виробничих ресурсів (мінімізація

вартості, максимізація прибутку і тому подібне);

– форма розподілу випадкової змінної, що характеризує неефективність

виробничих ресурсів, також заздалегідь не визначена, що додатково збільшує

суб’єктивність кінцевих результатів оцінки;

– метод SFA пропрацьовано лише для випадків з одним продуктом, що

випускався, або одним споживаним ресурсом. У випадку, якщо аналізуються

декілька видів продукції аграрного сектора і споживається при цьому безліч видів

ресурсів його вживання можливе лише, коли відомі їх відносні ціни або ваги, на

підставі яких вони можуть бути агреговані в єдиний показник випуску або

споживання. У тих же ситуаціях, коли визначити такі ваги неможливо, вказаний

метод практично є непідходящим [173, c. 11].

Метод без специфікації розподілу – це метод, при кому існує певна середня

ефективність за відповідний проміжок часу для окремого виду виробничих

ресурсів. Загалом, метод DFA частково дублює метод SFA, та відрізняється лише

тим, що оцінка неефективності не відокремлюється від випадкової помилки, тобто

сама ефективність є постійною, тоді як середня величина випадкової помилки

прирівнюється до нуля.

155

Існує ще один параметричним методом, який було розроблено в 1991 р.

А. Бергером і Д. Хемфрі. Це метод густого (або щільного, або широкого) кордону,

який передбачає визначення функціональної форми залежності витрат і прибутку

від вхідних параметрів. Випадковою помилкою при даному методі є відхилення

від прогнозних значень усередині найвищого і найнижчого квартилей. Цей метод

використовується дуже рідко, однак його також неможливо залишити без уваги

[174].

Пропонуємо також розглянути метод DEA, підґрунтям для якого є побудова

межі ефективності, так званої “виробничої функції” для векторного випуску.

Межа ефективності у цьому випадку схожа на випуклу оболонку в просторі

вхідних і вихідних змінних. Вона є еталоном при здобутті чисельного значення

ефективності виробничого ресурсу, що оцінюється. Проте метод DEA має

наступну особливість: він дозволяє оцінювати лише відносну ефективність

виробничих ресурсів, тобто ефективність їх в порівнянні один з одним.

До основних переваг DEA можна віднести наступні:

– можливість оцінки ефективності аграрного виробництва з урахуванням

безлічі видів ресурсів і продукції, що випускається; це дозволяє уникнути

необхідності розрахунку єдиного показника випуску або витрачання ресурсів;

– він надає можливість визначити наскільки є важливим кожний окремий

вид ресурсів, задіяних у виробництво, завдяки чому можна виявити ресурси, які

перевитрачаються або недовикористовуються;

– відсутність необхідності суб’єктивного завдання функціональної форми

межі виробничих можливостей а також форми розподілу випадкової помилки

[169, c. 11].

Однак метод DEA має певну кількість недоліків, які обмежують його

використання:

– висока чутливість результатів до появи помилкових даних, статистичних

шумів, спостережень, що різко виділяються, а також до невеликих змін в

оцінюваних даних (наприклад, у зв’язку з включенням у вибірку додаткових

спостережень або при оцінці ефективності однієї і тієї ж сукупності підприємств в

156

різні періоди часу) і в специфікації оцінюваної моделі (у наборі параметрів);

– роздільна властивість одержаних оцінок залежить від кількості

спостережень та оцінюваних параметрів [175].

Ще одним випадком методу DEA є метод вільного розташування оболонки,

який полягає в тому, що до межі ефективності не включаються крапки на лініях,

які поєднують найефективніші значення показників. Таким чином, жоден з

виробничих ресурсів не може досягти стану максимальної ефективності.

Метод FDH відрізняється від інших своєю специфікою визначення та

формування межі ефективності. Відмінністю метода DEA є взаємозамінність

ресурсів, також, даний метод дає можливість поєднувати набори вхідних і

вихідних змінних. Метод FDH відрізняється від інших використанням виробничої

функції леонтьєвського типу, що передбачає ступінчастий вигляд межі

ефективності. Для кожного сполучення входів і виходів вона будується як

перетин вертикальних і горизонтальних ліній.

До непараметричних методів також належить метод індексів

продуктивності. Вони є простою оцінкою порівняльної продуктивності між двома

об’єктами. Спільна теорія індексів є базою для індексів продуктивності, які

вираховуються як відношення суми зважених вихідних змінних до суми зважених

вхідних змінних. Для аналізу ефективності використання виробничих ресурсів

застосовують індекс Малмквіста при методі DEA; індекс Торнквіста та індекс

Фішера [176].

Наведені вище методи мають спільний недолік. Він полягає у відносності

отримуваних з їх допомогою оцінок ефективності, які можуть бути визнаними

лише в межах певного дослідження. Однак, їх не варто порівнювати з оцінками,

які було отримано в результаті аналізу використання всіх інших виробничих

ресурсів.

Небажано, особливо при аналізі за допомогою DEA, порівнювати оцінки

ефективності однієї і тієї ж сукупності виробничих ресурсів, отримані на основі

даних за різні періоди часу. Цей недолік обумовлений описаним вище принципом

знаходження оцінок ефективності, закладеним в DEA і SFA. Він полягає в

157

зіставленні показників ефективності використання виробничих ресурсів, що

вивчається, не зі штучно заданою ззовні межею виробничих можливостей

(побудованою на основі якихось стандартів або нормативів), що є характерною

для багатьох інших методів оцінювання ефективності, а з межею, побудованою на

основі даних про використання виробничих ресурсів.

Відповідно, підключення до досліджуваної множини нових виробничих

ресурсів, їх зміна або зміна даних про них майже у всіх випадках ведуть до зміни

розміщення зазначеної межі виробничих можливостей. Залежно від напряму її

зсуву отримувана оцінка ефективності використання виробничих ресурсів може

або зменшитися, або зрости. Дію вказаного чинника необхідно обов’язково

враховувати при оцінюванні ефективності як за допомогою SFA, так і DEA.

Підвищення об’єктивності оцінюванні ефективності використання

виробничих ресурсів можна досягти при використанні економетричних методів.

Вони дозволяють враховувати багато факторів, які впливають на ефективність

виробництва, робити порівняльне оцінювання рівнів ефективності.

До найбільш популярних методів, які вже отримали позитивний досвід

використання у розвинутих країнах, відносяться стохастичний граничний аналіз

(SFA), метод DEA, метод вільного розташування оболонки (FDH), метод індексів

продуктивності. Всі вони мають свої недоліки і переваги і їх використання на

практиці повинно бути обумовлено конкретною економічною ситуацією.

Окрім цього, на нашу думку, доцільно застосовувати SEE-аналіз піпроцесів

процесу функціонування аграрного сектора економіки як системи. Погоджуючись

з Н.В. Бурєнніковою і В.О. Ярмоленко під SEE-аналізом процесів функціонування

складних систем маємо на увазі аналіз дієвості цих процесів за допомогою

авторських моделей та відповідних показників (масштабності, ефективності,

результативності підпроцесів зазначених процесів) [126].

Зважаючи на велику кількість та особливості застосування окремих методів

оцінки ефективності використання виробничих ресурсів аграрного сектора,

вважаємо, що найдоцільнішим є застосування сукупності методів, сформованих

на основі класичних підходів і SFA- і DEA-аналізу, а також SEE-аналізу.

158

3.2. Шляхи удосконалювання методів оцінювання виробничих ресурсів

в аграрному секторі

У сучасному світі продуктивні сили дуже швидко розвиваються, що вимагає

залучення більше природних ресурсів, їх оновлення та розширення, сприяє

зростанню виробничого потенціалу та підвищення інтенсивності його

використання. На порядку денному все частіше постають питання щодо

вирішення проблем формування виробничого потенціалу як окремого та дуже

важливого елементу бізнесу. У зв’язку з цим виникає проблема пошуку

економічного механізму ефективного управління виробничими ресурсами.

Аграрний сектор України повинен розвиватись на базі ефективного

управління та використання виробничих ресурсів задля забезпечення його

конкурентоспроможності. Це сприятиме становленню України на міжнародному

ринку та впливатиме на загальний стан економіки в середині країни.

В аграрному секторі збільшення виробничого потенціалу найчастіше

полягає у підвищенні ефективності виробництва та конкурентоспроможності,

економічній стабільності та прибутковості. Однак, це можливо лише у випадку

ефективного й раціонального управління виробничими ресурсами.

Вирішення питання ефективного розвитку національного аграрного сектора,

створення екологічно безпечного, технологічно досконалого та

високопродуктивного виробництва має відбуватись на підґрунті утворення

інтеграційних взаємозв’язків між промисловістю, звідки постачаються необхідні

засоби й предмети праці в аграрний сектор, та де перетворюється

сільськогосподарська сировина на продукт, готовий до споживання та,

безпосередньо, аграрним сектором.

У таблиці 3.1 наведено фактори ефективного використання виробничих

ресурсів аграрного сектора з метою прийняття та реалізації управлінських рішень,

що сприяє конкурентоспроможності аграрної продукції на міжнародних ринках та

розвитку аграрного виробництва.

159

Таблиця 3.1

Фактори ефективного управління виробничими ресурсами

аграрного сектора*

Класифікаційна ознака Види Фактори

За напрямом дії

Зовнішні

Стабільність економічної системи

Податкова політика

Законодавча база

Інвестиційна політика

Фінансова політика

Геополітичне положення

Природні умови

Внутрішні

Розвиток економіки регіону, країни

Внутрішня політика регіону, країни

Наявні виробничі ресурси

Власні інвестиції

Розвиток інфраструктури регіону, країни

За характером дії та

стійкості

Суб’єктивні

Екологічна ситуація

Нормативно-правова база

Економічна політика держави

Внутрішня соціально-економічна

політика регіону, країни

Об’єктивні

Економіко-географічне положення

Природні умови

Розвиток інфраструктури

Можливість доступу до ринків збуту

Природні ресурси

Матеріально-технічні ресурси

Фінансові ресурси

Трудові ресурси (робоча сила)

Ринкова кон’юнктура

За часом дії

Постійні

Науково-технічний прогрес

Державне регулювання економіки

Територіальна концентрація капіталу

Тимчасові

Надзвичайні ситуації

Стихійні лиха

Погіршення стану виробничих ресурсів

*Джерело: складено на основі джерела [172] та власних досліджень.

Можна виділити три головні стратегічні напрями управління виробничими

ресурсами аграрного сектора України:

160

1. Створення і застосування на практиці новітніх технологій, техніки,

обладнання та біоресурсів, що сприяють істотному здешевленню одержуваної

агропродовольчої продукції.

2. Розробка та запровадження в практику у господарській діяльності

технологій і біоресурсів, що дають змогу значно підвищити якість продуктів

харчування й аграрної сировини.

3. Створення та широкомасштабне використання технологій і біологічних

засобів виробництва, що забезпечують випуск екологічно чистої продукції та

екологобезпечну сільськогосподарську діяльність, своєчасну та найбільш повну

переробку продукції землеробства і тваринництва, поліпшують їх зберігання та

використання тощо [115].

Вважаємо за потрібне закцентувати увагу на важливості виконання

податкових зобов’язань як ключової функції бізнесу в аграрному секторі

економіки, де вони мають найбільше значення і перспективи розвитку.

Ресурсотехнологічне оновлення аграрного виробництва являє собою

комплекс заходів, що характеризується складною, багаторівневою структурою,

наявністю значної кількості зв’язків та чинників. Відповідно слід враховувати

залежність аграрного виробництва від природніх умов, технологічного розвитку

та рівня його технологічного оснащення.

Із урахуванням зазначеного вище з метою ефективного управління

виробничими ресурсами у контексті парадигми “ресурси – структура (поведінка) -

результативність (мета)” за допомогою логічних символів “І/АБО” пропонуємо

сформувати дерево цілей.

Для формування дерева цілей фіксується та описується бажана ціль (подія),

яку можна назвати кореневою. Далі визначаються причини, які ініціюють цю

ціль; розглядається кожна з подій, яка є причиною виникнення кореневої події.

Розглядаються всі причини в порядку ієрархії до елементарних.

Для побудови “дерева цілей” використовуються логічних символи, наведені

у таблиці 3.2.

161

Таблиця 3.2

Логічні символи та символи подій, які використанні

для побудови “дерева цілей”*

Символ Назва Опис

1 2 3

Подія загального виду,

висновок логічної

комірки

Подія, що виникає внаслідок появи елементарніших

за системним рівнем відмов, результат їх взаємодії

Елементарна подія Незалежна подія, така, що не деталізується на цьому

рівні розгляду ситуації (використовується як вхід у

логічну комірку)

Елементарна подія, що

не розкладається

Подія, причина виникнення якої не досліджується

через нестачу інформації, бажання уникнути

зайвого детального аналізу та інших причин

Логічний знак “І” Логічне множення (логічна операція, що виробляє

вихідну подію тільки у випадку виникнення всіх

них)

Логічний знак “АБО” Логічне додавання (логічна операція, що виробляє

вихідну подію у випадку виникнення хоча б однієї

вхідної)

*Джерело: складено на основі джерела [127] та власних досліджень.

З метою визначення основних факторів формування стратегії управління та

перспектив й розробки обґрунтованих пропозицій щодо цього незалежні експерти

та керівні працівники Офісу Великих платників податків Державної фіскальної

служби України, Головного Управління Державної Фіскальної Служби у

Вінницькій області, Департаменту агропромислового розвитку

облдержадміністрації Вінницької області та 6 підприємств аграрного сектора

економіки країни взяли участь у анкетному дослідженні для побудови стратегії

управління.

Результатом анкетування стало також визначення складу факторів впливу

на ефективність управління виробничими ресурсами аграрного сектора.

Групи факторів впливу на ефективність управління виробничими

ресурсами аграрного сектора економіки України у результаті анкетування

проранжовано та зображено в таблиці 3.3:

+

×

162

Таблиця 3.3

Групування факторів впливу на ефективність управління

виробничими ресурсами аграрного сектора економіки України*

Позначення

фактору (Ф) Найменування фактору Значимість

1 2 3

Ф1 Удосконалити стимулюючу функцію 0,1720

Ф2 Покращити соціальні фактори 0,1383

Ф3 Удосконалити економічну діяльність 0,1321

Ф4 Поліпшити організаційні фактори 0,1290

Ф5 Покращити екологічну безпеку 0,1240

Ф6 Покращити інноваційну діяльність 0,0901

Ф7 Удосконалити технологічну складову 0,0850

Ф8 Збільшити інвестиції 0,0701

Ф9 Поліпшити інституційні фактори 0,0441

Ф10 Покращити дослідницьку складову 0,0153

Разом 1

*Джерело: розробка автора.

На рисунку 3.2 наведено схему виникнення та розвитку управлінської

ситуації “дерева цілей”, що задає логіку можливих шляхів її розвитку.

Рис. 3.2. Схема виникнення та розвитку управлінської ситуації

при управлінні виробничими ресурсами в аграрному секторі економіки*

*Джерело: розробка автора.

За допомогою даного “дерева” можна дослідити складові, що спричиняють

Ф

Ф1

Ф2

Ф1

Ф3

Ф1

Ф4

Ф1

Ф5

Ф1

Ф6

Ф1

Ф7

Ф1

Ф8

Ф1

Ф9

Ф10

Ф1

1.1Ф

Ф1

1.3Ф

Ф1

1.4Ф

Ф1

1.5Ф

Ф1

1.6Ф

Ф1

1.7Ф

Ф1

1.2Ф

Ф1

163

певні ситуації, проаналізувати взаємозв’язок елементів, що є складовими

досліджуваної системи, логіку розвитку ситуацій, в тому числі їх переходу до

більш складних (посилання).

У таблиці 3.4 надано розшифровку кореневої події Ф, проміжних подій Ф1 –

Ф10 та елементарних подій.

Таблиця 3.4

Змістовна розшифровка кореневої та проміжних подій

управлінської ситуації при управлінні виробничими ресурсами

в аграрному секторі економіки*

Позначення Події (складові) Позначення Субподії (субскладові) фактора Ф1

Ф1 Стимулююча складова Ф1.1 Спеціальні режими оподаткування

Ф2 Соціальна складова Ф1.2 Пільгове оподаткування

Ф3 Економічна складова Ф1.3 Субсидії

Ф4 Організаційна складова Ф1.4 Відшкодування ПДВ

Ф5 Екологічна складова Ф1.5 Дотації

Ф6 Інноваційна складова Ф1.6 Податковий овердрафт

Ф7 Технологічна складова Ф1.7 Скорочення ставок податків

Ф8 Інвестиційна складова

Ф9 Інституційна складова

Ф10 Дослідницька складова

*Джерело: складено на основі власних досліджень та опрацювань експертів**

**Експертами слугували фахівці ГУ ДФС у Вінницькій області, Департаменту

агропромислового розвитку облдержадміністрації, керівники 6 підприємств аграрного сектора

Вінницької області (додаток З).

Як бачимо із даних таблиці 3.4, стимулююча/мотиваційна складова є

першочерговою. Дійсно, першою необхідною стадією управлінського циклу,

важливим фактором та умовами реалізації управлінського рішення є

організаційне та мотиваційне забезпечення. Залишаючи поки поза увагою

організаційну складову, розглянемо мотиваційну (вона потребує зацікавленості

працівників аграрного сектора у виробництві продукції, ощадливого

використання виробничих ресурсів). Поглиблення зацікавленості виробників в

аграрному секторі сприятиме підвищенню результатів виробництва (зокрема

прибутку). Формою розподілу прибутку між аграрним сектором економіки та

державою є оподаткування. За допомогою податків та пільг воно здатне

164

підтримати аграрний сектор економіки. Податки посідають важливе місце в

системі економічних методів впливу держави на розвиток економіки. Шляхом

маневрування податковими ставками, пільгами та штрафами, змінюючи умови

оподаткування, кількість податків то в більший, то в менший бік, держава

створює умови для швидкого розвитку відповідних галузей економіки, допомагає

вирішувати нагальні проблеми суспільства, сприяє вмотивованій зацікавленості

при виробництві продукції.

В світі не існує податкових систем, які б не зазнавали змін, адже будь-яка

система оподаткування є дзеркалом характеру суспільного устрою, на етапі

становлення відображає стан економіки країни, стабільність соціально-політичної

ситуації, ступінь довіри населення до влади. Згодом податкова система вже не

задовольняє первинним вимогам до неї та починає суперечити об’єктивним

умовам розвитку національного господарства. Це зумовлює внесення змін до

системи оподаткування (змінюються ставки, режими, пільги тощо).

Оподаткування має бути лояльним.

На нашу думку, лояльне оподаткування (ЛО) – це коректне оподаткування

в межах діючого законодавства (але не тільки з формальної точки зору) з метою

розвитку аграрної економіки. Воно потребує відповідних лояльних норм

оподаткування, які сприяють створенню договірних умов функціонування ринку

аграрної продукції.

Лояльне оподаткування як один з чинників впливу на соціально-

економічні результати діяльності аграрного сектора як системи має сприяти

соціальному розвитку цього сектора, меншій капіталізації грошових доходів у

національному аграрному виробництві в умовах економіки перехідного періоду.

Більша соціалізація грошових доходів притаманна країнам із розвинутою

ринковою економікою, якої прагне наша країна [177]. Тому лояльне

оподаткування вимагає неабиякої державної підтримки, що сприятиме кращому

вмотивованому функціонуванню аграрного сектора та дієвому управлінню ним.

Механізм ЛО зображено на рис.3.3.

165

Рис. 3.3. Схема практичної реалізації механізму лояльного оподаткування*

*Джерело: розроблено автором.

Прийняття та реалізація управлінських рішень вимагає структуризації

процесу управління, типізації відповідних робіт, опису умов їх здійснення,

комплексного забезпечення (правового, інформаційного, організаційного,

консультаційного тощо). Управлінський цикл може містити етапи: виявлення

проблеми; підготовка інформації; генерування варіантів управлінських рішень;

формулювання критеріїв та відбір ефективних варіантів управлінських рішень;

прийняття рішень; доведення інформації до виконавців; організацію виконання

рішень та контроль і координацію їхнього виконання; оцінювання ефективності

цього рішення.

Для забезпечення реалізації управлінського циклу (зокрема, організаційне

забезпечення цього рішення) нами побудовано мережевий графік, який являє

собою модель комплексу робіт, котрі сприяють цій ефективній реалізації (до речі,

цій ж самій меті – ефективній реалізації управлінського рішення від моменту

Створення ВДВ,

ВВП тощо

Рівень забезпечення виробничими ресурсами аграрного сектора

Організація відносин на ринку аграрної продукції

Аграрна політика Управління ризиками

Державне регулювання як засіб оперативного

втручання для трансформації у функціонування

аграрного сектора економіки

Загальне спрямування виробничих ресурсів в аграрне виробництво

Механізм лояльного оподаткування

Сукупність заходів та важелів

лояльного оподаткування

166

задіяння виробничих ресурсів до одержання результатів підпорядкована

парадигма релевантної імплікації “ресурси – структура (поведінка) –

результативність (мета)”).

Загальноприйнятим є те, що графіки залежності різних показників один

від одного, зокрема графік залежності загальної суми податкових пільг від

кількості зацікавлених в програмі податкового стимулювання регіонів будуються

за допомогою координатних площин. Вважаємо, що слід побудувати мережевий

графік, за допомогою якого можна виокремити зі всього комплексу робіт

найважливіші, тобто ті, які знаходяться на критичному шляху, та звернути увагу

державної влади на них з метою координування процесу стимулювання. На стадії

оперативного аналізу мережевий графік дає можливість контролювати хід робіт та

своєчасно усувати можливі затримки в роботі. Мережевий графік розробляється з

урахуванням терміну початку процесу управління, норм тривалості основних

видів управлінських робіт, а також кількості виконавців тих чи інших робіт та

понесених в майбутньому затрат. За допомогою цих даних складають таблицю

робіт та ресурсів, встановлюють взаємозв’язок між ними, визначають

послідовність робіт. Потім будується мережевий графік.

У таблиці 3.5 показано роботи, які необхідні для побудови мережевого

графіка стосовно внесення пропозиції у випадку обрання певної стратегії

оподаткування аграрного сектора економіки.

Таблиця 3.5

Вихідні дані для мережевого планування комплексу робіт

щодо лояльного оподаткування*

Назва Шифр tij,

дні

Кij,

осіб

Спрij,

грн.

1 2 3 4 5

Збір статистичних даних 1-2 5 3 50

Обробка статистичної інформації 1-3 3 2 33

Вибір групи підприємств аграрного сектора для

стимулювання 2-4 2 4 39

Запит щодо надання інформації в податкову інспекцію і за

підприємствами аграрного сектора0 3-5 4 2 54

167

Продовження табл. 3.5

1 2 3 4 5

Збір даних за обраними підприємствами 4-6 4 2 69

Аналіз діяльності підприємств і групування за пільговими

групами 6-7 2 5 70

Вибір методу стимулювання за прямими податками 7-8 1 3 63

Вибір методу стимулювання за непрямими податками 7-9 8 6 63

Розрахунок податкових пільг за прямими податками 8-10 2 1 50

Відсів неперспективних підприємств за непрямими

податками 9-11 5 2 25

Розрахунок податкових пільг за непрямими податками 9-13 2 1 50

Внесення пропозицій щодо стратегії пільг за прямими

податками в аграрному секторі 10-12 6 2 40

Внесення пропозицій щодо стратегії пільг за непрямими

податками в аграрному секторі 13-14 4 2 40

*Джерело: Власна розробка на основі результатів обробки анкет експертів (додаток З).

Позначення в таблиці:

tij нормальна тривалість роботи в днях,

Кij – кількість виконавців даної роботи, осіб,

Сij прямі затрати на виконання роботи (наприклад, наведена вартість відрядних,

контрагентських і копіювальних витрат), в грн.

На основі даних таблиці 3.5 нами побудований мережевий графік робіт

(рисунок 3.4), розраховані його параметри (додаток К).

Зробивши розрахунки за даними Excel, встановили, що довжина

критичного шляху складає 27 днів. Він формується з послідовності наступних

робіт 1-2-4-6-7-1-14. Відповідно, особливу увагу слід звернути на оптимізацію

саме тих робіт, які складають цей критичний шлях.

На стадії планування здійснюється оптимізація мережевого графіка, а саме

приймаються рішення щодо визначення методів скорочення критичного шляху.

До них можна віднести збільшення кількості виконавців, покращення

організаційних моментів, усунення затримки виконання робіт критичного шляху.

У будь-якому випадку потрібен компроміс між затратами на проведення роботи

та її тривалістю.

168

Для складання вихідних даних узяли наступні значення: непрямі постійні

затрати 820 грн.; непрямі змінні затрати 60 грн.; коефіцієнт скорочення робіт 0,5;

прямі затрати Спрij взяті з додатку К.

Рис. 3.4. Мережевий графік робіт планування комплексу робіт щодо ЛО*

*Джерело: власна розробка.

i(j) – номер події,

Трп – ранній термін завершення події i,

Тпп – пізній термін завершення події i,

Рп – резерв часу,

tij – тривалість роботи,

Кij – кількість виконавців.

Результати оптимізації можна трактувати наступним чином. Тривалість

початкового варіанту становить 27 днів, витрати - 1526 грн. (крок 0). На першому

кроці обирається робота критичного шляху при мінімальних затратах (“Шифр

роботи”). Першою була робота 2-4, яка тривала 2 дні, яку скоротили в два рази.

Відповідно коефіцієнт скорочення становив 0.5, що призвело до зменшення

витрат на 9 грн. Вони склали 1515 грн.

Це триває поки витрати не збільшаться, потім обирається варіант, де

3 5

3

2

4

2

4

2 4

2 5

2

6 8

3

1

2

1

6

2

1

4

2

1

1

0 0

0

3

7 3

4

5

7

0

11

4

7

0

7

6

11

0

11

2

5

0

5

7

13

0

13

8

14

5

19

10

16

5

21

12

22

5

27

14

27

0

27

11

26

1

27

13

23

0

23 9

21

0

21

п

Tпп Tpп

Rп

tij

pij

Робота Подія

Позначення:

Фіктивна робота Робота критичного шляху

169

витрати є найменшими. У нашому випадку це варіант 10, де витрати складають 13

грн., тобто на 133 грн. менше вихідних витрат. Для формування оптимального

графіка потрібно зменшити наступні роботи: 2-4, 13-14, 19-11, 1-2, 9-13, 2-4, 13-

14, 9-11, 7-9, 10-12 у два рази, що призведе до скорочення загальної тривалості

робіт до 15 діб, тобто менше початкового терміну на 12 діб.

Відповідно, метод мережевого планування може знайти застосування при

виборі оптимальної вартості робіт, пов’язаних зі стадією організаційного

управління. Керівники підприємств аграрного сектора економіки можуть

використовувати цей метод для розробки бізнес-планів з метою стимулювання

розвитку економіки регіону (міста, країни тощо) стосовно розробки та внесення

пропозицій щодо стратегії лояльного податкового навантаження та визначення

податкових пільг.

Нормально функціонуюча система податків є одним із засобів боротьби з

тіньовою економікою, оскільки сплата податку з того чи іншого доходу показує

його легальність, законність, в той час коли наявність доходів, які приховані від

оподаткування з огляду їхньої незаконності, переслідується державою.

З метою реалізації управлінських рішень та правильного прорахунку

податкових пільг та податків, що підлягатимуть сплаті до бюджету слід

застосовувати економіко-математичні методи. Відповідно, використання певної

методики потребує не лише застосування методів податкового стимулювання, але

й здійснення вибору відповідного економіко-математичного методу для

вирішення конкретних задач управління виробничими ресурсами аграрного

сектора.

Зазначене вище дозволило побудувати структурно-логічну модель

концептуальних напрямів зміцнення виробничого потенціалу та підвищення

ефективності його використання в процесі управління виробничими ресурсами

зображено на рис. 3.5.

170

Рис. 3.5. Структурно-логічна модель концептуальних напрямів зміцнення

виробничого потенціалу та підвищення ефективності його використання в

процесі управління виробничими ресурсами*

*Джерело: удосконалено автором джерело.

Як зазначалось вище, особливості функціонування аграрного сектора

економіки як системи в умовах мінливого зовнішнього середовища викликають

необхідність удосконалення механізму управління цієї системою. Як відомо,

механізм управління є складовою системи управління, котра забезпечує вплив на

певні фактори (містить цілі управління, об’єкти управління та взаємозв’язок між

ними, принципи, задачі, функції, методи управління тощо, які розглядались нами

Недотримання сівозмін

Структурні диспропорції

Згортання земле охоронних

Низька матеріальна і моральна

мотивація праці

Низька родючість ґрунтів та

погіршення їх якісних характеристик

Фізичне та моральне зношення

виробничих фондів

Низький рівень механізації виробничих

процесів

Відсутність механізмів технологічного

оновлення виробництва

Незначні обсяги інвестицій

Низький рівень державної підтримки

Підвищення рівня знань , навиків і удосконалення економічної освіти , що

відповідає цілям формування виробничого потенціалу

Удосконалення механізмів координації моніторингу та управління виробничими

ресурсами, у тому числі на основі SEE аналізу

Розробка і реалізація програмних документів та удосконалення фінансових та

економічних заходів щодо виконання поставлених задач

І етап

етап

ІІ етап

етап

ІІІетап

етап

Концептуальні напрями

зміцнення виробничого

потенціалу та підвищення

ефективності його

використання

Дестабілі-

зуючі

чинники

Сприятливі природо-кліматичні

умови виробництва

Виробничі ресурси

Потенційні

можливості

Конкурентні переваги щодо

виробництва окремих

сільськогосподарських культур

(зокрема хміль, льон) , що можуть

формувати експортний потенціал

Забезпеченість трудовими

ресурсами

Значна питома вага природних

кормових угідь

Реалізація мотиваційної складової

відповідно до побудованого

«дерева цілей » та мережевого планування

171

в розділі 1). Система управління містить цілі управління (досягнення результату)

та передбачає інструментарій, організацію та процес управління як такий.

Управління системою, котрою є аграрний сектор, доцільно здійснювати за

методикою SEE-управління. SEE-аналіз є складовою SEE-управління.

Реалізація управлінських SEE-дій за результатами SEE-аналізу складових

результативності будь-якого процесу функціонування систем базується на

принципах холістичності, адекватності, оперативності, точності, комплексності та

системності.

Обсяг усіх SEE-дій управління в сукупності визначатиметься так:

VSEEупр = , (3.1)

де n – кількість функцій управління,

- обсяг дій і-ї функції управління.

Бажано при цьому визначати відповідальних за виконання певних функцій

їх трудомісткість (матеріаломісткість, тобто ресурсостійкість, витрати часу та

вартість).

На рис. 3.6 зображена квазісхема стратифікації процесу SEE-управління.

Процес

управління

Графічний розподіл процесу управління

та складові

Страти (рівні)

Функції SEE-

управління

I

Задачі

II

Окремі

III

SEE- дії

IV

Прийняття управлінських рішень

Рис. 3.6. Квазісхема стратифікації процесу SEE-управління*

*Джерело: розроблено автором.

∙ ∙ ∙

∙

∙

F

∙ ∙ ∙

∙

∙

∙ ∙ ∙

∙

∙

∙ ∙ ∙

∙

∙

172

Сукупність SEE-дій складатиме управлінський цикл. Витрати часу на нього

визначатимемо так:

ТSEE = Tпідготовки інформації + Тпланування управлінських дій + Торганізації виконання + Тконсалтинг +

Тконтролю + Тприймання управлінських рішень + Точікування результатів управлінської дії.

Зміни в аграрному секторі, а саме: реформи та перехід до ринкової

економіки, міжнародний поділі праці, інтеграція у світовий економічний простір

сприяли зниженню виробничого потенціалу та руйнуванню встановлених

виробничих відносин. Тому в процесі вивчення концептуальних напрямів

формування та ефективності використання виробничих ресурсів аграрного

сектора основна увага належить удосконаленню економічного механізму

управління ефективним використанням виробничих ресурсів. Отже,

концептуальні напрями зростання ефективності виробництва та нарощування

виробничого потенціалу аграрного сектора мають ґрунтуватися, передусім, на

управлінні формуванням та використанням виробничих ресурсів.

Покращення використання виробничих ресурсів наблизить аграрний сектор

до збільшення обсягів виробництва аграрної продукції та поліпшення її якості, що

є головною метою його функціонування. Проведені дослідження показали, що за

допомогою наявних виробничих ресурсів в аграрному секторі можна забезпечити

істотне збільшення обсягів виробництва аграрної продукції.

Погоджуючись з П. Клівець, зазначимо, що підхід до виробничого

потенціалу як складної системи економічних відносин дає змогу зробити

висновок, що така система буде ефективною лише при умові, коли всі її елементи

функціонуватимуть з відповідною віддачею, забезпечуючи одержання бажаного

результату [178, с. 85]. Це свідчить про те, що ефективність функціонування всієї

системи залежить від граничної продуктивності її найслабкішої складової. Як

зазначає Н. Мрачковська, проблема дослідження виробничих ресурсів полягає не

лише у вимірюванні сили впливу чинників на них, але й їх взаємозалежності

[175].

173

З одного боку, поєднання виробничих ресурсів відображає властивості, які

безкомпромісно не можна виключити з властивостей їх складових. У цьому

полягає цілісність системи, її інтегрованість та синергетичність. Тут можна

говорити про системний ефект, сутність якого полягає у тому, що система набуває

нових властивостей [178, с. 87].

Для виробничих систем – це додатковий або синергетичний ефект. На

підґрунті методології синергетичного підходу по відношенню до поведінки

складних систем, можна побудувати концептуальну ієрархію системи управління

виробничим потенціалом аграрного сектора (табл. 3.6)

Таблиця 3.6

Концептуальна ієрархія системи управління виробничим потенціалом

аграрного сектора*

Ієрархія системи

виробничого

потенціалу

Пріоритети розвитку

виробничого потенціалу

Регулювання системи виробничого

потенціалу

1 2 3

Система 1-го порядку

– виробничий

потенціал країни

Забезпечення стійкого

економічного зростання

Система індикативного планування та

підтримка пріоритетів економічного

розвитку

Система 2-го порядку

– виробничий

потенціал регіону

Пріоритети інноваційного,

інвестиційного,

експортного розвитку

Системи стимулювання інноваційного,

інвестиційного, експортного розвитку

(у т.ч. з використанням SEE-

управління )

Система 3-го порядку

– виробничий

потенціал аграрного

сектора

Пріоритети аграрного

розвитку

Аграрна політика

Система 4-го порядку

– виробничий

потенціал

сільськогосподарськог

о підприємства

Підсистема управління

земельним, трудовим,

матеріально - технічним

потенціалом

Робоча сила, інститут

багатофункціональності сільських

територій, інститут власності,

організаційні форми бізнесу,

інституція соціуму, екологічні

параметри та ін.

*Джерело: удосконалено автором на основі [179].

Отже, виробничий потенціал аграрного сектора є основою концептуальної

схеми системи управління ним у країні, регіоні та галузі, а також в цілому

розвитку аграрного сектора та економіки. На базі його об’єднуючих процесів у

174

зовнішньому середовищі, враховуючи зовнішньоекономічні зв’язки із іноземними

економіками система синергує у загальний економічний ефект від зовнішньої

взаємодії [179].

Системи ефективного управління виробничими ресурсами може

формуватись відповідно до наступних напрямків:

- забезпечення раціонального використання земельних, водних та інших

природних ресурсів у аграрному секторі, а також основних матеріальних засобів;

застосування ресурсоощадних технологій;

ефективне використання робочої сили; забезпечення стабільності

формування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх фінансових

ресурсів;

розвиток інноваційних процесів і впровадження їхніх результатів у

забезпечення екологізації, інтенсифікації аграрного виробництва та продовольчої

безпеки держави [180].

Запровадження біологізації й екологізації у виробництві значно знижує

витрати, що здешевлює вартість одиниці аграрної продукції.

3.3. Заходи покращення використання виробничих ресурсів на основі

моделей складових результативності з метою управління

Для сучасної економіки України аграрний сектор є вкрай важливою ланкою.

Забезпечення економічної безпеки країни, зокрема її продовольчої складової,

вирішення соціальних проблем можливі тільки при створенні ефективного

виробництва у аграрному секторі, котре здатне функціонувати в умовах ринкових

відносин.

Проте саме виробництво аграрної продукції є тією галуззю, де існує велика

кількість проблем, які потребують негайного вирішення, серед яких: хронічна

нестача коштів, кадрові питання, що загострюються соціально-економічними

проблемами українського села, необхідність внесення радикальних змін у систему

управління та потреба підвищити конкурентоспроможність аграрного сектора.

175

Комплексне вирішення такої кількості задач в умовах обмеженого фінансування

потребує дієвих науково обґрунтованих методів та інструментів. Одним із них є

моделювання. Саме це зумовлює актуальність вивчення досвіду моделювання в

аграрному секторі з метою пошуку оптимальної моделі та її адаптації до

національних особливостей.

Аграрний сектор України є ключовим сектором, що забезпечує продовольчу

безпеку країни та є основним бюджетоформуючим елементом вітчизняної

економіки. Однак ситуація складається так, що сьогодні все ще не вдалося

подолати існуючі негативні явища, що впливають на розвиток та функціонування

цього сектора.

Розглядаючи аграрний сектор як складну систему, можна стверджувати, що

вирішення проблем потребує раціоналізації та реорганізації як самої системи, так

і багатьох її складових: впровадження нових технологій, визначення найбільш

ефективних напрямів використання матеріальних, фінансових та трудових

ресурсів.

Розглядаючи моделювання в аграрному секторі як один зі шляхів вирішення

цих завдань, необхідно брати до уваги специфіку функціонування аграрного

сектора, що відповідно зумовлює і специфіку моделей. При побудові будь-якої

економіко-математичної моделі необхідно враховувати: характеристики

зовнішніх умов, що мають властивість постійно змінюються, певну множину

внутрішніх параметрів, які беруться до уваги і можуть у відповідності до мети

моделювання охарактеризувати той чи інший економічний процес, а також

параметри або характеристики процесу, які необхідно отримати.

Різні фахівці обирають у якості визначальних різні параметри і пропонують

різні підходи до побудови моделей. Так, наприклад, деякі вчені наголошують, що

аграрний сектор у процесі функціонування відчуває на собі істотний вплив

значної кількості випадкових чинників. Саме тому, на їх думку, найбільш

об’єктивний аналіз аграрного виробництва можливий лише в рамках імовірнісних

категорій [179].

Необхідно враховувати, що аграрний сектор є відкритою системою, отже,

176

при його моделюванні необхідно дотримуватися системного підходу, розглядати

не тільки окремі складові та їх взаємозв’язки, але й всю систему в цілому. Для

системи як цілісного утворення визначається мета та умови її функціонування.

Саме тому інші фахівці підходять до моделювання діяльності в аграрному секторі

як до моделювання бізнес-процесів в умовах конкурентного середовища, які

швидко змінюються під впливом великої кількості як внутрішніх, так і зовнішніх

факторів. А розробку, економічне обґрунтування і реалізацію гнучких,

адаптивних до зовнішніх умов систем управління такими процесами пропонують

здійснювати із застосуванням новітніх технологій, які використовують методи

системного аналізу та інформатизації.

Основною метою функціонування системи є отримання вигоди (найчастіше

прибутку), необхідної для ведення як простого, так і розширеного відтворення

продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, а також

самозбереження господарюючих суб’єктів аграрного сектора. Взагалі,

моделювання будь-яких економічних процесів складається з певної послідовності

основних етапів, які представлено на схемі (рис. 3.7. )

Рис. 3.7. Основні етапи моделювання економічних процесів*

*Джерело: складено на основі джерела [122].

Варто зауважити, що процес може циклічно повторюватися з першого етапу

до отримання задовільного результату. Моделювання бізнес-процесів аграрної

Підготовка вихідної

інформації

Постановка економічної

проблеми та її якісний

аналіз

Побудова моделі і її

математичний аналіз

Отримання числових

результатів, їх аналіз та

застосування Коригування моделі,

якщо результат не

задовольняє

177

сфери може розглядатися як послідовність взаємопов’язаних процесів, що

формують структуру господарської діяльності.

До них можна віднести наступні:

1. Вивчення ринку аграрної продукції шляхом проведення маркетингових

досліджень. Також на цьому етапі може здійснюватися прогнозування можливої

ціни продажу аграрної продукції та визначення обсягів реалізації виробленої

продукції за прогнозованими цінами або такими, що забезпечують розширене

відтворення.

2. Оцінка власних можливостей – на даному етапі з позиції проведених

досліджень визначаються потенційні можливості виробництва з використанням

наявних ресурсів, з урахуванням залучення у виробництво не використовуваних

резервів і впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

3. Розрахунок додаткових ресурсів – аналізуються варіанти збільшення

обсягів аграрного виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів, з

урахуванням окупності витрат і можливості ведення розширеного виробництва.

4. Організація і управління виробництвом – даний процес передбачає вибір

технологій виробництва, управління процесом відтворення і технологічними

процесами в аграрному секторі з метою підвищення ефективності використання

виробничих ресурсів.

5. Переробка і реалізація – відпрацювання каналів оптово-роздрібної

торгівлі та вибір ринків збуту виробленої продукції.

6. Управління доходами і витратами, зокрема: забезпечення самоокупності

поточної діяльності; виконання фінансових зобов’язань перед державою та

кредиторами; забезпечення самофінансування.

7. Управління ризиками [115].

Управління ризиками в аграрному секторі має бути спрямоване на

визначення подій, які можуть впливати на організацію і складається з ряду

компонент. Для цієї галузі спеціалісти виділяють такі елементи:

внутрішнє середовище;

постановку мети;

178

визначення подій, що здійснюють вплив на досягнення мети організації;

оцінку ризиків з урахуванням ймовірності їх виникнення і впливу;

реагування на ризик;

засоби контролю, які дозволяють ефективно і своєчасно реагувати на

ризики, що виникають;

інформацію і комунікації;

моніторинг [115].

Класифікуючи моделі, що можуть бути використані в аграрному секторі,

застосовують різні підходи. Наприклад, за підходом до об’єкта розрізняють

нормативні моделі, що відображають процеси цілеспрямованого регулювання, і

дескриптивні моделі, які дозволяють на основі аналізу пояснити факти, що

досліджуються.

За способом вираження співвідношень між характеристиками, які необхідно

визначити, зовнішніми умовами, внутрішніми параметрами розрізняють

структурні моделі, які відображають внутрішню організацію економічного

процесу (його складові елементи, їх взаємозв’язки, зв’язки з вхідною та вихідною

інформацією), і функціональні моделі, що імітують функціонування процесу.

Найбільш поширеними є моделі галузевого аналізу і планування аграрного

сектора: нормативні моделі загальногалузевих завдань по оптимізації розвитку,

розміщення і спеціалізації виробництва, оптимізації планів розподілу мінеральних

добрив тощо; нормативні моделі завдань, що вирішуються на рівні підприємств

(оптимізація планів поглибленої спеціалізації виробництва і поєднання галузей,

обґрунтування планів за складом, структурою і використанням технічного парку,

оптимізація планів кормів тощо) [49].

Окрім того, виходячи з системи національних рахунків, застосовують моделі

складових результативності, у яких сукупною продукцією процесів є випуск

товарів, послуг (з показником V); їх дохідністю – ВДВ (з показником G);

витратами цих процесів є проміжне споживання (з показником GVZ );

кожному з видів діяльності відповідає певна масштабність процесу [123].

Розглядатимемо наступні види економічної діяльності: сільське, лісове та

179

рибне господарство (вид 1); промисловість (вид 2); будівництво (вид 3); оптову

та роздрібну торгівлю, ремонт автотранспортних засобів та предметів особистого

вжитку, діяльність готелів та ресторанів (вид 4); діяльність транспорту і зв’язку

(вид 5); фінансова та страхова діяльність (вид 6); державне управління й оборона;

обов’язкове соціальне страхування (вид 7); освіту (вид 8); охорону здоров’я та

надання соціальної допомоги (вид 9); інші види економічної діяльності (вид 10);

(усього) функціонування економіки України (вид 11).

У табл. 3.7 зазначено випуск товарів, послуг та валова додана вартість за

видами економічної діяльності України (у фактичних цінах; млн. грн.) і середньо-

річна кількість працівників, зайнятих цими видами діяльності (млн. осіб), за 2010-

2014 рр., та їх середні значення. Дані табл. 3.7 дають можливість провести

оцінювання складових результативності виду діяльності “сільське, лісове та

рибне господарство” України (виду 1). Вихідні дані табл. 3.7 скомпоновані нами

за даними статистичних збірників [57]. У табл. 3.7 презентовано характеристику

складових результативності середніх значень процесу отримання ВДВ видом

економічної діяльності “сільське, лісове та рибне господарство” (видом 1)

України в порівнянні з відповідними середніми значеннями інших видів

економічної діяльності (млн. грн.) за 2010-2014 рр.

Дані табл. 3.8 (у тому числі індекси) отримано нами на основі даних табл. 3.7

за допомогою відповідних формул.

Таблиця 3.7

Випуск товарів, послуг та валова додана вартість видами економічної

діяльності України (млн. грн.) і середньорічна кількість населення, зайнятого

цими видами діяльності (млн. осіб), за 2010-2014 рр. *

Вид економічної

діяльності

Випуск товарів, послуг (млн. грн., у фактичних цінах)

2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. Середнє

1 2 3 4 5 6 7

1) сільське, лісове та

рибне господарство

195390

261331

269983

315546

381227

284695,4

2) промисловість 1054124 1282848 1296708 1222861 1303740 1232056,2

3) будівництво 137118 164992 184751 174158 162551 164714

180

Продовження табл. 3.7

1 2 3 4 5 6 7

4) оптова та роздрібна

торгівля, ремонт

автотранспортних засобів

та предметів особистого

вжитку, діяльність готелів

та ресторанів

295912

362327

399249

409406

442955

381969,8

5) діяльність транспорту і

зв’язку

169526

215666

222425

231003

217287

211181,4

6) фінансова та страхова

діяльність

100995

97109

100096

106292

116826

104263,6

7) державне управління й

оборона; обов’язкове

соціальне страхування

74783

76529

89101

97642

117168

91044,6

8) освіта 84197 91357 106702 112780 106305 100268,2

9) охорона здоров’я та

надання соціальної

допомоги

63527

69824

80542

78876

71755

72904,8

10) інші види економічної

діяльності

290851

343692

401096

440994

434213

382169,2

11) усього 2466423 2965675 3150653 3189558 3354027 3025267,2

Вид економічної діяльності Валова додана вартість (млн. грн., у фактичних цінах)

2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. Середнє

1) 82948 109961 113245 132354 161145 119930,6

2) 250774 294067 313565 303086 325242 297346,8

3) 36648 41057 40500 38450 36876 38706,2

4) 162171 201746 210232 222789 233702 206128

5) 87269 108123 103869 110085 100889 102047

6) 62609 59429 62336 67531 70601 64501,2

7) 53454 57568 64323 73194 78731 65454

8) 55726 62199 75161 81745 76068 70179,8

9) 41457 45466 53217 52190 46250 47716

10) 159119 187284 225709 254940 253215 216053,4

11) 992175 1166900 1262157 1336364 1382719 1228063

Вид економічної діяльності Кількість зайнятого населення (млн. осіб)

2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. Середнє

1) 3,0945 3,3938 3,4960 3,5775 3,0914 3,33064

2) 3,4615 3,3527 3,3456 3,2748 2,8982 3,26656

3) 0,9430 0,9245 0,8849 0,8888 0,7464 0,87752

4) 4,8320 4,8650 4,4417 4,5562 3,9657 4,53212

5) 1,3897 1,3795 1,2087 1,2212 1,1134 1,2625

6) 0,3328 0,3506 0,3279 0,3181 0,2868 0,32324

7) 1,2238 1,0555 1,0661 1,0253 0,9595 1,06604

8) 1,6883 1,6776 1,7130 1,6909 1,5877 1,6715

9) 1,3414 1,3208 1,2689 1,2567 1,1505 1,26766

181

Продовження табл. 3.7

1 2 3 4 5 6 7

10) 1,9590 2,0042 2,6015 2,5946 2,2737 2,2866

11) 20,2660 20,3242 20,3543 20,4041 18,0733 19,88438

*Джерело:скомпоновано автором за даними статистичних збірників [57].

З даних табл. 3.7 видно, що у 2010-2014 рр. у виді 1 України за п’ять років у

порівнянні з усіма іншими видами економічної діяльності в середньому

спостерігався менший рівень результативності процесу утворення валової доданої

вартості (від 3,48% (у порівнянні з видом діяльності 3 до 86,40% (у порівнянні з

видом діяльності 6); індекс RJ ).

Таблиця 3.8

Характеристика складових результативності середніх значень процесу

отримання ВДВ видом економічної діяльності

“сільське, лісове та рибне господарство” (видом 1) України

у порівнянні з відповідними середніми значеннями інших видів діяльності

(млн. грн.) за 2010-2014 рр.*

Вид діяльності,

з яким

порівнюється

вид (1)

Характеристика загального

продукту процесу

Характеристика

продукту

як витрат процесу

Характеристика чистого

продукту процесу

V VJ Z

ZJ G GJ

2)

377172,4

0,2266276

286144,9

0,1728824

91027,51

0,3955757

3)

187704

0,4553856 143595,4

0,3445057

44108,62

0,8163546

4)

84280,6

1,014204

38799,02 1,275017 45481,58

0,7917111

5) 167272,4

0,5110089

86443,09

0,5722773

80829,3

0,4454854

6)

322557,8

0,2649996

123012 0,4021511

199545,8

0,1804511

7)

85404,48

1,000857

24005,29

2,060771

61399,2

0,5864617

8)

59986,96

1,424938

18000,84

2,748173

41986,12

0,8576232

9)

57511,32

1,486276

19870,31

2,489615

37641,01

0,9566235

10)

167134,3

0,5114313

72647,5

0,6809514

94486,75

0,3810934

11)

152142,9

0,561825

90382,7

0,5473328

61760,18

0,5830338

1)

85477,69

-

49469,41

-

36008,27

-

Вид діяльності,

з яким

порівнюється

вид (1)

Характеристика якісної

складової масштабного

продукту процесу

Характеристика

масштабного продукту

Характеристика

ефективності

процесу VZ /1 VZJ /1

K KJ E

EJ

182

Продовження табл. 3.8

1 2 3 4 5 6 7

2)

1,7586581

0,8976962

160086,3 0,3551069

1,318117

1,310878

3) 1,7650097

0,8944657

77852,15

0,7302011 1,307173

1,321852

4)

1,4603553

1,081066

66419,27

0,8558921

2,172235

0,7954432

5)

1,5167803

1,04085

122600,3

0,4636834

1,935058

0,8929394

6)

1,3813642

1,142885

275645,5

0,2062349

2,622166 0,6589552

7)

1,2810776 1,232354 78657,13

0,7227282

3,557736

0,4856711

8)

1,3000792

1,214342

54585,28

1,041448

3,332453

0,5185038

9)

1,3455026

1,173346

50646,07

1,122451

2,894334

0,5969903

10)

1,4346656

1,100424

135556,9

0,4193643

2,300619

0,7510541

11) 1,5940646 0,9903869 98449,73 0,577429 1,683319 1,026478

1)

1,5787407 -

56847,73

- 1,72789 -

Вид діяльності, з

яким

порівнюється

вид (1)

Характеристика кількісної

складової ефективності

процесу

Характеристика якісної

складової ефективності

процесу

Характеристика

результативності процесу

ZGJ /

GVJ / R

RJ

2)

2,2881205

0,5729058

211012,4

0,4655016

3)

2,369641 0,5578282 101766,2

0,9652181

4)

0,6209416

1,281027

144278,3

0,6808136

5)

0,7784432 1,147084

237238,7

0,4140412

6)

0,4487147

1,468539

722788,1

0,1358996

7)

0,2845836

1,706602

279841,3 0,3510082

8)

0,3120704

1,661496

181902,9

0,5399947

9)

0,3842456

1,553669

146586,7

0,6700923

10)

0,5596485

1,342010

311864,8

0,3149653

11)

1,065227

0,9636235

165722,3

0,5927182

1)

- - 98226,6 -

* Вартісні показники подано у середньому за рік у гривнях на одного зайнятого

відповідним видом діяльності; індекси – у коефіцієнтах як відношення показників виду

економічної діяльності 1 України до відповідних показників інших видів діяльності; V –

показник випуску, G – показник ВДВ; Z = (V – G) – показник проміжного споживання.

Джерело: розраховано автором за моделями Бурєннікової-Ярмоленка ( VZGK JJJ /1 ,

GVZGE JJJ // , EKR JJJ ).

Менший рівень результативності відбувався при відповідних рівнях

масштабності процесу (більших у порівнянні з видами економічної діяльності 8

(104,14%) і 9 (112,25%) та менших у порівнянні з іншими видами; індекс KJ ) й

при більших рівнях ефективності процесу у порівнянні з видами діяльності 2

(131,09%), 3 (132,19%), 11 (102,65%) та менших у порівнянні з іншими видами

(індекс EJ ) [181; 182].

При цьому у порівнянні з зазначеними вище трьома видами спостерігався

відповідно менший рівень використання минулої праці (індекс VZJ /1 ). Резервом

183

є збільшення рівня масштабності процесу утворення ВДВ.

Виокремимо для подальших розрахунків з даних табл. 3.8 дані щодо

характеристики складових результативності середніх значень процесу отримання

ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне господарство”

(видом 1) України в порівнянні з відповідними середніми значеннями виду 11

(млн. грн.) за 2010-2014 рр. (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Характеристика складових результативності середніх значень процесу

отримання ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне

господарство” (видом 1) України в порівнянні з відповідними середніми

значеннями виду 11 (млн. грн.) за 2010-2014 рр.*

Вид

діяльності

Характеристика

загального продукту процесу

Характеристика продукту як

витрат процесу

процесу

Характеристика чистого

продукту процесу

V VJ Z ZJ G

GJ

Ранг 11

1

152142,9

85477,69

1

0,561825

90382,7

49469,41

1

0,5473328

61760,18

36008,27

1

0,5830338

Вид

діяльності

Характеристика якісної складової

масштабного продукту процесу

Характеристика

масштабного продукту

процесу

Характеристика ефективності

процесу

VZ /1 VZJ /1

K KJ E

EJ

11

1

1,5940646

1,5787407

1

0,9903869

98449,73

56847,73

1

0,577429

1,683319

1,72789

1

1,026478

Вид

діяльності

Характеристика кількісної

складової ефективності

процесу

Характеристика якісної складової

ефективності процесу

Характеристика

результативності процесу

ZGJ /

GVJ / R

RJ

11

1

1

1,065227

1

0,9636235

165722,3

98226,6

1

0,5927182

* Вартісні показники подано у середньому за рік у гривнях на одного зайнятого

відповідним видом діяльності; індекси – у коефіцієнтах як відношення показників виду

діяльності 1 України до відповідних показників виду діяльності 11; V – показник випуску, G –

показник ВДВ; Z = (V – G) – показник проміжного споживання. Джерело: розраховано автором

за моделями Бурєннікової-Ярмоленка ( VZGK JJJ /1 , GVZGE JJJ // , EKR JJJ ).

Використання нами зазначеного порівняння пояснюється тим, що показники

випуску, валової доданої вартості та проміжного споживання процесу

формування ВДВ України, які розраховані на одного зайнятого, наближено у

певному розумінні характеризують відповідно середнє значення зазначених

184

показників видів економічної діяльності, котрі розраховані на одного учасника

цих видів. З даних табл. 3.9 знайдено темпи приросту індексів складових

результативності (показники RJ , KJ , EJ , GJ , VZJ /1 , ZGJ / , GVJ / , VJ ,

ZJ ) процесу формування ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та

рибне господарство” (видом 1) України у порівнянні з відповідними середніми

значеннями економіки України (виду 11) у млн. грн. за 2010-2014 рр. та подано у

табл. 3.10

Таблиця 3.10

Матриця (карта) SЕЕ-управління за результатами SЕЕ-аналізу процесу

отримання ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне

господарство” (видом 1) України у порівнянні з відповідними середніми

значеннями виду 11 (млн. грн.) за 2010-2014 рр.*

Параметри F-імпульсів (F = R, K, E, G, 1+Z/V, G/Z, V/G, V, Z) як темпи приросту показників:

р

яд

ка

резуль-

татив-

ності

RJ

Масшта

бності

KJ

ефектив-

ності

EJ

інвестицій

GJ

якісної

складової

масштаб-

ності

VZJ /1

кількісної

складової

ефектив-

ності

ZGJ /

якісної

складової

ефектив-

ності

GVJ /

випуску

VJ

витрат

процесу

ZJ

-40,73 -42,26 2,65 -41,70 -0,96 6,52 -3,64 -43,82 -45,27 1 Вплив F-імпульсів на процес, який досліджується 2

негатив. негатив. позитив. негатив. негатив. позитив. негатив. негатив. негатив. 3

Показники SЕЕ-резервів (+) та SЕЕ-ризиків (–) 4

– – + – – + – – – 5

Рекомендовані управлінські SЕЕ-дії 6

Забезпе-

чити

зростання

Забезпе-

чити

зростання

Забезпечит

и неменший

рівень

Забезпе-

чити

зростання

Забезпе-

чити

зростання

Забезпечити

неменший

рівень

Забезпе-

чити

зростання

Забезпе-

чити

зростання

Забезпе-

чити

зроста-

ння

7

* Темпи приросту – у процентах (індекси складових результативності процесу отримання

ВДВ за видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне господарство” (видом 1)

України в порівнянні з відповідними середніми значеннями виду 11 (млн. грн.) за 2010-2014

рр.). Джерело: дослідження автора.

Ці темпи приросту характеризують параметри F-імпульсів, котрими названо

фактори, які слугують формуванню продуктів цього процесу (F = R, K, E, G,

1+Z/V, G/Z, V/G, V, Z); ці імпульси можуть бути як позитивними, так і

негативними [67]. У табл. 3.10 деякі F-імпульси (F = K, E, R, G, 1+Z/V, G/Z, V/G) є

рівнодіючими відповідних F-імпульсів, тобто залежними від них. Незалежними F-

185

імпульсами є лише V- та Z-імпульси. Зазначені F-імпульси слугують складовими

частинами механізму SЕЕ-управління як індикатори спрямованості наслідків

процесу, який вивчається. Іншими складовими частинами механізму SЕЕ-

управління є показники складових результативності процесу функціонування

систем [64]. Реалізація механізму SЕЕ-управління відбувається з використанням

SEE-аналізу, враховує SEE-резерви і SEE-ризики, уможливлює здійснення SЕЕ-

прогнозів можливого подальшого розвитку систем, що потребує відповідних SEE-

дій такого управління. Реалізація методології SЕЕ-управління на прикладі

процесу формування ВДВ України, що розглядається, дає можливість застосувати

її на практиці з метою прийняття науково-обґрунтованих управлінських рішень

шляхом відповідного пов’язування за допомогою комплексу моделей складових

результативності [126]. Буквений триплекс SEE у назвах SЕЕ-управління, SEE-

аналіз тощо скомпоновано авторами роботи [127] з перших літер слів scale,

effectiveness, efficiency; порядок літер пояснюється порядком обчислення

показників масштабності – K, ефективності – E, результативності – R [181; 182].

Значення показників RJ , KJ , EJ , GJ , VZJ /1 , ZGJ / , GVJ / , VJ ,

ZJ з табл. 3.10 характеризують ступінь впливу відповідних факторів на

формування продуктів процесу, котрий досліджується. Цими факторами процесу,

який вивчається, відповідно є: результативність процесу (з показником R);

масштабність процесу (з показником K); ефективність процесу (з показником E);

ВДВ (з показником G); минула праця (з показником 1+Z/V); кількісна складова

ефективності процесу (з показником G/Z); якісна складова ефективності процесу

(з показником V/G); випуск товарів, робіт, послуг ( з показником V); проміжне

споживання (з показником Z) [181; 182].

Матриця SЕЕ-управління за результатами SЕЕ-аналізу процесу отримання

ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне господарство”

(видом 1) України у порівнянні з відповідними середніми значеннями виду 11

(табл. 3.10), цілком і повністю унаочнює F-імпульси та їхній вплив на процес,

котрий досліджується, SЕЕ-резерви та SЕЕ-ризики, рекомендовані SЕЕ-дії.

Наприклад, з даних табл. 3.10 (рядка 1) видно, що спостерігався нижчий рівень

186

результативності процесу отримання ВДВ видом економічної діяльності

“сільське, лісове та рибне господарство” (видом 1) України у порівнянні з

відповідними середніми значеннями виду 11 (показник RJ ) на 40,73% за

рахунок меншого рівня масштабності на 42,26% (показник KJ ) при більшому

рівні ефективності на 2,65% (показник EJ ), причому менший рівень

масштабності пояснюється меншим рівнем ВДВ на 41,70% (показник GJ ) та

меншим впливом минулої праці на 0,96% (показник VZJ /1 ). У свою чергу,

збільшення рівня ефективності процесу пояснюється збільшенням рівня її

кількісної складової (показник ZGJ / ) на 6,52% при меншому рівні якісної

складової (показник GVJ / ) на 3,64%; випуск (показник VJ ) спостерігався

меншим на 43,82%, а проміжне споживання (показник ZJ ) – меншим на 45,27%

(рядок 1) [181; 182].

Вплив факторів ефективності (з показником EJ ) та кількісної складової

ефективності (з показником V/G), був позитивним, а інших – негативним (рядок

3). Зазначені два фактори є пов’язаними з SEE-резервами, усі інші фактори

можуть привести до SEE-ризиків та обмежити дієвість процесу (рядок 5).

Рекомендується забезпечити неменший рівень впливу на процес, котрий

досліджується, цих зазначених двох факторів, але забезпечити зростання рівнів

впливу на нього усіх останніх факторів – (рядок 7).

Як бачимо, за розрахунками, зробленими відповідно до статистичних даних

про стан виробничих ресурсів в аграрному секторі України за 2011-2015 рр.,

маємо наступні результати. Змінення (зменшення) у середньому такого виду

виробничих ресурсів, як оборотні активи на 67,6%, робочої сили – на 19,9%,

енергетичних потужностей на 14,7%, кількість тракторів на 13,1%, кількість

комбайнів на 16%, при зменшенні за цей самий період результативності

функціонування аграрного сектора економіки України на 41% ( 59,0R % процесу

отримання ВДВ).

Можемо говорити про позитивний момент у динаміці як вартості, так і

кількості виробничих ресурсі: їхні темпи зміни були у більшості випадків

187

меншими за темпи зміни результативності процесу отримання ВДВ в Україні (він

також зменшився, що вказує на негативну тенденцію для окреслення вектору

розвитку вітчизняного аграрного сектора у майбутньому).

Розглянемо далі підходи до характеристики дієвості процесу використання

виробничих ресурсів на прикладі утворення валового доходу ТОВ “Аграна Фрут

Лука” Вінницької області, порівнюючи з процесом використання випуску як

виробничих ресурсів виду економічної діяльності “сільське, лісове та рибне

господарство” України (виду 1).

Таке порівняння має сенс, оскільки показники економічної діяльності виду

“сільське, лісове та рибне господарство” України, розраховані на одного учасника

процесу, у певному розумінні є середніми для відповідних показників

сільськогосподарських підприємств України, розрахованих на одного працівника

підприємства.

У табл. 3.11 подано показники виробничої діяльності ТОВ “Аграна Фрут

Лука”, а в табл. 3.12 – показники економічної діяльності виду “сільське, лісове та

рибне господарство” України (виду 1) та виробничої діяльності зазначеного

підприємства.

Таблиця 3.11

Показники господарської діяльності ТОВ “Аграна Фрут Лука”

Вінницької області за 2010 – 2014 рр.*

з/п Показник 2010 2011 2012 2013 2014

1. Обсяг поставки, тис. грн. 64457,0 49432,4 78636,5 56436,1 69935,5

2. Сплачено податків та зборів

всього (тис.грн.) + ПДВ,

перераховане на спец. рахунок

7543,5 7713,2 10675,5 9337,2 17007,9

3. Загальна чисельність

персоналу, осіб 328 329 375 407 2009

4. Амортизація 9130 8763 7184 7479 7817

5. Матеріальні витрати 20706 1881 16217 14027 24924

* Джерело: сформовано автором за даними підприємства.

Вихідні дані табл. 3.12 для України скомпоновані нами за даними

статистичних збірників [57], а для ТОВ “Аграна Фрут Лука” – за даними цього

підприємства.

188

Таблиця 3.12

Показники економічної діяльності виду “сільське, лісове та рибне

господарство” України (виду 1) та ТОВ “Аграна Фрут Лука”

Вінницької області*

Сільське, лісове та рибне господарство України Підприємство Аграна Вінницької обл..

Рік

Випуск

товарів,

послуг

(млн.

грн.)

Валова

додана

вартість

Промі-

жне

спожи-

вання

(млн.

грн.)

Кіль-

кість

зайня-

того

насе-

лення

(млн.

осіб)

Обсяг

поставки

за

мінусом

податків,

зборів та

ПДВ

млн. грн.

Амор-

тизація,

млн.

грн.

Мате-

ріальні

витра-

ти,

млн.

грн.

Мате-

ріаль-

ні

витра-

ти та

амор-

тиза-

ція,

млн.

грн.

Вало-

вий

дохід,

млн.

грн.

Чисе-

льність

персо-

налу,

осіб

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

2010 195390 82948 3,0945 56,9135 9,130 20,706 328

2011 261331 109961 3,3938 41,7192 8,763 1,881 329

2012 269983 113245 3,4960 67,961 7,184 16,217 375

2013 315546 132354 3,5775 47,0989 7,479 14,027 407

2014 381227 161145 3,0914 52,9276 7,817 24,924 2009

Сума 1423477 599653 16,6532 266,6202 40,373 77,755 3448

Сере-

дня 284695,4 119930,6 164764,8 3,33064 53,32404 8,0746 15,551 23,6256 29,69844 689,6

* Джерело: розраховано автором за даними статистичних збірників [57] та за даними

табл. 3.12.

Процес створення валового доходу сільськогосподарського підприємства (як

і будь-якого підприємства) є підпроцесом загального процесу його виробничої

діяльності. Цей процес характеризується матеріальними і амортизаційними

витратами підприємства. Він формує частину створення ВДВ регіону, країни (у

цьому полягає його важлива роль) і є аналогом на мікрорівні зазначеної валової

доданої вартості.

На основі даних табл. 3.12, ми отримали дані табл. 3.13, користуючись

відповідними моделями Буреннікової-Ярмоленка. Застосування даних табл. 3.13

дають можливість оцінити дієвість процесу утворення валового доходу (тобто

дієвість використання виробничих ресурсів) ТОВ “Аграна Фрут Лука” у

порівнянні з дієвістю використання випуску як виробничих ресурсів виду

діяльності 1 України.

З даних табл. 3.13 випливає, що у 2010-2014 рр. на ТОВ “Аграна Фрут Лука”

189

у порівнянні з відповідними показниками процесу виробництва валової доданої

вартості економічної діяльності виду 1 України спостерігався вищий рівень

результативності процесу формування валового доходу відповідно на 42,80%

(індекс RJ ) за рахунок вищого рівня масштабного продукту (на 9,32%; індекс KJ )

та ефективності (на 125,70%; індекс EJ ). Вищий рівень масштабності

спостерігався за рахунок вищого рівня чистого продукту процесу (на 19,60%;

індекс GJ ) при меншому впливові минулої праці (індекс VZJ /1

). Рівні загального

продукту та витрат спостерігалися меншими на 9,54% (індекс V) та 30,75% (індекс

Z) відповідно.

Таблиця 3.13

Характеристика показників, пов’язаних з процесом використання

виробничих ресурсів для утворення валового доходу ТОВ “Аграна Фрут

Лука” Вінницької області, у порівнянні з відповідними показниками

діяльності виду 1 України за 2010-2014 рр.*

Учасник

процесу

Характеристика

загального продукту процесу

Характеристика продукту як

витрат процесу

процесу

Характеристика чистого

продукту процесу

V VJ Z ZJ G

GJ

Ранг Вид 1

Аграна

85477,69

77326,04

1

0,9046342

49469,41

34259,86

1

0,6925464

36008,28

43066,18

1

1,196008 Учасник

процесу

Характеристика якісної складової

масштабного продукту процесу

Характеристика

масштабного продукту

Характеристика ефективності

процесу

VZ /1 VZJ /1

K KJ E

EJ

Вид 1

Аграна

1,5787406

1,4430573

1

0,9140559

56847,73

62146,96

1

1,093218

1,72789

2,257045

1

1,306243 Учасник

процесу

Характеристика кількісної

складової ефективності

процесу

Характеристика якісної складової

ефективності процесу

Характеристика

результативності процесу

ZGJ /

GVJ / R

RJ

Вид 1

Аграна

1

1,726971

1

0,7563783

98226,61

140268,5

1

1,428009

* Вартісні показники подано у середньому за рік у гривнях на одного зайнятого

відповідним видом діяльності; індекси – у коефіцієнтах як відношення показників підприємства

до відповідних показників виду діяльності 1 України; V – показник випуску, G – показник ВДВ;

Z = (V – G) – показник проміжного споживання для України та чистий дохід, валовий дохід,

матеріальні витрати та амортизація для підприємства.

Джерело: розраховано автором за моделями Бурєннікової-Ярмоленка ( VZGK JJJ /1 ,

GVZGE JJJ // , EKR JJJ ).

Таким чином, у 2010-2014 рр. в середньому ТОВ “Аграна Фрут Лука” у

190

порівнянні з середніми значеннями підприємств аграрного спрямування України

використовувало виробничі ресурси ефективніше і результативніше, виробляючи

масштабний продукт вищого рівня. З даних табл. 3.13 знайдено темпи приросту

індексів складових результативності (показники RJ , KJ , EJ , GJ , VZJ /1 ,

ZGJ / , GVJ / , VJ , ZJ ) процесу використання виробничих ресурсів для

утворення валового доходу ТОВ “Аграна Фрут Лука” Вінницької обл. у

порівнянні з відповідними показниками діяльності виду 1 України за 2010-2014

рр. процесу формування ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та

рибне господарство” (видом 1) за 2010-2014 рр. та подано у табл. 3.14 (у %).

Таблиця 3.14

Матриця (карта) SЕЕ-управління за результатами SЕЕ-аналізу процесу

використання виробничих ресурсів для утворення валового доходу ТОВ

“Аграна Фрут Лука” Вінницької області у порівнянні з відповідними

показниками діяльності виду 1 України використання виробничих ресурсів

для процесу формування ВДВ за 2010-2014 рр.*

Параметри F-імпульсів (F = R, K, E, G, 1+Z/V, G/Z, V/G, V, Z) як темпи приросту

показників:

р

яд

ка

резуль-

татив-

ності

RJ

Масштаб-

ності

KJ

Ефек-

тивнос-

ті

EJ

чистого

продукту

GJ

якісної

складової

масштаб-

ності

VZJ /1

кількіс-

ної скла-

дової

ефектив-

ності

ZGJ /

якісної

складової

ефектив-

ності

GVJ /

загаль-

ного

проду-

кту

VJ

витрат

процес

у

ZJ

42,80 9,32 125,70 19,60 -8,59 72,70 -24,36 -9,54 -30,75 1

Вплив F-імпульсів на процес, який досліджується 2

позитив. позитив. позитив. позитив. негатив. позитив. негатив. негатив. негатив. 3

Показники SЕЕ-резервів (+) та SЕЕ-ризиків (–) 4

+ + + + – + – – – 5 Рекомендовані управлінські SЕЕ-дії 6

Забезпе-

чити

немен-

ший

рівень

Забезпе-

чити

неменший

рівень

Забезпечити

неменший

рівень

Забезпечи-

ти

неменший

рівень

Забезпе-

чити

зростання

Забезпечи-

ти

неменший

рівень

Забезпе-

чити

зростання

Забезпе-

чити

зроста-

ння

Забезпе-

чити

зроста-

ння

7

* Темпи приросту – у процентах (індекси складових результативності процесу

використання виробничих ресурсів для утворення валового доходу ТОВ “Аграна Фрут Лука”

Вінницької обл. у порівнянні з відповідними показниками діяльності виду 1 України

використання виробничих ресурсів для процесу формування ВДВ. Джерело: розраховано

автором за моделями Бурєннікової-Ярмоленка ( VZGK JJJ /1 , GVZGE JJJ // , EKR JJJ ).

191

Ці темпи приросту характеризують параметри F-імпульсів, котрими ми

назвали фактори, які слугують формуванню продуктів цього процесу (F = R, K, E,

G, 1+Z/V, G/Z, V/G, V, Z). Ці імпульси можуть бути як позитивними, так і

негативними [126]. У табл. 3.13 деякі F-імпульси (F = K, E, R, G, 1+Z/V, G/Z, V/G)

є рівнодіючими відповідних F-імпульсів, тобто залежними від них. Незалежними

F-імпульсами є лише V- та Z-імпульси.

Значення показників RJ , KJ , EJ , GJ , VZJ /1 , ZGJ / , GVJ / , VJ ,

ZJ з табл. 3.14 характеризують ступінь впливу відповідних факторів на

формування продуктів процесу, котрий досліджується. Цими факторами процесу,

який вивчається, відповідно є: результативність процесу (з показником R);

масштабність процесу (з показником K); ефективність процесу (з показником E);

ВДВ (з показником G); минула праця (з показником 1+Z/V); кількісна складова

ефективності процесу (з показником G/Z); якісна складова ефективності процесу

(з показником V/G); випуск товарів, робіт, послуг (з показником V); проміжне

споживання (з показником Z).

Матриця (карта) SЕЕ-управління за результатами SЕЕ-аналізу процесу

використання виробничих ресурсів для утворення валового доходу ТОВ “Аграна

Фрут Лука” Вінницької області у порівнянні з відповідними показниками

діяльності виду 1 України використання виробничих ресурсів для процесу

формування ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне

господарство” (видом 1) України за 2010-2014 рр. цілком і повністю унаочнює F-

імпульси та їхній вплив на процес, котрий досліджується, SЕЕ-резерви та SЕЕ-

ризики, рекомендовані SЕЕ-дії.

Наприклад, з даних табл. 3.14 (рядка 1) видно, що спостерігався вищий рівень

результативності процесу використання виробничих ресурсів для утворення

валового доходу ТОВ “Аграна Фрут Лука” у порівнянні з відповідними

показниками діяльності виду 1 України використання виробничих ресурсів для

процесу формування ВДВ видом економічної діяльності “сільське, лісове та рибне

господарство” (показник RJ ) на 42,80% за рахунок вищого рівня масштабності

192

на 9,32% (показник KJ ) при більшому рівні ефективності на 125,70% (показник

EJ ), причому вищий рівень масштабності пояснюється вищим рівнем чистого

продукту на 19,60% (показник GJ ) та меншим впливом минулої праці на 8,59%

(показник VZJ /1 ). У свою чергу, збільшення рівня ефективності процесу

пояснюється збільшенням рівня її кількісної складової (показник ZGJ / ) на

72,70% при меншому рівні якісної складової (показник GVJ / ) на 24,36%; рівень

загального продукту (показник VJ ) спостерігався меншим на 9,54%, а рівень

витрат (показник ZJ ) – меншим на 30,75% (рядок 1).

Вплив факторів якісної складової масштабності (з показником 1+Z/V), якісної

складової ефективності (з показником V/G), загального продукту (з показником

V), витрат (з показником Z) був негативним, а інших – позитивним (рядок 3).

Зазначені чотири фактори можуть привести до SEE-ризиків та обмежити дієвість

процесу, усі інші фактори є пов’язаними з SEE-резервами (рядок 5).

Рекомендується забезпечити зростання рівнів впливу на процес цих чотирьох

факторів, але забезпечити неменший рівень впливу на процес, котрий

досліджується, усіх останніх факторів – (рядок 7).

Підсумовуючи зазначені результати дослідження, маємо зробити висновок,

що методологічні підходи до оцінювання і аналізу дієвості процесів використання

виробничих ресурсів на загальнодержавному, галузевому, регіональному рівнях

та на рівні підприємств потребують реалізації відповідних алгоритмів з

урахуванням сучасних механізмів на основі моделювання. Досягненню дієвого

рівня цих процесів сприятиме алгоритм SEE-управління, котрий базується на

певному механізмові.

Складовими частинами механізму SЕЕ-управління слугують, зокрема,

показники складових результативності процесу функціонування систем і F-

імпульси як індикатори спрямованості наслідків підпроцесів процесу

функціонування систем. Реалізація механізму SЕЕ-управління відбувається з

використанням SEE-аналізу, враховує SEE-резерви і SEE-ризики, уможливлює

здійснення SЕЕ-прогнозів подальшого розвитку систем, потребує відповідних

193

SEE-дій. Реалізація методології SЕЕ-управління на прикладі процесів

використання виробничих ресурсів видів економічної діяльності України показує,

що її можна застосувати на практиці з метою прийняття науково-обґрунтованих

управлінських рішень на макрорівні за допомогою комплексу моделей складових

результативності.

Аналогічно цю методологію щодо процесів використання виробничих

ресурсів можна використати на галузевому, регіональному рівнях та на рівні

підприємств. Продукція аграрного сектора формується під впливом об’єктивних

законів мінімуму, максимуму, оптимуму, рівнозначності й незамінності факторів;

сукупної дії факторів, то у відповідності з ними найвищий господарський

результат можна одержаний лише при наявності усього комплексу факторів та

оптимальній їх кількості. Результат від їх синергічної дії завжди буде вищим, ніж

від дії окремих з них. Розмір же результату аграрного сектора обмежується тим з

матеріальних ресурсів, який перебуває в мінімальній кількості та лімітується з

ним.

Потребують окреслення лімітуючі фактори, резерви та ризики виробництва

аграрної продукції. На рис. 3.8 зображено схему трансформації виробничих

ресурсів в кінцевий результат SEE – управління.

Рис. 3.8. Схема трансформації виробничих ресурсів у кінцевий

результат на основі SEE – управління (креації результативності R)*

*Джерело: власна розробка автора.

Y=F (K, L, Z, S…)

Виробничі та ін. ресурси

аграрного сектора економіки

Капітал (К)

Земельні ресурси (Z)

Робоча сила (L)

Стр

им

ую

чі в

ир

об

ни

чі

фак

тор

и

SEE - аналіз

SEE - резерв

SEE - ризики

Фінансовий ресурс (S)

Інші ресурси

SEE – управління в аграрному секторі

Рез

ульта

тивн

ість

п

ро

цес

у

фу

нкц

іон

уван

ня а

грар

но

го

секто

ра

Y=F (K, L, Z, S…)

194

Як показують розрахунки, наведені вище, мають місце деякі успіхи у

функціонуванні аграрного сектора. Відносні успіхи аграрного сектора економіки

в аспектах інвестиції, залучення робочої сили мають супроводжуватись

державною підтримкою, яку можна поділити на надання податкових пільг та

дотацій з бюджету, застосування методу використання фактичної податкової

ставки, який полягає в застосуванні фактичної податкової ставки за конкретною

категорією податку, що визначається як частка від ділення податкових

надходжень на відповідну базу оподаткування.

Діюча податкова система України має ряд недоліків. До них можна віднести

досить високий рівень податкового тиску на виробників, що є перешкодою для

економічного зростання. Також, негативну роль відіграє напруження

адміністративних заходів щодо стягнення податкових боргів до бюджету, однак

це не супроводжується економічними заходами щодо притягнення до майнової

відповідальності за невиконання зобов’язань.

За цих умов нерівномірності розподілу оподаткування між галузями зростає

податкове навантаження на підприємства. Політика держави щодо введення

бізнесу, податкових тиск призводять до того, що додаткових надходжень до

бюджету немає, а навпаки з’являється приховування доходів, мінімізація

прибутку, оптимізація оподаткування, недотримання податкового законодавства,

тінізація економіки.

Неефективне регулювання економіки та недостатня результативність

офіційної діяльності у всіх сферах і галузях економіки, наявність корупції в

органах державної влади, неузгодженість дій між владними структурами, низький

рівень конкурентоспроможності економіки, значна кредиторська та дебіторська

економіка, відсутність можливості здійснення своєчасних протекціоністських

заходів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності стає загрозою

національної безпеки України та поширює тіньову економіку.

Державою проводиться дискреційна політика на власний розсуд, вона є

суб’єктивною, змінює ставки податку. Дискреційна політика – це політика

195

прямого впливу органів державної влади на економічні процеси.

У період проведення дискреційної політики держава свідомо оперує

податками, режимами оподаткування, пільгами, податковими ставками та

державними видатками через спеціальні дії з метою зміни економічних

показників, а саме:

- реального обсягу національного виробництва,

- темпів інфляції,

- валового внутрішнього продукту,

- платіжного балансу,

- прискорення економічного зростання,

- загальної економічної ситуації в країні тощо.

Податкові ставки поділяються на прогресивні (зростають при зростанні

доходу), пропорційні (відсоток відрахувань не змінюється при зміні доходу) та

фіксовані (не залежать від розміру доходу).

Однак, в рамках якоїсь однієї, навіть ретельно розробленої моделі,

неможливо домогтися повністю адекватного відображення закономірностей

аграрного виробництва. Тому деякі спеціалісти пропонують перейти до системи

економіко-математичних моделей параметрів, характеристик, стану та поведінки

у зовнішньому середовищі взаємопов’язаних економічних процесів з урахуванням

складної структури організації. На цій основі деякі науковці будують галузеву

систему моделей, яку використовують в автоматизованих системах управління

агропромисловим комплексом [178].

Кризові явища у національній економіці роблять її залежною від державної

підтримки і реалізації для цього адекватних механізмів, інструментів та засобів

регулювання економічних процесів.

Аграрний сектор економіки потребує реалізації певної державної стратегії із

систематичною реалізацією регулюючих заходів.

Стратегія державного регулювання та управління економікою аграрного

сектора на основі SEE-аналізу (з урахуванням ENPARD) зображена на рис. 3.9.

196

Рис. 3.9. Стратегія державного регулювання в аграрному секторі

економіки в контексті лояльного оподаткування*

*Джерело: розробка автора.

Отже, важливою складовою економіки України є її аграрний сектор, який

можна розглядати як відкриту, складну, стохастичну та багатогранну систему.

Підвищення ефективності використання виробничих ресурсів агропромислового

комплексу економіки країни є можливим при використанні різних методів

Стратегія державного регулювання та управління економікою

аграрного сектора на основі SEE-аналізу [з урахуванням ENPARD]

Напрями стратегій (F)

f2

f1 f10

fm

Механізм лояльного оподаткування

Методи та інструменти лояльного оподаткування

Принципи лояльного оподаткування

Заходи лояльного оподаткування

економічні екологічні політичні правові соціальні

Сп

еціа

льн

і реж

им

и

оп

од

аткуван

ня f

1.1

Піл

ьгове

оп

од

аткуван

ня

f 1.2

Суб

сидії

f 1

.3

Від

шкод

уван

ня п

одат

ку

на

додан

у в

арті

сть f

1.4

Дота

ції

f 1

.5

Под

аткови

й о

вер

драф

т

f 1.6

Стратегія (напрями) лояльного оподаткування

Скорочен

ня с

тавок

под

атків

f 1

.7

організаційні

…

технічні

197

моделювання на основі всебічного їх аналізу, в тому числі SEE-аналізу (з

урахуванням закордонного досвіду). При побудові економіко-математичної

моделі потрібно враховувати специфіку використання виробничих ресурсів

аграрного сектора.

У контексті мети, об’єкта, предмета нашого дослідження з урахуванням

стану та тенденцій розвитку аграрного сектора економіки України вважаємо за

доцільне унаочнити узагальнене та уточнене розуміння дефініції “виробничі

ресурси” та “управління виробничими ресурсами” (рис.3.10).

Рис. 3.10. Узагальнення уточненого змісту поняття “виробничі ресурси” та

“управління виробничими ресурсами”

*Джерело: розроблено автором.

З метою реалізації заходів і підтримки інтенсивного розвитку аграрного

ринку розробляємо стратегію, яка узгоджена з Державною стратегією

регіонального розвитку на період до 2020 року та враховує відповідні операційні

цілі. Внесені автором пропозиції сприятимуть забезпеченню належного

розв’язання системних проблем (додаток Л).

Уп

рав

лін

ня в

ироб

ни

чи

ми

рес

урса

ми

Методичний аспект

Теоретичний аспект

Нормативний

аспект

Узагальнене

визначення

Дослідження такої результативності управління

виробничими ресурсами аграрного сектора економіки

України, коли вплив F-імпульсів у певній мірі

нейтралізується лояльним оподаткуванням за умов

раціональних зусиль з боку суб’єктів аграрного сектору

економіки.

Процес результативного управління виробничими ресурсами

в аграрному секторі у контексті парадигми репелентної

імплікації “виробничі ресурси – структура (поведінка)

економічної системи - результат”.

Застосування такого інструментарію з боку бюджетно-

податкової та грошово-кредитної систем, які забезпечують

лояльне оподаткування (із використанням податкових

важелів пільгового оподаткування).

В аграрному секторі економіки виробничими ресурсами, які

необхідні для сільськогосподарського виробництва, є

фактори виробництва. Кожний виробничий ресурс виконує

важливі функції у виробництві, без яких цей процес

виробництва неможливий. До виробничих ресурсів

належать земля, капітал, робоча сила та ін.

198

Висновки до розділу 3

Розробка концепції щодо результативного управління виробничими

ресурсами аграрного сектора, а також окреслення стратегічних напрямів його

подальшого розвитку дозволили зробити наступні висновки:

1. Проблема вдосконалення управління виробничими ресурсами з метою

покращення результативності їхнього використання є широкою та багатогранною.

Вона охоплює значний комплекс питань теоретичного, методологічного і

прикладного характеру, містить різні аспекти як техніко-технологічні, так і

економічні, соціальні, екологічні тощо, які потребують вивчення та оцінювання

на різних рівнях управління – загальнодержавному, галузевому, регіональному та

на рівні підприємств.

2. У сучасних умовах питання управління виробничими ресурсами в

аграрному виробництві набувають нового змісту та вимагають переосмислення

підходів до формування стратегії розвитку аграрного сектора економіки.

Лояльне оподаткування покладено в основу заходів стратегії державного

регулювання. Ця стратегія полягає в створенні сприятливих умов для

функціонування аграрного сектора економіки на основі зниження ставок податків,

створення спеціальних режимів оподаткування, надання податкового овердрафту,

дотацій, пільг тощо.

3. Методи та підходи до оцінювання ефективності використання

виробничих ресурсів аграрного сектора базуються на розгляданні ефективності та

результативності як нетотожних понять. У дослідженні категорія та показники

результативності будь-якого процесу у функціонуванні аграрного сектора

економіки розглядаються одночасно і з кількісної сторони у вигляді

характеристики його масштабного продукту, і з якісної, з урахуванням

ефективності. Для оцінювання результативності та ефективності (як якісної

складової результативності) використання виробничих ресурсів в аграрному

секторі з точки зору виробничої функції запропоновано застосовувати

економетричні методи та SEE-аналіз.

199

4. Вбачається доцільним також застосовувати й інші методи, побудовані на

основі класичних підходів SFA- і DEA-аналізу. Серед існуючих підходів та

методів оцінювання кінцевих результатів функціонування аграрного сектора

(МНК, SFA, DFA, TFA, DEA, FDH тощо, які також не відмітаються нами)

запропоновано із урахуванням і зарубіжного досвіду застосування таких новітніх

методів оцінювання результативності виробничих ресурсів, як SEE-управління на

базі SEE-аналізу (SEE-аналізом процесів функціонування аграрного сектора як

складної динамічної економічної системи вважатимемо аналіз дієвості цих

процесів за допомогою моделей Бурєннікової-Ярмоленка). Важливим аспектом

управління є використання лояльного оподаткування, котрим вважатимемо

коректне оподаткування в межах діючого законодавства (але не тільки з

формальної точки зору) з метою розвитку аграрної економіки на підґрунті

відповідної стратегії.

5. Процес забезпечення реалізації управлінського рішення як одна з

складових циклу управління виробничими ресурсами містить організаційне

забезпечення (реалізоване нами за допомогою мережевого графіка) та

мотиваційне забезпечення (для реалізації якого нами запропоновано лояльне

оподаткування).

6. Розроблено заходи лояльного оподаткування за допомогою власних

досліджень та врахування думок експертів (із використанням анкетування). Вони

задіяні у “дереві цілей”, що дозволило розробити мережевий графік планування

комплексу робіт щодо формування стратегії державного регулювання та

управління виробничими ресурсами аграрного сектора у контексті лояльного

оподаткування на підґрунті парадигми “виробничі ресурси – структура аграрного

сектора як економічної системи (поведінка) – результат”.

7. Прикладні питання розробки стратегії потребують моделювання ситуації

(у тому числі, на основі дієвого SEE-управління), здатності виявляти зміни в

агарному секторі економіки, можливості втілювати стратегію на практиці із

урахуванням кінцевих результатів функціонування цього сектора.

8. Система показників щодо врахування цих результатів (результативності

200

використання виробничих ресурсів аграрного сектора) має відповідати таким

основним вимогам: характеризувати одночасно й кількісний, й якісний боки

кожного виду ресурсів, споживаних у процесі виробництва; бути порівнюваними

з аналогічним показниками на регіональному й національному рівнях та

доступними для розрахунку на основі існуючої фінансової та статистичної

звітності.

9. Реалізації внесених нами пропозицій щодо використання виробничих

ресурсів аграрного сектора національної економіки (у тому числі на основі

моделей складових результативності з метою дієвого SEE-управління) сприятиме

дієве управління цими ресурсами відповідними службами ГУ ДФС у Вінницькій

області та України.

Основні наукові результати, викладені у третьому розділі, опубліковані у

наукових працях автора, які наведені у списку літератури [171, 181, 182].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО РОЗДІЛУ 3

167. Лігоненко Л.О. Дискусійні питання щодо трактування сутності та

співвідношення понять “ефективність” і “результативність” управління

підприємством. Актуальні проблеми економіки : наук. економ. журнал. 2008.

10(88). C. 207-215.

168. Поліщук Н.В. Науково-методологічні засади результативності

функціонування сучасних економічних систем: автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.00.03 – економіка та управління національним

господарством. Вінницький національний аграрний університет. Вінниця, 2011.

36 с.

169. Бавріна А. А. До проблеми оцінки ефективності використання

виробничих ресурсів сільськогосподарських підприємств. Актуальні питання

розвитку агробізнесу в Україні: матеріали I Всеукр. студ. наук.-практ. інтернет-

конф. (29 квітня). М-во освіти і науки України, ДВНЗ “Київ. нац. екон. ун-т ім.

201

Вадима Гетьмана”, Ф-т економіки АПК, Ін-т економіки та менеджменту АПК.

Відп. за вип.: Коцупатрий М. М., Єранкін О. О., Мервенецька В. Ф. Київ : КНЕУ,

2014. С. 10-12.

170. Каткова Н. В. Механізм підвищення економічної ефективності

олійного виробництва регіону: Дис... канд. наук: 08.07.02. Миколаїв, 2006. 196 с.

171. Мельник О.В. Удосконалення методів оцінювання виробничих ресурсів

в аграрному секторі економіки України. Фінансово-економічні та соціальні

фактори розвитку міжнародних економічних відносин: Матеріали Міжнародної

науково-практичної конференції (16-17 червня 2017 р.). Дніпро. 2017. С. 64-67.

172. Мазур А.Г., Салтан М.П. Розвиток соціально-економічного потенціалу:

регіональний аспект. Вінниця: ТОВ «Фірма «Планер», 2012. 292 с.

173. Каткова Н. В. Планування економічної ефективності діяльності

підприємств олійного виробництва : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04. Миколаїв,

2010. 196 с.

174. Шараєвський Д. В. Моделі та методи оцінювання ефективності

діяльності комерційних банків: дис. ... канд. екон. наук : 08.00.11; Держ. вищ.

навч. закл. "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". К., 2012. 178 с.

175. Мрачковська Н. К. Формування та використання виробничого

потенціалу сільськогосподарських підприємств [Текст] : дис. ... канд. екон. наук :

08.00.04 / Мрачковська Надія Костянтинівна ; Житомир. нац. агроекол. ун-т.

Житомир, 2012. 213 с.

176. Ліссітса А. Теоретичні основи аналізу продуктивності та ефективності

сільськогосподарських підприємств. Дискусійні матеріали 1. К.: Українська

аграрна конфедерація, 2007. 30 с.

177. Оцінка впливу Угоди про асоціацію/ЗВТ між Україною та ЄС на

економіку Україн : наукова доповідь / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця, чл.-

кор. НААН України, д-ра екон.наук Т.О.Осташко, чл.-кор. НАН України, д-ра

екон. наук Шинкарук Л.В.; НАН України, ДУ “Ін-т екон. та прогнозув. НАН

202

України”. К., 2014. 102 с.

178. Клівець П.Г. Стратегія підприємства [Навчальний посібник]. К.:

Академвидав, 2007. 320 с., С. 11.

179. Коваль О.М. Оптимізація ефективності використання ресурсного

потенціалу сільськогосподарських підприємств України. [Електронний ресурс].

URL: http:www.nbuv.-gov.ua/portal/cgem_biol/nvnau/2010_154_1/10kom.pdf.

180. Капітанець Ю.О. Ефективність використання ресурсів аграрного

виробництва. Сталий розвиток економіки: всеукраїнський науково-виробничий

журнал. [Електронний ресурс]. URL: http:www.gov.ua/portal/

sos_gum/sre/2011_7/59.pdf.

181. Мельник О.В. Виробничі ресурси аграрного спрямування: порівняльна

характеристика дієвості на мікро- та макрорівнях на основі складових

результативності. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і

практики. ВНАУ: Вінниця. 2017. 7. С. 65-71.

182. Бурєннікова Н.В., Ярмоленко В. О., Мельник О.В. Виробничі ресурси

видів економічної діяльності України: порівняльна характеристика дієвості на базі

складових результативності. Научный взгляд в будущее. Выпуск 6. Том 4. Одесса:

Куприенко С.В. 2017. С. 4-13.

203

ВИСНОВКИ

Проведене наукове дослідження у відповідності з поставленими завданнями

й науковою новизною одержаних результатів дозволило сформулювати такі

висновки:

1. Питання щодо раціонального й ефективного використання та управління

виробничими ресурсами потребують поглибленого вивчення та аналізу. В

аграрному секторі економіки виробничими ресурсами, які необхідні для

сільськогосподарського виробництва, є фактори виробництва. Кожний

виробничий ресурс виконує важливі функції у виробництві, без яких цей процес

виробництва неможливий. Наявність певних обсягів виробничих ресурсів є

найважливішою умовою ефективності функціонування аграрного сектора та

здійснення процесу аграрного виробництва. Вони слугують матеріальною

основою його виробничих можливостей. У дисертації систематизовано підходи до

економічної сутності виробничих ресурсів в аграрному секторі з метою

ефективного управління ними.

2. У роботі охарактеризовано особливості функціонування аграрного

сектора економіки та наукові принципи управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі. До особливостей аграрного сектора економіки віднесено такі:

земля є основним і незамінним засобом виробництва; сезонність аграрного

виробництва; нерівномірність зайнятості трудових ресурсів; територіальні

обмеження для концентрації виробництва та його розмірів; результат не стільки

залежить від робочої сили, скільки залежить від природно-кліматичних умов;

нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни та ін.

До принципів управління виробничими ресурсами в аграрному секторі

віднесено наступні: пріоритетності, обґрунтованості, адекватності, прозорості,

спадковості, коригування, концентрації зусиль, зіставлення, кремації, імплікації,

синергізму, моделювання ресурсної стійкості, економічного моніторингу,

підконтрольності, логічності. Всі вони мають використовуватись комплексно,

оскільки є взаємопов’язаними. Дотримання цих принципів забезпечить

204

ефективніше управління виробничими ресурсами в аграрному секторі економіки

України.

3. Дослідженням стану функціонування аграрного сектора економіки

України на основі аналізу показників експорту та імпорту аграрної продукції

України встановлено їх негативну тенденцію до зростання. Цей стан вказав на

існування проблем і необхідність державної підтримки аграрного сектора, слабку

стимулюючу функцію фіскальної системи, в зв’язку з чим має місце проблема

підвищення результативності та ефективності використання виробничих ресурсів

аграрного сектора економіки.

Встановлено, що найважливішими проблемами аграрного сектора є

скорочення виробництва продукції тваринництва, зменшення кількості задіяної

сільськогосподарської техніки, забезпеченості робочою силою, низька оплата

праці, негативні тенденції щодо показників ефективності використання усіх видів

виробничих ресурсів. Зроблено висновок про зниження технічного потенціалу та

необхідність оновлення матеріально-технічних ресурсів, впровадження

ресурсозберігаючих технологій. З’ясовано, що однією з причин складної ситуації

в матеріально-технічному забезпеченні аграрного сектора економіки України є

його низька державна підтримка.

4. Існує певна кількість методів та підходів до оцінювання ефективності

використання виробничих ресурсів аграрного сектора, які базуються на

розгляданні ефективності та результативності як тотожних понять. Нами

категорія та показники результативності будь-якого процесу у функціонуванні

аграрного сектора економіки розглядаються одночасно і з кількісної сторони у

вигляді характеристики його масштабного продукту, і з якісної, з урахуванням

ефективності. Для оцінювання результативності та ефективності (як якісної

складової результативності) використання виробничих ресурсів в аграрному

секторі з точки зору виробничої функції запропоновано застосовувати

економетричні методи та SEE-аналіз. Вбачається доцільним також застосування й

інших методів, побудованих на основі класичних підходів SFA- і DEA-аналізу.

Серед існуючих підходів та методів оцінювання кінцевих результатів

205

функціонування аграрного сектора (МНК, SFA, DFA, TFA, DEA, FDH тощо, які

також не відмітаються нами) запропоновано застосування таких новітніх методів

оцінювання результативності виробничих ресурсів, як SEE-управління на базі

SEE-аналізу.

5. З’ясовано, що структура механізму ефективного управління виробничими

ресурсами в аграрному секторі економіки разом з іншими складовими має містити

певну сукупність заходів і важелів лояльного оподаткування, а також державне

регулювання як засіб оперативного коректного втручання держави в процес

трансформації ресурсів у кінцевий результат функціонування аграрного сектора

економіки, що впливає на загальне спрямування виробничих ресурсів в аграрне

виробництво (аграрну політику, управління ризиками, організацію відносин на

ринку аграрної продукції), на рівень забезпечення виробничими ресурсами

аграрного сектора й створення ВДВ та ВВП у країні.

6. Процес забезпечення реалізації управлінського рішення є однією зі

складових циклу управління виробничими ресурсами аграрного сектора; він

містить організаційне забезпечення (реалізоване нами за допомогою мережевого

графіка) та мотиваційне забезпечення (для реалізації якого нами запропоновано

лояльне оподаткування).

7. Запропоновано в основу заходів стратегії державного регулювання та

управління покласти лояльне оподаткування. Ці заходи полягають у створенні

сприятливих умов для функціонування аграрного сектора економіки на основі

зниження ставок податків, створення спеціальних режимів оподаткування,

надання податкового овердрафту, дотацій, пільг тощо. Заходи лояльного

оподаткування (мотиваційна складова процесу забезпечення управлінських

рішень) розроблено дисертантом за допомогою власних досліджень та врахування

думок експертів (із використанням анкетування); вони задіяні у “дереві цілей”, що

дозволило розробити мережевий графік планування комплексу робіт щодо

формування стратегії державного регулювання та управління виробничими

ресурсами аграрного сектора (організаційна складова процесу забезпечення

реалізації управлінських рішень).

206

8. Проблема вдосконалення управління виробничими ресурсами охоплює

значний комплекс питань теоретичного, методологічного і прикладного

характеру, містить різні аспекти як техніко-технологічні, так і економічні,

соціальні, екологічні тощо, які потребують вивчення та оцінювання на різних

рівнях управління – загальнодержавному, галузевому, регіональному та на рівні

підприємств. На сьогоднішній день для ефективного управління виробничими

ресурсами в аграрному секторі потрібно удосконалити стратегію розвитку такого

сектора. Першочерговими питаннями, що потребують вирішення, є прискорення

економічного зростання та збільшення обсягів виробництва, удосконалювання

ефективності використання ресурсів.

Прикладні питання розробки стратегії управління потребують моделювання

ситуації (у тому числі, на основі дієвого SEE-управління), здатності вчасно

виявляти зміни в аграрному секторі економіки, можливості втілювати стратегію

на практиці із урахуванням кінцевих результатів функціонування цього сектора.

Реалізації внесених нами пропозицій щодо управління виробничими

ресурсами аграрного сектора національної економіки (у тому числі на основі

моделей складових результативності з метою дієвого SEE-управління у вигляді

відповідної стратегії) сприятиме дієве управління цими ресурсами відповідними

службами ГУ ДФС у Вінницькій області та України.

207

ДОДАТКИ

Додаток А

Варіанти методів оцінювання податкового навантаження суб’єктів

господарювання з метою ефективного управління виробничими ресурсами в

аграрному секторі України Автор Характеристика методу Коментарі

Фінансовий

словник

Податкове навантаження визначається, як

питома вага усіх податкових платежів за

певний час (фінансовий рік) у величині

валового доходу платника податків.

Даний метод дозволяє

оцінити податкове

навантаження платника

податку усіх режимів

оподаткування.

Крейніна М. Податкове навантаження визначається

відношенням сумарної величини

сплачених податків до прибутку, яка

залишається в розпорядженні платника

податків. При цьому сумарна величина

сплачених податків визначається як

різниця між прибутком, який платник мав

би у своєму розпорядженні, якби він не

платив ніяких податків, і прибутком, яка

дійсно залишилась в розпорядженні

підприємства, після сплати усіх податків.

Податкове навантаження,

розраховане відповідно до

даного методу, покаже

ступінь відмінності сумарної

величини сплачених податків

до прибутку, який

залишається в розпорядженні

підприємства, після сплати

податків. Непрямі податки не

беруть участі у розрахунку.

Кадушин А.

Михайлова Н.

Податкове навантаження визначається, як

функція типу виробництва, та змінюється в

залежності від коливань затрат на ресурси,

Податкове навантаження

відображає частину доданої

вартості, що віддається в

тобто показників доданої вартості. бюджет, і яка одночасно є

джерелом сплати податків і

джерелом виникнення

податкових зобов’язань.

Ливин М. Визначення “податкове навантаження”

містить:

- кількість податкових платежів;

- структуру податків;

- механізм сплати податків.

Показник податкового навантаження

визначається як відношення всіх податків

до суми джерел для їх сплати.

Податкове навантаження

відображає частину доданої

вартості, яка віддається до

бюджету (в частині

відшкодування виручкою).

Островенко Т. Податкове навантаження – це система

показників, які визначаються як

співвідношення податкових залишків

до відповідної групи джерела покриття.

Розрахунок відповідно до

даної методики дозволяє

конкретизувати вклад

кожного податку (групи

податків) в конкретне

джерело платежу.

*Джерело: укладено автором на основі опрацювання джерел [107, 121, 125].

208

Додаток Б

Показники використання виробничих ресурсів

аграрного сектора економіки*

Показник Формула Розшифрування

Землевіддача Оц

ВЗ

прод.

В прод – вартість валової продукції, одержаної

з гектара угідь

Оц - грошова оцінки угідь

Землемісткість продВ

ОцЗ

В прод – вартість валової продукції, одержаної

з гектара угідь

Оц - грошоваї оцінки угідь

Частка

сільськогосподарських

угідь у загальній земельній

площі Заг

угС

П

ПЧ

П с. уг. – площа сільськогосподарських угідь

П заг. – загальна земельна площа

Частка ріллі в структурі

сільськогосподарських

угідь Заг

ріллі

П

ПЧ

П ріллі – частка ріллі

П заг. – загальна земельна площа

Частка посівів

сільськогосподарських

культур в площі ріллі ріллі

посіви

П

ПЧ

П посівів – частка посівів

сільськогосподарських культур

П ріллі – частка ріллі

Фондовіддача ОЗ

ВПФВ

ВП – обсяг виробленої підприємством

продукції у вартісних вимірниках

ОЗ – вартість основних виробничих фондів

Фондомісткість ВП

ОЗЧМ

ВП – обсяг виробленої підприємством

продукції у вартісних вимірниках

ОЗ – вартість основних виробничих фондів

Рівень рентабельності

основного капіталу ОЗ

ЧПРок

ЧП – чистий прибуток

ОЗ – вартість основних виробничих фондів

Фондоозброєність праці П

ОЗФозбр

П – чисельність персоналу

ОЗ – вартість основних виробничих фондів

Коефіцієнт оборотності

оборотних активів ОбА

ДКоб

Д – дохід від реалізації

ОбА – оборотні активи

Коефіцієнт оборотності

запасів З

ДКоб

Д – дохід від реалізації

З – запаси

Коефіцієнт оборотності

дебіторської заборгованості ДЗ

ДКоб

Д – дохід від реалізації

ДЗ – дебіторська заборгованість

Коефіцієнт працездатності

населення ЧН

ТРКпрацездатн .

ТР – чисельність працівників

ЧН – чисельність населення

Коефіцієнт використання

трудових ресурсів ТР

ЗНК ТРвикор ..

ЗН – зайнятість населення

ЧН – чисельність населення

трудомісткість виробництва

продукції Q

ТТр

Т – затрати робочого часу

Q – обсяг виробленої продукції

Виробіток продукції Т

QТр

Т – затрати робочого часу

Q – обсяг виробленої продукції

*Джерело: укладено автором на основі опрацювання літературних джерел.

209

Додаток В

Можливі напрямки удосконалення розвитку вітчизняного аграрного

сектора в рамках співпраці Польщі та України

У сфері розвитку підгалузі рослинництва, переробки і реалізації продукції

рослинництва основними напрямками співпраці можуть стати:

залучення інвестицій в розвиток підгалузі рослинництва;

залучення польського досвіду вирощування, переробки та реалізації

продукції рослинництва;

сприяння адаптації законодавства ЄС в сфері виробництва, переробки та

реалізації продукції рослинництва;

обмін досвідом інтеграції підгалузі рослинництва в аграрний сектор ЄС;

обмін досвідом експорту продукції рослинництва в країни ЄС;

обмін досвідом екологічного землеробства, впровадження передових

технологій, розробка спільних інвестиційних проектів в Україні;

розробка механізму управління ризиками сільськогосподарської

діяльності, внесення коректив в систему страхування сільськогосподарських

культур з урахуванням вимог ЄС;

розробка та впровадження додаткових заходи щодо підтримки

вітчизняних товаровиробників при вирощуванні цукрових буряків, плодів і ягід,

тепличного овочівництва, в тому числі використовуючи механізм незв’язаної

підтримки сільськогосподарських товаровиробників і стимулювання збуту

продукції в цих підгалузях рослинництва;

розробка та прийняття цільової програми розвитку підгалузі

рослинництва та регулювання ринку продукції рослинництва в прикордонних

територіях.

У сфері розвитку підгалузі тваринництва, переробки та реалізації продукції

тваринництва, враховуючи розвиток м’ясного скотарства основними напрямками

співпраці можуть стати:

210

Продовження дод. В

залучення польського досвіду вирощування, переробки та реалізації

продукції тваринництва, впровадження передових технологій, розробка спільних

інвестиційних проектів в Україні;

обмін досвідом інтеграції підгалузі тваринництва в аграрний сектор ЄС;

сприяння адаптації законодавства ЄС в сфері виробництва, переробки та

реалізації продукції тваринництва;

обмін досвідом експорту продукції тваринництва в країни ЄС;

розробка та прийняття цільової програми розвитку молочного скотарства

та регулювання ринку молочної продукції, зокрема в прикордонних територіях;

розробка та прийняття цільової програми розвитку м’ясного скотарства та

регулювання ринку м’ясного продукції, зокрема в прикордонних територіях;

розробка заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, в

частині впровадження нових технологічних проектів з переробки та утилізації

відходів тваринництва та ін.

У сфері підтримки малих форм господарювання в частині оформлення

земельних ділянок у власність основними напрямками співпраці можуть стати:

залучення польського досвіду підтримки малих форм господарювання в

частині оформлення земельних ділянок у власність та сприяння адаптації

законодавства ЄС у цій сфері.

У сфері технічної і технологічної модернізації аграрних товаровиробників

основними напрямками співпраці можуть стати:

обмін досвідом у сфері технічної і технологічної модернізації аграрних

товаровиробників;

розробка і прийняти цільової програми розвитку вітчизняного

сільськогосподарського машинобудування, що забезпечує формування

інноваційного та конкурентоспроможного агропромислового виробництва,

виходячи з інтересів і потреб сільськогосподарських товаровиробників;

впровадження інвестиційної програми для покриття частини витрат

сільськогосподарських товаровиробників на придбання нових машин і

устаткування з заданими показниками ефективності та екологічними

211

Продовження дод. В

параметрами;

створення центрів сільськогосподарського консультування.

У сфері економічних умов функціонування аграрного сектора основними

напрямками співпраці можуть стати:

залучення польського досвіду фінансової підтримки аграрного сектора

економіки, розробка спільних інвестиційних проектів в Україні;

обмін досвідом фінансово-кредитної підтримки аграрного сектора в ЄС;

сприяння адаптації нормативно-правового забезпечення ЄС в сфері

фінансово-кредитної підтримки аграрного сектора;

розробка цільової програми розвитку сільськогосподарської кооперації,

зокрема в прикордонних територіях та ін.

У сфері підтримки сільськогосподарських товаровиробників основними

напрямками співпраці можуть стати:

інвестиційна підтримка товарного виробництва та підвищення

конкурентоспроможності сільського господарства;

розробка програми раціонального використання сільськогосподарських

угідь, зокрема в прикордонних територіях;

обмін досвідом встановлення регулюючих цін на окремі види

сільськогосподарської продукції;

залучення досвіду розвитку ринкової інфраструктури;

розвиток аграрної науки та впровадження новітніх технологій

виробництва сільськогосподарської продукції, догляду за тваринами, систем

обробітку ґрунту та ін.

У сфері соціального розвитку сільських територій основними напрямками

співпраці можуть стати:

обмін досвідом соціального розвитку сільських територій;

розробка програми розвитку сільських територій, створення порівнянних

з містом умов життя населення, поліпшення демографічної і кадрової ситуації в

сільських територіях;

212

Продовження дод. В

розробка програми “Розвиток автомобільних доріг у сільській

місцевості”.

У сфері збереження і відновлення родючості ґрунтів основними напрямками

співпраці можуть стати:

залучення польського досвіду у сфері збереження і відновлення

родючості ґрунтів, розробка спільних інвестиційних проектів в Україні;

обмін досвідом гармонізації земельного законодавства відповідно до

вимог ЄС;

розробка програми “Розвиток меліорації”, що забезпечить комплексний

розвиток меліорації земель;

розробка заходів запобігання можливих негативних наслідків, пов’язаних

із затопленням і підтопленням території, а також для прискорення введення в

сільськогосподарський оборот не використовуваних меліорованих земель і

підвищення їх родючості;

розробка інвестиційних проектів на будівництво, реконструкцію,

модернізацію та відновлення меліоративних систем;

імплементації ініціативи ENPARD (Програми Європейського сусідства

для сільського господарства та сільського розвитку) в Україні.

213

Додаток Д

Купівля сільськогосподарськими підприємствами нової

сільськогосподарської техніки та запчастин, автомобілів вантажних за

потужністю, видами та марками по Україні у 2013-2015 рр.*

Сільськогосподарська

техніка

2013 2014 2015

Шт. Тис. грн Шт. Тис. грн Шт. Тис. грн

1 2 3 4 5 6 7

Трактори всіх видів 2788 542565,6 1822 716533,4 2095 1254125,2

з потужністю менше 40

кВт 84 114595,7 59 152107,1 89 222550,7

“Агромаш” 3 128333,3 2 112526,5 1 293000,0

“Беларус” 16 160430,8 20 178116,1 19 275562,4

“ХТЗ” 2 137916,5 7 93500,0 11 177536,3

“Foton” 19 85748,0 7 129895,0 15 209648,9

“Jinma” 4 41159,3 1 77059,0 1 110000,0

“Xingtai” 2 26666,5 0 0 0 0

інші 38 119766,7 22 161187,2 42 215968,9

з потужністю від 40 до

60 кВт 371 162952,9 214 234441,7 222 418740,7

“Агромаш” 5 159242,6 3 151680,3 12 396523,5

“Беларус” 232 148978,4 108 186836,8 131 399578,2

“Кий” 1 158333,0 1 161667,0 1 158333,0

“МТЗ” 88 148068,9 57 194704,7 52 366746,0

“ХТЗ” 5 220242,4 5 300860,6 2 531583,5

ЮМЗ 1 262507,0 1 142000,0 1 270139,0

“Fотоn” 39 270364,4 39 426435,2 3 354166,7

інші 1216 240869,9 781 313191,5 20 711624,0

з потужністю від 60 до

100 кВт 41 222616,4 27 293107,1 884 584353,6

“Агротрон” 1 134167,0 4 304041,8 21 589414,4

“Агрофарм” 688 182719,3 459 214178,6 3 966666,7

“Беларус” 23 154350,0 16 215620,6 517 450313,6

“Кий” 255 174399,4 122 238419,2 21 480882,3

“МТЗ” 3 155111,0 1 221000,0 138 427771,2

“ЮМЗ” 9 750466,6 2 446351,0 2 184049,0

“Case” 2 1238750,5 17 546140,8 28 908041,7

214

Продовження дод. Д

1 2 3 4 5 6 7

“Claаs” 2 467441,0 4 1069880,0 5 2219372,2

“Deutz-Fahr” 3 294447,0 1 653033,0 2 1830810,0

“Fendt” 1 300000,0 1 2062818,0 3 2737896,3

“John Deere” 40 643835,5 21 955171,8 17 1616189,2

“Kubota” 1 805469,0 2 312500,0 1 910859,0

“Lamborgini” 38 485586,6 2 896425,0 1 1041666,0

“Landini” 1 417100,0 30 590897,2 8 829264,1

“Massey Ferguson” 0 0 6 488073,0 2 1442841,5

“New Holland” 0 0 0 0 41 738274,0

інші 108 487593,0 66 668214,3 74 1099534,9

понад 100 кВт 1117 1029269,1 768 1304396,5 900 2220062,5

“Беларус” 153 352716,8 88 456897,5 79 829088,3

“Кий” 16 343948,3 1 400737,0 11 1026224,4

“ЛТЗ” 4 330946,3 2 1465265,0 1 3753333,0

“ХТА” 18 332277,3 2 286500,0 37 649398,5

“ХТЗ” 85 462540,2 21 470927,2 164 896981,6

“Ag-Chem Terra-Gator” 1 1115088,0 154 543339,2 1 1833333,0

“Case” 206 1152430,8 94 1863498,3 123 2773580,9

“Challenger” 29 1473979,0 18 1948561,2 15 2698075,3

“Claаs” 25 1474343,7 14 1711272,1 29 3113273,0

“Deutz-Fahr” 27 909628,7 7 1182476,1 9 2056252,7

“Fendt” 17 1587076,2 24 2179127,6 43 3700902,9

“Holmer Terra” 2 816075,0 2 693042,5 2 1176370,5

“JCB Fasttrac” 307 1404007,5 0 0 2 2412758,5

“John Deere” 3 847703,7 172 2012142,5 185 3428743,0

“Kirovets” 7 770426,7 1 515000,0 1 1739417,0

“Lamborgini” 9 680276,8 1 859583,0 2 1045091,0

“Landini” 108 1177848,6 10 589531,4 4 1538791,5

“Massey Ferguson” 2 997217,5 3 1241121,3 9 2459438,1

“McCornick” 1 1407112,0 74 1461478,8 1 1156000,0

“New Holland” 97 996017,7 3 1482387,7 92 2600942,2

“Same” 1111 145359,1 77 1276103,0 4 2076806,3

215

Продовження дод. Д

1 2 3 4 5 6 7

інші 97 996017,7 804 172566,7 86 2007366,5

Плуги 1111 145359,1 1396 183901,7 1117 259365,8

Культиватори 1699 174344,6 1366 153635,2 1300 311009,6

Борони 1627 136542,9 1552 479332,9 1510 286720,9

Сівалки (без тукових) 1776 402266,0 632 167272,7 1602 744111,0

Розкидачі гною і добрив

(включаючи сівалки тукові)

854 148412,4 160 668658,0 619 293249,6

Машини і пристрої для поливу

213 444053,4 19 714547,5 138 1063244,5

“ДА “Роса”” 10 534774,0 2 55000,0 2 1196200,0

“ДМ “Фрегат”” 5 150000,0 33 410803,7 29 644196,4

“Еko” 34 229936,8 4 122122,5 4 1483833,8

інші 164 491876,8 102 776998,6 103 1162313,7

Водяні насоси і насосні станції

651 18894,2 587 15176,9 653 28082,4

Сінокосарки 412 57186,0 349 72180,6 271 115668,5

Жатки валкові 585 225875,7 448 273021,7 510 425958,7

Прес-пакувальники, включаючи прес-підбирачі

400 216085,3 261 258217,3 266 353660,6

Комбайни зернозбиральні

524 1538600,4 336 2004757,3 479 3285475,0

“Дніпро” 5 1565951,4 5 2280560,4 12 3331069,3

“Дон” 6 1143118,8 3 1143201,0 2 1180779,0

“Ліда” 1 608300,0 1 1795550,0 1 1207250,0

“Полісся” 11 959539,8 1 1130000,0 39 1713293,7

“Славутич” 3 686400,0 14 1118362,9 7 1053202,9

у 2015 році 53 1540162,9 7 981673,0 40 3467143,6

“Claаs” 39 1557084,5 32 1848954,6 54 3457702,4

“CR”, “CS”, “CX” 8 1635299,1 27 2032320,6 4 3414519,3

“Dominator” 2 1934289,0 5 1940044,2 1 3441430,0

“Fendt” 1 2130231,0 56 2473823,0 1 1466666,0

“John Deere” 108 1682995,7 17 2717990,2 77 3910669,0

“Lexion” 1 933587,0 1 2763314,0 33 5011996,2

“Massey Ferguson” 32 2096708,9 4 1662596,3 3 3693657,0

“Sampo” 2 1719452,0 22 2123931,8 1 1530000,0

216

Продовження дод. Д

1 2 3 4 5 6 7

“TC” 3 1781811,3 1 1000000,0 3 2142654,3

“TF” 6 1027842,3 140 1912087,0 2 1413481,0

“Tucano” 36 1601512,4 0 0 18 3916659,6

“TX” 2 1324493,5 0 0 3 3536342,0

Інші 205 1423575,4 0 0 178 3048033,7

Комбайни кукурудзозбиральні

17 1197067,6 16 2316876,0 9 1872458,3

“ККП” 4 313745,8 2 1667000,0 1 780000,0

“КМС” 13 1468858,9 4 1367716,3 1 248333,0

Інші 58 660497,8 10 2826515,1 7 2260541,7

Комбайни кормозбиральні

5 882066,4 34 940778,4 30 1355962,6

“Дон” 6 71130,5 3 915461,3 4 1344929,5

“КПИ-Ф”, “КРП-Ф” 2 310188,0 1 2450000,0 2 155775,0

“Полісся” 9 2039457,4 3 92288,3 1 638800,0

“Jaguar” 3 2014148,7 3 568591,7 6 3514899,2

“John Deere” 33 256176,2 7 2468056,6 1 3585481,0

інші 0 0 2 2673397,5 16 604620,8

Комбайни бурякозбиральні

0 0 15 145616,6 3 10568364,3

“Тuro-Tiger” 1 4462338,0 3 2084180,0 2 13527546,5

інші 1 4462338,0 3 2084180,0 1 4650000,0

Молотарки 27 178270,4 10 627838,1 14 212887,7

Сортувальні і калібрувальні машини і механізми

120 95884,2 74 553526,2 112 139470,1

Машини для збирання овочів і баштанних культур

8 421220,0 19 636518,2 12 608300,3

Машини для збирання плодів, ягід, винограду 2 146265,0 1 292576,0 1 415409,0

Зерноочисні машини 251 154568,2 202 166518,6 305 190086,3

Доїльні установки та апарати

552 69583,0 348 88876,9 181 285646,5

“Карусель” 7 652501,1 1 70230,0 5 153873,0

“Паралель” 1 4260999,0 6 686794,5 3 5108270,3

“Ялинка” 6 719064,2 6 1035880,5 5 1608868,4

інші 538 46964,5 335 61262,4 168 164068,4

217

Продовження дод. Д

1 2 3 4 5 6 7

Очищувачі-охолоджувачі

молока 111 100923,0 72 161865,5 105 128241,6

Молочні сепаратори 12 90381,2 7 17840,7 10 121952,4

Інкубатори 14 7295,9 6 7371,3 2 4144,5

Машини і механізми

для приготування кормів 255 147581,5 161 224098,7 165 155765,5

“БМКА” 2 232969,0 7 89977,7 5 70825,2

“Брацлав” 2 39300,0 2 58131,0 1 83333,0

“ЕКЗ” 3 58846,3 8 103668,1 1 25650,0

“ІК-Ф” 2 63050,0 1 350000,0 1 286758

“КД” 1 28500,0 2 36354,0 2 42608,5

“МКУ” 1 1615982,0 8 101687,6 2 85000,0

“ПК” 3 201554,3 1 50962,0 1 225000,0

“Siloking” 1 58333,0 6 365898,7 2 572568,5

“Trioliet” 7 278574,6 2 411800,0 3 271065,0

інші 228 139954,7 124 243534,4 147 153148,9

*Джерело: складено на основі [57; 158].

218

Додаток Е

Динаміка виробничих ресурсів України за 1998-2015 рр.*

Рис. Е.1. Динаміка виробничих ресурсів України за 1998-2015 рр.*

*Джерело: складено на основі [57].

219

Продовження дод. Е

Рис. Е.2. Залежність зміни обсягу виробництва продукції (Y, млрд. грн.)

від зміни кількості працюючих (X, тис. осіб) за 1998-2015 рр.

Рівняння регресії: xY 333,53468,304

220

Продовження дод. Е

Рис. Е. 3. Залежність зміни обсягу виробництва продукції (Y, млрд. грн.)

від зміни кількості працюючих ( 1x , тис. осіб) та площі посівів ( 2x , млн. га)

за 1998-2015 рр.

Рівняння регресії: 21 476,2652,51612,233 xxY

221

Продовження дод. Е

Рис. Е. 4. Залежність зміни обсягу виробництва продукції (Y, млрд. грн.)

від зміни кількості працюючих ( 1x , тис. осіб), площі посівів ( 2x , млн. га) та

вартості капіталу ( 3x , млрд. грн.) за 1998-2015 рр.

Рівняння регресії: 321 193,2859,20781,0483,42 хxxY

222

Додаток Ж

Виробнича функція Кобба-Дугласа (за вихідними даними за 2010-2015 рр.

щодо обсягів виробництва продукції Y, млрд. грн.; капіталу 1x , млрд. грн.;

робочої сили 2x , тис. осіб) у середовищі Microsoft Excel

Мультиплікативна функція має вигляд:

Без урахування фактору часу:

435,0

2

209,1

115,1 xxY .

З урахуванням фактору часу:

24,0

3

1,1

2

23,1

13,2

хxxY .

223

Додаток З

Анкета щодо визначення проблем та перспектив удосконалення

управління виробничими ресурсами в аграрному секторі України

Ми запрошуємо Вас взяти участь в анкетуванні. Дослідження проводиться з метою

ефективної реалізації управлінського рішення від моменту задіяння виробничих ресурсів до

одержання результатів в аграрному секторі України. Результати дослідження будуть використані для розробки обґрунтованих рекомендацій,

створення інструментарію, методичного й методологічного забезпечення управління

виробничими ресурсами. Висновки та пропозиції будуть передані відповідним державним

структурам. У результаті це сприятиме підвищенню ефективності управління виробничими

ресурсами як на рівні держави, так і на регіональному рівні. Всі відповіді є конфіденційними.

1. Ваша посада:___________________________

2. Пронумеруйте в порядку вагомості наступні складові управлінського процесу:

1) соціальна складова;

2) економічна складова;

3) екологічна складова;

4) інвестиційна складова;

5) інноваційна складова;

6) технологічна складова;

7) інституційна складова;

8) дослідницька складова;

9) організаційна складова;

10) стимулююча складова.

3. Яким чином держава може вплинути на ефективне управління виробничими

ресурсами:

1) надання пільгових кредитів на здійснення підприємницької діяльності в аграрному секторі;

2) надання субсидій;

3) введення спеціальних режимів оподаткування;

4) надання пільг при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

5) запровадження пільгового оподаткування;

6) оперативність;

7) інше (вкажіть)_____________________

4. Які податки на Вашу думкує ефективнішими для наповнення бюджету та є більш

прийнятними для платників:

1) прямі;

2) непрямі;

3) інше (вкажіть)____________________

Щиро дякуємо за Вашу увагу та об’єктивні відповіді!

224

Додаток К

Параметри мережевого графіка

Критичний шлях 27 днів

Параметри подій Параметри робіт

Трп Тпп Rп

1 0.00 0.00 0.00

2 5.00 5.00 0.00

3 3.00 7.00 4.00

4 7.00 7.00 0.00

5 7.00 11.00 4.00

6 11.00 11.00 0.00

7 13.00 13.00 0.00

8 14.00 19.00 5.00

9 21.00 21.00 0.00

10 16.00 21.00 5.00

11 26.00 27.00 1.00

12 22.00 27.00 5.00

13 23.00 23.00 0.00

14 27.00 27.00 0.00

Трп Трз Тпп Тпз Rno

1-2 0 5 0 5 0

1-3 0 3 4 7 4

2-3 5 7 5 7 0

2-6ф 5 5 11 11 6

3-5 3 7 7 11 4

4-6 7 11 7 11 0

5-6ф 7 7 11 11 4

6-7 11 13 11 13 0

7-8 13 14 18 19 5

7-9 13 21 13 21 0

8-10 14 16 19 21 5

9-11 21 26 22 27 1

9-1 21 23 21 23 0

10-12 16 22 21 27 5

11-14ф 26 26 27 27 1

12-14ф 22 22 27 27 5

13-14 23 27 23 27 0

Примітка: ф - фіктивна робота

225

Додаток Л

Стратегія збалансованого розвитку аграрного сектора

на період до 2020 року

Стратегічні цілі (напрями), індикатори, заходи та очікувані результати

Стратегічна мета: зростання конкурентоспроможності аграрного сектора.

Результативне фунціонування агарного сектора.

Операційна мета 1. Створення сприятливих умов для динамічного розвитку

малого та середнього бізнесу, спрощення адміністративних процедур.

Операційна мета 2. Удосконалення податкової політики держави як в

частині загальнодержавних, так і в частині місцевих податків (у зв’язку із

виявленою тенденцією до скорочення фізичних осіб-підприємців).

Індикатори:

– частка податкових надходжень від малого та середнього бізнесу в

загальному обсязі податкових надходжень;

– кількість нових робочих місць створених в малому і середньому бізнесі;

– рівень результативності функціонування аграрного сектора;*

– дієвість заходів лояльного оподаткування.*

Заходи:

– підтримка розвитку фермерства та малого підприємництва в сільській

місцевості;

– створення ефективної інституційної мережі фінансової інфраструктури

розвитку малого та середнього бізнесу;

– лояльне оподаткування: спеціальні режими оподаткування; пільгове

оподаткування; забезпечення субсидій та дотацій; відшкодування податку на

додану вартість; податковий овердрафт; скорочення ставок податків;*

226

– SEE-управління процесами, пов’язаними із виробничими ресурсами на

основі SEE-аналізу у контексті парадигми “виробничі ресурси – структура

аграрного сектора як економічної системи (поведінка) – результат”.*

Очікувані результати:

– сприятливе середовище для функціонування конкурентоздатного малого

та середнього підприємництва, зокрема збільшення кількості суб’єктів

господарювання та збільшення за їх рахунок чисельності робочих місць (в т.ч., у

сільській місцевості);

– щорічне збільшення питомої ваги малого та середнього підприємництва в

агарному секторі у ВВП;

– раціональна податкова політика держави як в частині загальнодержавних,

так і в частині місцевих податків;*

– сприяння виходу продукції аграрного сектора на міжнародні ринки

шляхом проведення заходів із з лояльного оподаткування;

– сприяння розвитку системи сільськогосподарського дорадництва;

– високий рівень результативності функціонування аграрного сектора

економіки у поточному періоді та в динаміці.*

*Запропоновано автором з метою розвитку аграрного сектора як на макро- так і

мезорівнях та прийнято до впровадження Департаментом агропромислового розвитку

облдержадміністрації Вінницької області, Офісом великих платників податків державної

фіскальної служби України; Вінницькою об’єднаною державною податковою інспекцією ГУ

ДФС у Вінницькій області.